Реферат на тему:Державне регулювання розвитку культури та мистецтва - Економічні теми - Реферати - Каталог статей

Реферат на тему:Державне регулювання розвитку культури та мистецтва. ПЛАН Вступ 1. Суть та завдання державної політики в сфері культури та мистецтва 2. Система показників розвитку культури та мистецтва 3. Методи державного регулювання розвитку культури та мистецтва Висновки Список використаної літератури Вступ Культура як самостійна галузь соціально-культурного будів-ництва включає до себе широке коло державних і громадських органів, підприємств, установ, організацій, закладів культури. До цієї галузі належать: театральне, музичне, хореографічне, образотворче, декора-тивно-прикладне, естрадне і циркове мистецтво; концертні організації, музеї, бібліотеки, будинки культури та ін.; кінематографія; телебачення і радіомовлення; видавнича справа, поліграфія і торгівля книгами. Управління культурою полягає в: організації створення, розпов-сюдження і популяризації творів літератури та мистецтва; забезпе-ченні поширення інформації і пропаганди досягнень культури; збе-реженні і використанні культурних цінностей; охороні творів мистецт-ва і пам'ятників культури, підвищенні культурного рівня населення України; керівництві підприємствами, організаціями, установами і закладами культури. 1. Суть та завдання державної політики в сфері кульутри та мистецтва Основи законодавства України про культуру визначають правові, економічні, соціальні, організаційні засади розвитку культури в України, регулюють суспільні відносини у сфері створення, поширення, збереження та використання культурних цінностей і спрямовані на: реалізацію суверенних прав України у сфері культури; відродження і розвиток культури української нації та культур національних меншин, які проживають на території України; забезпечення свободи творчості, вільного розвитку культурно-мистецьких процесів, професійної та самодіяльної художньої творчості; реалізацію прав громадян на дос-туп до культурних цінностей; соціальний захист працівників культури; створення матеріальних і фінансових умов розвитку культури. Пріоритетні напрямки розвитку культури визначаються цільо-вими загальнодержавними програмами, які затверджуються Вер-ховною Радою України (ст. 85 Конституції України). Держава ство-рює умови для розвитку культури української нації та культур на-ціональних меншин; збереження, відтворення та охорони культурно-історичного середовища; естетичного виховання дітей та юнацтва; проведення фундаментальних досліджень в галузі те-орії та історії культури України; розширення культурної інфраструктури села; матеріального та фінансового забезпечення зак-ладів, підприємств, установ, організацій культури. Політику держави у сфері культури, правові, економічні та соціальні гарантії її реалізації, систему соціального захисту працівників культури визначає Верховна Рада України. Органи виконавчої влади забезпечують реалізацію політики у сфері культури; здійснюють за участю громадських об'єднань розроблення державних програм розвитку культури та їх фінансування; створюють умови для відродження і розвитку культури української нації, культур національних меншин, які проживають на території України, та ін. Управлінська діяльність у сфері культури здійснюється систе-мою органів виконавчої влади, кожен з яких реалізує свою компе-тенцію на окремих ділянках культурного будівництва: безпосеред-ньо культура, телебачення і радіомовлення, кінематографія, дру-карська справа та ін. Систему державних органів управління культурою складають: Міністерство культури і мистецтв України, міністерство культури АРК, управління культури обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, відділи культури районної держав-ної адміністрації, підвідомчі їм театри, концертні організації, художні колективи, цирки, бібліотеки, музеї, клуби та інші театрально-видо-вищні підприємства і заклади культури, спеціальні навчальні заклади культури і мистецтва, музичні та художні школи. 2. Система показників розвитку культури та мистецтва Головними показниками розвитку культури та мистецтва є кількість закладів культури та мистецтва на кількість населення. Наймасовішим закладом культури в Україні є бібліотеки, кіль-кість яких у 2005 р. становила більше ніж 21,5 тис. з книжковим фондом 355,7 млн. примірників книжок і журналів. У сільській місцевості діяло понад 16 тис. бібліотек з книжковим фондом 160,9 млн. примірників. Однак кількість бібліотек не дає повної картини про рівень бібліотечного обслуговування на-селення, який залежить перш за все від ступеня розвитку мережі бібліотечних установ і їх територіальної доступності, від наявності книжкових фондів та їх співвідношення з чисельністю населення. Слід зазначити, що книжки та журнали українською мовою становлять 37% фонду масових та універсальних бібліотек, російською — 62%. Таблиця 1 ДИНАМІКА РОЗВИТКУ МАСОВИХ ТА УНІВЕРСАЛЬНИХ БІБЛІОТЕК В УКРАЇНІ у 1985—2005 pp. Роки \| Всього \| У тому числі Кількість бібліотек \| в них книжок і журналів, млн. прим. \| у міських поселеннях \| у сільських поселеннях кількість бібліотек \| в них книжок і журнал», млн. прим. \| Кількість бібліотек \| в них книжок і журналів, млн. прим. 1985 \| 25978 \| 418,4 \| 7007 \| 228,1 \| 18971 \| 191,3 1990 \| 25644 \| 418,9 \| 6983 \| 230,8 \| 18661 \| 188,1 2000 \| 23817 \| 370,4 \| 5802 \| 201,5 \| 18014 \| 168,4 2005 \| 21504 \| 372,1 \| 5373 \| 194,8 \| 16131 \| 160,9 Забезпечення населення бібліотеками у міській і сільській місцевостях не однакове. Рівень забезпечення міського населення бібліотечними установами є нижчим, ніж сільського, що пояснюється особливостями розселення. Одночасно кожна міська бібліотека обслуговує більшу чисельність населення (читачів). Рівень задоволення попиту читачів значною мірою залежить від концентрації у бібліотеках книжок та співвідношення суспільно-політич-ної, технічної, сільськогосподарської, художньої, дитячої та інших видів літератури. Більш різноманітну літературу мають, як прави-ло, бібліотеки із значним книжковим фондом (понад 10 тис. при-мірників). Активність населення у користуванні послугами бібліо-тек характеризується часткою читачів у загальній чисельності населення та числом книговидачі у розрахунку на одного жителя. Своєрідними центрами культурного відпочинку населення є клубні установи, яких на кінець 2004 р. налічувалось понад 21 тис., у тому числі у сільській місцевості — понад 18 тис. Клубні уста-нови розміщені згідно з адміністративним поділом території, а також за виробничим принципом — при заводах, фабриках, навчальних закладах, санаторіях. Однак клубні установи відсутні майже у кожному другому селі. Зрозуміло, діяльність клубних установ залежить не стільки від їх наявної місткості, скільки від кількості та якості заходів, які там проводяться. Кінообслуговування в Україні представлено 10,8 тис. кіно-установок з платним показом, а кількість відвідувань кіносеансів за рік перевищує 7 млн., тобто в середньому 0,1 на одного жителя (табл. 2). У міських поселеннях працюють постійні кінотеатри. Найвищий показник кіновідвідувань у містах, великих містах, курортних центрах. Проте і в цих поселеннях в останні роки на-мітилася тенденція до різкого скорочення середнього рівня відві-дування кінотеатрів. Таблиця 2 ОСНОВНІ ПОКАЗНИКИ РОЗВИТКУ КІНООБСЛУГОВУВАННЯ В УКРАЇНІ у 1985—2005 pp. Показники \| Всього \| У т. ч. у сільській місцевості 1985 \| 1990 \| 1996 \| 2002 \| 1985 \| 1990 \| 1996 \| 2005 Кількість кіноустановок з платним показом, тис. од. \| 28,3 \| 27,2 \| 13,3 \| 10,1 \| 23,2 \| 22,2 \| 11,8 \| 9,4 Кількість відвідувань кіно-сеансів за рік, млн. \| 802 \| 552 \| 14 \| 6 \| 287 \| 200 \| 7 \| 2 У середньому на одного жителя \| 16 \| 11 \| 0,3 \| 0,1 \| 16 \| 12 \| 0,4 \| 0,15 Якщо мережа закладів культури (клуби, бібліотеки, кіноуста-новки) в Україні зменшується, то театрів — зростає. У 2002 р. в країні функціонувало 130 професійних театрів (проти 89 у 1985 p.), у тому числі опери та балету — 7, драми та музичної комедії — 85, дитячих та юного глядача — 38. Проте кількість відвідувань театрів також має тенденцію до зменшення. Лише за 90-ті роки цей показник зменшився втричі і становив у 2003 р. 5,6 млн. відвідувань на рік. Із загальної кількості музеїв — 118 краєзнавчих, 119 історії та археології, 59 мистецтвознавства, 42 літературних. Велику роль у культурному житті населення відіграє музейна справа. В Україні налічується близько 360 музеїв (включаючи фі-ліали), у тому числі: історичні, меморіальні, краєзнавчі, природничо-наукові, мистецтвознавчі, галузеві та ін. Найбільше профе-сійних театрів функціонує у Києві, Львові, Одесі, Дніпропетров-ську, Донецьку, Миколаєві та в Автономній Республіці Крим, а державних музеїв — у Києві, Львові, Одесі, Полтаві, Запоріжжі, Харкові, Чернігові, Донецьку. Серед областей за цим показником виділяються: Луганська, Дніпропетровська, Івано-Франківська та Автономна Республіка Крим. Таблиця 3 ОСНОВНІ ПОКАЗНИКИ РОЗВИТКУ ЗАКЛАДІВ КУЛЬТУРИ В УКРАЇНІ у 1985—2005 pp. Показники \| 1985 \| 1990 \| 1995 \| 1999 \| 2003 Кількість професійних театрів (включаючи театри-студії) \| 89 \| 125 \| 136 \| 132 \| 134 У тому числі опери та балету \| 6 \| 7 \| 7 \| 7 \| 7 драми та музичної комедії \| 48 \| 82 \| 89 \| 83 \| 85 дитячих та юного глядача \| 35 \| 36 \| 40 \| 40 \| 38 Кількість відвідувань театрів за рік, млн. \| 20,7 \| 17,6 \| 8,3 \| 6,9 \| 5,6 Кількість концертних організацій \| 38 \| 44 \| 53 \| 53 \| 55 Кількість відвідувань концертних організа-цій за рік, млн. \| 20,9 \| 15,0 \| 7,3 \| 4,8 \| 4,2 Кількість музеїв (включаючи філіали) \| 174 \| 214 \| 314 \| 324 \| 358 Кількість відвідувань музеїв за рік, млн. \| 32,5 \| 31,8 \| 17,4 \| 1,4 \| 14,9 Масовою пропагандою культурних досягнень займаються і засоби інформації — телебачення, радіомовлення, газети, журнали, книжково-журнальні видавництва. У 2003 р. в Україні видавалось понад 2,7 тис. газет (республіканських, обласних, міських, район-них та ін.). При цьому разовий тираж газет становив 34 млн. примірників, у тому числі українською мовою — 14 млн. Якщо кількість газет, їх разовий тираж зріс, то книжок — знизився і становив 6,5 тис. друкованих одиниць тиражем 51 млн. примірників 1985 р. він становив 155 млн.). Усі культурно-освітні установи функціонально пов'язані з виробництвом музичних інструментів та інших предметів культурного призначення, поліграфічною промисловістю, кіностудіями, студіями звукозапису, фотокінолабораторіями, книжковою торгів-лю, торгівлею художніми виробами і товарами тощо. А тому ефективною має бути система територіальних комплексів культурного обслуговування населення, об'єднаних єдністю зони обслуговування і спільністю наявних ресурсів. 3. Методи державного регулювання розвитку культури та мистецтва Необхідність виділення коштів з державного та місцевих бюджетів на фінансування соціально-культурних заходів є закономірним і виправданим з позицій розвитку держави. Саме цей напрям кошторисно-бюджетного фінансування є найбільшим порівняно з усіма іншими бюджетними витратами. До соціально-культурних видатків держави належать видатки на: соціальний захист населення і соціальне забезпечення, освіту, науку, культуру і засоби масової інформації, охорону здоров'я, фізичну культуру та спорт, заходи у сфері молодіжної політики. Фінансування зазначених видатків відіграє велику соціальну та політичну роль, формуючи в суспільстві відчуття "благополуччя й задоволення" або "розчарування" тими процесами, що відбуваються у країні. Разом з тим в умовах існування бюджетного дефіциту соціально-культурна сфера є найвразливішою, тому що велика кількість цих видатків фінансується за "залишковим принципом", тобто в останню чергу або ж за дуже скороченими нормативами та нормами. Соціальна інфраструктура, яка включає органи підтримки і розвитку культури, мистецтва, освіти, науки, охорони здоров'я і фізичної культури, пенсійні і різні соціальні виплати, політику робочої сили, нині розглядається як обов'язкова умова повноцінного функціонування суспільно-економічної системи і, відповідно, потребує до себе значної уваги. Складність правового регулювання фінансування витрат на культуру і мистецтво полягає у не лише в об'єктивних причинах, пов'язаних із загальним становищем у країні, а й у специфіці самої галузі культури. З одного боку, культура не може існувати без свободи творчості і тому одне з найважливіших завдань правового забезпечення культурної сфери - це гарантування та забезпечення творчих свобод: свободи художньої творчості, свободи слова, свободи друку тощо. З іншого боку, в умовах класичного ринкового господарювання значна частина організацій культурно-мистецької сфери є економічно неприбутковими, але суспільне необхідними. З цього випливає, що суспільство (держава) , яке зацікавлене в існуванні та розвиткові культури, повинно створити такий правовий простір, у якому культура зможе існувати, залишаючись економічно неприбутковою, навіть за умов ринкової економіки. Відповідно до функціональної класифікації видатків до них належать витрати на утримання засобів масової інформації, у тому числі телебачення і радіомовлення, пресу, книговидання тощо, а також дослідження і розробки у сфері духовного та фізичного розвитку. Згідно з функціональною структурою видатків на культуру та мистецтво їх включено до розділу "Духовний та фізичний розвиток" (код 0800) та підрозділу "Культура та мистецтво" (код 0821). Ці видатки включають фінансування театрів; художніх колективів, концертних і циркових організацій; кінематографії; творчих спілок; бібліотек; музеїв та виставок; заповідників; клубних закладів; інших заходів і закладів у галузі культури та мистецтва. При фінансуванні культури головними розпорядниками бюджетних коштів є Міністр культури України, міністри та керівники державних комітетів та відомств України, а також Автономної Республіки Крим, у підпорядкуванні яких перебувають підприємства, організації, заклади культури. Розпорядниками бюджетних коштів нижчого рівня є керівники відповідних закладів, підприємств та організацій. Фінансування за Державним бюджетом України здійснюється Міністерством фінансів України шляхом надання головним розпорядникам бюджетних призначень у межах встановлених поточним актом про бюджет асигнувань. З бюджету Автономної Республіки Крим, обласних, міських (крім міст районного підпорядкування) та районних бюджетів фінансування здійснюється відповідно Міністерством фінансів Автономної Республіки Крим, місцевими фінансовими відділами шляхом перерахування коштів з рахунків відповідних бюджетів на реєстраційні рахунки головних розпорядників бюджетних коштів, що відкриті у відповідних територіальних органах Державного казначейства України. Після отримання коштів із бюджету на свої рахунки головні розпорядники у встановленому порядку перераховують кошти на реєстраційні рахунки підвідомчих підприємств, організацій та закладів культури. З бюджетів міст районного підпорядкування, сільських та селищних бюджетів фінансування здійснюється відповідними місцевими державними адміністраціями та виконавчими комітетами органів місцевого самоврядування. Отже, у бюджетному фінансуванні витрат на культуру та мистецтво беруть участь усі ланки бюджетної системи України. Кожне окреме підприємство, організація або заклад культури отримує асигнування лише з одного бюджету. Розподіл установ культури та мистецтва на ті, що фінансуються з державного бюджету, і ті, що отримують асигнування з місцевих бюджетів, здійснюється залежно від їх значимості та підпорядкування. Так, за рахунок коштів державного бюджету фінансуються такі заклади та заходи: а) державні культурно-освітні програми (національні та державні бібліотеки, музеї і виставки національного значення, заповідники національного значення, міжнародні культурні зв'язки, державні культурно-освітні заходи); б) державні театрально-видовищні програми (національні театри, національні філармонії, національні та державні музичні колективи і ансамблі та інші заклади і заходи мистецтва згідно з переліком, затвердженим Кабінетом Міністрів України); в) державна підтримка громадських організацій культури і мистецтва, що мають статус національних; г) державні програми розвитку кінематографії; ґ) державна архівна справа. За ознакою підпорядкування з державного бюджету фінансуються також усі підприємства, організації та заклади культури, що безпосередньо підпорядковані Міністерству культури та іншим міністерствам, державним комітетам та відомствам. Інші бюджетні культурно-мистецькі заклади фінансуються головним чином із відповідних місцевих бюджетів. Зокрема, до видатків, що здійснюються з районних бюджетів та бюджетів міст республіканського значення Автономної Республіки Крим і міст обласного значення, належать державні культурно-освітні (бібліотеки, музеї та виставки) та театрально-видовищні програми (філармонії, музичні колективи і ансамблі, театри, палаци і будинки культури республіканського Автономної Республіки Крим і обласного значення, школи естетичного виховання дітей, інші заклади та заходи у галузі мистецтва). Висновок Пріоритетні напрямки розвитку культури визначаються цільо-вими загальнодержавними програмами, які затверджуються Вер-ховною Радою України (ст. 85 Конституції України). Держава ство-рює умови для розвитку культури української нації та культур на-ціональних меншин; збереження, відтворення та охорони культурно-історичного середовища; естетичного виховання дітей та юнацтва; проведення фундаментальних досліджень в галузі те-орії та історії культури України; розширення культурної інфраструктури села; матеріального та фінансового забезпечення зак-ладів, підприємств, установ, організацій культури. Політику держави у сфері культури, правові, економічні та соціальні гарантії її реалізації, систему соціального захисту працівників культури визначає Верховна Рада України. Необхідність виділення коштів з державного та місцевих бюджетів на фінансування соціально-культурних заходів є закономірним і виправданим з позицій розвитку держави. Саме цей напрям кошторисно-бюджетного фінансування є найбільшим порівняно з усіма іншими бюджетними витратами. До соціально-культурних видатків держави належать видатки на: соціальний захист населення і соціальне забезпечення, освіту, науку, культуру і засоби масової інформації, охорону здоров'я, фізичну культуру та спорт, заходи у сфері молодіжної політики. Згідно з функціональною структурою видатків на культуру та мистецтво їх включено до розділу "Духовний та фізичний розвиток" (код 0800) та підрозділу "Культура та мистецтво" (код 0821). Ці видатки включають фінансування театрів; художніх колективів, концертних і циркових організацій; кінематографії; творчих спілок; бібліотек; музеїв та виставок; заповідників; клубних закладів; інших заходів і закладів у галузі культури та мистецтва. При фінансуванні культури головними розпорядниками бюджетних коштів є Міністр культури України, міністри та керівники державних комітетів та відомств України, а також Автономної Республіки Крим, у підпорядкуванні яких перебувають підприємства, організації, заклади культури. Розпорядниками бюджетних коштів нижчого рівня є керівники відповідних закладів, підприємств та організацій. Фінансування за Державним бюджетом України здійснюється Міністерством фінансів України шляхом надання головним розпорядникам бюджетних призначень у межах встановлених поточним актом про бюджет асигнувань. Список використаної літератури Державне управління: теорія і практика / За ред. проф. В.Б. Авер'янова. - К., 1998. Мельник А.Ф. Державне регулювання економіки. – К., 1994. Михасюк І.Р., Мельник А.Ф., Крупка А. Державне регулювання економіки. - Львів, 1999. Михасюк І.Р., Залога С.М., Сажинець С.И. Основи та важелі державного регулювання економіки. - Львів, 1998. Паламарчук М. М., Паламарчук О. М. Економічна і соціальна географія України з основами теорії: Посібник. — К.: Знання, 1998. — 416с. Розміщення продуктивних сил України: Підручник / За ред. Є.П. Ка-чана. — К.: Вища школа, 2001. — 375 с. Скуратівський В., Палій О., Лібанова Е. Соціальна політика. — К.: Вид-во УАДУ, 1997. — 360 с. Статистичний щорічник України за 2003 рік. — К.: Українська енциклопедія, 2005. — 618с.
1 2 3 4 5 Категория: Економічні теми \| Добавил: Aspirant (13.06.2014)
Просмотров: 560 \| Рейтинг: 0.0/0

Всего комментариев: 0


Имя *:
Email *:

Код *: