Реферат на тему:Безробіття та показники зайнятості населення - Економічні теми - Реферати - Каталог статей

Реферат на тему:Безробіття та показники зайнятості населення. План 1. Безробіття як соціально-економічне явище. 2. Показники зайнятості та безробіття населення і динаміка їх в Україні. Безробіття як соціально-економічне явище Безробіттям називається соціально-економічна ситуація в суспільстві, за якої частина активних працездатних громадян не може знайти роботу, яку вони здатні виконувати, що обумовлена переважанням пропозиції праці над попитом на неї. Хоча й існує думка, що безробіття є стимулятором трудової дисциплінованості і активності працюючого населення, однак соціально-економічні втрати від безробіття настільки значні, що в усьому світі докладається багато зусиль для його мінімізації, і все ж жодній країні не вдається ліквідувати його повністю. Безробітні, у визначенні МОП, — це особи у віці 15—70 років (як зареєстровані, так і незареєстровані в державній службі зайнятості), які одночасно задовольняють трьом умовам: не мають роботи (прибуткового заняття), шукають роботу або намагаються організувати власну справу, готові приступити до роботи протягом наступних 2 тижнів. До цієї категорії належать також особи, що навчаються за направленнями служби зайнятості, знайшли роботу і чекають відповіді або готуються до неї приступити, але на даний момент ще не працюють. За українським законодавством1 безробітними визнаються громадяни працездатного віку, що не мають роботи і заробітку, зареєстровані в органах служби зайнятості, шукають роботу і готові до неї приступити. Як бачимо, офіційна система обліку безробіття в Україні занижує реальні показники, оскільки велика частка безробітних такими не вважаються, тому що вони з різних причин не реєструються в службі зайнятості. Безробіття — складна і багатоаспектна економічна категорія, що відображає дуже важливі соціально-економічні відносини. Воно характеризується різними аспектами, основними з яких є його види, форми і показники. На рис. 6.3 показано класифікацію безробіття за різними ознаками. Як бачимо з рис. 6.3, за повнотою обліку безробітних розрізняють безробіття офіційне (зареєстроване державною службою зайнятості) і реальне (виявлене в результаті обстежень економічної активності населення. За характером вияву розрізняють безробіття відкрите і приховане (його проаналізуємо нижче). За поширеністю розрізняють безробіття загальне (що охопило всю країну), галузеве (що виявляється у певній галузі), регіональне (поширене в певному регіоні). Часто класифікують безробіття і за соціально-професійним складом безробітних. За такого підходу розрізняють безробіття професійне (за певною професією, наприклад безробіття серед шахтарів), етнічне (серед представників певної етнічної групи), молодіжне (серед громадян віком 15—28 років), жіноче, серед соціально вразливих груп населення (інвалідів, громадян передпенсійного віку, з великою перервою у трудовому стажі, багатодітних батьків і т. ін.). У вивченні явища і проблем безробіття велика увага приділяється аналізу його видів. Критеріями вирізнення видів безробіття є причини його виникнення та тривалість, а основними видами безробіття вважаються структурне, фрикційне і циклічне безробіття. З глави 5 ми знаємо, що попит на працю є похідним від попиту на товари та послуги, які створюються цією працею. Оскільки з часом структура споживчого попиту змінюється, відповідно змінюється і попит на працівників. Певні професії і навіть види робіт застарівають і не знаходять попиту на ринку праці. Представники цих професій часто поповнюють лави безробітних. Це відбувається тому, що люди, як правило, не так швидко, як робочі місця, реагують на технологічні зміни (хоча б тому, що оновлення робочих місць відбувається швидко, а для підготовки спеціаліста потрібно декілька років). В результаті структура пропозиції праці не відповідає структурі попиту. Безробіття, що виникає внаслідок такої невідповідності, називається структурним. До цього виду належить також безробіття, пов'язане з територіальною відірваністю робочого місця і працівника, що міг би на ньому працювати. Структурне безробіття є неминучим, як неминучі зміни у економіці. Шляхи вирішення проблем структурного безробіття полягають у розвитку системи Перепідготовки працівників, у орієнтації професійної підготовки на майбутні потреби ринку праці, у сприянні професійній та територіальній мобільності працівників. Слід зазначити, що від ефективності вирішення зазначених проблем залежатимуть терміни перебування працівників у стані структурного безробіття, але сам цей вид безробіття буде у динамічній економіці завжди. Оскільки одним із принципів соціально орієнтованої ринкової економіки є свобода вибору працівниками роду діяльності й місця роботи, то в кожний певний момент частина працівників знаходяться в стані зміни роботи: вони або добровільно міняють роботу на таку, яка краще їм підходить, або вперше обирають роботу, зважуючи це важливе рішення, або підшукують роботу в зв'язку з закінченням терміну контракту на попередній роботі тощо. Частина з них працевлаштовується, в цей час інші тимчасово залишають роботу, але в цілому цей вид безробіття залишається. Він називається фрикційним (від латинського f rictio — тертя), тому що відображає "неповороткість" ринку праці у зведенні вакантних робочих місць і здобувачів роботи. Оскільки ініціатива звільнення в цьому випадку іде від працівників, фрикційне безробіття вважається неминучим і певною мірою бажаним, оскільки більшість працівників шукають і знаходять вище оплачувану і продуктивнішу роботу, що і підвищує їхній добробут, і збільшує користь для суспільства. Рівень структурного і фрикційного безробіття разом, за визнанням більшості економістів, складає природний рівень безробіття. Фрикційне безробіття є результатом динамічності ринку праці, структурне виникає з причин територіальної або професійної невідповідності попиту та пропозиції на ринку праці. Таким чином, природний рівень безробіття — це той мінімальний рівень в цьому суспільстві, який неможливо зменшити і який відповідає поняттю повної зайнятості. Його рівень постійно зростає в розвинених країнах, оскільки загальний високий рівень життя дає працівникам більше економічної свободи, включаючи і можливість довше перенавчатися або міняти роботу. На сьогодні цей рівень коливається в різних країнах від 3 до 7 %. В умовах економічного спаду, а особливо в час кризи, коли сукупний попит на товари і послуги зменшується, виробництво згортається, похідний від сукупного попит на працю різко скорочується, а пропозиція праці значно збільшується в результаті падіння рівня життя населення. В таких умовах швидко зростає безробіття, зумовлене кількісною нестачею робочих місць для всіх, бажаючих працювати. Цей вид безробіття називається кон'юнктурним, або циклічним, оскільки він викликаний зміною економічної кон'юнктури, кризовою фазою економічного циклу. Якщо перші два види безробіття викликані невідповідністю і "незнайденістю" робочих місць і працівників, то циклічне безробіття набагато складніше тому, що воно викликане фактичною відсутністю вільних робочих місць при значній кількості безробітних. У періоди економічних криз рівень циклічного безробіття нерідко перевищує 10 %, що перетворює його на найстрашнішу соціально-економічну проблему, яка може спричинити непередбачувані соціально-політичні зміни. Для зменшення негативних наслідків циклічного безробіття необхідне прийняття і виконання .спеціальних програм забезпечення зайнятості населення, які фінансуються державою. Ще один вид безробіття — сезонне — викликане тимчасовим характером виконання тих чи інших робіт, функціонування підприємств та галузей. Передусім це сільськогосподарські роботи, рибальство, будівництво, цукрове виробництво та ін. На цих роботах інтенсивне навантаження в "сезон" змінюється простоями в інший час. Відповідно працівники то масово набираються, то масово звільняються. Це безробіття простіше тим, що воно легко прогнозується, працівники до нього готові, і в принципі можливо вирішити ці проблеми, створюючи паралельно "міжсезонні" робочі місця. Важливою проблемою зайнятості в Україні (як і в інших пост-соціалістичних країнах) є приховане безробіття. Основна причина цього явища — спад виробництва і неадекватне йому скорочення зайнятості. Кількісно приховане безробіття означає чисельність працівників, які стали непотрібними у зв'язку із спадом виробництва або структурними змінами в ньому, але продовжують формально вважатися зайнятими, і які або при покращанні економічної кон'юнктури будуть (готові) працювати ефективно, або повинні бути вивільнені. Економічна можливість значного поширення прихованого безробіття спричинена неконтрольованим падінням реальної заробітної плати працівників. Приховане безробіття існує в таких формах: · надлишкова чисельність працівників, які одержують повну заробітну плату. Фактично ці люди не почувають себе безробітними, але від звільнення їх робота підприємства не погіршиться, а от утримання їх є важким тягарем для економіки підприємства, веде до подорожчання продукції, в кінцевому підсумку до розкручування інфляційної спіралі; · утримання на підприємстві осіб, що працюють на умовах неповного робочого часу, отримують відповідну неповну зарплату, бажають працювати повний час, але з причини скорочення виробництва не мають такої можливості. Зазначимо, що ця форма прихованого безробіття називається частковим безробіттям, якщо працівник бажає працювати на умовах повної зайнятості. Якщо ж працівника влаштовує така форма роботи, то це є не безробіттям, а добровільною неповною зайнятістю, що є рівноправною формою задоволення трудових потреб громадян; · оформлення певній частині працівників відпусток без збереження або з частковим збереженням заробітної плати. Ця форма прихованого безробіття найчастіше спричиняє вторинну зайнятість працівників, оскільки вони на невизначений час залишаються з мінімальною або і без заробітної плати; · наявність цілоденних і внутрішньо змінних простоїв з організаційно-технічних причин (порушення договірних зв'язків, відсутність електроенергії тощо). Різновидом прихованого безробіття є часткове безробіття, що виникає в результаті зменшення попиту на продукцію підприємства і відповідне скорочення виробництва. Якщо при такому скороченні роботодавець намагається зберегти трудовий колектив, сподіваючись на покращання економічної кон'юнктури в недалекому майбутньому, він скорочує тривалість робочого дня (тижня) для всіх працюючих, не звільняючи персонал. Такі рішення вважаються соціально справедливими і економічно доцільними, однак це призводить до виникнення часткового безробіття. Проблеми такого безробіття полягають передусім в тому, що, як правило, неповна робота не дає працівникам достатньо коштів для життя й утримання сім'ї, в результаті чого вони активно шукають іншу роботу або підробітки, збільшуючи пропозицію на ринку праці. Вирішити цю проблему можна, якщо офіційно визнати часткове безробіття, і, відповідно, виплачувати частковим безробітним допомогу в зв'язку із втратою частини заробітку. Виплата такої допомоги передбачена Законом України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття"1. Деякі автори виділяють також поняття добровільного безробіття, але ми вважаємо його нелогічним, оскільки при добровільній зайнятості людина, що не хоче працювати, не може вважатися безробітною. У протилежному випадку до добровільних безробітних можна було б зарахувати всіх непрацюючих працездатних людей, оскільки теоретично кожен погодився б працювати в хороших умовах за певну привабливу для нього зарплату. Аналіз економічних показників дає можливість оцінити втрати від неповного використання ресурсів праці внаслідок безробіття. Згідно із законом Оукена щорічний приріст реального валового національного продукту (ВНП) приблизно на 2,7 % утримує кількість безробітних на постійному рівні. Кожні додаткові 2 процентних пункти приросту реального ВНП зменшують кількість безробітних на 1 процентний пункт. Аналогічно скорочення реального ВНП на 2 % збільшує кількість безробітних на 1 процентний пункт. Закон Оукена можна трактувати і так: зростання рівня безробіття на 1 процентний пункт над природним рівнем дає 2—2,5 % втрати ВНП порівняно з потенційним. Таким чином, із цього закону випливає, що певні темпи приросту ВНП необхідні-для того, щоб утримувати норму безробіття на попередньому рівні. Це пояснюється тим, що оскільки продуктивність праці постійно зростає, то, щоб зайняти ту саму кількість працівників за інших однакових умов, слід розширювати виробництво. З цих причин щорічно певна частина реального ВНП повинна використовуватися для створення нових робочих місць, здатних стримувати безробіття. Показники зайнятості та безробіття населення і динаміка їх в Україні Для правильної характеристики таких важливих соціально-економічних явищ як економічна активність населення, зайнятість і безробіття, для вибору найефективніших методів управління ними важливе значення має адекватне їх оцінювання. Оскільки названі явища дуже складні й багатоаспектні, то й характеризувати їх потрібно з різних сторін і різноманітними показниками. Однак назви, методика побудови і застосування цих показників мають бути стандартизованими і однозначно зрозумілими. Основні показники названих соціально-економічних явищ можна поділити на дві групи: 1) абсолютні, які відображають розміри, обсяг економічної активності населення, зайнятості й безробіття, відображаючи чисельність відповідно економічно активного населення, зайнятих і безробітних; 2) відносні, які показують рівень поширеності в суспільстві певного явища, відображаючи частку відповідної категорії відносно усього (або певної більшої категорії) населення. Обидві групи показників можуть розраховуватися для усього населення країни, для певних його територій (областей, міст, районів), для певних груп населення за різними ознаками (статтю, місцем проживання, віковими групами, рівнем освіти і т. ін.). Основні абсолютні й відносні показники економічної активності, зайнятості і безробіття населення в Україні за останні роки наведені в табл. 6.1. Чисельність економічно активного населення () — це абсолютний показник економічної активності, що відображує її розміри. Наприклад, у 2002 р. чисельність економічно активного населення в Україні становила 22 701,7 тис. осіб (табл. 6.1). Цей показник кількісно відображає трудовий потенціал населення країни. Однак ми мало що можемо сказати про економічну активність населення України, оперуючи лише цим одним показником. Для оцінки економічної активності важливо знати, як змінюється цей показник в динаміці, наскільки він великий чи малий стосовно усього населення України. Для цього застосовуються відносні показники. Рівень економічної активності населення () — це відносний її показник, який відображає її "популярність" порівняно з іншими видами активності (неактивності). Він розраховується як відношення чисельності економічно активного населення () до загальної чисельності населення віком 15—70 років () Чисельність зайнятих () — це абсолютний показник зайнятості населення економічною діяльністю, що показує її розміри. Так, у 2002 р. чисельність зайнятих в Україні становила 20 400,7 тис. осіб (табл. 6.1). Цей показник відображає кількісно задіяний трудовий потенціал населення. Але, як і в попередньому показнику, одна лише ця цифра мало що може сказати про зайнятість населення України. Для адекватної оцінки зайнятості цей показник слід проаналізувати в динаміці, а також порівняти його з чисельністю дорослого населення. Для цього застосовуються відносні показники зайнятості. Рівень зайнятості () — це відносний її показник, який показує її поширеність серед дорослих людей. Він розраховується як відношення чисельності зайнятого населення () до загальної чисельності населення віком 15—70 років (): Чисельність безробітних () — це абсолютний показник безробіття, що відображає його розміри. У 2002 р. в Україні він становив 2301,0 тис. осіб (табл. 6.1). Цей показник важливий і сам по собі, оскільки він засвідчує, скільки людей в певний період на певній території не мають оплачуваної роботи, яку вони можуть і хочуть виконувати. Відповідно він дає інформацію про те, скільки не вистачає робочих місць, скільки людей потребують соціальної підтримки і допомоги з працевлаштування. Однак для оцінки безробіття також дуже важливо знати, як змінюється цей показник стосовно минулих періодів, а також наскільки це негативне явище поширене в суспільстві. Для цього застосовуються відносні показники безробіття. Рівень безробіття () — це відносний показник безробіття, який показує його поширеність серед економічно активного населення. Він розраховується як відношення чисельності безробітного населення () до чисельності економічно активного населення (): Як бачимо з табл. 6.1, чисельність економічно активного і зайнятого населення (а також рівні економічної активності та зайнятості), починаючи з 1997 р., в Україні помітно зменшується. У загальному зменшення цих категорій населення означає зменшення ресурсів для праці, тобто є небажаною тенденцією. Але в Україні, як ми знаємо з § 5.4, в роки кризи гіпертрофовано збільшилася пропозиція праці (за рахунок економічно вимушеної зайнятості пенсіонерів, молоді, поширення вторинної зайнятості), тому зменшення цих показників в кінці 90-х років означає передусім певну стабілізацію економічної ситуації в країні. Чисельність безробітних, як видно з табл. 6.1, була найбільшою у 1998 р. — майже 3 млн осіб, рівень безробіття на той період був 11,3 %. Ця цифра означає, що з кожної 1000 громадян України, які могли і хотіли працювати, у 1998 р. не мали оплачуваної роботи 113 осіб. У1999 р. хоча чисельність безробітних дещо і зменшилася, однак рівень безробіття зріс до 11,9 %, оскільки дуже зменшилася чисельність економічно активного населення. Починаючи з 2000 р. кількість безробітних і рівень безробіття суттєво і неухильно зменшується, а показники економічної актив- ності й зайнятості залишаються приблизно стабільними. Ці цифри передусім означають економічне відродження і покращання ситуації на ринку праці, хоча, як бачимо з даних табл. 6.1, вона все ще залишається дуже складною.Наголошуємо, що ми щойно розглянули лише основні абсолютні і відносні показники економічної активності, зайнятості і безробіття населення. Ці ж показники можна розраховувати не лише для усього населення країни, але й для будь-якої частини, категорії населення, регіону країни. За результатами обстежень населення з питань економічної активності, починаючи з 1995 р., в Україні щорічно публікуються статистичні збірники "Економічна активність населення України". У цих збірниках можна знайти найрізноманітніші абсолютні і відносні показники економічної активності, зайнятості і безробіття населення, потрібні для аналізу ситуації на ринку праці (наприклад, обсяги та рівні безробіття за статтю, віковими групами, місцем проживання, за освітою, за тривалістю пошуку роботи, по регіонах і т. ін.). Маючи такий значний і різноманітний статистичний матеріал, можна проводити цікаві й практично корисні наукові дослідження різних аспектів соціально-економічного життя країни, на які суттєво впливають можливості продуктивної зайнятості й проблеми безробіття населення. Такі дослідження можуть стати хорошою науковою основою ваших майбутніх дипломних і дисертаційних робіт. Література для поглибленого вивчення теми 1. Грішнова О. Вплив рівня освіти на зайнятість: теоретичний та емпіричний аналіз // Україна: аспекти праці. — 2001. — №. б. — С. З— 11. 2. Грішнова О. Тендерні особливості конкурентоспроможності громадян на українському ринку праці // Україна: аспекти праці. — 2001. — №4. —С. 3—8. 3. Економічна активність населення України в 2002 році: Статист, зб. — К.: Держкомстат України. — 2003. — 209 с. 4. Конституція України. — К.: Парламентське вид-во, 1999. — 22 с. 5. Лібанова Е.М. Ринок праці: Навч. посіб. — К.: ЦНЛ, 2003. — 224 с —Розд. II, IV. 6. Петюх ВМ. Ринок праці: Навч. посіб. — К.: КНЕУ, 1999. — 228 с. — Гл. 3,5. 7. Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття. Закон України від 02.03.2000 № 1533-ІИ (зі змінами та доповненнями). 8. Про зайнятість населення. Закон України від 01.02.1991 № 803-ХІІ (зі змінами та доповненнями). 9. РофеА.И., Збышко Б.Г., Ишин В.В. Рынок труда, занятость населения, экономика ресурсов для труда: Учеб. пособие / Под ред. проф. А.И. Рофе. — М.: Изд-во "МИК", 1997. —160 с. — Гл. 3. 10. Экономика труда и социально-трудовые отношения / Под ред. Г.Г. Меликьяна, Р.П. Колосовой. — М.: Изд-во МГУ: Изд-во ЧеРо, 1996. — 623 с —Гл.З. 11. Экономика труда (социально-трудовые отношения) / Под ред. Н.А. Волгина, Ю.Г. Одегова. - M.: ЭКЗАМЕН, 2002. — 736 с. — Гл. 3.2,3.3. 12. Эренберг РДж., Смит Р.С. Современная экономика труда. Теория и государственная политика. — M.: Изд-во МГУ, 1996. — 777 с. — Гл. 16,17.
1 2 3 4 5 Категория: Економічні теми \| Добавил: Aspirant (13.06.2014)
Просмотров: 1141 \| Рейтинг: 0.0/0

Всего комментариев: 0


Имя *:
Email *:

Код *: