Реферат на тему:Альтернативний аналіз джерел фінансування - Економічні теми - Реферати - Каталог статей

Реферат на тему:Альтернативний аналіз джерел фінансування. ПЛАН ВСТУП 1. Види джерел фінансування інвестиційних проектів 2. Переваги і недоліки альтернативних джерел фінансування Висновки СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ Вступ Інвестиційний проект для своєї реалізації на кожному етапі потребує певної кількості фінансових ресурсів. Всі ресурси, які можна мобілізувати для реалізації проекту можна розділити на внутрішні (належать замовнику проекту) і зовнішні. Як правило, внутрішніх ресурсів для реалізації проектів недостатньо, тому залучення ресурсів із зовнішніх джерел є поширеною практикою. Актуальність теми роботи зумовлена тим, що більшість суб’єктів господарювання не мають достатнього досвіду по залученню різних альтернативних джерел до фінансування своїх інвестиційних проектів. В силу цього цінним є вивчення, узагальнення і аналіз можливих джерел фінансування інвестиційних проектів в умовах ринкової економіки. З іншого боку актуальність вибраної теми зумовлена ще й тим, що в умовах вітчизняної економіки спостерігається значний дефіцит обсягів фінансування інвестиційної діяльності, що зумовлює додаткові труднощі в пошуку та залученню додаткових джерел фінансування інвестиційних проектів. Метою роботи являється дослідження і аналіз можливих джерел фінансування інвестиційних проектів підприємств у світовій практиці та вітчизняних умовах. 1. Види джерел фінансування інвестиційних проектів Принципово всі джерела фінансових ресурсів можна представити у виді наступної послідовності:* власні фінансові ресурси і внутрішньогосподарські резерви;* позикові фінансові засоби;* фінансові засоби, одержувані від продажу акцій;* пайові й інші внески членів трудових колективів, громадян, юридичних осіб;* кошти, які централізуються об'єднаннями підприємств; * кошти позабюджетних фондів; * кошти державного бюджету;* кошти іноземних інвесторів. Вибір джерел в основному базується на двох факторах: доступності та рівня плати за їх використання. Механізми залучення фінансових ресурсів досить різноманітні. Серед них виділимо найголовніші: акціонування; боргове фінансування; фінансування на консорційних засадах; оренда; пільги; субсидування Останнім часом крім традиційних способів (акціонування, боргове фінансування, кредиту-вання, оренда тощо), з'явилися нові, такі, як франчайзинг, лізинг, фортфейтинг, венчурне фінансування, селенг та інше. Проте поки що в українській практиці фінансування інвестицій вони поширення не дістали. Розглянемо детальніше основні джерела зовнішнього фінансування інвестиційних проектів. Залучення капіталу шляхом банківського кредитування дає підприємству можливість придбати основні (капітальні) активи. Висока вартість та довгі строки служби таких активів змушують підприємства створювати довготерміновий чи середньотерміновий борг. Період погашення довготермінової позички у розви-нених країнах звичайно становить 5—7 років. За кордоном довготермінові по-зички на придбання основних активів надають також інші фінансово-кредитні установи (іпотечні компанії, пенсійні фонди, страхові компанії тощо). Як пра-вило, чим більший термін кредиту, тим менше шансів одержати його у банку, у зв'язку з чим позичальники змушені користуватися послугами інших фінансо-вих закладів, де вартість позики звичайно вища. Середньотермінові позички менш ризиковані для банків та їх вартість зви-чайно менша. Для них може застосовуватися базова відсоткова ставка чи тро-хи вища базової. Середньотермінові позички використовуються також для при-дбання капітальних активів, але можуть також використовуватися для збіль-шення оборотного капіталу. Короткотермінові позички (звичайно терміном до 1 року) використовуються на задоволення незапланованих потреб. Зазвичай це поновлювальні кредити для збільшення оборотного капіталу. Але можуть бути також позички під рахунки дебіторів чи позички під товарно-матеріальні запаси. Фінансування під рахунки дебіторів може здійснюватися з факторингом. Йо-го основою є операція обліку (дисконтування) рахунків-фактур. Вона полягає у тому, що компанія-посередник на основі договору з постачальником товару ку-пує у нього рахунки-фактури з негайною оплатою приблизно 4/5 вартості по-ставки і оплатою частини, що залишилася, у призначений строк незалежно від перерахунку грошей покупцям. Для підприємства-клієнта факторинг вигідний тим, що основну частину гро-шової виручки воно одержує зразу, економить на розрахунках зі своїми поста-чальниками, оскільки купівля у них товарів з негайною оплатою обходиться де-шевше, ніж купівля у кредит. Крім цього, викуп компанією-посередником ра-хунків-фактур виключає для клієнта ризик неплатежу і, у випадку поставки за кордон, ризик несприятливої зміни валютного курсу. Існує два різновиди факторингу — конвенційний і конфіденційний. Конвен-ційний факторинг передбачає, що практично всі функції, за винятком виробни-чих, виконує посередницька фірма. Вона бере на себе фінансове, бухгалтерське, інформаційне і рекламне обслуговування, а також кредитування, страхування, збут тощо. Конфіденційний обмежується обліком рахунків-фактур. Цим видом фак-торингу займаються фінансові компанії. Продаж дебіторської заборгованості може здійснюватися постачальником без регресу (права зворотного викупу) і з регресом (правом зворотної вимоги до по-стачальника повернути сплачену суму). Фінансування форфейтингом — це форма кредитування експортера банком чи іншим фінансово-кредитним за-кладом шляхом придбання боргових зобов'язань з певним дисконтом (наприк-лад, простих та переказних векселів без права регресу на продавця). Повернення капіталу (банком) здійснюється завдяки продажу боргових зобов'язань на вто-ринному ринку. Форфейтинг використовується, як правило, при експорті вели-ких капітальних активів — машин, обладнання, з тривалою відстрочкою платежу, Форфейтингування дорожче для експортера, ніж банківський кредит, але звіль-няє його від кредитних ризиків та скорочує дебіторську заборгованість. Форфейтинг передбачає наявність трьох сторін, таких як продавець, поку-пець (інвестор) і банк. Кожна із сторін угоди має свої цілі, що визначаються розміром одержаного доходу. Метою продавця є реалізація товару, одержання від банку після обліку вексе-лів суму, що дорівнює узгодженій з інвестором (покупцем) ціні товару, і уник-нення фінансового ризику. Для цього він може підвищити договірну ціну на товар і збільшити плату за кредит (відсоткову ставку). Мета покупця (інвестора) — при-дбання товару з мінімальними витратами. Щодо банку, то він намагається одержати дисконтний дохід від обліку векселів, який буде визначатися рівнем облікової ставки і кількістю векселів. Іпотечні кредити — це позички під заставу нерухомості (іпотеки). Житлові бу-динки, земля, виробничі будівлі та споруди можуть виступати як застава для одер-жання іпотечної позички. Угоди про іпотеку нотаріально завіряються та реєструють-ся у поземельній книзі (регіональних органах управління). У разі несплати позички право власності на іпотеку переходить до кредитора і вона має бути перереєстрована. Державне кредитування застосовується для активізації інвестиційної діяльнос-ті. В Україні цей вид фінансування застосовувався з осені 1992 року. Державні довгострокові кредити надаються за рахунок централізованих ресурсів Національ-ного Банку через комерційні банки. Державний кредит використовується тільки для міністерств та відомств за рішенням Верховної Ради України. За останні роки через нестачу бюджетних коштів цей спосіб фінансування не використовується. Залучення іноземного капіталу в Україні здійснюється за сприяння Світового банку та Європейського банку реконструкції і розвитку кредитних ліній урядів західних країн і закордонних комерційних банків. Кредити надаються через деякі комерційні банки після ретельної експертизи техніко-економічного обґрунтування проектів та обов'язкового їх страхування. Розміщення боргових зобов'язань дає змогу залучати капітал за допомогою об-лігацій та деяких інших цінних паперів. Фінансування на консорційних засадах — це спосіб залучення капіталу шля-хом створення спільних підприємств (компаній) або створення різних видів стратегічних альянсів. Фінансування на консорційних засадах може відбуватися у такі розповсюд-жені способи: створення спільних підприємств; стратегічних альянсів; франчайзинг; ліцензування; інжиніринг і еккаутинг. Спільні підприємства можуть бути суто вітчизняні або із залученням інозем-них інвестицій. В усіх випадках їх створення вимагає опрацювання та реєстрації в державних органах установчих документів. Стратегічні альянси — це об'єднання двох або більше суб'єктів господарю-вання на умовах спільного розпорядження прибутками і фінансовими ресурса-ми, розподілу ризиків з метою досягнення конкретних (які не завжди збігаються) стратегічних цілей. Франчайзинг — це передача або продаж ліцензії (франшизи) однієї фірми (франшизодавця) іншій — франшизоодержувачу на право реалізації продукції (послуг, робіт) чи заняття бізнесом на певній території з використанням товар-ного знаку франшизодавця і за умови суворого виконання вимог технології та якості. На сьогодні існує два види фрайчайзингу: продуктово-торговельний і бізнес -франчайзинг. Продуктово-торговельний передбачає за допомогою передачі франшиз створити мережу дистриб'юторських фірм і допомагає товаровиробнику роз-ширити сектор споживчого ринку. Більшість франшиз на Заході є продуктово-торговельними. Але в останні роки значного поширення набули також бізнес-франшизи. Цей вид фрайчайзингу передбачає спочатку передачу франшизоодер-жувачу товарного знака, технології виробництва, зразків продукції, технічних умов виробництва і стандартів якості, а потім, після апробації і експертизи продукції франшизоодержувача, йому видається право (ліцензія) на виробництво та про-даж, причому на певній території і на певний термін часу. Інжиніринг являє собою непрямий спосіб залучення капіталу, а вид інженер-но-консультаційних послуг, які сприяють інвестиційному процесу, прискорюють його; тобто це засіб підвищення ефективності вкладеного в об'єкт капіталу. Інжинірингові послуги — це комплекс робіт, що охоплює проведення передінвестиційних досліджень, підготовку техніко-економічних обгрунтувань, техніч-ного та будівельного проектування, а також розробку рекомендацій щодо екс-плуатації підприємств, організації виробництва та його менеджменту і реалізації готової продукції. Оренда — це строкове володіння та користування майновим комплексом (ка-пітальним активом). Об'єктом договору оренди може бути підприємство, будів-ля, споруда, приміщення, обладнання, природні ресурси, земельні ділянки тощо. Розрізняють два види оренди: 1) оперативна оренда (поточна); 2) фінансова або капітальна оренда (лізинг). Звичайно договір оренди укладається на тривалий термін — більше ніж 5 років, але не більше повного амортизаційного строку. Упродовж цього строку можливий викуп майнового комплексу орендатором, якщо це передбачено дого-вором та якщо вся сума орендних платежів відповідає вартості майна, що переда-ється в оренду. Орендна плата складається з амортизаційних відрахувань та част-ки прибутку, одержаного від орендованого майна. Одержаний таким чином від орендатора прибуток (орендний відсоток) не підлягає оподаткуванню. У західних країнах залежно від терміну дії розрізняють оренду довгострокову (лізинг), середньострокову (хайринг) та короткострокову (рейтинг). Усі ці види оренди застосовуються для машин та устаткування. Договір рейтингу може укладатися на строк від одного дня до одного року без викупу майна. Хайрингові угоди укладаються терміном від 1 до 3 років також, як правило, без викупу майна. Лізинг — це довгострокова оренда окремих видів машин та устаткування, виробничо-технічних комплексів, іншого майна. На відміну від поточної оренди, у лізингу можуть брати участь три або більше суб'єктів угоди: постачальник (виробник обладнання); лізингодавець (банк чи лізингова компанія); лізингоодержувач (орендатор). Лізингова операція здійснюється у такій послідовності: лізингоодержувач знаходить фірму, що виготовляє або продає необхідне йому обладнання, вивчає його якості та умови продажу. Потім, у разі відповідності обладнання вимогам свого виробництва, він звертається до банку або лізингової компанії з пропози-цією придбати це обладнання у виробника (продавця) з метою подальшої пере-дачі йому на умовах оренди. Розрізняють фінансовий (капітальний) та операційний (сервісний) лізинг. Фінансовий лізинг характеризується тим, що договір укладається на строк, що дорівнює амортизаційному періоду машин та устаткування. Як правило, лізинго-одержувач у кінці строку, передбаченого угодою, викуповує все майно і стає його власником. Фінансовий лізинг може приймати форму зворотного лізингу (ліз-бек), коли підприємець продає власне майно лізинговій компанії і укладає з нею угоду про оренду цього майна. Лізбек застосовується як більш вигідна форма оренди для лізингоодержувача, оскільки він одночасно залучає капітал від продажу майна і має нагоду подаль-шого використання цього майна. Звичайно, бувають випадки, коли лізбек засто-совується через фінансові труднощі лізингоодержувача. Оперативний лізинг, на відміну від фінансового, передбачає багаторазову зміну лізингоодержувача впродовж строку служби машин або обладнання. Об'єктом операційного лізингу є, як правило, машини та устаткування, що швидко мо-рально та фізично застарівають. Лізингодавець звичайно сам здійснює ремонт і технічне обслуговування, одержуючи при цьому всю суму амортизаційних відра-хувань від лізингоодержувача. Таким чином, лізинг — це специфічна форма залучення виробничого капіта-лу, за якої лізингодавець кредитує лізингоодержувача. Постачальник майна одер-жує плату за нього одноразово і одночасно від лізингової компанії або банку зразу ж після укладення угоди або у розстрочку. Нерідко функції лізингодавця виконують також страхові компанії та інвестиційні фонди. Фактично фінансовий лізинг — це спосіб капіталізації інвестицій, тобто спо-сіб залучення капіталу. Інакше — це форма матеріально-технічного постачання з одночасним кредитуванням і орендою. Дедалі частіше застосовується багатосторонній лізинг з кількома посередни-ками між лізингодавцем, постачальником обладнання та лізингоодержувачем. Селенг — це окремий випадок лізингу, який передбачає двосторонню угоду майнового найму. Згідно з цією угодою власник передає селенг-компанії права використання і розпорядження своїм майном. Він залишається власником, одер-жує за це окрему плату і може за першою вимогою повернути своє майно. Селенг-компанія залучає і вільно використовує за своїм бажанням майно або окре-мі майнові права громадян та юридичних осіб. Предметом майна можуть висту-пати окремі об'єкти, права власності, земельні ділянки, підприємства, будівлі, устаткування, цінні папері, гроші тощо. Від громадян селенг-компанія залучає головним чином гроші, які спрямовує у виробничу сферу. Пільгове фінансування може здійснюватися у таких формах: прямі позики, гарантовані позики, гранти на певні проекти, пайова участь, прямі дотації, страхування. Субсидуючи проект, уряд, звичайно, висуває ті ж умови, що й банк чи інший кредитний заклад, але надані їм пільги заохочують останніх взяти участь у фінансуванні. Субсидування — це неповернене фінансування, тобто надання грошових кош-тів та інших постійних та поточних активів на засадах неповернення. Розрізняють такі види субсидування: дотування, гранти, субвенції, спонсорство, донорство. Дотування — це спосіб підтримки будь-яких проектів урядом чи місцевими органами влади. Як правило, дотуються соціальне важливі програми та проекти, природоохоронні та ресурсозберігаючі технології. Дотації надаються для фінан-сування тільки частини інвестиційного проекту, частка державних інвестицій, звичайно, не перевищує 50%. У ряді випадків, надаючи певну дотацію, держава ставить умови, щоб решта була проінвестована приватним капіталом, та контро-лює цільове використання коштів. Існують також експортні дотації, які надаються з державного бюджету з ме-тою заохочення вивозу товарів. У цьому випадку субсидуються різні митні та податкові пільги. Гранти близькі за змістом до дотацій. Відмінність у тому, що вони можуть надаватись на фінансування проекту загалом. Звітність про їх використання має більш суворий характер, підлягає аудиторським перевіркам. Іноді призначаються менеджери, які стежать за повним виконанням умов гранту. Часто гранти мають вигляд гуманітарної допомоги. Субвенції на відміну від дотацій та грантів надаються урядом місцевим орга-нам влади та мають цільове призначення. У випадках порушення цих умов підля-гають поверненню. Ініціатором субвенцій виступають місцеві органи влади, Спонсорство та донорство являють собою субсидування інвестиційних проек-тів з боку юридичних та фізичних осіб, благодійних організацій та фондів тощо. Найчастіше спонсори та донори фінансують інтелектуальні інвестицї. Прикла-дом спонсорства в Україні можуть бути фонд Джорджа Сороса. 2. Переваги і недоліки альтернативних джерел фінансування Залучення капіталу на ін-вестиційній (початковій) стадії проекту за допомогою акціонування є найбільш розповсюдженим способом. Залучається капітал шляхом емісії простих та привілейованих акцій, що розміщуються серед юридичних та фізичних осіб. Таким способом може залучатися не тільки грошовий капітал, але й інші мате-ріальні та нематеріальні активи. У випадку корпоративного фінансування корпорація може фінансувати дочірні підприємства та здійснювати конт-роль за використанням їх фінансових ресурсів за умови володіння 50% акцій дочірньої фірми. З метою залучення капіталу акціонерне товариство закритого типу може перетворюватися на відкрите (перехід компанії на становище оприлюдненої) та продавати цінні папери широкій публіці. У США цей процес займає від 60 до 180 днів залежно від узгодженості реєстраційного документа Гарнер Д., Оуен Р., Конвей Р. Пособия Эрнст энд Янг. Привлечение капитала / Пер. с англ. – М.: «Джоан Уайли энд Санз». – 1995. – 464 с.. Вітчизняне законодавство Закон про цінні папери та фондову біржу встановлює обмеження щодо додаткової емісії акцій, По-перше, додатковий випуск акцій можливий у тому разі, коли попередні ви-пуски акцій були зареєстровані і всі раніше випущені акції повністю оплачені за вартістю не нижче номінальної. По-друге, забороняється випуск акцій для по-криття збитків, пов'язаних з господарською діяльністю акціонерного товариства. В Україні та інших постсоціалістичних країнах внаслідок особливостей процесу приватизації дістала певний розвиток така форма акціонування підприємств як корпоратизація. Корпоратизація — це надання державним підприємствам статусу акціонерних, де спочат-ку 100 % акцій належить державі, а потім поступово здійснюється продаж цих акцій членам трудового колективу підприємства (першочергово), іншим держав-ним та приватним підприємствам та фізичним особам . Вітчизняними фахівцями вказується ще на одну форму залучення інвестицій, яка за своєю суттю нагадує акціонування Пересада А.А. Управління інвестиційним процесом. – К.: Лібра, 2002. – 472 с.— створення колективних підприємств, що по суті мають статус закритого акціонерного товариства, де акціонерами є тільки члени трудового колективу. Принципово українське підприємство може розглядати питання про емісію акцій або на українському, або на закордонному ринку. Це дозволяє йому комбінувати одержання засобів з різних джерел, приводить до диверсифікованості складу акціонерів при тім, що жоден інвестор не має контрольного пакета акцій, збільшує ліквідність продаваних акцій і служить відмінною рекламою для підприємства у випадку успіху. Однак дане джерело має в основному теоретичний інтерес, так як слід погодитися з висновком роботи Бошняков А.М. Залучення інвестицій через механізм ліквідності акцій // Фінанси України. –2003. -№3. –С.116-118., що бездохідність (або надзвичайно низька дохідність) основної маси акціонерного капіталу практично не дає можливості залучити інвестиції шляхом додаткового випуску акцій. Українським підприємствам необхідно мати на увазі, що емісія акцій передбачає значні витрати, зв'язані з високою вартістю підготовки і витратами на емісію, рекламу і т.д. Крім того, якщо тільки акції не розміщені попередньо в одного чи декількох покупців, то не можна спрогнозувати, скільки грошей буде отримано і чи будуть вони отримані взагалі. Емісія на закордонному ринку є ще дорожчою, і хоч дає можливість доступу до джерел капіталів в усьому світі, оцінки вартості акцій на міжнародних ринках, проте можлива тільки для великих, добре відомих підприємств, яких в Україні лічені одиниці. Тому більш реальним способом залучення фінансових ресурсів є боргове фінансування. Вказується, що борговому фінансуванню інвестицій властиві певні позитивні риси порівняно з акціонуванням, а саме Пересада А.А. Управління інвестиційним процесом. – К.: Лібра, 2002. – С. 380:— Кредитор не претендує на майбутні прибутки підприємства, а має право тільки на одержання обумовленої суми боргу і відсотків по ньому.— Кредитор не претендує на участь у капіталі підприємства.— Відсотки і виплати у погашення основної суми боргу значною мірою являють собою відому суму, тому їх можна передбачати і планувати. Разом з тим, мінусами боргового фінансування є те, що:— Використання позичкового капіталу призводить до виникнення ризику зниження фінансової стійкості і втрати платоспроможності.— Як правило, розмір боргу, який може взяти на себе підприємство, обмежений.— Вартість позичкового капіталу залежить від кон'юнктури фінансового ринку. Коли знижується середня ставка позичкового відсотку на ринку, вико-ристання раніше одержаних підприємством кредитів стає невигідним, оскільки існують більш дешеві альтернативні джерела фінансування.— При плануванні потрібно враховувати, що для виплати основної суми боргу і відсотків потрібний відповідний грошовий потік. Українські комерційні банки знають місцеву обстановку краще, ніж будь-яке інше джерело довгострокового фінансування, вони розуміють історичне і нинішнє положення українських підприємств, а також національну фінансову звітність і систему бухгалтерського обліку, можуть запропонувати консультації по зниженню витрат фінансування, ґрунтуючись на своєму досвіді. Тому національні банки мають переваги перед іноземними банками та міжнародними кредитно-інвестиційними інститутами при фінансуванні проектів. У той же час українські банки надзвичайно негативно відносяться до ризику, через що вимагають істотного і ліквідного забезпечення. Через це доступність цього джерела для фінансування інвестиційних проектів є обмеженою колом високонадійних позичальників. Більшість іноземних банків дуже перебірливі у виборі підприємств, яким вони можуть дати кредит, і воліють кредитувати виробничі, комунальні і телекомунікаційні підприємства, а також експортні галузі. Деякі українські підприємства вже одержали фінансування від іноземних банків через свої філії, зареєстровані за кордоном, але таку схему фінансування важко організувати, через те що вимоги законодавства, що регулює валютний обіг, дуже строгі. Збільшення присутності іноземних банків в Україні зробило більш ймовірним одержання фінансування з цього джерела. Фінансування за рахунок позикових засобів, одержуване від іноземних банків, можливо на більш тривалий період і по нижчій вартості, ніж у випадку фінансування від українських банків. Крім того, іноземні банки мають доступ до більш великих сум капіталу. Однак вони вимагають і значно вищої якості підготовки інвестиційних проектів. Особливу роль можуть відігравати ФГП у фінансуванні інноваційних проектів Кузьмінський В.О. Інноваційно-інвестиційний потенціал фінансово-промислових груп // Фінанси України. – 2003. - №6. – С.114 – 123.. "Ефективність інноваційного проце-су, що являє собою сукупність окремих стадій — наукового розроблення технічної ідеї, нової продукції, доведення її до етапу промислового використання, отриман-ня нового продукту, його комерціалізація, — значною мірою залежить від того, наскільки всі ці стадії інтегровані в одне ціле і забезпечені достатнім фінансуван-ням", — справедливо вважає російський вчений О.В. Мотовилов Мотовилов О. В. Источники капитала для финансирования нововведений. – СПб.: Изд-во СПб ун-та. – 1997. – С.10.. Пільгове фінансування не доступним джерелом коштів для багатьох проектів в умовах України, проте може здійснюватися у таких формах: прямі позики, гарантовані позики, гранти на певні проекти, пайова участь, прямі дотації, страхування. Субсидуючи проект, уряд, звичайно, висуває ті ж умови, що й банк чи інший кредитний заклад, але надані їм пільги заохочують останніх взяти участь у фінансуванні. При цьому держава, як правило, виступає одним з інвесторів чи учасників інвесту-вання. Головним чином це об'єкти виробничої та соціальної інфраструктури чи соціально-політичні програми. До дотацій за змістом близькі гранти . Відмінність у тому, що вони можуть надаватись на фінансування проекту в цілому. Звітність про їх використання має більш суворий характер, підлягає аудиторським перевіркам. Іноді призначаються менеджери, які стежать за повним виконанням умов гранту. Часто гранти мають вигляд гуманітарної допомоги. Субвенції на відміну від дотацій та грантів надаються урядом місцевим орга-нам влади та мають цільове призначення. У випадках порушення цих умов вони підля-гають поверненню. Ініціатором субвенцій виступають місцеві органи влади. Спонсорство та донорство являють собою субсидування інвестиційних проек-тів з боку юридичних та фізичних осіб, благодійних організацій та фондів тощо. Найчастіше спонсори та донори фінансують інтелектуальні інвестиції. Слід відзначити, що практично всі форми залучення коштів для фінансування інвестиційних проектів мають обмежену ефективність, що в поєднанні з важкодоступністю джерел фінансування зумовлює значні труднощі в фінансуванні інвестиційних проектів і є головною перешкодою на шляху активізації інвестиційної діяльності вітчизняних підприємств. ВИСНОВКИ Таким чином світова практика фінансування інвестиційних проектів має чималий досвід залучення коштів за рахунок значної кількості джерел. Однак вітчизняні умови накладають суттєві обмеження на кількість і доступність джерел альтернативного фінансування, з яких все-таки найдоступнішими в багатьох випадках виступають комерційні банки надаючи кредити, або застосовуючи схему фінансового лізингу. Обмеженість джерел фінансування в українській економіці та їх важкодоступність перетворюють проектування системи фінансування інвестиційного проекту в основному в пошук інвестора. При цьому в наявності явна недостатність власних джерел фінансування і висока вартість зовнішніх джерел. Саме цим зумовлюється в основному низька інвестиційна активність в українській економіці. Пошук джерела фінансування проекту відсуває на задній план інші аспекти системи фінансування. В такій ситуації розробці оптимальних механізмів залучення коштів та графіку їх надходження відповідно до потреб проекту приділяється недостатня увага. Це є однією з головних причин низької ефективності систем фінансування інвестиційних проектів, а, відтак, і самих проектів. СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ Про банки і банківську діяльність: Закон України №2121 ІІІ від 07.12.2000 // Відомості Верховної Ради України - 2001.- №5.- С.48 –52. Про лізинг. Закон України №723/97 від 16.12.97 //Відомості Верховної Ради України. – 1997. - №51. – С.24-26. Бошняков А.М. Залучення інвестицій через механізм ліквідності акцій // Фінанси України. –2003. -№3. –С.116-118. Гарнер Д., Оуен Р., Конвей Р. Пособия Эрнст энд Янг. Привлечение капитала / Пер. с англ. – М.: «Джоан Уайли энд Санз». – 1995. – 464 с. Іванишин Володимир Васильович. Лізинг та його розвиток в Україні. — К. : Знання України, 2002. — 57с. Капроні Р., Кисіль С., Рязанова Н., Василенко Д. Лізинг в Україні: Посібник / Міжнародна Фінансова Корпорація. — К., Б. р.. — 142 с. Кузьмінський В.О. Інноваційно-інвестиційний потенціал фінансово-промислових груп // Фінанси України. – 2003. - №6. – С.114 – 123. Майорова Т.В. Інвестиційна діяльність: Навч. посібн. К.: “Центр навчальної літератури”, 2004. – 376 с. Мотовилов О. В. Источники капитала для финансирования нововведений. – СПб.: Изд-во СПб ун-та. – 1997. – 210 с. Пересада А.А. Управління інвестиційним процесом. – К.: Лібра, 2002. – 472 с.
1 2 3 4 5 Категория: Економічні теми \| Добавил: Aspirant (24.06.2014)
Просмотров: 502 \| Рейтинг: 0.0/0

Всего комментариев: 0


Имя *:
Email *:

Код *: