Реферат на тему: Суть і розвиток монополій - Економічна теорія, Політекономіка - Реферати - Каталог статей

Реферат на тему: Суть і розвиток монополій. Вступ. Монополії бувають різні. Економічні, політичні і технологічні. Глобальні і локальні. Державні і приватні. Абсолютні і відносні. Природні і штучні. Внутрішні та зовнішні. Національні і міжнародні. Монополії влади, управління та власності. Монополія являє собою виключне право, що надається державі, підприємству, організації, фізичній особі на здійснення якої-небудь діяльності. В той же час монополія — це концентрація виробництва, об’єднання технологіч-них, інтелектуальних та фінансових ресурсів. Що ж є монополія — шкода чи благо? В Концепції національної безпеки однією з “економічних” загроз названа і наявність монополізму виробників. “Монополія”, “монопо-лізований ринок”, “монопольна ціна”, “монополістичний протекціо-нізм” — все це є антиподи обов’язковому атрибуту ринкової еконо-міки, без якого не можна будувати ринкові відносини — вільній та необмеженій конкуренції. Монополії спричиняють зниження продуктивності, погіршення якості, ріст цін, перебої в постачанні, недобросовісність у виконанні договірних зобов’язань, “відкачку” з економіки і без того недостатніх коштів; вони поглиблюють проблему неплатежів, утруднюють залучення іноземних інвестицій, здійснюють основний тиск на уряд, чинячи перешкоди проведенню економічних реформ, закріплюють чиновницьку владу. “Монополізм” — поняття змінне, діалектичне. Так, в міру на-ближення до ринкових відносин відбувається модифікація звичних структур і на зміну традиційним монополіям приходять нові. Для прикладу: за рахунок обвальної приватизації в Україні таких елеме-нтів інфраструктури ринку, як складське господарство та транспор-тування вантажів виникла нова монополія — монополія посередни-ків у сфері вантажообігу. Особливе місце у вищенаведеному списку належить природ-ним монополіям, до сфери існування яких відносяться транспорту-вання нафти, нафтопродуктів та газу по магістральних трубопрово-дах, виробництво електричної та теплової енергії і надання послуг з їх передачі, залізничні перевезення, послуги транспортних термі-налів, морських та річкових портів, аеропортів. 1. Причини появи й існування монополій. Наприкінці ХІХ ст. ринок чи не вперше за багатовікову історію свого існування та розвитку зіткнувся з серйозними проблемами. Саме в той час виникла досить реальна загроза функціонування того атрибуту, існування якого було просто необхідним для існу-вання самого ринку — конкуренції. На її шляху виникли вагомі та іс-тотні перепони у вигляді монополістичних утворень. Історія монополія вираховуються тисячами років і сягає глибо-кої давнини. Ще видатний давньогрецький філософ Арістотель зга-дував про неї, відносячи її до “мистецтва наживати майно”. Він за-значав, що “вигідно в розумінні наживання майна, якщо хтось зуміє захопити будь-яку монополію”. Англійський філософ Томас Гоббс описував монополії, створе-ні ще феодальною державою для зарубіжної торгівлі. Він їх називає корпораціями, зазначаючи, що “метою подібної корпорації є збіль-шення прибутків шляхом монопольного права купівлі і продажу як вдома, так і за кордоном”. Проте в обох цих випадках поява монополій пов’язувалась із накопиченням багатства, прибутків, а засобом досягнення цього вважалося панівне становище на ринку. Взагалі монополістичні тенденції в різних формах та з різною силою проявлялися на всіх етапах розвитку ринкового суспільства (з IV тисячоліття до н.е. до останньої третини ХІХ ст.), проте панів-ними вони стають лише наприкінці ХІХ ст. Саме в цей час (а особ-ливо під час економічної кризи 1873 р.) почалася їх новітня історія. Взаємопов’язаність цих двох явищ — криз та монополій — показує одну з причин монополізації, а саме: намагання багатьох фірм вберегтися від кризових потрясінь у монополістичній практиці. Не ви-падково тогочасна економічна література давала досить дотепну і влучну назву монополіям: “діти криз”.Що ж являють собою різноманітні монополістичні утворення? У вузькому розумінні монополія означає виключне право на володін-ня будь-чим або на здійснення якихось заходів. В економічній теорії під монополією розуміють велике підприємство, фірму або об’єднання (спілку), що концентрують значну частину виробництва і збуту певного виду продукції, пануючи на ринку з метою одержання монопольного прибутку. Завдяки цьому такі підприємства посіда-ють домінуюче становище на ринку, набувають можливості вплива-ти на процес ціноутворення, домагаючись вигідних для себе цін і, як результат, отримують більш високі (монопольні) прибутки. Отже, найбільш визначальним критерієм монопольного утворення є пану-вання на ринку (проте тут слід звернути увагу: як для контролю над акціонерним товариством потрібно зосередити в одних руках 20, а інколи й 10% акцій, і цього буде достатньо, так і для панування на ринку одному великому підприємству буде достатнім виробляти 10-20% продукції. У світовій же практиці монополією вважається зосе-редження в одних руках 30% ринку). Таке домінування дає змогу підприємцю самостійно, або разом з іншими підприємцями обме-жувати конкуренцію на ринку певного товару. Взагалі монопольного становища бажають досягти кожен під-приємець чи підприємство. Це дозволило б їм уникнути цілого ряду проблем та небезпек, пов’язаних з конкуренцією, зайняти привіле-йовану позицію на ринку. Шляхом концентрації у своїх руках пере-важної більшості виробництва, маючи так звану господарську вла-ду, такі підприємства в змозі нав’язувати іншим суб’єктам ринкових відносин свою волю. По суті справи, це можна вважати підкорен-ням інтересів суспільства власним інтересам фірми. Така тенденція була чітко виствітлена у відомому вислові: “Що вигідно для “Дженерал Моторз”, те вигідно й для Америки”. Чому ж монополії взагалі почали своє існування? В чому поля-гають причини їх виникнення? Перед розглядом цих причин необ-хідно зазначити, що існують різні види монополій, які можна звести до трьох основних: природної, адміністративної та економічної. Природна монополія виникла внаслідок об’єктивних причин. Вона відбиває ситуацію, коли попит на даний товар чи послугу най-краще задовольняється однією або декількома фірмами. В її основі полягають особливості технології виробництва та обслуговування споживачів. Тут конкуренція неможлива, та вона й небажана. При-кладом могуть слугувати енергозабезпечення, телефонні послуги, зв’язок, трубопровідний транспорт і т.д. Уявімо на хвилинку, що б було, якби наше суспільство обслуговувала більш ніж одна елект-рична компанія. Тоді кожен споживач повинен був би мати власну лінію напруги, технічне забезпечення, трансформатор і т.ін. Ці га-лузі зосереджує, як правило, у своїх руках держава (хоча в такій країні, як США, які можуть бути взяті за приклад як провідна держа-ва світу, телефонний зв’язок, приміром, концентрується переважно у руках приватних фірм, таких як АТ&T, яка взагалі є фірмою, що має найбільшу кількість акціонерів в Сполучених Штатах). Заборо-на або розукрупенння таких монополій є справою економічно недо-цільною. Адміністративна монополія виникає внаслідок дії державних органів. З одного боку, це надання одній або декільком фірмам ви-ключного права на виконання певного роду діяльності. Так, англій-ській Ост-Індській та голандській Вест-Індській компаніям на почат-ку XVII ст. держава надала виняткове (монопольне) право на торгі-влю з Індією. З іншого боку, це організаційні структури для державних під-приємств, коли вони об’єднуються і підпорядковуються різним глав-кам, міністерствам, асоціаціям. В цьому випадку, як правило, гру-пуються підприємства однієї галузі. Вони виступають на ринку як єдиний господарський суб’єкт і між ними немає конкуренції. Так, економіка колишнього СРСР була однією з найбільш змонополізо-ваних у світі. Провідну роль відігравала саме адміністративна мо-нополія, де основна влада знаходилася у руках всесильних мініс-терств і відомств. У СРСР взагалі існувала абсолютна монополія держави на організацію та управління економікою, що базувалася на державній власності на засоби виробництва. Істотною ознакою цієї системи є прямий розподіл всіх основних ресурсів, що також є потужним помічником адміністративній монополії. Кінцевим її ре-зультатом стає гігантоманія, прагнення перетворити галузь в один величезний завод. Спираючись на галузеві міністерства, підприєм-ства-гіганти через галузеві НДІ контролюють і об’єктивно гальму-ють науково-технічний прогрес в своїй країні. Їм не загрожує конку-ренція товарів-субститутів, оскільки виробництво більшості з них прямо чи опосередковано регулюється даним міністерством. “Залі-зна завіса” надійно захищає їх і від іноземних конкурентів. Таким чином, адміністративна монополія, що виникає в нерин-ковому середовищі, має набагато більше монопольної влади, аніж економічна, про яку буде вестися далі.Економічна монополія є найпоширенішою. Саме її при розгляді проблеми монополізму найбільше торкаються в економічній літера-турі. Про неї головним чином буде вестися мова далі. Її поява зу-мовлена економічними причинами, вона виростає на базі закономірностей господарського розвитку. Ці причини пов’язані передусім зі змінами в технологічному способі виробництва. Передумовою цих змін була промислова революція кінця XVIII - початку ХІХ ст., поява цілої низки винаходів, виникнення нових галузей промисло-вості та швидкий розвиток виробництва в багатьох із них, насампе-ред у легкій промисловості. Так , обсяг промислового виробництва в Англії у першій половині ХІХ ст. зріс у чотири рази. До завоювання підпримцями монопольного становища на рин-ку ведуть два основні шляхи. Перший з них полягає в концентрації виробництва, тобто зосередженні засобів виробництва, працівників та обсягів виробництва на крупних підприємствах. Якщо процес концентрації виробництва відбувається безперервно протягом три-валого часу, є сталим і внутрішньо необхідним для розвитку еконо-міки, то він вже набуває рис закону концентрації виробництва, дія якого з різною інтенсивністю спостерігалася на всіх етепах розвитку капіталізму, тобто починаючи з XVI ст. Щоб вижити у конкурентній боротьбі, яка була неминучою для процесу концентрації, підприєм-ці були змушені впроваджувати нову техніку, розширювати далі ма-сштаби виробництва. При цьому відбувалося розшарування під-приємців на дрібних, середніх та крупних. І саме перед найкрупні-шими з них нарешті постала проблема вибору: або продовжувати між собою виснажливу боротьбу, яку однозначно б “пережили” не всі, або дійти згоди щодо масштабів виробництва, цін, ринків збуту тощо. Звичайно, далекоглядні виробники віддавали перевагу дру-гому шляху і укладали між собою угоди (гласні і негласні, таємні), які й зараз є однією з найхарактерніших рис монополізації економі-ки. Отже, як можна бачити, виникнення підприємств-монополістів — закономірний етап розвитку продуктивних сил, еволюції ринку. Існує також інший шлях, внаслідок якого монополії виникають набагато швидше, ніж внаслідок концентрації. Мається на увазі централізація виробництва і капіталу, тобто добровільне об’єднання компаній або поглинання фірмами-переможцями банк-рутів. Централізація капіталу — це збільшення розмірів капіталу внаслідок об’єднання або злиття раніше самостійних капіталів. Ти-повим прикладом такого об’єднання можуть слугувати акціонерні компанії. За останні 15-20 років у ведучих капіталістичних країнах виник-ли потужні стимули до централізації капіталу, до злиття та погли-нення одних фірм іншими, особливо в рамках великого бізнесу. Економічні труднощі 70-80-х років, зумовлені ними падіння норми прибутку та посилення інвестиційного ризику змусили багато вели-ких компаній поглинати суперників. Хвиля зливань та поглинень капіталів буквально захопила господарство всіх розвинутих капіталістичних країн. В США витрати на ці цілі виросли з 12 млрд. дол. в 1975 р. до 250 млрд. в 1986 р. У ФРН кількість зливань та поглинень збільшилася з 305 в 1970 р. до 636 в 1980 р. і 887 в 1987 р. В Англії кількість придбаних компаній зросло з 534 в 1979 р. до 695 в 1986 р., а витрати на ці цілі з 1,7 до 13,5 млрд. ф.ст. Сучасна хвиля зливань та поглинень вихлюпнулася на міжна-родну арену. В стратегії транснаціональних корпорацій придбання діючих компаній розглядається як найбільш ефективний спосіб за-кріплення на зарубіжних ринках. І тут перевага надається великим національним фірмам та їхнім філіалам. В останні роки відбуваєть-ся швидке і глибоке переплітання активів компаній різної націона-льної приналежності. Американська фірма “Крайслер” придбала частину активів “Пежо”; “Форд” володіє частиною активів “Тойо ко-гьо”; компанія “Дженерал моторз” — фірм “Ісудзу” і “Судзукі”. Захід-нонімецькі, французькі і японські фірми, в свою чергу, купляють підприємства американської хімічної, металургійної, автомобільної та інших галузей. Тепер давайте з’ясуємо, що є причинами виникнення та подальшого розвитку монополістичних тенденцій. Думки з цього приводу в економічній літературі розділилися. Перша точка зору звинувачує державу, яка, з одного боку, сама організовує монополії (ад-міністративні) і провокує до цього підприємців, а з другого — своєю бездіяльністю дозволяє їм створити і використовувати монопольне становище. Бачимо, що монополізм тут розуміється не як прита-манний ринковому господарству, а як випадковий процес.Більш реалістичною виглядає інша точка зору, яка стверджує, що монополістичні утворення є закономірними. Англійський економіст Пігу, який є одним з прихильників таких поглядів, наголошує на тому, що “монополістична влада не виникає випадково”. Вона є логічним завершенням ринкової стратегії підприємців. Ще Адам Сміт колись сформулював принцип економічної вигоди, який не дає спокою підприємцям, а змушує їх постійно шукати нових і нових можливостей до збільшення своїх прибутків. А якраз однією з най-більш бажаних таких можливостей є досягнення монопольного ста-новища. Ще однією важливою причиною монополістичних тенденцій в економіці є перетворення індивідуальної капіталістичної власності на гальмо розвитку продуктивних сил. Це означає, зокрема, що в останній третині ХІХ ст. під впливом ряду нових прогресивних ви-находів (нові методи виплавки сталі, нові види двигунів і т.ін.) по-трібно було будувати нові великі заводи, будівництво яких було не під силу окремим капіталістам. Крім того, в той же час починається масове будівництво залізниць та інших крупних об’єктів, які потре-бували значних капіталовкладень. Щоб зібрати потрібну суму, капі-таліст мав чекати, затягнувши пасок, не один десяток років. Та не кожен з них був згодний на це. Потрібна була кардинально нова форма власності, яка змогла б швидко розв’язати ці проблеми. Нею стала акціонерна капіталістична власність, яка виникала в ре-зультаті злиття, об’єднання декількох капіталістів. Тому не дивно, що масово такі товариства утворюються в останній третині ХІХ ст. Виникнувши в масовому порядку, акціонерна власність за пері-од понад сто років стала надзвичайно поширеною. В наш час кож-не велике підприємство, і навіть переважна більшість середніх іс-нує у формі акціонерних. Щоправда, акції цих середніх та дрібних підприємств не котуються на фондових біржах, бо вони є акціонер-ними підприємствами закритого типу. Так на початку 90-х років на Нью-Йоркській фондовій біржі котувалися акції лише близько 2000 наймогутніших американських корпорацій (із загальної кількості близько 3 млн. усіх корпорацій Америки). Теорія монополії є порівняно молодою. Через домінування на протязі всього ХІХ ст. першої точки зору на причини виникнення монополістичних тенденцій розробка такої теорії не стимулювала-ся. Одним з перших, хто спробував створити її, був уже згадуваний англійський економіст А. Пігу, який написав книгу “Економічна тео-рія добробуту”, що була видана вперше у 1912 р. На теренах коли-шнього СРСР більше відома праця В.І. Леніна “Імперіалізм як най-вища стадія капіталізму”, у якій ідеолог комунізму, узагальнивши численні дослідження західних економістів, науково обгрунтував нові теоретичні положення. Проте перелом у економічному мис-ленні здійснили праці, шо були опубліковані майже водночас у 1933 р. Йдеться про книгу викладача економіки Кембріджського універ-ситету Джоан Робінсон “Економічна теорія недосконалої конкурен-ції” та твір американця Едварда Чемберліна “Монополістична кон-куренція”. Як висловився історик економічної думки Б. Селігмен, вони “вивели економістів із стану летаргічного сну” і навіть здійсни-ли “малу революцію” в економічній теорії (великою революцією вважається поява теорії Кейнса). Ці праці переконливо довели мо-нополістичний характер ринкової економіки сучасності. Це зрушило з місця розробки західної економічной теорії монополії. 2. Форми монополій і наслідки монополізації економіки. Сучасна економіна теорія розрізняє декілька видів монополістичних станів: проста або повна (чиста) монополія, олігополія, монопсонія, олігопсонія. Повна або чиста монополія означає ситуацію, коли існує єдиний виробник або продавець якогось виду продукції. Це означає, що виключне право на володіння і розпоря-дження певним матеріальним або нематеріальним благом зосере-джується в одних руках. В умовах чистої монополії галузь склада-ється з однієї фірми, тобто поняття “фірма” та “галузь” співпада-ють. На перший погляд така ситуація малоймовірна і, дійсно, в ма-сштабах країни зустрічається дуже рідко. Проте, якщо взяти більш скромний масштаб, наприклад, маленьке містечко, то ситуація, де спостерігається чиста монополія буде досить типовою. В такому містечку існує одна електростанція, одна залізниця, єдиний аеро-порт, один банк, одне крупне підприємство і т.д. Для прикладу: в США 5% ВНП створюється в умовах, близьких до чистої монополії. Чиста монополія виникає звичайно там, де відсутні реальні альтернативи, немає близьких замінників (субститутів), товар, що випускається, є в деякій мірі унікальним. Це в повній мірі можна віднести до природних монополій, типовим прикладом яких є муні-ціпальні комунальні служби. В цих умовах монополіст володіє реа-льною владою з точки зору реалізації продукту, в деякій мірі конт-ролює ціну і може впливати на неї, змінюючи кількість товару.Монополія виникає там і тоді, коли бар’єри для входу в галузь важко подолати. Держава створює офіційні бар’єри, видаючи пате-нти та ліцензії. Згідно з патентним законодавством США, винахід-ник має виключне право контролю над своїм винаходом на протязі 17 років. Патенти зіграли величезну роль у розвитку таких компа-ній, як “XEROX”, “Eastman Kodak”, “International Business Machine” (IBM), “SONY” і т.д. Вступ до галузі може бути істотно обмежений і шляхом видачі ліцензій. В США підлягають ліцензуванню понад 500 професій (лікарі, таксисти, сажотруси та багато інших). Ліцензія може бути надана як приватній фірмі, так і державній організації (класичний приклад — історія горілчаної монополії в Росії). Монополія може мати своєю основою виключне право на який-небудь ресурс (наприклад, на природні фактори виробництва). Хрестоматійним прикладом являється діяльність компанії “Де Бірс”, яка вже давно володіє найбагатшими алмазними копальнями в Південній Африці і тому контролює від 80 до 85% пропозиції на сві-товому ринку алмазів. В наш час жорсткі дії, пов’язані з використанням монопольного становища, як і недобросовісна конкуренція в цілому, суворо забо-ронені в країнах з розвинутою ринковою економікою, хоча і зустрі-чаються на окраїні цивілізованого світу. Сучасна теорія виділяє три типи монополії: 1) монополія окремого підприємства; 2) монополія як змова; 3) монополія, що базується на диференціації продукту. Все вищесказане про чисту монополію стосується першого ти-пу монополій. Досягти такого монопольного становища нелегко і про це свідчить сам факт рідкісності таких утворень. Більш доступним і поширеним є шлях змови чи угоди декількох крупних фірм. Він дає змогу швидко створити на ринку умови, коли продавці (виробники) знаходяться в “одній команді”, усувається конкурентна боротьба, передусім цінова і через це споживач опи-няється у безальтернативних умовах. Такі угоди вели до створення різних форм монополій. Першими з таких були початкові об’єднання — пули, ринки, конвенції, корне-ри, які являли собою тимчасові угоди між підприємствами, як пра-вило однієї галузі, з метою підтримання певного рівня цін або поді-лу отриманого прибутку. Проте такі об’єднання не були стійкими і створювалися лише на короткий термін для отримання одноразо-вого або декількаразового прибутку. Проникнення монополій у всі сфери суспільного відтворення — безпосереднє виробництво, обмін, розподіл та споживання — призвело до появи більш стійких монополістичних об’єднань, які ство-рювалися на тривалий строк. Із монополізацією сфери обігу виник-ли перші, найпростіші із п’яти основних форм монополій —картелі та синдикати. Картель — це об’єднання декількох підприємств однієї галузі виробництва, учасники якого зберігають власність на засоби виро-бництва і виготовлений продукт, виробничу та комерційну самотій-ність, а домовляються про частку кожного у загальному обсязі ви-робництва, ціни, ринки збуту. Синдикат — це об’єднання ряду підприємств однієї галузі про-мисловості, учасники якого зберігають власність на засоби вироб-ництва, але втрачають власність на виготовлений продукт, а зна-чить, зберігають виробничу, але втрачають комерційну самостій-ність. У синдикатів реалізація продукції здійснюється через спеціа-льно створену загальну збутову контору. Більш складні форми монополістичних об’єднань виникають тоді, коли процес монополізації поширюється і на сферу безпосе-реднього виробництва. У цьому випадку виникла необхідність об’єднання у межах однієї корпорації послідовних, взаємо-пов’язаних виробництв кількох галузей промисловості, які були за-діяні у створенні кінцевого продукту. Можна сказати, що відбувала-ся вертикальна інтеграція, або комбінування. Наприклад, у межах гігантських автомобільних корпорацій об’єднувалися підприємства, що видобували сировину, виплавляли сталь, виробляли деталі і, нарешті, складали власне автомобілі. Саме на цій основі виникла така більш складна форма монополістичних об’єднань, як трест.Трест — це об’єднання ряду підприємств однієї або декількох галузей промисловості, учасники якого втрачають власність на за-соби виробництва та виготовлений продукт, виробничу та комер-ційну самостійність, тобто відбувається об’єднання виробництва, збуту, фінансів, управління, а в залежності від суми вкладеного ка-піталу власники окремих підприємств, що входять до складу тре-сту, отримують акції тресту, які дають їм право брати участь в управлінні і привласнювати відповідну частку прибутку. Спираючись на свою владу, компанії-трести проводили в межах своїх галузей вигідну їм політику і примушували слідувати їй інших галузевих виробників. Прикладом можуть слугувати американська чорна металургія, нафтопереробка, алюмінієва, тютюнова промисловість періоду кінця ХІХ - початку ХХ ст. На початку ХХ ст. в США діяло понад 800 трестів, до складу яких входило понад 5 тис. підприємств з капіталом понад 7 млрд. дол. Найкрупнішими трестами були “Стандарт ойл”, “Юнайтед Стейтс Стіл”, “Дженерал Електрик” та ін. В інших країнах розвинутого капіталізму в якості галузевих монополій виступали картелі й синдикати. Потрібно відмітити, що історія трестів, картелів і синдикатів демонструє, що вони не вели до повного пригнічення конкурентних ринкових сил. Навіть у випадку захоплення всього галузевого виро-бництва трести не могли повністю вилучити конкуренцію з галузе-вого ринку. При збереженні постійної потенційної загрози проник-нення в галузь нових виробників трести, що захопили все галузеве виробництво, зіштовхувалися з конкуренцією з двох боків: їм загро-жувала конкуренція імпортних товарів та конкуренція товарів-замінників. З ще більшою силою конкурентний тиск давався взнаки на трестах, яким належала лише частина галузевого виробництва. І хоча такий трест, пануючи в галузі, прагнув досягти диктату, це не зав-жди йому вдавалося. Так, компанія “Юнайтед Стейтс Стіл”, що за-хопила в результаті зливань до 1901 р. близько 65% виробництва сталі в США, для повного узгодження цін вдавалася до відкритої системи змов з більш дрібними виробниками. Проте вона не змогла ліквідувати нецінову конкуренцію, що в кінцевому результаті зумо-вило втрату нею на протязі 20-х років абсолютного контролю над галузевим ринком. У багатьох галузях американської промисловос-ті трести просто розвалилися під тиском конкурентних сил. Така доля спіткала в 1903 р. трест, зайнятий виробництвом асфальту (він проіснував 3 роки, захопивши майже все галузеве виробницт-во). Аналогічно завершилися спроби створити трести у виробництві велосипедів, мотузок, бавовняної грубої пряжі, глюкози, пива, солі, шкіри та крохмалю. Складна взаємодія монополії і конкуренції було характерною і для галузей, охоплених картелями і синдикатами. Яскравий тому приклад — історія німецьких картелів. Переважна їх більшість в пе-рші десятиріччя ХХ ст. була вельми нетривкою. Якщо в сприятливих умовах вони функціонували, то в “погані часи” розсипалися, бо учасники угод прагнули провадити самостійну ринкову політику. В багатьох галузях німецької промисловості склався своєрідний ритм розвитку картелів. Їх формування в тій чи іншій галузі звичайно характеризувалось вилученням або мінімізацією цінової конкуренції та підвищенням цін. Це, як правило, приваблювало в галузь нових виробників. Не будучи зв’язаними картельними угодами, вони по-чинали посилену цінову конкуренцію. Знижуючи ціну, нові незалеж-ні фірми захоплювали значну частину галузевого ринку. В резуль-таті доля членів картелів скорочувалась, що нерідко вело до змен-шення об’єму їх виробництва і відповідно до росту витрат. Останнє, як правило, викликало розпад картелів, у галузі починалася гостра цінова конкуренція. Після періоду необмеженої цінової конкуренції знову виникали картельні угоди, до яких підключалися і “новачки”. Далі цикл повторювався. За допомогою механізму міжгалузевої конкуренції та переливання капіталів вертикальна інтеграція переростає у диверсифіка-цію, яка є процесом проникнення капіталу тієї чи іншої монополії у галузі, які безпосередньо не пов’язані з основною сферою її діяль-ності. Якщо диверсифікація здійснюється на основі концентрації капіталу, то проникнення монополій в іншу галузь промисловості здійснюється за рахунок внутрішніх нагромаджень капіталу; коли цей процес відбувається на основі централізації капіталу, то орга-нізація виробництва в інших галузях здійснюється шляхом купівлі акцій.На основі диверсифікації виникає така сучасна основна форма монополістичних об’єднань, як багатогалузевий концерн. Він є об’єднанням десятків, а в багатьох випадках навіть сотень підприємств, учасники якого втрачають власність на засоби виробництва і виготовлений продукт, а головна фірма здійснює над іншими учас-никами об’єднання фінансовий контроль. Серед 500 наймогутніших монополій США понад 90% існують у формі багатогалузевих кон-цернів. Лише 5% серед цих гігантських корпорацій випускають од-нопрофільну продукцію, а переважна більшість їх має у своєму складі у середньому підприємства 11 галузей, а найбільш могутні монополії - до 30 - 50 галузей. Взагалі в світовій економіці намітилися дві області посиленої диверсифікації. По-перше, це компанії традиційних галузей проми-словості (вичерпання джерел накопичення в основних виробницт-вах штовхає їх на пошук нових інвестиційних можливостей). В останні роки спотерігається “втеча” капіталу з базових галузей в нові наукоємні та в сферу послуг. Вкладаючи кошти в електроніку, робототехніку, військовий бізнес, аерокосмічну промисловість, ве-ликі компанії традиційних галузей прагнуть проникнути у високо-прибутковий бізнес і використовувати нову техніку і технологію для модернізації застарілих потужностей в профілюючих виробництвах. В компанії “Дженерал Електрик”, наприклад, тільки за 1980 - 1986 рр. доля наукоємних виробництв в загальній виручці зросла з 31 до 44%, сфери послуг — з 23 до 29%, а основного промислового ядра — скоротилась з 1/2 до 1/4. Інші компанії традиційних галузей знаходять інакші шляхи ви-ходу з кризового стану. “Юнайтед Стейтс Стіл”, наприклад, погли-нула дві величезні нафтові фірми — “Марантон Ойл” та “Тексас Ойл енд Гес”. Вже в наш час вона змінила свою галузеву належ-ність: виробництво сталі і металопродукції не являється профілю-ючим (крім нафтового бізнесу, компанія зайнята виробництвом та збутом різних видів хімікатів, бурового обладнання і т.п.). Згорта-ють традиційні виробництва ряд фірм гумовотехнічної, текстильної та інших галузей. Друга область активної диверсифікації — інформаційний комплекс. Швидке розширення ринків та їх подріблення, динамічність науково-технічної бази створюють можливості для організаційного об’єднання технологічно пов’язаних виробництв з метою посилення конкурентних позицій. Великі фірми і тут знаходяться на передових позиціях диверсифікації. Ведуча компанія в електроніці — “IBM” — випускає найрізноманітніші типи електронного обладнання — міні- та мікропроцесори, системи автоматизації проектування і виробни-цтва, лідирує у виробництві ЕОМ. Її спеціальні підрозділи розроб-ляють програми для комп’ютерів, надають послуги з переробки ін-формації, розробки та експлуатації комп’ютерних систем. В останні роки вона зайнялася розробкою та виготовленням найновіших за-собів зв’язку. У 60-ті роки у США і деяких країнах виникли і почали зростати конгломерати, тобто монополістичні об’єднання, які утворилися шляхом поглинання прибуткових різногалузевих підприємств, які не мали виробничої та технічної спільності. Наприклад, вже згадувана найбільша американська телефонна монополія “AT&T” скуповувала готелі, автопрокатні станції тощо. Крім бажання присвоїти прибутки рентабельних компаній, конгломеративні поглинання мали також на меті уникнути різних коливань кон’юнктури ринку під час криз. Третій тип монополій досліджений і описаний американським економістом Едвардом Чемберліном і тому отримав назву монопо-лій Чемберліна. Він гадав, що диференціація продуктів, наявність у них специфічних властивостей породжує монопольне становище продавця. Він пише: “Продукти... виступають як диференційовані тоді, коли існує будь-яка істотна основа для того, щоб відрізнити товар (або послуги) одного продавця від товарів (або послуг) іншо-го продавця”. Це може бути специфічна якість товару, упаковка, особливість обслуговування, місце розташування закладу тощо. На базі цього формується перевага, яку покупці надають цьому товару чи послузі, купуючи саме їх. Така диференціація здатна забезпечити певну відособленість ринку для окремого підприємства і тим самим певний контроль над цінами. При створенні таких конкурентних переваг слід враховува-ти, що велика роль належить організації збуту та рекламі. Вони по-винні створити у потенційних клієнтів бажання придбати саме да-ний товар. Ця монополія істотно відрізняється від попередніх, по-перше, тим, що вона не пов’язана з розмірами підприємства і малі підприємства також можуть здобути її. По-друге, вона має менший економічний ефект (допускає порівняно невелике зростання цін) через існування товарів-замінників.У сучасному ринковому середовищі найбільш поширеною є олігополія. Це слово грецького походження і означає “мало (небагато) продавців”. Справді, в економіці розвинутих західних країн спостерігається така ситуація, коли в окремих галузях домінують 3-4 крупних фірми. Так у середині 80-х років частка чотирьох провід-них автомобільних фірм становила у національному виробництві Японії 71%, ФРН — 79,5%, США — 97,8%, Великобританія — 95,5%, Франції — 99,8%. Схожа ситуація спостерігається і в інших галузях. Олігополія існує тоді, коли на ринку діє декілька крупних продавців одного товару, або його близьких субститутів. Це є своєрід-не переплетення монополій і конкуренції. На думку багатьох спеці-алістів, така ситуація є найбільш оптимальною, бо завдяки їй вда-ється поєднати переваги крупного виробництва з конкурентною по-ведінкою. Невелика кількість продавців пояснюється тим, що новим претендентам важко ввійти у певну галузь виробництва. Як правило, це пояснюється обмеженістю ресурсів. Для того щоб виробляти, потрібно мати сировину і матеріали, які вже до того часу є майже повністю розподіленими. Ситуація зумовлюється також тим, що новим претендентам важко знайти ринки збуту, коли попит на цей товар уже насичений. Продавець має своєчасно реагувати на стратегію та дії конкурентів. Якщо якась фірма знижує ціни, покупці звичайно переключають увагу на її товари. Іншим конкурентам треба вживати оперативних заходів: знижувати ціни або вдаватися до нецінових методів (впроваджувати додаткові послуги для покупців тощо). Сьогодні, на думку П. Самуельсона і В. Нордхауза, реальними є таємна олігополія і олігополія домінування. У першому випадку олігополісти можуть таємно домовитися щодо єдиної ринкової поведінки, створивши по суті секретний монополістичний картель. У другому олігополісти проводять єдину цінову стратегію, при якій ці-ни визначає лідер (так зване “лідерство в цінах”), як правило, найкрупніша фірма, інші дотримуються її. Отже, і олігополія демонструє сильні монополістичні тенденції. Це дало підставу американському економісту У. Феллнеру, а за ним і ряду дослідників колишнього СРСР трактувати олігополії як форму групової монополії, що підтверджує правильність ленінсько-го визначення монополії як угоди кількох гігантських підприємств. Монополістичні тенденції можуть виявлятися не лише на боці виробника. Вони існують також і на боці покупця. Проявом однієї з них є монопсонія (від грецького “моно” — “один”, “опсонія” — “заку-півля продовольства”). Монопсонія має місце тоді, коли на ринку існує лише один покупець певного товару, який, користуючись сво-їм становищем, може впливати на ціни вбік їх зменшення, тим са-мим збільшуючи свої прибутки. Найбільш яскравим прикладом мо-нопсоніста може бути держава, яка являється єдиним покупцем зброї у приватних фірм. Це також може бути крупна фірма, що за-куповує на сировинному ринку певні матеріали. Терміни “монопсо-нія” та “монопсонічна ситуація” були вперше описані англійкою Джоан Робінсон у 1933 р. Іншою і більш поширеною ситуацією такого роду є олігопсонія. Вона характеризує ситуацію, коли існує невелика група покупців певного товару чи послуги. Обмежуючи закупівлю товарів, узго-джуючи ціни (як це було показано у ситуації з олігополією), вони добиваються зниження цін, забезпечуючи собі монопольні прибут-ки. Така ситуація дуже часто має місце на ринку продовольчих то-варів, де група крупних промислових фірм-олігопсоністів диктує свої умови фермерам. Процес монополізації економіки має як позитивні так і негатив-ні наслідки. Позитивним є те, що у гігантських підприємств та їх об’єднань більше можливостей розвивати сучане виробництво, фі-нансувати крупні науково-дослідні лабораторії, отримувати нові на-укові результати, впроваджувати новітню техніку і технологію, здій-снювати перекваліфікацію робітників, а отже, пристосовуватися до рівня розвитку продуктивних сил, до структурних зрушень в економіці. У промисловості трапляється, що якась фірма завдяки ефе-ктивній технології, своїм патентам, своїм фірмовим маркам, лозун-гам здійснює значний контроль над цінами. Свої “монопольні при-бутки” така фірма знову вміщує у дослідження та рекламу, і вона завжди виявляється здатною йти нога в ногу зі своїми суперниками та навіть випереджати їх. “Дженерал Електрик”, “Рейдіо корпо-рейшн оф Америка” та “Дюпон” є найкращими прикладами таких компаній.Оскільки дослідницька робота та реклама поглинають багато коштів, а їх результати нагромаджуються, успіхи породжують нові успіхи, а прибутки — нові, ще більші прибутки. Тому представники дрібного підприємництва заявляють, що вони не завжди можуть ефективно конкурувати з такими фірмами. Інакше кажучи, дослід-ницьку роботу у промисловості може здужати лише велике виробництво, переваг якого позбавлені дрібні підприємства. Тому не дивно, що на сучасному етапі розвиваються такі форми співробіт-ництва гігантських корпорацій, як організація спільних підприємств, фірм, обмін патентами, науково-технічною інформацією тощо. Утворення таких міжфірмових об’єднань, консорціумів пов’язане насамперед з реалізацією великих науково-технічних програм. Створюються також корпоративні дослідницькі організації. Відомий американський економіст Й. Шумпетер у своєму панегірику, при-свяченому активному внеску монополій у справу науково-технічного прогресу, зазначає, що монополізація “розширює діапа-зон впливу кращих голів і знижує вплив посередностей”. Проте, як-що зіставити це із твердженням, що багато найцінніших винаходів здійснюється на дрібних підприємствах, або винахідниками-одиночками, або в університетських лабораторіях, то можна зрозу-міти, що це досить суперечлива проблема. В останні роки одним із напрямів вертикальної інтеграції і ди-версифікації (тобто збільшення числа галузей, у які здійснює екс-пансію та чи інша монополія) стало формування торговельно-промислових комплексів, інтеграція крупних промислових корпора-цій з торгівельними компаніями. У 80-ті роки така вертикальна інте-грація охоплює сферу зовнішньої торгівлі. Крім того, монополія, використовуючи фактор масового виробництва, сприяє економії на витратах факторів виробництва, забез-печує споживачів дешевими та якісними товарами. Доведено, що подвоєння обсягів виробництва зменшує витрати на одиницю про-дукції на 20%. Отже, монополії здебільшого є крупними підприємствами з найвищою ефективністю і найнижчими виробничими витратами. Монополії, реалізуючи переваги крупного виробництва, забезпечу-ють економію суспільних витрат виробництва й обігу. Та, на жаль, позитивні риси є не єдиними рисами монополій. Перелік їхніх “гріхів” є значно довшим. І перший серед них — прак-тика встановлення монопольних цін. Монополії встановлюють над-то високі ціни порівняно з цінами, що утворюються на основі суспі-льних граничних витрат. Такі ціни створюють додаткові прибутки монополістам і водночас обкладають споживачів своєрідною “да-ниною” на свою користь. Покупці змушені купувати товари за ціна-ми вищими, ніж за умов конкурентного ринку і тому вони отримува-тимуть надто мало продукту за свої гроші. Це зростання цін спо-стерігається головним чином на внутрішньому ринку, і складається ситуація, коли на внутрішньому ринку ціни вищі, ніж на зовнішньо-му. Для закріплення такого становища створюється, хоч і невели-кий, проте штучний дефіцит на товари чи послуги. Отже, найбільш помітним зовнішнім проявом існування монополії є зростання цін і наявність дефіциту, стимулювання інфляційних процесів. Монополія веде до гальмування науково-технічного прогресу. Послабивши конкуренцію, монополія створює тенденції до стримування запровадження технологічних новинок, уповільнення ново-введень. Монопольне становище і ті вигоди, що з нього виплива-ють, послаблюють стимули до постійного вдосконалення виробни-чого процесу, до зростання його ефективності. Ті ефекти, які в умо-вах конкурентного ринку досягаються шляхом раціоналізації, моно-полія може досягти “меншою кров’ю” — за рахунок свого “привіле-йованого” становища. Проте це зовсім не означає, що НТП має зу-пинитись. За теперішніх умов і монополіям не забезпечується спо-кійне життя, їм доводиться постійно вступати в конкурентну боро-тьбу, захищаючи свої позиції. Це примушує шукати шляхи змен-шення виробничих витрат, у тому числі через удосконалення техні-ки та технології. Але сама можливість уникнути конкуренції та що-денної гонитви за лідерством у НТП використовується у зручних ситуаціях і веде до уповільнення економічного розвитку. В цьому плані найбільш шкідливою є адміністративна монополія. Тут у ролі монополістів здебільшого виступають технічно та економічно від-сталі підприємства. У гонитві за прибутком крупні компанії вкладають кошти у проекти, які дають найвищу віддачу, вилучаючи, або істотно зменшую-чи при цьому інвестиції у важливіші з погляду широких верств на-селення виробництва. Американський науковець Ф. Шерер довів, що втрати від монополістичного нераціонального розподілу ресур-сів приблизно на 2% (що складає кілька десятків мільярдів доларів) зменшують ВНП США.Доведено, що монополія зумовлює застій та загнивання господарського механізму, паралізує конкуренцію, загрожує нормально-му ринку. Недаремно лауреат Нобелівської премії, видатний аме-риканський економіст Поль Самуельсон, зважуючи позитивні та не-гативні риси і наслідки монополії, робить однозначний висновок: “це економічне та соціальне зло”. 3. Антимонопольна політика держави. Історія розвитку монополій є водночас і історією боротьби з ними. Негативні результати монополізації виявилися відразу, і це особливо відчули широкі верстви населення. Намагання великих об’єднань цілком захопити ринки викликало невдоволення дрібних і середніх підприємців та широкої громадськості. Навколо монополій формується негативна громадська думка, яка вимагає державного захисту споживачів від свавілля монополістів, обмеження діяльнос-ті останніх. Такі настрої населення набули особливого розмаху у США, Канаді та Австралії, де процеси монополізації проходили найбільш швидко, а їх негативні наслідки були разючі. Саме тому в цих, а потім і в інших країнах були прийняті законодавчі акти, які поставили певні перешкоди монополістичному захопленню ринків. У Сполучених Штатах першим законодавчим актом, спрямованим проти монополізації економіки, був “Антитрестівський акт Шермана” (1890 р.). За ним оголошувалося незаконним створювати монополії або вступати в змову для обмеження конкуренції. Цей закон з доповненнями 1914, 1936, 1950 рр. діє і дотепер. Саме він, вважається, заклав основи світової антимонопольної кампанії. Цим самим законом заборонялися трести і картелі. Щоб обійти його, монополії створювали холдинг-компанії, здійснювали повне злиття кор-порацій, за якого ліквідовувалась виробнича і правова самостій-ність компаній, що поглинались, а картельні угоди замінювалися негласними “джентльменськими” угодами або так званим лідерст-вом у цінах. Порушення “Акту Шермана” каралися, як кримінальні злочини. Індивідуальні порушники каралися штрафом до 250 тис. дол. і тюремним ув’язненням до 3 років за кожне порушення. Кор-порації могли бути оштрафовані на 1 млн. дол. за кожне порушен-ня. Пізніше був прийнятий “Закон Клейтона” (1914), який заборо-нив угоди про обмеження кола контрагентів, купівлю або “погли-нання” фірм, що можуть призвести до монопольного становища. Потім був “Акт про Федеральну торговельну комісію” (1914), що був прийнятий, щоб привести в дію попередні антитрестівські закони і наглядати за їх виконанням. Протягом 20-х років антитрестівська діяльність дещо послабилася, проте з початком депресії 30-х років суспільство перестало хвилювати питання підвищення цін. Від під-приємців, особливо дрібних, почали надходити до законодавчих ор-ганів вимоги стримувати ціни від падіння, а не підвищення. Проте пізніше процес державного регулювання монополій продовжився і прийнятий “Закон Селлера-Кефовера” (1950) доповнив попередні положенням про недопущення злиття фірм шляхом придбання ак-тивів. В європейських країнах, а також у Японії антимонопольний процес відбувався пізніше, ніж в Сполучених Штатах. Це поясню-ється тим, що протягом багатьох років у цих державах не існувало певної думки про законність монополістичних об’єднань. Так, перші закони проти монополій в Європі були прийняті лише в 30-х роках ХХ ст. (Бельгія і Голандія — у 1935 р., Данія — у 1937, Великобри-танія — у 1948, ФРН — у 1957, Франція — у 1963). А у країнах Схі-дної Європи такі законодавчі акти взагалі з’являються лише напри-кінці 80-х років. Антимонопольне законодавство країн Західної Європи є лібе-ральнішим, ніж у США. Воно не поширюється на націоналізовані підприємства, сільське господарство, рибальство, лісове господарство, видобуток вугілля, зв’язок, страхування тощо. Є винятки, що стосуються деяких типів міжфірмових угод, таких як угоди між малими й середніми компаніями, експортні угоди, угоди, пов’язані з раціоналізацією. Конкуренція та антимонопольна практика регулюються сього-дні і на міждержавному рівні. Так статті 85 і 86 Римського договору, що вважається початком ЄЕС, теж містять заборони монополістич-них угод та створення монополій. Вони є також об’єктом міжурядо-вих договорів, регулюються документами Комісії ООН з питань промисловості і торгівлі та ін. Антимонопольна політика не має на меті ліквідацію чи заборо-ну крупних монопольних утворень, бо у суспільстві давно склалося розуміння того, що монополія, як один із основних факторів зрос-тання прибутку не може бути “приборкана”. Тому основним завдан-ням є поставити її під державний контроль, усунути можливість зловживань монопольним становищем.Можна назвати такі дві основні форми боротьби з монополія-ми: 1) попередження створення монополій; 2) перешкоджання ви-користання монопольної влади. Законодавство країн Заходу діє в основному за допомогою першої форми. Це відбувається тому, що на думку провідних спеціалістів у цій області значно легшим є не допустити виникнення монополії, аніж потім боротися з уже існую-чою. Такими попереджувальними заходами є заборона об’єднань, а також змов, які ведуть до обмеження виробництва й торгівлі; тоб-то, йдеться про заборону створення монополій будь-якого відомого виду. Також існує заборона на придбання акцій та інших активів конкуруючих підприємств, якщо це веде до монополізації галузі та послаблює конкурентну боротьбу. Наприклад, у Японії з таких мір-кувань були заборонені холдингові компанії. У світовій економічній практиці розрізняють три основних типи злиття підприємств: горизонтальне, вертикальне та диверсифіка-цію. Перший тип має місце, коли об’єднуються фірми-представники однієї галузі, які випускають тотожну продукцію або надають альте-рнативні послуги. Отже, в результаті їх об’єднання існує загроза монополізації галузі, що само по собі веде до негативних економіч-них наслідків. Тому саме цей тип злиття найбільше переслідується законодавчими актами. Інші два — вертикальний (об’єднання двох фірм, пов’язаних виробничою чи технологічною залежністю) та ди-версифікація (об’єднання фірм-виробників різнопланових продуктів чи послуг) контролюються менше і відношення до них більш лібе-ральне, бо вони не створюють можливості монополізації окремих ринків. Поруч із заходами, спрямованими на недопущення утворення монополій на ринках, існують також такі, які покликані боротися з уже існуючими фірмами, що можуть вважатися монополістами. Проти них застосовується високе оподаткування монопольних при-бутків, контроль за цінами на продукти виробництва монопольних утворень, переведення монополій у державну власність, адмініст-ративне покарання за порушення антимонопольного законодавст-ва, здійснення демонополізації, розукрупнення монополій. Останній захід, до речі, зустрічається виключно рідко і є край-нім випадком покарання порушників. Для того, щоб держава вдала-ся до розпущення підприємств, тим потрібно вже занадто відкрито і нахабно діяти всупереч антимонопольній політиці. Проте й такі фа-кти знає історія. На початку нашого століття було розпущено “монс-тра” серед американських монополій, нафтовий трест “Стандарт Ойл”, також постраждала компанія “Американ Тобакко”. За сучас-них умов було розукрупнено “AT&T”, “Алкоа”, “Дюпон”. Слід зазначити, що західне антимонопольне законодавство по-стійно вдосконалювалося і на сьогодні є дійовим інструментом. Во-но дало змогу значною мірою стримати монопольні тенденції, стимулювати здорові ринково-конкурентні відносини. Загроза переслідування законом примусила фірми уникати явних монополь-них ситуацій і не зловживати ними. Завдяки цьому вдалося не тіль-ки зберегти, а й посилити конкурентне змагання. А яка ж ситуація з антимонопольною діяльністю в Україні? За словами спеціалістів, для нашої країни питання антимонопольної політики являються настільки новими та незвичними, що не сприймаються інколи навіть досвіченими експертами. Разом з тим, специфіка економіки України полягає в тому, що ще в період її входження в народногосподарську систему СРСР во-на відрізнялася одним з найвищих рівнів концентрації та централі-зації виробництва, його монополізації. Сьогодні надмірний рівень монополізації не тільки зберігся, але у деякій мірі навіть збільшив-ся, оскільки держава протягом останніх років, послабивши конт-роль над виробником, своєчасно не впровадила механізм його об-меження шляхом створення і підтримки конкуренції. Про масштаби монополізму в нашій країні поки що доводиться говорити, оперуючи наближеними цифрами. За твердженням голо-ви Антимонопольного комітету України в 1993 році в Україні було близько 540 підприємств-монополістів, доля яких на загальнодержавних ринках відповідних товарів перевищує 35%, а в подальші роки значних змін не відбулося. Україна являється монополістом в СНД з видобутку та збагачення титанової сировини, а також монопольно виробляє такі рідкі-сноземельні метали, як цирконій, гафній, ніобій, понад 80% трихлорсилану- сировини для виробництва напівпровідникового крем-нію, близько 70% монокристалічного кремнію. Найбільш змонополізованими в Україні являються ринки машинобудування — 97,7%, медичної промисловості — 75,7%, хімічної та нафтохімічної промисловості — 68,9%, металургії — 44,9%. На початок 1995 року нараховувалось понад 400 підприємств, котрі займали монопольне становище на 460 регіональних ринках. Занадто монополізовані та-кож посередницькі структури в агропромисловому комплексі.Антимонопольне законодавство в Україні визначає правові основи обмеження монополізму, недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності та здійснення державного контролю за його дотриманням. Законом України “Про обмеження мо-нополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприєм-ницькій діяльності”, прийнятим у березні 1992 р., змінами до нього та прийнятим у червні 1996 р. на його розвиток Законом України “Про захист від недобросовісної конкуренції” караються всі дії під-приємця, які спрямовані на створення перешкод доступу на ринок іншим та на встановлення дискримінаційних цін на свої товари. За-кони спрямовані на здійснення “демонополізації економіки, фінан-сової, матеріально-технічної, інформаційної, консультативної та іншої підтримки підприємців, які сприяють розвитку конкуренції”. Отже, як бачимо, світові монопольні процеси змусили державу посилити регулюючі засади в економіці. Спеціальна антимонополь-на політика та антимонопольне законодавство дали змогу постави-ти під контроль процеси монополізації, зберегти і посилити конку-ренцію. Висновки. Отже, після всього вищесказаного можна зробити висновок, що в економічній теорії монополія є однією з найбільш суперечливих, але в той же час однією з найбільш цікавих тем. Різні провідні еко-номісти постійно намагалися висловити свої думки з приводу них. Ще давні вчені (Арістотель) виявили існування такого явища в сус-пільному житті. Серед причин їх появи вказуються різні передумови. Деякі вва-жають, що це був об’єктивний процес, інші твердять, що їх було створено штучно. На сучасному етапі розвитку людства виникли 3 шляхи утворення монополістичних об’єднань: концентрація вироб-ництва і капіталу, централізація того самого виробництва і того ж таки капіталу, та диверсифікація. Ці шляхи виникали послідовно на кожному етапі прогресивного розвитку суспільства і кожен з них мав та має свій механізм дії та застосування. Форми монополій існують різноманітні, в даній роботі я нама-гався їх описати, і загальною тенденцією розвитку різних монополі-стичних форм був їх шлях від найпростіших утворень (таких як кар-телі) до надвеликих та надмогутніх, прикладами яких можуть слугу-вати сучасні багатогалузеві концерни та конгломерати. Монополія, як економічний процес має результатами своєї дія-льності певні наслідки. Переважна частина з них була перерахова-на в роботі, та слід зазначити, що серед цих наслідків, як і скрізь, є позитивні, а є й негативні. І реальність на сьогодні така, що негати-вні, на жаль, набагато переважають позитивні. Одним з найголов-ніших таких наслідків є придушення конкуренції, без якої неможли-ве нормальне існування ринку. Щоб запобігти деяким з цих негативних наслідків, держава бу-ла змушена проводити регулюючу антимонопольну політику, до складу якої входить видання різних актів, які мають силу законів, обмеження сфери впливу монополістичних об’єднань і, звісно, за-стосування різних санкцій до порушників — від економічних (штра-фи, пені) до кримінальних (тюремні ув’язнення). Можемо сказати, що вплив монополій на розвиток світового го-сподарства був різноманітний, шкідливий і корисний, і відповідним може бути відношення до них різних людей, проте їх існування — це частина історії розвитку світового суспільного виробництва, і сутність цього суперечливого явища ніколи не залишить байдужи-ми провідних спеціалістів від економіки.
1 2 3 4 5 Категория: Економічна теорія, Політекономіка \| Добавил: Aspirant (07.04.2014)
Просмотров: 482 \| Рейтинг: 0.0/0

Всего комментариев: 0


Имя *:
Email *:

Код *: