Реферат на тему: Сучасні економічні теорії зростання - Економічна теорія, Політекономіка - Реферати - Каталог статей

Реферат на тему: Сучасні економічні теорії зростання. 1. Неокейнсіанські теорії економічного зростання. Моделі економічної динаміки Е. Хансена, Р. Харрода і Є. Домара. 2. Неокласичні концепції оптимального зростання. Динамічні моделі економіки Дж. Міда і Дж. Неймана. У вчення Дж. Кейнса було багато прихильників, особливо в післявоєнні роки, коли на перший план вийшли проблеми економічного зростання і макроекономічної оптимальності. Майже всіх послідовників теорії Кейнса умовно можна поділити: на ортодоксальних кейнсі-анців, які трактували теорію ефективного попиту як стратегічну теорію рівноваги в умовах неповної зайнятості; помірних кейнсіанців (соціально-класовий характер їх теорій яскраво не виражено), що розглядали концепцію Кейнса як теорію нерівноваги; представників неокласичного синтезу, які вважали кейнсіанську теорію окремим випадком неокласичної теорії загальної рівноваги. Найвідоміші прихильники ортодоксального кейнсіанства — Е. Хансен, Р. Харрод та Є. Домар. Е. Хансен (1887-1976) — американський економіст, закінчив університет у Вісконсині, викладав в університетах Міннесоти, Гарварда і Бомбея, член Американської економічної асоціації. Його основні праці — "Американська економіка" (1957 p.), "Ділові цикли і національний доход" (1959 p.), "Посібник по Кейнсу" (1963 p.). Основою динамічної теорії циклу Хансена є теорія кон'юнктури, відповідно до якої промисловий цикл — це кон'юнктурне коливання виробництва, або відхилення кривої динаміки виробництва від лінії рівноваги. Причина коливань кривої динаміки, тобто причина економічних криз полягає в дії закону спадної продуктивності капіталу і частки споживання, що знижується. Отже, Е. Хансен визнавав теорію недоспоживання С. Сис-монді і розвинув її, використовуючи принцип акселерації Хікса — Самуельсона. Акселераційний ефект полягав у тому, що зростання доходів в окремих випадках може збільшити інвестиції. Вважалось, що окремі види обладнання мають порівняно тривалий термін виробництва, і очікування завершення цього терміну психологічно впливає на розширення виробництва необхідного обладнання в обсягах, що перевищують реальний попит, а це приводить до зростання попиту на інвестиції. Щоб акселераційний ефект був максимальним, держава по- винна здійснювати антикризову програму на кожній фазі циклу з метою активізації "вбудованих стабілізаторів", використовуючи податкову систему, тобто підвищувати ставки податків під час піднесень і знижувати під час спадів; впливати на інвестиційний і споживчий попит незалежно від фази циклу. Для цього варто поліпшити життєвий рівень населення, надавати субсидії фірмам і допомогу у фінансуванні НДОКР; закликати багату верхівку населення утриматися від марнотратства. Таку політику держави Е. Хансен назвав "соціалізованою", оскільки її метою є досягнення поєднання економічних інтересів усіх членів соціуму. Основою соціалізованої політики, на думку вченого, є "подвійна" або змішана економіка, що поєднає державну і приватну власність. Р. Харрод (1890-1978) — англійський економіст, закінчив Оксфордський університет, викладав в Оксфорді, член багатьох урядових комісій з питань зайнятості й економічного розвитку. Його основні праці — "До теорії економічної динаміки" (1956 p.), "Політика проти інфляції" (1958 р.), "До нової економічної політики" (1967 p.). Основна проблема, яку вчений вирішував у теорії економічної динаміки (теорії "господарства, що розширюється"), — визначення необхідного обсягу капіталу, достатнього для зростання найважливіших елементів виробництва за постійної процентної ставки. На його думку, проблема нагромадження зводиться до вибору такого коефіцієнта капіталу, який необхідний для зростання продуктивності праці. Коефіцієнт капіталу визначається як різниця між величиною використовуваного капіталу і сумою доходу за певний період. Такий коефіцієнт розрахований Р. Харродом для капіталомісткого, капіта-лозберігаючого і капіталонейтрального типів технічного прогресу. Автор вважав, що економіка тяжіє до нейтрального типу зростання, оскільки тенденція до заощадження праці врівноважується тенденцією до нагромадження капіталу. Р. Харрод сформулював кілька моделей економічної динаміки, що забезпечать капіталонейтральний тип економічного розвитку. Це насамперед модель фактичного зростання виробництва GC = S, де G — приріст загального обсягу продукції, вираженої як частка від усього випуску; С—залишок капіталу до кінця періоду, поділений на приріст продукції за цей період, інакше кажучи, капіталомісткість продукції; S — частка доходу, що йде на заощадження. Згідно з цією моделлю, капіталу, що нагромаджується, у прирості продукції повинна відповідати певна сума заощаджень з доходу, інакше кажучи, реальні капіталовкладення повинні бути забезпечені грошима і товарами. Р. Харрод розробив також моделі гарантованого і потенційного зростання. Модель гарантованого зростання описується рівнянням GwCr = s, де Gw — гарантований темп зростання виробництва, що задовольняє фірми; Сг — потреба в новому капіталі, поділена на приріст випуску продукції, для забезпечення якого потрібен новий капітал. Модель потенційного темпу зростання Р. Харрод представив у вигляді рівняння GnCr = s, де Gn — темп зростання, що передбачає повне використання трудових ресурсів і технічного прогресу, тобто збігається з потенційними можливостями виробництва і не припускає безробіття; Сг — гарантований темп зростання, що визначається в такому разі як лінія підприємницької рівноваги "сил", що припускає наявність безробіття. Від співвідношення Gn і Gw залежить перевага економічного пожвавлення або депресії. Найоптимальнішою є модель гармонізованого темпу зростання, що відповідає умові G = Gw = Gn. Крім цього Р. Харрод помітив, що по мірі зниження ставки відсотків нагромадження корпорацій зростають, а особисті заощадження знижуються. Отже, необхідний державний контроль над заощадженнями як джерелами капіталу. Для цього позичковий відсоток варто представити в двох формах: як плату за "чекання" грошових надходжень населенням rl і як плату за "розставання" з ліквідністю фірмами г2. Причому, щоб фірмам було вигідно приймати нові інвестиційні проекти, rl повинно перевищувати або дорівнювати г2. Очевидно, що забезпечення динамічної рівноваги в моделі Р. Харрода пов'язане з підтриманням постійних темпів зростання національного доходу на основі регулювання заощаджень, рівня безробіття, тобто споживання й інфляції. Учений вважав, що варто дотримуватися нейтрального типу технічного прогресу як найдоцільнішої форми розвитку економіки, "підбадьорюючи" її в період кризи й "охолоджуючи" у період перегріву. Як прихильник активного державного втручання в економіку, Р. Харрод вважав, що необхідне здійснення державної структурної політики, яка б регулювала темпи і напрями капіталовкладень, політики регулювання (заморожування) зарплати і грошової політики, що підтримувала б певний рівень інфляції (але за умови високого рівня оподаткування). Є. Домар (Домашевський) (нар. 1914) — викладач університетів Гарварда і Чикаго, Массачусетського технологічного інституту. Його основна праця — "Нариси теорії економічного зростання", (1957 p.). Учений виступив з теорією гармонізованого зростання, в якій під джерелом зростання економіки розумів нагромадження капіталу. Рівень і структура нагромадження пов'язані, згідно з теорією Є. Домара, з зацікавленістю фірм в інвестуванні, населення — у споживанні. Роль інвестицій двоїста: вони збільшують попит на товар і сприяють новій пропозиції товарів. Завдання теорії економічного зростання за Домаром — визначити обсяг інвестицій, необхідних для такого зростання доходу, отже, і платоспроможного попиту, що покрив би зростання пропозиції товарів, викликане зростанням виробничих потужностей. Держава повинна заохочувати збільшення капіталовкладень і доходу. Основним рівнянням економічного зростання є таке: де 7 — приріст пропозиції товарів; 1§еа$ — приріст обсягу інвестицій, що викликає приріст попиту для покриття приросту передбачуваних товарів; бв — темп урівноваженого зростання; t — урівноважене зростання за певний час; е — основа натуральних логарифмів. Суть моделі економічного зростання, запропонованої Є. Домаром, полягає в тому, що темп зростання інвестицій повинен бути таким, щоб приріст пропозиції товарів врівноважувався приростом попиту, забезпеченим капіталовкладеннями. Учений, на відміну від Дж. Кейнса і Р. Харрода, прагнув врахувати місткість ринку, що змінюється. Загалом теорії Харрода і Домара поєднує висновок про доцільність підтримання постійного темпу економічного зростання як вирішальної умови досягнення динамічної рівноваги, коли в основному подолано циклічні порушення. Відповідно до їх моделей, стійкий темп зростання в довгостроковому періоді забезпечується за такого співвідношення факторів виробництва, що вплине на зростання сукупного попиту та пропозиції. Обидва вчені вважали, що реалізація моделей гармонізованого зростання можлива лише в результаті активного державного втручання в економіку, тобто вони визнавали основний постулат кейнсіанської концепції про залежність динаміки економічних процесів від пропорцій між заощадженнями й інвестиціями. Серед неокласичних концепцій макрорегулювання економіки виокремлюють теорію економічного зростання Дж. Міда. Дж. Мід (нар. 1907) — англійський економіст, здобув освіту в Оксфордському і Кембриджському університетах, професор Лондонської школи економіки, член Королівського економічного товариства. Його основні праці — "Планування і ціновий механізм" (1948 p.), "Геометрія міжнародної торгівлі" (1952 p.), "Відсоток і безробіття" (1958 p.), "Неокласична теорія економічного зростання" (1951 р.). У теорії економічного зростання вчений розглянув особливості моделі розвитку економіки, в якій зростання суспільного виробництва пов'язувалось зі зміною різних економічних факторів. Основне поняття, що враховує вплив різних факторів економічного зростання на динаміку національного продукту (доходу), — це поняття виробничої функції, її найпростіший вигляд такий: Yt=F(Kt,Lt,Tt,Nt), де Yt — обсяг національного виробництва; Kt — розміри капіталу; Lt — трудові ресурси; Tt — узагальнений природний ресурс, визначений на основі статистичної обробки динамічних рядів у базисному (Я-му) періоді; Nt — фактор, що повинен уловити вплив на обсяг виробництва технічного прогресу, представленого тут як функція часу. Якщо задано закони зміни ресурсів і кінцевого споживання Ct, то мова йтиме про траєкторію обсягів виробництва продукції відповідно до рівняння Yt+l = Yt+F(Kt,Lt,Tt,Nt)-Ct, де F(Kt, Lt, Tt, Nt) Ц const. У цих умовах зміна темпів зростання заощаджень, отже, норми нагромадження відразу впливатиме не на темпи національного виробництва, викликаючи їх прискорення або уповільнення, а на зміну співвідношення темпів зростання основних виробничих ресурсів (капіталу і праці). Відповідно до цієї моделі господарська рівновага є досить стійкою, тому державне втручання в економіку повинно бути мінімальним і обмежуватися сферою кредитно-грошового регулювання. Гнучка кредитно-грошова політика змінить співвідношення між прибутком і зарплатою і вплине на темп зростання зайнятості. У результаті всі основні макроекономічні змінні зростають у стійкому темпі, що дорівнює темпу зростання робочої сили. Розвитку моделей економічного зростання сприяло використання принципу оптимальность З'явилися теорії оптимального зростання Ф. Рамсея, Я. Тімбергена ("Оптимальний рівень пропозиції", 1956 p.), Р. Солоу ("Лінійне програмування й економічний аналіз", 1958 p.), Е. Фелпса. В їх теоріях розглядається послідовність виробництва обсягів випуску продукції за роками з урахуванням таких економічних факторів, як нагромадження капіталу Kt, споживання Ct і технічний прогрес Tt. Така послідовність може бути названа припустимою траєкторією розвитку, якщо задовольняє певні вимоги (наприклад, у ній запланований темп зростання економіки, що відповідає динаміці одного або кількох виробничих ресурсів). Вважається, що оптимальною траєкторією (Kt Ct Tt) є така, на якій досягає максимуму деяка функція оптимальності. Це передусім функція максимізації корисності від споживання. Серед оптимальних траєкторій виокремлюють особливі траєкторії — магістралі, на яких досягається максимальний середній темп зростання, що економічна система може витримати як завгодно довго. Теорія моделей оптимального зростання розроблена досить глибоко. На основі використання складного математичного апарату досліджено багато характеристик оптимальних траєкторій, зокрема, їх зв'язок з вирішенням проблем максимізації сукупного споживання. Модель, призначена для знаходження максимально можливого темпу зростання економічної системи і рівня споживання, була розроблена в теорії розвитку багатогалузевої економіки Дж. Неймана (1903-1957) — американського математика, кібернетика, який здобув освіту в університетах Берліна, Цюріха, Будапешта, викладав у Принстонському, Гамбурзькому і Берлінському університетах. Його основна економічна праця — "Теорія ігор і економічна поведінка" (1937 p.). Найпростіша модель багатогалузевої економіки, що розширюється, була запропонована Дж. Нейманом для знаходження максимально можливого темпу зростання економічної системи і цін. Модель, у якій враховувалися тільки обмеження, пов'язані з технологією, описується за допомогою такого рівняння: де б — максимальний технологічний темп зростання багатогалузевої економіки за максимального використання вектора інтенсивностей і мінімізації витрат; (х^... Xj) — вектор інтенсивності виробничих способів, названий нейманівським (нейманівські інтенсивності); by — випуск продукції, виробленої виробничим способом; а.у — величина витрат фактора виробництва у виробничому способі. з Матриця витрат А дорівнює У atj; матриця продукції (випуску) В дорівнює У bl}. х Нейманівські ціни продуктів і факторів (сй ... р^) визначаються співвідношеннями Це означає, що одне технологічне зростання без урахування вектора інтенсивностей може не дати значного приросту продукції. Відмітною ознакою нейманівських інтенсивностей є те, що вони дають можливість описати оптимальну траєкторію зростання економічної системи і відповідну їй оптимальну траєкторію цін. Огляд основних неокласичних макроекономічних теорій зростання дає змогу зробити певні висновки. У більшості моделей розвитку економіки розглядаються проблеми стійкого збалансованого зростання основних макроекономічних змінних; вивчаються умови мак-симізації здебільшого сукупного, а не індивідуального споживання, тому вимоги Парето-оптимальності найчастіше не враховуються. Проте неокласичні моделі оптимального зростання набули значного поширення. У багатьох країнах вони використовуються для цілей перспективного планування і довгострокового прогнозування економічного зростання. Список використаної літератури Дзюбик С. Д., Ривок О. П. Основи економічної теорії. — К.: Основи, 1994. — 297 с. Економічна теорія: Політекономія: Підруч. / За ред. В. Д. Бази-левича. — К.: Знання-Прес, 2001. — 581 с. Історія економічних учень: Підруч. / За ред. Л. Я. Корнейчук, З. О. Татаренко. — К.: Вид-во КНЕУ, 1999. — 564 с. Коуз Р. Фирма, рынок и право. — М., 1993. Котлер Ф. Основы маркетинга: Пер. с англ. — М.: Прогресс, 1990.— 311с. Макконнет К. Р., Брю С. Л. Экономикс: принципы, проблемы и политика. — М.: Республика, 1996. — 785 с. Нестеренко О. П. Історія економічних вчень: Курс лекцій: 3-тє вид., стереотип. — К.: МАУП, 2002. — 128 с. Общая экономическая теория / Под ред. А. И. Чубрынина. — СПб.: Питер, 2000. — 288 с. Ойкен В. Основные принципы экономической политики: Пер. с нем. — М.: Прогресс, 1995. — 352 с. Основи економічної теорії / За заг. ред. А. А. Чухна. — К.: Віпол, 1994. —704с.— Ч. I, П. Основи економічної теорії: політекономічний аспект: Підруч. / За ред. Г. З. Климка, В. Р. Нестеренка. — К.: Вища шк.; Знання, 1997. — 743 с. Петти У. Экономические и статистические работы. — М., 1940. — 324с. Рикардо Д. Начала политической экономии и налогообложения. — М., 1955. — 702 с. Самуэльсон П. Экономика: В 2 т.: Пер. с англ. — М.: Алгон, 1994. —Т. 1. —333с. Сисмонди С. Новые начала политической экономии: В 2 т. — М., 1936. — 401 с. Скомарохова О. І. Соціальна політика та соціальний захист економічно активного населення України: Автореф. дис. ... канд. екон. наук. — К., 1998. Сурин А. И. История экономики и экономических учений. — М.: Финансы и статистика, 1999. — 200 с. Управління зовнішньоекономічною діяльністю / За ред. А. I. Кре-дісова. — К.: Віра-Р, 1997. — 448 с. Хайек Ф. Пагубная самонадеянность. — М., 1992. Хейне П. Экономический образ мышления. — М., 1991. Хрестоматия по экономической теории / Сост. Е. Ф. Борисов. — М.: Юристь, 1997. — 536 с.
1 2 3 4 5 Категория: Економічна теорія, Політекономіка \| Добавил: Aspirant (11.04.2014)
Просмотров: 1015 \| Рейтинг: 0.0/0

Всего комментариев: 0


Имя *:
Email *:

Код *: