Реферат на тему: Споживання і нагромадження - Економічна теорія, Політекономіка - Реферати - Каталог статей

Реферат на тему: Споживання і нагромадження. План 1. Споживання та заощадження. 2. Чинники споживання та заощадження, непов'язані з доходом. 3. Інвестиції. 4. Зміщення кривої попиту на інвестиції. 5. Інвестиції і дохід. 6. Мінливість інвестицій. 7. Циклічний характер економічного розвитку 8. Економічний цикл і його фази. 9. Вплив циклів на різні сектори економіки. Споживання та заощадження. Темпи економічного зростання значною мірою залежать від співвідношення між споживанням та нагромадженням. Споживання є головним компонентом сукупних видатків. Використовуваний дохід дорівнює споживанню плюс заощадження. Отже, при розгляді чинників, що визначають споживання, водночас вивчають чинники, що визначають заощадження. З-поміж багатьох чинників, які впливають на рівень видатків споживачів, найважливішим є використовуваний дохід. А оскільки заощадження є тією часткою доходу, яка не споживається, то використовуваний дохід виступає основним чинником, що визначає особисті заощадження. Численні обстеження бюджетів сімей за ряд років, здійснені у США, показали, що існує пряма залежність між споживанням і використовуваним доходом. Домогосподарства витрачають на споживання більший відсоток невеликого використовуваного доходу, ніж великого доходу. Пряма залежність існує також і між заощадженнями та використовуваним доходом. Заощадження становлять меншу частку невеликого використовуваного доходу, ніж великого. Якщо домогосподарства отримують відносно невеликі доходи, то вони споживають більше, ніж поточний дохід, зменшуючи нагромаджене майно (продаючи його за гроші) або беручи гроші в борг. Оскільки використовуваний дохід або споживається, або заощаджується, сума спожитої і заощадженої (неспожитої) частин повинна поглинути всю величину доходу будь-якого рівня. Виражена у відсотках частка будь-якого загального доходу, яка йде на споживання, називається середньою схильністю до споживання (ССС), а та частка загального доходу, яка йде на заощадження, називається середньою схильністю до заощадження (ССЗ). Тобто: Та обставина, що домогосподарства споживають певну частку загального доходу, не гарантує, що вони будуть споживати ту ж саму частку в разі зміни величини доходу. Частка приросту (скорочення) доходу, яка йде на споживання, називається граничною схильністю до споживання (ГСС). Іншими словами, це відношення будь-якої зміни споживання до тієї зміни у величині доходу, яка спричинила цю зміну у споживанні. Аналогічно частка будь-якого приросту (скорочення) доходу, яка йде на заощадження, називається граничною схильністю до заощадження (ГСЗ), що виражається у відношенні будь-якої зміни заощадження до тієї зміни доходу, яка її викликала. Сума ГСС і ГСЗ для будь-якої зміни використовуваного доходу повинна завжди дорівнювати одиниці, тобто приріст доходу може йти або на споживання, або на заощадження. Та частка будь-якої зміни величини доходу, яка не споживається, по суті, йде на заощадження. Тому спожита частка ГСС і заощаджена частка мають поглинати весь приріст доходу: ГСС + ГСЗ = 1 Чинники споживання та заощадження, непов'язані з доходом. Рівень використовуваного доходу є основним чинником, який визначає величину споживання і заощадження в домогосподарствах, так само, як ціна, є основним чинником, що визначає попит на окремий продукт. Однак, крім доходу, існують і інші чинники, які спонукають домогосподарства споживати менше або більше. Ці чинники діють на взаємозалежність між споживанням і використовуваним доходом, а також між заощадженням та використовуваним доходом. До цих чинників передусім належать: багатство, рівень цін, сподівання, споживча заборгованість і оподаткування. Під багатством розуміють як нерухоме майно (будинок, автомобіль, телевізор та інші предмети тривалого користування), так і фінансові активи (готівка, заощадження на рахунках, акції, облігації, страхові поліси, пенсії), якими володіє домогосподарство. Існує залежність: чим більше нагромадженого багатства мають домогосподарства, тим більша величина споживання і менша величина заощаджень будь-якого рівня поточного доходу. Домогосподарства заощаджують, утримуючись від споживання, щоб нагромаджувати багатство. За інших рівних умов, чим більше багатства нагромадили домогосподарства, тим слабший буде в них стимул для заощаджень, щоб нагромаджувати додаткове багатство. Зміни рівня цін змінюють і реальну вартість, або купівельну спроможність деяких видів багатства. Іншими словами, реальна вартість активів, номінальна вартість яких виражена у грошах, буде обернена пропорційно змінам рівня цін. Це і є ефект багатства, або ефект реальних касових залишків. Якщо реальне фінансове багатство зменшується, зменшується і схильність до споживання поточного доходу. Навпаки, зниження рівня цін збільшує реальне фінансове багатство і буде спонукати споживати більшу частину поточного доходу. На поточні видатки і заощадження можуть суттєво впливати сподівання домогосподарств, пов'язані з майбутніми цінами, грошовими доходами і наявністю товарів. Очікування підвищення цін і дефіцитності товарів ведуть до підвищення поточних видатків і зменшення заощаджень. Це пояснюється тим, що для споживачів цілком природним є намагання уникнути сплати вищих цін. Очікувана інфляція та очікувані дефіцити спонукають людей купляти про запас, щоб уникнути майбутніх вищих цін і порожніх полиць. Сподівання приросту грошових доходів у майбутньому, у свою чергу, веде до того, що споживачі вільніше здійснюють свої поточні видатки. Навпаки, очікуване падіння цін, передчуття зниження доходів, відчуття того, що товари будуть у достатку, може спонукати споживачів скорочувати споживання і збільшувати заощадження. Споживча заборгованість викликає у домогосподарств бажання направляти поточний дохід або на споживання, або на заощадження. Якщо заборгованість домогосподарств досягла такої величини, що, скажімо, рівень їхніх поточних доходів відрізняється від сплати чергових внесків за попередні закупівлі, тоді споживачі будуть змушені скорочувати поточне споживання, щоб знизити заборгованість. Навпаки, якщо споживча заборгованість порівняно низька, то рівень заощаджень домогосподарств може дещо підвищитись, що призведе до зростання заборгованості. На думку багатьох сучасних дослідників, чинники споживання та заощадження, які не пов'язані з доходом, настільки різноманітні, що зміни в них часто діють у протилежних напрямках, а тому взаємозрівноважуються. Споживання і заощадження є, як правило, стабільними, якщо держава не вживає навмисних дій для їхніх змін. Інвестиції. Другим компонентом приватних видатків є інвестиції, які й обумовлюють економічне зростання, оскільки вони витрачаються на будівництво нових заводів, на верстати та устаткування тощо. Рівень чистих доходів на інвестиції визначається нормою чистого прибутку, який підприємці розраховують отримати від видатків на інвестиції, і ставкою відсотка. Прибуток завжди виступає як спонукальний мотив видатків на інвестиції. Підприємства інвестують, щоб заробляти прибуток. Показником вигоди інвестицій є норма чистого прибутку, що виступає як відношення чистого прибутку до обсягу вкладеного капіталу, вираженого у відсотках. Видатки, пов'язані з інвестуванням, залежать від ставки відсотка. Останній виступає як ціна, яку фірма повинна заплатити, щоб позичити грошовий капітал, необхідний для придбання реального капіталу. Важливо підкреслити, що саме реальна ставка відсотка, а не номінальна відіграє суттєву роль у прийнятті інвестиційного рішення. Реальна ставка відсотка — це номінальна ставка за вирахуванням рівня інфляції. Важливо перейти від інвестиційних рішень окремих фірм до розуміння загального попиту на інвестиційні товари всього підприємницького сектора. Припустимо, кожне окреме підприємство провело оцінку очікуваної норми чистого прибутку від усіх відповідних інвестиційних об'єктів і всі ці дані зведені докупи. Тепер ці оцінки можна скласти, тобто послідовно додавати. Отриману в результаті сумарну вартість інвестиційних проектів необхідно зіставити з очікуваною нормою чистого прибутку, який ці проекти можуть принести. Припустимо, що взагалі немає перспективних інвестицій, які б давали очікувану норму чистого прибутку і більше, але є можливість інвестувати 5 млрд грн за очікуваної норми чистого прибутку між 14 % і 16 %; додаткові 5 млрд грн забезпечать норму чистого прибутку між 12 % і 14 %; ще додаткові 5 млрд грн — між 10 % і 12 % ; а будь-які наступні додаткові 5 млрд грн — на 2 % менше аж до інтервалу від 0 до 2 %. Маючи цю узагальнену інформацію про очікувану норму чистого прибутку на всі потенційні інвестиційні об'єкти, можна вивести реальну ставку відсотка (або ціну інвестицій). Інвестиції будуть здійснюватися за умови, що норма очікуваного чистого прибутку перевищить реальну ставку відсотка. На рис. 9.1 видно, що затрати на інвестиції в сумі 10 млрд грн будуть вигідними, оскільки інвестиційний проект на суму 10 млрд грн принесе очікувану норму чистого прибутку в 12 і більше відсотків. Іншими словами, попит на інвестиційні товари на суму 10 млрд грн буде за ціни, що дорівнює 12 %. За ціни 6 % інвестиції склали б 25 млрд грн. Усвідомлюючи, що всі інвестиційні проекти здійснювались би до точки, в якій очікувана норма чистого прибутку рівна ставці відсотка, виявляємо, що крива на рис. 9.1 — то крива попиту на інвестиції. Тобто різні можливі значення "ціни" інвестицій (різні значення реальної ставки відсотка) дані на осі абсцис, а відповідні значення попиту на інвестиційні товари відкладаються на осі ординат. Отже, за високої ставки відсотка будуть здійснюватися тільки ті інвестиційні проекти, які забезпечують найвищу очікувану норму чистого прибутку. Тобто рівень інвестицій буде невисоким. Із зниженням ставки відсотка стають комерційно вигідними також проекти, очікувана норма чистого прибутку від яких менша. Відповідно рівень інвестицій зросте. На величину інвестицій впливає і зміна рівня цін. Із зростанням рівня цін збільшується кількість грошей, які споживачі і підприємці хотіли б мати в наявності для закупівлі продукції за підвищеними цінами. Виходить, якщо ціни зростуть, скажімо, на 10 %, люди захочуть мати на 10 % більше грошей у гаманцях і на рахунках. За фіксованої пропозиції грошей таке розширення попиту на невикористані гроші призведе до зниження ціни грошей — відсоткової ставки, — що, у свою чергу, зменшить інвестиції. Так само вищий рівень цін викличе скорочення попиту на невикористані гроші, знизить ставку відсотка і збільшить інвестиції. Зміщення кривої попиту на інвестиції. На рис. 9.1 показано динаміку ставки відсотка як основного чинника, що визначає інвестиції, за даної очікуваної норми чистого прибутку для різних можливих величин інвестицій. Але на положення кривої попиту на інвестиції впливають й інші змінні: 1) витрати на придбання, експлуатацію і обслуговування устаткування; 2 ) податки на підприємця; З) технологічні зміни; 4) наявний основний капітал; 5) очікування. Дуже важливими при обчисленні очікуваної норми прибутку від будь-якого інвестиційного проекту є первісні видатки на основний капітал разом із видатками на його технічне обслуговування, поточний ремонт і експлуатацію. Із зростанням цих видатків буде знижуватися очікувана норма чистого прибутку від передбачуваного інвестиційного проекту, а крива попиту на інвестиції зміщуватиметься вліво. І навпаки, якщо ці видатки падають, то очікувана норма чистого прибутку зростає і крива попиту на інвестиції пересувається вправо. Політика профспілок щодо заробітної плати може також вплинути на криву попиту на інвестиції, оскільки заробітна плата є вагомим елементом витрат виробництва більшості підприємств. При прийнятті інвестиційних рішень підприємці розраховують на очікуваний прибуток після сплати податків. Отже, зростання податків на підприємницьку діяльність веде до зниження прибутковості, викликає зміщення кривої попиту на інвестиції вліво, а скорочення цих податків призводить до її зміщення вправо. Основним стимулом для інвестування є технічний прогрес. Продуктивніше устаткування зумовлює зниження витрат виробництва або поліпшення якості продукції, тим самим веде до збільшення норми чистої продукції від інвестування на це устаткування. Тобто прискорення технічного прогресу зміщує криву попиту на інвестиції вправо, і навпаки. На очікувану норму прибутку від додаткових інвестицій в будь-яку галузь виробництва впливає і наявний основний капітал. Якщо певна галузь добре забезпечена виробничими потужностями і запасами готової продукції, то в цій галузі інвестування буде стримуватися. Зайві виробничі потужності ведуть до зміщення кривої попиту на інвестиції вліво, а нестача основного капіталу — до її зміщення вправо. Прибутковість будь-якого капіталовкладення залежатиме від прогнозів майбутнього продажу і майбутньої рентабельності продукції, яка виготовляється за допомогою цього основного капіталу. Очікування підприємців можуть базуватися на розроблених прогнозах майбутніх умов підприємництва. Разом із тим слід зважати на суб'єктивні та інтуїтивні причини, такі невизначені і важко передбачувані чинники, як зміни внутріполітичного клімату, ускладнення міжнародного становища, зростання населення, умови на фондовій біржі тощо. Важливо відзначити, що коли підприємці настроєні оптимістично щодо майбутніх умов виробництва, крива попиту на інвестиції буде зміщуватися вправо, а песимістичні настрої ведуть до зміщення цієї кривої вліво. Інвестиції і дохід. Для співставлення інвестиційних рішень підприємців з планами споживання домогосподарств необхідно виразити плани інвестицій через рівень використовуваного доходу. Це означає, що потрібно побудувати графік інвестицій, щоб показати обсяг коштів, які всі фірми планують вкладати за будь-якого потенційного рівня доходу або обсягу виробництва. Такий графік відображає інвестиційні плани, або наміри, підприємців. Припустимо, що підприємці починають інвестувати, очікуючи отримання прибутку протягом тривалого періоду внаслідок технічного прогресу, зростання населення тощо. Тому інвестування незалежне від рівня поточного доходу (після сплати податків) або обсягу виробництва. Далі припустимо, що крива попиту на інвестиції має такий вигляд, як на рис. 9.1, і що поточна ставка відсотка дорівнює 8 % . Це означає, що для підприємницького сектора буде прибутковою витрата 20 млрд грн на інвестиційні товари. На рис. 9.2 видно, що такий рівень інвестицій очікується за будь-якого рівня доходу. Підвищення рівня ділової активності може спричинити додаткові видатки на основний капітал, що показує на графіку/, (рис. 9.2). Інвестиції можуть мінятися із зміною доходу. Зростання використовуваного доходу зумовлює збільшення прибутку і, відповідно, рівня інвестування. За низького рівня доходу й обсягу виробництва в підприємницькому секторі матимуть місце невикористані і надлишкові виробничі потужності. Це означає, що стимули для закупівлі додаткового основного капіталу зменшуватимуться. Але із зростанням рівня доходу цей надлишок потужностей зникне і підприємства будуть зацікавлені у поповненні свого основного капіталу. Мінливість інвестицій. Інвестиції є наймінливішим компонентом загальних видатків. Найважливішими чинниками, що впливають на мінливість інвестицій, є: 1) тривалість строків служби; 2) нерегулярність інновацій; 3) мінливість прибутків; 4) мінливість сподівань. Різні складові інвестиційних товарів мають неоднаковий термін служби. Активна частина (машини, верстати) здебільшого служить менше часу у процесі виробництва, ніж пасивна частина (будинки, споруди). Величина інвестицій пов'язана з ремонтом і заміною устаткування або будинків. Основним чинником інвестицій, як зазначалося вище, є технічний прогрес. Нова продукція і нові технології стимулюють інвестування. Так, винайдення автомобілів не тільки призвело до значного зростання інвестицій у саму автомобільну промисловість, але й зумовило величезні інвестиції в такі суміжні галузі, як сталеварна, нафтопереробна, виробництво скла і гумо-технічних виробів, не кажучи вже про державні інвестиції у будівництво доріг і магістралей. Коли інвестиції у суміжні галузі були в основному завершені, їхній загальний рівень стабілізувався. На очікування майбутніх доходів значною мірою впливає розмір поточного прибутку. Підприємці здійснюють інвестування тільки тоді, коли відчувають, що це принесе відповідний прибуток. Мінливість прибутку надає мінливого характеру інвестиційним стимулам. Зростання прибутку дає підприємцям як більше стимулів, так і більше коштів для інвестування; зменшення прибутку має зворотний ефект. Непостійність прибутку збільшує нестабільність інвестицій. Оскільки основний капітал має тривалий термін служби, прийняття інвестиційних рішень здійснюється на основі очікуваного чистого прибутку. Однак фірми схильні прогнозувати умови підприємництва з урахуванням реалій сьогодення. Суттєво вплинути на наміри підприємців здатні зміни внутріполітичного становища, посилення напруженості у міждержавних відносинах, розробка нових джерел енергії, зміна приросту населення і пов'язаного з ним попиту на ринку, нові законодавчі ініціативи, страйки, рішення суду з трудових і антимонопольних питань, зміна державної економічної політики тощо. Особливої уваги заслуговує фондова біржа, яку підприємці часто розглядають як барометр загальної впевненості суспільства у майбутній стабільності підприємництва. Підвищення курсу акцій на біржі додає впевненості у майбутньому, і, навпаки, зниження курсу акцій зменшує впевненість. На основі викладеного вище робимо висновок про залежність більшості коливань обсягу виробництва і зайнятості від зміни інвестицій. Циклічний характер економічного розвитку Економічний цикл і його фази. Кожне суспільство прагне економічного зростання, повної зайнятості, технічного прогресу, швидкого збільшення виробничих потужностей і неухильного підвищення життєвого рівня свого народу. Однак, як показує світовий досвід, це економічне зростання не є рівномірним, а переривається періодами нестабільності. Періоди швидкого зростання економіки іноді супроводжуються інфляцією, тобто підвищенням рівня цін. Бувають і періоди, коли зростання поступається місцем спадові і депресії, тобто низькому рівню виробництва і зайнятості. У деяких випадках водночас із підвищенням рівня цін різко зростає безробіття. Тобто тривала тенденція до економічного зростання переривається та ускладнюється спадом виробництва, безробіттям і інфляцією. Економічний цикл характеризується чергуванням підйому і спаду рівня економічної ефективності впродовж декількох років. Економічні цикли можуть суттєво відрізнятися один від одного тривалістю та інтенсивністю. Однак, усі вони мають одні і ті ж фази: криза, депресія, пожвавлення і піднесення. На рис. 9.3 відображений ідеалізований економічний цикл. Розгляд починається з вершини циклу, коли в економіці спостерігається повна зайнятість і виробництво працює на повну або майже повну потужність. У цій фазі циклу рівень цін має тенденцію до підвищення, а зростання ділової активності припиняється. Рис. 9.3. Економічний цикл У наступній за вершиною фазі спаду виробництво і зайнятість скорочуються, але ціни не знижуються, вони падають лише тоді, коли спад великий і тривалий, тобто коли виникає депресія. Найнижча точка спаду характеризується тим, що виробництво і зайнятість, досягнувши найнижчого рівня, починають дещо пожвавлюватися. Фаза спаду переходить у фазу пожвавлення. Рівень виробництва підвищується, а зайнятість зростає аж до повної зайнятості. У міру того, як пожвавлення в економіці посилюється, рівень цін може почати підвищуватися доти, доки не виникне повна зайнятість і виробництво не почне працювати на повну потужність. Попри загальні для всіх циклів фази, окремі економічні цикли суттєво відрізняються один від одного тривалістю та інтенсивністю. Тому деякі економісти говорять переважно про економічні коливання, а не про цикли, бо цикли, на відміну від коливань, характеризуються регулярністю. Окремі економісти пропонують різні теорії, що пояснюють коливання ділової активності. Деякі автори концентрують свою увагу на нововведеннях. Вони твердять, що технічні нововведення суттєво впливають на інвестиції і споживчі видатки, а отже, на виробництво, зайнятість і рівень цін. Але великі нововведення з'являються нерегулярно і тим самим сприяють нестабільності економічної активності. Інші вчені пояснюють економічні цикли політичними і випадковими подіями (війнами, зростанням попиту на воєнну продукцію тощо). Є і такі економісти, які вважають цикл чисто монетарним явищем. Коли уряд випускає забагато грошей, виникає інфляційний бум; порівняно невелика кількість грошей прискорює падіння виробництва і зростання безробіття. Відомий український економіст М. І. Туган-Барановський причиною економічних коливань називав диспропорції між різними галузями національної економіки. Французький економіст Сісмонді головною причиною економічних коливань вважав недостатнє споживання населення. Незважаючи на таку багатоманітність поглядів, більшість сучасних економістів погоджується з тим, що чинником, який безпосередньо визначає рівні виробництва і зайнятості, є рівень загальних, або сукупних, видатків. В економіці, що ґрунтується на ринкових засадах, підприємства виготовляють товари і послуги тільки тоді, коли їх можна вигідно продати. Іншими словами, якщо загальні видатки невеликі, багатьом підприємствам невигідно виготовляти товари і послуги у великих обсягах. Звідси низький рівень виробництва, зайнятості і доходів. Вищий рівень загальних видатків означає, що зростання виробництва приносить прибуток, тому виробництво, зайнятість і доходи також будуть зростати. Коли в економіці виникає повна зайнятість, реальний обсяг продукції стає постійним, а додаткові видатки просто підвищують рівень цін. Важливо відзначити, що не всі коливання ділової активності є економічними циклами. Наприклад, існують сезонні коливання ділової активності. Це, зокрема, характерно для сільського господарства, автомобільної промисловості, будівництва тощо. Ділова активність залежить і від тривалої тенденції в економіці, тобто від підвищення чи зниження економічної активності протягом довгострокового періоду. Важливо відзначити, що у повоєнний період для багатьох промислово розвинутих країн, передусім для Японії і ФРН, довгостроковою тенденцією було значне економічне зростання. Вплив циклів на різні сектори економіки. Економічні цикли пронизують усі сторони суспільного життя. Проте, варто відзначити, що економічний цикл різними шляхами і різною мірою впливає на окремих індивідів і на окремі сектори економіки. Більше за все він впливає на ті галузі промисловості, які випускають засоби виробництва і споживчі товари тривалого користування. Особливо вразлива будівельна промисловість. Виробництво і зайнятість у галузях промисловості, що випускають споживчі товари щоденного вжитку, звичайно менше реагують на цикли. Галузі промисловості і робітники, пов'язані з будівництвом житлових будинків і промислових споруд, з важким машинобудуванням, виробництвом сільськогосподарських знарядь, автомобілів, холодильників, газової апаратури тощо, зазнають важкого удару. І навпаки, галузі промисловості, які виготовляють товари тривалого користування, у фазі піднесення отримують максимальні стимули для розвитку. Справа в тому, що купівлю товарів тривалого користування можна на певний час відкласти. Коли економіка переживає скруту, виробники часто перестають купляти сучасніше устаткування і будувати нові заводи. За такої кон'юнктури просто нема сенсу збільшувати запаси інвестиційних товарів. У всіх випадках підприємство ще може використовувати наявні потужності і споруди. У сприятливі періоди засоби виробництва звично замінюються до їхнього повного зношення. Та коли настає спад, підприємство ремонтує своє застаріле устаткування і пускає його в діло. Тому інвестиції в засоби виробництва різко скорочуються. Можливо, що деякі підприємства, які мають надлишкові виробничі потужності, навіть не намагаються відновлювати весь капітал, який вони в цей момент споживають. У таких випадках їхні чисті капіталовкладення можуть скорочуватися. Чимало із цих міркувань справедливі і Щодо товарів тривалого користування. Спад виробництва і скорочення сімейних бюджетів передусім зменшують купівлю товарів тривалого користування (автомобілі, побутова техніка тощо). Дещо інший підхід до харчових продуктів і одягу, тобто споживчих товарів короткострокового користування. Купівлю цих товарів не можна надовго відкладати, оскільки кожна сім'я повинна їсти й одягатися. Проте кількість і цих покупок буде дещо зменшуватися і, звичайно, погіршуватиметься їхня якість, але не такою мірою, як товарів тривалого користування. Галузі промисловості, що виробляють засоби виробництва і товари тривалого користування, здебільшого відрізняються високою концентрацією, коли на ринку панує порівняно невелика кількість великих підприємств. Унаслідок цього такі фірми володіють достатньою монопольною владою, щоб протягом певного періоду протидіяти зниженню цін, обмежуючи випуск продукції через падіння попиту. Тому зменшення попиту впливатиме головним чином на виробництво і зайнятість. Протилежне відбувається у галузях промисловості, що випускають товари короткострокового користування. Ці галузі здебільшого конкурентоспроможні і характеризуються низькою концентрацією. Вони не здатні протидіяти підвищенню цін, і падіння попиту більше відбивається на цінах, ніж на рівні виробництва. Тобто йдеться про різке падіння виробництва і скромне падіння цін у галузях з високою концентрацією, з одного боку, і про значне падіння цін і порівняно невелике зниження обсягу продукції в галузях з низькою концентрацією — з іншого.
1 2 3 4 5 Категория: Економічна теорія, Політекономіка \| Добавил: Aspirant (27.03.2014)
Просмотров: 438 \| Рейтинг: 0.0/0

Всего комментариев: 0


Имя *:
Email *:

Код *: