Реферат на тему: Роль держави у регулюванні цін - Економічна теорія, Політекономіка - Реферати - Каталог статей

Реферат на тему: Роль держави у регулюванні цін. Важливою функцією держави у ринковій економіці є регулювання цін. Найбільшою мірою воно здійснюється у добувних галузях, енергетиці, комунальному господарстві, на транспорті й у сільському господарстві. До основних елементів механізму цінового регулювання належать такі:* спостереження за цінами з боку державних органів, що дає змогу виявити зростання вартості життя у країні та з'ясувати, як підвищення цін впливає на витрати виробництва і конкурентоспроможність національної економіки;* непрямий вплив на ціни. Всі державні регулятивні акції, незалежно від їх мети, впливають на ціни: зміна облікової ставки відсотка, встановлення податків і податкових пільг, митні обмеження і т. ін.;* безпосереднє державне втручання у процес ціноутворення: санкціоноване державою збільшення витрат виробництва за допомогою віднесення на собівартість завищених амортизаційних відрахувань через здійснення політики прискореної амортизації, зниження витрат виробництва через прямі державні субсидії і дотації, зниження або "заморожування" цін на окремі товари і послуги. Ефективним засобом прямого регулювання цін є встановлення податку на додану вартість і переліку "підакцизних" товарів, тобто застосування непрямого оподаткування споживання. Державні обмеження імпорту, стимулювання експорту і митні стягнення також істотно впливають на загальний рівень цін у країні;* лідерство у цінах. Такий вплив держави можливий у тих галузях, де державні підприємства домінують. За цих умов держава, контролюючи значну частку відповідного товарного ринку, може стати лідером у цінах і визначати їх рівень загалом по галузі. Аналогічна ситуація виникає у тих сферах, де держава є найбільшим замовником і покупцем і встановлює домінуючі у галузі контрактні ціни;* встановлення фіксованих пільгових цін і тарифів на товари і послуги, що виробляються у державному секторі економіки. Прикладом служать ціни на електроенергію з державних електростанцій, залізничні й поштові тарифи, штучне стримування яких сприяє зниженню витрат виробництва у приватному секторі й підвищенню конкурентоспроможності товарів на світовому ринку;* урядовий контроль за цінами у формі їх фіксації або встановлення меж підвищення як типовий метод адміністративного регулювання, що використовується в умовах ринкового господарства у виключних випадках, наприклад, у разі загострення соціальних проблем. Регулювання ринку праці Політика на ринку праці — важлива соціальна функція держави. У чистому вигляді цей ринок представлено двома суб'єктами: роботодавцями і найманими працівниками. Насправді такого ринку праці немає у жодній з країн, оскільки третім суб'єктом ринку праці стали профспілки, а четвертим — держава, які активно впливають на всі найважливіші чинники ринку праці: попит і пропозицію робочої сили; порядок наймання і звільнення працівників; режим праці і відпочинку, тобто тривалість робочого дня, тижня, відпусток і, основне, рівень заробітної плати, її індексацію у зв'язку із зростанням цін на життєві блага; встановлення мінімальної заробітної плати. На ринку праці оцінюється вартість робочої сили, визначаються умови її наймання, праці, можливості здобуття освіти й перекваліфікації, професійного зростання, гарантії зайнятості тощо. Можна виокремити такі основні напрями державного регулювання ринку праці: стимулювання зростання зайнятості й збільшення кількості робочих місць; програми, спрямовані на підготовку і перепідготовку робочої сили; сприяння найманню робочої сили; соціальне страхування безробіття, державне фінансування надання допомоги у зв'язку з безробіттям. Перерозподіл доходу і соціальне регулювання Соціальна політика — це політика перерозподілу доходів, що має на меті коригування пов'язаного з виробництвом первинного розподілу доходів за допомогою системи трансфертних соціальних послуг разом з необхідним для їх фінансування оподаткуванням. Поняття "соціальний захист населення" не обмежується тільки матеріальною допомогою його окремим категоріям, під ним розуміють і економіко-правовий захист усього населення, і забезпечення державою потреб громадян у суспільних товарах. У політики перерозподілу доходів антиринкові, але гуманні цілі — забезпечення кожній людині прийнятного життєвого рівня, незалежно від наявності в неї факторів виробництва та від підсумків її економічної діяльності, зменшення нерівності у доходах і багатстві через систему прогресивного оподаткування. Здійснення соціальної політики стикається із серйозними проблемами на кшталт зникнення стимулів до отримання високих доходів, зниження інвестиційного попиту серед високоприбуткових корпора- цій. Державна допомога не може і не повинна охоплювати всіх, а повинна надаватися тим, хто потребує її найбільше, причому переважно у грошовій формі, яка забезпечує належну свободу вибору у споживанні. Напрями здійснення соціальної політики, зумовленого соціальною вразливістю ринкової економіки, такі:* забезпечення соціального захисту певних категорій населення — індексація доходів, надання допомог і пільг, соціальних пенсій для осіб без трудового стажу, допомог сім'ям з дітьми, допомоги продовольством для забезпечення харчування дітей і престарілих;* соціальна й економічна підтримка всіх категорій населення, пов'язана з певними видами ризику — нещасні випадки і травматизм на виробництві, хвороби, інвалідність, пенсійне і медичне страхування, безробіття, тобто весь спектр соціального страхування;* розвиток системи державної освіти й охорони здоров'я; регулювання ринку праці. Кейнсіанська політика повної зайнятості, що активно здійснювалася до середини 70-х років минулого століття, привела до того, що середній рівень витрат на соціальні цілі становить близько половини витрат держбюджетів розвинених країн. Це становить 21 % ВВП у СІЛА, 31 % — у Німеччині, 33 % — у Франції, 35,5 % — у Швеції, 36 % — у Нідерландах. Саме через податки і держбюджет підтримується у соціально безпечних межах диференціація у доходах і багатстві. З середини 80-х років в окремих країнах з ринковою економікою були здійснені реформи соціальної політики, спрямовані на скорочення кількості і державного фінансування соціальних програм. Відбулося значне зменшення витрат держави на соціальні потреби, освіту, муніципальне житлове будівництво та за іншими напрямами. Такі дії в межах неоконсервативно!' економічної політики мають на меті підвищення ефективності й конкурентоспроможності економіки, зменшення темпів інфляції, підвищення трудової активності населення. Політика регулювання сільськогосподарського виробництва Залежно від стану економічного розвитку країни цілі аграрної політики можуть бути такі: подолання залежності від інших країн у забезпеченні продуктами харчування І сировиною для промисловості, створення продовольчих запасів, забезпечення і підтримання продовольчої безпеки країни, розвиток експортного потенціалу агропромислового комплексу. Основні напрями аграрної політики у розвинених країнах такі:* цінова політика (відносно цін на сільськогосподарську продукцію);* маркетингова політика, пов'язана з реалізацією сільськогосподарської продукції на внутрішньому та зовнішніх ринках;* матеріально-технічне забезпечення аграрного виробництва;* політика фінансового забезпечення — кредитами, субсидіями тощо;* політика у сфері земельних відносин;* політика у сфері наукових досліджень. Наприклад, у СІЛА державне регулювання аграрного сектору реалізується за допомогою таких форм і методів: стабілізація цін і доходів фермерів; розвиток сільськогосподарської невиробничої інфраструктури; науково-дослідна робота з питань сільського господарства, впровадження результатів досліджень; збирання, обробка і поширення статистичних даних; охорона навколишнього середовища й раціональне використання земельних і водних ресурсів; забезпечення безпеки продовольства. Для кількісної оцінки ефективності заходів державного регулювання сільського господарства у США використовується спеціальний показник — "еквівалент субсидування виробників", що вимірює вартість грошових трансфертів, які спрямовуються фермерам споживачами сільгосппродукції і платниками податків у результаті здійснення аграрної політики. Екологічне регулювання Для економік розвинених та інших країн характерна суперечність цілей максимізації загального обсягу продукції та збереження навколишнього середовища. Це пов'язано з недостатньою увагою політичної економії до проблеми використання у виробництві невідтворюваних ресурсів, нерозробленості теорії зовнішніх ефектів, що виявляються у впливі на "третіх осіб", які не є виробниками або споживачами відповідної продукції, тобто в екологічних наслідках промислового виробництва. Розв'язання питання зовнішніх ефектів неможливе без відповідного державного регулювання. Екологічне регулювання полягає в такому:* відповідна законодавча діяльність держави, що включає розробку гранично допустимих норм забруднення довкілля та вимог екологічної безпеки виробничого процесу з урахуванням технологічних характеристик підприємств;* розробка і здійснення довгострокових екологічних програм, спрямованих на збереження і відтворення навколишнього середовища;* застосування економічних і адміністративних регуляторів — видача сертифікатів, ліцензій, обов'язкове страхування певних видів екологічно небезпечної діяльності, встановлення форм матеріальної відповідальності (зборів, штрафів, компенсацій) за забруднення довкілля. Основною вимогою є неприпустимість вирішення економічних проблем за рахунок екологічних. Екологічна політика реалізується за допомогою таких методів: встановлення податків і платежів за використання природних ресурсів; встановлення платежів за забруднення навколишнього середовища; встановлення плати за екологічні послуги — за прибирання твердих відходів, за користування очищеною водою тощо; надання безвідсоткових позик на придбання очисного устаткування; податкові пільги і прискорена амортизація очисного устаткування; надання прямих державних субсидій на здійснення природоохоронних заходів. В умовах сучасної науково-технічної революції, інтернаціоналізації виробництва, інтеграції економік, глобалізації економічних процесів, зростання економічної потужності транснаціональних корпорацій спостерігається тенденція до гальмування економічного розвитку, пов'язана з надмірною централізацією, одержавленням виробництва, обмеженням вільного ринку й конкуренції. З'являється потреба у формуванні гнучкішої державної економічної політики, яка забезпечить сталий, стабільний і динамічний розвиток економіки, зможе реагувати на сучасні запити науки, техніки, технології, зміну потреб і вподобань споживачів. Сучасна економіка нагально потребує оптимального співвідношення ринкового саморегулювання, внутрішньофірмової організації, міжфірмового співробітництва, регіональної та галузевої координації, державного регулювання, наднаціональної координації з метою найповнішої реалізації інтересів усіх груп економічних суб'єктів — окремих осіб і сімей, фірм та організацій, держави і міждержавних інтеграційних об'єднань для підтримання високого рівня виробничої і соціальної ефективності, забезпечення соціально-економічного прогресу розвитку світової економіки. Список використаної літератури Дзюбик С. Д., Ривок О. П. Основи економічної теорії. — К.: Основи, 1994. — 297 с. Економічна теорія: Політекономія: Підруч. / За ред. В. Д. Бази-левича. — К.: Знання-Прес, 2001. — 581 с. Історія економічних учень: Підруч. / За ред. Л. Я. Корнейчук, З. О. Татаренко. — К.: Вид-во КНЕУ, 1999. — 564 с. Коуз Р. Фирма, рынок и право. — М., 1993. Котлер Ф. Основы маркетинга: Пер. с англ. — М.: Прогресс, 1990.— 311с. Макконнет К. Р., Брю С. Л. Экономикс: принципы, проблемы и политика. — М.: Республика, 1996. — 785 с. Нестеренко О. П. Історія економічних вчень: Курс лекцій: 3-тє вид., стереотип. — К.: МАУП, 2002. — 128 с. Общая экономическая теория / Под ред. А. И. Чубрынина. — СПб.: Питер, 2000. — 288 с. Ойкен В. Основные принципы экономической политики: Пер. с нем. — М.: Прогресс, 1995. — 352 с. Основи економічної теорії / За заг. ред. А. А. Чухна. — К.: Віпол, 1994. —704с.— Ч. I, П. Основи економічної теорії: політекономічний аспект: Підруч. / За ред. Г. З. Климка, В. Р. Нестеренка. — К.: Вища шк.; Знання, 1997. — 743 с. Петти У. Экономические и статистические работы. — М., 1940. — 324с. Рикардо Д. Начала политической экономии и налогообложения. — М., 1955. — 702 с. Самуэльсон П. Экономика: В 2 т.: Пер. с англ. — М.: Алгон, 1994. —Т. 1. —333с. Сисмонди С. Новые начала политической экономии: В 2 т. — М., 1936. — 401 с. Скомарохова О. І. Соціальна політика та соціальний захист економічно активного населення України: Автореф. дис. ... канд. екон. наук. — К., 1998. Сурин А. И. История экономики и экономических учений. — М.: Финансы и статистика, 1999. — 200 с. Управління зовнішньоекономічною діяльністю / За ред. А. I. Кре-дісова. — К.: Віра-Р, 1997. — 448 с. Хайек Ф. Пагубная самонадеянность. — М., 1992. Хейне П. Экономический образ мышления. — М., 1991. Хрестоматия по экономической теории / Сост. Е. Ф. Борисов. — М.: Юристь, 1997. — 536 с.
1 2 3 4 5 Категория: Економічна теорія, Політекономіка \| Добавил: Aspirant (25.03.2014)
Просмотров: 275 \| Рейтинг: 0.0/0

Всего комментариев: 0


Имя *:
Email *:

Код *: