Реферат на тему: Підприємство і підприємництво - Економічна теорія, Політекономіка - Реферати - Каталог статей

Реферат на тему: Підприємство і підприємництво. План 1. Підприємство — первинна ланка економіки 2. Класифікація підприємств. Малий бізнес у системі ринкової економіки 3. Функції підприємства. Організація процесу виробництва 4. Підприємництво. Суть та види підприємницької діяльності 5. Форми організації підприємницької діяльності 6. Функції та умови підприємницької діяльності 7. Місце домогосподарства в економічній системі суспільства Підприємство — первинна ланка економіки В умовах командно-адміністративної системи існувало два типи підприємств — державні та кооперативні. Вони мало чим відрізнялися. Управління ними здійснювалося з центру. Свобода економічної діяльності була обмежена й надмірно регламентована. Цим підривалась економічна зацікавленість і стимули до ефективної діяльності. Наслідком цього було хронічне відставання пропозиції від попиту, що призвело до остаточного розвалу економіки. В умовах ринкової економіки існують різні соціально-економічні та організаційно-економічні типи підприємств. Вони користуються повною економічною свободою. Суспільне виробництво — це складна економічна система, до якої входять різні види діяльності — виробнича, торгова, фінансова, банківська. Усі вони включають певну систему підприємств. Що ж таке підприємство? Підприємство — це господарська одиниця, яка спеціалізується на виробництві і реалізації певних товарів або наданні послуг — завод, фабрика, шахта, ферма, транспортна організація, магазин, кредитно-фінансова установа і подібні. Підприємства дуже різноманітні. Це пов'язано з їх функціональним призначенням і певною спеціалізацією в системі поділу праці. Вони здійснюють різні види господарської діяльності. У розвинутих країнах світу більшість підприємств належить окремим особам та іншим приватним структурам. Приватні підприємства створюються переважно з метою одержання доходів у формі прибутку. Державні підприємства можуть створюватись для різних цілей — підвищення рівня національної безпеки, розв'язання екологічних проблем, створення нових робочих місць та розв'язання проблеми зайнятості, організації виробництва деяких товарів та послуг, яких не виробляють у достатній кількості приватні підприємства та іншого. Підприємство володіє власним майном, а також може орендувати або на договірних умовах використовувати різні ресурси — землю, капітал та інші. Воно здійснює повний виробничий цикл: мобілізує ресурси, виробляє продукцію, реалізує її, а одержану виручку знову використовує для придбання ресурсів та організації виробництва. У "Законі про підприємство" воно визначається як основна організаційна ланка народного господарства. Воно має самостійний баланс, розрахунковий рахунок у банку, печатку із своїм найменуванням, а промислове підприємство має також товарний знак. Підприємством здійснюються будь-які види господарської діяльності, якщо вони не заборонені законодавством і відповідають цілям, передбаченим статутом підприємства. Підприємство володіє засобами виробництва, необхідними для виготовлення продукції і має у своєму розпорядженні робочу силу. Вона може бути найманою, а також може використовуватися праця самих власників засобів виробництва. Підприємство є власником виготовленої продукції і за рахунок виручки від її реалізації заміщує виробничі затрати й одержує прибуток. Свої стосунки з іншими підприємствами організовує на основі товарно-грошових відносин, тобто реалізації продукції на умовах вільного вибору партнерів. Підприємство характеризується економічною відособленістю. Це означає, що воно володіє певним майном, самостійно ним розпоряджається, може орендувати ресурси. Воно здійснює завершений виробничий цикл, реалізує продукцію, самостійно розпоряджається доходами. Для нього характерна й технологічна відособленість. Це значить, що воно має такий комплекс засобів виробництва, які дають можливість виготовляти кінцеву продукцію, тобто продукцію, готову для реалізації і споживання. Відособленість підприємства оформлена юридично. Воно має статут, рахунок у комерційному банку, печатку, назву, товарний знак, самостійно веде бухгалтерський облік, має право укладати внутрішні і міжнародні угоди, наймати робочу силу, несе повну майнову відповідальність за свою роботу і за виконання домовленостей з іншими підприємствами. Унаслідок існування суспільного поділу праці воно є спеціалізованим товаровиробником і має тісні зв'язки з іншими підприємствами, може користуватися кредитом і мобілізовувати грошові кошти шляхом випуску та продажу акцій. Воно власними силами забезпечує своє відтворення і несе повну відповідальність за результати своєї діяльності. Прибуток підприємства є основним джерелом його розвитку. За рахунок прибутку розширюється його виробництво і забезпечується збільшення доходів. Як правило, воно конкурує з іншими підприємствами. Конкуренція суттєво впливає на поведінку підприємства та організацію його роботи. Ряд підприємств можуть розраховувати на державну допомогу або мати пільгові умови діяльності, якщо їхня діяльність відповідає інтересам національної економіки. В умовах ринкової економіки держава впливає на діяльність підприємств через систему законодавства та економічними методами, насамперед через гнучку податкову політику, формування ринкової інфраструктури та замовлення на виробництво продукції. Підприємства визначають ділову активність національної економіки. Вони є головними товаровиробниками, суб'єктами, які розвивають виробництво, визначають його структуру. Від ефективності функціонування підприємств залежить економічний і технічний розвиток країни та добробут населення. Підприємство є реальним суб'єктом економіки. Класифікація підприємств. Малий бізнес у системі ринкової економіки Класифікація підприємств — це групування їх за певними ознаками. Такими ознаками можуть бути власність, розмір, рівень рентабельності та інші. Класифікація підприємств дозволяє цілеспрямовано підійти до їх вивчення, детальніше проаналізувати їхню діяльність у різних аспектах (рис. 2.1). За сферою діяльності можна виділити промислові, сільськогосподарські, будівельні, транспортні, торгові, фінансово-кредитні та інші підприємства. За формами власності — приватні, колективні, державні, акціонерні; за розмірами — великі, середні, малі; за рентабельністю — прибуткові та збиткові і так далі. Класифікація підприємств за видами діяльності дозволяє визначити і порівняти їх рентабельність, технологічні, економічні та інші особливості; виявити резерви підвищення ефекти н пості. Так, наприклад, для сільськогосподарських підприємств характерна сезонність виробництва, яка впливає на рух фінансових ресурсів, закупівлю сировини, швидкість обороту капіталу, потребу в кредитах тощо. Аналіз цих особливостей дасть можливість виявити резерви підвищення ефективності виробництва. Основи класифікації \| Види підприємств Форма власності \| - приватні - колективні - державні - спільні Форма господарювання \| - одноосібні -кооперативні -орендні -господарські товариства Галузі виробництва \| - промислові -сільськогосподарські -транспортні -торговельні -банківські -страхові Кількість працівників і обсяг виробництва \| -малі -середні -великі Рис. 2.1. Класифікація підприємств Класифікація підприємств за розмірами може здійснюватися: 1) за кількістю працівників, задіяних на підприємстві; 2) за обсягом товарообороту підприємства, тобто розмірами грошових надходжень (виручки) за певний період часу; 3) за розмірами капіталу підприємства. Критерії класифікації підприємств за розмірами визначає держава. Часто визначається декілька критеріїв. Це пов'язано з тим, що використання тільки одного критерію, наприклад, кількості працівників, не завжди точно відображає розміри підприємства та інші особливості. Якщо, наприклад, підприємство з невеликою кількістю працівників обладнане новою автоматизованою технікою, то воно може бути потужним і випускати велику кількість продукції. В Україні офіційно застосовується класифікація підприємств за розмірами на основі кількості працівників у галузях виробництва. Ця класифікація використовується державою для підтримки дрібних та середніх підприємств, яка виявляється в наданні пільгових кредитів, певних пільг в оподаткуванні тощо. Необхідність такої підтримки обумовлена такими причинами: 1) потребою підтримування і розвитку конкуренції та створення конкурентного середовища, яке відіграє важливу роль у підвищенні ефективності виробництва; 2) необхідністю поєднання в національній економіці дрібних, середніх і великих підприємств. Таке поєднання позитивно впливає на ефективність економічної системи. Малі підприємства можуть оперативно реагувати на зміну кон'юнктури ринку. Вони здатні швидко враховувати зміни потреб, активно впроваджувати в виробництво нові товари і пробиватися на різні ринки. Самі умови діяльності малих підприємств змушують їх бути гнучкими, пробивними, активно шукати нові технології та виробляти нові товари. Це дає змогу проникати на ринки. Поєднання в економіці великих, середніх і дрібних підприємств дозволяє повніше використати поділ праці та його переваги. Малі підприємства, наприклад, здатні досягти високої досконалості у виробництві різних деталей машин та обладнання для автомобілів. Від їх діяльності мають значні вигоди великі підприємства, яким вони постачають певні деталі або вузли (рис. 2.2); 3) можливістю використання дрібного бізнесу для вирішення регіональних проблем. У сучасних умовах зайнятість є гострою економічною проблемою. В її вирішенні важлива роль належить малим підприємствам. У деяких країнах малий бізнес забезпечує приріст 70—80% робочих місць. Тому важлива підтримка малого бізнесу. Вона може сприяти розв'язанню певних соціально-економічних проблем. Держава використовує такі методи підтримки малого бізнесу: 1) надання пільг в оподаткуванні; 2) надання фінансової підтримки в різних варіантах; Рис. 2.2. Роль малого підприємства в ринковій економіці 3) створення закладів для підготовки та перепідготовки кадрів, передача капіталу в оренду новостворюваним підприємствам; 4) надання пільгових кредитів та інше. Підтримка малого бізнесу з боку держави має важливе значення. Але вирішальна роль в успішній діяльності підприємств належить перш за все особистим якостям підприємця — талантові, інтелектові, освіченості, організаторським здібностям, наполегливості, цілеспрямованості, вмінню аналізувати ситуацію і йти на ризик. За власністю підприємства можна класифікувати на державні, приватні та змішані. Приватні можна поділити на одноосібні підприємства, партнерства та корпорації або акціонерні товариства. Функції підприємства. Організація процесу виробництва Підприємство — це господарська та фінансова одиниця й одночасно юридична особа. Воно виконує певні економічні та соціальні функції. Основними економічними функціями підприємства є мобілізаційна, організаційна, творча і соціальна. Мобілізаційна функція полягає в тому, що підприємство мобілізує капітал, трудові та інші ресурси для їх виробничого використання, тобто купує сировину, матеріали, напівфабрикати, орендує землю, приміщення, наймає робочу силу. Прагнення підприємця одержати максимальний прибуток спонукає його до постійного пошуку додаткових ресурсів. Яскравим прикладом цього є використання запущених підвальних та напівпідвальних приміщень, підземних переходів для розміщення магазинів, кіосків та інше. Організаційна функція. Мобілізовані ресурси можуть принести користь їх власникові і суспільству в цілому лише тоді, коли будуть раціонально використовуватися. Тому підприємець бере на себе функцію організації виробництва і збуту товарів, дослідження ринку. А великі підприємства організовують наукові дослідження і для цього створюють при підприємствах науково-дослідні структури. Підприємці знаходять талановитих, здібних людей, здатних ефективно керувати підприємством і його підрозділами, але принципові рішення приймають самі. Творча функція полягає в тому, що підприємець завжди прагне вдосконалювати організацію і технологію виробництва, упроваджувати найновіші досягнення економічного і технічного прогресу. Прагнення одержати максимальний прибуток і конкуренція не дають можливості підприємцеві зупинятися на досягнутому, навіть на найвищому рівні організації виробництва. Він постійно прагне вдосконалювати виробництво, упроваджувати нові досягнення наукової творчості. Соціальна функція підприємства полягає в поліпшенні умов праці та відпочинку працівників, створенні сприятливого психологічного клімату в колективі, наданні допомоги та пільг працівникам підприємства і членам їх сімей та у благодійницькій діяльності. За часів командно-адміністративної системи, коли все було підпорядковане державі і підприємства не були власниками майна, не спрацьовували виробничий, фінансовий, інноваційний менеджмент, оскільки всі рішення директивно вказувалися через відповідні державні органи. Фактично підприємства були лише організаційною ланкою єдиного державного комплексу, а не самостійною економічною одиницею. Докорінно інша економічна ситуація в ринковій економіці, де існують різні форми власності, різні види підприємств, форми організації господарювання. Власник чи менеджер підприємства самостійно вирішує свої проблеми. Вирішальне значення в їх розв'язанні має прагнення до одержання максимального прибутку. У ринковій економіці підприємство не може легковажно ставитися до свого майнового і фінансового стану, до споживачів своєї продукції, постачальників сировини, напівфабрикатів, ринкового попиту, цін. Інакше воно опиниться в кризовому стані або й збанкрутує. Налагодити ефективне функціонування підприємства в ринковій економіці, уникнути кризи та банкрутства можна лише за наявності чіткої, досконалої організації господарювання, яка вимагає: а) всебічного знання свого конкретного ринку, споживача, конкретних цін на свою продукцію чи послуги. Це досягається маркетинговими службами підприємства; б) чіткої взаємодії з постачальниками всіх факторів виробництва, внутрішньо-фірмової організації виробничого процесу тощо. Це досягається виробничим менеджментом підприємства; в) постійної уваги та контролю за бюджетом підприємства, який за умов ринкової економіки відокремлений від державного бюджету. Це досягається фінансовим менеджментом підприємства; г) безперебійного забезпечення підприємства оптимальною кількістю найманих працівників, які володіють відповідними якостями та професійною підготовкою: д) поточного і періодичного контролю за станом ліквідності, тобто спроможності у будь-який час виконувати свої зобов'язання перед будь-яким контрагентом — споживачем, постачальником, банком, державним бюджетом, податковою установою тощо. Отже, за умов ринкової економіки підприємство діє не як мікрочастка єдиного народногосподарського комплексу країни, а як первинна самостійна ланка економіки країни. Підприємництво. Суть та види підприємницької діяльності Підприємництво як система економічних відносин у нашій літературі в умовах командно-адміністративної системи не розглядалося. Командно-адміністративна система несумісна зі свободою господарювання. В економічній науці підприємництво характеризувалось як система відносин капіталістичної економіки, як експлуататорське явище. На практиці підприємництво заборонялося. Водночас світовий досвід переконливо доводить, що сьогодні без винахідливих ділових людей, без розвитку різних форм підприємницької діяльності подальший розвиток економіки неможливий. У сучасних умовах підприємництво виступає основним напрямом удосконалення господарської діяльності. Що ж таке підприємництво? Підприємництво — це вільна, ініціативна діяльність людей у різних сферах виробництва, що здійснюється на власний страх і ризик з метою одержання прибутку. Підприємництво є необхідною визначальною рисою ринку, його обов'язковим атрибутом. Якщо нема підприємців, то нема й ринку, і навпаки. У науковий обіг поняття "підприємець" увів англійський економіст Р. Кантільйон на початку XVIII ст. До підприємців він зараховував людей з нефіксованими доходами — ремісників, селян, тобто тих, хто вів економічну діяльність в умовах нестабільності та непередбаченості цін. Головною рисою підприємця він уважав готовність до ризику. Прагнення підприємця отримати високий прибуток спонукає Його творчо застосовувати свої здібності, йти на ризик, сумлінно працювати. Він прагне проявити себе як особистість, реалізувати свої ідеї, зробити їх надбанням суспільства. Усе це робить підприємницьку діяльність локомотивом економічного, соціального і культурного розвитку людського суспільства. За нинішніх умов науковці визначають підприємця як суб'єкта пошуку й реалізації нових можливостей у впровадженні НТП та нових ідей, розробки нових технологій, здійснення нововведень, застосування нових способів обслуговування споживачів і освоєння нових сфер прикладання капіталу. Підприємець є центральною фігурою в бізнесі. Він прагне найефективніше поєднати всі фактори виробництва в єдиному господарському процесі з метою найраціональнішого втілення своїх ідей. У ринковій економіці саме підприємець повинен першим розгадати, які товари й послуги завтра знадобляться споживачам. Його діяльність має певні переваги (рис. 2.3): Рис. 2.3. Риси сучасного підприємця по-перше, підприємець, як правило, завжди має можливість досягти кращих результатів, тому що він є висококваліфікованим спеціалістом, який добре знає свою справу; по-друге, підприємець може краще працювати на споживача. Прогнозуючи його запити, він намагається виробляти продукцію для задоволення не тільки нинішніх, а й майбутніх потреб; по-третє, лише підприємець здатний організувати виробництво таким чином, щоб затрачені ресурси дали найбільшу віддачу. Отже, задоволення суспільних потреб тут відбувається найефективнішим способом. Найхарактерніші риси підприємця влучно визначив відомий економіст Й. Шумпетер. До них належать: 1) намагання виготовляти нові блага або надавати нові якості благам, що виробляються; 2) прагнення до освоєння нового ринку збуту; 3) використання нових видів сировини або напівфабрикатів, запровадження нових методів виробництва; 4) здійснення відповідної реорганізації виробництва. Щоб постійно здійснювати вдосконалення виробництва, запроваджувати нові способи організації, випуск нових товарів, потрібно мати відповідні якості: волю і здібності, здатність визначати головні напрями діяльності, часто "плисти проти течії", долаючи опір консервативних сил; здійснювати вплив на інших результатами своєї діяльності, витратами сил та енергії. Виходячи з наведених характеристик, підприємництво можна визначити як уміння вести справу, генерувати й використовувати ініціативу, зважуватися на ризик, проявляти творчість в організації виробничої діяльності. Воно виступає головним чином як прояв економічної та організаційної творчості й новаторства. Підприємницька діяльність різноманітна. У той же час численні її форми за сферами діяльності можна згрупувати в такі основні види підприємництва: виробниче, комерційне, фінансове, посередницьке і страхове (рис. 2.4). Рис. 2.4. Основні види підприємництва Виробниче підприємництво є найважливішим видом підприємницької діяльності. Воно спрямоване на виробництво товарів та надання послуг. Ця діяльність ведеться підприємствами, які виготовляють різноманітну продукцію, виконують різні роботи, надають різні послуги — виробничі, побутові, інформаційні, створюють духовні блага тощо. До виробничого підприємництва належать також їдальні, кав'ярні, перукарні, агрофірми і подібні. До комерційного підприємництва належать торговельні організації та окремі особи, що продають предмети споживання та засоби виробництва. Посередницьке підприємництво представляють установи та окремі особи, які надають посередницькі послуги підприємцям і споживачам. Така потреба виникає тоді, коли виробник не може сам продати товар або замовник хоче знайти підрядчика для виконання певних робіт. Посередницькі фірми можуть також надавати інформаційні, маркетингові, консультаційні та інші послуги. Фінансове підприємництво — це, по суті, різновид комерційного. Відмінність його від останнього в тому, що об'єктом купівлі-продажу тут виступає специфічний товар — гроші, валюта, цінні папери. Агентами фінансового підприємництва є комерційні банки, фондові біржі та громадяни-підприємці. Страхове підприємництво є особливою формою фінансово-кредитних відносин. Страхові компанії здійснюють страхування життя, майна й отримують від цього доходи, які вкладають в облігації, акції інших компаній, у державні цінні папери. Отже, вони надають довгострокові кредити підприємствам і державі. З розвитком страхового підприємництва все більшого значення набуває страхування ризику. Форми організації підприємницької діяльності Підприємництво може застосовуватися в усіх сферах економіки, крім тих, втрата державного контролю над якими може завдати шкоди безпеці суспільства та здоров'ю людей. До такої діяльності належить виготовлення і реалізація зброї, наркотиків, грошових знаків і так далі. Таку діяльність можуть вести лише державні підприємства. А такі види діяльності як розвідка та експлуатація корисних копалин, ремонт спортивної, мисливської та інших видів зброї, виготовлення та реалізація медичних препаратів, хімічних речовин, виробництво пива, вина, лікеро-горілчаних виробів, сигарет, медична та ветеринарна практика, можуть здійснюватися лише за спеціальним дозволом — ліцензією. У такий спосіб держава може регулювати і контролювати ці види діяльності. За формами власності та організації можна виділити такі організаційні форми підприємництва: 1) індивідуальне — засноване на приватній власності фізичної особи та її праці; 2) сімейне — ґрунтується на приватній власності членів однієї сім'ї, яка може використовувати найману працю; 3) партнерське — зі створенням юридичної особи та обмеженою відповідальністю (малі підприємства, товариства, які використовують найману працю); 4) акціонерне — засноване на акціонерній власності і найманій праці; 5) орендне — приватне підприємство, що ґрунтується на оренді землі, приміщень та інших засобів виробництва: 6) колективне — засноване на власності трудового колективу на майно, продукцію і доходи; 7) інноваційне — ґрунтується на інтелектуальній власності. Розглянуті вище та інші види підприємницької діяльності можна об'єднати в три групи: одноосібні володіння, товариства і корпорації. Розвиток науки і техніки, впровадження інноваційних методів організації виробництва й бізнесу веде до виникнення нових форм підприємницької діяльності. До них можна віднести: венчурне підприємництво, інжиніринг, лізинг, технопарки, торговельну мережу, франчайзинг. Венчурне підприємництво — це діяльність невеликих компаній, які працюють над цільовими інженерними розробками, впровадженням інновацій з метою одержання високого прибутку. В основі їхньої діяльності лежить ризик. Інжиніринг — система надання послуг фірмою-консультантом (проектування, встановлення обладнання та інше). Лізинг — це форма довгострокової оренди машин, транспортних засобі та інших засобів виробництва. Технопарки — це одна з найпоширеніших у США та Західній Європі форм венчурного підприємництва. Прикладом є науково-виробничий центр, створений на базі Стенфордського університету в Каліфорнії, який зосереджує близько трьох тисяч середніх і малих електронних фірм. Торговельна мережа — це два і більше магазинів, які продають товари аналогічного асортименту під єдиним загальним контролем і мають спільну службу постачання. Франчайзинг — надання невеликій фірмі, яка є самостійною юридичною особою, великою фірмою права діяти під її торговельною маркою. Підприємництво ґрунтується на таких принципах: 1. Вільний вибір діяльності. 2. Залучення на добровільних засадах майна, коштів юридичних осіб і громадян до підприємницької діяльності. 3. Самостійне формування програм діяльності та вибір постачальників і споживачів продукції, що виробляється, встановлення цін відповідно до чинного законодавства. 4. Вільний найм працівників. 5. Залучення й використання матеріально-технічних фінансових, трудових, природних та інших видів ресурсів, використання яких не заборонене законодавством. 6. Вільне розпоряджання прибутком, що залишається після внесення обов'язкових платежів до бюджету, встановлених законодавством. 7. Самостійне здійснення підприємцем зовнішньоекономічної діяльності, використання будь-яким підприємцем належної йому частки валютної виручки на свій розсуд. Функції та умови підприємницької діяльності Досвід розвинутих країн переконливо доводить, що сьогодні підприємництво є найпрогресивнішою формою ведення господарства незалежно від соціального устрою суспільства. Підприємництво — це гнучка форма організації виробництва, яка оперативно реагує на потреби ринку, на найновіші досягнення НТП, сприяє своєчасним структурним зрушенням в економіці. Тривалий час вважалося, що досягнення НТП найповніше реалізуються тільки великими фірмами. Сучасний розвиток передових країн доводить, що НТП і впровадження його досягнень неможливі без широкої підприємницької діяльності, без використання найрізноманітніших форм організації виробництва. Підприємництво здійснюється в певних правових, економічних, соціальних і політичних умовах. Правові умови підприємницької діяльності в Україні визначаються законом України "Про підприємництво". Згідно з цим законом, вести підприємницьку діяльність можуть громадяни України, інших держав і юридичні особи всіх форм власності. Водночас цей закон забороняє ведення підприємницької діяльності військовослужбовцям, службовим особам органів прокуратури, суду, державної безпеки, внутрішніх справ, державного арбітражу, а також органів державної влади та управління, які покликані здійснювати контроль за діяльністю підприємств. Не можуть бути підприємцями також ті особи, що мають непогашену судимість за крадіжки, хабарництво та інші економічні злочини. Такі обмеження зумовлені необхідністю забезпечити однакові можливості для всіх фізичних і юридичних осіб мобілізовувати ресурси, організовувати виробництво, реалізувати товари та позбавити можливості осіб, що працюють у владних структурах і причетні до розробки законів, державних замовлень, впливати на підприємницьку діяльність і мати від цього певні вигоди. Сутність підприємництва глибше розкривають його основні функції: новаторська, мотиваційна, творча, ресурсна (рис. 2.5). Рис. 2.5. Основні функції підприємницької діяльності Новаторська функція полягає у впровадженні різних інновацій, нових комбінацій виробничих факторів у виробництві нових видів товарів та послуг, застосуванні нових технологій, нових ресурсів, джерел і форм фінансування, освоєнні організаційних та управлінських нововведень, а також у проникненні на нові ринки збуту. Мотиваційна функція виражається в тому, що основними мотивами підприємницької діяльності є одержання більшого доходу, посилення економічного впливу, розширення визнання своєї діяльності, прагнення по-новому використовувати рідкісні ресурси, створити нові цінності. Творча функція — це генерування й активне використання новаторських ідей і проектів, готовність до ризику, гнучка форма організації виробництва, оперативне реагування на потреби ринку і найновіші досягнення НТП. Ресурсна функція передбачає мобілізацію на добровільних засадах матеріальних, фінансових, трудових, інформаційних, інтелектуальних та інших ресурсів, їх оптимальне поєднання і раціональне використання. Підприємництво має багатовікову історію. Воно завжди розвивається в певному соціально-економічному середовищі. Отже, для його відтворення необхідні й певні економічні, політичні та інші передумови. Серед них, як найважливіші, можна виділити такі: 1. Наявність певних майнових прав на умови і результати виробництва. Підприємець обов'язково повинен бути власником виробленого продукту і доходу, одержаного від реалізації продукції. Тільки при цих умовах виникає відповідна зацікавленість до ведення підприємницької діяльності. Що ж стосується капіталу і землі, то вони можуть бути власністю підприємця або орендовані. За нинішніх умов більшість фірм поєднують використання власних і залучених (орендованих) засобів. 2. Наявність відповідного економічного, правового і політичного середовища. Економічні передумови підприємництва полягають у тому, щоб у суспільстві існували різні власники — приватні, кооперативні, державні. Це створює умови і можливості на свій страх і ризик приймати рішення про використання майна, продукції, прибутків і вибір господарських контрагентів. Політичні передумови підприємництва передбачають створення сприятливого політичного клімату для підприємництва, тобто гарантованість усім суб'єктам господарювання збереження їхньої власності, виключення можливості націоналізації, експропріації та інших утисків. Владні структури повинні захищати всі види власності, а також створювати сприятливі економічні умови діяльності, проводячи відповідну податкову, кредитну, митну та іншу політику. Юридичні передумови підприємництва ґрунтуються на законодавстві та нормативних актах, розроблених і прийнятих у державі. Вони мають створювати однакові "правила гри" для всіх учасників, тобто надавати однакові права і повну свободу, не допускати втручання органів державного управління у господарську діяльність будь-якого суб'єкта. 3. Повна економічна відповідальність за результати діяльності. Результати діяльності підприємства можуть бути збитковими, можливе навіть банкрутство. Причини, які це викликають, можуть бути різні. Отже, підприємець повинен брати на себе відповідальність, іти на ризик, який є неминучим у підприємницькій діяльності. Така ситуація зобов'язує підприємця постійно здійснювати самоконтроль підприємницької діяльності, наполегливо шукати шляхи підвищення її ефективності. 4. Етика підприємництва. Етика в підприємництві — це в першу чергу обов'язковість. Вона формується спочатку жорсткою економічною відповідальністю за зобов'язання, оформлені документально. А з часом головним гарантом дотримування навіть усних домовленостей стає прагнення зберегти "імідж" (авторитет) порядного партнера. Втрата цього авторитету загрожує розривом існуючих зв'язків, втратою довіри і може негативно відбитися на справах і кар'єрі. Тому не дивно, що на біржах брокери спочатку виконують усні домовленості з клієнтом, а потім оформляють їх документально. Серед інших умов необхідно відзначити чесне суперництво, загальну високу культуру та освіченість, тактовність, уміння поводитися з людьми, зацікавити їх, мобілізовувати на досягнення певної мети. Підприємець досягне не багато, якщо виконуватиме всі відповідальні справи сам. Необхідно добиватися, щоб залучені ним до справи люди вкладали в неї не тільки свою працю, а й творчість. Місце домогосподарства в економічній системі суспільства У ринковій економіці діють і постійно контактують між собою три головні суб'єкти господарської діяльності: 1) домогосподарства, тобто сімейні господарства, які можуть бути представлені однією або кількома особами; 2) фірми, переважно приватного сектору економіки, що представляють підприємства різних галузей і сфер діяльності; 3) держава і її органи різних рівнів. Тут ми з'ясуємо роль домогосподарств у суспільному виробництві. Що ж таке домогосподарство? Домогосподарство — економічна одиниця, що складається з однієї або більше осіб, які ведуть спільне господарство, яке забезпечує економіку ресурсами, зокрема робочою силою, і використовує зароблені на цьому кошти для задоволення своїх потреб. Домогосподарство виконує три основні функції: 1) відтворює трудові й матеріальні ресурси, володіє ними та постачає ними виробництво (зокрема, робочою силою і продукцією сільськогосподарського виробництва); 2) привласнює доходи, в основному за рахунок постачання виробництва ресурсами; 3) використовує одержані доходи для задоволення особистих потреб і відтворення об'єктів своєї власності. Провідною функцією є відтворення робочої сили, У домашньому господарстві відбувається відтворення не тільки суб'єкта, який є носієм робочої сили і здатний виконувати ту чи іншу діяльність, а формується особистість, громадянин держави і член суспільства, якому властиві певний світогляд, характер, певне ставлення до суспільних проблем. Домогосподарства відіграють двоїсту роль в економіці. З одного боку, вони постачають виробництво ресурсами (насамперед робочою силою), з іншого — є основними споживачами продукції та послуг, що створюються в суспільному виробництві. Домашні господарства мають тісні економічні зв'язки з іншими суб'єктами ринку, бо їх потреби задовольняються в основному через ринок. Попит домогосподарств становить значну частку в сукупному попиті на товари народного споживання та послуги. На їх оплату використовується значна частина доходів. Отже, розгляньмо структуру доходів домашніх господарств і їх використання. У ринковій економіці на основі функціонального розподілу доходів населення отримує їх у формі заробітної плати, доходів від власності, прибутків і ренти. Основним джерелом доходів населення є оплата праці. Доходи дрібних власників, тобто доходи лікарів, адвокатів, фермерів, власників дрібних некорпоративних підприємств, є, по суті, комбінацією заробітної плати, прибутку, ренти і процента. Деякі домогосподарства володіють цінними паперами й одержують доходи у формі дивідендів. Розподіляються доходи дуже нерівномірно. А як використовуються доходи? Доходи використовуються для оплати податків, для особистого споживання і для заощадження. Податки з громадян у другій половині XX ст. сильно зросли як в абсолютному, так і у відносному вираженні. Так, у 1941 р. населення США сплатило 3,3 млрд. дол. податків (або близько З % своїх доходів), а в 1988 р. — 590 млрд. дол. (15% доходів). Переважна частина доходів використовується для особистого споживання і знову повертається у виробництво у формі оплати товарів народного споживання і послуг. У розвинутих країнах зростає частка доходів, що використовуються для оплати послуг, тобто обслуговування населення лікарями, адвокатами, перукарями і так далі. На заощадження використовується та частина доходу, яка залишається після сплати податків і витрат на товари особистого споживання. Домогосподарства роблять заощадження, щоб забезпечити себе на випадок непередбачених обставин — хвороби, нещасного випадку, виходу на пенсію, для фінансування навчання дітей та на інші потреби. Частина доходів може використовуватися для біржової гри, для купівлі цінних паперів, і таким чином формувати кошти для вкладання у виробництво. Це здійснюється через інститути спільного інвестування. Економічні можливості більшості домогосподарств обмежені. Вони володіють відносно невеликим капіталом і, відповідно, одержують малі доходи й не мають можливості впливати на рівень цін. Рівень задоволення їхніх потреб залежить від рівня доходу, цін і кількості членів сім'ї. Попит домогосподарств на товари та послуги формується залежно від рівня доходів, рівня цін та обсягу майна господарства. Зміна обсягу доходу зумовлює зміну обсягу і структури попиту на споживчі блага. В міру зростання доходу відбувається насичення, тобто повніше задоволення першочергових потреб, і більша частка його виділяється на задоволення духовних потреб. Найбільш вагомим фактором виробництва, який має домогосподарство, є праця. її ціна залежить від складності й тривалості праці. Члени домогосподарства, які мають постійну роботу, отримують постійно доходи, за рахунок яких фінансується поточне споживання. Людина часто стоїть перед вибором: більше працювати і, відповідно, мати більший дохід і більше споживати, чи менше працювати і більше відпочивати. Важливу роль тут відіграє фонд вільного часу. Між робочим і вільним часом також повинно бути оптимальне співвідношення, бо від цього залежать умови відтворення робочої сили. Це співвідношення вільного і робочого часу часто залежить від ставки заробітної плати. Наприклад, мала ставка заробітної плати, одержуваної на основному робочому місці, спонукає працівника шукати додаткові заробітки.
1 2 3 4 5 Категория: Економічна теорія, Політекономіка \| Добавил: Aspirant (21.03.2014)
Просмотров: 914 \| Рейтинг: 0.0/0

Всего комментариев: 0


Имя *:
Email *:

Код *: