Реферат на тему:Особливості підприємництва в аграрній сфері - Економічна теорія, Політекономіка - Реферати - Каталог статей

Реферат на тему:Особливості підприємництва в аграрній сфері. План 1. Суб'єкти та об'єкти підприємницької діяльності в аграрній сфері 2. Рентні відносини Перехід до ринкової економіки в Україні, становлення і розвиток різноманітних форм власності охоплює і аграрне виробництво. Необхідність таких перетворень зумовлена тим, що сформовані і законсервовані протягом декількох десятиріч форми господарювання у сільському господарстві виявились малоефективними, не здатними забезпечити розвиток продуктивних сил в цій галузі, їх раціональне використання, зацікавленість працівників у результатах своєї праці і економічну відповідальність суб'єктів господарювання. Епіцентром всебічного оновлення аграрних відносин, пошуку нових форм господарювання є аграрні реформи, які торкають економічні інтереси не тільки сільського населення, а всього суспільства. Врешті-решт вони визначають соціальну спрямованість оновлення не тільки аграрного сектора економіки, а всього суспільного виробництва. Суб'єкти та об'єкти підприємницької діяльності в аграрній сфері Підприємницька діяльність у сільському господарстві неможлива без участі в ній певних суб'єктів і наявних об'єктів підприємництва, які зазнають відповідної еволюції. Характеризуючи учасників підприємницької діяльності у сільському господарстві, слід підкреслити, що за наявності різноманітних форм власності в цій сфері, їх соціально-економічні типи бувають досить різноманітними. Підприємцями можуть бути фермер, орендар, менеджер акціонерного товариства і т. д. Підприємницьку діяльність можуть здійснювати як окрема людина, так і група людей. Законодавством України встановлено, що суб'єктами підприємницької діяльності можуть бути громадяни нашої держави, інших країн, не обмежені законом у право- або дієздатності, юридичні особи всіх форм власності відповідно до чинного законодавства. Отже, суб'єктами підприємницької діяльності можуть бути державні, колективні, групові та індивідуальні виробники сільськогосподарської продукції. Підприємницька діяльність в аграрній сфері здійснюється на основі використання досить різноманітних об'єктів. Ними можуть бути засоби виробництва у вигляді будівель, споруд, сільськогосподарської техніки, землі, багато- і однорічних насаджень, робочої та продуктивної худоби, транспортних засобів, виробничої інфраструктури, грошові кошти, вироблена сільськогосподарська продукція, цінні папери, тонкощі технології (ноу-хау), соціальна інфраструктура (надання послуг соціального характеру на селі). В міру розвитку продуктивних сил розширюється і якісно змінюється склад і структура об'єктів підприємницької діяльності у сільському господарстві. Такі виробничі послуги, як внесення мінеральних добрив, впровадження нових технологій, у недалекому минулому взагалі не існували. Нині ж вони є досить прибутковою сферою підприємницької діяльності. Розвиток об'єктів підприємницької діяльності впливає на стан і розвиток відносин між її суб'єктами, розширює їх кількість і вдосконалює якісно. Підприємницька діяльність у сільському господарстві здійснюється за загальними принципами. Але, на відміну від інших галузей, слід врахувати ту обставину, що вона спрямована на всебічне і найбільш повне використання сил природи, а також життєвих функцій рослин і тварин. У процесі своєї діяльності підприємці мають справу з такими факторами, як клімат, погода, родючість ґрунтів, енергія росту і розвитку живих організмів. У цій галузі технологія виробництва грунтується на використанні закономірностей життя рослин і тварин. Тому підприємець завжди має брати до уваги ту обставину, що його діяльність у сільському господарстві має бути спрямована на підвищення життєдіяльності живих організмів. Все більшого впливу на результати підприємницької діяльності набувають інноваційні та екологічні аспекти сільськогосподарського виробництва. Серед об'єктів підприємницької діяльності є такі, які мають пріоритетне значення для її здійснення. У сільському господарстві до них належить земля, яка перебуває у певній формі власності. Земельна власність - це історично певна суспільна форма відчуження або привласнення землі як предмета природи, що виражає економічні відносини між людьми щодо її використання як необхідної умови будь-якої підприємницької діяльності і головного засобу виробництва у сільському і лісовому господарстві. Для всіх видів підприємницької діяльності земля відіграє важливу роль. Це випливає з того, що вона є всезагальною умовою матеріального виробництва, предметом праці, загальним для всіх галузей засобом виробництва. Щодо використання землі у сільському господарстві виникають певні відносини. Відносини, які виникають між суб'єктами підприємницької діяльності щодо використання землі як основного засобу виробництва, називаються земельними. Основою останніх є земельна власність, яка проявляється у формі землеволодіння, землекористування і розпорядження землею. Головне для підприємницької діяльності у сільському господарстві -кому належить земля, хто її власник, хто нею володіє і використовує її властивості. Земельні відносини охоплюють також відносини, пов'язані з виникненням, зміцненням, концентрацією або дробленням і ліквідацією певних форм землеволодіння і землекористування. Фактичне володіння землею на певних юридичнюс засадах, що зумовлює відповідні права та обов'язки землевласників, називається землеволодінням. Воно базується на реальній наявності землі та певній суспільній формі володіння (власність на землю чи її оренда) нею. Землевласник має право продавати свою землю, дарувати, здавати в оренду, тобто має право виняткового фізичного контролю над цим даром природи. Під землеволодінням мають на увазі, як правило, власність на землю у певній формації. Це поняття охоплює всі випадки, коли володіння землею не відокремлене від права земельної власності, коли власником землі і її користувачем є одна і та ж особа. На кожному етапі розвитку суспільства виникали притаманні їм форми земельної власності, формувалися різноманітні види великого, середнього і дрібного землеволодіння, які мають різний правовий режим. Землекористування - система господарського та іншого використання землі окремою особою, кооперативними або громадськими організаціями, державними підприємствами і закладами, що сформувалась у суспільстві під дією об'єктивних чинників або запроваджена державою. Воно передбачає можливості застосування корисних властивостей землі. Землекористувач має право використовувати землю для таких цілей, як ведення сільськогосподарського виробництва, зведення житлових і виробничих об'єктів, використання для потреб транспорту і т. д. відповідно до законодавчо встановлених прав і зобов'язань власника землі. Для підприємців у сільському господарстві це включає і право привласнення виробленої продукції. Якщо користувач не є власником землі, він, як правило, укладає угоду з останнім, у якій обумовлюються строки, платність та інші умови користування нею. Мета землекористування - отримання найвищої користі від землі за умов дотримання вимог її збереження і поліпшення. Тому кожна країна намагається забезпечити раціональне використання землі. Система раціонального використання землі передбачає виробничий (корисний, ефективний), ресурсозберігаючий, відтворювальний і природоохоронний аспекти землекористування. Суб'єктами землекористування в Україні є вітчизняні та іноземні юридичні й фізичні особи, спільні підприємства, державні установи, які мають забезпечувати раціональне використання землі. Сама ж система землекористування має перебувати під контролем суспільства і державним наглядом. Аграрні реформи, здійснювані в нашій державі, спрямовані на забезпечення свободи землекористування різними формами господарювання (індивідуальні, приватні, кооперативні, колективні та ін.) і задоволенні потреб населення країни у продукції сільського господарства. Землерозпорядження — комплекс прав, які дозволяють її відчужу* вати: право продажу, дарування, передачі у спадок, обміну і т. п. Як правило, розпоряджатись землею може лише її власник. Землерозпорядження в нашій державі спрямоване на задоволення суспільних потреб у необхідних земельних ресурсах, раціональне використання земель та підвищення їх ефективності, збереження і поліпшення якості. Головна проблема землерозпорядження - доцільне виділення земель сільськогосподарського призначення для видобувних галузей, під промислові зони, населені пункти, будівництво шляхів сполучення та інше. Слід мати на увазі, що від того, як власник землі розпорядиться нею, які напрями використання визначить, хто і як буде користуватись нею, про досягнення яких цілей буде домовлено із землекористувачами, визначальною мірою залежатимуть наслідки використання землі, рівень задоволення потреб суспільства у продукції сільського господарства, вплив агропідприємств на довкілля, її збереження для майбутніх поколінь. На кожному етапі розвитку людства формуються різноманітні види великого, середнього та дрібного землеволодіння на основі притаманних їм форм земельної власності. Серед них виділяються державні, колективні, приватні та змішані види землекористування. Нині практично в усіх країнах світу спостерігається співіснування різних форм власності на землю і відповідних до них форм землекористування і землеволодіння. Так, у США, великим землевласником виступає сама держава, якій належить 40% усіх земельних угідь. До цих земель належать угіддя не тільки федерального уряду, а й урядів штатів і місцевої влади. Державна земля використовується як резервний фонд для потреб військового відомства, під пасовища, здається в оренду на ринкових умовах. Ця земля немає ніякого відношення до приватної власності і передається тільки у володіння і користування. Із загальної кількості землі, яка перебуває у володінні і користуванні фермерських господарств 59,9% належить сімейним фермам, 17,3% перебуває у спільному володінні, а 28,5% використовується корпораціями. У більшості західноєвропейських країн найтиповішою є сімейна селянська ферма і приватні (капіталістичні) господарства, які використовують найману працю. В деяких державах поширені такі значні за масштабами форми аграрного підприємництва, як сільськогосподарські компанії! виробничі кооперативи. Законодавством України визначено, що підприємницька діяльність ведеться на основі приватної, комунальної, державної та змішаних форм власності на землю. Відповідно до Конституції України земля, що перебуває в межах території України, є об'єктом права власності українського народу. Від імені народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування, в межах, визначених Конституцією України. Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою відповідно до Земельного кодексу України та інших законодавчих актів. Відповідно до Земельного кодексу України за основним цільовим призначенням землі нашої держави поділяються на такі категорії:– землі сільськогосподарського призначення;– землі житлової та громадської забудови;– землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення;– землі оздоровчого призначення;– землі рекреаційного призначення;– землі історико-культурного призначення;– землі лісового фонду;– землі водного фонду;– землі промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення. Землями сільськогосподарського призначення визначаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури або землі, призначені для цих цілей. У 2005 р. з усіх сільськогосподарських угідь нашої держави в 41722,2 тис. га землі недержавних сільськогосподарських підприємств складали 20881,7 тис. га, або 50%, землі державних сільськогосподарських підприємств -1230,2 тис. га, або 2,9%, землі міжгосподарських сільськогосподарських підприємств - 4,8 тис. га, або 0,001%, землі громадян - 14922,7 тис. га, або 35,7%, землі користувачів інших категорій -4382,8 тис. га, або 11,2% 1 Набуває поширення розповсюдження в Україні така форма землеволодіння і землекористування, як селянське (фермерське) господарство. Під ним слід розуміти відособленого виробника, який дістав у власність або володіння землю, має у власності та орендує інші засоби виробництва, самостійно складає виробничу програму, реалізує продукцію на основі договірних цін, що визначаються попитом та пропозицією. Ним може бути сімейно-трудове об'єднання людей, які спільно ведуть сільськогосподарське виробництво товарного характеру. Селянське господарство базується на особистій праці громадян, членів їх сімей і родичів та найманих працівників. На початок 2005 р. в нашій державі налічувалось 42447 селянських фермерських господарств. Вони використовували 3591,1 тис. га сільськогосподарських угідь, виробили 10,3% від загального обсягу продукції сільського господарства України1. Земельним кодексом України (2001 р.) передбачені норми безоплатної передачі земельних ділянок із державної і комунальної власності громадян для ведення фермерського господарства, особистого підсобного господарства, садівництва та інших цілей, а також право на порядок продажу і здачі в оренду земельних ділянок. Реалізація норм цього кодексу забезпечує створення правового поля для розвитку підприємницької діяльності в аграрному секторі нашої держави. Підприємницька діяльність у сільському господарстві породжує певні відносини між державою, землевласниками і підприємцями з приводу розподілу, привласнення і використання отриманого доходу. Рентні відносини Сільське господарство є життєво важливою сферою матеріального виробництва. Його характеризують специфічні умови підприємницької діяльності, праці, розселення людей, їх соціально-культурного розвитку, задоволення виробничих та особистих потреб. Ця галузь має досить розгалужену систему виробничих зв'язків з іншими сферами економіки. Все це свідчить про різноманітність відносин, пов'язаних з підприємницькою діяльністю, працею і життям у сільському господарстві, їх важливою складовою частиною виступають аграрні відносини. Аграрні відносини - це економічні відносини суспільства та суб єктів підприємницької діяльності щодо виробництва, розподілу, реалізації та споживання сільськогосподарської продукції і використання доходів. Ці відносини відображають особливості формування витрат і доходів, їх розподіл та використання сільськогосподарськими товаровиробниками. Складовою частиною аграрних відносин виступають рентні відносини, основу яких становить рента - дохід з капіталу, землі або майна. Існування рентних відносин та ренти в сільському господарстві пов'язане з особливостями землі як фактора виробництва. Земля є необхідною передумовою процесу праці. Вона виступає головним засобом і предметом праці для окремих видів підприємницької діяльності і, насамперед, у сільському і лісовому господарстві. Створивши за мільйони років це безцінне багатство, природа віддала його у розпорядження людини. На відміну від інших речових факторів виробництва, земля має необмежений строк використання і не відтворюється за бажанням. За своїм походженням вона природний фактор, а не продукт людської праці. Земельні ділянки не можна вільно переводити з однієї галузі виробництва в іншу або з одного підприємства на інше. Особливості землі як головного засобу виробництва у сільському господарстві породжують переплетіння економічного процесу відтворення з природними, біологічними процесами. Останнє зумовлює неспівпадання часу виробництва з робочим періодом і, в свою чергу, причиною сезонності сільськогосподарського виробництва. На відміну від створених людиною засобів виробництва, втягувана у господарський обіг земля не має вартості. Основною властивістю землі як засобу виробництва, яка створює її споживну вартість, є родючість. Це якісна характеристика основного засобу і предмета праці в аграрному виробництві. Розрізняють природну і економічну, створену людиною, родючість грунтів. У процесі раціонального використання родючість землі не тільки не зменшується, а, навпаки, зростає. Значне поширення різноманітних видів підприємницької діяльності в нашому суспільстві на основі ефективних форм землеволодіння і землекористування передбачає створення нового земельного кадастру -науково обґрунтованої і практично підтвердженої системи відомостей про якість і кількість земельних угідь в Україні. Різноманітні методи оцінки (бонітування) грунтів та інших угідь широко розповсюджені в країнах з ринковою економікою. Земельний кадастр використовується для диференціації земельних податків і оцінки землі. Критерієм оцінки різних ділянок землі є дохід, отримуваний з них. Характерною рисою землі як головного засобу і предмета праці в аграрному виробництві є обмеженість придатних для використання ділянок землі, а також відмінності у їх природній і економічній родючості та розташуванні щодо ринків збуту сільськогосподарської продукції. Внаслідок цих обставин тут існують більш сприятливі і гірші умови для створення споживних вартостей, а продуктивна сила аграрної праці виявляється різною: там, де умови для підприємницької діяльності сприятливі, вона буде вищою, а за гірших - вона зменшуватиметься. Це призводить до утворення земельної ренти. Економічна наука з перших кроків свого існування надавала значної уваги цій проблемі. Значний внесок у розвиток теорії земельної ренти здійснили В. Петті, Ф. Кене, Ж. Тюрго, Д. Рікардо, Ж.-Б. Сей, К. Маркс, В. І. Ленін, М. Туган-Барановський та інші вчені-економісти. У процесі використання землі як засобу виробництва існує розмежування землі як об'єкта підприємницької діяльності і об'єкта власності. Поряд з великими землевласниками важливою фігурою аграрних відносин стає підприємець-орендар, якому власник земельної ділянки передає за угодою у безпосереднє користування цей унікальний засіб і предмет праці. Підприємець-фермер буде намагатись отримувати із земельної ділянки дохід, не менший від середньої норми прибутку. Але всю додаткову вартість у формі прибутку, створену при використанні землі, він присвоїти не може. Певну її частку підприємець-фермер має віддати власникові землі, який дозволив йому вести на ній підприємницьку діяльність. Частина додаткової вартості, створювана у процесі підприємницької діяльності на землі, яка передається її власнику за право користуватись землею, називається земельною рентою. Вона регулярно привласнюється власником землі. Отже, земельна рента є доходом, не пов'язаним з підприємницькою діяльністю. Але вона є складовою частиною відносин підпри-ємця-фермера, інших суб'єктів підприємницької діяльності з власниками землі. За відсутності власної землі підприємці змушені брати її в оренду. Оренда землі - це форма землекористування, за якої її власник передає земельну ділянку на певний строк і на обумовлених умовах іншій особі (орендареві) для ведення підприємницької діяльності за певну винагороду. У країнах Європи питома вага орендованих земель неоднакова. Так, у Бельгії 68% сільськогосподарських земель перебуває у користуванні орендарів, у Франції - 53, Нідерландах - 37, Англії - 28, Греції -21, Італії - 28, Данії— 18, Ірландії- 8%. Держава по-різному регулює орендні відносини. У Німеччині, Англії, Греції, Люксембурзі панує принцип свободи угод. У Франції, Бельгії, Нідерландах, Італії, Іспанії і Португалії держава втручається в ці відносини найбільш відчутно. В Данії та Ірландії пріоритет надається стимулюванню фермера-власника за певного обмеження оренди. Власник землі привласнює земельну ренту у вигляді орендної плати. Вона є платою за дозвіл вести підприємницьку діяльність на землі. Розмір орендної плати не може кількісно співпадати з земельною рентою в тому разі, коли до її складу, крім останньої, входять і такі елементи, як процент на раніше вкладений у землю капітал, амортизація тощо. Співпадає земельна рента з орендною платою тоді, коли в оренду здається ділянка землі, в яку не вкладалися кошти. Складовою частиною аналізу підприємницької діяльності у сільському господарстві є дослідження механізму утворення земельної ренти. Підприємці, які орендують землю, щоб здійснювати на ній сільськогосподарське виробництво, розраховують, як і кожен підприємець, отримати від вкладених коштів середній прибуток. Якби цього не було, вони вкладали б свої кошти у промислове виробництво або іншу сферу підприємницької діяльності. Отже, підприємці у сільському господарстві погодяться платити ренту власникові землі у тому разі, коли рента складатиме надлишок порівняно з середньою нормою прибутку. Цей надлишок має бути не тимчасовим, а постійним. Можливості його виникнення пов'язані з різною родючістю землі. У сільському господарстві земля має різну родючість, а кількість кращих і середніх за якістю земель обмежена. їх також не можна збільшити. Ті, хто користується кращими і середніми за родючістю ділянками землі при витратах однакової кількості праці і коштів отримують різну кількість продукції. Виникають особливі монопольні умови, які діють більш сприятливо для окремих власників порівняно з іншими, адже природні і створені людиною у минулому властивості землі неоднакові. Тому за однакових затрат праці і капіталу на рівновеликих ділянках буде отримано різну кількість продукції. Землі високої родючості дадуть більше сільськогосподарської продукції, ніж середньо- та малородючі землі. Це створює для одних підприємств більш сприятливі умови, для інших - менш спрятливі. Вони зумовлені не різною якістю праці, засобів виробництва, чи підприємницькими здібностями, а природними властивостями різних земельних ділянок. Монопольно користуючись кращими і середніми за родючістю ділянками землі, орендарі-підприємці і отримують додатковий дохід. Отже, причиною утворення земельної ренти на різних за родючістю землях є монополія на неї як об'єкт підприємницької діяльності. У промисловості ціна виробництва складається з витрат виробництва і середнього прибутку1 та визначається середніми умовами, за яких створюється основна частина продукції, та попитом і пропозицією. На відміну від цього, у сільському господарстві, якби ціна виробництва визначалась середніми умовами, то гірші за родючістю ділянки землі не втягувалися б у підприємницьку діяльність. Але потреби суспільства у сільськогосподарській продукції не задовольняються її виробництвом тільки на більш родючих і краще розташованих грунтах. Тому у сферу підприємницької діяльності втягуються і гірші землі. Останнє посилюється зростаючим дефіцитом земельних ділянок вигідного розташування, що стимулює використання і менш вигідних (з позицій конкуренції) земель. Обробіток цих ділянок можливий за умови, якщо вкладення коштів до гірших земель забезпечить підприємцям-орендарям отримання середнього прибутку. Це можливо лише тоді, коли суспільна ціна сільськогосподарської продукції визначатиметься умовами її створення на гірших за родючістю і розташуванням ділянок землі. Водночас індивідуальна ціна виробництва сільськогосподарської продукції на середніх і кращих за родючістю і розташуванням ділянок землі має бути нижчою від загальної ціни виробництва. Це відбуватиметься тому, що виробленої продукції, за рівновеликих витрат капіталу та інших однакових умов, на середніх і кращих землях буде більше, ніж на гірших. Різниця між суспільною ціною виробництва, яка визначається витратами виробництва на гірших ділянках землі, та індивідуальною ціною виробництва на кращих і середніх ділянках землі, є диференціальною земельною рентою. Джерелом земельної ренти є праця, що докладається до кращих і середніх за родючістю ділянок землі. На них в однакові проміжки часу працею створюється вартість більша, ніж на гірших ділянках землі. Більш висока родючість фунтів є тільки умовою створення цього виду ренти і до її джерела не стосується. Можливості виникнення та існування диференціальної земельної ренти пов'язані з різною якістю земельних ділянок, з різною їх родючістю. Земля як головний засіб виробництва у сільському господарстві кількісно обмежена. Обмеженою є площа ділянок землі з високою родючістю. Внаслідок цього пропозиція землі є абсолютно нееластичною і попит на неї є більшим від пропозиції ділянок землі з високою родючістю. Урівноваження попиту і пропозиції землі для підприємницької діяльності в аграрному виробництві відбувається за рахунок земель середньої і низької родючості. Але сільськогосподарська продукція, вироблена на землях різної родючості, продається за цінами, які формуються на ринку в процесі її купівлі-продажу. Конкуренція споживачів за вироблену сільськогосподарську продукцію призводить до того, що ціни на неї встановлюються з позиції гірших умов виробництва, тобто з тих умов підприємницької діяльності, які склалися на землях низької родючості. Якби це було не так, то на таких землях було б не вигідно вести аграрне виробництво, бо підприємці не отримували б середнього (нормального) прибутку. Така ситуація викликала б зменшення обсягів виробництва сільськогосподарської продукції, появу її дефіциту. Коли ж попит на таку продукцію перевищуватиме її пропозицію, то зростуть ціни і це створить можливості для залучення у сільськогосподарський обіг земель з низькою родючістю фунтів. Щодо земельних ділянок з різним місцерозташуванням до ринків збуту, то дефіцит земельних ділянок вигідного розміщення стимулює ведення аграрного виробництва і на менш зручно розташованих землях, їх використання для ведення аграрного виробництва можливе за умови, коли вкладення капіталу на найбільш віддалених земельних ділянках забезпечить підлриємцям-орендаторам отриманням середнього прибутку. Останнє можливе лише тоді, коли ринкова ціна сільськогосподарської продукції буде визначатись умовами її виробництва на гірших за родючістю і розміщенням ділянках землі. Через те, що витрати капіталу на виробництво одиниці сільськогосподарської продукції на землях високої і середньої родючості менші, ніж на землях з нижчою родючістю фунтів, то їх використання приносить при реалізації кожної одиниці такої продукції прибуток, більший від нормального. Різниця між отриманим і середнім прибутком становить земельну ренту. Література Базилевич В. Д., Баластрик Л. О. Макроекономіка: Навч. посібник. - К.: Атіка, 2002. Барр Р. Политическая экономия: В 2-х т. / Пер. с франц. - М.: "Международные отношеня", 1994. Башнянин Г. /., Лазур П. Ю., Медведев В. С. Політична економія. - К.: Ніка-Центр: Ельга, 2000. Беляев О. О., БебелоА. С. Політична економія: Навч. посібник. - К.: КНЕУ, 2001. Білорус О. Г. Економічна система глобалізму. - К.: КНЕУ, 2003. Бобров В. Я. Основи ринкової економіки і підприємництва: Підручник. - К.: Вища шк., 2003. Брагинский С. В., Певзнер Я. А. Политическая экономия: дискуссионные проблемы, пути обновления. - М.: Мысль, 1991. Бугулов В. М. Ціноутворення в умовах ринку: Навч. посібник. - К., 1998. Бьюкенен Дж. Конституция экономической политики. Расчет согласия. Границы свободы. - М., 1997. Васильченко В. С. Державне регулювання зайнятості: Навч. посібник. - К.: КНЕУ, 2003. Васильченко В. С. Ринок праці та зайнятість (навчальний посібник). - К., 1996. Валовой Д. В. Рыночная экономика. Возникновение, эволюция и сущность. - М.: ИНФРА-М, 1997. Гаврилишин О. Основні елементи теорії ринкової системи. - К.: Наук, думка, 1992. Гальчинський А. С. Теорія грошей: Навч. посібник. - К.: Основи, 2001. Гальчинський А. С, Єщенко П. С, Палкін Ю. І. Основи економічної теорії: Підручник. - К.: Вища школа, 1995. Глобалізація і безпека розвитку / Кер. авт. кол. О. Г. Білорус. - К.: КНЕУ, 2001. Гош А. П. Політична економія капіталізму і післясоціалістичного перехідного суспільства: Підручник. - К., 1999. Довбенко М. В. Сучасна економічна теорія (Економічна нобелеологія): Навч. посібник. - К.: Видавничий центр "Академія*', 2005. Доповіді з окремих питань соціального та економічного становища України. - К.: Держкомстат України, 2006. Єрохін С. А. Структурна трансформація національної економіки (теоретико-методологічннй аспект) / Наукова монографія. - К.: Світ Знань, 2002. Єщенко П. С, Палкім Ю. І. Сучасна економіка: Навч. посіб. - К.: Вища шк., 2005. Економічна активність населення України 2005 / Стат. збірник. Держкомстат України. - К., 2006. Економічна енциклопедія: У 3-х т. / За ред. С. В. Мочерного. - К.: Академія, 2000. Економічна теорія: Політекономія: Підручник / За ред. В. Д. Базилевича. - 3-тє вид., перероб. і доп. - К.: Знання-Прес, 2004. Заблоцький Б. Р Перехідна економіка: Посібник. - К.: Академія, 2004. Задоя А. А., Петруня Ю. Е. Основы экономики: Учеб. пособие. - К.: Виша шк.;
1 2 3 4 5 Категория: Економічна теорія, Політекономіка \| Добавил: Aspirant (31.03.2014)
Просмотров: 251 \| Рейтинг: 0.0/0

Всего комментариев: 0


Имя *:
Email *:

Код *: