Реферат на тему: гЛОБАЛЬНА ЕКОНОМІЧНА СИСТЕМА - Економічна теорія, Політекономіка - Реферати - Каталог статей

Реферат на тему: гЛОБАЛЬНА ЕКОНОМІЧНА СИСТЕМА. ПЛАН 1. Сучасне світове господарство 2. Міжнародна економічна інтеграція 3. Сучасний стан глобальної економічної системи Висновки Список використаної літератури 1. Сучасне світове господарство Вихідною категорією світового господарства е економічна діяль-ність як спосіб забезпечення життя людини, її головна сфера — матеріальне виробництво. Організаційною фор-мою, в якій здійснюється економічна діяльність, є госпо-дарство. Таким чином, господарство — це економічна си-стема, функціонування якої являє собою процес еконо-мічної діяльності Особливість національного господарства полягає в тому, що економічна діяльність обмеже-на рамками держави (країни). Отже, національне гос-подарство — це економічна система, функціонування якої являє собою процес економічної діяльності в межах країни. Ця система єдина в економічному і організацій-ному відношенні й складається Із сукупності взаємопо-в'язаних; галузей та сфер діяльності, що мають визначе-ну пропорційність (співвідношення) у розвитку, і обу-мовлена розміщенням на території країни. Як світ складається із країн, так і світова економіка (господарство) складається з національних господарств цих країн. Але то не просто сукупність або сума. Світове господарство — це сукупність національних господарств та їх економічних взаємовідносин. Слід підкреслити, що без економічних відносин національні господарства за-лишилися б відокремленими і не створили б світову економіку як систему. Відомо, що в розвитку продуктивних сил рано чи пізно настає період, коли вони виходять за межі націо-нальних кордонів — починається інтернаціоналізація господарського життя. Економічні зв'язки між країнами помітно зміцнюються уже у XIX ст. під впливом великої машинної індустрії, яка потребує багато сировини та залучає до її видобутку і виробництва дедалі нові краї-ни. Здійснивши на базі великого машинного виробницт-ва перехід до масового випуску продукції, багато галу-зей все частіше починають працювати не тільки на внут-рішній, а й на зовнішній ринок. Прискорений внаслідок цього процес міжнародного поділу праці (приблизно до середини XIX ст.) спричинив до виникнення такої ситу-ації, коли більшість країн стали досить тісно економічно пов'язаними. Саме на цей період припадає зародження світового господарства. Всесвітнє господарство — система взаємодіючих гос-подарств усіх країн світу, цілісний характер і функціо-нування якої визначаються об'єктивними законами роз-витку людського суспільства. Світове господарство як система має свою структу-ру. Зауважимо, що тривалий час паралельно існувало три точки зору (підходи) на його структуру, формацій-на (міжсистемна) концепція; концепція «трьох світів» і концепція «центру та периферії». Формаційний підхід полягає в тому, що світове гос-подарство розглядається з точки зору суспільно-економічних формацій. Виходячи з цього, розрізняли світову систему капіталістичного господарства та світову систему соціалістичного господарства, а окремі національні економіки входили у відповідну систему господарства. Концепція «трьох світів» розподіляла світову еконо-міку на світ капіталізму, світ соціалізму та світ, що роз-вивається. Відображенням такої точки зору е поширені в останні десятиріччя статистичні Матеріали, де усі країни поділяються на три названі вище групи. Останнім часом найбільшого поширення набула тре-тя концепція, згідно з якою світова економіка має свій «центр» (найбільш розвинуті країни) та «периферію» (країни, що відстають від «центру» за рівнем економіч-ного розвитку). Переваги такого підходу полягають у тому, що структура світового господарства розглядає-ться тільки з точки зору критеріїв економічного розвитку. Між «центром» та «периферією» чіткої межі немає. До «центру» належать, як правило, країни Західної Європи (у першу чергу ЄС), США, Канада, Японія, деякі країни Азіатсько-Тихоокеанського регіону (Нова Зеландія, Австралія та Ін.). До світової «периферії» на-лежать всі інші національні економіки, але вони в свою чергу розподіляються на групи за ступенем віддаленос-ті від «центру». Систематизація національних економік, виділення типів країн, їх групування необхідне для того, щоб: систематизувати країни відповідно до особливостей та рівня їх розвитку; виявити їх характерні риси; визначити місце у системі світового господарства та міжнародних економічних відносин; визначити та передбачити імовірні перспективи їх розвитку. 2. Міжнародна економічна інтеграція Міжнародна економічна інтеграція — це вищий рівень розвитку міжнародних економічних відносин, коли інтер-націоналізація господарського життя проявляється у пе-реплетінні національних господарств двох або кількох країн та проведенні ними узгодженої міждержавної тор-говельно-економічної політики. Динамічний розвиток процесів міжнародної еконо-мічної інтеграції зумовлений: економічним розвитком країн, їх груп та регіонів сві-ту в умовах нерівномірного розподілу ресурсів; закономірностями науково-технічного прогресу; тенденціями демографічного розвитку; наявністю і необхідністю вирішення глобальних про-блем (енергетичної, продовольчої, економічної, охорони навколишнього середовища, використання світового оке-ану та космосу, економічного зростання та народонасе-лення, економічної безпеки, роззброєння); різким скороченням відстаней за рахунок розвитку транспортно-комунікаційних мереж, ринковою «уніфікацією» економічного розвитку. Як теоретично обґрунтовані і практично апробовані виділяють такі основні форми міжнародної економічної Інтеграції: зона преференційної торгівлі; зона (асоціа-ція) вільної торгівлі; митний союз; спільний ринок, еко-номічний та політичний союзи. Зона преференційної торгівлі являє собою зону з пільговим торговельним режимом, коли дві або кілька країн зменшують взаємні тарифи по імпорту товарів, зберігаючи рівень тарифів у торгівлі з іншими країнами, Найбільш показовим історичним прикладом такої фор-ми інтеграції є преференційна система Британського співтовариства (1932 р.), що об'єднувала 48 держав, У зонах вільної торгівлі діє особливий пільговий торговельний режим для країн-учасниць за рахунок усунен-ня внутрішніх тарифів при їх збереженні в торгівлі з іншими країнами. Типовими прикладами є Європейську асоціація вільної торгівлі (1960 р.), зона вільної торгів-лі США— Канада (1988 р.). Митний союз — це угода двох або кількох держав, що передбачає усунення внутрішніх тарифів та встанов-лення спільного зовнішнього тарифу. Такі угоди діяли у Бенілюксі (з 1948 р.) та Європейському союзі (з 1968 р.). У межах спільного ринку забезпечується вільний рух не тільки товарів, а й послуг, капіталів і громадян (робочої сили). Такі умови економічних взаємовідносин у, цілому характерні нині для Європейського союзу. Формується Північноамериканський спільний ринок (США, Канада, Мексика). В економічному союзі вільний рух факторів у результаті виробництва доповнюється гармонізацією внутріш-ньої та зовнішньої економічної політики. У країнах-учасницях функціонує, як правило, єдина грошова одиниця. Прикладом таких союзів є Бенілюкс (з 1960 р.) США, до 1991 р.— колишній СРСР. На стадії практичної ре-алізації плани по створенню економічного і валютного союзу Європейського співтовариства. На основі економічних створюються політичні союзи, в яких поряд з економічною забезпечується і політична інтеграція. Економічна природа інтеграційних угруповань та взаємовідносин між країнами, що їх утворюють, зумов-люють логіку і спадкоємність у становленні та розвитку форм міжнародної економічної інтеграції. Для створення економічного інтеграційного угрупо-вання двох або кількох країн необхідні певні політико-правові, економічні, соціально-культурні та інфраструктурні умови. Ефективність міжнародної економічної інтеграції до-сягається за рахунок: усунення дискримінації та бар'єрів між країнами — учасницями інтеграційних угруповань у русі товарів, по-слуг, капіталу, робочої сили і підприємництва; стандартизації та уніфікації у виробничо-комерційній сфері; динамічного ефекту внаслідок розширення ринку і економії на масштабах виробництва, забезпечення достатнього рівня конкуренції. Для зрілих інтеграційних угруповань (спільний ри-нок, економічний та політичний союзи) характерні: синхронізація процесів відтворення у межах груп країн; створення господарського комплексу з тісними взає-мозв'язками національних економік і пріоритетом влас-ного поділу праці; особливі механізми регулювання переважно через наднаціональні органи; узгоджена політика як у взаємних економічних від-носинах, так і у відносинах з іншими країнами та їх групами. У цілому послідовний розвиток форм міжнародної економічної інтеграції забезпечує більш повне і раціо-нальне використання економічного потенціалу країн та підвищення темпів їх розвитку. Водночас вирішуються важливі питання соціальної політики як внаслідок об'-єктивно зумовленого зниження цін на основні товари і послуги та створення нових робочих місць, так і через концентрацію зусиль країн-учасниць на пріоритетних програмах соціально-економічного розвитку. Слід також зазначити, що в зрілих інтеграційних угрупованнях ви-робляються і реалізуються потужні та дійові механізми й інструменти забезпечення групової економічної без-пеки. Тим часом, незважаючи на очевидні економічні пере-ваги, процеси міжнародної економічної інтеграції пере-бігають у складному переплетінні політичних і соціально-економічних проблем. Основними чинниками, що зумовлюють виникнення та існування таких проблем, є: націоналізм; традиційні конфлікти між окремими країнами та групами країн; ідеологічні розходження, полІтико-правові, економічні й соціально-культурні відмінності країн-учасниць; збільшення витрат при реа-лізації регулюючих функцій на наднаціональному рівні; суперечності розширення складу інтеграційних угрупо-вань та ін. Сучасним процесам міжнародної економічної інтеграції притаманні певні особливості, а саме: динамізм процесів міжнародної економічної інтегра-ції в цілому; нерівномірність розвитку і реалізації форм міжна-родної економічної інтеграції; розвиток поряд з інтеграційними дезінтеграційних процесів; переважний розвиток регіональних міжнародних еко-номічних угруповань (економічний регіоналізм); формування реальних умов світової економічної інте-грації. Великий досвід і потенціал регіональної міжнародної економічної інтеграції має Європа, що зумовлено як по-літичними і соціально-економічними особливостями роз-витку європейських країн у період після другої світової війни, так і сучасними тенденціями розвитку світової економіки, коли остаточно формуються три світових еко-номічних центри (Європа, Північна Америка з доміную-чою роллю США та Азія з пріоритетом Японії). 3. Сучасний стан глобальної економічної системи Зміни, що відбуваються у сфері інформаційних технологій, і охоп-лення ними все нових територій та регіонів привели не лише до збли-ження різних цивілізацій, але й до встановлення сталих контактів між ними, тісної взаємодії, а в кінцевому результаті й до звуження життєво-го простору на планеті. На кінець XX ст. людство визнало обмеженість й замкнутість середовища проживання людини на Землі та марність те-риторіальних завоювань. Вихід один - підвищення ефективності ви-користання природних та людських ресурсів. Визначальним напрямом сучасного економічного розвитку може бути лише швидке й ефективне використання науково-технічних розро-бок та підвищення на цій основі економічної конкурентоспроможності країн і народів. Еволюція енергозберігаючих та інших наукоємних га-лузей економіки, а також розвиток глобальних технологічних систем для інформаційних та інших послуг призвели до зменшення залеж-ності економічного розвитку від природних ресурсів. Нові технології значно менш енергоємні та, як правило, базуються на малих витратах сировини. В агропромисловому комплексі, завдяки дослідженням і виведен-ню покращених сортів зернових, обсяг їх виробництва за останні 40 років збільшився майже у 3 рази і складає на кінець XX ст. 1,9-2 млрд т на рік. Інтенсивний розвиток біотехнологій дозволяє розраховувати на одер-жання ще більших врожаїв і виведення таких сортів зернових, які бу-дуть краще пристосовані до нових кліматичних умов і більш суворих методів культивації. Особливо значний вплив на розвиток процесів глобалізації справ-ляють новітні інформаційні та телекомунікаційні технології, що пере-творилися з елементів інфраструктури минулих років в універсальний засіб економічного, культурного, наукового розвитку. Ці технології доз-воляють об’єднати в єдине ціле розміщені у різних куточках земної кулі підприємства, що належать глобальним компаніям. З їхньою до-помогою з’являється можливість гнучко реагувати на зміни кон’юнктури і перекидати ресурси з метою захоплення нових ринків. Такій новій мо-делі світової економіки деякі автори дають назву - “нова глобальна інформаційна економіка”. Використання гнучких виробничих систем, а також систем автома-тичного проектування дозволяє прискорити процес створення виробів, а також скоротити число одиниць виробничого обладнання з метою на-лагодження гнучкого серійного виробництва. Нові інформаційні технології дозволяють здійснити створення де-централізованого виробництва з централізованим фінансовим контро-лем. Такі нові технологічні можливості сприяють ще більшій інтернац-іоналізації виробництва, яка веде до збільшення обсягів світової торгівлі. Розвиток більш дешевих транспортних можливостей також сприяє зро-станню обсягів комерційної торгівлі на більших відстанях, виконанню прямих замовлень, що надходять з віддалених регіонів, а також розши-ренню обміну послугами. На розвиток процесів глобалізації також сильно впливають зміни, що відбуваються у правовому регулюванні майнових взаємовідносин. Перерозподіл прав власності, що відбувається в глобальному масштабі в кінці XX ст., як на рівні індивідуума, компанії, так і держави в цілому, являє собою процес упорядкування основних соціальних, економічних та політичних проблем. У міжнародному плані контроль та поділ тери-торій - це головний механізм регулювання розподілу ресурсів між дер-жавами у рамках світової системи. Глобалізація економічних відносин сприяла розширенню прав влас-ності фізичних осіб та корпорацій у географічному плані. Ідея, згідно якої громадянин однієї держави має можливість реалізувати права влас-ності за межами своїх національних кордонів, внесла цілком нове за-барвлення у характеристику сучасного світу. Нові підходи до регулю-вання права власності стали ключовим елементом сучасних міжнародних відносин, функціонально змінили процеси транснаціоналізації та гло-балізації економіки і врешті-решт прискорили формування глобальних господарських комплексів у формі мультинаціональних компаній (МНК), багатопрофільних ТНК, транснаціональних банків (ТНБ) тощо. Ч. Бартлетт бачив відмінність МНК від ТНК у тому, що МНК моделі 1950-1970-х років орієнтувалися на виробництво продукції в рамках своєї головної національної компанії, яка має дочірні торговельні струк-тури за кордоном з метою завоювання ринків. Глобальні компанії мо-делі 1990-х рр. вже переорієнтувалися на виробництво у тих куточках планети, де воно коштує дешевше. Перекидання виробництва здійснюється, головним чином, через злиття, або аквізиції. Поглиблення процесу формування таких комплексів у майбутньо-му приводить до виникнення союзів та об’єднань найбільших ТНК і ТНБ у таких галузях, як транспортне (автомобілі, літаки) та енергетич-не машинобудування, фармацевтична промисловість, комп’ютерні тех-нології, телекомунікації. Подібні об’єднання за обсягами своїх операцій значно перевищують обсяги зовнішнього товарообороту багатьох країн світу (див. рис. 2.1 додатку). З метою поділу глобальних ринків вони ча-сом укладають союзи з окремими державами або міждержавними об’єд-наннями для розробки норм поведінки на ринках. Таким чином, на початок третього тисячоліття світ перетворився у глобальну економічну систему, в якій практично не залишилося можли-востей для сповідування стихійних ринкових відносин між державами. Виник глобально функціонуючий світовий виробничо-господарський механізм, складовими якого стали окремі національні економіки. Бум у розвитку світової торгівлі, що продовжується, викликає за-хоплення й подив. З 1990 до 1996 рр. світовий торговий оборот зріс у 14 разів, а 8 раундів багатосторонніх переговорів під егідою ГАТТ при-вели до десятикратного зниження митного збору. На кінець 1990-х років він складає менше 4%, тоді як відразу після Другої світової війни дорі-внював 40% [53]. Зовнішня торгівля характеризує стан здоров’я економі-ки країни в цілому. Завдяки зовнішній торгівлі багатство здобули краї-ни, які змогли використати всі її переваги. Будь-яка торгівля, внутрішня чи зовнішня, обов’язково залежала від проблем світового ринку. Ком-панії, що виходять лише на внутрішній ринок, як правило, конкурують з постачальниками імпортних виробів, а ті компанії, що працюють на зовнішніх ринках, стикаються із ще більшою конкуренцією. З такої прак-тики конкуренції на внутрішніх та зовнішніх ринках можна зробити висновок: чим ширший ринок, тим більш вузькою має бути спеціаліза-ція компанії, яка прагне до успіху, тим більше переваг мають на ньому спеціалізовані компанії. Чим менший ринок, тим менше вимагається від компанії спеціалізації і тим ширша номенклатура товарів, з якими компанія виходить на ринок. Хоча багато компаній вміло використовують переваги глобалізації світової економіки, є також чимало компаній, які в ході цього процесу загубили свій потенціал, але так і не змогли вписатися у рамки світової вільної торгівлі. В ідеалі при абсолютно вільній системі торгівлі кожна компанія, що виходить на глобальні ринки, повинна бути вузькоспеціалізованою для того, щоб вижити. Між тим чимало компаній прагнуть брати участь у процесі глобалізації не на засадах більш вузької спеціал-ізації, а навпаки - через розширення сфери діяльності й кількості на-прямів своєї активності. Внаслідок, для багатьох компаній світу глобалізація принесла багато проблем або навіть привела їх до краху. Глобалізація впливає на компанії у деяких сферах більше, а у деяких - менше. Те ж стосується й регіонів, оскільки у деяких регіонах вплив глобалізації відчувається менше, а в інших - більше. Європа більш чутлива до впливу цього процесу, що спричинено високою вартістю робочої сили, високим рівнем оподаткування, жорсткішим законодав-ством про працю та, що особливо ускладнює й позбавляє гнучкості, неможливістю при необхідності наймати й звільняти працівників. Американські корпорації, які дещо раніше розпочали адаптацію до умов глобалізації економіки, досягли значно вищого ступеню спеціалі-зації, ніж європейські чи японські корпорації. Європейські компанії ха-рактеризує дуже широкий спектр виробничих напрямів. Якщо подиви-тися на структуру Даймлер-Бенц, найбільшої промислової компанії ФРН, то можна виділити ряд напрямів. Безсумнівно, найбільшим у структурі компанії є виробництво легко-вих та вантажних автомобілів, автобусів та іншої транспортної техніки. Весь світ визнав найвищий рівень транспортних засобів, які виробляє компанія. Однак в останні роки компанія в цілому несе збитки, що сяга-ють 1 млрд дол. на рік. Причиною збитків Даймлер-Бенц є її надмірна ди-версифікація. Адже в програмі розвитку компанії, окрім автомобілів най-різноманітніших модифікацій, значне місце займає також виробництво реактивних літаків, вертольотів, залізничних вагонів та локомотивів, кос-мічної техніки, медичного обладнання й багато іншого. З розвитком гло-балізації компанія розширювала свою присутність на світових ринках, використовуючи кошти, зароблені на продажу автомобільної техніки. З часом це призвело до великих збитків, які понесла компанія, розвиваю-чи неефективні неприбуткові напрями. На думку спеціалістів, правильн-ішим було б сконцентрувати зусилля Даймлер-Бенц на виробництві авто-мобілів суперкласу на головних підприємствах фірми й на створенні складальних виробництв для випуску автомобілів по всьому світу. У ряді нових індустріальних держав тихоокеанського регіону (Тай-вань, Південна Корея) в зв’язку з суворим контролем уряду над економі-кою умови ще більш складні. Найбільш характерна ситуація склалася у Південній Кореї, в якій домінують 4 суперкорпорації, що мають значні річні прибутки: Самсунг (63 млрд дол.), Х’юндай (63 млрд дол.), ЕлДжи (48 млрд дол.) та Деу (40 млрд дол.) У боротьбі за ринки збуту і з надією на звуження спеціалізації за рахунок об’єднання зусиль декількох суперкорпорацій у виробництві одного визначеного виду продукції глобальні компанії освоїли тактику «keiretsus», запозичену у японських корпорацій. Дослідження цієї так-тики дозволяє зрозуміти техніку створення консорціумів, які вкладають гроші у розвиток виробництва високоприбуткового товару, який швид-ко реалізується. Технологія створення «keiretsus», чи об’єднань без жор-стких зобов’язань, стала виключно популярною у США. У цій країні у 1970-і роки нараховувалося 750 таких формальних альянсів, за період з 1987 по 1992 рр. їх кількість зросла до 200 тис. Торгівля є найбільш суттєвою та значною ланкою в економічній політиці. На думку ОЕСР, розширення торгівлі серед розвинутих країн, особливо готовими виробами та напівфабрикатами, є чітким показни-ком посилення процесів світової економічної інтеграції (див. рис. 2.2 та 2.3 додатку) . За два з половиною десятиліття між 1950 та 1975 рр. обсяг світової торгівлі зріс у 5 разів, що стало наслідком лібералізації й скорочення податків, тоді як світове виробництво за цей самий період часу виросло у 2,2 рази. У 1990-і роки більш ніж 80% світової торгівлі здійснювалося між промислово розвинутими країнами-членами ОЕСР [46]. Торгівля ж з країнами, які щойно виникли після розпаду соціалістичного блоку, а також з найменш розвинутими країнами і навіть з новими індустріаль-ними країнами, що динамічно розвиваються (НІК), складала лише не-велику частку світових торгових операцій. Глобальна торгівля й еконо-міка все ще концентруються у межах багатих країн, а обсяги, що припадають на торгівлю з країнами, які не входять до еліти, як і раніше характеризують нерівноцінність обміну і являють собою свого роду ме-ханізм створення глобальної нерівності. Зростання частки експорту готової продукції у світовій торгівлі свідчить про значні зрушення у світогосподарських зв’язках, у тому числі про перехід багатьох країн від постачання свого виробництва вітчизня-ною сировиною та напівфабрикатами на імпортне з метою скорочення витрат. У більш широкому розумінні придбання компонентів не обме-жується лише купівлею сировини та напівфабрикатів, а включає у себе також придбання послуг та кваліфікованої робочої сили. Ще одним показником глобалізації світової економіки та розширення ділової активності по всій планеті є значне зростання операцій всере-дині фірм, а також торгівля між партнерами в стратегічних альянсах чи спільних підприємствах у різних регіонах світу. Такий розвиток набрав сили з 1980-х років і створив один з напрямів по формуванню та підтримці системи глобальної торгівлі. Глобальні ринки товарів та гло-бальні ринки послуг, які особливо швидко зростають, нині ув’язали краї-ни, регіони, міста, організації та окремих людей у щільну мережу, яка заводить нас значно далі від нашого уявлення про торгівлю як обмін готовими виробами. На думку американського економіста Дж. Стігліца, глобалізація обмежує можливості національної економічної політики лише в тому значенні, що звужує простір для поганої політики, яка в цих умовах веде до більш серйозних негативних наслідків. У той же час глобалізація відкриває нові сприятливі можливості. Раніше країна могла використати для інвестицій лише власні заощадження. Тепер країни (в тому числі, що розвиваються), які проводять вірну політику, можуть залучати величезні капітали з-за кордону. У цьому значенні економічна політика в обстановці глобалізації може бути набагато ефективнішою, ніж раніше. А в цілому глобалізація підштовхує всі країни до кращого використання своїх ресурсів і своїх конкурентних переваг. Висновки Отже, сучасний світовий суспільний розвиток характеризується посиленням зв'язків і взаємозалежностей між країнами. Перспективи світової цивілізації зв'язані з ефективним функціонуванням світогосподарської системи. Жодна країна світу не може претендувати на повноцінний розвиток, не будучи включеною в орбіту світогосподарських зв'язків, не може ефективно розвиватися в умовах національної економічної відокремленості, національної автаркії. Рух товарів, послуг і грошових платежів виявляються сильнішим за будь-які штучні бар'єри. Міжнародна економічна система об'єднує держави, що мають свою національну й економічну самостійність, різний рівень господарського, політичного і культурного розвитку. Основними елементами міжнародної економічної системи є країни з високим рівнем розвитку, країни з перехідною економікою і країни, що розвиваються. До високорозвинених країн відносяться 23 країни: США, Канада, 15 країн ЄС і 3 західноєвропейські країни (Швейцарія, Норвегія, Ісландія), що входять в ЕАСТ, Японія, Австралія і Нова Зеландія. У ряді видань ООН до промислово розвинутих країн відносяться також Ізраїль і Південна Африка. Для них характерен поступовий перехід до постринкової неоекономіки, центр ваго зміщується ії сфери матеріального в сферу духовного виробництва. До країн з перехідною економікою входять колишні соціалістичні країни - члени СЕВ і колишні республіки СРСР, включаючи Росію, що вступили на шлях ринкових перетворень. Країни, що розвиваються, складають велику частку країн сучасного світу. Це країни Азії (без Японії), Африки і Латинської Америки. Багато хто з них були колоніями і напівколоніями імперіалістичних держав і відстали у своєму економічному розвитку. Серед основних критеріїв, за якими розрізняють господарські системи, важливими є можливість використання передової техніки і технології, останніх досягнень НТП, рівень розвитку продуктивних сил, а також оволодіння принципами і правилами ринкового устрою економіки. Список використаної літератури Киреев А.П. Международная экономика. В 2-х ч. – Ч. I. Международная микроэкономика: движение товаров и факторов производства. – М.:Междунар. Отношения, 1998. Мировая экономика / Под ред. А.К.Корольчука, С.П.Гурко. – Мн.: Экоперспектива, 2000. Мировая экономика: Учеб. пособие/С.П.Гурко, Е.П.Целехович, Г.А.Примаченок и др. – Мн.: ИП «Экоперспектива», 2000. Мировая экономика. Экономика зарубежных стран: Учебник/ под ред. д-ра. экон. наук, проф. В.П.Колесова и д-ра. экон. наук, проф. М.Н.Осьмовой. – М.: Флинта: Московский психолого-социальный институт, 2000. Осови економічної теорії: політекономічний аспект: Підручник / Г.Н. Климко, В.П. Нестеренко, Л.О.Каніщенко та ін.; за ред. Г.Н. Климка, В.П. Нестеренка. – 2-ге вид., перероб. і допов. – К.: Вища шк. – Знання, 1997. Ростов Є.В. Економіка країн світу: Довідник. – К.: Картографія, 1998. Світова економіка: Підручник/А.С.Філіпенко, О.І.Рогач, О.І.Шнирков та ін. – К.:Либідь, 2000. Спиридонов И.А. Мировая экономика: Учеб. пособие. – М.: ИНФРА-М, 2001.
1 2 3 4 5 Категория: Економічна теорія, Політекономіка \| Добавил: Aspirant (28.03.2014)
Просмотров: 805 \| Рейтинг: 0.0/0

Всего комментариев: 0


Имя *:
Email *:

Код *: