Реферат на тему: Економіка глобальних проблем - Економічна теорія, Політекономіка - Реферати - Каталог статей

Реферат на тему: Економіка глобальних проблем. ПЛАН Вступ 1. Класифікація і сутність глобальних проблем 2. Проблема подолання бідності і відсталості 3. Продовольча проблема 3. Екологічна проблема 4. Демографічна проблема Висновок Список використаної літератури Вступ Глобалізація господарської діяльності призвела до того, що на механізм світового господарства усе більшЕ помітний вплив стали робити проблеми, про які світове співтовариство вперше заговорило наприкінці 60-х – початку 70-х рр. Ці проблеми одержали назву глобальних, а в науковому побуті був введений термін «глобалістика» як специфічний напрямок міжнародних економічних досліджень. Більшість досліджень сходиться в тому, що, незважаючи на всю розмаїтість глобальних проблем, вони мають загальну специфіку, що виділяє їх на тлі інших проблем світової економіки. Така специфіка глобальних проблем полягає в тому, що вони мають ряд загальних ознак: Носять загальносвітовий характер, тобто торкаються інтересів і доль усього (чи, принаймні, більшості) людства; Загрожують людству серйозним регресом в умовах життя і подальшому розвитку продуктивних сил (чи навіть загибеллю людської цивілізації як такої); Мають потребу в терміновому і невідкладному рішенні; Взаємозалежні між собою; Вимагають для свого рішення спільних дій усього світового співтовариства. Виходячи з цих ознак, до глобальних стали відносити наступні проблеми світового господарства: подолання бідності і відсталості; миру, роззброювання, запобігання світової ядерної війни (проблеми миру і демілітаризації); продовольчу; екологічну; демографічну. В міру розвитку людської цивілізації можуть виникати і уже виникають нові глобальні проблеми. Так, до розряду глобальних стали відносити проблему освоєння і використання ресурсів Світового океану, а також проблему освоєння і використання космосу. Зміни, що відбулися в 70-і – 80-і й особливо в 90-і рр., дозволяють говорити про зміну пріоритетів у глобальних проблемах. Якщо ще в 60-і – 70-і рр. головною вважалася проблема запобігання світової ядерної війни, то зараз на перше місце одні фахівці ставлять екологічну проблему, інші – демографічну проблему, а треті – проблему бідності і відсталості. Питання встановлення пріоритетності глобальних проблем має не тільки наукове, але і важливе практичне значення. По оцінках, що проводилася в різних дослідницьких центрах, щорічні витрати людства на рішення глобальних проблем повинні складати не менш 1 трлн дол., тобто близько 2,5% світового ВВП наприкінці 90-х рр., розрахованого по паритеті купівельної спроможності. Звідси більшого значення набуває рейтинг тієї чи іншої проблеми і фінансування її рішення відповідно до рейтингу. 1. Класифікація і сутність глобальних проблем У якості основних глобальних проблем виділяють ті, котрі: по-перше, носять планетарний характер; по-друге, загрожують усьому людству або загибеллю, або серйозним регресом надалі розвитку; по-третє, вимагають невідкладного рішення зусиллями усього світового співтовариства. Самі ці проблеми мають форму протиріч, диспропорцій і порушень у визначених сферах життєдіяльності людства. Різні автори по-різному класифікують їх. Найбільш прийнятної представляється наступна класифікація: Інтерсоціальні проблеми – війна і світ, припинення гонки озброєнь, демілітаризація економіки, проблема подолання відсталості країн, що розвиваються, і розвитку людини, забезпечення його майбутнього; Глобальні проблеми гуманітарного, культурно-етнічного характеру – демографічна проблема, подолання голоду, хвороб; Глобальні проблеми в сфері взаємодії суспільства і природи – охорона навколишнього середовища, продовольча проблема. Дуже актуальна проблема взаємодії людини і суспільства з навколишньою природним середовищем. У наш час вона придбала якісно новий характер, тому що змінилася сама сутність екологічних криз: тепер вони є результатом не стихійних лих, як це було раніш, а господарської діяльності людини. І якщо раніш забруднення навколишнього середовища носило локальний характер, те тепер воно не обмежується окремими державами, а поширюється на всю планету. Велике значення має освоєння космічного простору – космічна ера нараховує тільки три десятиліття, але вже дозволила зрозуміти спільність доль, то, що ресурси Землі не безмежні. Суть проблеми тут полягає в тому, що космічні дослідження дуже складні і вартість їх росте з кожним днем у геометричній прогресії і не під силу якому-небудь одній державі. Продовольча проблема знаходиться в тісному зв'язку з демографічним розвитком. Масштаби і темпи росту народонаселення виступають і як фактор, що впливає на стан продовольчої, екологічної й ін. проблем планетарного характеру, і як самостійна глобальна проблема. Суть цієї проблеми полягає в тому, що основний приріст народонаселення у світі приходиться на країни, що розвиваються, з низьким рівнем економічного і культурного розвитку. Демографічні процеси вимагають свідомого керування з боку зацікавлених держав. Гостро стоїть проблема війни і світу. Світові війни минулого мали для людства трагічні наслідки: загальні людські втрати в першій світовій війні склали 9 мільйонів чоловік, а загальна вартість знищених матеріальних цінностей вимірялася в 30 мільярдів доларів; у другій світовій війні брало участь 40 держав і загинуло понад 50 мільйонів чоловік, а збиток склав 315 млрд. дол. Тому зараз проблема війни і світу – одне з головних питань світової політики. В другій половині 20 століття наука зробила різкий стрибок уперед. Звідси небачений в історії технічний і індустріальний прогрес людства. Але саме глобальний технічний прогрес породив негативні глобальні наслідки (через різкий і не завжди виправданого збільшення витрати природних ресурсів, у тому числі непоновлюваних, що стало причиною тиску на природний потенціал планети; через негативний антропогенний розвиток на природне середовище; швидкого демографічного росту, що не супроводжується відповідним збільшенням продовольчої бази; різного рівня розвитку країн; постійного удосконалювання у виробництві зброї – усе це є причини загострення глобальних проблем. 2. Проблема подолання бідності і відсталості У сучасному світі бідність і відсталість характерні, насамперед, для країн, що розвиваються, де проживає майже 2/3 населення Землі. Тому дану глобальну проблему часто називають проблемою подолання відсталості країн, що розвиваються. Для більшості цих країн, особливо найменш розвитих, типова сильна відсталість, якщо судити за рівнем їхнього соціально-економічного розвитку. У результаті для багатьох з цих країн характерні жахаючі масштаби убогості. Так, 1/4 населення Бразилії, 1/3 жителів Нігерії, 1/2 населення Індії споживають товарів і послуг менш чим на 1 долар у день (по паритеті купівельної спроможності). Для порівняння, у Росії таких у першій половині 90-х рр. було менш 2%. У результаті від недоїдання у світі страждає близько 800 млн. чоловік. До того ж значна частина злиденних людей неписьменна. Так, частка неписьменних серед населення старше 15 років складає в Бразилії 17%, у Нігерії – близько 43% і в Індії – приблизно 48%. Величезні масштаби бідності і відсталості викликають сумнів у тім, чи можливо взагалі говорити про нормальний розвиток і прогрес людського суспільства, коли велика частина жителів планети виявляється за рисою гідного людського існування. Проблема збільшується тим, що досягнення світового науково-технічного прогресу «обходять стороною» багато розвиваючі країн, їхній колосальні по чисельності трудові ресурси мало використовуються, а самі ці країни у своїй більшості недостатньо активно беруть участь у світовому господарському житті. Було б найвищою мірою нерозумно не бачити ті небезпеки, що виникають зі збереження такого положення в багатьох країнах, що розвиваються. Так, воно формує в широкій суспільній свідомості в цих країнах негативне відношення до існуючого у світі порядку. Це виражається в різних ідеях про відповідальність розвитих країн за положення в країнах, що розвиваються, а також у вимогах перерозподілу доходів у світовій економіці, деякої «зрівнялівки» у світовому масштабі (наприклад, рух країн, що розвиваються, за встановлення нового міжнародного економічного порядку). Наростання соціальної напруженості через загострення проблеми відсталості підштовхує різні групи населення і правлячі кола країн, що розвиваються, до пошуку внутрішніх і зовнішніх винуватців такої тяжкої ситуації, що виявляється в збільшенні числа і глибини конфліктів у світі, що розвивається, у тому числі етнічних, релігійних, територіальних. Так, за даними Стокгольмського міжнародного інституту досліджень проблем світу (СИПРИ) у другій половині 90-х рр. у світі нараховувалося більш 150 конфліктів різного походження. З огляду на тенденцію до розширення «клуба» ядерних держав за рахунок країн, що розвиваються, неможливо угадати всю можливу катастрофічність подібного розвитку подій. Більшість економістів сходяться в тім, що визначальне значення в рішенні проблеми бідності і відсталості має розробка в країнах ефективних національних, що розвиваються, стратегій розвитку, що спираються на внутрішні економічні ресурси на основі комплексного підходу. При такому підході як передумови для створення сучасної економіки і досягнення стійкого економічного росту розглядаються не тільки індустріалізація і постиндустриализация, лібералізація господарського життя і перетворення аграрних відносин, але і реформа утворення, поліпшення системи охорони здоров'я, зм'якшення нерівності, проведення раціональної демографічної політики, стимулювання рішення проблем зайнятості. Однак багато країн, що розвиваються, (особливо найменш розвиті) не можуть цілком змінити своє положення без міжнародного сприяння рішенню проблеми відсталості. Воно здійснюється, насамперед, по лінії так називаної офіційної допомоги розвитку з боку розвитих країн у виді надання фінансових ресурсів. Для самих бідних країн (а саме вони є головними одержувачами цієї допомоги) офіційна допомога розвитку складає більш 3% стосовно їхній ВВП, в Ом числі для країн Тропічної Африки – навіть більш 5%, хоча в розрахунку на кожного жителя цього регіону це всего 26 доларів у рік (1996 р.). Ще великі можливості для подолання відсталості забезпечують приваблювані іноземні приватні інвестиції – прямі і портфельні, а також банківські позики. Приплив цих фінансових ресурсів у країни, що розвиваються, росте особливо швидко і є в даний час основою зовнішнього фінансування країн третього світу. За даними МВФ, у 90-і рр. чистий приплив усіх фінансових ресурсів (тобто за винятком платежів по них) у країни, що розвиваються, складав щорічно від 114 до 229 млрд. доларів. Однак ефективність усіх цих фінансових потоків найчастіше зводиться на немає корумпованістю і простим злодійством, досить широко розповсюдженими в країнах, що розвиваються, а також неефективністю використання одержуваних засобів. 3. Продовольча проблема Світову продовольчу проблему називають однієї з головних невирішених проблем XX в. За останні 50 років у виробництві продовольства досягнуть істотний прогрес – чисельність що недоїдають і голодують скоротилася майже вдвічі. У той же час чимала частина населення планети дотепер відчуває дефіцит продуктів харчування. Чисельність нужденних у них перевищує 800 млн. чоловік, тобто абсолютну недостачу продовольства (по калоріях) випробує кожен сьомий. Найбільше гостро проблема дефіциту продуктів харчування коштує в багатьох країнах, що розвиваються, (до них по статистиці ООН відноситься і ряд постсоціалістичних держав). Зокрема, до числа найбільш нужденних країн, де середньо душове споживання продовольства по енергетичній цінності складає менш 2000 ккал у день і продовжує знижуватися, Того і Монголія. У той же час у ряді країн, що розвиваються, рівень споживання на душу населення в даний час перевищує 3000ккал у день, тобто знаходиться на цілком прийнятному рівні. До даної категорії відносяться, зокрема, Аргентина, Бразилія, Індонезія, Марокко, Мексика, Сирія і Туреччина. Іншим найважливішим аспектом продовольчої проблеми є незбалансованість харчування. Так, для сучасної Росії характерно не стільки зниження енергетичної цінності споживаного продовольства (протягом 90-х рр. – з 2500 до 2300 ккал у день), скільки погіршення структури харчування. Іншими словами, душове споживання найбільш важливих видів продовольства знаходиться значно нижче медичних норм, що рекомендуються для повноцінного харчування, і продовжує скорочуватися. У 1997 р. споживання м'яса і м'ясопродуктів у розрахунку на одну людину склало 50 кг (при нормі 81 кг), молока і молочних продуктів – 229 кг (норма 392 кг), рослинної олії – 7,9 кг (норма – 13 кг), цукру – 33 кг (норма 40,7 кг). Найбільшу гостроту продовольча проблема в Росії придбала в 90-і рр. у зв'язку з різким зниженням життєвого рівня основної частини населення і падінням сільськогосподарського виробництва більш ніж у 1,5 рази. Світове виробництво сільськогосподарської продукції стримується через обмеженість угідь, причому як у розвитих, так і в країнах, що розвиваються. Це зв'язано з високим рівнем урбанізації, необхідністю збереження лісових масивів, обмеженістю водяних ресурсів. Найбільше гостро проблема дефіциту продовольства коштує перед найбіднішими країнами, що не в змозі виділяти значні кошти на імпорт продуктів харчування. Багато міжнародних експертів сходяться в тому, що виробництво продовольства у світі в найближчі 20 років буде здатно в цілому задовольнити попит населення на продукти харчування, навіть якщо населення планети буде щорічно зростати на 80 млн. чоловік. При цьому попит на продовольство в розвитих країнах, де він і так досить високий, залишиться приблизно на сучасному рівні (зміни торкнуться головним чином структури споживання і якості продуктів). У той же час зусилля світового співтовариства за рішенням продовольчої проблеми приведуть, як передбачається, до реального росту споживання продовольства в країнах, де спостерігається його недостача, тобто в ряді держав Азії, Африки і Латинської Америки, а також Східної Європи. 3. Екологічна проблема Друга половина ХХ в. – це час небачених раніше темпів економічного розвитку. Однак воно в усі більшій мері стало здійснюватися без належного обліку можливостей навколишньої природного середовища, припустимих господарських навантажень на неї, потенційної ємності біосфери. Характеризуючи загальний стан навколишньої природного середовища, учені різних країн звичайно вживають такі визначення, як «деградація глобальної економічної системи», «руйнування природних систем життєзабезпечення» і т.п. Багато хто пишуть про наростаючий глобальних екологічних кризі, що в окремих регіонах прийняла вже самі виразні форми. Умовно всю проблему деградації світової екологічної системи можна розділити на дві складові частини: деградація навколишньої природного середовища в результаті нераціонального природокористування і забруднення її відходами людської діяльності. Як приклади деградації навколишньої природного середовища в результаті нераціонального природокористування можна привести збезлісення і виснаження земельних ресурсів. Процес збезлісення виражається в скороченні площі під природною рослинністю і насамперед лісовий. За деякими оцінками, у період виникнення землеробства і скотарства лісами було покрито 62 млн. км2 суші, а з урахуванням чагарників і перелісків – 75 млн. км2 , чи 56% усієї її поверхні. У результаті триваючого вже 10 тис. років зведення лісів їхня площа скоротилася до 40 млн. км2, а середня лісистість – до 30%. Однак при порівнянні цих показників потрібно мати на увазі, що незаймані, не торкнуті людиною лісу займають у наші дні лише 15 млн. км2 – у Росії, Канаді, Амазонии. У більшості інших районів усі чи майже всі первинні ліси були замінені вторинними. Тільки в 1850 – 1980 р. площі лісів на Землі скоротилися на 15%. У закордонній Європі до VII в. лісу займали 70 – 80 % усієї території, а в даний час – 30 – 35 %. На Російській рівнині на початку XVIII в. лісистість складала 55%, тепер – тільки 30%. У великих масштабах зведення лісів відбулося також у США, Канаді, Індії Китаї, Бразилії, зоні Сахеля в Африці. В даний час зведення лісів продовжується швидкими темпами: щорічно знищується більш 20 тис. км2. Лісові масиви зникають у міру розширення запашки землі і пасовищ, росту заготівлі деревини. Особливо загрозливе знищення склалося в зоні тропічних лісів, де, за даними Продовольчої і сільськогосподарської організації ООН (ФАО), у середині 80-х рр. щорічно знищувалося 11 млн. га лісів, а на початку 90-х рр. – приблизно 17 млн. га, особливо в таких країнах, як Бразилія, Філіппіни, Індонезія, Таїланд. У результаті за останні десятиліття площа тропічних лісів зменшилася на 20 – 30%. Якщо ситуація не зміниться, то через піввіку можлива їхня остаточна загибель. Тим більше що тропічні ліси вирубуються зі швидкістю, що у 15 разів перевищує їхнє природне відновлення. Ці ліси називають «легенями планети», оскільки з ними зв'язане надходження кисню в атмосферу. У них зосереджено більш половини усіх видів флори і фауни Землі. Деградація земельних ресурсів у результаті розширення землеробства і тваринництва відбувалася протягом всієї історії людства. По підрахунках учених, у результаті нераціонального землекористування людство в ході неолітичної революції уже втратило 2 млрд. га ніколи продуктивних земель, що значно більше всієї сучасної площі ріллі. І в сьогоденні в результаті процесів деградації ґрунту щорічно зі світового сільськогосподарського обороту вибуває близько 7 млн. га родючих земель, що утрачають своя родючість і перетворюються в пустищі. Утрати ґрунту можна оцінити не тільки по площі, але і по вазі. Американські вчені підрахували, що тільки орні землі нашої планети щорічно втрачають 24 млрд. тонн родючого ґрунтового шару, що рівнозначно знищенню всього пшеничного пояса на півдні-сході Австралії. До того ж більш 1/2 усіх цих утрат наприкінці 80-х рр. приходилося на чотири країни: Індію (6 млрд. т), Китай (3,3 млрд. т), США (3 млрд. т), і СРСР (3 млрд. т). Інша причина деградації світової екологічної системи – забруднення її відходами виробничої і невиробничої діяльності людини. Кількість цих відходів дуже велико й останнім часом досягло розмірів, що загрожують існуванню людських цивілізацій. Відходи поділяються на тверді, рідкі і газоподібні. В даний час не існує єдиної оцінки кількості твердих відходів, породжуваних господарською діяльністю людини. Не дуже давно для усього світу вони оцінювалися в 40 – 50 млрд. тонн у рік із прогнозом збільшення до 100 млрд. тонн і більш до 2000 р. По сучасних розрахунках, до 2025 р. обсяг таких відходів може зрости ще в 4 – 5 разів. При цьому варто також враховувати, що зараз тільки 5 – 10% усього що добувається й одержуваної сировини переходить у кінцеву продукцію і 90 – 95% його в процесі переробки перетворюється в прямі доходи. Ще більш масштабний і небезпечний аспект екологічної кризи зв'язаний із впливом на нижні шари атмосфери парникових газів, насамперед диоксида вуглецю і метану. Диоксид вуглецю надходить в атмосферу в основному в результаті згоряння мінерального палива (2/3 усіх надходжень). Джерелами надходження в атмосферу метану служить згоряння біомаси, деякі види сільськогосподарського виробництва, витоку з нафтових і газових шпар. По деяких підрахунках, тільки в 1950 – 1990 р. світовий обсяг викидів вуглецю виріс у чотири рази, досягши 6 млрд. т, чи 22 млрд. т вуглекислого газу. Основну відповідальність за ці викиди несуть економічно розвиті країни Північної півкулі, на частку яких приходиться велика частина таких викидів (на США – 25%, країни – члени ЄС – 14%, країни – члени СНД – 13%, Японію – 5%). Деградація екологічної системи зв'язана також з надходженням у природу хімічних речовин, створених у процесі виробництва. По деяких підрахунках, у наші дні в отруєнні навколишнього середовища бере участь близько 100 тис. хімічних речовин. Основна доза забруднень приходиться на 1,5 тис. з них. Це хімікати, пестициди, кормові добавки, косметичні, лікарські й інші препарати. Вони можуть бути твердими, рідкими і газоподібними і забруднювати атмосферу, гідросферу і літосферу. Один з головних наслідків екологічної кризи на планеті – збідніння її генофонду, зменшення біологічної розмаїтості на Землі, що оцінюється в 10 -20 млн. видів, у тому числі на території колишнього СРСР – 10 – 12% від загальної кількості. Втрата в даній сфері вже досить відчуємо. Це відбувається через руйнування середовища обитания рослин і тварин, надмірної експлуатації сільськогосподарських ресурсів, забруднення навколишнього середовища. По підрахунках американських учених, за останні 200 років на Землі зникло близько 900 тис. видів рослин і тварин. В другій половині ХХ в. процес скорочення генофонду різко прискорився. Учені вважають, що при збереженні існуючих тенденцій у 1980 – 2000 р. можливе зникнення 1/5 усіх видів, що населяють нині нашу планету. Усі ці факти свідчать про деградацію глобальної екологічної системи і наростанні глобальної екологічної кризи. Соціальні наслідки їх уже виявляються в недоліку продовольства, росту захворюваності, розширенні екологічних міграцій. 4. Демографічна проблема Демографічна проблема в самому загальному виді полягає в несприятливих для економічного розвитку динаміці населення і зрушеннях у його віковій структурі. Дана проблема складається по-різному в що розвиваються й у розвитих, а також постсоціалістичних країнах. У ряді країн, що розвиваються, суть демографічної проблеми складає різкий ріст населення, що гальмує економічний розвиток, позбавляючи даної країни можливості здійснювати виробниче нагромадження в скільки-небудь значних розмірах. Інший аспект демографічної проблеми складає перехід розвитих країн до простого відтворення населення, а в багатьох постсоціалістичних країнах – депопуляция внаслідок стійкого перевищення смертності над народжуваністю. Чисельність населення світу протягом всієї історії людства неухильно зростає. Багато століть вона приростала надзвичайно повільно (до початку нашої ери – 256 млн. чоловік, до 1000 р. – 280 млн. чоловік, до 1500 р. – 427 млн. людина). У ХХ в. темпи приросту населення різко прискорилися. Якщо свого першого мільярда населення світу досягло приблизно в 1820 р., то вже другого мільярда воно досягає через 107 років (у 1927 р.), третього – 32 року спустя (у 1959 р.), четвертого – через 15 років (у 1974 р.), п'ятого – по прошествии уже всего 13 років (у 1987 р.) і шостого – через 12 років (у 1999 р.). Ніколи за всю історію людства темпи росту населення у світі в абсолютних цифрах не були настільки високими, як у другій половині ХХ в. Середньорічний приріст у 50-х рр. складав 53,3 млн. чоловік; у 60-х – 66,7; у 70-х – 70,3; у 80-х – 86,4 і в 90-х – понад 90 млн. чоловік. По оцінці ООН, такий приріст населення збережеться до 2015 р. Середньорічні темпи приросту світового населення поступово сповільнюються: з 2% у 1960 – 1965 р. до 1,7% у 1980 – 1985 р. і 1,6% у 1991 – 1996 р. Це обумовлено тим, що країни Північної Америки, Європи (включаючи Росію) і Японія перейшли до простого відтворення населення, для якого характерний незначний чи приріст відносно невеликий природний збиток населення. Одночасно істотно зменшився природний приріст населення в Китаї і країнах Південно-Східної Азії. Однак уповільнення темпів практично не означає зм'якшення гостроти світової демографічної ситуації в перші десятиліття XXI в., тому що відзначене зниження темпів виявляється поки недостатнім, щоб істотно зменшити абсолютний приріст. Особлива гострота глобальної демографічної проблеми протікає від того, що понад 80% приросту світового населення приходиться на країни, що розвиваються. Ареною демографічного вибуху в даний час є країни Тропічної Африки, Ближнього і Середнього Сходу й у трохи меншому ступені – Південної Азії. Населення країн, що розвиваються, (включаючи Китай) збільшилося за 1990 – 1997 р. на 15,6%, тоді як число жителів розвитих держав зросло на 4,9%, а в країнах Центральної і Східної Європи, Балтії і СНД залишилося на колишньому рівні. У той же час народжуваність у країнах, що розвиваються, у цілому залишається ще досить високої (у промилле): 43 - у 1950 р. і 27 – у 1997 р. Головний наслідок швидкого росту населення полягає в тім, що якщо в Європі демографічний вибух випливав за економічним ростом і змінами в соціальній сфері, то в країнах, що розвиваються, різке прискорення темпів росту населення випередило модернізацію виробництва і соціальної сфери. Швидкий ріст чисельності населення чисельності населення в умовах переваги в економіці відсталого сільського господарства з украй низькою продуктивністю праці збільшує і без того складні проблеми зайнятості, забезпечення продовольством, утворення, екології. Через нездатність промисловості забезпечити роботою зростаюче населення в багатьох країнах, що розвиваються, відбувається розростання дрібного ремесла і торгівлі, сфери послуг, для яких характерні переважно ручна праця, низька продуктивність його і незначні доходи. У багатьох випадках і ріст числа багатьох закладів, і збільшення числа працюючих у них аж ніяк не означають раціональне включення надлишкової робочої сили в суспільне виробництво, а лише служать формою розростання схованого безробіття і неповної зайнятості. Звідси проблеми зайнятості і бідності виявляються нерозривно зв'язаними. Бідне селянство, мігруючи в міста і включаючи в примітивне дрібне виробництво, що не вимагає підвищення освітнього і професійного рівня, не сприймає норм міського поводження, зокрема, у сфері сімейних відносин, що обмежують народжуваність. З цієї причини урбанізація в багатьох країнах, що розвиваються, не супроводжується скільки-небудь значним зниженням приросту населення. У сполученні зі зростаючим перенаселенням у селі, де продовжують переважати економічні і соціальні стимули високої народжуваності, непомірно високий природний приріст міського населення при збереженні в більшості країн нинішньої структури, що розвиваються, економічного росту робить проблему зайнятості нерозв'язної. Звідси розміри безробіття і неповної зайнятості нерозв'язної. Звідси розміри безробіття і неповної зайнятості мають тенденцію до збільшення через швидке збільшення чисельності потенційно активного населення. Збільшення чисельності населення в працездатному віці вимагає створення в країнах, що розвиваються, щорічно 30 – 40 млн. нових робочих місць, що є для більшості з них непосильною задачею. Демографічний вибух привів до концентрації трудових ресурсів, що підсилюється, світу в країнах, що розвиваються, де в 80 – 90-і рр. чисельність робочої сили росла в п'ять – шість разів швидше, ніж у промислово розвитих. При цьому 2/3 світових ресурсів робочої сили зосереджено в країнах з найнижчим рівнем соціально-економічного розвитку. У зв'язку з цим одним з найважливіших аспектів глобальної демографічної проблеми в сучасних умовах є забезпечення зайнятості й ефективного використання трудових ресурсів країн, що розвиваються. Рішення проблеми зайнятості в цих країнах можливо шляхом як створення нових робочих місць у сучасних галузях їхньої економіки, так і збільшення трудової міграції в промислово розвиті і більш багаті країни. Основні демографічні показники – народжуваність, смертність, природний приріст (збиток) – залежать від рівня розвитку суспільства (економічного, соціального, культурного і т.д.). Відсталість країн, що розвиваються, служить однієї з причин високих темпів природного приросту населення (2,2% у порівнянні з 0,8% у розвитих і постсоціалістичних країнах). У той же час у країнах, що розвиваються, як і колись у розвитих, підсилюється тенденція зростання соціально-психологічних факторів демографічного поводження при відносному зниженні ролі природно-біологічних факторів. Тому в країнах, що досягли більш високого рівня розвитку (Південно-Східної і Східної Азії, Латинської Америки), виявляється досить стійка тенденція до зниження народжуваності (18% - у Східній Азії проти 29% - у Південній Азії і 44% - у Тропічній Африці, усі дані за 1997 р.). У той же час за рівнем смертності країни, що розвиваються, мало відрізняються від розвитих (відповідно 9 і 10%). Усе це дає підставу припускати, що в міру підвищення рівня економічного розвитку країни світу, що розвивається, будуть переходити до сучасного типу відтворення, що буде сприяти рішенню демографічної проблеми. Висновок В останній третині ХХ в. людство усвідомило, що на світовий господарський розвиток усе більший вплив стали робити специфічні проблеми, що одержали назву глобальних, а в науковий побут був уведений термін «глобалистика» як специфічний напрямок міжнародних економічних досліджень. Особливий набір таких специфічних ознак, як загальносвітовий характер, що загрожує розвитку людства, терміновість і невідкладність рішення, взаємозв'язок і необхідність уживання заходів з боку усього світового співтовариства, дозволили виділити в категорію глобальних наступні проблеми: подолання бідності і відсталості, світу і демілітаризації, продовольчу, екологічну, демографічну. В даний час визнається, що крім чисто економічного, глобальні проблеми роблять колосальний політичний вплив на життя сучасної цивілізації і, будучи тісно переплетеними, у своєму рішенні вимагають зімкнення зусиль усього людства. Розвиток сучасної світової економіки, перехід до постіндустріальної стадії розвитку вносить корективи в пріоритетність глобальних проблем. Від цього вони не стають менш важливими, однак людство обмежене у своїх фінансових можливостях, що воно може виділити для рішення глобальних проблем. Цей стримуючий фактор цілком може бути переборенийі не шляхи пошуку політичних рішень проблеми і прояви політичної волі окремих держав до налагодження діючого міжнародного співробітництва в рішенні глобальних проблем. Світова продовольча проблема продовжує залишатися досить гострої, незважаючи на серйозний прогрес в області виробництва продуктів харчування. Чисельність нужденних перевищує 800 млн. чоловік. У багатьох країнах зберігається високий рівень державної підтримки виробництва й експорту продовольства, а також імпортних обмежень. Реформа міжнародної торгівлі сільськогосподарською продукцією приведе, як передбачається, до ослаблення протекціонізму в цій області, однак населення країн-імпортерів, у тому числі і Росії, може зштовхнутися з подорожчанням основних продовольчих товарів. У той час у РФ маються широкі можливості для оптимального включення в нову систему світової торгівлі аграрною продукцією. Міжнародне співтовариство приділяє більшу увагу розширенню продовольчої проблеми в нужденних країнах, включаючи країни з перехідною економікою. Основне значення придается реалізації конкретних проектів, націлених на збільшення сільськогосподарського виробництва. Подібне сприяння виявляється як на двосторонньої, так і на багатобічній основі (насамперед по каналах ФАО). Передбачається, що в результаті цих зусиль у найближчі 20 років населення планети в цілому зможе задовольнити попит на продукти харчування, навіть якщо його чисельність буде щорічно зростати на 80 млн. чоловік. У сучасних умовах мир виявився на грані екологічної планетарної катастрофи. Існує трохи основних загрязнителей навколишньої природного середовища, прямо зв'язаних з розвитком людської цивілізації. Усе тверезомисляче людство (як промисловці, так і споживачі) прийшло до висновку про необхідність припинення бездумного, невтримного економічного росту й обліку можливостей навколишнього середовища для подальшого проживання на Землі. Основна ідея сучасності – дати можливість і нинішньому, і майбутнім поколінням людей безбідно і здраво проживати на Землі. Список використаної літератури Башнянин Г.І. Політична економія. – Київ: ІЗМН, 1997. – 302 с. Башнянин Г.І. Політична економія. – Київ: Ніка-Центр Ельга, 2000. – 528 с. Гальчинський А.С., Єщенко П.С., Палкін Ю.І. Основи економічної теорії. – Київ: Вища школа, 1995. – 471 с. Дзюбик С., Ривак О. Основи економічної теорії. – Київ: Основи, 1994. – 336 с. Задоя А.О., Петруня Ю.Є. Основи економічної теорії ( Вправи для студентів). – Київ: “Знання”, КОО, 1998. – 117 с. Камаев В.Д. Учебник по основам экономической теории. – Москва: ВЛАДОС, 1997. – 375 с. Климко Г.М., Нестеренко В.П. Основи економічної теорії. – Київ: Вища школа, 1998. – 396 с.
1 2 3 4 5 Категория: Економічна теорія, Політекономіка \| Добавил: Aspirant (16.03.2014)
Просмотров: 411 \| Рейтинг: 0.0/0

Всего комментариев: 0


Имя *:
Email *:

Код *: