Реферат на тему: Економічний прибуток - Економічна теорія, Політекономіка - Реферати - Каталог статей

Реферат на тему: Економічний прибуток. План 1. Економічний прибуток 2. Функції прибутку. 3. Удосконалення розподілу доходів 4. Вимірювання нерівності. 5. Причини нерівності доходів та ефективність. 6. Наслідки перерозподілу доходів. Суть та джерела економічного прибутку. В умовах ринкової економіки прибуток трактується з різних позицій. Якщо для бухгалтерів прибуток — це те, що залишається від загальної виручки підприємства після сплати окремим особам та іншим підприємствам вартості матеріалів, капіталу і праці, використаних цим підприємством, то для економіста таке трактування надто широке і не зовсім чітке. Складність полягає в тому, що таке трактування прибутку виключає тільки явні витрати, тобто платежі підприємства зовнішнім постачальникам. Але ігноруються неявні (приховані) витрати, тобто платежі за аналогічні ресурси, якими володіє сама фірма або сама їх використовує. Таке тлумачення прибутку виключає економічні витрати на заробітну плату, ренту, відсоток і нормальний прибуток. Економічний, або чистий, прибуток — це те, що залишається після вирахування всіх економічних витрат — явних і неявних витрат на заробітну плату, ренту і позичковий відсоток, і, крім того, нормального прибутку — із загального доходу підприємства. Економічний прибуток може бути або додатним, або від'ємним (збитки). Отже, визначення прибутку, сформульовані економістом і бухгалтером, співпадають лише в тому випадку, коли бухгалтер включає як явні, так і неявні витрати в сукупні витрати. Економічний прибуток — лише залишок від загального доходу після вирахування всіх витрат. Економіст розглядає прибуток як винагороду за підприємницький талант, основні параметри якого були розкриті у першій частині. Там було показано, що частина підприємницького доходу називається нормальним прибутком. Це той мінімальний дохід, що необхідний для утримання підприємця в якійсь певній сфері виробництва. За визначенням, виплата такого нормального прибутку належить до витрат. Однак відомо, що загальний дохід підприємства може перевищувати його загальні витрати (явні та неявні, включаючи нормальний прибуток). Це перевищення, або надлишок, доходу і є економічний, або чистий, прибуток. Саме цей залишок — який не є витратами, оскільки він перевищує нормальний прибуток, необхідний для утримання підприємця в галузі, — дістається підприємцю. В економічній літературі зустрічаються найрізноманітніші трактування економічного прибутку. Пояснення більшості економістів зводяться до того, що цей надлишок утворюється в результаті ризику підприємця, що функціонує в динамічній і, відповідно, невизначеній ситуації, або займається інноваційною діяльністю, а також завдяки можливому заволодінню монопольною владою. Відомо, що представники марксистської економічної теорії всі види прибутку підприємців, які використовують найману робочу силу, розглядають як результат безплатного привласнення чужої праці (експлуатації). Припускається, що в умовах конкурентної, статичної економіки чистий прибуток дорівнює нулю. Під статичною економікою розуміється економіка, в якій всі основні дані — пропозиція ресурсів, технічні знання і смаки споживачів — постійні та незмінні. Статична економіка — це економіка, що не піддається змінам, в якій всі показники затрат і дані про пропозицію ресурсів, з одного боку, а також дані про попит і дохід — з іншого, постійні. За заданого статичного характеру цих даних економічне майбутнє цілком піддається передбаченню, тобто економічної невизначеності немає. Наслідки політики щодо цін і виробництва цілком передбачливі. Більше того, статичний характер такого суспільства перешкоджає будь-якому виду інноваційної зміни. В умовах чистої конкуренції будь-який чистий прибуток (додатний чи від'ємний), який міг би існувати спочатку в різних галузях, зникатиме із збільшенням чи зменшенням підприємств у довгостроковому періоді. Тому витрати — як явні, так і неявні — будуть повністю відшкодовуватися в довгостроковому періоді, не залишаючи ніякого залишку у вигляді чистого прибутку. Економісти визнають, що джерелом економічного прибутку, відмінного від управлінських, інноваційних і ризикових функцій підприємців, є також наявність певного ступеня економічної влади. Оскільки в динамічній економіці майбутнє важко передбачити, то підприємець змушений йти на ризик. Отже, прибуток можна розглядати частково як винагороду за цей ризик. Пов'язуючи чистий прибуток з невизначеністю і ризиком, важко розмежувати застрахований і незастрахований ризик. Деякі види ризику — наприклад, ризик пожежі, повені, крадіжок, нещасного випадку з робітниками — можна обчислити в тому розумінні, що страхові компанії можуть досить точно передбачити середнє число подібних нещасних випадків. Але цей ризик можна застрахувати. Підприємства можуть уникнути нещасних випадків або вжити певні заходи для їхнього попередження, витративши частку грошей на страхові внески. Та саме незастрахований ризик є потенційним джерелом економічного прибутку. Часом незастрахований ризик виникає внаслідок непередбачених змін загальної економічної кон'юнктури, або, точніше, в результаті економічного циклу. Процвітання приносить значні прибутки більшості підприємств, а застій супроводжується великими втратами. Крім того, зміни споживчих смаків, пропозиції ресурсів постійно відбиваються на доходах і витратах як окремих підприємств, так і галузей, зумовлюючи зміни структури ділових кіл, оскільки деякі галузі розширюють виробництво, а деякі, навпаки, скорочують виробництво. Зміни державної політики впливають як на те, так і на інше. Відповідна фіскальна і монетарна державна політика можуть протидіяти економічному спаду. Винятково важливою рисою динамічного ринку є новації, пов'язані з ініціативою підприємця. Підприємці-виробники свідомо впроваджують нові методи виробництва і розподілу, щоб знизити витрати, й освоюють нові види продукції, щоб збільшити свій дохід. Підприємець послідовно домагається зміни співвідношення існуючих витрат і виручки в надії отримати великий прибуток. В усьому цьому чимало невизначеності та ризику. Незважаючи на те, що успішно діючі підприємства проводять дослідження ринку, виробництво нових продуктів або модифікація існуючих можуть виявитися економічно неможливими. І не можна з упевненістю сказати, чи допоможе новий верстат зменшити витрати, коли він ще тільки проектується. Інновації, цілеспрямовано здійснювані підприємцями, породжують таку ж непевність, як і ті зміни економічної кон'юнктури, ЩО відбуваються незалежно від конкретного підприємства. У певному розумінні інновації як джерело прибутку — це просто особливий випадок ризику. Інноваційний прибуток в умовах конкуренції і відсутності законів про патенти буде тимчасовим. Конкуруючі підприємства успішно перейматимуть інновації, зводячи тим самим нанівець весь економічний прибуток. Проте інноваційний прибуток може існувати в прогресивній економіці завжди, оскільки нові успішні інновації заміняють застарілі моделі, прибуток від яких зведений нанівець конкуренцією. Нарешті, джерелом економічного прибутку є існування монополії. Завдяки здатності обмежувати випуск продукції і не допускати конкурентів, монополіст може постійно вилучати економічний прибуток за умови, що попит тісно пов'язаний з витратами. Такий прибуток обумовлений здатністю монополіста обмежувати виробництво продукції і впливати на ціну продукту на свою користь. Існує як причинний взаємозв'язок, так і відчутна відмінність між невизначеністю, з одного боку, і монополією, з іншого, як джерелами прибутку. Причинний взаємозв'язок виявляється в тому, що підприємець може зменшити невизначеність або в крайньому разі пом'якшити її наслідки шляхом досягнення монопольної влади. Конкуруюче підприємство постійно відчуває вплив ринку; монополіст, однак, може до певної міри контролювати ринок і, відповідно, компенсувати або потенційно мінімізувати негативний вплив невизначеності. Більше того, інновація — важливе джерело монопольної влади. Можна згодитись на короткострокову невизначеність, пов'язану з введенням нової техніки або нової продукції, щоб досягти певного ступеня монопольної влади. Відчутна відмінність прибутку, отриманого в результаті невизначеності та монопольної влади, пов'язана з тим, чи є ці два джерела прибутку соціально необхідними. Взяти на себе ризик в умовах динамічної і невизначеної економічної кон'юнктури і впровадити інновації — це соціально необхідні функції. Разом з тим, соціальна необхідність монопольного прибутку дуже сумнівна. Монопольний прибуток звично ґрунтується на скороченні обсягів виробництва, на понад конкурентних цінах і нераціональному розподілі ресурсів. Функції прибутку. В умовах ринкової економіки прибуток виступає як первісний двигун, або генератор, виробничого процесу. Він діє і на рівень використання ресурсів, і на їхній розподіл серед альтернативних користувачів. Саме прибуток спонукає підприємство здійснювати нововведення, що стимулює інвестиції, загальний випуск продукції і зайнятість. Нововведення є основним чинником економічного зростання, і саме гонитва за прибутком лежить в основі більшості нововведень. Прибуток також ефективніше виконує завдання розподілу ресурсів поміж альтернативними видами виробництва. Поява економічного прибутку стає сигналом про те, що суспільство бажає розширення конкретної галузі, фактично ж винагорода у вигляді прибутку є не тільки стимулом до розширення галузі; вона також виступає як фінансовий засіб, з допомогою якого підприємства галузі можуть нарощувати свої виробничі потужності. З другого боку, збитки сигналізують про бажання суспільства скорочувати неефективні галузі; втрати "карають" підприємства, яким не пощастило пристосувати свою виробничу діяльність до випуску тих товарів і надання тих послуг, яким віддають перевагу споживачі. Це не означає, що прибуток і збиток призводять до розподілу ресурсів, раз і назавжди орієнтованого на ті переваги, що надають споживачі. Удосконалення розподілу доходів Вимірювання нерівності. Дослідження показують, що найбільша частка національного доходу припадає на заробітну плату. Відносна частка доходу від праці, що визначається у вузькому розумінні як заробітна плата, за останні десятиріччя дещо збільшилася. Якщо давати визначення в ширшому розумінні, тобто включаючи самостійно зайнятих, то в національному доході економічно розвинутих країн відносна частка доходу від праці досягла 70—80 %, а частка майнових доходів — близько 20—ЗО %. В Україні в загальній структурі доходів у 2003 році частка доходів від заробітної плати складала 42,35 %, прибуток та змішаний дохід — 16,42 %, доходи від власності — 2,39 %, соціальні допомоги та інші одержані поточні трансферти — 38,84 %. Той факт, що в економічно розвинених країнах більша частка доходів припадає на дохід від праці, ще не означає, що розподіл національного доходу в цих країнах досяг соціальної справедливості. Аналіз статистичних даних показує, що у цих країнах існує значна нерівність доходів. Ступінь нерівності доходів можна визначити за допомогою кривої Лоренца, зображеної на рис. 18.2. Рис. 18.2. Крива Лоренца На рисунку видно, що відсоток сімей відкладено на осі абсцис, а відсоток доходу — на осі ординат. Теоретичну можливість абсолютно рівного розподілу доходу показує бісектриса. Вона вказує на те, що будь-який даний відсоток сімей отримує відповідний відсоток доходу. Це означає, що коли 20 % всіх сімей отримують 20 % всього доходу, 40 % — 40 %, а 60 % — 60 % тощо, то відповідні точки будуть розміщені на бісектрисі. Крива Лоренца демонструє не теоретичний, а фактичний розподіл доходу. Як вказує точка а, 20 % всіх сімей з найнижчими доходами отримують 7 % доходу; точка б вказує, що 40 % сімей з низькими доходами отримують 18 % доходу тощо. Ділянка між лінією, що позначає абсолютну рівність, і кривою Лоренца вказує на ступінь нерівності доходів. Чим більша ця ділянка, або розрив між лініями, тим більший ступінь нерівності доходів. Коли б фактичний розподіл доходів був абсолютно рівним, то крива Лоренца і бісектриса співпали б і розрив зник. Точка е на графіку відповідає ситуації абсолютної нерівності, коли 1 % сімей має 100 % доходу, а інші не мають нічого. У цьому випадку крива Лоренца співпаде з осями системи координат, утворивши прямий трикутник з вершиною в точці е. Трикутник, створений діагоналлю і осями координат, характеризує цей крайній ступінь нерівності. Криву Лоренца можна використати для порівняння розподілу доходів у різні періоди часу або в різних країнах, або між різними соціальними групами населення, беручи до уваги доходи до і після вирахування податків, а також трансфертні платежі. У перехідній економіці України спостерігається особливо велика різниця між доходами працюючого населення і пенсіонерів. Дуже великий розрив існує також між доходами працівників окремих галузей народного господарства та видів економічної діяльності, приміром, між доходами працівників вугільної, металургійної промисловості, нафтоперероблення, працівників, зайнятих фінансовою діяльністю, з одного боку, і працівників освіти, охорони здоров'я, культури, з другого. Причини нерівності доходів та ефективність. Ринкова економіка суперечлива: з одного боку, вона надає рівні можливості, а з іншого, функціонує за принципом: "працюй або ходи голодний". Плоди ринкової економіки належать тим, хто має право на спадщину. Рівень доходів окремих груп населення також залежить від різниці в здібностях, рівні освіти і професійній підготовці, від вибору місця роботи, ступеня панування на ринку тощо. Вивчаючи соціальне становище населення, економісти застосовують поняття "прожитковий мінімум". Визначається він двома способами. По-перше, використовуються дані про бюджет працюючих сімей. По-друге, береться до уваги те, що питома вага доходу витрачається на харчування. Аналіз показує, що найбільші коливання доходу пов'язані із власністю. Різниця в оплаті праці й особистих якостях за своїм значенням суттєво поступається значенню власності. Разом з тим слід зазначити, що більшість багатіїв досягли цього статуса в результаті сміливих експериментів і ефективних вкладень і лише незначна частина — завдяки спадщині. Щоправда, здібності можуть успадковуватися. Генетика вчить, що вони передаються, особливо через покоління. Риси характеру визначаються багато в чому навколишнім середовищем так само, як і генами. Однією з найбільших перепон на шляху до рівності стає освіта. Хоча в багатьох країнах за останні роки різниця в освітньому рівні окремих соціальних груп населення значно зменшилась, однак і нині, навіть в економічно розвинутих країнах, чимало сімей не можуть оплатити навчання своїх дітей на лікарів, адвокатів, бізнесменів тощо. Виходить, їхнім дітям недоступні деякі високооплачувані спеціальності. Наслідки перерозподілу доходів. Хоча з етичного погляду зменшення нерівності — добро, однак за нього треба платити. Перерозподіл задля рівності часто наносить шкоду ефективності. Чим більше спеціальних програм, які збільшують рівність у суспільстві, тим глибшим стає конфлікт між рівністю та ефективністю. Перерозподіл за рахунок прогресивного оподаткування дещо зменшує можливий обсяг випуску продукції. Оптимальний розмір перерозподілу визначається допустимим ступенем зменшення розміру сукупного національного продукту. Насправді ж програми перерозподілу призводять до зниження ефективності. Якщо суспільство вводить прогресивне оподаткування, виробники можуть втрачати правильні орієнтири: послабне зацікавленість у капіталовкладеннях в ризиковані технології. Якщо доходи малозабезпеченої частини населення будуть достатньо великі, то бідняки не будуть особливо наполегливо шукати роботу. Вказані причини ведуть до того, що програми перерозподілу зменшують розмір сукупного національного продукту. Досвід показує, що в багатьох випадках спроби допомогти одній соціальній групі за рахунок іншої приносять обом їм більше шкоди, ніж користі. Представники класичної економічної школи вважали, що розподіл доходу не підлягає змінюванню. Вони вірили, що будь-які спроби держави підтримати бідних завершуються крахом. Життя, однак, показало, що уряди цивілізованих країн з допомогою податків, трансфертів та інших програм можуть підняти життєвий рівень бідних сімей. Перехід України до ринкової економіки вимагає зміни підходів до соціальних програм, що склалися в державі, регіоні, трудовому колективі. З'являється зовсім нова сфера економічних стосунків між населенням і державою, населенням і місцевими органами влади або суб'єктами господарювання. В умовах багатоманітності форм власності, розширення видів індивідуальної трудової діяльності, зміни організаційних структур управління економікою, демократизації самого процесу управління, скорочення і зміни способів та методів державного втручання в господарську діяльність ланок економіки потрібні певні заходи для забезпечення соціальних гарантій населенню з боку держави. Держава має гарантувати кожному громадянинові певний рівень благ і послуг — за рахунок як внесків самого громадянина, так і перерозподілу ресурсів поміж населенням з метою його матеріального забезпечення. Гарантії держави полягають в тому, що вона, по-перше, створює умови для самозабезпечення життєво необхідними благами та задоволення власних потреб; по-друге, вилучаючи у громадян частину створеного ними національного доходу, повертає їм (незалежно від взятої частини) блага і послуги в формі освіти, дошкільного виховання, охорони здоров'я, соціального страхування і забезпечення, а також підтримки культури; по-третє, за рахунок вилучення у громадян частини національного доходу надає певну кількість благ і послуг тим громадянам, які за фізичним станом не в змозі самі забезпечити себе всім необхідним (пенсії інвалідам з дитинства, утримання будинків для інвалідів і людей похилого віку, надання різних видів допомоги). Економічне становище України, що склалося впродовж 90-х років XX ст., різко знизило життєвий рівень, на межі виживання опинилися цілі соціальні групи. Причому більш інтенсивно падає рівень життя найменш забезпечених груп населення. Мав місце не тільки спад виробництва, але й глибина розшарування в суспільстві. Якщо порівняти окремі країни, то співвідношення доходів 10 % найбагатшої частини населення до доходів такої ж кількості найбіднішої частини населення становить в Китаї: 7:1, у країнах ЕС — 7:1, в Японії — 4,3:1, а в Україні 12:1. Для підтримки тих соціальних груп, які опинилися далеко за межею бідності, в Україні (згідно з Законом Президента України від 15.08.2002 року № 637/2001) у соціальній політиці розроблено заходи щодо зменшення масштабів бідності та усунення ц найгостріших проявів. Прийнятий Закон України "Про державні соціальні стандарти і державні гарантії" (№ 2017-ПІ від 05.10.2000 року) визначає систему соціальних стандартів в Україні, яка зорієнтована на показник прожиткового мінімуму. Цей показник береться за основу соціальної політики в галузі соціальної захищеності громадян на середньострокову перспективу. Мінімальна заробітна плата, мінімальна пенсія, неоподатковуваний мінімум, соціальні допомоги й пільги необхідно узгоджувати з цим показником. Вирішення проблеми бідності та розподілу доходів сприятиме повнішому включенню населення до ринкових умов і дозволить створити середній клас, який матиме цивілізовані умови життя. Становлення середнього класу відбуватиметься за рахунок збільшення стійкого прошарку власників нерухомого майна, земельних ділянок і акцій, прискореного розвитку малого та середнього бізнесу, фермерських господарств, посилення законодавчого захисту інтелектуальної власності та зміцнення на цій основі соціальних позицій та доходів представників науково-технічної інтелігенції, діячів культури й освіти, фахівців середньої ланки управління, фінансистів та менеджерів.
1 2 3 4 5 Категория: Економічна теорія, Політекономіка \| Добавил: Aspirant (30.03.2014)
Просмотров: 470 \| Рейтинг: 0.0/0

Всего комментариев: 0


Имя *:
Email *:

Код *: