Реферат на тему: Економічна система суспільства - Економічна теорія, Політекономіка - Реферати - Каталог статей

Реферат на тему: Економічна система суспільства. План 1. Зміст і структура економічної системи\ 2. Типи економічних систем та їх еволюція 3. Традиційна економічна система 4. Адміністративно-командна економічна система 5. Ринкова економіка вільної конкуренції 6. Змішана економічна система 7. Критерії історичних етапів економічного розвитку Зміст і структура економічної системи Розвиток людського суспільства відбувається на основі виробництва матеріальних і духовних благ, Інших цінностей. їх сукупність забезпечує умови життєдіяльності членів суспільства. У процесі розвитку і функціонування суспільного виробництва між його членами виникають економічні відносини, задовольняються потреби та реалізуються економічні інтереси, діють економічні закони. Конкретно-історична сукупність останніх визначає економічну систему суспільства, склад її елементів та специфічні риси. Це свідчить про те, що економіка будь-якого суспільства являє собою системний об'єкт, певну систему. В загальнонауковому розумінні система - це сукупність елементів певного матеріального об'єкта, які взаємопов'язані між собою, розміщені в належному порядку та утворюють певну цілісність. До системних утворень належать складні об'єкти, які характеризуються численністю, різноманітністю та різнотипністю тих елементів, які їх утворюють. Крім цілісності кожна система характеризується впорядкованістю, стійкістю зв'язків і залежностей між її елементами, саморухом та наявністю загальної мети. Щодо змісту поняття "економічна система", то серед науковців відсутня єдність поглядів. Останнє зумовлене тим, що зазначене поняття є складним за структурою, має велику кількість характеристик, які якісно відрізняються одна від одної. Тому в навчальній та науковій літературі існують різні визначення економічної системи. Серед них привертають увагу такі:– об'єктивна єдність закономірно пов'язаних одне з одним явищ і процесів економічного життя;– сфера функціонування продуктивних сил і економічних виробничих відносин, взаємодія яких характеризує сукупність організаційних форм та видів господарської діяльності;– сукупність взаємопов'язаних і відповідно впорядкованих елементів економіки, що утворюють певну цілісність, економічну структуру суспільства. На нашу думку, економічна система — це форма конкретизації історично визначеної сукупності взаємопов 'язаних елементів економіки, які мають ознаки цілісності, інтегративних властивостей і відносної замкнутості. Кожна економічна система розвивається та функціонує на основі певної сукупності елементів, які и складають та утворюють єдине ціле. На кожному історичному етапі розвитку людського суспільства вона складається з декількох основних ланок: продуктивних сил, економічних відносин та господарського механізму. Продуктивні сили як конкретна визначеність сукупності засобів і предметів праці, що складають матеріальну основу суспільного виробництва, працівників з притаманними їм фізичними і розумовими здібностями, науки, технологій, інформації, методів організації та управління виробництвом. Продуктивні сили виражають активне, творче ставлення людей до навколишньої об'єктивної реальності, яке полягає в її матеріальному і духовному засвоєнні, видозміні й розвитку. Тому в процесі історичного розвитку вони та їх складові постійно оновлюються, якісно вдосконалюються, одночасно перебуваючи в діалектичній єдності та взаємозалежності. Продуктивні сили як найважливіший і основоположний елемент економічної системи визначають рівень її розвитку та науково-технічного прогресу, продуктивності суспільної праці. Економічні відносини - це відносини, які виникають між членами суспільства у процесі виробництва, розподілу, обміну і споживання матеріальних і нематеріальних благ. Вони належать до суттєвих елементів економічної системи, які функціонують і розвиваються відповідно до дії економічних законів. У свою чергу економічні відносини поділяються на техніко-економічні, організаційно-економічні та соціально-економічні відносини. Техніко-економічні відносини виникають між членами суспільства щодо створення та використання ними знарядь і предметів праці у процесі виробництва, за допомогою яких здійснюється вплив на природу та виробляються матеріальні і нематеріальні блага. Вони формують матеріально-речовий зміст суспільного виробництва і втілюються в певних технологіях. У складі економічних відносин існує і розвивається розгалужена сукупність організаційно-економічних відносин" Вони виникають між людьми щодо організації виробництва як такого і охоплюють відносини поділу, кооперації, спеціалізації, інтеграції та комбінування виробництва, його структури. Організаційно-економічні відносини відіграють важливу роль в суспільному виробництві, а рівень їх розвитку значною мірою впливає на продуктивність суспільної праці. Найважливіші специфічні характеристики економічної системи визначає розподіл засобів виробництва і предметів споживання у суспільстві, які утворюють соціально-економічні відносини. Це відносини власності на засоби виробництва і продукти праці, які складають суть і основу цих відносин. Останнє визначається тим, що відносини власності характеризують суспільний спосіб з'єднання працівника із засобами виробництва, відповідні до них відносини між людьми щодо привласнення засобів і результатів виробництва й ті, що формуються на їх основі (розпорядження і використання факторів виробництва). Відносини власності визначають особливості економічної системи на кожному історичному етапі її розвитку, її соціальну структуру, систему влади. Це свідчить про те, що соціально-економічні відносини, які грунтуються на відносинах власності, відіграють визначальну роль у структурі економічних відносин , та в економічній системі загалом. Виконуючи в ній системоутворювальну функцію, вони надають суспільству і суспільним відносинам певної історичної визначеності і соціальної якості. Необхідним елементом економічної системи є господарський механізм, який є собою сукупністю конкретних економічних форм, методів та важелів регулювання економічної діяльності суспільства. Ґрунтуючись на економічних відносинах і дії економічних законів, він охоплює підсистеми управління, стимулювання, фінансування, кредитні важелі, правові норми та відповідні інститути. Кожна з цих складових забезпечує реалізацію об'єктивного змісту відповідних економічних відносин і економічних законів, метою якої є ефективний розвиток суспільного виробництва на основі динамічної рівноваги між виробництвом і споживанням, попитом і пропозицією. Отже, економічна система є складним утворенням, всі елементи якого перебувають у взаємозв'язку і взаємозалежності. Типи економічних систем та їх еволюція Історія розвитку суспільства являє собою цілий ряд економічних систем, які змінювали одна одну. В економічній науці існують різні підходи щодо їх класифікації. Найбільш поширена класифікація всього розмаїття підходів на основі двох ознак: за формою власності на засоби виробництва, за способом управління господарською діяльністю.. Щ Відповідно до цих класифікаційних ознак виокремлюють традиційну, адміністративно-командну, ринкову та змішану економічні системи. 3.2.1. Традиційна економічна система Традиційна (самодостатня) економіка ґрунтувалась на традиціях, звичаєвому праві, обрядах, які віками визначали виробничу та інші види діяльності людей. Саме ці обставини визначали, що виробляти, як розподіляти та споживати. Такі економічні системи дуже неохоче сприймали технічний прогрес, нові форми економічних відносин, тобто все те, що визначає поступальний соціально-економічний розвиток суспільства. Хоча традиційні економічні системи притаманні далекому минулому, деякі їх риси і нині властиві слабко розвиненим країнам. Найбільш характерними рисами традиційних економічних систем є те, що їм притаманне панування натурально-общинних форм господарювання, багатоукладність економіки, виробництво, розподіл та обмін здійснюються на основі звичаїв, традицій і культових обрядів, які є первинними порівняно з новими формами економічної діяльності. Виробництво матеріальних і нематеріальних благ здійснюється за допомогою примітивної техніки з широким застосуванням ручної некваліфікованої праці з найпростішими формами її організації та за наявності слабкорозвиненої інфраструктури. Наслідком такого стану основних складових традиційної економічної системи є соціально-економічний застій, бідність і зубожіння основної частини населення. Стійке зростання його чисельності порівняно з низькими темпами економічного розвитку супроводжується високим рівнем безробіття та низькою продуктивністю праці. В сучасних умовах країни зі значними залишками традиційної економіки розвиваються під впливом іноземного капіталу, є постачальниками сировини та матеріалів для світового господарства, слугують ринками збуту готової продукції економічно розвинених країн світу. 3.2.2. Адміністративно-командна економічна система Адміністративно-командна система господарювання (яку називають централізовано-плановою) характеризується тим, що в ній усі ресурси є власністю держави, яка здійснює централізоване управління економікою на всіх рівнях. Особливостями цієї системи є те, що ще до початку процесу виробництва визначається перелік і обсяги вироблюваних матеріальних і нематеріальних благ та як, ким і за допомогою яких ресурсів вони будуть вироблятись. Спостерігається надмірна централізація ресурсів, їх розподіл здійснюється не на основі попиту і пропозиції, а з єдиного центра шляхом прикріплення виробників до споживачів, завдяки залежності останніх від перших. Сфера товарно-грошових відносин обмежена, не повністю задовольняються суспільні потреби внаслідок наявності хронічного дефіциту товарів і послуг, слабко поєднуються економічні інтереси учасників виробництва, і як наслідок - їх незацікавленість в інтенсивній праці та низька ефективність виробництва. Також відбувається колективне прийняття господарських рішень за допомогою централізованого планування та централізованого ціноутворення, відсутня конкуренція, адже планом визначаються такі обсяги вироблюваної продукції, які необхідні для задоволення потреб на певному часовому проміжку. Головні елементи цієї системи - жорстке директивне планування, контроль держави над економікою, пріоритет адміністративних стимулів виробництва над економічними, монополізм виробників і їх панування над споживачами, переважання державного сектора в народному господарстві. Адміністративно-командній економічній системі притаманний ряд переваг:– можливість нагромадження значних за обсягом виробничих ресурсів для вирішення тактичних і стратегічних завдань шляхом їх перерозподілу в ті галузі і сфери, які визначені пріоритетними;– забезпечується повна, хоча не завжди раціональна та ефективна зайнятість населення, що дає змогу уникнути масового та хронічного безробіття, зубожіння людей;– беруться до уваги такі основні суспільні потреби, як освіта, охорона здоров'я тощо, які задовольняються за рахунок централізованих коштів на певному рівні і доступні усім членам суспільства. 3.2.3. Ринкова економіка вільної конкуренції Ринкова економіка, за теорією А. Сміта, - це лад, заснований на приватній власності, за якого здійснюється вільна гра ринкових сил. Рушійною силою господарського розвитку є прагнення індивідуума до досягнення власних економічних інтересів, яке збільшує не тільки його добробут, а й примножує багатство суспільства. Суперечність між індивідом і суспільством відсутня. У ринковій економіці держава виконує другорядну роль, хоча вона відіграє важливе значення в розвитку національного господарства. Тобто держава виконує лише ті функції, які окремий індивід, без ЇЇ втручання або взагалі, не може здійснити або зробить це економічно неефективно. Зокрема, такими функціями держави є організація громадського порядку, забезпечення національної оборони, організація державної поштової служби, запровадження обов'язкового шкільного навчання, емісія великих банкнот, будівництво деяких громадських споруд та їх утримання в належному стані тощо. Основними ознаками ринкової економіки вільної конкуренції є такі:– приватна власність на виробничі й трудові ресурси;– необмежена кількість суб'єктів ринку, абсолютно вільний доступ на ринок і вихід з нього;– вільна конкуренція;– доступність всебічної інформації про ринок для кожного суб'єкта;– свобода учасників господарської діяльності;– самостійне встановлення цін на товари та послуги;– стихійне ринкове регулювання економічних процесів;– відсутність у кожного із суб'єктів ринкових відносин можливості безпосередньо впливати на рішення, які приймаються іншими суб'єктами. Отже, ринкова економіка - це економічна система, господарська діяльність якої базується на рівноправності різних форм і масштабів власності та економічної ініціативи, свободі учасників підприємницької діяльності, вільному ціноутворенні та вільній конкуренції. Водночас зазначимо, що економічна система з названими ознаками не існувала і ніколи не може стати реальною. Це, власне, теоретична модель ринкової системи, до якої суспільство мало спрямовувати свій розвиток. Певною мірою такій моделі відповідав "чистий" капіталізм XIX ст. Суттєвим недоліком такої економічної системи є те, що вона не в змозі врегулювати питання виробництва і справедливого розподілу необхідних суспільних благ, непривабливих для приватного товаровиробника; не може запобігти забрудненню довкілля; спричиняє явища масових банкрутств різних виробників, безробіття. Ринкова система не забезпечує також соціальних гарантій та не в змозі нейтралізувати надмірну диференціацію в розподілі ресурсів і доходів, розшарування суспільства на бідних і багатих. Отже, існує цілий комплекс проблем, які неможливо вирішити лише внаслідок дії ринкових механізмів. Саме в таких випадках якраз і необхідне регулювання державою соціально-економічних процесів. 3.2.4. Змішана економічна система Змішана економічна система притаманна сучасним економічно розвиненим країнам. їй властиві такі основні риси:– високий рівень розвитку продуктивних сил з високорозвиненою ринковою інфраструктурою;– широке різноманіття форм власності та господарювання за рівноправного становища всіх суб'єктів підприємницької діяльності;– оптимальне поєднання механізмів ринкового саморегулювання з широким використанням державних методів регулювання економіки за їх органічного переплетення та доповнення один одного;– орієнтація на посилення соціальної спрямованості розвитку економіки через збільшення витрат на освіту, охорону здоров'я, поліпшення захисту членів суспільства від загальних ризиків. Система соціального захисту в цих країнах покликана забезпечити захист економічного та соціального існування окремих груп населення від загальних ризиків. Більш детальний аналіз сучасних економічних систем буде здійснений надалі. Критерії історичних етапів економічного розвитку Універсальною закономірністю розвитку економічних систем є їх поступовий перехід від нижчих шаблів до вищих. Історія еволюції суспільства налічує кілька етапів, які поступово змінювали один одного. Серед вчених-економістів минулого і сучасності немає єдиного підходу щодо визначення сутності та особливостей економічного розвитку суспільства від найдавніших часів до наших днів. Найбільшого поширення набули формаційній, цивілізаційний та технологічний підходи. Формаційний підхід був розроблений К. Марксом та Ф. Енгельсом і їхніми послідовниками. Основні складові цього підходу полягають в тому, що розвиток суспільства грунтується на розвитку виробництва матеріальних благ. Продуктивні сили у єдності з виробничими відносинами становлять певний спосіб виробництва. Продуктивні сили у складі останнього є динамічною, революційною силою, яка визначає розвиток виробничих відносин. У свою чергу виробничі відносини не інертні у процесі взаємодії з продуктивними силами, а впливають на їх розвиток. Більш динамічний розвиток продуктивних сил призводить до виникнення невідповідності між цими сторонами способу виробництва, коли виробничі відносини перетворюються з рушійної сили прогресу продуктивних на їх гальма. Ця суперечність розв'язується шляхом заміни виробничих відносин новими, більш прогресивними, котрі відповідають рівню та характеру продуктивних сил. Така заміна є об'єктивною потребою розвитку суспільства і саме таким шляхом реалізується дія соціально-економічного закону обов'язкової відповідності виробничих відносин рівню та характеру розвитку продуктивних сил. Відповідно до дії цього закону відбувається поступова зміна однієї соціально-економічної формації на іншу, більш прогресивну. Спосіб виробництва у поєднанні з політичною структурою суспільства утворюють соціально-економічну формацію. Відповідно такого підходу в історії розвитку людського суспільства виокремлюють декілька типів соціально-економічних формацій, котрі послідовно виникали та змінювали одна одну: первісно-общинну змінила рабовласницька, її - феодальна, а останню - капіталістична. У 20-80 pp. минулого століття в ряді країн Східної та Центральної Європи, Азії існував соціалістичний лад. На Кубі він існує і нині. Поряд з цим суспільними науками розроблено й інші підходи до визначення етапів економічного розвитку. Серед них все більшого поширення набуває цивілізаційний. Цивілізація — це історично конкретний стан суспільства, що характеризується досягнутим рівнем розвитку продуктивних сил, особливою формою виробництва, наявністю всіх видів комунікацій і відповідною культурою людей. У цивілізаційному підході при аналізі стану економічних систем дотримуються багатовимірності: їх природної еволюційної поступовості у своєму розвитку; відмови від класових оцінок змісту і цілей функціонування і розвитку системи; пізнання стану системи на конкретному етапі її розвитку у єдності, взаємодії її економічних і соціокультурних складових; врахування зростання ролі людського фактора у розвитку суспільства; трактування світової історії як єдиного планетарного цілого. На відміну від формаційного підходу, цивілізаційний не визнає класово-формаційних детермінантів розвитку суспільства. Формаційний підхід містить декілька теорій, серед яких виокремлюються певні стадії економічного розвитку. Так, американський економіст У. Ростоу обґрунтував теорію "стадій росту", відповідно до якої людство пройшло такі стадії економічного розвитку:– традиційне суспільство;– перехідне суспільство;– стадія зрушення;– стадія зрілості;– стадія високого рівня масового споживання. Теорія стадій росту ґрунтується на застосуванні технократичних критеріїв періодизації історії розвитку людського суспільства. Основне в такому підході - визнання пріоритетності розвитку техніки. Американський вчений Л. Г. Морган вважав, що людство у своєму розвитку пройшло епоху дикості (мисливське господарство); епоху Варварства (провідна галузь — скотарство); епоху цивілізації. Відповідно до поглядів таких сучасних вчених економістів, як Дж. Гелбрейт і А. Арон та інших, виділяють три стадії індустріальної цивілізації:– доіндустріальне суспільство;– індустріальне суспільство;– постіндустріальне суспільство. З цього випливає, що в такому разі для періодизації етапів розвитку суспільства використовується критерій "ступінь індустріального розвитку". Відповідно до нього в доіндустріальному суспільстві домінуючою галуззю економіки було сільське господарство, панувала ручна праця. Воно було започатковане на перших етапах розвитку людства і проіснувало до кінця XVII ст., коли почалося розгортання промислової революції. В індустріальному суспільстві провідною галуззю економіки було велике механізоване промислове виробництво. Постіндустріальне суспільство вважається новою, найрозвиненішою стадією розвитку людської цивілізації. її започаткувала науково-технічна революція, котра широко та бурхливо розгорнулася у другій половині минулого століття. Вона поступово переросла в сучасну інформаційно-інтелектуальну революцію. У розвитку цього суспільства провідна роль належить науці, новим прогресивним технологіям, техніці, інформатиці, автоматизації та роботизації виробничих процесів і всіх сфер управління й економіки. На перший план за своїм значенням у подальшому розвитку суспільства виходять інтелектуальний капітал, знання, сфера послуг. Внаслідок цього формується працівник нового типу, для якого притаманний творчий характер праці, високий професіоналізм тощо. Технологічний підхід передбачає визнання технологічного способу виробництва як провідного, як основної рушійної сили у розвитку людського суспільства. Технологічний спосіб виробництва - це засоби праці в сукупності з матеріалами, технологіями, енергією, інформацією та організацією виробництва. Межі між технологічними способами виробництва трактуються як великі етапи історії людської цивілізації. Перехід від одного до іншого визначається змінами в характері засобів праці, прогресом науки і техніки. Перший етап технологічного способу виробництва був започаткований виникненням первіснообщинного ладу і тривав до появи найпростіших знарядь праці. Завершився він в кінці XVIII - на початку XIX ст. коли почалося формування великого машинного виробництва. Для нього характерне повільне екстенсивне економічне зростання, головною рушійною силою його розвитку були витрати енергії самої людини. Другий етап розвитку технологічного способу виробництва обмежувався кінцем XVIII початком XIX ст. Характерним для нього було панування машинної праці, а виробничі функції окремого суб'єкта господарювання реалізувалися цілим підприємством. Матеріальною основою виробництва на початку 40-х pp. XX ст. стає комплексна механізація та автоматизація виробництва, домінуючим зв'язком між виробниками стає подетальна і коопераційна форма одиничного поділу праці. З середини 50-х років минулого століття почав формуватися новий технологічний спосіб виробництва. Його основою стала автоматизована праця, а продуктивні сили переростають кордони окремих національних економік. У зв'язку з цим подетальна та коопераційна форма одиничного поділу праці розвивається і в межах окремих національних економік, і в міжнародному масштабі. Отже, економічною наукою напрацьовано декілька підходів до визначення критеріїв основних етапів економічного розвитку. їх застосування розширює можливості та більшу повноту дослідження закономірностей і ступенів розвитку людського суспільства. Література Базилевич В. Д., Баластрик Л. О. Макроекономіка: Навч. посібник. - К.: Атіка, 2002. Барр Р. Политическая экономия: В 2-х т. / Пер. с франц. - М.: "Международные отношеня", 1994. Башнянин Г. /., Лазур П. Ю., Медведев В. С. Політична економія. - К.: Ніка-Центр: Ельга, 2000. Беляев О. О., БебелоА. С. Політична економія: Навч. посібник. - К.: КНЕУ, 2001. Білорус О. Г. Економічна система глобалізму. - К.: КНЕУ, 2003. Бобров В. Я. Основи ринкової економіки і підприємництва: Підручник. - К.: Вища шк., 2003. Брагинский С. В., Певзнер Я. А. Политическая экономия: дискуссионные проблемы, пути обновления. - М.: Мысль, 1991. Бугулов В. М. Ціноутворення в умовах ринку: Навч. посібник. - К., 1998. Бьюкенен Дж. Конституция экономической политики. Расчет согласия. Границы свободы. - М., 1997. Васильченко В. С. Державне регулювання зайнятості: Навч. посібник. - К.: КНЕУ, 2003. Васильченко В. С. Ринок праці та зайнятість (навчальний посібник). - К., 1996. Валовой Д. В. Рыночная экономика. Возникновение, эволюция и сущность. - М.: ИНФРА-М, 1997. Гаврилишин О. Основні елементи теорії ринкової системи. - К.: Наук, думка, 1992. Гальчинський А. С. Теорія грошей: Навч. посібник. - К.: Основи, 2001. Гальчинський А. С, Єщенко П. С, Палкін Ю. І. Основи економічної теорії: Підручник. - К.: Вища школа, 1995. Глобалізація і безпека розвитку / Кер. авт. кол. О. Г. Білорус. - К.: КНЕУ, 2001. Гош А. П. Політична економія капіталізму і післясоціалістичного перехідного суспільства: Підручник. - К., 1999. Довбенко М. В. Сучасна економічна теорія (Економічна нобелеологія): Навч. посібник. - К.: Видавничий центр "Академія*', 2005. Доповіді з окремих питань соціального та економічного становища України. - К.: Держкомстат України, 2006. Єрохін С. А. Структурна трансформація національної економіки (теоретико-методологічннй аспект) / Наукова монографія. - К.: Світ Знань, 2002. Єщенко П. С, Палкім Ю. І. Сучасна економіка: Навч. посіб. - К.: Вища шк., 2005. Економічна активність населення України 2005 / Стат. збірник. Держкомстат України. - К., 2006. Економічна енциклопедія: У 3-х т. / За ред. С. В. Мочерного. - К.: Академія, 2000. Економічна теорія: Політекономія: Підручник / За ред. В. Д. Базилевича. - 3-тє вид., перероб. і доп. - К.: Знання-Прес, 2004. Заблоцький Б. Р Перехідна економіка: Посібник. - К.: Академія, 2004. Задоя А. А., Петруня Ю. Е. Основы экономики: Учеб. пособие. - К.: Виша шк.;
1 2 3 4 5 Категория: Економічна теорія, Політекономіка \| Добавил: Aspirant (11.04.2014)
Просмотров: 1905 \| Рейтинг: 0.0/0

Всего комментариев: 0


Имя *:
Email *:

Код *: