Реферат на тему:Банківська система. Небанківські фінансові установи - Економічна теорія, Політекономіка - Реферати - Каталог статей

Реферат на тему:Банківська система. Небанківські фінансові установи. План 1. Сутність банківської системи. 2. Основні принципи роботи банківської системи України. 3. Небанківські фінансові установи. 4. Висновки. У даній роботі розглядається одна з першорядних за важливістю систем економіки держави – банківська система. Крім того подано сутність і опис деяких інститутів, що займаються фінансовою діяльністю, але не належать до банків. Варто звернути увагу, що вищезазначені питання мають неабияку актуальність, як у будь-якій національній економіці, так і у світових економічних відносинах. Банківська система є тим джерелом, шляхом, яким переміщуються фінансові ресурси, “кровоносною системою”, що живить економіку. При виникненні проблем у цій системі, наслідки можуть серйозно вплинути на розвиток всієї держави. Як приклад, можна навести дефолт 1998 року у Росії, коли держава, її банківська система виявилася неспроможною виплачувати власні боргові зобов’язання. А наслідком, звичайно ж, стало погіршення стабільності української економіки. Щоб зрозуміти сутність питання, викладеного у першому розділі роботи, необхідно дати визначення основним поняттям, що розкривають тему, що розглядається. Банківська система – це сукупність окремих банків, з чітким визначенням місця, субординації та взаємозв'язків окремих її елементів та ланок, що виконує свої специфічні функції і роль в економіці, які хоч і пов'язані з функціями і роллю окремих банків, проте не повторюють їх і не зводяться до них, а мають самостійне значення. Банківська система має бути побудованою на законодавчій основі. Можна розглядати банківську систему, як окрему, належну певній державі, тобто національну, або як інтегровану систему у міжнародному, світовому масштабі. У будь-якому випадку, основною структурною одиницею банківської системи є банк. Спробуємо визначити дане поняття. Банк – це фінансовий заклад, що зберігає тимчасово вільні гроші і надає їх у борг під певний відсоток; юридична особа, яка здійснює діяльність по залученню вкладів від фізичних та юридичних осіб, веденню рахунків і наданню кредитів на власних умовах. Якщо ж розглядати банківську систему у міжнародному аспекті як інтегровану сукупність національних банківських систем, то, в даному випадку, правовим підґрунтям для взаємодії між суб’єктами різних держав виступають міжнародні нормативні акти, вироблені відповідними міжнародними фінансовими організаціями. Серед них такі, як Світова організація торгівлі, Міжнародний валютний фонд, Міжнародний банк реконструкції та розвитку, Європейський валютний союз, Європейська система центральних банків. Наприклад, Міжнародний валютний фонд контролює валютні режими і обмеження на здійснення поточних платежів його членів-учасників, забезпечує становлення багатосторонньої системи платежів для поточних операцій. На рівні Європейського Союзу діє Європейська система центральних банків, що розробляє і проводить узгоджену валютну політику країн учасниць та закордонні валютні операції, а також розрахункові операції в межах платіжного балансу, затверджує банкноти, надає відповідні консультації. Зазвичай, в державах існує, так звана, дворівнева організація банківської системи. На вищому щаблі стоїть центральна банківська установа держави, що підпорядкована державній владі, і в цілому, контролюється виконавчою владою. Головною роллю вищевказана центральної установи є загальний контроль за банківською системою держави в цілому, а також діяльністю недержавних комерційних банків. Розглядаючи особливості функціонування банків у різних державах, варто сказати, що світова практика виробила два принципи побудови комерційних банків: а) принцип сегментування, коли банківська діяльність обмежена певним видом операцій чи сектором грошового ринку; б) принцип універсальності, коли будь-які обмеження щодо діяльності банків на грошовому ринку знімаються. Визначення функцій, що мають виконувати банківські установи відрізнялося як із часом, так і в залежності від держави, у якій діє конкретна банківська система. Але аналіз багатовікової світової історії банківської справи та механізму функціонування грошового ринку дає підстави віднести до банківської діяльності комплекс із трьох посередницьких операцій: - приймати грошові вклади від клієнтів; - надавати клієнтам позички і створювати нові платіжні засоби; - здійснювати розрахунки між клієнтами. Виконання цього комплексу операцій можна вважати визначальною економічною ознакою банку взагалі – як центрального, так і комерційного. Перелічені операції є базовими, вони створюють первинну (родову) сферу банківської діяльності. Це місце їх визначається самою природою грошового ринку. З цих базових функцій випливає перелік основних функцій, що виконує сучасний універсальний комерційний банк: - депозитні операції; - надання кредитів; - розрахунково-платіжні операції; - управління потоками готівки; - запозичення коштів; - валютні операції; - лізингові операції; - консультаційні послуги; - інвестиційні операції; - страхові послуги;- брокерські послуги; - трастові послуги Наступним кроком, доречно розглянути структуру банківської системи за різними видами існуючих банків. Можливою ознакою соціалістичної банківської системи є відсутність комерційних банків. В умовах адміністративно-командної системи управління економікою кредитні відносини носять формальний характер. Так у СРСР, Держбанк володів практично необмеженою монополією на кредитні ресурси. На його рахунках автоматично акумулювалися всі вільні кошти, створюючи загальнодержавний кредитний фонд. У ринковій економіці функціонують різні види банків, які класифікуються за певними ознаками. Зокрема, в Україні ці ознаки такі: 1. За формою власності: державні; приватні; кооперативні. В Україні функціонують два банки на державній основі: експортно-імпортний та ощадний. Решта банків є приватними і мають статус акціонерних товариств і товариств з обмеженою відповідальністю. 2. За масштабами операцій: роздрібні (акумулюють кошти численних клієнтів, невеликі за обсягом. При цьому потрібна розвинута інфраструктура); оптові. Обслуговують незначну кількість великих клієнтів, а необхідні ресурси залучають на фінансовому ринку. 3. За територіальним охопленням: міжнародні; регіональні; банки, що ведуть діяльність у національному масштабі (колишні спеціалізовані банки). 4. За колом виконуваних операцій: спеціалізовані; універсальні. Спеціалізовані банки обмежують свою діяльність невеликим колом операцій або функціонують у вузькому секторі ринку, або обслуговують окремі галузі економіки (ощадні, іпотечні, банки споживчого кредиту, банки підтримки, гарантійні, розрахункові (клірингові) банки або палати). Універсальні банки виконують широкий спектр банківських операцій, охоплюють багато секторів грошового ринку та галузей економіки. В Україні більшість банків універсальні, їм заборонено здійснювати діяльність лише в сфері торгівлі, матеріального виробництва і страхування. Крім функціональної, виділяють галузеву і регіональну спеціалізації банків. 5. За порядком формування статутного фонду комерційні банки поділяються на акціонерні товариства відкритого і закритого типу та пайові банки. Характерні ознаки цих господарських товариств регламентуються Законом України «Про господарські товариства» від 16.12.93. 5. За наявністю мережі філій або безфілійні. При розгляді банківської системи як загальної поняття, можна визначити такі її основні функції, як: - створення грошей і регулювання грошової маси; - трансформаційна функція; - стабілізаційна функція. Функція створення грошей і регулювання грошової маси полягає у тому, що банки оперативно змінюють масу грошей в обігу, збільшуючи або зменшуючи її відповідно до зміни попиту на гроші. У виконанні цієї функції беруть участь усі ланки банківської системи і вона стосується усіх напрямків банківської діяльності. Ознакою трансформаційної функції є те що банки мобілізують вільні кошти одних суб’єктів господарювання і передають їх різними способами іншим суб’єктам, трансформуючи величину й строки грошових капіталів. Стабілізаційна функція полягає у забезпеченості сталості банківської діяльності та грошового ринку. Банки, виступаючи посередниками грошового ринку, беруть на себе відповідальність перед інвесторами за банківський ризик своїх позичальників. Основним правовим підґрунтям для існування і діяльності банківської системи України є: закони “Про банки і банківську діяльність”, “Про Національний банк України”. Ними визначаються базові поняття у банківській сфері, а також засади функціонування та взаємодії Національного банку України та інших банків. Розглянемо, загальні принципи, закріплені в цих законодавчих актах. Згідно з законом банківська система України має дворівневу структуру і схематично виглядає як зображено на рис. 1. Рис.1. Загальна структура банківської системи України. У вищевказаних нормативних актах визначено функції Національного банку України як центрального банку держави, її емісійного центру, банку банків та органу, що здійснює регулювання банківської системи України; передбачається правова основа діяльності комерційних банків та захист інтересів клієнтів. Національний банк України здійснює державне управління банківською системою, при цьому використовуючи економічні методи управління, методи правового регулювання, що покликані створювати сприятливі правові, економічні, організаційні умови для функціонування банківських установ. Основою банківської системи України є комерційні банки, що безпосередньо виконують функції кредитно-розрахункового обслуговування юридичних та фізичних осіб на комерційних принципах.Згідно з законом України “Про банки і банківську діяльність”, банківська система України складається з Національного банку України та інших банків, що створені і діють на території України. Банки в Україні можуть функціонувати як універсальні або як спеціалізовані. За спеціалізацією банки можуть бути ощадними, інвестиційними, іпотечними, розрахунковими (кліринговими). Банк самостійно визначає напрями своєї діяльності і спеціалізацію за видами операцій. Національний банк України здійснює регулювання діяльності спеціалізованих банків через економічні нормативи та нормативно-правове забезпечення здійснюваних цими банками операцій. Банк набуває статусу спеціалізованого банку у разі, якщо більше 50 відсотків його активів є активами одного типу. Банк набуває статусу спеціалізованого ощадного банку у разі, якщо більше 50 відсотків його пасивів є вкладами фізичних осіб. На підставі ст. 47 цього закону “Про банки і банківську діяльність” виключно банківськими вважаються операції: 1) приймання вкладів (депозитів) від юридичних і фізичних осіб; 2) відкриття та ведення поточних рахунків клієнтів і банків-кореспондентів, у тому числі переказ грошових коштів з цих рахунків за допомогою платіжних інструментів та зарахування коштів на них; 3) розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик. Національний банк України здійснює регулювання та банківський нагляд відповідно до положень Конституції України, Закону України "Про Національний банк України", інших законодавчих актів та нормативно-правових актів Національного банку України. Згідно із законом України “Про Національний банк України” Національний банк України є центральним банком України, особливим центральним органом державного управління. Національний банк є економічно самостійним органом, який здійснює видатки за рахунок власних доходів у межах затвердженого кошторису, а у визначених законом випадках – також за рахунок Державного бюджету України. Національний банк є юридичною особою, має відокремлене майно, що є об’єктом права державної власності і перебуває у його повному господарському віданні. Національний банк не відповідає за зобов’язаннями органів державної влади, а органи державної влади не відповідають за зобов’язаннями Національного банку, крім випадків, коли вони добровільно беруть на себе такі зобов’язання. Національний банк не відповідає за зобов’язаннями інших банків, а інші банки не відповідають за зобов’язаннями Національного банку, крім випадків, коли вони добровільно беруть на себе такі зобов'язання. Національний банк може відкривати свої установи, філії та представництва в Україні, а також представництва за її межами. Наступною темою для розгляду у даній роботі є небанківські фінансові установи. Фактично – це заклади, що не є банками, але здійснюють певні фінансові операції. Вони діють на основі відповідних нормативно-правових актів, але без ліцензії, що дає право на діяльність, притаманну лише банківським установам. Тобто небанківські установи в Україні не мають права приймати депозитні вклади та вести поточні рахунки клієнтів згідно із законом “Про банки і банківську діяльність”, ст. 47. Однак, разом з тим, такі установи мають дещо спільне з банками: - функціонують у тому самому секторі грошового ринку, що й банки, у секторі опосередкованого фінансування; - формуючи свої ресурси (пасиви), вони випускають, подібно до банків, боргові зобов’язання, які менш ліквідні, ніж зобов’язання банків, проте теж можуть реалізовуватися на ринку як додатковий фінансовий інструмент; - розміщуючи свої ресурси в дохідні активи, вони купують боргові зобов’язання, створюючи, подібно до банків, власні вимоги до інших економічних суб’єктів, хоч ці вимоги менш ліквідні і більш ризиковані, ніж активи банків. Оскільки, згідно із законодавством, діяльність небанківських фінансових устканов не зачіпає процесу створення депозитів, залучення коштів здійснюється двома способами: на договірних засадах та шляхом продажу посередником своїх цінних паперів (акцій, облігацій). Звідси всі ці посередники поділяються: на договірних фінансових посередників, які залучають кошти на підставі договору з кредитором (інвестором), та на інвестиційних фінансових посередників, які залучають кошти через продаж кредиторам (інвесторам) своїх акцій, облігацій, паїв тощо. Серед договірних фінансових посередників за видами послуг, які вони надають своїм кредиторам можна виокремити: - страхові компанії; - пенсійні фонди; - ломбарди; - лізингові компанії; - факторингові компанії. У свою чергу інвестиційні фінансові посередники поділяються на: - інвестиційні фонди; - фінансові компанії; - кредитні товариства, спілки то що. Рис. 2. Структура системи небанківських фінансових установ України. Зробимо загальний огляд договірних фінансових посередників.Страхові компанії – це фінансові посередники, що спеціалізуються на наданні страхових послуг, їх діяльність полягає у формуванні на підставі договорів з юридичними і фізичними особами (через продаж страхових полісів) спеціальних грошових фондів, з яких здійснюються виплати страхувальникам грошових коштів в обумовлених розмірах у разі настання певних подій (страхових випадків). Пенсійні фонди – це спеціалізовані фінансові посередники, які на договірній основі акумулюють кошти юридичних і фізичних осіб у цільові фонди, з яких здійснюють пенсійні виплати громадянам після досягнення певного віку. Ломбарди – фінансовий посередник, що спеціалізується на видачі позичок населенню під заставу рухомого майна. Лізингові компанії – фінансові посередники, що спеціалізуються на придбанні предметів тривалого користування (транспортних засобів, обладнання, машин тощо) та передачі їх в оренду фірмам-орендарям для використання у виробничій діяльності, які поступово сплачують їх вартість протягом визначеного строку. Факторингові компанії (фактори) – фінансові посередники, що спеціалізуються на купівлі у фірм права на вимогу боргу. Ці права існують, як правило, у вигляді дебіторських рахунків за поставлені товари, виконані роботи, надані послуги. Наступним кроком, розглянемо інвестиційні фінансові посередники. Інвестиційні фонди – це фінансові посередники, що спеціалізуються на управлінні вільними грошовими коштами інвестиційного призначення. Вони спочатку акумулюють грошові кошти дрібних приватних інвесторів шляхом випуску власних цінних паперів, а потім розміщують їх в акції інших корпорацій та в державні цінні папери. Фінансові компанії мають ту характерну особливість, що мобілізовані звичайним для інвестиційних посередників шляхом (через продаж своїх цінних паперів) кошти направляють у позички фізичним та юридичним особам для придбання товарів виробничого чи споживчого призначення. Кредитні кооперативи (товариства, спілки) – це посередники, що працюють на кооперативних засадах і спеціалізуються на задоволенні потреб у кредиті своїх членів, переважно підприємств малого і середнього бізнесу будь-якої форми власності, фермерських та домашніх господарств, фізичних осіб. Ресурси їх формуються шляхом продажу паїв своїм членам, стягування з них спеціальних внесків, одержання позичок у банках, одержання доходів від поточної діяльності. У цій роботі розглянуті загальні риси та принципи роботи фінансової системи держави. Для даної сфери української держави, характерні стан формування, розвитку, відсутність сталості. Очевидно, що це, також, є відображенням загального кризового стану економіки України. Варто сказати, що період становлення банківської системи в нашій державі ще досить короткий і почався із набуттям нею незалежності у 1991 р. Загальними рисами у процесі формування фінансової системи пострадянської України була децентралізація, утворення та формування недержавних фінансових установ, зменшення рівня контролю над ними з боку держави. Розглядаючи структуру фінансової, зокрема, банківської системи нашої держави, можна зробити висновок про її відповідність загальноприйнятим європейським моделям, як приклад – схожість системи універсальних комерційних банків України та Німеччини. Відповідно, подальший розвиток фінансової системи, пов’язаний і потребує стабілізації загальноекономічного становища держави, утворення середнього класу громадян, зростання рівня доходів населення України. Перелік використаних джерел і літератури 1. Бутусова Т. Впереди – дефолт. // Газета “Сегодня”, 17 августа 1998 года, № 407. 2. Гроші та кредит: Підручник. За заг. ред.: М.І.Савлука. — К. :КНЕУ, 2002. 3. Закон України “Про банки і банківську діяльність”. Відомості Верховної Ради України від 09.02.2001 - 2001 р., № 5, стаття 30. 4. Закон України “Про Національний банк України”. Відомості Верховної Ради України від 23.07.1999 - 1999 р., № 29, стаття 238. 5. Карманов Є.В. Банківське право України: Навчальний посібник. — Харків: Консул, 2000. 6. Костюченко О.А. Банківське право України: Підручник. — 3-тє видання. — К.: Видавництво А.С.К., 2003. Міністерство внутрішніх справ України Національний університет внутрішніх справ Контрольна робота з курсу “Основи економічної теорії” на тему “Банківська система, її сутність і структура. Небанківські фінансові установи” Виконав: Шевцов І.П. Перевірив: доц. С. 2006
1 2 3 4 5 Категория: Економічна теорія, Політекономіка \| Добавил: Aspirant (08.04.2014)
Просмотров: 374 \| Рейтинг: 0.0/0

Всего комментариев: 0


Имя *:
Email *:

Код *: