Реферат на тему: Заповідники світу та України - Екологія - Реферати - Каталог статей

Реферат на тему: Заповідники світу та України. ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА 1.1 Згальні уявлення про заповідники світу та України Національний парк — територія, звичайно визначена у законі та у державній власності, охороняєма від більшості типів людської діяльності та забруднення. Національний парк є категорії II згідно визначенню . Звичайно, на відміну від строгого режиму та , де заборонена майже будь-яка діяльність людини, однією з цілей створення національних паркій є відпочинок, тому вони дозволяють відвідування туристів та перебування на своїй території за певними умовами. Найбільшим у світі національним парком є , заснований в 1974 році. В році англійській поет описав , як «щось подібне до народного надбання, на яке кожна людина має право, кожна хто має око щоб його побачити серце, щоб насолодитися». Живописець в своїх подорожах по Американському Заходу написав в році що «Корінні американці в Сполучених Штатах можуть бути збережені рішенням уряду ... у прекрасному парку ... Народний парк, що містить людей та тварин, у всій дикості і свіжості їх краси!». Подібні ідеї виражалися і в йнших країнах, у Швеції, наприклад, барон Адольф Ерік Норденскйольд зробив таку пропозицію в році. Шотландсько-американський натураліст здійснив ці ідеї в концепції національних парків, передбачаючи багато ідей збереження природи і руху в захист навколишнього середовища. Перше зусилля будь-яким урядом захистити природну територію були здійснені в , коли президент підписав Акт Конгресу , віддаючи і (яка пізніше стала ) штату із вимогою: Штат повинен прийняти цей грант на певних умовах, а саме підтримання території для суспільного використання і відпочинку, та не передачі її третім особам.У році, став першим у світі справжнім національним парком. Коли дивовижні природні риси Йеллоцстоуна були відкриті, це місто було частиною території, а не штату США, тобто не було штату, який міг би взяти відповідальність за нього. Тому Федеральний Уряд прийняв пряму відповідальність за парк, процес формально завершився року. Це рішення було результатом об'єднаних зусиль захисників природних ресурсів, політиків і бізнес-структур — а саме, Північної Тихоокеанської Залізниці, чия лінія через Монтану отримала значну вигоду через створення цього нового туристичного атракціону, тільки разом вони зуміли забезпечити проходження законопроекту через Конгрес Сполучених Штатів.Видатний американський письменник та журналіст писав, що національні парки — найкраща ідея американців — відхилення від королівських заповідників Старого Світу, які аристократи збарігали для себе — невід'ємно демократичні, відкриті для всіх, „вони відображають нас в найкращому світі, а не найгіршому” . Навіть із створенням Йеллоустоунського Йосемітського, і 37 інших національних парків і пам'ятників, пройшло 44 роки, поки не було створене єдине агенсьтво для керування ціми територіями — (National PArk Service, NPS). Цікаво, що створення цієї служби було в зрачній мірі заслугою однієї людини, бізнесмена , який переконав секретаря внутрішніх справ Франкліна Кнайта Лейна у її потрібності. Число територій, якими зараз керує Національна паркова служба у США, складає 390, з яких тільки 58 мають стетус національного парку.Слід за створенням національним парків в Йеллоустоуні та Йосеміті, ідея була підхоплена й іншими країнами. У , був заснований на півдні від Сіднея в році. У , (потім також відомий як Національний парк Скелястих Гір) став його першим канадським національним парком у році. створила свій перший національний парк в році. У Європі першими національними парками стали дев'ять парків, відкритих у в році. Зараз Європа має 359 заповідників і національних парків . Після , національні парки були засновані по всьому світу. Вхід в був першим французьким національним парком, заснований в 1963 році після хвилі протестів проти туристичних проектів. на півдні штату , заснований в 1928 році. До того він був Національним прородним пам'ятником.Національні парки зазвичай розташовані в місцях, які були в значній мірі нерозвинені, і часто зберігають області з рідними тваринами, рослинами і (особливо тими, що знаходяться у небезпеці), або незвичайні геологічними особливостями. Іноді, національні парки створюються в розвинутих областях з метою повернення деяикх територій якмога близько до їх орігинального стану. У деяких країнах, наприклад Англії і Уельсі, національні парки не дикі, не належать уряду, і можуть включати істотні поселення і використання землі, які часто є складовими частинами ландшафту.Національні парки грають подвійну роль, і як притулок для живої природи, так і як популярні туристичні райони. Потрібно зберігати баланс між ціми двога напрямками, які, проте, часто пов'язані, наприклад, туристи часто приносять паркам дохід, якій може витрачатися на проекти збереження природи. Парки також служать резервом істотних природних ресурсів, наприклад , та інших цінних продуктів. Баланс між витрачанням цих ресурсів та їх збереженням також важливий для умравління парків. Інколи національні парки становляться місцем незаконної забудови та іншого використання, часто через політичну . Така діяльність загрожує цілісності багатьох екосистем. Деякі країни також оголошують національними парками місця особливої культурної, наукової або історичної важливості, або створюють для них особливі об'єкти в межах своїх національних паркових систем. Інші країни використовують інші схеми для збереження історичних місць. Деякі з цих місць, якщо вони відповідають потрібним критеріям, оголошують місцями . У багатьох країнах не центральний, а місцевий уряд може відповідати за обслуговування паркових систем. Деякі з таких парків також називаються національними.Біологічним різноманіттям називаються всі види рослин та тварин, які населяють певну екосистему. В свою чергу, екосистема є сукупністю живих організмів (рослин, тварин, грибів, бактерій) і умов, в яких вони існують (ландшафтних, кліматичних тощо). Високий рівень біорізноманіття – одна з основних ознак стабільності екосистеми. Кожен вид в ній має свій “фах”: споживає та виробляє певні ресурси, взаємодіє з іншими організмами, й зникнення хоча б одного з “фахівців” викликає руйнування цих взаємозв'язків. Екосистема може компенсувати такі втрати, заміщаючи одні види іншими, але до певної міри. Крім того, це потребує часу. Якщо ж види зникають занадто швидко, екосистема починає руйнуватися. Зараз подібні процеси відбуваються, переважно, внаслідок активної діяльності людини. Постійно зростає негативний вплив на середовище існування диких видів, а також неконтрольоване чи нелегальне вилучення їх з природи. Особливо страждають ті, що мають промислову цінність – використовуються для виготовлення продуктів харчування, ліків, парфумерії, товарів широкого вжитку, та рідкісні - через привабливість для численних колекціонерів-аматорів. За останні 300 років лише серед ссавців і птахів знищено понад 160 видів.Будь-яка зміна навколишнього середовища, спричинена людською діяльністю, в результаті негативно позначається на економіці, соціальному житті і здоров'ї самих людей. Так, вирубка карпатських лісів призвела до катастрофічних повеней, побудова каскаду водосховищ на Дніпрі – до зникнення багатьох цінних промислових видів риб, перевипас худоби в степових регіонах - до опустелювання, меліорація – до засолення ґрунтів і зміни гідрологічного режиму рік, глобальне забруднення атмосфери – до парникового ефекту, кислотних дощів тощо. Нераціональна господарська діяльність унеможливлює відтворення й взагалі існування багатьох представників флори й фауни. Тому необхідність законодавчої, науково обґрунтованої регуляції такої діяльності й охорони всіх видів живих організмів, які ще існують на планеті, очевидна. Спроби свідомо обмежити споживання природних ресурсів людина робила ще за язичницьких часів. Існували табу на знищення тотемних тварин і рослин. Своєрідними заповідниками були священні гаї, а також ділянки лісу для князівського полювання – звіринці, де добування дичини різко регламентувалося. Пізніше подібні заборони виходили вже як документи - різні князівські, царські, королівські укази. Про серйозні природоохоронні заходи почали замислюватися тільки на початку ХХ століття, коли споживацьке ставлення до навколишнього середовища вдарило по кишені - різко знизилися обсяги видобутку промислових видів. На зміну ставлення до довкілля і місця в ньому людини вплинули також розвиток біології й екології. Виникли поняття екосистеми, біосфери та ін. З'явилися законодавчі акти й списки видів, що зникають, почали організовуватися заповідники та національні парки - охорона природи перейшла на державний рівень. Зараз існує декілька типів природних резерватів, найрозповюдженішими є заповідники, національні парки й заказники. Заповідники, роль яких – збереження екосистем, бувають природні, де господарська діяльність і використання природних ресурсів цілком заборонені, і біосферні. Останні складаються з ядра (заповідна територія), буферної зони (охороняє ядро від антропогенних впливів), зони відновлення екосистем з регламентованою господарською діяльністю й зони господарського використання. Всього в світі нараховується понад 10 тис. різних заповідників. Національні парки мають звичайно велику площу й зони, подібні до зон біосферного заповідника. Тут заборонено багато видів господарської діяльності. Але, на відміну від заповідників, уся чи значна частина території відкрита для регулярного відвідування - рекреації. У заказниках охороняються окремі види тварин, рослин і частина природно-територіального комплексу в певні сезони чи цілорічно. Господарська діяльність тут дозволена настільки, наскільки не завдає шкоди об’єктам, що охороняються. Поступово стало зрозуміло, що охорона окремих видів в окремих країнах - малоефективна, необхідно оберігати екосистему в цілому. З'явилися міжнародні законодавчі акти – природоохоронні конвенції, норми на використання природних ресурсів, квоти на забруднення навколишнього середовища. Однією з глобальних ідей останніх років у галузі стала пропозиція об'єднати різноманітні природні резервати в екологічну мережу за допомогою природних коридорів. Крім того, в світі існують червоні списки різних рівнів: Червоний список Міжнародного союзу охорони природи, Червоні книги різних регіонів, а також Додатки до різних природоохоронних конвенцій. Останнє видання Червоної книги України датується 1994 р. і є дещо застарілим - зараз триває підготовка нового видання. Червона книга чи список – це офіційний документ міжнародних неурядових і національних адміністративних організацій, анотований перелік видів тварин чи рослин, стан яких викликає занепокоєння щодо їхнього майбутнього. Вона не має юридичної сили і є лише основою для створення законодавчих актів. Основна її роль – вказати для кожного виду конкретні найдієвіші методи захисту. Україна має низку природоохоронних законів: “Про природно-заповідний фонд”, “Про тваринний світ”, “Про рослинний світ”, “Про загальнодержавну програму формування екологічної мережі України”, а також закони, прийняті у зв'язку з приєднанням нашої держави до міжнародних конвенцій. Наприклад, згідно з Бернською конвенцією, до Закону “Про мисливські господарства” ввійшли нові положення щодо знарядь полювання, до останньої редакції Закону “Про тваринний світ” – положення про чужорідні види. Створено рекомендації щодо охорони чорноморського дельфіна. У рамках виконання Конвенції про міжнародну торгівлю видами дикої фауни й флори, що знаходяться під загрозою зникнення, вийшли “Правила видачі дозволів та сертифікатів на ввезення в Україну та вивезення за її межі зразків видів дикої фауни та флори”. Згідно з Боннською конвенцією прийнято два міжнародних меморандуми щодо тонкодзьобого кроншнепа й дрофа. В Україні зараз діють такі міжнародні конвенції: - Конвенція про біорізноманіття (Ріо-де-Жанейро, 1992р.), ратифікована Україною в 1994 р.; - Конвенція про охорону дикої флори і фауни та природних середовищ існування в Європі (Берн, 1979р.), ратифікована в 1996 р., вступила в силу в 1999 р.; - Конвенція про міжнародну торгівлю видами дикої фауни і флори, що знаходяться під загрозою зникнення (1973 р.), ратифікована в 1999 р., вступила в силу в 2000 р.; - Конвенція про охорону водно-болотних угідь (Рамсар, 1971 р.), ратифікована в 1996 р.; - Конвенція про збереження мігруючих видів диких тварин (Бонн, 1979 р.), ратифікована в 1996 р., вступила в силу в 1999 р.; - Угода по збереження афро-євразійських мігруючих водно-болотних птахів (1996 р.), ратифікована в 2002 р., вступить в силу наприкінці 2002 р.; - Угода про збереження кажанів (1995 р.), ратифікована в 1999 р., вступила в силу в 2000 р. На V Всеєвропейській конференції міністрів “Довкілля для Європи”, що проходитиме в Києві в травні наступного року, розглядатиметься декілька міжнародних документів, які стосуються збереження біорізноманіття. Це Протокол зі стратегічної оцінки природокористування, декілька конвенцій - Карпатська, Кавказька та Дніпровська, а також Водна ініціатива для країн Середньої Азії. Чотири останні угоди створені в процесі розвитку Гірської та Водної ініціатив, проголошених на Всесвітньому саміті зі стійкого розвитку, який відбувся цього року в Йоганнесбурзі (ПАР). У 1991 році Верховна Рада України оголосила всю територію України зоною екологічного лиха. За 2 роки до цього спеціалістами-географами Української Академії наук була вперше розроблена й складена карта стану навколишнього середовища України, за окремими компонентами природи.Вирішення проблеми поліпшення екологічного стану території України у першу чергу слід починати з впровадження системи природоохоронних заходів у тих регіонах, де сьогодні екологічна ситуація найбільш напружена і які мають найбільше соціально-економічне значення для нашої держави.Такими регіонами уряд визнав: Донецько-Придніпровський, Поліський, Карпатський, Азово-Чорноморський. Природно-заповідний фонд становлять ділянки суші і водного простору, природні комплекси та об'єкти яких мають особливу природоохоронну, наукову, естетичну, рекреаційну та іншу цінність і виділені з метою збереження природної різноманітності ландшафтів, генофонду тваринного і рослинного світу, підтримання загального екологічного балансу та забезпечення фонового моніторингу навколишнього природного середовища.В Україні природно-заповідний фонд охороняється як національне надбання, щодо якого встановлюється особливий режим охорони, відтворення і використання. Україна розглядає цей фонд як складову частину світової системи природних територій та об'єктів, що перебувають під особливою охороною. До природно-заповідного фонду України належать: природні території та об'єкти - природні заповідники, біосферні заповідники, національні природні парки, регіональні ландшафтні парки, заказники, пам'ятки природи, заповідні урочища, штучно створені об'єкти - ботанічні сади, дендрологічні парки, зоологічні парки, парки-пам'ятки садово-паркового мистецтва.У зв'язку з цим законодавством України природно-заповідний фонд охороняється як національне надбання, щодо якого встановлюється особливий режим охорони, відтворення і використання. Україна розглядає цей фонд як складову частину світової системи природних територій та об'єктів, що перебувають під особливою охороною. Заказники, пам'ятки природи, ботанічні сади, дендрологічні парки, зоологічні парки та парки-пам'ятки садово-паркового мистецтва залежно від їх екологічної і наукової, історико-культурної цінності можуть бути загальнодержавного або місцевого значення. Залежно від походження, інших особливостей природних комплексів та об'єктів, що оголошуються заказниками чи пам'ятками природи, мети і необхідного режиму охорони: заказники поділяються на ландшафтні, лісові, ботанічні, загальнозоологічні, орнітологічні, ентомологічні, іхтіологічні, гідрологічні, загальногеологічні, палеонтологічні та карстово-спелеологічні, пам'ятки природи поділяються на комплексні, ботанічні, зоологічні, гідрологічні та геологічні.Законодавством Автономної Республіки Крим може бути встановлено додаткові категорії територій та об'єктів природно-заповідного фонду. Природні заповідники – це природоохоронні, науково-дослідні установи загальнодержавного значення, покликані зберігати в природному стані типові або виняткові для даної ландшафтної зони природні комплекси з усією сукупністю їх компонентів, вивчати природні процеси і явища, що відбуваються в них, розробляти наукові засади охорони навколишнього середовища, ефективного використання природних ресурсів та екологічної безпеки. Ділянки землі та водного простору, що належать до заповідників, вилучаються з господарського користування. Заповідник – вища форма охорони природних територій, природна лабораторія, де ведуться комплексні наукові дослідження. Заповідники є в кожному великому природному комплексі. У зоні мішаних лісів – Поліський на півночі Житомирської області. Охороняється ландшафт мішаних лісів. У Лісостепу – Канівський (Черкаська обл.), Медобори (Тернопільська обл.), Розточчя (Львівської обл.). Охороняються ландшафти Лісостепу.У Степу – Асканія-Нова і Чорноморський (Херсонської обл.), Дніпровсько-Орільський (Дніпропетровська обл.), Луганський (Стрільцівський Степ, Провальський Степ, Станично-Луганський Степ), Український степовий (Михайлівська цілина в Сумській області, Хомутівський степ у Донецькі обл., цілина в Сумській обл., Кам’яні могили в Запорізькій обл.), Дунайські плавні (Одеської обл.). Об’єктами охорони є степові ландшафти.У Карпатах – Карпатський. Зберігає рідкісні, майже не ушкоджені гірські екосистеми лісового, субальпійського та альпійського поясів.У Криму – Кримський, Ялтинський, Карадазький, Мис Мартьян. Охороняється рідкісна рослинність середземноморського типу. Пропоную розглянути два найцікавіших, на мою думку, заповідники України – Карпатський та Кримський. На їх прикладі можна краще зрозуміти що таке природний заповідник і яка робота ведеться по збереженню природного довкілля. Карпатський заповідник. Створений у 1968 році, з 1992 року входить до мережі біосферних резерватів ЮНЕСКО Загальна площа 57880 га.Карпатський заповідник належить до найбільших та найцікавіших об’єктів природно-заповідного фонду України. Майже 2,5 відсотки території Карпатського регіону знаходиться під охороною заповідника, екосистеми якого віднесені до найцінніших на нашій планеті, і з 1993 року входять до міжнародної мережі біосферних резерватів ЮНЕСКО. З 2000 року Карпатський заповідник є українським партнером проекту WWF "Ініціатива Карпатського Екорегіону" У складі Карпатського заповiдника (КЗ), загальна площа якого становить 57880 гектарiв, налічується шість вiдокремлених масивiв та ботанічні заказники державного значення “Чорна Гора” і “Юлівська Гора”. Вони розмiщені на територiї Рахiвського, Тячiвського, Хустського та Виноградівського районiв Закарпатської областi в межах висот від 180 до 2061 м. Така територіальна структура репрезентує практично все ландшафтне та біологічне різноманіття Українських Карпат. Тут представленi найкраще збереженi карпатськi екосистеми, якi є сховищами для багатьох рiдкiсних і зникаючих видiв рослин і тварин. У заповiднику вiдмiчено 64 види рослин i 72 види тварин, занесених до Червоної книги України та до Європейського Червоного списку. Клімат Карпатського заповідника коливається від помірно теплого в "Долині нарцисів" від - 1,7 °С в січні, до + 19 °С в червні, кількість опадів 650 мм на рік) до холодного на вершинах гір від - 7-8,5 в січні °С, до+ 11-15 °С в червні, кількість опадів 980-1500 мм на рік). Заповідник характеризується великою різноманітністю грунтового покриву. Майже 90% його територiї вкрито лiсами, для яких типовими є свiтло-бурi та темно-бурi гiрсько-лiсовi грунти. Для верхньої межі лісу характерні світло-бурі грунти. У високогір`ї переважають торфянисто-гiрсько-пiдзолистi i гiрсько-лучно-буроземнi грунти. На вапняках утворились щебнистi, а в долинах рiчок - дерновi, iнодi глеєвi грунти. Карпатський заповідник є одним з найбільших наукових та еколого-освітніх центрів Карпатського регіону. Тут працюють численні наукові лабораторії, створена мережа моніторингових ділянок, фенологічних пунктів, гідро- та метеопостів. Заповідник є природною лабораторією для багатьох вітчизняних та іноземних науково-дослідних установ. На його території розгорнута мережа еколого-освітніх, науково-пізнавальних маршрутів та інформаційних центрів, працює єдиний в Україні Музей "Екології гір та історії природокористування Карпат", є власна відеостудія, видається всеукраїнський екологічний науково-популярний журнал "Зелені Карпати". Щороку Карпатським біосферним заповідником проводиться Міжнародна природоохоронна акція “Марш парків”, присвячена Всесвітньому Дню Землі. Під час її проведення організовуються науково-популярні лекції, бесіди, учнівські конференції, "круглі столи", вікторини, екологічні ігри, конкурси тощо. Крім того, до Національного Дня довкілля працівниками заповідника запроваджено проведення регіональної природоохоронної акції, спрямованої на збереження карпатської природи. "День довкілля" – акція реальної допомоги навколишньому середовищу. В її рамках організаціями та підприємствами міста, а також школами проводяться толоки, екологічні десанти тощо. Традиційними є також екоосвітні акції "День заповідника", "Тиса – срібна ріка краю", "Екологічний тиждень", що проводяться протягом року. Особливо важливою є також організація на базі Карпатського біосферного заповідника літніх екологоосвітніх таборів. Найбільш відомим серед них є Всеукраїнський наметовий табір-експедиція "Ойкос", що вже вісім років поспіль працює на території КБЗ. Юні натуралісти з багатьох регіонів України приїжджають познайомитися з природою Карпатського регіону. Карпати належать до порівняно молодих гірських систем. Вони виникли в альпійській геосинклінальній зоні в період рухів мезозойської ери. Головна роль у геологічній будові Карпат належить кайнозойським відкладам. Палеогенові верстви цієї ери складають власне Карпати, а неогенові – Прикарпаття і Закарпаття. Українські Карпати є нині однією з найбільш перспективних зон для масового відпочинку та лікування трудящих нашої країни. На великій території Карпат зростає більше половини усіх видів нижчих і вищих рослин. 1.2 Фізико-географічна частина Карпатський національний природний парк (КНПП) розташований в південно-східній частині Івано-Франківської області, на території Надвірнянського і Верховинського районів та території Яремчанської міськради. Його територія простягається на 55 км з півночі на південь і на 20 км зі сходу на захід. В своєму складі парк має 12 лісництв, загальна площа яких становить 38583 га. З врахуванням площ сільсько-господарських земель загальна площа парку становить 50303 га [3]. Чорногірське лісництво КНПП розташоване в кінцевій частині парку. Його площа складає 3405 га, а територія розділена на 17 кварталів. Всі володіння Чорногірського лісництва розташовані на території Ворохтяньського району. З півночі територія лісництва обмежена землями Бистрецького лісництва. На сході прилеглим до Чорногірського лісництва територією є Високогірне лісництво КНПП і Закарпатська область. Абсолютні висоти в межах лісництва змінюються від 700 до 1539 м. Найнижчі висоти спостерігаються в районі Ворохти, в долині р. Чорний черемош. Найвищі відмітки в центрі, в районі Чорногірського лісництва (г. Явірник– 1374,1 м). 1.3 Ландшафтна характеристика Чорногірського лісництва Ландшафт Чорногірського лісництва представлений гірською групою, що є найбільш піднесеною частиною Українських Карпат. Північно-східні схили г.Явірник розчленовані численними гірськими потоками, що належать до верхів'я Чорного Черемошу. Для ландшафту Чорногірського лісництва характерне поєднання середньо-гірської крутосхилової лісистої місцевості зі змішаними і чистими хвойними, рідко буковими, лісами, полонинських субальпійських і альпійських місцевостей; а також терасово-долинних і гірськоо-ущеленних місцевостей, що займають підлегле місце [3]. Місцевість полонинського високогір'я представлена декількома типовими урочищами, що відрізняються положенням, крутизною схилів, рослинністю. Характерні куполоподібні і конічні вершини, круті (15-30о) і дуже круті (більше 30о) пригребеневі схили зі скельними відслоненнями, крупногалечниковими розсипами. У рослинному покриві ведуче місце займають лежачевівсяницеві, ситникові і щучникові луки. Поширені голубікові і брусницеві пустища, чагарникові криволісся із сосни гірської і зеленої вільхи. Ґрунти гірсько-лучного типу. Місцевість давньольодовикового Чорногірського лісництва у відмінності від урочищ полонинського високогір'я, представлена головним чином різко увігнутими нерідко скелястими формами рельєфу, створеними в процесі четвертинного зледеніння г. Явірник. Це кари і цирки, коритоподібні відрізки долин, “нижні кітли” і інші супроводжуючі їх елементи, приурочені, як правило, до верхів'їв річкових долин. Вони розташовані уздовж головного хребта, глибоко врізаючись у його спокійну, куполоподібну поверхню. Для урочищ характерні кари давніх льодовиків із крутими тильними і боковими стінками, а також увігнутим і зволоженим дном. Нижче знаходяться великі кріслоподібні розширення долин, розташовані під устями карів у результаті ерозії льодовиків у зоні м'яких порід флішу, а також у місцях злиття льодовикових мас. Характер рослинності близький по складу до місцевості полонинського високогір’я. Велику площу займає криволісся, зустрічаються чорничні пустища, зарослі ялівцю, рододендрону. Ґрунти також гірсько-лучного типу, у днищах карів і долин зустрічаються торфовища, післяльодовикові озера. Описані вище місцевості є зосередженням багатьох рідкісних, реліктових і ендемічних видів рослин, що підлягають охороні. У них відзначені практично всі лавинонебезпечні ділянки. Своєрідність і краса рельєфу є дуже привабливими для туристів і відпочиваючих. Значна частина території включена в заповідну зону, чим різко обмежений доступ туристів, заборонений випас худоби, поширені природоохоронні науково-дослідні роботи. Місцевість крутосхилового лісистого середньогір’я представлена численними середньогірними хребтами і відрогами, що також розчленовуються вузькими і глибокими долинами приток і Чорного Черемоша. Хребти і відроги відображають найбільш стійкі стосовно денудації зони пісковиків. При цьому вони відрізняються асиметричними схилами і моноклінальною геологічною структурою. Схили, що збігаються з напрямком падіння флішових товщ, більш положисті (6-150), а ті, що відслонюють верхи шарів – круті. У смузі даної місцевості у верхів'ях Чорного Черемошу збереглися бічні моренні гряди. Рослинний покрив на значній частині площі представлений мішаними і чистими (вище 1200-1250 м) ялинниками, фрагментами мішаних бучин. На другорядних річкових долинах зустрічаються ділянки вільхи сірої. Положисті ділянки схилів, гребенів і вершин часто зайняті після лісовими білоусовими червоновівсяницевими луками, що є результатом господарської діяльності місцевого населення в минулому. Значна частина таких урочищ розташована в басейні Чорного Черемоша. Луки використовуються як пасовища і сінокісні угіддя, у помірній термічній зоні часто заселені. Ґрунтовий покрив представлений типом бурих гірсько-лісових ґрунтів. Ліси до організації заповідних лісництв і природного парку піддавалися посиленій експлуатації. У рекреаційному відношенні місцевість практично неосвоєна. Уздовж Чорного Черемоша виділяється незначна площа місцевості терасованих днищ річкових долин. Це звичайно низькі і вологі I і II тераси шириною 100-200 м, що поростили ялиною і вільхою сірою з фрагментами різнотравних лук. На цих терасах звичайно прокладені дороги загального користування, маються окремі поселення. Полонинсько-Чорногірська область – це найбільш висока частина Українських Карпат, що складається з Полонинського хребта і гірських груп Свидовець, Чорногора і Явірника. Вони складені юрськими, крейдовими і палеогеновими конгломератами і вапняками, ядра антиклінальних підняттів – кристалічними породами. У рельєфі важливу роль відіграють полонинські поверхні вирівнювання, структурно-денудаційні, давньольодовикові (кари, цирки) форми, глибокі річкові долини. Для області характерна вертикальна кліматична зональність. Тут є усі вертикальні термічні зони. Річна кількість опадів складає 1300-1500 мм і є максимальною для Українських Карпат. Літо на полонинах коротке, прохолодне, з частими дощами і туманами, іноді випадає сніг. Осінь холодна і дощова. Узимку випадає багато снігу, часто бувають снігові бурани. Для середньогірних ландшафтів характерна чітко виражена висотна поясність [3,4]. Середньогір’я з крутими схилами покриті буковими і ялиновими лісами на буроземних і дерново-буроземних ґрунтах. На більш положистих південно-західних схилах букові ліси піднімаються до субальпійского пояса. До полонин підступають смереково-ялицеві ліси. Вище лісового поясу розвинутий пояс соснового і вільхового криволісся. Субальпійські лучні ландшафти найбільш поширені на висотах 1500-1800 м. На продуктах вивітрювання флішових порід сформувалися гірсько-лучні, гірсько-дернові і торф'янисті ґрунти. У рослинному покриві переважають листяні чагарники, щільнодернисті, високотравні і різнотравні луки, осоки, сфагново-мохові асоціації. Альпійський пояс найкраще розвинутий на Полонисько-Чорногірському масиві – найвищому гірському вузлі Українських Карпат,зокрема Чорногірському лісництві. Крім Говерли (2061 м), тут піднімаються вершини Бребенескул (2037 м), Петрос (2022 м), Піп Іван (2026 м), Гутин-Томнатик (2016 м), Ребра (2001 м), Туркул (1932 м) Явірник (1374,1 м) і ін. В альпійському поясі ростуть щільнодернисті злаки, осоково-ситникові, чагарникові і рододендронові формації. Характерна риса – виразність форм плейстоценового зледеніння (улоговинні розширення верхів'їв рік, плоскодонні і крутосхилові цирки з осипними конусами і накопиченнями морени, трогові долини, кари, карові гребені, що називаються карпатським високогір'ям). Середногірні ландшафти Полонинсько-Чорногорської області дуже мальовничі. Тут знаходяться глибокі ущелисті долини рік. За ландшафтними особливостями в області виділяються дві підобласті: Полонинські Карпати та Чорногора. У структурі ландшафтів Полонинсько-Чорногірської підобласті основну роль відіграють полонинські, верховинські, низькогірні, середньогірні, долинно-терасові, гірсько-ущелисті, скелясті й альпійські місцевості. Полонини представляють собою вирівняні, злегка хвилясті, високо підняті безлісі поверхні з гірсько-лучними ґрунтами, покриті трав'янистою рослинністю (біловус, папороть, вівсяниця, ситник), чагарниками (сосна гірська, зелена вільха, рододендрон), мохами і лишайниками. Природна рослинність представлена субальпійськими видами. Полонини є природною кормовою базою. Великі полонини мають власні назви – Пожижевська (1372 м). Верховинські місцевості поширені незначно. Середньогірні місцевості з смереково-широколистяними лісами займають схили на висотах від 1200 до 1600 м. З деревних порід домінує бук, але чисті букові ліси зустрічаються рідко. Великі площі зайняті мішаними буково-ялицевими чи смереково-буково-ялицевими лісами. У підліску розвинуті папороть, проліска, вівсяниця, крокус тощо. Добре розвинутий моховий покрив. Бучини переходять у ялицево-смерекові ліси. На г. Явірник сліди плейстоценового зледеніння виражені ще яскравіше. Льодовикові форми розвиті переважно на її північно-східних схилах. Верхні частини долин розширені, тому що в період зледеніння вони були цирками. Ці форми тут називаються кітлами. До них приурочені сучасні водозбори рік. Чорногірські цирки мають плоске дно і високі круті, місцями скелясті схили. В Чорногірському лісництві порівняно більше поширені льодовиково-акумулятивні форми рельєфу. Відносно добре збереглися великі бічні моренні вали в долині ріки Чорний Черемош, гірше – у долинах рік Дземброня і Погорілець. Розрізняються також вали кінцевих і стадіальних морен. Останні добре виражені у виді дуг, що замикають нижні кітли долин. Наявність реліктових льодовикових форм – характерна риса альпійського типу місцевості. Льодовикові цирки, кари, карові гребені, моренні накопичення – усе це своєрідні урочища альпійських місцевостей. У рослинному покриві альпійських місцевостей провідну роль відіграють низьковівсяницеві і ситникові луки. Поширені також лохинові та брусничні пустища. Менш розвиті луги із сеслерії, осок. На скелястих вершинах і кам'яних розсипах зустрічаються примула, ломикамінь, рододендрон. 1.4 Кліматичні умови Чорногірського лісництва На території Чорногірського лісництва Карпат проявляється вплив основних кліматичних факторів на формування й закономірності поширення природних екосистем, а також вплив останніх на зміну клімату в локальних та регіональних масштабах. На кліматичні умови впливає рельєф, характер якого позначається на взаємодії циркуляційних та радіаційних факторів. Тут часто проходять циклони й антициклони, які приносять різні за характером вологості повітряні маси і пов`язані з ним атмосферні фронти. Це зумовлює часті й різкі зміни погоди [3,4]. Цей район знаходиться в зоні впливу континентальних і атлантичних повітряних мас помірних широт. Іноді сюди проникають і арктичні повітряні маси. У середньому антициклональна циркуляція переважає над циклональною. Опади зумовлюються циклонами, які переміщуються із заходу на схід або північний схід. Циклони, що надходять із Середземномор`я, супроводжуються значними опадами і сильними вітрами. За загальними рисами кліматичних умов територія Чорногірського лісництва належить до одного кліматичного району. Але великий перепад висот від 700 до 2020 м, та значне розчленування рельєфу зумовлюють формування мікро- і мезокліматичних відмінностей, що проявляються на структурі рослинного покриву, видовому складі лісових та інших фітоценозів. Радіаційний режим. Важливим показником радіаційного режиму на будь-якій території є тривалість сонячного сяйва (ТСС). В горах при дослідженні ТСС враховують ступінь закритості горизонту (небосхилу), який залежить від положення на лінії горизонту точок сходу і заходу сонця. На території ПОНДВ спостерігається поперечне та поздовжнє розчленування місцевостей долинами річок – Черемоша та його приток. Залежно від напрямку річкових долин прилеглі схили отримують різну кількість прямих сонячних променів. Найменші значення ТСС (30-46 год) спостерігаються в грудні, що пояснюється найменшою тривалістю світлового дня і найбільшою хмарністю порівняно з рівнинними ландшафтами. Найбільші суми ТСС взимку спостерігаються у високогір`ї (вершина г. Явірник ). З січня ТСС поступово збільшується по всій території, максимум припадає на липень (160-250 год). У вересні всюди на території лісництва спостерігається зменшення ТСС. У середньому річна тривалість сонячного сяйва змінюється від 1386 годин у високогір`ї до 1500 у низькогір`ї. Основну кількість тепла земна поверхня одержує завдяки сумарній сонячній радіації Q. Розподіл радіації на території парку досить складний. Взимку суми Q складають 335-461 МДж/м2 за сезон. Найбільші її значення в цей час спостерігаються на гірських масивах, для яких характерне зменшення хмарності. Цей факт, а також наявність у горах стійкого снігового покриву значно збільшує сумарну радіацію за рахунок її відбивання від снігу. В грудні суми Q досягають мінімальних значень (168-210 МДж/м ) в річному ході. Навесні радіація і суми Q коливаються в межах 1214-1341 Мдж/м, влітку 1424-1418 за сезон. Найбільших значень сумарна радіація (377-578 МДж/м ) досягає в липні. Головним фактором, що впливає на розподіл сумарної радіації, є хмарність. Найбільш хмарні гірські масиви в червні. Восени сумарна радіація різко зменшується. Це пояснюється астрономічними факторами і посиленням циклонічної діяльності. Температура повітря. Оскільки ПОНДВ Чорногірського лісництва розташований у гірському районі, на просторовий розподіл температури повітря істотно впливають не лише особливості атмосферної циркуляції, а й рельєф місцевості. Найнижча пересічна місячна температура повітря спостерігається в січні. У високогірних районах вона досягає майже 7 . Найтепліший місяць на території Чорногірського лісництва- липень. На висоті 500-600м його пересічна температура становить 17 . На більших висотах вона значно нижча. З вересня починається її помітне зниження. У листопаді температура повітря у високогірних районах порівняно з середньогірними (табл.1.1) стає мінусовою (г.Явірник – 0,5). Таблиця 1. 1 – Середньомісячні та середньорічна температури повітря (0C) Місце спостереження \| Абс.м \| I \| II \| III \| IV \| V \| VI \| VII \| VIII \| IX \| X \| XI \| XII \| За рік Яремчанське ПНДВ \| 531 \| 4.3 \| 3.2 \| 0.8 \| 6.2 \| 11.9 \| 14.9 \| 17.0 \| 16.2 \| 12.4 \| 7.6 \| 2.3 \| 1.2 \| 6.7 ЧорногірськеПНДВ \| 1429 \| 6.5 \| 5.7 \| 3.3 \| 1.8 \| 6.7 \| 102 \| 11.1 \| 11.0 \| 7.9 \| 4.2 \| 0.3 \| 4.6 \| 2.7 Мінімальна температура повітря (табл. 1.2) знижується з надходженням холодних повітряних мас з півночі або з північного сходу. Її величина залежить від впливу місцевих умов. Середній мінімум температури повітря на території парку буває негативним з грудня до березня, а на висоті 800м і вище - з листопада до квітня. Мінімальні його значення в січні (-8,0-12,0 ), максимальні - в липні-серпні (9,0-12,0 ). Найбільші значення максимальної температури бувають в липні (24,9 ). До висоти 700-800м середня максимальна температура перевищує 22,0, а на висоті понад 1000 м - знижується до 16. Таблиця 1. 2 – Середній мінімум температури повітря (0 С) Місце спостереження \| Абс. H, м \| I \| II \| III \| IV \| V \| VI \| VII \| VIII \| IX \| X \| XI \| XII \| За рік Яремчанське ПОНДВ \| 531 \| 8,4 \| 7,0 \| 3,2 \| 1,7 \| 6,9 \| 10,3 \| 12,1 \| 11,4 \| 8,1 \| 3,9 \| 1,1 \| 4,8 \| 2,5 Чорногірське ПОНДВ \| 1429 \| 9,2 \| 8,3 \| 6,0 \| 0,7 \| 4,1 \| 7,4 \| 8,7 \| 8,7 \| 5,5 \| 1,6 \| 2,6 \| 7,0 \| 0,2 Опади. Розподіл опадів у гірських регіонах визначається фізичними особливостями пограничного шару повітря, характером орографії місцевості і ступінню впливу різних елементів ландшафту на повітряні потоки (табл. 1.3). На території Чорногірського лісництва спостерігається виразна тенденція до збільшення кількості опадів з висотою. В окремі роки максимальна кількість опадів за зиму може становити понад 200мм. Мінімум опадів припадає здебільшого на січень, лютий [6]. Навесні циркуляція повітряних мас визначається, в основному, впливом азовського антициклону і середземноморських циклонів. Внаслідок цього, на території Чрногірського лісництва весняна погода відзначається значною нестійкістю. Максимум опадів спостерігається влітку (60-80% річної норми). Їх випадання в цей час зумовлено переміщенням фронтів з північного сходу і заходу, а також дією південно-західних циклонів. Вітровий режим характеризується певною закономірністю, яка зумовлена як циркуляцією повітряних мас, так і рельєфом місцевості. Масивність і розташування гірських хребтів, розміри та висотне поширення річкових долин на території парку по-різному впливають на вітровий режим і зумовлюють його своєрідні гірські риси (табл. 1.4). У вузьких долинах проявляється гірсько-долинна циркуляція повітряних мас. Протягом року найменша середня швидкість вітру (1-2м/с) спостерігається влітку або на початку осені, коли переважають малоактивні процеси. На гірських вершинах (г. Явірник ) вітер у цей час досягає 4-5м/с. Взимку середня швидкість вітру становить 1-3, в горах – до 8м/с. Лавини. Снігові лавини – характерна, невідіємна риса прського ландшафту взагалі і Карпат зокрема. Вони властиві як для сильнорозчленованих, так і для слаборозчленованих середньогірських областей, можуть бути і в безлісних, і в лісових районах На схилах г. Явірник періодично сходять снігові лавини, які руйнують криволісся, верхню межу лісу і бувають небезпечними для людей. Лавинонебезпечні зони розташовуються на різних ступенях висоти. За характером руху і в залежності від морфологічних особливостей підстилаючої поверхні розрізняють осуви (снігові зсуви), лоткові і стрибаючі лавини. Таблиця 1.3– Середньомісячні та середньорічна кількість опадів (мм) Місце спостереження \| Абс. H, м \| I \| II \| III \| IV \| V \| VI \| VII \| VIII \| IX \| X \| XI \| XII \| За рік Яремчанське ПОНДВ \| 531 \| 38 \| 41 \| 44 \| 71 \| 99 \| 140 \| 135 \| 118 \| 75 \| 69 \| 61 \| 47 \| 938 ЧорногірськеПОНДВ \| 1429 \| 77 \| 104 \| 114 \| 102 \| 138 \| 189 \| 182 \| 148 \| 108 \| 98 \| 125 \| 116 \| 1501 Таблиця 1.4 – Швидкість вітру (м/с) Місце спостереження \| Абс. H, м \| I \| II \| III \| IV \| V \| VI \| VII \| VIII \| IX \| X \| XI \| XII \| За рік Яремчанське лісництво \| 531 \| 2,2 \| 2,0 \| 2,0 \| 1,9 \| 1,6 \| 1,5 \| 1,6 \| 1,7 \| 1,8 \| 1,8 \| 1,9 \| 2,2 \| 1,8 Чорногірське лісництво \| 1429 \| 8,1 \| 6,7 \| 7,0 \| 4,8 \| 4,8 \| 4,1 \| 4,4 \| 5,3 \| 5,5 \| 5,6 \| 7,3 \| 7,3 \| 5,9 Виникнення снігових лавин є наслідком взаємодії ряду взаємопов'язаних природних факторів та антропогенного впливу на структуру природних екосистем. Схід лавин і лавинонебезпечний період обумовлені внутрішніми процесами перекристалізації снігової товщі в зв'язку з тим, що в сніговому покриві відбуваються глибокі структурні зміни, які викликають утворення лавинних горизонтів ковзання. На досліджуваній території більшість сходу лавин відбувається на схилах крутизною від 25° до 55°. Частіше всього кут нахилу схилу від 30 до 40°. Ця відносно невелика крутизна сприяє значному накопиченню снігу на них. Висота снігового покриву в місцях відриву лавин від 2 до 4 м, на окремих ділянках перевищує від 8 -10 м, досягаючи в окремих випадках навіть 20 м. Взимку в районі гори Явірник переважають повітряні течії, обумовлені циклонічною діяльністю полярного фронту, в зв'язку з чим часто виникає потік атлантичного повітря, що рухається з південного заходу. Переважаючий напрям вітрів західний (північно-західний, південно-західний), тому в результаті переносу вітром снігових мас частіше всього снігові карнизи і, відповідно, обвали спостерігаються на східних і північно-східних схилах, куди вітром переноситься сніг. Найчастішою причиною сходу лавин є відлиги, що наступають після великих снігопадів, які часто супроводжуються дощами. Розміри снігових лавин коливаються в досить значних межах: об’єм скинутого снігу змінюється від декількох десятків до декількох тисяч і навіть десятків тисяч кубічних метрів. Лавинні снігозбори на досліджуваній території знаходяться переважно у верхній частині гірських масивів, для яких характерне довготривале залягання (5-7 місяців на рік) потужного снігового покриву. Причому за зиму тут випадає близько 500 мм твердих опадів, яких достатньо для утворення рівномірного снігового покриву висотою 1,0-1,5 м при щільності 0,4 г/см. Вітровий фактор зумовлює на гірських схилах у високогір’ї істотний перерозподіл снігового покриву. Здуті з підвітряних південних і південно-західних схилів снігові маси переносяться заметілями на навітряні схили північних і східних експозицій. Висота снігового покриву тут переважно досягає 2-3 м та більше, а в екстремальних умовах часто перевищує 10 м. Надмірне снігонакопичення є головною причиною утворення на схилах нестійкого снігового покриву і формування лавин. Найбільш лавинонебезпечними є рівні похилі трав’янисті схили, які не затримують сніговий покрив. Менш сприятливі для утворення лавин похилі поверхні з різко вираженими нерівностями мікрорельєфу, особливо кам’янисті розсипища. Добре фіксують снігові масиви високогірські ліси. Схили, вкриті зімкнутими смерековими фітоценозами, практично лавинобезпечні. Значну протилавинну роль виконує також субальпійське криволісся. Так, гірськососняки можуть зв’язувати своєю фітомасою товщу сніп висотою до 1,0-1,5 м. Захисна роль ялівцевих і рододендронових заростей менша. Лавини здебільшого виникають на схилах, зайня-тих лучною й чагарниковою рослинністю, травостоями щучника дернистого, біловуса стиснутого і вівсяниць, чорницевими та брусницевими пустотами. Часте сходження лавин збігається з періодом максимальних снігозапасів (лютий-квітень). Досить часто мокрі лавини й обвали важких снігових карнизів бувають навесні і в травні під час інтенсивного танення снігу. Надмірні навантаження схилів сніговими масами виникають з ряду гідрометеорологічних причин, їх нерідко зумовлюють великі снігопади та інтенсивні заметілі, які бувають короткий період (від кількох годин до доби), а також значний приріст важкого снігу, що випав. Найбільша активність лавиноутворення спостерігається під час потепління. Об'єм скинутого лавинами снігу на території Чорногірського лісництва, згідно з даними спостережень співробітників гідрометеослужби України, в середньому становість від 50 до 150 тис.м. 1.5 Геологічна та геоморфологічна структура Геологічна будова території Чорногірського лісництва, як і всього регіону досить складна і своєрідна. Вона визначається інтенсивним розвитком численних розривних порушень типу насувів, по яких різні за рангом тектонічні одиниці (зони, підзони, скиби, луски) значно насунуті одна на другу в північно-східному напрямі. Всі вони складені флішовою формацією - потужним комплексом теригенно-осадових порід (переважно пісковиків, алевролітів і аргілітів) з характерним закономірно ритмічним чергуванням їх між собою. Ця ритмічність зумовлена специфічними умовами осадонагромадження в геосинклінальному морському басейні протягом крейдового і палеогенового етапів його геологічної історії [4]. Стратиграфія. Стратиграфічний діапазон флішового комплексу Чорногірського лісництва охоплює крейду, палеоген і, можливо неоген, однак остаточне обгрунтування останнього ще потребує додаткових досліджень. Крейда. Найдавнішими відкладами, які відслонюються в межах КНПП,зокрема Чорногірського лісництва є нижньокрейдові. У розрізі світи виділяють дві частини – нижню, переважно глинисту (потужність її понад 300 м) й верхню пісковикову (150-200м). Нижньошипотську підсвіту складають чорні невапнисті аргіліти з підпорядкованими проверстками алевролітів, зелених аргілітів і лінзами сидеритів. Верхньошипотська підсвіта представлена середньоритмічним флішем з характерними для нього пісковиками. У перехідній частині між названими підсвітами простежуються окременілі сланцюваті аргіліти. Верхньокрейдовий фліш за літолого-фаціальними особливостями неоднотипний, про що свідчить порівняння його розрізів впоперек простягання Карпат. У згаданих вище межах поширення шипотської світи на ній залягають сенеман-туронські глинисті відклади яловецької світи. Остання також ділиться на дві підсвіти – нижню (20-30м), складену червоними аргілітами з поодинокими проверстками мергелів і зелених аргілітів, та верхню - з тонкоритмічним чергуванням зеленкуватих аргілітів, алевролітів і пісковиків (100-200м). Аналог цієї світи в Скибовій зоні має дещо інший характер, але в перетині Карпат по Пруту він не відслонюється. У ПОНДВ Чорногірського лісництва геологічний розріз над нею поступово нарощують різнозернисті сірі слабовапнисті пісковики Чорногірської світи (800-900 м) - домінуючі товщі хребта г.Явірник. За віком вона охоплює коньяк-низи палеоцену. Її аналогом у Скупівській підзоні є скупівська світа (900 м), що простежується тут лише своєю верхньою частиною у вигляді середньо- й товсторитмічного сірого пісковикового флішу з окремими проверстками мергелів. Верхня крейда Скибової зони представлена тільки стрийською світою (верхній турон-нижній палеоцен), що має характер нерівноритмічного глинисто-пісковикового флішу, в якому чергуються дрібно- й середньозернисті голубувато-сірі вапнисті пісковики, алевроліти, аргіліти та зрідка мергелі. Пісковики (потужністю від кількох сантиметрів до 3-4м) місцями зближені й утворюють окремі майже суцільні пачки, в інших випадках - у вигляді розрізнених потужних пластів – нерівномірно розвинуті серед ритмічного чергування порід. На відміну від інших перетинів зони, в опорному розрізі по Чорному Черемошу в стрийській світі встановлено кілька пачок масивних пісковиків і 6 горизонтів строкатих (червоноколірних) порід. Максимальну потужність (3 км) світа має в Орівській скибі [5]. Неоген. Відклади цього віку дуже поширені в Передкарпатському прогині на суміжній з Чорногірським лісництвом території. Вони представлені нижньоміоценовим розрізом моласової формації, яка охоплює тут (знизу вгору) воротищенську світу (місцями розчленовану на слобідську і добротівську підсвіти) і стебницьку світу. Крім описаних вище товщ, у межах лісництва поширені різні генетичні типи четвертинних (антропогенних відкладів). Це алювіальні, делювіальні, пролювіальні і флювіогляціальні утворення, більшість з яких розвинута в долинах річок та на схилах гір. Тектоніка. Для Чорногірського лісництва, як і для Карпат в цілому, характерна складчасто-покривна тектоніка з широким розвитком таких складових елементів як скиби, луски, складки тощо. З урахуванням особливостей історії геологічного розвитку та певних відмінностей структурного стилю в межах його території виділяють три згадані вище регіональні одиниці [5,6]. Свидовецька зона - це вузька (2-3 км) на поверхні смуга затиснутих між двома насувами, стрімко лежачих відкладів шипотської світи, в межах поширення яких у формі "плаваючих" лінз знаходяться пісковики верхньої частини цієї товщі та поодинокі ізольовані виходи порід яловецької світи.
1 2 3 4 5 Категория: Екологія \| Добавил: Aspirant (17.04.2014)
Просмотров: 475 \| Рейтинг: 0.0/0

Всего комментариев: 0


Имя *:
Email *:

Код *: