Реферат на тему: Забруднювачі і забруднення ґрунтів - Екологія - Реферати - Каталог статей

Реферат на тему: Забруднювачі і забруднення ґрунтів. Ґрунт є кінцевим накопичувачем практично всіх тих шкідливих речовин, про які згадувалося у розділах про забруднення повітря і гідросфери. Від "великої" і "малої" промисловості й транспорту ґрунти через атмосферу отримують пил, сажу і величезну кількість кислот. Як було сказано, мільйоннотонні викиди оксидів азоту і сірки, хлору та інших сполук у поєднанні з краплями води у повітрі спричинюють кислі опади дощу й снігу. Страждають не тільки озера, де вимирає все, що не витримує життя у водному розчині кислоти. Дуже знижується й родючість полів та луків. Мінеральні кислоти атакують і "населення" ґрунтів, і сам гумус. Той втрачає частину осадоутворю-ючих елементів (Mg, Са, К тощо) і разом з мікроелементами типу заліза чи марганцю легше вимивається з ґрунту. Очевидно, що у поєднанні з високою кислотністю ґрунтової води це дуже знижує врожайність. Цьому лихові можна зарадити, але дорогою ціною. Мало не після кожного рясного "кислого" дощу слід вносити вапно аж до глибини проникнення коренів рослин. Хоч пил з ТЕЦ може видатися менш шкідливим, та підтвердити це ми не можемо. Вугільний попіл є своєрідним концентратом сполук кількох елементів (серед них уран і германій). Якби він легко вловлювався, то вже давно став би важливою рудною сировиною. А тому випадання цього пилу з року в рік на ті ж поля рано чи пізно підвищить вміст у ґрунті токсичних важких елементів далеко поза безпечну позначку. Навіть нетоксичний пил з кварцу від коминів Екібастузьких ТЕС у Казахстані виявився справжнім лихом. Наче наждак, він швидко знищував поверхню зубів свійських тварин, які паслися у посиланому пилом степу. У нас забруднення свинцем прилеглих до автомобільних шляхів смуг ґрунту таке велике, що довелося відмовитися від звичаїв предків висаджувати плодові дерева вздовж них. Хоч подекуди ще можна зустріти яблуні чи груші, та їхні плоди частково отруєні свинцем. Поясніть це колись своїм дітям, та й самі уникайте їх рвати. Коли ж у нас заборонять бензин з домішками свинцю, мине багато років, доки ґрунт частково очиститься від цього отруйного металу. Потужними і концентрованими забруднювачами ґрунтів є зони зберігання відпрацьованих руд чи порід. Терикони у Донбасі стали таким лихом, що довелося застосовувати екстраординарні заходи. Деякі з них від окислення та інших реакцій у своїй товщі загорілися (у викинутій породі досить і вугілля, і піриту та інших сполук сірки), перетворившись у рукотворні невеликі вулкани. В отруєнні ґрунтів з гірниками цілком успішно змагаються хіміки. Свою перевагу вони вже довели на практиці, завдавши шкоди шахтарям у вибоях (!) тими отрутами, які вони потайки скидали у ґрунт через свердловини. У пресі повідомлялося, що кілька шахтарів потрапили у лікарні просто з підземних виробок. Та рекордні площі забруднення належать все ж не підприємствам промисловості чи засобам транспорту, а інтенсифікованому й хімізованому сільському господарству. Щороку селяни добровільно поливають отрутами всі свої поля, отже, понад половину території України! Розглянемо причини і наслідки цього явища. Пестициди — від pestis, що означає "чума" Пестицидами називають велику групу речовин переважно штучного походження, які використовують для знищення або великого пригнічення небажаних для людини видів рослин або живих істот. Пестициди — узагальнюючий термін, тому дуже поширені назви вужчих груп:* інсектициди — створені для знищення шкідливих комах;* гербіциди — використовують для пригнічення бур'янів на полях культурних рослин;* нематоциди — застосовують проти черв'яків Із цієї групи;* фунгіциди — антигрибкові речовини. Серед перших пестицидів був синтезований у 1939 р. швейцарцем П. Мюллером і згадуваний раніше ДДТ. Успішне застосування цієї речовини наприкінці Другої світової війни і після неї у боротьбі з епідеміями, збудників яких переносили комахи, спричинило масове виробництво та значне її поширення. Усвідомлення небезпеки накопичення першого покоління надстійких пестицидів у ґрунті й воді змусило хіміків шукати нові речовини. Завдання полягало у підвищенні їх токсичності для шкідливих видів (це давало змогу знизити масу речовин, які вносили на поля) і зменшенні часу знешкодження у ґрунті. Кількість синтезованих штучних біоотрут швидко збільшувалася, вони ставали дедалі токсичнішими. З'явилися гербіциди такої активності, що внесення всього 60 г/га ґрунту було вже достатньо для повного винищення на ньому рослин небажаного виду. На ринках Західної Європи пропонуються сотні таких сполук, а в Сполучених Штатах Америки — понад тисячу. Кілька Нобелівських премій з хімії були призначені саме за відкриття нових шляхів у синтезі пестицидів. Значному поширенню сприяла та безсумнівна на початку їх використання обставина, що вони виявилися економічно вигідними. У зарубіжних підручниках з екології не приховується, що спочатку зиск від підвищення врожаю від трьох до 30 разів перевищував витрати на застосування сучасних пестицидів. Одночасно фахівці, які звикли враховувати не лише негайні, а й віддалені в часі наслідки, із самого початку не погодилися з головною тезою прихильників пестицидів про те, що останні діють лише на шкідника, а вторинні ефекти від їх використання практично незначні. Екологи тривалий час накопичували свідчення, що з плином часу "вторинні ефекти" обов'язково стануть набагато суттєвішими, ніж тимчасова перемога навіть над дуже неприємним шкідником, їх теза зводилася до того, що всі запропоновані до цього часу хімічні засоби мають широкий спектр дії, впливаючи не тільки на шкідника, а й на всю біосферу і на всі види живого. Екологи встановили такі особливості сучасних хімічних засобів захисту рослин: 1. Окрім знищення шкідливих комах чи рослин хімічні засоби обов'язково шкодять їх природним ворогам чи багатьом іншим нешкідливим видам. 2. Рівень токсичності цих субстанцій для теплокровних і людини відмінний від нуля, а часто навіть дуже високий. 3. Метою винищення через застосування пестицидів є менше ніж 0,2 % усіх видів біосфери, натомість шкідливий ефект від них поширюється на всі 100 % видів, а також на людину. 4. Вони нерозбірливі й вражають відразу всю популяцію певного виду, тоді як шкідливою часто є лише її частина. 5. Дія пестицидів часто не залежить від кількості популяції, а користувачі вважають, що "сипати" треба тим більше, чим вища чисельність шкідників. Причиною цього є запізніле використання захисних засобів, адже їх доцільніше вживати до початку масового розмноження шкідливих видів. 6. Дози пестицидів, як правило, перевищують у кілька разів не тільки селяни у малорозвинених країнах, а й там, де їх уперше винайшли та випробували. Причиною є та обставина, що певний "запас міцності" (або ефективності) закладають у рекомендації з дозування вже виробники отрути. Можна зрозуміти й психологічні мотиви селянина, який "для гарантії" перемоги над ненависним ворогом свого дорогоцінного врожаю (картоплі, капусти, буряків тощо) ще вп'ятеро збільшує рекомендовану дозу. Ситуація стає взагалі неконтрольованою, коли "засіб" є, а інструкції чи немає, чи вона класичного "нашого" типу "3-4 ложки на відро", без уточнення, про яку саме "ложку" і якої місткості "відро" йдеться. 7. Площі, на яких використовують пестициди, дуже великі. Тільки в Європі вони сягають сотні мільйонів гектарів, тому загальна кількість внесених у ґрунт отруйних речовин та їх різноманітність виявляються надто великими, щоб нехтувати "вторинні ефекти" їх дії. 8. Чимало пестицидів мають дуже тривалий час напіврозпаду у воді й ґрунті (12 років у ДДТ, до 20 — у деяких інших). Можливо, що у підземних горизонтах він ще довший через незначний вплив біологічних процесів. 9. Ефективність внесення пестицидів традиційними способами (розпилення з літаків чи наземних машин) дуже низька, більша частина або випаровується, або змивається водою. Наслідком є те, що у багатьох випадках чимало пестицидів потрапляє у ґрунти "трошки не там". Наприклад, пестициди японського походження опиняються аж у тундрах Аляски і Канади, "марокканські" — на полях з протилежного боку Атлантичного океану. Отже, пестицидне забруднення грунтів і води стало загальним. Однак і концентрації, і шкідливі наслідки найбільші якраз там, де найвища густота населення. Найбільше забруднені пестицидами найкращі землі. Вплив пестицидів на екосистеми і людину Паралельно зі збільшенням використання пестицидів накопичувалися й докази їх негативної дії на довкілля. Як і попереджали екологи, швидко виявилися негативні наслідки "хімічної війни" людей проти комах і рослин:* разом зі шкідниками гинули спочатку корисні комахи (бджоли, джмелі тощо), а потім і птахи. Втрати від зниження врожаю полів і садів внаслідок вимирання запилювачів часто були вищими, ніж вигоди від "захищених" хімією площ. У капіталістичних країнах це призвело до багатьох судових процесів, адже часто зиск отримували одні фермери, а шкоди від пестицидів зазнавали зовсім інші;* істотне зниження чисельності бодай одного з домінуючих видів у біосфері звільняло екологічну нішу для інших або порушувало систему міжвидових відносин. Наслідком дуже часто було заміщення одних шкідників іншими, не менш голодними. Наприклад, на бавовникових полях США за три десятиліття змінилось аж шість шкідників. У Японії кількість шкідливих видів, необхідність регулювання чисельності яких постала перед сільським господарством, збільшилася майже удвічі за роки постійного використання пестицидів;* нарешті, згідно з основними законами популяційної екології та еволюційної біології, безперервне використання однієї й тієї ж хімічної субстанції рано чи пізно виокремлювало з усіх шкідників надстійких до отрути. Для підтвердження цього нам не треба звертатись аж до закордонного досвіду. Роки "хімічної" боротьби з тарганами вивели таку породу, для якої отруйна у недалекому минулому речовина стала мало не їжею. Та вирішальними доказами на користь припинення масового використання пестицидів стали збільшення їх концентрації уздовж трофічного ланцюга та погіршення здоров'я осіб, які працювали з ними або жили на забруднених пестицидами землях. Найширшого розголосу набули факти такої високої концентрації ДДТ у жирових тканинах полярних птахів, що це спричинило негативний вплив на їхній цикл розмноження. Неабиякі емоції шведів та інших європейців викликало (1965 р.) дев'ятсоткратне перевищення встановлених Всесвітньою організацією охорони здоров'я допустимих норм вмісту решток пестицидів на основі ртуті у тканинах впольованих у лісосмугах фазанів. Водночас лікарі США щораз частіше мали справу з випадками отруєння осіб, які працювали з пестицидами, розпиляли їх над полями. Було нагромаджено статистичне достовірні дані про широкий спектр шкідливого впливу (насамперед канцерогенного і генетичного) речовин з групи пестицидів і на людей. Виявилося, що він рідко виявляє себе негайно, найчастіше це трапляється після певного (інколи досить тривалого) латентного періоду. Американці тоді вже були настільки зацікавлені питаннями власного здоров'я, що такі повідомлення вплинули на громадську думку незрівнянно більше, ніж гучний провал наприкінці 50-х років "пес-тицидної війни" проти вогняних мурах на території кількох штатів Півдня США. Посипання їх з літаків (!) сумішшю двох пестицидів упродовж двох років із сумарним внесенням 4 кг отрути на кожен гектар не вплинуло істотно на мурах, зате різко знизилася чисельність більшості інших комах, комахоїдних птахів і навіть звірів. Під тиском "четвертої влади" (преси) було створено, як це водиться в США, комісії, які й встановили багато цікавого. Наприклад, що лише в 1983 р. виробники запропонували потенційним покупцям 600 нових пестицидів, а повну токсикологічну перевірку за той же час пройшло лише чотири (4) речовини (та й ті, мабуть, розпочали перевіряти раніше). Справило враження і таке "приємне" відкриття: коефіцієнт корисної дії пестицидів лежить в межах 0,1-1 %. Отже, у найкращому разі соту частину отрути з'їдають шкідники (а частіше — лише 1/500 чи 1/1000), решта дістається нейтральним чи корисним видам і надовго отруює довкілля. Наслідком усіх цих подій стало негативне ставлення більшості населення до "хімізовано'ї" сільськогосподарської продукції, запровадження обмежень на використання пестицидів та їх граничний вміст у ґрунті. Стали популярними "чисті" ("зелені") продукти, які фермери вирощували без інтенсифікаторів чи засобів хімічного захисту. Не дивно, що вже наприкінці 80-х років XX ст. у розвинених країнах біологічні методи захисту рослин за площею полів мали перевагу перед хімічними. Пе- стициди тимчасово використовують майже виключно для технічних культур із суворим обмеженням кількості обробок посівів. Втративши внутрішній ринок, західні виробники опинилися у скрутному становищі, бо мали значну кількість невикористаних пестицидів. Знизивши ціни, вони запропонували їх фермерам інших країн, рекламуючи на всі лади. Радянський Союз, який сам продукував, застосовував і експортував лише прості за складом пестициди першого покоління на основі хлору, став одним з найбільших клієнтів США, де за золото купував і зерно, і новітні хімічні засоби захисту рослин. Прихильники "економної економіки" зметикували, що масове використання пестицидів обіцяє швидке вирішення як нерозв'язної для більшовиків проблеми нормального забезпечення їжею не тільки партійної номенклатури і армії, а й населення, так і різкого збільшення виробництва волокна бавовнику. Останнє було абсолютно необхідним не так для текстильної, як для військової промисловості. Вісімдесяті роки стали часом дуже швидкого збільшення використання в СРСР величезної гами найефективніших (найотруйніших) закордонних пестицидів, частина яких вже була на той час заборонена у країнах-виробниках. У південній частині СРСР отруту сипали в ґрунт у неймовірній кількості. Наприклад, бавовникові поля Середньої Азії отримували щороку понад 0,5 ц/га. Не набагато менше діставали рисові поля Кубані, ґрунти Молдавії, півдня України. Низька культура, бездумне виконання наказів "всезнаючих" партійних керівників, покарання за економію пестицидів зробили свою справу. Не десятки, а сотні механізаторів передчасно вмерли від отруєння. За офіційними даними, середня тривалість їх життя була на 20 років нижчою, ніж у чоловіків з іншими спеціальностями. Досить сумну картину виявили вчені, які наприкінці 80-х років XX ст. глибоко дослідили стан здоров'я населення у районах інтенсивної пестицидизації сільського господарства. Найсильніше постраждали діти до 14 років, ті, хто ріс і формувався в отруєному довкіллі. Рекордними для території СРСР там була смертність дітей до року і відсоток народжених вже мертвими, хвороби матерів, випадки анемії, туберкульозу, вірусного гепатиту та багатьох інших хвороб, характерних для нерозвинених і бідних країн. Дійшло до того, що в школах південних республік (наприклад, у Молдавії) список дітей у класному журналі подекуди складався з двох частин. Більшу запитували і ставили оцінки, меншу (нижню) — ні. Не було потреби: вони не могли нічого засвоїти. Викладачі у наших сусідів з сумом спостерігали, як поступово збільшувався у першому класі нижній список і скорочувався верхній. На території України найбільше хімічно забруднені ґрунти південних областей, де багато років невміло використовується поливання з внесенням великої кількості мінеральних добрив і хімічних засобів захисту рослин (див. карту на рис. 34). Рекордні рівні забруднення мають площі, де намагалися вирощувати рис. На значній частині території перевищено допустимі концентрації ДДТ, в окремих місцях не в 1-3, а в 10-20 разів. Аналізи показали, що й інші пестициди зустрічаються в підвищених концентраціях на площах і під зерновими, і під технічними культурами. Та відносне перевищення ГДК хліборобами у багато разів поступається промисловому забрудненню ґрунтів. У десятки (!) разів перевищені ГДК свинцю у землі в Алчевську, Костянтинівці, Донецьку, кадмію — в цих же містах, а також і Кривому Розі та Маріуполі. Не набагато відстає столиця України, де у майбутньому з ґрунту можна буде добувати цинк, мідь, свинець, кадмій та інші елементи. Вдумайтеся у зазначене й спробуйте уявити: нагромаджені в Україні тверді промислові відходи займають територію понад 53 тис. га, а їх загальний обсяг перевищує 17 км3. Хто б оце їх пересунув на північний край 30-кілометрової "чорнобильської зони", вкрив отруєну радіонуклідами землю і прикрив центр України від холодних зимових вітрів... Список використаної літератури Акимова Т. А., Хаскин В. В. Экология: Учеб, для вузов. — М.: ЮНИТИ, 1998. Білявський Г. О., Падун М. М., Фурдуй P. C. Основи екологічних знань. — К.: Либідь, 2000. Білявський Г. О., Падун М. М., Фурдуй P. C. Основи загальної екології: Підруч. — К.: Либідь, 1993. Дерій С. І., Ілюха В. О. Екологія. — К.: Вид-во фітосоціолог. центру, 1998. Джигирей В. С. Екологія та охорона навколишнього природного середовища: Навч. посіб. — К.: Знання, 2000. Екологія людини: Підруч. для вищ. навч. закл. / О. М. Микитюк, О. З. Злотін, В. М. Бровдій та ін. — X.: Ранок, 1998. Злобін Ю. А. Основи екології. — К.: Лібра, 1998. КолотилоД. М. Екологія і соціологія: Навч. посіб. — К.: КНЕУ, 1999. Крисаченко В. С. Людина і біосфера: основи екологічної антропології: Підручник. — К.: Заповіт, 1998. Кучерявий В. 77. Екологія. — Львів.: Світ, 2000. Петров К. М. Общая экология: Взаимодействие общества и природы: Учеб. пособие для вузов. — 2-е изд., стер. — СПб.: Химия, 1998. Чернова Н. М., Былова А. М. Экология.— М.: Просвещение, 1988. Чистик О. В. Экология: Учеб. пособие. — Минск.: "Новое знание", 2000. Шилов П. А. Экология: Учеб. для биол. и мед. спец. вузов. — М.: Высш. шк., 1998.
1 2 3 4 5 Категория: Екологія \| Добавил: Aspirant (22.04.2014)
Просмотров: 169 \| Рейтинг: 0.0/0

Всего комментариев: 0


Имя *:
Email *:

Код *: