Реферат на тему:Вплив антропогенних чинників на навколишнє середовище - Екологія - Реферати - Каталог статей

Реферат на тему:Вплив антропогенних чинників на навколишнє середовище. Основні джерела антропогенного забруднення навколишнього середовища. Забруднення - це внесення у навколишнє середовище або виникнення в ньому нових, зазвичай не характерних хімічних і біологічних речовин, агентів внесення в надлишковій кількості будь-яких уже відомих речовин, які чинять шкідливий вплив на природні екосистеми й людину і яких природа не здатна позбутися самоочищенням. Характер забруднення. Основними джерелами антропогенного забруднення середовища є виробники енергії (ТЕС, АЕС, ГРЕС, котельні), усі промислові об'єкти (в першу чергу металургійні, хімічні, нафтопереробні, цементні, целюлозно-паперові), екстенсивне, перехімезоване сільськогосподарське виробництво, військова промисловість і військові об'єкти, автотранспорт та інші види транспорту (морський, річковий, залізничний, повітряний), гірниче виробництво. Вони забруднюють довкілля сотнями токсичних речовин, шкідливими фізичними полями, шумами, вібраціями, теплом. Антропогенні забруднення виникають внаслідок діяльності людини. Першоджерелом і першопричиною бурхливого розвитку глобальної екологічної кризи є, як вважають міжнародні експерти, демографічний вибух, дуже швидке зростання населення нашої планети, що неодмінно супроводжується збільшенням темпів і обсягів знищення природних ресурсів, нагромадженням величезної кількості відходів виробництва й побуту, які людство поки не могло переробити, знищити чи захоронити, забрудненням довкілля - глобальними кліматичними змінами, хворобами, голодом, вимиранням. До XIII ст. Людина не задавала природі надто великої шкоди. Люди використовували для своїх потреб натуральну сировину: деревину, льон, бавовну, шкіру, глину, природні барвники тощо). Відходи, що при цьому утворювалися, залучалися силами природи в кругообігу речовин, відбувалося їх природне самоочищення (окісні та відновні реакції, розклад речовин, активна діяльність мікроорганізмів, розчинення, розсіювання, засвоєння елементів рослинами). Але з розвитком хімії, металургії, енергетики й машинобудування, з появою сотень нових синтетичних та мінеральних речовин і величезним їх накопиченням стан справ докорінно змінився. Наприклад, протягом 80 років з початку нашого сторіччя з надр Землі було видобуто корисних копалин (мінеральної сировини) більше, ніж за всю історію людства, починаючи з палеоліту, причому значну частину сировини одержано за 25 останніх років. Тепер лише в результаті спалювання паливних ресурсів в атмосферу планети щорічно викидається понад 22 млрд. т двоокису вуглецю та понад 150 млн. т сірчаного газу. Забруднення біосфери означає непросто внесення в ґрунт, воду чи повітря тих або інших чужорідних компонентів. У будь-якому випадку об'єктом забруднення є біогеноценоз. Надлишок одних речовин у природному середовищі або наявність інших призводить до зміни екологічних факторів (змінюються склад атмосфери, води, ґрунту тощо). При цьому порушуються процеси обміну речовин, знижується інтенсивність асиміляції продуцентів і біопродуктивність біогеоценозу загалом. Завдається велика шкода всім процесам життєдіяльності, яка в кінцевому підсумку призводить до екологічної кризи та екологічної катастрофи. Під екологічною кризою розуміють ситуацію, що виникла в природних екосистемах у результаті порушення рівноваги під дією стихійних природних явищах або в результаті антропогенних факторів (вирубування лісів, зарегулювання рік, забруднення атмосфери, гідросфери, ґрунтів тощо). Екологічна катастрофа - це зміни необоротного характеру, що відбулися в екосистемах чи в біосфері. Види забруднювачів та їх вплив на здоров'я людини, природу. Фахівці класифікують забруднення природного середовища на основі різних принципів, але загалом нині ці забруднення можна об'єднати в такі групи: - механічні, хімічні, фізичні та біологічні (за типом походження); - матеріальні, енергетичні (за типом походження); - стійкі, середньотривалі й нестійкі (за часом взаємодії з довкіллям); - прямого та непрямого впливу на біоту (за способом впливу); - навмисні, супутні, аварійно-випадкові. Механічні забруднення - це різні тверді частки та предмети (викинуті як непридатні, спрацьовані, вилучені з вжитку) на поверхні землі, в ґрунті, воді, повітрі, Космосі - від диму та пилу до уламків машин у кар'єрах і частин космічних апаратів і супутників у стратосфері й іоносфері. Хімічні забруднення - тверді, газоподібні й рідкі речовини, хімічні елементи й сполуки штучного походження, які надходять у біосферу, порушуючи встановлені природою процеси кругообігу речовини й енергії. Біологічні забруднення - різні організми, що з'явилися завдяки життєдіяльності людства - бактеріологічна зброя, нові віруси (забрудники СНІДУ, хвороби легіонерів, епідемій інших захворювань), а також катастрофічне розмноження рослин чи тварин, переселених з одного середовища в інше людиною навмисне чи випадково. Фізичні забруднення - це зміни теплових, електричних, радіаційних, світлових полів у природному середовищі, шуми, вібрації, гравітаційні сили, спричинені людиною. За іншою класифікацією всі антропогенні забруднення поділяються на дві великі групи - матеріальні й енергетичні. До першої належать: - атмосферні забруднення (газоподібні, пароподібні, тверді, у вигляді туману й змішані); - стічні води (оборотні, умовно чисті й забрудненні, зі значним перевищенням концентрації шкідливих речовин); - тверді відходи (токсичні та нетоксичні). До другої групи відносяться теплові викиди, шуми, вібрації, ультразвук й інфразвук й інфразвук, електромагнітні поля, світлове, лазерне, інфрачервоне, ультрафіолетове випромінювання, іонізація, електромагнітне випромінювання. Під стійкими антропогенними забруднювачами розуміють такі, що довго не зникають, не знищуються самостійно природою (різні пластмаси, поліетилени, деякі метали, радіоактивні речовини з тривалим періодом напіврозкладу тощо). Нестійкі забруднювачі - ті, які негативно діють короткий час і розкладаються, розчиняються чи знищуються в екосистемах завдяки природним фізико-хімічним або біохімічним процесам. Під навмисними забрудненнями розуміють цілеспрямоване знищення лісів, використання родючих земель і пасовиськ під забудову, утворення внаслідок діяльності людини кар'єрів, неправильне використання поверхневих і підземних вод, мінеральних ресурсів, вилов риби та ін. Супутні забруднення - це поступові зміни стану атмосфери, гідросфери, літосфери й біосфери окремих районів та планети в цілому від комплексного негативного впливу антропогенної діяльності (опустелювання, висихання боліт, озер, морів, поява кислотних дощів, потепління клімату через „парниковий" ефект, зменшення озонового шару). Спеціалісти вважають, що близько 80-86% забруднювачів повітря сконцентровано над сильно розвиненими промисловими районами, 10-15% - над містами, 1-2% - над сільською місцевістю, 0,1% - над центральними районами Світового океану. Якщо у великому місті за добу осідає 1,5 т пилу на кожен квадратний кілометр, то вже в 100 км від нього - приблизно в 100 разів менше. Найбільш поширені забруднювачі довкілля: оксид вуглецю (СО) - чадний газ - не має кольору та запаху й є одним з найпоширеніших забруднювачів повітря. Окис вуглецю утворюється внаслідок неповного згорання кам'яного вугілля, газу, деревини, нафти, бензину. При концентрації в повітрі більше 1% він негативно впливає на рослини, тварин і людину, понад 4% - спричинює смерть. Токсичність СО для людини полягає в тому, що, потрапляючи в кров, він позбавляє еритроцити (червоні кров'яні тільця) здатності транспортувати кисень, настає кисневе голодування, задуха, запаморочення й навіть смерть; окиси азоту NO для людини в десять разів небезпечніше ніж СО. Їх багато в районах металургійних і хімічних заводів, ТЕС. З'єднуючись з водою в наших дихальних шляхах, вони утворюють азотну та азотисті кислоти, що спричинює сильні подразнення слизових оболонок, тяжкі захворювання. У повітря окиси азоту викидаються переважно підприємствами, що виробляють азотну кислоту та нітрати, анілінові фарби, віскозний шовк, а також паливними установками, металургійними заводами; сірчаний газ (сірчистий ангідрид, SO2) - виділяється внаслідок згорання палива з домішками сірки (вугілля, нафти), переробки сірчаних руд, частково - горіння териконів, виплавки металів; сірководень (H2S) викидається в повітря окремо або разом з іншими сірчаними сполуками, але в менших кількостях, ніж SO2 підприємствами, які виготовляють штучне волокно, цукор, а також нафтопереробними й коксохімічними заводами. Характерною ознакою цих забруднювачів є різкий, неприємний, подразливий запах і висока токсичність (вони в 100 разів токсичніше за сірчаний газ); сполуки хлору концентруються в повітрі навколо хімічних заводів, що виробляють соляну кислоту, пестициди, цемент, суперфосфат, оцет, гідролізний спирт, хлорне вапно, соду тощо. У великих кількостях вони дуже шкідливі для рослин, тварин і людини. В атмосфері ці сполуки знаходяться у вигляді молекулярного хлору та хлористого водню (HCl), 84% сумарної кількості сполук хлору в атмосфері сконцентровано в районах, де сильно розвинена промисловість; сполуки фтору характерні для районів, де діють підприємства, що виробляють алюміній, емаль, скло, кераміку, фарфор, сталь, фосфорні добрива. В повітрі вони містяться у вигляді газоподібних HF або пилуватих часток CaF2. Сполуки фтору надзвичайно токсичні. До фтору дуже чутливі комахи. Надлишки фтору призводять до швидкого псування зубів, кісток, зниження діяльності молочних залоз, некрозу нирок, пошкодження кишок. З розвитком великих тваринницьких ферм, птахоферм, де кількість тварин сягає десятків в сотень тисяч, постала проблема сильного забруднення довкілля й в сільськогосподарських районах. У зонах, де є приміщення для утримання птахів, свиней, корів, у повітря надходить велика кількість сірководню, аміаку, вуглекислого газу, а в ґрунти та ґрунтові води - органічних забруднювачів, хімічних синтетичних продуктів. Спеціалісти стверджують, що одна велика сучасна свиноферма (100 тис. голів), де використовують гідрозмив нечистот, забруднює довкілля з такою ж інтенсивністю й у такому обсязі, як сучасне місто з населенням в 300-400 тис. чоловік. В сучасних умовах атмосферне повітря одночасно забруднюється кількома шкідливими речовинами. Кожна з них, взята окремо, може мати концентрацію, що менша ГДК і начебто нешкідлива, але сумісний вплив усіх забруднювачів викликає такий же ефект, як речовина з перевищеною ГДК. Це явище називають ефектом сумації дії шкідливих речовин. Прикладом сумації негативного впливу може бути сумісна дія сірчаного газу та сірководню, ацетону й фенолу, ацетальдегіду та вінілацетату, діоксиду азоту й формальдегіду, сірчистого газу й діоксиду азоту, метану та етанолу. Сірководень (H2S) на Землі існував завжди, утворюючись у результаті діяльності вулканів та сульфатредукуючих бактерій, які виникли з того часу, коли на Землі з'явилося повітря (понад 3,6 млрд. років тому). Цей газ з різким запахом тухлих яєць має щільність за повітрям 1,19, добре розчиняється у воді (в 100 мл води при 0°С розчиняється 437 мл сірководню), легко поглинається слизовими оболонками очей, носа, дихальних шляхів. У значних кількостях він дуже подразнює ці органи, роз'їдає їх, призводить до запалення трахеї, бронхів, легенів і навіть до смерті. Внаслідок тривалої дії незначних концентрацій сірководню виникають подразнення шкіри, сип, фурункули. Одне-два вдихання високих концентрацій цього газу викликає параліч органів дихання та смерть. Свинець (Pb) належить до токсичних металів і міститься в повітрі, ґрунтах, водах. Головним джерелом його надходження в середовище є автотранспорт. Свинець у вигляді аерозольних часток викидається з вихлопними газами. Останнім часом найновіші обстеження населення, особливо дітей, аналіз причин і характеру захворювань, дослідження хімічного складу повітря, води й продуктів харчування виявили такий факт, що свинцеві сполуки, які дуже шкодять здоров'ю людини, знаходяться не лише в автомобільних вихлопних газах, але й у свинцевих фарбах, які вживають у побуті, свинцевих покриттях водопровідних труб, ізоляціях електрокабелів, різних прокладках тощо. Нині встановлено, що з усіх цих джерел у повітря й воду постійно надходить свинець і шкодить здоров'ю. Наявність у крові навіть незначної кількості свинцю призводить до тяжких захворювань, зниження інтелектуального розвитку, перезбудження, розвитку агресивності, неуважності, глухоти, безпліддя, затримки росту, порушень вестибулярного апарату тощо. Кадмій (Cd) є досить отруйною речовиною, незначні концентрації якої призводять до серйозних захворювань нервової системи, кісткових тканин, а тривала дія навіть до смерті. Тяжке кісткове захворювання, відоме в Японії як ітай-ітай, викликане хронічним отруєнням кадмієм (1956 р.), що знаходився в рисі, а рис накопичував цю речовину через забруднення відходами гірничодобувної промисловості, розміщеної навколо полів. У цих районах щоденно в організм людей потрапляло до 600 мкг кадмію. В природне середовище кадмій надходить переважно в результаті антропогенної діяльності - під час видобування й переробки металоносних корисних копалин, згорання деяких палив, спалювання побутових відходів на звалищах, а також із промисловими стічними водами. Потрапляючи в ріки, кадмій далі виноситься в море, де накопичується в морських рослинах, планктоні, кістках риб. До речі, морські фосфорити, як і добрива, що з них виготовляють, містять підвищену кількість кадмію, а це призводить до його накопичування в ґрунтах, куди вносять добрива. Ртуть (Hg) є дуже отруйною речовиною. Особливо токсичними є органічні сполуки ртуті: метилртуть, етилртуть тощо. В організмі людини, потрапляючи в кров, ртуть циркулює і, з'єднуючись з білками, частково відкладається в печінці, селезінці та тканинах мозку. Особливо небезпечні сполуки ртуті для грудних дітей. Характерні ознаки ртутного отруєння - поява по краях ясен синьо-чорної смуги, зниження працездатності, поганий сон, послаблення нюху, головний біль, тремтіння пальців. Ртуть, що потрапила в організм внаслідок разового отруєння, виводиться сечогінними засобами дуже повільно - протягом трьох-чотирьох місяців. Обговорюючи шкідливу дію різних хімічних речовин на здоров'я людини та навколишній живий світ, варто звернути увагу ще на один факт. До впливу існуючих у природі здавна токсичних речовин усі організми були еволюційно підготовлені, бо пристосовувалися тисячі й тисячі років. А до дії нових, які людство почало у великих кількостях продукувати протягом останніх десятиріч, екосистеми еволюційно не встигли підготуватися. Ці нові токсичні речовини, що раніше не існували в природі, чужі всьому живому за своєю фізико-хімічною структурою. Вони не можуть перероблятися, розкладатися, окислюватися організмами, їх дія, а також вплив різних нових фізичних випромінювань, шумів, вібрацій призвели до виникнення невідомих раніше в природі генетичних, токсикологічних, алергічних, ендокринних та інших захворювань. Такими небезпечними новими токсичними речовинами є поліхлоровані біфеніли, полібромовані біфеніли, поліциклічні ароматичні вуглеводні, яких нині виробляється близько 600 видів, нітрозоаміни, вінілхлориди (містяться в різних плівках, поліетиленових упаковках та трубах, пластиках). Більшість згаданих речовин е канцерогенними й впливають на генетичний апарат людини. Дуже небезпечно те, що прихований період захворювань через отруєння цими речовинами триває 10-15 років і більше. Екологічні проблеми води на території України. Безперервно погіршується якість поверхневих і підземних вод, зростає їх виснаження і забруднення. Кількість малих річок скоротилася сьогодні більш, ніж на 200 тис. Змінюється гідрологічний і гідрохімічний режим водних об'єктів (річок, озер, водосховищ, боліт, ставків), а також елементи водного балансу територій. Населенням і господарством України щорічно використовується близько 30 млрд.м3 води (така кількість води використовувалась в усьому світі у 1900 р. для потреб промисловості). Найбільшим споживачем води в нашій державі є промисловість (52% від загального споживання), на сільське господарство припадає 31%, в комунальному господарстві використовують близько 16%. Якщо врахувати потреби води на санітарні потреби, то виходить, що практично всі доступні для використання водні ресурси України вже практично вичерпані [4]. Доцільно зауважити, що Україна за кількістю води на душу населення належить до найменш забезпечених. У маловодні роки на одного мешканця нашої країни припадає усього близько 1000 м3 води. Це один з найнижчих показників серед республік колишнього СРСР і у 15 разів нижчий від норм Європейської екологічної комісії ООН. Водна проблема в Україні загострюється забрудненням як поверхневих, так і підземних вод. За період 1990-1993 рр. у річки та водойми було скинуто близько 12 млрд. м3 забруднених стічних вод. При цьому промисловість скидає 63,4% стічних вод, сільське господарство - 16,6%, комунальне господарство - 19,5%, інші водоспоживачі - 0,5%. Основними забруднювачами є органічні речовини, сполуки азоту, важкі метали, феноли. Найзабрудненішими є річки басейнів Західного Бугу, Південного Бугу, Сіверського Дінця, Дністра та ін. Концентрація токсичних, особливо органічних речовин у річках та водоймах перевищує допустимі рівні у 1,5 - 2 рази. Джерела токсичного забруднення води. Одним з найбільш шкідливих проявів антропогенного впливу на водні екосистеми та гідросферу в цілому є хімічне забруднення, яке може призводити до отруєння водного середовища та його живого населення. Серед хімічних речовин, що надходять у водойми із стічними водами (токсикогенним стоком) та атмосферними опадами, більша частина отруйна для гідробіонтів. Речовини, які проявляють таку дію, називають токсикантами, а сам процес надходження отруйних речовин у водні об'єкти - токсифікацією. Токсичні речовини бувають природного походження і такі, що синтезовані людиною. Останні мають назву ксенобіотики. Отруєна токсикантами вода із середовища життєзабезпечення перетворюється у середовище токсичне, тобто агресивне, вороже для нормального існування гідробіонтів. У такому середовищі перебіг біологічних процесів відбувається за новими закономірностями життя, розмноження і розвитку гідробіонтів. Істотно змінюються процеси формування і динаміка популяцій та структура гідробіоценозів. Перелік ксенобіотиків, які надходять у водні екосистеми, з кожним роком зростає. За даними міжнародних природоохоронних організацій кількість синтезованих і виділених з природних джерел токсичних речовин вже перевищила 6 млн. і продовжує зростати щорічно приблизно на 5%. Деякі з них не тільки токсичні, але й впливають на спадковість, спричиняють виникнення пухлин та народження виродливих особин у водяних тварин. Стічні води промислових підприємств, як правило, містять цілий комплекс токсикантів різної хімічної природи. Основні токсичні компоненти стічних вод різних виробництв наведені в таблиці № 1 (див. додаток). Вплив токсикантів на водні екосистеми має комплексний характер, а роль окремих компонентів не завжди можна виділити і оцінити. Сільськогосподарський стік з полів містить, в основному, залишки пестицидів у поєднанні з мінеральними і органічними добривами. Протягом останніх десятиліть забруднення водних екосистем залишками пестицидів було однією з найгостріших проблем. Токсиканти надходили у водойми з сільськогосподарським стоком після масових авіаобпилень полів, з стічними водами підприємств, що переробляють цукрові буряки та підприємств, на яких вироблялись інсектициди. Хімічні підприємства різних країн продовжують випускати багато нових хімічних засобів захисту рослин, які надходять в Україну. Проте їх застосування обмежене. Ці речовини підлягають попередньому вивченню з точки зору токсичності для людини і довкілля. Створена спеціальна державна комісія, яка дає дозвіл на їх застосування після ретельної екологічної і токсикологічної оцінки. У 50-80-ті рр. XX ст. у різних країнах світу широко застосовувались біоциди для боротьби з так званими шкідливими, або «смітними» гідробіонтами - личинками кровососних комах (інсектициди), кліщів (акарициди), водяних макрофітів (гербіциди), водоростями-збудниками “цвітіння” води (альгіциди), молюсками (молюскоциди), «смітними» рибами (іхтіоциди). Проте дослідження впливу біоцидів на гідробіонтів і водні екосистеми в цілому засвідчило, що вони мають багато небажаних побічних наслідків та істотно порушують екологічну рівновагу у водоймах, у зв'язку з чим їх застосування останнім часом обмежується або й зовсім забороняється. Слід зазначити, що крім забруднення антропогенного походження токсичність водного середовища може бути зумовлена метаболізмом самих гідробіонтів (природна токсичність). Так, під час масового розвитку синьо-зелених водоростей (“цвітіння” води) у водне середовище надходить значна кількість токсичних метаболітів, що може призводити до загибелі зоопланктону та риб. Серед них найбільш небезпечні алкалоїди, які викликають тяжкі отруєння нервової системи у людей і тварин. Водорості Microcystis aeruginosa виділяють у воду цілий комплекс токсичних речовин переважно пептидної природи, а Aphanizomenon flos-aquae - речовини, близькі за своєю дією до сакситоксинів. Серед морських представників токсичного фітопланктону найбільш відома золотиста водорість Prymnesium parvum, яка викликає так звані “червоні припливи”, а на Атлантичному узбережжі США стали звичайними “бурі припливи”, які пов'язані з масовим розвитком різних видів динофітових водоростей, здебільшого токсичних. У Японії поширений молюск Babylonia japonica, із шлункових залоз якого виділені кілька токсинів, що мають бактеріальне походження. Тетродотоксин, яким смертельно отруїлося чимало людей, утворюється в організмі багатьох видів риб, що належать до родини голкочеревних, або скалозубових (Tetraodontidae). Цей токсин виробляється і у багатьох морських безхребетних. Так восьминіг Hepalochlaena maculosa виділяє його у воду під час полювання, внаслідок чого риби та інші тварини втрачають рухливість. Цей же токсин утворюється в організмах молюска Charonia sauliae, морських зірок Astropecten polyacanthusi, червоної морської водорості Sania. ДОДАТОК Галузь народного господарства Токсичні компоненти стічних вод Чорна металургія Важкі метали, сполуки заліза, ціаніди, роданіди Кольорова металургія Мідь, цинк, свинець, олово, хром, молібден, ванадій та інші важкі метали Вугільна промисловість Високо мінералізовані шахтні води Гірничорудна промисловість Важкі та кольорові метали Газова і коксохімічна промисловість Феноли Нафтова і нафтохімічна промисловість Нафта і нафтопродукти (газ, бензин, мазут, вуглеводні) Атомна енергетика Важкі метали, радіонукліди Хімічна промисловість Луги, кислоти, солі, пестициди, детергенти, важкі метали, поверхнево-активні речовини, продукти органічного синтезу Військово-промисловий комплекс Важкі метали, радіонукліди, компоненти ракетного палива, нафтопродукти Водний транспорт Нафта і нафтопродукти Целюлозно-паперова промисловість Феноли, крезоли, ортокрезоли, меркаптани, лігнін Текстильна промисловість Барвники, детергенти Цукрова промисловість Сапоніни, хлорорганічні пестициди Сільське господарство Інсектициди, гербіциди, дефоліанти, фосфати, нітрати, сечовина, гній Міське комунальне господарство Фосфати, детергенти, органічні сполуки, солі, луги, кислоти Медична промисловість Антибіотики, фармацевтичні препарати, бактеріальне забруднення ЛІТЕРАТУРА 1. Конституція України - К.: „Видавництво „Право", 2003. 2. Федуник Б.Я. та ін. Основи екологічних знань. - К. 1994. 3. Білявський Г.О., Падун М.М., Фундуй Р.С. Основи загальної екології, - К.: Либідь, 1993 . Лапін В.М. Безпека життєдіяльності людини , навчальний посібник. - К. Знання, 2000. Висновки В умовах науково-технічного прогресу значно ускладнились взаємов-ідносини суспільства з природою. Людина отримала можливість впливати на хід природних процесів, підкорила сили природи, почала опановувати майже всі доступні відновні і невідновні природні ресурси, але разом з тим забруднювати і руйнувати довкілля. До кінця XX в. забруднення навколишнього середовища відходами, викидами, стічними водами всіх видів промислового виробництва, сільського господарства, комунального господарства міст набуло глобального характеру і поставило людство на грань екологічної катастрофи. Втручання людини у природні процеси різко зростає і може спричиняти зміну режиму ґрунтових і підземних вод у цілих регіонах, поверхневого стоку, структури ґрунтів, інтенсифікацію ерозійних процесів, активізацію геохімічних та хімічних процесів у атмосфері, гідросфері та літосфері, зміни мікроклімату тощо. Сучасна діяльність, наприклад, будівництво гідротехнічних споруд, шахт, рудників, доріг, свердловин, водойм, дамб, деформація суші ядерними вибухами, будівництво гігантських міст, обводнення і озеленення пустель, та інші повсякденні аспекти діяльності людини, вже викликали значні видимі і приховані зміни довкілля. Список використаної літератури: 1. Білявський Г. О., Падун М. М., Фурдуй Р. С. Основи загальної екології. — К.: Либідь. 1995 — 368 с. 2. Білявський Г. О., Фурдуй Р. С. Практикум із загальної екології. // Навч. посібн.—К.:Либідь, 1997.—160с. 3. Волошин І. М. Методика дослідження проблем природокористування. — Львів: ЛДУ, 1994. — 160 с. 4. Екологічний словник: Навч. посібник /В.В.Прежко та ін. – Харків: ХДАМГ, 1999. – 416 с. 5. Екологія і закон: Екологічне законодавство України. У 2-х кн./ Відповідальний редактор док. юрид. наук, професор, акад. Андрейцев В. А. — К.: Юрінком їнтер, 1997. — 704 с. 6. Злобін Ю.А. Основи екології.- К.: Лібра, 1998. – 249. 7. Корсак К.В., Плахотнік О.В. Основи екології, - К.: МАУП, 2000. – 238 с. 8. Кучерявий В.П. Екологія, - Львів: Світ, - 500 с. Вплив найпоширеніших хімічних речовин на стан здоров'я людини Сторінка 3 У діагностиці отруєння допомагає наявність жовтого забарвлення шкіри та виділеного поту, що зумовлено кольором препаратів. Легкі форми інтоксикації характеризуються ейфорією, сонливістю, головним болем, підвищеною пітливістю. Часто проявляються незначне роздратування та геморагічні висипання на шкірі. Для хронічної інтоксикації характерні скарги на слабкість, втомлюваність, диспепсичні розлади. Подаючи першу допомогу при отруєнні нітрофенольними сполуками, необхідно зняти забруднений одяг, вимити шкіру теплою водою з милом. У разі підозри, що отрута потрапила у шлунок, слід ретельно його промити. До подання медичної допомоги використовують прохолодні обтирання, ванни, потерпілому дають багато пити. Препарати, що містять мідь До препаратів, що містять мідь, належать мідний купорос, сульфат міді, бордоська рідина (суміш мідного купоросу і вапняного молока), хлорокис міді та трихлорфенолят міді. Препарати цієї групи використовують як фунгіциди для обприскування рослин і протруєння насіння. Потрапляючи в організм, ці препарати сполучаються з білками, утворюючи альбумінати, які можуть мати місцеву в'яжучу та припікаючу дію на слизові оболонки. Окрім того, усім препаратам, які містять мідь, властива загальноток-сична дія з переважанням гемолітичного і капіляротоксичного ефектів. Клінічна картина гострого отруєння залежить від шляху, яким отрута потрапила в організм. У разі потрапляння отрути у травний канал з'являються металевий присмак у роті, слинотеча, блювання (блювотні маси забарвлені в синьо-зелений колір), біль у животі, пронос (іноді кривавий), втрата апетиту. У потерпшого знижується температура тіла, розвивається слабкість. У подальшому приєднуються ознаки гемолізу: розвивається жовтяниця. У важких випадках порушуються дихання і серцева діяльність, розвивається кома, може настати смерть. Перша допомога в разі потрапляння отрути у травний канал полягає в негайному промиванні шлунка 0,1%-ним розчином перманганату калію. Потім потерпілому дають багато пити, зокрема молоко, активоване вугілля. Якщо отрута потрапила в організм через органи дихання, після невеликого прихованого періоду розвивається "міднопротруйна лихоманка": постраждалого морозить, з'являються слабкість, різкий кашель, часто з виділенням зеленуватого мокротиння, носові кровотечі, підвищується температура тіла. Одночасно виникають біль у животі, пронос, прискорюється пульс. Лихоманковий стан може тривати кілька діб і, як правило, закінчується одужанням. У разі хронічного отруєння постраждалі скаржаться на поганий апетит, слинотечу, біль у животі, нудоту, пронос, запалення ясен, біль під грудьми і по ходу кишок, подразнення слизових оболонок верхніх дихальних шляхів. На шкірі часто з'являються ділянки подразнення — алергічні контактні дерматити. У діагностиці хронічних інтоксикацій допомагає своєрідне зеленувато-жовте чи зеленувато-чорне забарвлення шкіри обличчя і волосся. Гострі та хронічні отруєння нітратами Високі концентрації нітратів у питній воді чи продуктах харчування можуть спричинитися до гострих отруєнь людей. Перші ознаки отруєння серед дітей спостерігають уже при концентрації 100 мг на 1 л води або соку. Важкі отруєння фіксують при вмісті нітратів у харчових продуктах, воді, напоях щонайменше 1200 мг на 1 л або на 1 кг. Відомо, що нітрати з тонкого кишечнику швидко потрапляють у кров і там відновлюються до нітритів. Отруєння виникає як наслідок впливу комбінації нітратів і нітритів. Що більше утворюється нітритів, то сильнішою стає їх токсична дія — нітрити взаємодіють з оксигемоглобіном, утворюється метгемоглобін, який не має змоги зв'язувати і приносити у тканини кисень. Смерть може настати вже після прийняття всередину 3,5 г нітрату натрію. Картина гострого отруєння може бути різною залежно від дози препарату, що потрапив в організм, бактеріального біоценозу кишок, віку, індивідуальної чутливості організму та інших чинників. Чутливість до нітратів підвищується в умовах гірської місцевості, за наявності в повітрі оксиду азоту, чадного газу, вуглекислоти та в разі вживання спиртних напоїв. Нітрати харчових продуктів викликають більш виражені симптоми з боку травного каналу, серцево-судинної та центральної нервової систем; нітрати води — з боку серцево-судинної, дихальної та центральної нервової систем. Перші ознаки отруєння настають через кілька годин (від однієї до 6 год) після надходження нітратів в організм. У потерпілого з'являються нудота, блювання (часто з домішкою жовчі), пронос, збільшується розмір печінки, у ній виникає біль, іноді жовтіють склери. Важливою ознакою отруєння нітратами є синюшність шкірних покривів. Нітрати мають судинорозширювальний ефект, який поряд зі зниженням артеріального тиску поглиблює нестачу кисню у тканинах. У потерпілого, як правило, виявляють нерівний пульс (слабкого наповнення), холодні кінцівки. Потерпілий скаржиться на біль у грудях, перебої в роботі серця, прискорення дихання, задишку. Аналіз виявляє високий рівень метгемоглобіну у крові вже через 5-6 год після надходження нітратів в організм. Потерпілий скаржиться на головний біль, шум у вухах, слабкість, судоми м'язів обличчя, порушення координації рухів. Потерпілий може знепритомніти і навіть впасти в коматозний стан. У легких випадках отруєння людина стає млявою, її стан можна оцінити як загальну депресію. У разі тяжких отруєнь з'являються сильне потовиділення, блювання, синювато-сіре забарвлення губ і нігтів, через кілька днів можуть з'явитися кишкова кровотеча і гостра ниркова недостатність з відсутністю сечовиділення. Перша допомога полягає у промиванні шлунка, швидкому введенні в організм метиленового синього. Людині необхідно якнайшвидше подати медичну допомогу. Отруєння металами На виробництві широко використовують різні метали: важкі — свинець, ртуть, цинк, марганець, хром, нікель, кадмій та ін.; легкі — берилій, літій та ін.; тугоплавкі — ванадій, титан, цирконій, молібден, вольфрам та ін.; розсіяні метали — талій, селен, телур та ін.; рідкісноземельні — церій, лантан та ін. Ці метали використовують для отримання легованих сталей, твердих, надтвердих, жаро-, кислотостійких та інших високоякісних спеціальних сплавів; деякі з них використовують у реактивній техніці, радіотехніці і як каталізатори в хімічній промисловості. У виробничих умовах метали зустрічаються в різних сполуках. Метали в рідкому стані найчастіше впливають на організм у вигляді аерозолів, дезінтеграцій чи конденсацій, але можуть діяти також як рідини чи пари (металоорганічні сполуки, хлоровані метали та ін.). Важкі метали, як правило, є загальнопротоплазматичними отрутами, що мають водночас вибіркову дію. Характерною особливістю важких металів після потрапляння в організм є їх нерівномірний розподіл між клітинами та тканинами і здатність утворювати в організмі депо. Виділяючись через сечові шляхи, слизові оболонки травного каналу і різні залози, окремі метали спричинюють у них патологічні зміни. Свинець і його сполуки. У промисловості застосовують різні сполуки свинцю: оксид, діоксид, хлорид, сульфат, арсеніт та ін. Контакт зі свинцем і його сполуками відбувається під час добування свинцевих руд, у поліграфічному виробництві, сільському господарстві, при використанні інсектицидів, які містять арсеніт свинцю, в автотранспорті тощо. Токсичність сполук свинцю тотожна, відмінності виявляються в силі й характері їх дії і залежать від різної розчинності сполук у рідинах організму і особливо у шлунковому соку. Свинець і його сполуки надходять в організм через дихальні шляхи у вигляді пилу і парів, а також через травний канал, потрапляючи в порожнину рота із забруднених рук. У крові свинець циркулює у вигляді фосфату свинцю або, що трапляється частіше, колоїдного свинцю. У товстих кишках свинець перетворюється на нерозчинну сірчанокислу сполуку і виводиться з організму. Свинець виділяється з організму не повністю: він відкладається в усіх тканинах, але основна його частина (до 75 утворює депо в кістках у вигляді трифосфату свинцю. Алкоголізм, перевтома, голодування, інфекції мобілізують свинець із депо, а надходження свинцю у кров спричинює загострення захворювання.
1 2 3 4 5 Категория: Екологія \| Добавил: Aspirant (19.04.2014)
Просмотров: 927 \| Рейтинг: 0.0/0

Всего комментариев: 0


Имя *:
Email *:

Код *: