Реферат на тему: Вода як об’єкт аналізу та контролю - Екологія - Реферати - Каталог статей

Реферат на тему: Вода як об’єкт аналізу та контролю. План 1. Водні об’єкти. Основні поняття, визначення і характеристики. 2. Показники якості води. 3. Джерела впливу на водні об’єкти. 1. До водних об'єктів відносяться водотоки, водойми, моря, підземні води. Водотоки підрозділяються на ріки, канали, струмки; водойми — на озера, водоймища, ставки. Моря підрозділяються на відкриті і внутрішні. Гирлова область ріки, що впадає в море безрукавним руслом, називається естуарієм, чи лиманом. Підземні води підрозділяються на водоносні обрії і комплекси, утворюючи в просторі басейни і родовища. Підземні води, що виливаються на поверхню, називаються джерелами (джерелами). Водотоки. Ріки підрозділяються на малі, середні і великі. Зразкові класифікаційні ознаки рік приведені в табл. 1. Таблиця 1. Класифікація міських рік по розмірі Категорія ріки \| Загальна площа водозбору, км2 \| Витрата води, м3/ с \| Швидкість плину, м/с \| Коливання рівня, м Мала \| до 2000 \| До 5 \| до 0,2 \| до 1 Середня \| 2000 - 50 000 \| 5- 100 \| 0,2 - 1 \| 1 -2 Велика \| понад 50 000 \| понад 100 \| понад 1 \| понад 2 У непаводковий період. У період паводків витрати води, швидкість плину і коливання рівня істотно збільшуються, особливо в гірських районах. Канали — штучні водотоки, що прокладаються для судноплавства. Русло каналу влаштовується з залізобетону, рідше з кам'яної кладки, в окремих місцях канал забирається в трубу. Струмки — невеликі водотоки, що беруть початок від джерел. Водойми по розмірі підрозділяються на 4 категорії. Зразкові класифікаційні ознаки водойм приведені в табл. 2. Таблиця 2. Класифікація водойм по морфометричним параметрам Категорія водойми \| Площа поверхні, км2 \| Обсяг, км3 \| Максимальна глибина, м Малий \| до 10 \| до 0,5 \| до 5 Середній \| 10 - 100 \| 0,5- 1 \| 5-10 Великий \| 100 - 1000 \| 1 - 10 \| 10- 50 Дуже великий \| понад 1000 \| понад 10 \| понад 50 При розрахунках, зв'язаних із прогнозуванням водності і якості води водойм, використовується інформація про коливання рівня води і величини водообміну. Коливання рівня води і водообмін озер є результуючою величиною припливу водотоків, що впадають в озеро, випару і витрат водотоків, що випливають з озера, з урахуванням витрат води, що забирається для водопостачання і зрошення. Коливання рівня води і водообмін у водоймищах оцінюють величиною припливу у верхній б'єф і скидною витратою в нижній б'єф з урахуванням добору води для господарських цілей. При розрахунках враховують також величину випару з поверхні водойми і ймовірну фільтрацію води в підземні обрії. Величину коливань рівня води озер і водоймищ визначають по різниці між найбільшими і найменшими рівнями, що спостерігаються за багаторічний період. Коливання рівня поверхні водойми до 3 м відносяться до малих, від 3 до 20 м — до середніх, понад 20 м — до великих коливань рівня. Інтенсивною вважається кратність водообміну за рік, рівна 5, помірної — від 5 до 0,1, уповільненої — до 0,1. Моря України класифікуються в такий спосіб: Чорне море відноситься до відкритого типу, Азовське — до внутрішнього. Естуарії класифікуються по переважному гідрологічному режимі: стокові, приливно-відливні, сгінно-нагінні, і по коливаннях рівня: до 0,5 м — малі, від 0,5 до 1 м — середні, понад 1м— великі. Зразкові класифікаційні ознаки підземних вод приведені в табл. 3 і 4. Таблиця 3. Класифікація підземних вод по водності Категорія родовища підземних вод \| Площа басейну, м2 \| Потужність водоносного обрію, м \| Підземний стік, м3/ с Велике \| понад 1000 \| понад 100 \| понад 100 Середнє \| від 1000 до 100 до 100 \| від 100 до 10 \| від 10 до 100 Мале \| до 10 \| до 10 Таблиця 4. Класифікація підземних вод по характері водообмена і захищеності Глибина залягання рівня води від денної поверхні, м \| Характер залягання вод \| Характер циркуляції вод \| Гідравлічний зв'язок водоносних обріїв \| Характер водообміну \| Захищеність підземних вод водоносних обріїв до 50 \| відкритий \| трещиновато-карстовий \| явна \| активний \| слабка від 50 до 300 \| наявність "гідрологічних вікон" \| тріщинуватий \| неявна \| уповільнений \| середня понад 300 \| ізольований \| поровий \| відсутня \| дуже уповільнений \| надійна 2. В нашій країні вода ділиться на чотири класи якості: 1. Чиста вода – придатна для всіх видів використання, включаючи питтєве використання і розведення цінних видів риби, яка найбільш чутлива до забруднення. 2. Мало забрудненна вода – придатна для використання в комунальному водопостачанні тільки після відповідної підготовки. Може бути використана для відпочинку населення, для рибальства (крім деяких видів). 3. Забрудненна вода – непридатна в якості питтєвої і для рибальства. В промисловості може використовуватися після відповідної підготовки. 4. Сильно забрудненна вода – непридатна для людини і промислових цілей, для відпочинку та спорту. Оскільки не існує єдиного показника, який характеризував би весь комплекс характеристик води, оцінка якості води ведеться на основі системи показників. Показники якості води поділяються на фізичні, бактеріологічні, гідробіологічні і хімічні. Іншою формою класифікації показників якості води є їх розподіл на загальні та специфічні. До загальних відносять показники, які характерні для любих водних об’єктів. Наявність у воді специфічних показників обумовлено місцевими природними умовами, а також особливостями антропогенного впливу на водні об’єкти. До основних фізичних показників якості води відносяться: 1. Температура. У водних об’єктах температура є результатом одночасної дії сонячної радіації, теплообміну з атмосферою, переносу тепла течією, перемішування водних мас і поступання підігрітих вод із зовнішніх джерел. В результаті скиду гарячих стоків вода в водних об’єктах 1 і 2 категорій не повинна нагріватися більше ніж на 3 градуси за Цельсієм в порівнянні з середньомісячною температурою води самого жаркого місяця року за останні 10 років. Для водних об’єктів 3 і 4 категорій встановлюється не тільки перевищення температури над природною, але і максимальне її значення в залежності від виду риб. 2. Запах води утворюється специфічними речовинами, які поступають у воду в результаті життєдіяльності гідробіонтів, розкладання органічних речовин, хімічної взаємодії водних компонентів і компонентів, які поступають із зовнішніх (аллохтонних) джерел. Запах вимірюється у балах. 3. Прозорість води залежить від степеню розсіювання сонячних променів у воді речовинами органічного і мінерального походження, які знаходяться у воді в підвішеному і колоїдному стані. Прозорість визначає протікання біохімічних процесів, які вимагають освітленності (первинне продукування, фотоліз). Прозорість вимірюють в сантиметрах. 4. Колір води обумовлюється вмістом органічних забарвлених сполук. Речовини, які визначають колір води, попадають у воду внаслідок вивітрювання гірських порід, продукуючих процесів, з підземним стоком, із антропогенних джерел. Висока градусність кольору знижує органоліптичні властивості води, зменшує кількість розчинного кисню. 5. Джерелом підвішених речовин можуть бути процеси ерозії грунтів і гірських порід, скаламучування донних відкладів, продукти метаболізму і розклад гідробіонтів, продукти хімічних реакцій і антропогенні джерела. Підвішенні речовини впливають на глибину проникнення сонячного пропеню, погіршує життєдіяльність гідробіонтів, приводить до замулювання водних об’єктів, що викликає старіння (евтрофіровання). Вміст підвішаних речовин вимірюється в г/м3 (мг/л). Вміст підвішених речовин і плаваючих домішок не повинні збільшувати природну концентрацію в воді ніж на 0,25 мг/л для водних об’єктів 1 і 3 категорій, 0,75 – 2 і 4. Забороняються такі речовини, які випадають в осад швидше 0,2 мм/с (для водосховищ) і більше 0,4 мм/с (проточні водні об’єкти). Бактеріологічні показники характеризують забруднення води патогенними мікроорганізмами. До числа важливих бактеріологічних показників відносять: колі-індекс – кількість кишечних палочок в одному літрі води; колі-титр – кількість води в міліметрах, де може бути одна кишечна палочка; чисельність лактозопозитивних кишечних палочок; чисельність коліфагів. Наявність хвороботворчих мікроорганізмів. У водних об’єктах 1 і 2 категорії вода не повинна вміщувати збудників захворювань. Стічні води, які містять хвороботворчі мікроорганізми, повинні обеззаражуватись після певної очистки. Гідробіологічні показники дають можливість оцінити якість води за живими організмами і рослинності водойм. Зміна видового складу водних екосистем може проходити при слабкому забрудненні водних об’єктів, які не визначаються ніякими іншими методами. Тому гідробіологіGні ?оказник8 є найбільш чутливими. Існують декілька підходів до гідробіологічної оцінки якості води. Оцінка якості води за рівнем сапробності. Сапробність – це степінь насичення води органічними речовинами. В залежності з цим підходом водні об’єкти (або їх частини) в залежності від вмісту органічних речовин розділяють на полісапробні, Ь-мезосапробні, в-мезасапробні та олігосапробні. Найбільш забрудненні – полісапробні водні об’єкти. Кожному рівню сапробності відповідає свій набір індикаторних організмів – сапробіонтів. На основі індикаторної значимості організмів і їх кількості вираховують індекс сапробності. Оцінка якості води за видовою різноманітністю організмів. З збільшенням степеня забрудненності водних об’єктів видова різноманітність, як правило зменшується. Тому зміна видового різноманіття є показником зміни якості води. Оцінку видового різноманіття здійснюють на основі індексів різноманіття (індекси Маргалефа, Шеннона і ін.). Оцінка якості води за функціональними характеристиками водного об’єкту. В цьому випадку про якість води говорять за величиною первинної продукції, інтенсивності деструкції і деяким іншим показникам. Фізичні, бактеріологічні та гідробіологічні показники відносять до загальних показників якості води. Хімічні показники можуть бути загальними і специфічними. До числа загальних хімічних показників якості води відносять: Розчинний кисень. Основним джерелом поступання кисню у водні об’єкти є газообмін з атмосферою (атмосферна реаерація), фотосинтез, а також дощові та талі води, які, як правило перенасичені киснем. Окислювальні реакції є основним джерелом енергії для більшості гідробіонтів. Основними хто використовує кисень є процеси дихання гідробіонтів і окислення органічних речовин. Низький вміст розчинного кисню (анаеробні умови) впливає на всі комплекси біохімічних і екологічних процесів у водному об’єкті. Хімічне використання кисню (ХВК) визначається як кількість кисню, яка необхідна для хімічного окислення в одиниці об’єму води органічних і мінеральних речовин. При визначені ХВК у воду добавляють окислювач – біхромат калію. Величина ХВК дозволяє говорити про забруднення води окислюючими речовинами, але не дає інформації про склад забруднення. Тому ХВК відносять до загальних показників. Біохімічне використання кисню (БВК) визначається як кількість кисню, яка витрачається на біохімічне окислення в одиниці об’єму органічних речовин за певний період часу. В практиці БВК визначають на протязі 5 діб – БВК5. Чим більше у воді органіки, тим вище окисленість і більше БВК. Прирдні води звичайно мають БВК5 на рівні 0,5-2 мг/л. БВК20 звичайно трактують як повне БВК, ознакою якого є початок процесів нітріфікації в пробі води. БВК також відносяться до загальних показників якості води. Вміст розчинного кисню та біохімічна потребність в кисні. У пробі, яка відібрана до 12 год дня, вміст розчиненого кисню не повинна бути для водних об’єктів 1 і 2 категорій менше 4 мг/л в будь-який період року. Для 3 і 4 категорії ця цифра не повинна бути менше 6 мг/л і тільки в зимку для 4 категорії до 4 мг/л. Біохімічна потреба води в кисні (БПК) як показник забруднення водних об’єктів органічними брудниками не повинна перевищувати для водних об’єктів 1, 3 і 4 категорій 3 мг/л і для 2 категорії 6 мг/л. Водневий показник (рН). В природних водах концентрація іонів водню залежить, головним чином, від співвідношення концентрацій вугільної кислоти і її іонів. Джерелами вмісту іонів водню в воді є також гумінові кислоти, які присутні в кислих грунтах і, особливо, в болотяних водах, гідроліз солей тяжких металів. Від рН залежить розвиток водних рослин, характер протікання продукуючих процесів. Кислотно-лужна реакція (рН) не повинна виходити за межі значень 6,5-8,5. Вміст азоту. Азот може знаходитись в природних водах у вигляді вільних молекул N2 і різноманітних сполук в розчинному, колоїдному чи завислому стану. В загалі в азоті природних вод прийнято виділяти органічну та мінеральну форму. Основним джерелом поступання азоту є внутрішньоводоймищні процеси, газообмін з атмосферою, атмосферні опади і антропогенні джерела. Різні форми азоту можуть переходити одна в іншу в процесі кругообігу азоту. Азот відноситься до основних лімітуючих біогенних елементів. Високий вміст азоту прискорює процес евтотроуфування водних об’єктів. Вміст фосфору. Фосфор у вільному стані в природних умовах не зустрічається. В природних водах фосфор находиться у вигляді органічних і неорганічних сполук. Основна маса фосфору знаходиться у завислому стані. Сполуки фосфору поступають у воду в результаті внутрішніх процесів, вивітрювання та розчинення гірських порід, обміну з донними відкладами та з антропогенних джерел. На відміну від азоту кругообіг фосфору незбалансований, що визначає його більш низький вміст у воді. Мінеральний склад. Мінеральний склад визначається за сумарним вмістом семи головних іонів: К+, Na+, Ca2+, Mg2+, Cl-, SO42-, НСО3-. Основними джерелами підвищення мінералізації є грунтові і стічні води. З точки зору впливу на людину і гідробіонти несприятливими є як високі, так і надмірно низькі показники мінералізації води. Для водних об’єктів 1 категорії мінералізація за сухими домішками не повинна перевищувати 1000 мг/л в тому числі хлоридів 350 мг/л і сульфатів 500 мг/л. Для інших категорій цей показник не лімітується. Феноли. Вміст фенолів у воді може визначатися метаболізмом гідробіонтів і біохімічною трансформацією органічних речовин. Джерелом надходження фенолів є гумінові речовини, що утворюються в ґрунтах і торфовищах. Феноли здійснюють токсичний вплив на гідробіонти і погіршують органолептичні властивості води. Нафтопродукти. До нафтопродуктів відносяться паливо, олії, бітуми і деякі інші продукти, що представляють собою суміш вуглеводнів різних класів. Джерелами надходження нафтопродуктів є витоки при їхньому видобутку, переробці і транспортуванні, а також стічні води. Незначна кількість нафтопродуктів може виділятися в результаті усерединіводоймових процесів. Вуглеводні, які входять до складу нафтопродуктів роблять токсичний і, до деякої міри, наркотичний вплив на живі організми, уражаючи серцево-судинну і нервову системи. Гранично допустима концентрація нафтопродуктів в воді – 0,05 мг/л. ПАР і СПАР. До поверхнево-активних речовин (ПАР) відносять органічні речовини, що володіють різко вираженою здатністю до адсорбції на поверхні "повітря-рідина". У переважній більшості поверхнево-активні речовини, що попадають у воду, є синтетичними (СПАР). СПАР здійснюють токсичний вплив на гідробіонти і людину, погіршують газообмін водяного об'єкта з атмосферою, знижують інтенсивність внутріводоймових процесів, погіршують органолептичні властивості води. СПАР відносяться до речовин, що повільно розкладаються. Вміст токсичних речовин. Даний показник лімітується спеціальним перечнем ГДК, які розроблені у двох варіантах, - гігієнічні (для 1 і 2) і рибогосподарські (3 і 4). Гігієнічні ГДК базуються на підпорогових концентраціях речовин, при яких не спостерігається скільки-небудь замітної зміни функціонального стану організму людини, які визначаються сучасними методами. Рибогосподарські ГДК – це такі концентрації шкідливих речовин, які при умові їх постійної наявності у воді не викликають загибелі риб, тобто не погіршують рибогосподарської цінності водного об’єкту. Пестициди. Під пестицидами розуміють велику групу штучних хлорорганічних і фосфорорганічних речовин, застосовуваних для боротьби з бур'янами, комахами і гризунами. Основним джерелом їхнього надходження є поверхневий і дренажний стік із сільськогосподарських територій. Пестициди володіють токсичним, мутагенною і кумулятивною дією, руйнуються повільно. Важкі метали. До числа найбільш розповсюджених важких металів відносяться свинець, мідь, цинк. Важкі метали володіють мутагенною і токсичною дією, різко знижують інтенсивність біохімічних процесів у водяних об'єктах. Хімічні показники виміряються в г/м3, мг/дм3 (мг/л). 3. Системний підхід до вивчення якості води водяних об'єктів передбачає розгляд їх як відкритих систем, у яких відбувається обмін енергією і речовиною з навколишнім середовищем. Якість поверхневих вод визначається двома групами факторів: зовнішніми впливами у виді аллохтонних (що надходять зі зовні водяного об'єкта) джерел забруднення і внутріводоймових процесів, що включають у себе процеси самоочищення й утворення автохтонних (породжених у самому водяному об'єкті) джерел забруднення. Зовнішні джерела впливу класифікуються по походженню, локалізації, тривалості впливу, виду носія забруднюючих компонентів і виду забруднення. По походженню джерела забруднення поділяються на природні й антро-погенні. До природних джерел забруднення відносяться атмосферні (атмосферні опади), гідросферні (озера, припливи, ґрунтові і підземні води, що формують стік водяного об'єкта) і літосферні (піддані ерозії і вапнуванню схилів русел). Основними антропогенними джерелами забруднення є промислові (випуски виробничих стічних вод, забруднені території підприємств, смітники промислових відходів), комунальні (випуски господарсько-побутових стічних вод, території населених пунктів, смітники побутових відходів), сільськогосподарські (орні землі, пасовища, городи, тваринницькі підприємства) і транспортні (транспортні засоби, автодороги, трубопроводи). Зазначені джерела впливу, за винятком сільськогосподарських, типові для міських водяних об'єктів. Сільськогосподарські джерела забруднення знаходяться в приміській зоні. Літосферні джерела в межах міст частково ізольовані облицюванням берегів. По локалізації джерела впливу на водяні об'єкти поділяються на крапкові, площа контакту яких з водним об'єктом істотно менше площі забрудненої зони цього об'єкта; лінійні, площа контакту яких з водяним об'єктом являє собою лінію, і площинні, вплив яких виявляється роззосереджено по площі водяного об'єкта. Прикладом крапкових джерел забруднення можуть служити випуски стічних вод із систем водовідведення чи невеликі припливи. Лінійні джерела впливу зустрічаються у виді стоку з поверхні водозбору, випусків стічних вод через спеціальний пристрій, що розсіює, (розсіяний випуск). Площинні джерела впливу: акваторії портів, стоянки маломірних моторних судів, місця донного видобутку корисних копалин — піску, гравію, нафти, газу й ін. По тривалості впливу джерела забруднення бувають постійними, періодичними й епізодичними. Носії забруднюючих речовин, як правило, стічні, інфільтраційні і підземні води, поворотні води зрошення і дренажні води, поверхневий стік із забрудненої території, атмосферні опади. Джерела впливу на водяний об'єкт можуть приводити до його хімічного, фізичного і біологічного забруднення. Хімічне забруднення виявляється через наднормативний вміст речовин у поверхневих водах. Для фізичного забруднення характерне підвищення температури води за рахунок надходження у водяний об'єкт підігрітих вод (теплове забруднення) чи наявність радіонуклідів (радіоактивне забруднення). Біологічний вплив на водяний об'єкт супроводжується надходженням у нього хвороботворних мікробів, яєць гельмінтів, дрібних водоростей, дріжджових і цвілевих грибів (гідрофлорне забруднення). Найбільш істотний внесок у забруднення водяних об'єктів вносять аллохтонні джерела, особливо антропогенного походження. Основними з них є випуски стічних вод промислових підприємств, випуски міських стічних вод, транспортні джерела забруднення і поверхневий стік із забруднених територій. Протягом тривалого періоду випуски стічних вод промислових підприємств були самою істотною причиною забруднення водяних об'єктів. В даний час природоохоронна політика в Україні, спрямована на обмеження скидання промислових стічних вод у водяні об'єкти, аж до заборони скидання неочищених стічних вод у межах міста, трохи змінила співвідношення між різними джерелами забруднення. Більш істотну роль у забрудненні міських водяних об'єктів набув забруднений поверхневий стік з урбанізованих територій і територій промислових площадок. Разом з тим вплив промислових стічних вод на якість води водяних об'єктів як і раніше досить велике. Кількість, склад і зміст забруднюючих речовин у промислових стічних водах надзвичайно різноманітні і визначаються характером технологічних процесів, складом очисних споруджень і іншими факторами. Забруднюючі речовини в них можуть міститися в грубодисперсному стані (крупність часток більш 0,1 мм), у вигляді емульсії чи суспензії (крупність часток від 0,1 мкм до 0,1 мм), у колоїдному стані (частки крупністю від 0,001 до 0,1 мкм) чи в розчиненому виді. Інформація про кількість і склад стічних вод представляється кожним підприємством у формах державної статистичної звітності. Міські стічні води являють собою суміш господарсько-побутових стічних вод міста і виробничих стічних вод. Звичайно вони проходять очищення на міських очисних спорудах. На відміну від промислових стічних вод господарсько-побутові мають порівняно стабільний склад. Для них характерні перевага органічних забруднюючих речовин над мінеральними (зразкове співвідношення органічних і мінеральних речовин у неочищених стічних водах складає 5:1) і стійкий температурний режим на рівні 15—20° С круглорічно. Зразковий склад господарсько-побутових міських стічних вод при різних способах очищення. Кількість міських стічних вод залежить від чисельності населення і може бути орієнтовно визначене по нормах водовідведення побутових стічних вод від житлових районів. При наявності міських очисних споруд інформація про кількість і склад міських стічних вод представляється у формах державної статистичної звітності очисних споруд. При відсутності очисних споруд для господарсько-побутових стічних вод міста чи населеного пункту кількість забруднюючих речовин у них визначається по питомих нормах на одного жителя. Основними транспортними джерелами забруднення є наземний і водяний транспорт. Забруднюючі речовини від наземних видів транспорту надходять у водяні об'єкти з поверхневим стоком з території міста, від водяного транспорту — безпосередньо у водяний об'єкт. У процесі експлуатації кораблів у воду надходять феноли, з'єднання свинцю, ароматичні вуглеводні, основним забруднюючим речовиною є нафтопродукти. Для маломірного флоту орієнтовно питоме надходження у воду нафтопродуктів за годину роботи двигуна і час роботи двигуна за навігаційний період можуть бути прийняті рівними 0,1 кг і 100 годин відповідно. Література: 1. Білявський Г.О., Фурдуй Р.С. Практикум із загальної екології. 2. Джигирей В.С. Екологія та охорона навколишнього природного середовища: Навч. посіб.- К.: Т-во “Знання”, КОО, 2000.-203 с. 3. Донской Н.П., Донская С.А. Основы экологии и экономика природопользования.- Мн.: УП «Технопринт», 2000.- с 308. 4. Дорогунцов С.І., Коценко К.Ф., Аблова О.К. та ін. Екологія: навчально-методичний посібник.-К.: КНЕУ,1999,-С.152. 5. Экология города: Учебник. Под ред. док. тех. наук Стольберга Ф.В.- К.: Либра, 2000.- 464с. 6. Мазур И.И., Молдаванов О.И., Шишов В.Н. Инженерная экология. Общий курс: В 2 т. Т. 1. Теоретические основы инженерной экологии: Учеб. Пособие для вузов / Под ред. И.И. Мазура.- М.: Высш. Шк., 1996.- 637 с. 7. Мазур И.И., Молдаванов О.И., Шишов В.Н. Инженерная экология. Общий курс: В 2 т. Т. 2. Справочное пособие / Под ред. И.И. Мазура.- М.: Высш. Шк., 1996.- 655 с. 8. Охрана окружающей среды: Учеб. для техн. спец. вузов / С.В. Белов, Ф.А. Козьяков, А.Ф. Козьяков и др. Под ред. С.В. Белова. 2-е изд., испр. и доп.- М.: Высш. шк., 1991.- 319 с. 9. Охрана окружающей природной среды / Под ред. Г.В. Дуганова.- К.: В. ш., 1988.- 305 с. 10. Сахаев В.Г., Щербицкий В.В. Экономика природопользования и охрана окружающей среды. - К.: Вища шк. Головное изд-во, 1987. - 263 с. 11. Топчиев А.Г. Геоэкология: географические основы природопользования. Одесса. “Астропринт”. 1996, 392 с.
1 2 3 4 5 Категория: Екологія \| Добавил: Aspirant (22.04.2014)
Просмотров: 334 \| Рейтинг: 0.0/0

Всего комментариев: 0


Имя *:
Email *:

Код *: