Реферат на тему:Виробничий, інформаційний та екологічний потенціал України - Екологія - Реферати - Каталог статей

Реферат на тему:Виробничий, інформаційний та екологічний потенціал України. ПЕРЕДУМОВИ ТА ФАКТОРИ ФОРМУВАННЯ СУЧАСНОГО ПОТЕНЦІАЛУ УКРАЇНИ: ІСТОРИЧНІ, ПРИРОДО-ЕКОЛОГІЧНІ. Історичні. На 1.01.1998 р. на території України проживало 50,5 млн. осіб. За цим показником наша країна перебуває на 5-му місці в Європі після Німеччини, Великобританії, Італії та Франції. Середня густота населення близько 84 осіб на 1 км2. У минулому великий вплив на кількість, густоту населення України і внутрішні територіальні відміни мали постійні війни, які вів український народ з іноземними поневолювачами і загарбниками з Польщі, Туреччини, Угорщини, Румунії, Росії. Особливо вплинули на кількість і густоту населення в Україні роки радянської влади і входження до складу Радянського Союзу. Починаючи з 1917 р., український народ втратив понад 25 млн. своїх громадян вбитими і закатованими. Це найбільший з відомих геноцидів (знищення за національною ознакою), що його знала історія людства: громадянська війна і агресія російських, польських і. німецьких військ 1917—1920 рр., голодомори 1921—1923 рр., 1932— 1933 рр., масові репресії 1935—1939 рр., Друга світова війна, голод 1946—1947 рр. Під час освоєння цілинних і перелогових земель у 1953—1954 рр. з України було вивезено понад 1,5 млн осіб. І, нарешті, чорнобильська трагедія, що призвела до міграції сотень тисяч осіб і перетворення цілих районів нашої країни в безлюдні території. Природно-екологічні. В останні роки особливо гостро постала проблема урбанізації з одночасним збереженням сприятливих природних умов прожи-вання. Залежність фізичного стану людини, як і способу її діяль-ності, від особливостей природних умов дуже велика. Сучасні зміни в природних умовах пов'язані з територіальною організаці-єю виробництва та розвитком урбанізації. Особливо проблеми збереження належних природних умов загострюються у високо урбанізованих регіонах (Донбас, Придніпров'я та ін.). У таких регіонах рівень забруднення повітря, поверхневих вод і землі пе-ревищує можливості їх самоочищення. Це призводить до дегра-дації навколишнього середовища, що негативно впливає на здо-ров'я населення. Несприятливі екологічні умови є причиною близько 20% прямих захворювань. Україна належить до країн, що мають високі показники забруд-нення навколишнього середовища. Основними центрами зосеред-ження екологічних проблем є високо урбанізовані райони, міські агломерації та крупні промислові центри. Так, питома вага за-бруднених стічних вод у загальному їх обсязі становить в цілому по Україні 28%, в т. ч. у Харківській та Луганській областях — більш ніж 70%, у Чернівецькій, Одеській, Донецькій областях — більше половини. Високим є рівень забруднення і атмосферного повітря. Нині в Україні майже четверта частина шкідливих викидів промислових підприємств не уловлюється і потрапляє в атмосферу без будь-якого очищення. Найбільші викиди цих шкідливих речовин в ат-мосферу характерні для високо урбанізованих областей. Так, на частку Донецької області припадає майже третина всіх викидів по Україні в цілому, до 30% — на Дніпропетровську і майже 15% — на Луганську область. Звичайно, основні обсяги скидів у воду та викидів у повітря локалізовані у містах та міських агломераціях. Найбільші викиди речовин в атмосферу спостерігаються в Кривому Розі, Маріуполі, Запоріжжі, Дніпропетровську, Єнакієвому, Донецьку, Дебальцевому, Макіївці та ін. Особливості екологічних умов окремих регіонів повинні вра-ховуватися і при територіальній організації сільськогосподарсь-кого виробництва. Це стосується насамперед приміського госпо-дарства, оскільки приміські території дуже часто забруднені важ-кими металами та іншими шкідливими елементами, які потрап-ляють з продуктами харчування в організм людини. Важливим напрямом поліпшення екологічної ситуації у висо-ко урбанізованих регіонах є обмеження надмірного зростання про-мисловості та чисельності населення великих міст. Так, не конт-рольований належним чином промисловий розвиток таких вели-ких міст Донбасу, як Донецьк, Луганськ, Макіївка, Горлівка при-звів до ряду складних екологічних, економічних та соціальних проблем. Один з шляхів їх вирішення полягає в обмеженні роз-міщення нових виробництв, які можуть лише ускладнити еколо-гічну ситуацію. В складних екологічних умовах заслуговує на увагу концепція розвитку малих і середніх міст, у яких природне середовище знач-но краще, ніж у великих. До того ж ряд областей України взагалі не має великих чи середніх міст, крім обласного центру (Він-ницька, Рівненська, Тернопільська, Чернівецька). Особливо акту-альним є подальший розвиток малих міст, в яких розміщені од-не—два підприємства. В нових економічних умовах банкрутство таких підприємств може призвести до руйнації економічного ба-зису розвитку цього міста. Виробничий потенціал країни характеризує можливості національної економіки виробляти матеріальні блага, надавати послуги, задовольняти економічні потреби суспільства. Ці можливості дають всі наявні в країні ресурси — виробничі, матеріальні, трудові, природні, фінансові, науково-технічні, інформаційні та ін. Відповідно економічний потенціал включає як складові частини виробничий, трудоресурсний, фінансовий, науковий та інші види потенціалів. Виробничий потенціал формується основними виробничими фондами, до яких входять будівлі, споруди, трубопроводи, машини, устаткування тощо. В Україні існує понад 100 тисяч підприємств, однак більшість із них мають застарілі, дуже зношені, а то й зруйновані основні виробничі фонди, які потребують оновлення або ж демонтування. Трудоресурсний потенціал характеризується кількістю і якістю робочої сили. Тривалий час приріст трудових ресурсів різної кваліфікації в Україні задовольняв інтереси її економіки, частина робочої сили була задіяна в інших республіках колишнього СРСР. В останнє десятиріччя чисельність трудових ресурсів у країні зменшується, що є наслідком несприятливої демографічної ситуації, тоді як якість робочої сили залишається високою (зокрема, зростає частка осіб з вищою освітою). Економічна криза в країні спричинила появу безробіття і неповної зайнятості населення, масову трудову еміграцію як у Росію, так і в країни Європи, Америки, інших регіонів світу. Серед тих, хто виїжджає нових умовах не реалізовують своїх професійних можливостей. Природно-ресурсний потенціал складають усі види природних ресурсів, що є на території країни чи в підконтрольній їй частині Світового океану: мінерально-сировинні, земельно-ґрунтові, агро-кліматичні, водні, гідроенергетичні, біологічні (в т. ч. лісові), природно-рекреаційні. За сумарними запасами деяких з них Україна посідає одне з провідних місць в Європі (наприклад, мінеральних, фунтових, рекреаційних). Натомість відчувається загальний дефіцит водних, гідроенергетичних, лісових ресурсів. Фінансовий потенціал країни визначається сукупністю грошових фондів підприємств, громадян, держави. Фінансові можливості України поки що дуже скромні. Річний державний бюджет країни менший, аніж бюджети окремих міст розвинених країн Заходу. Велика кількість українських підприємств є фінансовими боржниками або перебувають на межі банкрутства, а більшість громадян країни отримують доходи, нижчі від встановленого прожиткового мінімуму. Багато фінансових операцій відбувається поза легальними рамками економіки, встановленими законодавством, тобто в "тіні". Все це не сприяє нормальному функціонуванню національної економіки. Науковий потенціал України базується на розгалуженій мережі наукових інститутів, науково-дослідних закладів, які існують у системі Національної академії наук, міністерств і відомств, їх працівниками є десятки тисяч спеціалістів вищої категорії — докторів і кандидатів наук. У деяких напрямках науки Україна проявила себе як один зі світових лідерів, наприклад, у кібернетиці, електрозварюванні металів, кардіохірургії, космічній техніці. Однак у багатьох галузях наукової діяльності, що стосуються розробки високопродуктивної техніки і новітніх технологій, відставання вітчизняної науки суттєве. В наш час ситуація ускладнюється недостатнім фінансуванням і нестабільною діяльністю наукових організацій, виїздом спеціалістів високої кваліфікації за кордон. Ефективність використання економічного потенціалу в країні залежить від господарського механізму. Недосконалість останнього може призвести до нераціонального, малоефективного, а то й витратного використання складових економічного потенціалу. Роль кожної держави в сучасному світі визначається, насамперед, п економічною могутністю, яка є наслідком реалізації економічного потенціалу. Найбільш універсальними показниками, що характеризують економічну могутність країни, є її валовий внутрішній продукт (ВВП) і валовий національний продукт (ВНП). Валовий внутрішній продукт держави — це сукупна вартість за ринковими цінами усього обсягу кінцевих товарів і послуг, вироблених уданій країні впродовж одного року (враховуючи надходження від їх експорту). ВВП охоплює результати економічної діяльності підприємств, організацій, закладів і окремих осіб, незалежно від їх державної приналежності та громадянства, які зайняті підприємництвом на території даної країни. Валовий національний продукт відрізняється від ВВП тим, що враховує доходи фірм і громадян даної країни, отримані за кордоном, проте виключає доходи зарубіжних компаній та осіб, які займаються діяльністю в даній країні. Для країн, які ще слабо залучені в систему світових економічних відносин, показники ВВП і ВНП відрізняються несуттєво. До таких країн наразі належить і. Україна. У більшості економічно розвинених держав (насамперед США і Японія), потужні корпорації яких мають свої філії і дочірні підприємства в багатьох країнах і регіонах світу, валовий національний продукт значно більший від валового внутрішнього продукту. Натомість у багатьох країнах, що розвиваються і широко "відчиняють двері" для іноземного капіталу, ВВП більший від ВНП. Показники ВВП і ВНП можуть бути розраховані в національній валюті і у т. зв. "міжнародних доларах". Наприклад, валовий внутрішній продукт України (за даними національної статистики) становив 93млрд. гривень у 1997 р. і 173 млрд. гривень у 2000 р. Правда, ці показники неможливо порівнювати, оскільки вони подані у фактично діючих, а не порівняних цінах. Тим більше вони не дають уявлення про місце України у світовій економіці. Для міжнародних порівняльних оцінок Світовий банк обчислює ВВП і ВНП країн світу у єдиній валюті — "міжнародних доларах". Валові продукти в цій грошовій одиниці розраховуються шляхом зіставлення цін на товари і послуги, що виробляються в даній країні, з Цінами на аналогічну продукцію в США. За даними Світового банку ВВП України (у 1997 р.) складав майже 50 млрд. дол. За цим показником вона займала 20-е місце в Європі 47-е у світі (див. додаток 1). Близький до неї показник ВВП мали Чехія (52 млрд, дол.) і Угорщина (46 млрд, дол.) — країни, які значно поступаються Україні територією, людністю, природно-ресурсним і науковим потенціалом. Лідерами серед країн світу за обсягами ВВП є США (7,8 трлн, дол.), Японія (4,2 трлн. дол.), Німеччина (2,1 трлн. дол.), Франція, Великобританія та Італія (1,1 — 1,4 трлн. дол.) і Китай (900 млрд. дол.). Ще переконливіші показники рівня доходів — ВВП на душу населення, які є основними критеріями класифікації національних економік. У 1997 р. цей показник для України становив 1040 доларів, тобто країна перебувала на 139 місці серед майже 200 країн, що вивчалися Світовим Банком. Вона входила до групи країн з рівнем доходів, нижчим від середнього у світі. Серед країн колишнього СРСР вищі від України показники серед-ньодушового доходу мали Естонія, Латвія, Литва, Росія, Білорусь і Казахстан. Найвищі показники (від 33 до 45 тис. дол. на 1 особу) характерні для Люксембургу, Швейцарії, Японії, Норвегії, Данії, Сінгапуру. У США, Німеччині, Франції на 1 особу припадає від 26 до 29 тис. дол. валового внутрішнього продукту. Натомість у Мозамбіку, Танзанії, Ефіопії та інших африканських державах цифри не перевищують 150 дол. Це — найнижчі у світі показники. Використовуються й інші показники для характеристики стану національних економік: - темпи росту реального ВВП за рік, що розраховуються у відсотках (упродовж 90-х рр. валовий внутрішній продукт України постійно скорочувався і лише у 2000 — 2001 рр. він почав зростати — в середньому на 5% за рік); - рівень безробіття розрахований як відношення кількості безробітних до кількості працездатного населення у працездатному віці (за офіційними даними в Україні він складає трохи більше 4%); - інфляція — процес знецінення грошей, пов'язаний зі зростанням цін на товари і послуги. В Україні у 1992 - 1993 рр. відбувалась т. зв. гіперінфляція, коли щоденно ціни зростали на 2 — 3%. Останніми роками інфляція в середньому становить 20% за рік; - дефіцит бюджету — перевищення державних видатків над доходами, що веде до зростання державного боргу. У 2001 році в економіці країни зафіксовано бюджетний профіцит — перевищення доходів над видатками; - рівень державного боргу (розмір державного боргу у % до ВВП), баланс зовнішньоекономічних операцій (різниця між видатками і надходженнями, пов'язана із зовнішньоекономічною діяльністю країни) та багато інших. Розрізняють компонентну, функціональну, територіальну і організаційну структури природно-ресурсного потенціалу. Компонентна структура характеризує внутрішні та міжвидові співвідношення природних ресурсів (земельних, водних, лісових тощо); територіальна характеризує різні форми просторової дислокації природно-ресурсних комплексів; організаційна характеризує можливості відтворення та ефективної експлуатації природних ресурсів. Функціональна структура природно-ресурсного потенціалу відображає вплив природних ресурсів на формування спеціалізації територій та певних господарських комплексів. Природно-ресурсний потенціал є багатокомпонентним. Виділяють такі його складові: мінеральні, земельні, водні, лісові, біологічні, рекреаційні, кліматичні космічні ресурси. За ознакою вичерпності природних ресурсів, яку нерідко називають екологічною класифікацією, вони поділяються на групи: невичерпні, до яких належать сонячна радіація, енергія води, вітру тощо; вичерпні відновлювані: ґрунтовий покрив, водні ресурси, лікувальні грязі, рослинне паливо тощо; вичерпні невідновлювані: мінеральна сировина, природні будівельні матеріали. В основі економічної класифікації природних ресурсів лежить їх поділ на ресурси: виробничого й невиробничого, галузевого й міжгалузевого, промислового й сільськогосподарського, одноцільового та багатоцільового призначення. Використання в економічній системі природних ресурсів вимагає їх адекватної оцінки. Існує два основних види оцінки: технологічна (виробнича) та економічна. При технологічній оцінці виявляється ступінь придатності ресурсів до того чи іншого виду людської діяльності з урахуванням сучасної або перспективної технології їх використання. Нерідко технологічна оцінка виражається в балах та категоріях. Вона здійснюється, як правило, перед економічною. Економічна оцінка природних ресурсів — необхідний етап для забезпечення їх ефективного використання. Визначилися дві групи економічних оцінок: перша — характеризує економічні результати використання природних ресурсів; друга — економічні наслідки дії на навколишнє природне середовище (переважно це економічні втрати від забруднення чи порушення природного середовища). Для економічної оцінки природних ресурсів застосовують передусім методичні підходи, засновані на категоріях ренти та ефективності. При рентному підході природний ресурс може оцінюватися двома способами: за відносним ефектом чи прибутком, що дає його використання в народному господарстві; за додатковими затратами на компенсацію втрат прибутку при вилученні певного ресурсу з природокористування. Розрізняють витрати на запобігання забрудненню й витрати на компенсацію збитків. Перші здійснюються задля зменшення шкідливих викидів (наприклад, будівництво очисних споруд, нейтралізація викидів тощо). Другі оцінюються через недотримання національного доходу, додаткові витрати з соціальних фондів тощо. Для розміщення галузей народного господарства велике значення мають кількісні параметри певного виду ресурсу. За народногосподарським значенням запаси корисних копалин поділяють на такі групи: балансові, використання яких економічно вигідне, тобто вони відповідають промисловим вимогам за якістю сировини і гірничотехнічними умовами експлуатації; позабалансові, які при наявному рівні технології експлуатувати економічно не вигідно. В геології виділяють такі категорії запасів корисних копалин: А — докладно розвідані та вивчені; В і С1 — розвідані менш докладно; С2 — оцінені попередньо і приблизно. Запаси корисних копалин за категоріями А, В, С1, С2 разом з прогнозованими запасами становлять геологічні запаси. До власне промислових запасів відносять вивчені й розвідані запаси, експлуатація яких за даних умов забезпечує достатню рентабельність виробництва. Інформаційний потенціал. Хоча після останніх тенденцій в світовій економіці міф про «нову економіку» в значній мірі розвіявся, ринок інформаційних технологій все ще має незаповнені ніші, які, якщо їх зайняти, можуть принести значні прибутки. Коли до деякого етапу основну частку ринку інформаційних технологій займали виробництво і продаж комп’ютерного та телекомунікаційного обладнання, то наразі маємо дещо іншу ситуацію – все більшу частку здобуває виробництво програмного забезпечення. Важко заперечити, що Україна має імідж держави з «високим інтелектуальним потенціалом», і можна стверджувати, що не безпідставно. В 2000-2001 році 273,6 тис. студентів отримали дипломи про вищу освіту, і навіть якщо скоригувати цю цифру на такі фактори, як «не зовсім чесно отримана освіта»,то результат може тішити. З цих студентів помітна частина отримала знання в технічних спеціальностях, і значна кількість спеціалістів мають сертифікати про закінчення факультетів «інформаційні системи», «прикладна математика», та інших спеціальностей, що пов’язані з інформаційними системами та програмним забезпеченням. Крім того, існує велика кількість спеціалістів, які не отримали вищої освіти у вказаних спеціальностях, але так чи інакше пов’язані із сферою інформаційних технологій й софтверною індустрією. Якщо порівняємо рівень заробітної платні, що отримують спеціалісти програмісти в різних країнах, отримаємо наступні результати: Середня заробітна плата програміста США $ 60 000 Індія $ 9 600 Україна $ 6 000 І тут, здавалося б, Україна має значні переваги – великий пул достатньо кваліфікованого робочого потенціалу за ціну, на порядок нижчу, ніж в інших країнах. Тобто, логічно в котре зробити висновок, що Україна має значну конкурентну переваги порівняно з іншими учасниками ринку програмного забезпечення, й потужний розвиток індустрії програмного забезпечення в державі мав би бути природним. Світовий попит на попит в сфері послуг інформаційних технологій складає зараз $ 400-500 млрд. в рік, і цей ринок до минулого року стійко зростав на 10-12% в рік. Значна частина цього попиту могла б покриватися за рахунок експорту програмних продуктів, однак експорт ПЗ не перевищує $ 10 млрд., тобто залишається потужний експортний потенціал, частину з якого має шанси заповнити і Україна. Зважаючи на те, що основними замовниками ПЗ залишаються англосаксонські країни, де рівень заробітної платні спеціаліста розробника програмного забезпечення перевищує рівень зарплатні українського спеціаліста в декілька разів (таблиця 1), то знову ж це приводить на думку, що на Україну повинна припадати значна частина пирога офшорного програмування. Здавалося б, керівництво України вже зрозуміло дієвість інноваційної теорії економічного зростання економіки, серед перспективних галузей виділено наукоємні та високотехнологічні виробництва, під ранг яких підпадає й софтверна індустрія. Але спробуємо проаналізувати ситуацію, що на сьогодні склалась на ринку виробництва програмного забезпечення в Україні. За даними Державного комітету статистики, рівень виробництва ПЗ в останні роки оцінюється в мільйони, максимум десятки мільйонів гривень, при цьому обсяги ПЗ, що йдуть на експорт обчислюється щонайбільше одиницями мільйонів гривень. Для порівняння можу навести статистичні дані софтверної індустрії Індії – однозначного лідера офшорного програмування. Країна має амбіційні плани розширити експорт ПЗ з Індії до 2008 р. до 50 млрд. доларів. В результаті скоординованих дій, обсяг індійського "офшорного програмування" зріс з 120 млн. дол. у 1990 р. до 4 млрд. дол. у 2000 р. За останні п'ять років обсяг виробленого (і експортованого) Індією ПО виріс на 55%, хоча в усьому світі цей показник збільшився в середньому на 20%. Тоді як ринок ПЗ Індії займає лише 2% світової софтверної індустрії, внесок Індії в світовий експорт досягає 16,5%, в 2003 р. планується довести результат до 23%, а до 2015 г. - до 50%. Повернемось до ринку ПЗ України. Звичайно, офіційні дані не можуть відображати реальну ситуацію, що існує на ринку. В Україні існує велика кількість груп розробників ПЗ, які надають перевагу залишатись в тіні. Інша частина компаній не реєструє розробку ПЗ як свій основний вид діяльності, хоча насправді вони займаються саме програмуванням і часто експортом ПЗ для іноземних замовників. За даними Української Асоціації виробників ПЗ, сьогодні в Україні нараховується приблизно 240 компаній, що так чи інакше займаються розробкою ПЗ, і більшість компаній розташовані в Києві, а також у таких містах, як Дніпропетровськ, Донецьк, Харків і ін. Але в будь-якому випадку можемо констатувати той факт, що на даному етапі Україна не є конкурентною державою в сфері розробки ПЗ і не виступає як помітний учасник світового софтверного ринку. В наступному розділі я спробую пояснити основні та похідні проблеми, які створюють перешкоди в розвитку українського сектору розробки програмних засобів. Основною і, напевно, єдиною причиною, яка змушує залишатись програмістів в тіні, і тим самим унеможливлює розвиток галузі, є непомірно високий рівень оподаткування, що робить вигіднішим не виходити на легальні ринки. Ця проблема вже стала класичною для всіх галузей економіки України, і, здається, навіть керівництво розуміє необхідність зниження податкових ставок для стимулювання економічного зростання. Саме високим рівнем оподаткування і несприятливим інвестиційним кліматом в державі в цілому можна пояснити відсутність інвестицій в софтверний сектор України. Низький рівень економічної свободи в державі, як вже було сказано, високий рівень оподаткування, неврегульованість інвестиційної діяльності в країні, і як наслідок високі інвестиційні ризики загальмовують надходження інвестиційних ресурсів в економіку України і сектор виробництва програмного забезпечення зокрема. А надходження фінансових ресурсів життєво необхідне для створення галузі, конкурентноспроможної на світовому софтверному ринку – для залучення кваліфікованих спеціалістів, організації великих груп розробників ПЗ. Як показав досвід, працювати над проектами в мільйони доларів можуть лише великі компанії з штатом сотень і тисяч спеціалістів. Всі компанії і групи розробників України, що виробляють ПЗ, за світовими параметрами підпадають під категорію «малих». Зважаючи на високі податкові ставки, більшість виробників надають перевагу залишатись в тіні, а це унеможливлює акумулювання розпорошеного професійного потенціалу в потужних групах. Для того, щоб українська софтверна галузь була конкурентною на ринку офшорного програмування, національним компаніям недостатньо лише мати професійний штат розробників ПЗ на території України. Як свідчить досвід, дуже важливо мати представництво в країні замовника. Це, по-перше, дозволяє ефективніше встановлювати контакти із клієнтами; по-друге, наявність офісу підвищує довіру іноземного клієнта до компанії; по-третє, це дозволяє компанії-розробнику пропонувати широкий спектр послуг підтримки впроваджених проектів, що значно підвищує конкурентну перевагу корпорації-експортера ПЗ. І знову ж це потребує значних фінансових ресурсів. Ще однією проблемою України є відсутність правового поля для врегулювання дій на ринку виробництва ПЗ. Варто згадати відсутність чіткого і, що головне, дієвого законодавства про інтелектуальну власність. Наразі українські виробники мають небагато стимулів для розробки масового ПЗ і його випуску в Україні, тому що майже весь потенційний прибуток потрапляє до сучасних флібустьєрів інформаційних морів. Досить сказати, що законодавством дотепер не визначено статус програмного забезпечення при перетинанні митного кордону. Наприклад, представниками Київської митниці дано офіційну відповідь, що оскільки фізичного переміщення через границю даної продукції не відбувається, то даний продукт митної території України не залишає і, відповідно, не є предметом експорту, і це не дивно, адже для експорту ПЗ за кордон дуже рідко використовуються фізичні носії. Відсутність середовища для розгортання виробництва ПЗ в Україні, низька заробітна платня програмістів та розробників програмного забезпечення, а також до останнього часу високий попит на послуги спеціалістів в галузі інформаційних технологій за кордоном призвів до міграції кращих спеціалістів за кордон. Як наслідок, українська індустрія інформаційних технологій щороку втрачає від 2,7 до 5 тис. спеціалістів в цій області, в тому числі і спеціалістів з програмного забезпечення. Побутує думка, що українські навчальні заклади готують велику кількість кваліфікованих кадрів, що складають потужний фонд робочої сили, яка може працювати саме в сфері виробництва ПЗ. Насправді, ситуація дещо інша. Програма навчальних закладів зовсім не пристосована до вимог сучасного бізнесу, і маючи досить сильні знання в академічних дисциплінах, випускники не мають досвіду в веденні реальних проектів. До того ж керівництво вузів не розуміє, що програмування відрізняється від комерційного програмування. Для підготовки конкурентних кадрів потрібно паралельно з суто технічними дисциплінами вводити курси з основ менеджменту, ведення комерційних проектів, роботи з клієнтами, маркетингу проектів, промислового програмування. Могутню конкурентну перевагу Індії саме в сфері офшорного програмування додає наявність великого пулу англомовної робочої сили. Це полегшує переговори індійських компаній із західними англомовними замовниками. Технічні навчальні заклади України приділяють мало уваги вивченню англійської мови, втрачаючи можливість приближення до західних ринків. Значною перевагою індійських спеціалістів є висока якість продукції – всі серйозні компанії мають міжнародний сертифікат якості ISO 9000, а багато з підприємств працюють над отриманням більш строгого сертифікату CMM SEU. Сертифікованість програмних продуктів, на мою думку, є один з бар’єрів, які дуже важко подолати національним компаніям, і для отримання таких стандартів потрібно як багато часу, так і значних фінансових вкладень. Передумови для розвитку софтверної індустрії в Україні все ж таки існують: · потенціал нашого ринку ПЗ з врахуванням розробок на експорт, внутрішніх розробок та дистрибуції програмних продуктів, складає, за різним оцінками, $120-130 млн., експортний потенціал України оцінюється на рівні $32 млн. · з/п програміста в Україні перебуває на рівні, нижчому від світового; · разом з тим, національні кадри досить технічно грамотні, і організація навчальних центрів на базі компанії інвестора дозволить підготувати високопрофесіональних спеціалістів; · останнім часом все більшого поширення здобуває практика, коли закордонна компанія замовляє програмні продукти в країн, що спеціалізуються на офшорному програмуванні, тим самим обминаючи необхідність проходити через тривалі процедури, що вимагаються при організації міграції спеціаліста, а також економлячи значні кошти на різниці заробітної платні; · За культурою та релігією Україна все-ж таки ближча до англосаксонських країн, основних імпортерів ПЗ, ніж, наприклад, Індія та інші азіатські країни – експортери ПЗ. Необхідно впровадити такі дії: · забезпечити економічно стабільне середовище і створити імідж надійної держави; · створити пільгові умови для надходження інвестицій в сферу ПЗ і виведення реальних спеціалістів з тіні – особливо для виробництв, що відправляють програмне забезпечення на експорт; · створення технопарків – своєрідних анклавів, які мобілізували б потенціал галузі і забезпечили більш динамічний розвиток сектору; · розробити прозорий і дієвий правовий комплекс, що врегульовував б інвестиційну діяльність в цілому, а також специфічні питання ринку ПЗ зокрема, особливо в питаннях офшорного програмування. В цьому контексті забезпечити дієвість законів про захист інтелектуальної власності; · модернізувати систему підготовки спеціалістів в сфері інформаційних технологій, оскільки для успішної діяльності в сучасному бізнесі не достатньо бути лише професіоналом в програмуванні – потрібно мати навивки реального ведення комерційних проектів, маркетингу проектів, менеджменту, взаємодії з клієнтами; · забезпечити умови для ефективної діяльності науково-дослідницьких комплексів, що працюють в сфері інформаційних технологій та інформатики.
1 2 3 4 5 Категория: Екологія \| Добавил: Aspirant (13.04.2014)
Просмотров: 534 \| Рейтинг: 0.0/0

Всего комментариев: 0


Имя *:
Email *:

Код *: