Реферат на тему: Умови екологічного страхування - Екологія - Реферати - Каталог статей

Реферат на тему: Умови екологічного страхування. План 1. Умови екологічного страхування 2. Світовий досвід екологічного страхування 3. Поняття »забруднення» в екологічному страхуванні, класифікація збитків 4. Можливості проведення екологічного страхування в Україні 5. Література Умови екологічного страхування Екологічне страхування (ЕС) являє собою страхування цивільної відповідальності підприємств, установ і організацій (страхувальників) за шкоду, заподіяну діяльністю, що створює підвищену екологічну небезпеку. ЕС здійснюється в двох формах: обов’язкове і добровільне. Мета ЕС - гарантувати повне чи часткове відшкодування збитку, заподіяного діяльністю страхувальника, за обставинами, що виникають внаслідок заподіяння шкоди життю, здоров’ю чи майну других осіб, включаючи витрати органів державної влади і місцевого самоврядування на відновлення екологічного благополуччя природного середовища, у вигляді обов’язку страховиків по здійсненню страхових виплат зі страхових фондів, сформованих страхувальниками. Страхування класифікується за такими ознаками:* за сферами діяльності;* за галузями і підгалузями страхування;* за формами проведення;* за видами і об’єктами страхування. В залежності від сфери діяльності, страхування підрозділяється на внутрішнє і зовнішнє (іноземне). Внутрішнє страхування здійснюється страховими комерційними організаціями України. Об’єкти і суб’єкти ЕС. Об’єктом ЕС є майнові інтереси застрахованої особи, пов’язані з обов’язком останньої в порядку, встановленому цивільним кодексом, нести відповідальність за шкоду, заподіяну навколишньому середовищу і третім особами, у зв’язку зі здійсненням застрахованими особами діяльності, що представляє підвищену небезпеку для оточуючих. Суб’єктами ЕС є: 1) страхувальники (застраховані особи) - громадяни і юридичні особи, діяльність яких пов’язана з підвищеною екологічною небезпекою; 2) страховики - юридичні особи, зареєстровані у встановленому законом порядку, мають відповідні ліцензії, в обов’язок яких входить виплата страхового відшкодування особам, яким (чи їхньому майну) завданий збиток діяльністю страхувальника; 3) вигодоотримувачі - громадяни, юридичні особи, органи державної влади і місцевого самоврядування, яким може бути заподіяна шкода внаслідок порушення екологічного благополуччя і на користь яких укладається договір екологічного страхування. Екологічне страхування здійснюється на підставі угод про страхування, що укладаються страхувальником і страховиком. На підприємства - джерела підвищеної екологічної небезпеки - покладається обов’язок укладати угоди обов’язкового ЕС зі страховиками і за рахунок власних коштів сплачувати страхові внески. Страхувальниками в системі обов’язкового ЕС є підприємства незалежно від форми власності, діяльність яких пов’язана з підвищеною небезпекою аварійного (зверхаварійного) забруднення навколишнього середовища. Страхова подія - раптове забруднення, псування, ушкодження, виснаження, руйнування навколишнього середовища (атмосфери, водних об’єктів, рельєфу місцевості) в результаті техногенних аварій і катастроф, стихійних лих. Страховий випадок - страхова подія, що здійснилася, і при настанні якої виникає обов’язок страховика зробити страхову виплату у вигляді відшкодування збитку, якого зазнали вигодоотримувачі внаслідок порушення екологічного благополуччя. Розмір страхової суми (обсяг відповідальності страховика) по кожній угоді обов’язкового ЕС встановлюється відповідно до реєстру підприємств, що підлягають обов’язковому ЕС, але не більш ніж сума річного обсягу продукції, що випускається, підприємством-страхувальником. Суми страхових внесків, що направляються на обов’язкове ЕС страхувальником, включаються в собівартість продукції (робіт, послуг) підприємства - страхувальника. При понаднормативному забрудненні навколишнього середовища, що не є страховою подією, покриття збитки здійснюється підприємством самостійно відповідно до чинного законодавства. Майнові інтереси громадян чи юридичної особи, діяльність яких пов’язана з ризиком відповідальності перед третіми сторонами за заподіяння шкоди внаслідок порушення екологічного благополуччя, можуть бути застраховані за угодою добровільного ЕС, при цьому може бути застрахований як ризик відповідальності самого страхувальника, так і іншої особи, на яку така відповідальність може бути покладена. Добровільне екологічне страхування варто розглядати як вид підприємницької діяльності. Його можуть виконувати державні страхові установи чи незалежні самостійні організації. Підприємствам - джерелам підвищеної екологічної небезпеки і ризику - надається право вільного вибору способу резервування коштів на компенсацію збитку від екологічних аварій. При цьому, в обов’язковому страхуванні варто передбачати наявність мінімальних фінансових гарантій відшкодування збитків. Механізм екологічного страхування базується на принципі взаємовигідних відносин страхувальника і страховика. Крім економічної зацікавленості в передачі відповідальності за наслідки при можливому аварійному забрудненні страхувальнику, страховик зацікавлений у підвищенні своєї екологічної безпеки. Світовий досвід екологічного страхування У1980 р. Конгрес США прийняв закон, що регулює питання відповідальності і виплати компенсацій за забруднення навколишнього середовища, відповідно до якого був затверджений спеціальний фонд. Цей закон покладає безумовну відповідальність за скидання небезпечних речовин у навколишнє середовище на усіх власників і операторів місць збереження забруднюючих речовин, на підприємства, у процесі виробництва яких утворюються небезпечні і шкідливі відходи, на підприємства, що перевозять такі відходи, і надає »повноваження Агентству з охорони навколишнього середовища» пред’являти їм позови. Представники промисловості, у свою чергу, звернулися до страховиків, що відмовлялися виплачувати страхове відшкодування при відсутності окремого договору страхування відповідальності підприємств на випадок забруднення навколишнього середовища. При цьому багато страховиків світового страхового ринку (особливо США і Англії) взагалі виступали проти проведення спеціального страхування відповідальності на випадок забруднення навколишнього середовища. Такий опір страховиків пояснювався не тільки величезними розмірами передбачуваних виплат страхового відшкодування і вимогами компенсації збитку, нерідко після тривалого часу закінчення терміну дії угоди, але і рядом інших складних проблем, що виникали у зв’язку з проведенням цього виду страхування. Головна проблема полягає не в тім, що підприємства, які несуть відповідальність перед третіми сторонами за тілесні ушкодження чи збиток їхньому майну в результаті ненавмисного забруднення навколишнього середовища, не хочуть укладати угоду про страхування, а в тім, що страхові компанії не можуть надати страхове забезпечення в розмірі, необхідному потенційним забруднювачам. Максимальна сума страхового відшкодування із страхування відповідальності у випадку ненавмисного забруднення, прийнята на Лондонському страховому ринку, складає від 85 до 170 млн дол., а максимальний обсяг страхової відповідальності в Європі, включаючи страхування відповідальності у випадку поступового забруднення - не більш як 20 млн дол. Такі суми, як показує практика, явно недостатні. Наприклад, треба було більш ніж 300 млн дол. для відшкодування збитку, заподіяного забрудненням навколишнього середовища в результаті експлуатації Бхопальського заводу в Індії. У свою чергу, ці суми будуть замалими в порівнянні з позовом у 3 млрд дол., який пред’явила влада штату Мадхія - Прадеш у зв’язку з численними людськими жертвами. Необхідно враховувати, що ризики забруднення істотно відрізняються від інших страхових подій, у результаті яких може бути завданий збиток. Поняття »забруднення» в екологічному страхуванні, класифікація збитків Поняття »забруднення» у вузькому розумінні має на увазі викид забруднюючих речовин, що стають небезпечними, тому що не можуть більше поглинатися навколишнім середовищем. Воно є витратами урбанізації, індустріалізації, широкого використання хімікатів у промисловому виробництві і сільському господарстві, розвитку ядерної енергетики. Поняття »забруднення» можна тлумачити й у більш широкому змісті, оскільки будь-який викид токсичних, корозійних, іонізуючих, термічних і інших шкідливих речовин, незалежно від того, чи є вони відходами чи коштовним проміжним, кінцевим або ж побічним продуктом, забруднюють навколишнє середовище. Більш того, нешкідливі за своїми природними якостями речовини в контакті з іншими речовинами, що знаходяться в ґрунті чи воді, також можуть виділяти шкідливі для навколишнього середовища сполуки. При цьому не враховується характер забруднень (навмисне скидання відходів чи нещасний випадок, пов’язаний зі збереженням матеріалів, що відбувся з виробничим устаткуванням чи контейнером під час перевезення) - у будь-якому випадку природі завдається шкода. Характер же викиду забруднюючих речовин має велике значення для страховиків під час визначення умов виплати страхового відшкодування, які у більшості випадків схильні надавати страховий захист тільки від випадкових збитків. Різниця між навмисним і випадковим забрудненням не завжди легко відчутна, особливо у випадку постійних і повторних викидів. Наприклад, провина підприємства, що продовжує викид фенолів чи формальдегідів (можливо, навіть одержуючи скарги у зв’язку з цим від сусідніх підприємств чи окремих осіб), але без наміру спричинити шкоду, може вважатися випадковою. Або підприємство продовжує викид забруднюючих речовин, що не викликають ніяких відчутних змін у навколишнім середовищі, хоча первинна нормальна для неї концентрація забруднюючих речовин вже перетворилася на шкідливу. Так, потік води в річці став екологічно небезпечним через те, що пору йшлася екологічна рівновага і втратилася можливість знезараження стоків. І тільки тоді, коли дані зміни проявилися явно, адміністрація підприємства усвідомила ступінь виниклого ризику і тільки тоді завдані збитки перестають вважатися ненавмисними і випадковими. Постійні чи повторні викиди шкідливих речовин, що нерідко допускаються правилами й умовами наявної у підприємства ліцензії, можуть спричинити шкоду здоров’ю третіх сторін у результаті поступового накопичення в організмі отруйних речовин. Але з точки зору підприємства, цей збиток буде вважатися випадковим, оскільки, наприклад, концентрація пару, що випускається, не була вчасно визнана небезпечною. Труднощі визначення характеру забруднень багато в чому залежать від тривалості часу настання тієї чи іншої події. Багато збитків від забруднення є результатом як постійних і повторних викидів, так і викидів, що продовжуються тривалий час, іноді тижні, місяці і навіть роки. Захворювання, викликані таким тривалим впливом отруйних і шкідливих речовин, а також збиток майну можуть проявиться не відразу, а протягом 10,20 і більше років. Більш того, генетичні дефекти можуть виявитися як наслідок в народжених дітей. У цих випадках важко пересвідчитись у навмисності чи випадковості заподіяного збитку, оскільки не завжди можливо встановити причинний зв’язок між викидами забруднюючих речовин і захворюваннями, що залишаються прихованими протягом багатьох років чи викликають генетичні зміни. Класифікація збитків. В основному відповідальність страховиків поширюється на випадкові і ненавмисні збитки, що поділяються на 2 групи: 1) прямі збитки, до яких відносять збитки віл тілесних ушкоджень, хвороб і психічних розладів. Сюди ж входить і збиток,заподіяний сільськогосподарським і водним культурам, лісам і нерухомій власності. До прямих збитків відноситься і неможливість окремих осіб володіти чи використовувати належне їм майно. А також порушення суспільного порядку й умов для відпочинку, тобто нематеріальної власності. При виникненні позовів у відшкодуванні шкоди, заподіяної здоров’ю третіх осіб, у свою чергу, виникає складність з тлумаченням поняття »здоров’я». Можна розглядати його просто як пристосованість людського організму до навколишнього середовища і відсутність хвороби чи фізичного недоліку. За визначенням Світової організації охорони здоров’я (СООЗ), »здоров’я - це стан повного фізичного, розумового і соціального благополуччя». 2) до непрямих збитків відносять збільшення витрат і втрату доходів (викликаних простоєм устаткування) чи бізнесу в результаті забруднення і порушення земельної родючості, місць мешкання риби, а також територій, призначених для відпочинку і розваги. Непрямі збитки включають також витрати на очищення і видалення відходів, зниження вартості майна; нещасні випадки, пов’язані з забрудненням. У більшості європейських країн страхове відшкодування виплачується за збиток, викликаний забрудненням навколишнього середовища в результаті несподіваного нещасного випадку. При підвищених ризиках у визначених галузях промисловості страхове відшкодування виплачується тільки за умови, що дотримано страховиками превентивних заходів для запобігання збитку. До негативних факторів страхування можна віднести:* обмеження розмірів страхової відповідальності;* виключення відповідальності страховика за збиток, заподіяний постійними чи повторними викидами забруднюючих речовин (включаючи також емісії, що відповідають нормам, дозволеним законом;* виключення відповідальності за витрати на превентивне очищення. Страхування передбачає не тільки втрати прибутку, але і запобігання, ліквідацію і компенсацію збитків, заподіяних потерпілим. Під економічним збитком у даному випадку розуміється сума витрат на попередження впливу забрудненого середовища на реципієнтів (у тих випадках, коли таке попередження, часткове чи повне, технічно можливе) і витрат, викликаних впливом на них забрудненого середовища. Розмір страхової суми теоретично складається з;* витрат на попередження аварійного забруднення;* оцінки впливу забрудненого середовища на реципієнтів. Для страхувальника перше представляє додаткові, невиправдані у випадку відсутності в період дії договору ЕС витрати. Для суспільства і третіх осіб, на чию користь укладається договір страхування відповідальності за аварійне забруднення середовища, такі витрати - частина потенційних збитків. Усвідомлюючи це й оцінюючи можливе страхове відшкодування, страховик сам виділяє кошти на попередження аварій, або примушує (економічно стимулює) страхувальника на природоохоронні заходи. Друга складова страхової суми - це збитки, в результаті впливу шкідливих речовин, що надійшли в навколишнє середовище, на реципієнтів. На відміну від першого виду збитків, вони виявляються й у третіх осіб. І в першому, і в другому випадку ЕС виступає як страхування відповідальності за аварійне забруднення середовища джерелами підвищеної екологічної небезпеки. Особлива роль у контролі за поводженням страхувальника приділяється тарифним ставкам з ЕС. Вони не можуть бути встановлені єдиними не тільки по цілих галузях, але і по групі схожих підприємств. Це ж стосується і до лімітів відповідальності по прийнятих страховиком ризиках забруднення навколишнього середовища. Можливості проведення екологічного страхування в Україні В Україні відсутнє страхування ризику забруднень навколишнього природного середовища, що одержало у світі назву »екологічне страхування». Страхування аварійного забруднення навколишнього середовища орієнтується на ризики, походження яких часто не вдається ідентифікувати, а, отже, оцінити й адекватно відбити в кількісних показниках. Величина ЕР залежить як мінімум від п’яти складових: 1) обсягу забруднюючої речовини, що надійшла; 2) виду реципієнта (об’єкта, на який впливає дане забруднення); 3) періоду експозиції; 4) пори року; 5) ступеня екологічної небезпеки цього хімічного чи фізичного елемента. Головним при оцінці екологічної небезпеки підприємств і виробництв повинно стати страхове екологічне аудитування. Воно відповідає на два важливих питання:* яка імовірність екологічної аварії на конкретному об’єкті, включеному в систему ЕС;* який розмір збитків, що можуть бути викликані екологічною аварією. Небезпека промислового виробництва може визначатися:* за переліком шкідливих хімічних речовин, які використовуються у цьому виробництві в критичних кількостях;* за кратним перевищенням граничних норм впливу на навколишнє середовище;* виявлятися виходячи з розрахункових величин ризику забруднення і заподіюваного їм гіпотетичного збитку. Процес страхування сам по собі винагороджує тих, хто мінімізує майбутні ризики і витрати суспільства. Відповідно, механізм приватного ринку стає інструментом регулювання і управління ризиком з можливістю значного зниження збитку навколишньому середовищу. Застосування такого прямого економічного стимулу може бути ефективним доповненням до традиційних способів економіко-правового регулювання взаємин суспільства і природи. Особлива роль у взаєминах між страхувальником і страховиком відводиться питанням страхових платежів. При розрахунках тарифів необхідно враховувати той низький рівень технології виробництва, що застосовується в Україні порівняно зі світовими аналогами, відсутність у необхідній кількості і належній якості контрольно-вимірювальних приладів, що дозволять з високою імовірністю визначити рівень забруднення; низький технічний рівень і аварійний стан багатьох очисних споруд. Страхові тарифи - це ставка страхових платежів з одиниці страхової суми за визначений період. Періодом, прийнятим за основу для затвердження тарифів, слугує 1 рік. Основна частина тарифної ставки створює фонд виплати страхового відшкодування (нетто - ставка). Інша покриває видатки, пов’язані зі здійсненням страхування і формує дохідну частину страхування. Страхові тарифи треба диференціювати в залежності від ступеня екологічного ризику, а також від особливостей господарської діяльності конкретного страхувальника, технічного стану виробничих фондів, захисних і очисних споруд. Така диференціація обумовлена розмірами збитків, що значно розрізняються в залежності від спеціалізації підприємства і профілю його діяльності. Якщо види ризику, наприклад, обмежуються атмосферним забрудненням, то до факторів, що впливають на розмір тарифів, варто віднести масу можливого залпового викиду забруднюючих речовин. З цією метою рекомендується користуватися показником приведеної маси забруднювачів, що враховує клас небезпеки інгредієнта. Імовірнісний ступінь ваги наслідків знаходиться в прямій залежності від загального залпового викиду, складу реципієнтів забруднення та експозиції впливу, що, у свою чергу, визначаються не тільки виробничими, але і соціалмю-економічними, природними, кліматичними й іншими умовами. Тому ставку страхового платежу з метою диференціації відповідно до цих умов потрібно встановлювати у визначеному діапазоні. За допомогою цього діапазону варто відобразити різницю у складі реципієнтів забруднення, а також інші фактори, крім маси викидів. Такі межі обґрунтовуються тим, що структура реципієнтів в умовах міста, які враховується при розрахунку збитку за допомогою коефіцієнта, змінюються незначно. Страхова премія визначається через добуток страхових тарифів і обсягу застрахованої відповідальності. Сума, на яку застрахована відповідальність, визначається в обов’язковому страхуванні в розмірі, що не перевищує величину ймовірного збитку. Зважаючи на те, що система екологічного страхування покликана вчасно реагувати на претензії третіх сторін щодо відшкодування збитку від аварійного забруднення, доцільно в кожному конкретному регіоні визначити принаймні мінімальну частину збитку, що повинна бути обов’язково відшкодована. Література 1. Рюмина Е.В. Анализ эколого-экономического воздействия. - М: Наука, 2000. 2. Самсонов АЛ. На пути к ноосфере // Вопросы философии, №7,2000, с.53-61. 3. Семенов В.Ф. Екологізація економіки регіону: Навчальний посібник. - Одеса, Оптимум, 2003 - 232 с. 4. СидорчукВЛ. Экологический аудит территорий. - М.: Изд. Рос. Эконом академии, 2000. 5. Ситник К., Багнюк В. Нове століття сформулює новий екологічний світогляд? // Вісник НАН України, №7. - 2001, С. 27-36. 6. Системи управління навколишнім середовищем. 14000-97. - Київ: Держстандарт, 1997. - 14 с. 7. Соколов В.И. Природопользование в США и Канаде: экономические аспекты / Отв. ред. Л.Н. Карпов. - М.: Наука, 1990.- 154 с. 8. СтадницкиііГ.В.,РодионовА.И. Экология.- М.: Высшая школа, 1988. - 272с. 9. Статистичний щорічник України за 1999 рік / Держкомстат України .- К.: Техніка, 2000. - 578 с. 10. Стольберг Ф.В. Экология юрода: Учебник для студентов. - К.: Либра, 2000. - 464с. 11. Україна у цифрах у 2000 році: Корот. стат. довід. / Держкомстат України. - К.: Техніка, 2001. - 256 с. 12. Федосеев В.Н. Предупреждение чрезвычайных ситуаций и ликвидация их последствий (управленческий аспект) // Менеджмент в России и за рубежом. - 2001. - №6. С.72-80. 13. Царенко О.М., Нєсвєтов О.О., Кадацький М.О. Основи екології та економіка природокористування. Курс лекцій. Практикум: Навч. посібник. - Суми: видави. "Універсальна книга", 2001.- 326 с.
1 2 3 4 5 Категория: Екологія \| Добавил: Aspirant (20.04.2014)
Просмотров: 262 \| Рейтинг: 0.0/0

Всего комментариев: 0


Имя *:
Email *:

Код *: