Реферат на тему: Токсичні відходи - Екологія - Реферати - Каталог статей

Реферат на тему: Токсичні відходи. Проблема твердих відходів. Загальний обсяг токсичних відходів, за станом на 01. 01. 1999 р., сягає 4,2 млрд т, що на 52 млн т більше, ніж станом на 01.01.1998 р. Як і в попередні роки, у 1998 р. основними джерелами утворення відходів в Україні залишалися підприємства гірничопромислового, хіміко–металургійного, машинобудівного, паливно–енергетичного, будівельного, целюлозно–паперового та агропромислового комплексів. Враховуючи, що приблизно 70 % валового продукту України виробляється на підприємствах металургійного та нафтохімічного комплексів, найбільша частка в утворенні відходів припадає саме на ці комплекси. Продовжується накопичення золи та золошлакових відходів, основними джерелами яких є теплові електростанції. Рівень використання цих відходів залишається низьким. У 1998 р. використано 16 % відходів порівняно з 16,4 % у 1997 р. За станом на 01. 01. 1999 р. у золовідвалах електростанцій України було 358,8 млн т таких відходів, що перевищує на 0,6 млн т їхнє накопичення у 1997 р. У містах і селищах міського типу щороку нагромаджується близько 40 млн м3 сміття, яке знешкоджується на майже 700 міських звалищах, з яких близько 80 % експлуатується без дотримання запобіжних заходів щодо забруднення підземних вод і повітряного басейну, та 4 сміттєспалювальних заводах, технологічне обладнання яких не відповідає сучасним екологічним вимогам [30]. 2.4. Складнощі захоронення твердих відходів У процесі розвитку цивілізації людство неминуче перетворює свою планету на велетенський смітник. Природа не має механізму утилізації та знищення відходів, вироблених людським суспільством, тому останні накопичуються у біосфері в геометричній прогресії. З надр Землі щорічно видобувається до 1000 млрд т різних порід, спалюється близько 1 млрд т умовного палива, викидається в атмосферу до 20 млрд т диоксиду вуглецю, до 300 млн т оксиду вуглецю, 50 млн т диоксиду азоту та інших шкідливих речовин. У біосферу потрапляє близько 50 % видобутих із земних надр металів, 30 % хімічної сировини. Невпинно зростає кіль-кість побутових відходів. На рис. 8.9 наведено темпи зростання міських відходів на душу населення за три роки [10, 11, 30]. При низькому рівні технології переробки та уніфікації відходів існує значна загроза для біосфери великих і середніх міст. Щорічно до вже існуючої їхньої кількості додається близько 150 млрд т твердих, рідких і газоподібних відходів [3]. Від постійного зростання обсягу відходів, утилізація і складування яких перебувають на дуже низькому рівні, навіть у високорозвинених країнах відбувається їхнє накопичення на величезних територіях, що призводить до заміни природних ландшафтів на техногенні. Тільки в Україні площа, зайнята відходами (відвалами, териконами, шламонакопичувачами тощо), зросла на 160 тис. га. Таким чином, території, використання яких у народному господарстві могло б принести значні прибутки, втрачені, мабуть, назавжди. Кількість накопичених у сховищах відходів щороку зростає і нині в Україні загальна маса відходів, сконцентрованих у поверхневих сховищах, перевищила 25 млрд т, тобто на кожного жителя України припадає понад 400 т відходів [30]. З них об’єм лише токсичних відходів (у сховищах організованого складування) перевищив 5 млрд т. Динаміку накопичення токсичних відходів усіх класів небезпеки у сховищах організованого зберігання в Україні наведено на рис. 8.10. Ситуація, що склалася в Україні з накопиченням відходів, непокоїть, бо, незважаючи на спад виробництва, не поліпшується. Місця їхнього нагромадження часто не відповідають санітарно–гігієнічним нормам. Переважна кількість відходів (понад 80 потрапляє у поверхневі сховища, значна кількість — у неорганізовані сховища. Такий перебіг подій ускладнюється недосконалими технологіями переробки відходів, відсутністю безвідходних технологій виробництва та належного дієвого нормативно–правового забезпечення. Останнім часом антропогенна міграція хімічних елементів стала домінуючим чинником впливу на навколишнє середовище. У процесі переробки сировини утворюється багато нових сполук. Процес їхнього утворення можна поділити на спонтанний і цілеспрямований (тобто за заздалегідь визначеними вимогами до параметрів нового елемента). Внаслідок спонтанного процесу, який найчастіше виникає при техногенних катастрофах або неконтрольованому збереженні значних обсягів виробничих відходів, з’являються раніше невідомі науці мінерали, їхні сполуки і радіонукліди (так, на шахтних териконах зареєстровано появу раніше невідомих карбідів заліза, а в надрах 4–го енергоблоку ЧАЕС, що вибухнув, знайдено невідомі мінерали, що містять уран, цирконій, кремній тощо) [3]. Сьогодні синтезовано близько 10 млн нових речовин, виробляється у великих масштабах 50 тис., а в особливо великих — 5 тис. сполук. При цьому близько 9/10 первинно видобутої сировини в процесі технологічної переробки йде у відходи. Катастрофічних розмірів досягло забруднення Світового океану нафтопродуктами, отрутохімікатами, синтетичними миючими речовинами, нерозчинними пластиками, сміттям, іншими відходами, зокрема, радіоактивними. Щорічно у Світовий океан потрапляє понад 30 тис. різноманітних хімічних сполук кількістю до 1,2 млрд т. Антропогенний внесок у забруднення Світового океану токсикантами такий: поліхлорвінілові біфеніли (ПХБ) і пестициди — 100 %, свинець — 92 %, нафтопродукти — 88 %, ртуть — 70 %, кадмій — 50 % [39]. Лише забруднення нафтою та нафтопродуктами здатне завдати непоправних збитків океаніч-ним організмам, істотно змінити теплообмін та вологообмін. На рис. 8.11 представлено основні джерела забруднення нафтою Світового океану та їхній кількісний внесок [6]. Через корабельні аварії та аварії на морських промислах понад 20 млрд т розчинених і суспензованих речовин щорічно потрапляє у води Світового океану. Це негативно впливає на флору та фауну прибережної зони — зони найвищої біологічної продуктивності, що забезпечує існування аквакультури й дає близько 10 % світового вилову риби. Антропогенне навантаження на Світовий океан постійно збільшується і спричиняє деградацію морських екосистем, що, зрештою, призводить до негативних медико–гігієнічних наслідків для самої людини. Зростання екологічного напруження виявляється у таких соціальних наслідках, як нестача продовольства у світі, зростання захворюваності населення, виникнення нових хвороб, екологічна міграція населення і поява екологічних біженців, локальні екологічні конфлікти, пов’язані зі створенням нових екологічно небезпечних для населення підприємств, вивіз токсичних технологій і відходів в інші держави тощо. Порівняльний аналіз стану навколишнього середовища окремих держав світу свідчить, що нині Україна ще далека від екологічно сталого економічного розвитку і не має достатніх фінансових ресурсів для вирішення екологічних проблем. Виявом екологічної кризи в країні є: зміни генетичного фонду людини та тварин, недостатня енергетична, мінерально–сировинна та продовольча за-безпеченість розвитку цивілізації, демографічний дисбаланс, забруднення довкілля токсичними відходами тощо. Разом з тим Україні найближчими роками необхідно приєднатися до світового інтеграційно–цивілізаційного процесу, перейти до ринкової економіки, демократії, правової держави, громадянського суспільства. Податки на забруднення. Є дві моделі регулювання природоохоронної діяльності. Перша базується на принципі дій “спонукального податку”. В цьому випадку рівень платні повинен зацікавити підприємство–забруднювача в очищенні виробничих відходів до встановлених законодавством норм. Друга модель використовує принцип “перерозподілу податків”. Їхній рівень не залежить від чинних екологічних норм. Функція цих податків — мобілізація засобів для фінансування природоохоронних програм. Крім того, вони сприяють зниженню сумарних витрат підприємств, розташованих поблизу, на очищення викидів шкідливих речовин. Розвиток житлово–комунального господарства. Щоб посилити адресність соціальної підтримки населення в усуненні перехресного субсидіювання і дотаційності житлово–комунального господарства, надані житлові компенсації повинні забезпечити часткове відшкодування витрат на оплату житла і комунальних послуг малозабезпеченим сім’ям і будуть гарантувати, що відповідні витрати кожної сім’ї за встановленими соціальними стандартами не перевищуватимуть 20 % їхнього сукупного доходу. Доцільним видається скорочення перехресного субсидіювання комунальних послуг, що призведе до зниження тарифів на комунальні послуги для підприємств–споживачів. Необхідно реалізувати систему заходів для регулювання на муніципальному рівні тарифів підприємств житлово–комунального господарства, які є локальними монополістами, використовуючи також впровадження практики відкликання концесійних договорів на управління об’єктами комунальної інфраструктури. Передбачається створити умови для залучення довгострокових приватних інвестицій у житловий сектор і відпрацювати кредитні та позикові механізми їхнього використання громадянами, забудовниками, органами місцевого самоврядування. Реалізація даної концепції перетворень соціальної сфери може стати основою стратегії соціальної політики України періоду трансформації. 11. ПРИРОДОКОРИСТУВАННЯ ТА БЕЗПЕКА ЖИТТЄДІЯЛЬНОСТІ ЛЮДИНИ 11.1. Охорона природного навколишнього середовища Основними забруднювачами навколишнього природного середовища в Миколаєві є великі промислові підприємства, комунальне господарство міста, рух пасажирського, важкого вантажного та транзитного транспорту через центральну частину міста, що обумовлене географічним розташування м.Миколаєва та відсутністю об'їзного шляху, застарілі каналізаційні та водопостачальні мережі. Водопровідно-каналізаційне господарство безпосередньо впливає на екологічний стан міста. Цей вплив виявляється в погіршенні стану водних об'єктів міста при скиданні неочищених стічних вод та різного роду захворюваннях, викликаних споживанням неякісної питної води, епідеміологічної ситуації при поривах каналізаційних систем. Найбільший забруднювач – МКП «Миколаївводоканал», скид забруднених вод якого складає близько половини від загального скиду по Миколаївській області і більше 95% по місту Миколаєву. Загальна кількість скинутих з насосних станцій каналізації неочищених стоків у 2004 році –1,83 млн.м 3 . До Бузького лиману у 2004 р. скинуто 48,2 тис.т забруднюючих речовин. Заходи з модернізації, реконструкції і ремонту каналізаційної мережі та очисних споруд м.Миколаєва (проведена реконструкція цеху механічного зневоднення мулу, раціональне використання питної води) дозволили значно зменшити скид забруднених стічних вод в поверхневі водні об'єкти, який за останній рік зменшився на 2,9 млн.куб.м. Показники \| Одиниця виміру \| 2001 рік \| 2002 рік \| 2003 рік \| 2004 рік \| 2005 рік (очікувані показники) \| 2006 рік Кількість забруднених стічних вод, які скидаються до поверхневих водних об'єктів \| млн.мі \| 52,6 \| 46,8 \| 44,3 \| 41,4 \| 41,0 Місто Миколаїв не входить до міст України з високим забрудненням атмосфери, в ньому відсутні підприємства хімічної, вугільної промисловості. За даними статистики, у середньому на одного мешканця України припадає 86 кг речовин, які забруднюють атмосферу. У нашому місті це значення становить 78 кг, що повністю відповідає середньому рівню забруднення атмосфери. Найбільш розповсюдженими речовинами забруднення атмосферного повітря в м. Миколаєві є пил , діоксид сірки , оксид вуглецю , діоксид та оксид азоту , фтористий водень , формальдегід , бенз(а)пірен та важкі метали. Спостереження за станом атмосферного повітря на автомагістралях міста показали, що найбільш забрудненими вулицями м.Миколаєва є пр.Леніна, пр.Героїв Сталінграда, вул.Пушкінська, вул.Нікольська, вул.Велика Морська, вул.Космонавтів, пр.Миру, пр.Жовтневий. Викиди від пересувних джерел забруднення становлять майже 79% загального обсягу викидів по м.Миколаєву. За останні роки зберігається тенденція на незначне зниження забруднення атмосфери міста шкідливими речовинами. Динаміка викидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря (тис.тонн) \| Разом \| Стаціонарні джерела \| Пересувні джерела 2001 р. \| 24,7 \| 5,7 \| 19,1 2002 р. \| 26,1 \| 6,4 \| 19,7 2003 р. \| 40,4 \| 6,26 \| 34,14 2004 р. \| 31,2 \| 6,59 \| 24,61 (+/-) 2004 р. до 2003 р. \| -9,2 \| +0,33 \| -9,53 У сфері поводження з відходами найбільш гострою екологічною проблемою є стан міського звалища твердих побутових відходів поблизу с.В.Корениха. Міський полігон ТПВ введено в експлуатацію в 1972 р., його площа складає 31,55 га, фактичний об'єм на 01.01.04 - 34 млн. м 3 , річне надходження ТПВ за останні 5-7 років складає в середньому 650-750 тис. м 3 /рік. За даними КП “Миколаївкомунтранс”, на міський полігон ТПВ вивезено: — рік – 35,0 тис.т; — рік – 69,2 тис.т; — рік – 140,0 тис.т; — рік – 174,0 тис.т. Щорічно на території міста виявляються близько 40 несанкціонованих звалищ побутових та промислових відходів. Недивлячись на постійну роботу по ліквідації, їхня кількість не зменшується, оскільки тільки близько 16% мешканців приватного сектору укладають договори на вивезення твердих побутових відходів, відсутній належний контроль за утилізацією відходів підприємств. Навколо міста Миколаєва розвідано п'ять родовищ піску (Південно-Бузьке, Балабанівське, Веснянівське, Матвіївське, Калинівське), з яких розробляється з оформленням необхідної документації (ліцензії на користування надрами, гірничого відводу та ін.), лише Південно-Бузьке та Балабанівське (ВАТ “Нікстром”). На інших родовищах видобування має стихійний характер, роботи проводяться хаотично, не виконуються вимоги чинного законодавства, місця стихійного видобування піску за мірою видобування корисної копалини перетворюються у сміттєзвалища. Площа зелених насаджень загального користування в місті – 858,8 га. Охоплено активним доглядом 440,5 га або 50,7 %. Квітники обладнані на площі 15,8 тис.м 2 . Кількість зелених насаджень в м.Миколаєві складає 17,1 кв.м. на одного мешканця. Переважають такі породи дерев: акація біла, клен ясенелистий, шовковиця, тополь Білле, клен гостролистий, горіх грецький, ясень зелений і звичайний, платан західний, дуб черешчатий, каштан конський, липа дрібнолистяна. За останні роки в місті висаджено близько 100 тис. саджанців дерев та кущів. Біорізноманітність Південного Бугу, Інгулу і Дніпро-Бузького лиману налічує 70 представників іхтіофауни. У межах міської території спостерігається заєць-русак. На степових ділянках багато комах; серед земноводних і рептилій звичайними є зелена жаба, прудка ящірка, жовтобрюхий полоз, вуж, серед птахів – жайворонок, сіра куріпка, перепел. Плавні населені багаточисельним і різноманітним пташиним світом. У межах міста налічується 17 об'єктів природно - заповідного фонду загальною площею 1184 га (4,5% міської території): — Миколаївський зоопарк; — дуби черешчаті, природне джерело «Турецький фонтан»; — парки: Перемоги, ім.Петровського, «Ліски»; сквери: Піонерський, ім. Ленінського комсомолу, 68-моряків-десантників, «Пам'ять», Сиваський; Флотський бульвар; — урочище «Дубки», заказники «Жовтневе водосховище» і «Балабанівка». Головні проблеми: Згідно з Екологічною політикою м.Миколаєва (затверджена рішенням міської ради від 14.12.01 №36/29) основними стратегічними напрямками екологічного розвитку міста є: - реконструкція водно-каналізаційного господарства; - утилізація побутових і промислових відходів; - розвиток громадського транспорту та велоруху; - реконструкція дорожньо-транспортного господарства; - комплексний благоустрій міста; - екологічне виховання та освіта; - екологічне управління містом; - раціональне землекористування; - придбання екологічно чистих товарів і послуг. Цілі та пріоритети: Основними цілями є наближення м.Миколаєва до екологічно безпечного розвитку, стійкого розвитку, що означає гармонійний розвиток економіки, соціальної сфери і навколишнього середовища в нерозривному взаємозв'язку. Стійкий розвиток означає розвиток без завдання збитку основним екологічним, соціальним й економічним процесам. Шляхи розв'язання головних проблем та досягнення цілей Конкретні заходи розв'язання головних проблем містяться в Місцевому плані дій на ХХІ століття, який затверджено рішенням міської ради від 14.12.01 № /29. Основні з них: - скорочення водоспоживання за рахунок установлення приладів обліку всім споживачам, корегування нормативів водоспоживання і ціни на воду, при цьому буде значно скорочена кількість господарсько-побутових стічних вод; - сучасні підходи у поводженні з твердими побутовими відходами: сортування відходів, застосування сучасного технологічного обладнання для збирання, транспортування та утилізації, переробка вторинних ресурсів (скло, пластмаси, папір); - зниження витрат на опалення будівель, за рахунок усунення теплових витоків, використання нових видів палива (брикетоване паливо з органічних відходів рослинного походження для котелень замість вугілля); - екологічне виховання та освіта населення міста. Урбанізація та її негативні наслідки У наш час особливо зросло забруднення навколишнього середовища у великих містах, зокрема у великих індустріальних центрах. Відбувається нестримна концентрація людей в містах, з'являються і зростають багатомільйонні міста-мегаполіси, збільшується їхня кількість, розміри та проблеми. Очікується, що частка міського населення в Західній Європі в 2000 році складе 71%, в Північній Америці — 87, в Латинській Америці — 80, в Австралії і Океанії — 80, в Східній Азії — 40, в Південній Азії — 35, в Африці — 39%. У 1900 році у світі налічувалось 10 міст-мільйонерів, в 1975 — 185, в 2000 році (за прогнозами) їх число перевищить 400. В 1920 році два найбільших міста світу — Нью-Йорк і Лондон мали відповідно 5620 тисяч і 4483 тисячі чоловік населення, два — Париж і Чикаго — наближалися до трьох мільйонів (відповідно 2906 і 2702 тис.) і ще чотири міста — двох мільйонів чоловік (Токіо - 2173, Берлін - 1903, Відень - 1841 і Філадельфія - 1824 тисячі чоловік). Вісім із десяти найбільших міст світу були у США, Європі й Японії і тільки 2 — в Південній Америці та Китаї. Через, сорок років, в 1960 році, якісна картина розташування багатомільйонних міст на карті світу істотно не змінилася, якщо брати до уваги десять найбільших міст: вісім з них знову розташовані у США, Європі та Японії і два — в Південній Америці та Китаї. Рис. 2. Зміни чисельності населення в різних регіонах України в 1992 році у розрахунку на 100 чол.): 1 — Закарпатська обл.; 2 — Рівненська обл.; З — Івано-Франківська обл.; 4 — Волинська обл.; 5 — Чернівецька обл.; 6 — Львівська обл.; 7 — Херсонська обл.; 8-м. Київ; 9 — Тернопільська обл.; 10 — Республіка Крим: 11 — Миколаївська обл.;12 — Житомирська обл.; 13 — Одеська обл.; 14 — у середньому по Україні; 15 — Хмельницька обл.; 16 — Запорізька обл.; 17 Дніпропетровська обл.; 18 — Київська обл.; 19 — Кіровоградська обл.; 20 — Вінницька обл.; 21 — Харківська обл.; 22 — Луганська обл.; 23 — Черкаська обл.; 24 — Донецька обл.; 25 — Полтавська обл.; 26 — Сумська обл.; 27 — Чернігівська обл. Зате кардинально змінилися у бік збільшення населення розміри міст, і на карті світу з'явилися мегаполіси, що перевищують п'яти-, шести- і десятимільйонний рівень чисельності мешканців. Очолюють цей список Нью-Йорк (14 164 тис.), Лондон (10 772 тис.) і Токіо (10 686 тис.). За ними йдуть три міста, що перевищують вісім мільйонів або наближаються до цієї цифри: Рейн-Рур (8736 тис.), Шанхай (7432 тис.) і Париж (7420 тис.) і чотири міста, що мають або перевищують рівень шести мільйонів — Буенос-Айрес (6700 тис.), Лос-Анджелес (6530 тис.), Москва (6285 тис.) та Чикаго (5977 тис.). Список цих міст свідчить про якісно нову тенденцію в урбанізації світу — колосальне зростання міст-мегаполісів у країнах, що розвиваються, які утворилися на місці колишніх світових імперій: вісім найбільш заселених міст припадають саме на ці країни, і тільки Токіо та Нью-Йорк продовжують залишатися в першій десятці лідерів урбанізації. В Україні тільки столиця — Київ с багатомільйонним містом, населення якого сягнуло трьох мільйонів, а отже, його можна вважати еквівалентом трьох одномільйонних міст. Сім міст вже перевищили або сягають одномільйонного рубежу: Харків, Дніпропетровськ, Донецьк, Одеса, Запоріжжя, Львів, Кривий Ріг. Десять міст, в яких зараз від 0,5 до 0,3 мільйона мешканців (Маріуполь, Миколаїв, Луганськ, Макіївка, Вінниця, Севастополь, Херсон, Сімферополь, Горлівка, Полтава) незабаром наблизяться до одномільйонного рівня, асимілювавши навколишні менші містечка. Нарешті ще десять міст, які можуть дорости до мільйона в першій половині XXI ст., — Чернігів, Чернівці, Суми, Дніпродзержинськ, Житомир, Івано-Франківськ, Хмельницький, Черкаси, Рівне, Луцьк) і які зараз налічують від 0,3 до 0,2 мільйона жителів. Отже, можна сподіватися, що невдовзі половина населення України проживатиме в містах. Переважна частина великих міст — це індустріальні комплекси, і головна їхня проблема і нездоланна біда, на жаль, — продукування виробничих відходів, сміття. Деградоване штучне міське середовище справляє комплексну шкідливу дію на здоров'я населення внаслідок забруднення атмосферного повітря, дефіциту сонячного проміння, води, а також стресових факторів, зумовлених напруженим ритмом життя, скупченістю населення, нестачею зелених насаджень тощо. Ступінь поширення багатьох хвороб у великих містах набагато більший, ніж у малих містах чи селах. Така хвороба, як рак легень, у великих містах нині реєструється в два — три рази частіше, ніж у сільських місцевостях. Тут набагато більше хворіють бронхітами, астмою, алергійними хворобами. Рівень інфекційних захворювань у містах також удвічі вищий. Мешканці великих міст вже давно п'ють воду набагато гіршої якості, ніж у селах. Зокрема, в Україні в більшості міст якість питної води не відповідає санітарним нормам. Великі міста створюють свій мікроклімат, під ними змінюється фізичний стан порід. Одночасно з розвитком міст збільшується негативний тиск на біосферу. Проблеми урбанізації ретельно вивчаються у багатьох країнах світу, в тому числі і в Україні. Це соціальне явище досліджують екологи, економісти, соціологи і представники багатьох галузей науки, застосовуючи комплексний, системний аналіз. Основні джерела антропогенного забруднення довкілля З появою людини на планеті Земля велику роль у глобальній екосистемі стали відігравати взаємовідносини суспільства і природи. Особливо швидко посилюється вплив суспільства на природу у зв'язку з розвитком машинного виробництва. Завдяки цьому масштаби впливу суспільства на природу поширюються так швидко, що людство поступово перетворюється у потужну геологічну силу, яка впливає на природні процеси. На всі кругообіги, що здійснюються у природі, людина прямо чи опосередковано мас вплив. Під впливом антропогенних факторів відбуваються зміни у природі. Завойовуючи природу, людство значною мірою підірвало природні умови власної життєдіяльності. Достатньо навести деякі цифри і факти. Відомо, що за останні 100 років людство більше ніж у тисячу разів збільшило чисельність енергетичних ресурсів; за останні 35 років відбулося зростання більше ніж у 2 рази обсягів індустріальної і сільськогосподарської продукції. Загальний обсяг товарів;! послуг у розвинутих країнах через кожні 15 років зростає у 2 рази. Звідси відповідно збільшується і кількість відходів господарської діяльності, які забруднюють атмосферу, водойми, ґрунт. Взявши у природи 100 одиниць речовини, людство використовує 3—4, а 96 одиниць потрапляє у відходи. У розрахунку на кожного мешканця індустріальне розвинутих країн, щорічно добувається близько ЗО тонн природних ресурсів, з них лише 1—1,5% набирає форми продукту, що споживається, а решта потрапляє у відходи. . Внаслідок спалювання палива частка вуглекислого газу в атмосфері збільшилася за останні 30 років на 25—30 %. За передбаченням футурологів, це може призвести на початку XXI століття до підвищення середньої температури на 1,5-2 °С і зростання площі пустель. \ Щорічно світова промисловість скидає в річки понад 160 куб. м шкідливих стоків, щорічно в ґрунти людством вноситься 500 млн. тонн мінеральних добрив і близько 4 млн. тонн пестицидів, більша частина яких осідає в ґрунтах та виноситься поверхневими водами в річки, озера, моря та океани, в дуже значних кількостях накопичується в штучних водосховищах, які живлять водою промислові центри. Пестициди (включаючи гербіциди, інсектициди та фунгіциди) — хімічні речовини, що використовуються для знищення бур'янів, грибків, бактерій, різноманітних комах та тварин. Більшість пестицидів є синтетичними хімікатами, що мають токсичні властивості. Головна їхня властивість і роль — знищувати різні форми життя. Всі пестициди є небезпечними. На всіх стадіях виробництва, транспортування, зберігання та утилізації пестициди забруднюють навколишнє середовище. Вони проникають у водойми, де накопичуються у рибі та в інших водних організмах. Річки та дощі переносять пестициди в інші регіони, де вони отруюють ґрунти, джерела питної води, моря, вбивають рослин і тварин. Людина завершує цикл отруєння, страждаючи від своїх невиважених дій. Зараз на Землі не залишилося куточка, не забрудненого пестицидами. Рівень забруднення 65 % сільськогосподарських угідь країн Західної Європи перевищив допустимі норми. Птахи, ссавці, риби та корисні комахи гинуть під час застосування пестицидів на полях, особливо при їх внесенні за допомогою авіації. На сьогодні в Україні накопичено 11 тис. тонн застарілих пестицидів. Проблема Їхньої утилізації не вирішена. Багато сховищ, де вони зберігаються, знаходяться в незадовільному стані. У світі близько 25 млн. сільськогосподарських робітників щороку отруюються пестицидами. Безпосередній вплив їх на людину полягає в ураженні та зміні функцій печінки, захворюваннях центральної нервової, серцево-судинної та дихальної систем. Пестициди негативно впливають на репродуктивну функцію людини. Дуже уразливі до дії пестицидів діти. Споживаючи продукти із залишками пестицидів та забруднену питну воду, дитячий організм реагує структурними змінами систем та окремих органів. Накопичення пестицидів в організмі призводить до появи різноманітних захворювань, включаючи онкологічні. Ефект спільної дії пестицидів та радіонуклідів наукою вивчений недостатньо. Для умов України, територія якої сильно забруднена внаслідок Чорнобильської катастрофи, цей фактор має особливе значення. Отруйні речовини потрапляють у навколишнє середовище. У різних областях України виявлено значне забруднення пестицидами ґрунтів. Навіть після припинення їх застосування проблема не вирішується. Ці отрути можуть зберігатися в навколишньому середовищі десятки років, продовжуючи свою згубну дію на всі ланки екосистеми. Вся планета нині страждає від антропогенного тиску, він виявляється через забруднення навколишнього природного середовища, виснаження природних ресурсів і деградацію екосистем, ґрунтів, хижацьке винищення лісів. До основних антропогенних забруднювачів довкілля, крім шкідливих речовин, що викидаються промисловими підприємствами, пестицидів і мінеральних добрив, що застосовуються в сільському господарстві, забруднень усіх видів транспорту, належать також транспортні та виробничі шуми, іонізуюче випромінювання, вібрації, світлові та теплові впливи, які детальніше будуть розглянуті далі. ' Основні методи визначення забруднень Турботу про стан навколишнього середовища стимулювала започаткована в 1972 році міжнародна програма UNЕР (United Nation Environment Protection – Охорона навколишнього середовища ООН), яка передбачає глобальний моніторинг навколишнього середовища. Під моніторингом розуміється система спостереження, контролю прогнозу та управління екологічними процесами. Моніторинг дозволяє виявляти критичні та екстремальні ситуації, фактори антропогенного впливу на довкілля, здійснювати оцінку та прогноз стану об'єктів спостереження, керувати процесами взаємовпливу об'єктів гідросфери, літосфери, атмосфери, біосфери та техносфери. Таким чином, суть моніторингу зводиться до таких функцій:— контролю за станом об'єктів екосистеми;— контролю за джерелами поширення екологічної рівноваги;— моделювання та прогнозу екологічного стану екосистеми;— керування екологічними процесами. Важливими елементами моніторингу є визначення граничне допустимих концентрацій (ГДК) шкідливих хімічних домішок у повітрі, воді, ґрунті, продуктах харчування. Граничне допустима концентрація — максимальна кількість шкідливих речовин в одиниці об'єму або маси середовища води, повітря або ґрунту, яка практично не впливає на стан здоров'я людини. ГДК встановлюється компетентними установами, комісіями як норматив. Останнім часом при нормуванні ГДК враховують не лише вплив забруднювачів на стан здоров'я людини, але й їхній вплив на диких тварин, рослин, гриби і мікроорганізми, природні угруповання, а також клімат, прозорість атмосфери і санітарно-побутові умови життя. Зараз у більшості країн встановлено значення ГДК більш ніж для 700 шкідливих газів, парів і пилу в повітрі. Гранично допустиме навантаження (ГДН) — граничне значення господарського або рекреаційного навантаження на природне середовище, яке встановлюється з врахуванням ємності природного середовища або ресурсного потенціалу, здатності до саморегуляції і відтворення з метою охорони навколишнього середовища від забруднення, виснаження і руйнування. Ці нормативи мають законодавчу силу і е юридичною основою для санітарного контролю. Для всіх об'єктів, які забруднюють атмосферу, розраховують і встановлюють норми граничне допустимих викидів (ГДВ). Гранично допустимі викиди — це кількість шкідливих речовин, що не має перевищуватися під час викиду в повітря за одиницю часу, і концентрація забруднювачів повітря, яка на межі санітарної зони не повинна перевищувати ГДК. Виконується інвентаризація джерел забруднення атмосфери для кожного підприємства, а також екологічна паспортизація всіх об'єктів, які забруднюють довкілля. У зв'язку з тим, що в реальних умовах людина відчуває на собі комбіновану, комплексну і сумісну дію хімічних, фізичних та біологічних факторів навколишнього середовища і це реальне навантаження визначає можливі зміни у стані здоров'я, введено поняття максимально допустимого навантаження (МДН). Під МДН слід розуміти таку максимальну інтенсивність дії всієї сукупності факторів навколишнього середовища, яка не справляє прямого чи опосередкованого шкідливого впливу на організм людини та її нащадків і не погіршує санітарних умов життя. В Україні стан довкілля нині контролюється кількома відомствами і міністерствами. Держкомгідромет України здійснює спостереження за станом атмосферного повітря на стаціонарних пунктах державної системи спостережень, він же організовує спостереження за станом атмосферних опадів, за метеорологічними умовами, за станом поверхневих, підземних вод суші та морських вод на пунктах спостереження, за станом озонового шару у верхній частині атмосфери. Мінекобезпеки України контролює джерела промислових викидів у атмосферу, дотримання норм ГДВ, норм скидів стічних вод, тимчасово погоджених скидів (ТПС) і гранично допустимих скидів (ГДС), контролює якість поверхневих вод суші, стан ґрунтів. Важлива роль в питаннях контролю за станом довкілля належить Міністерству охорони здоров'я, лісового господарства, сільського господарства України, Держкомгеології, держводгоспу, держкомзему України та їхнім відділам в областях та районах Вплив господарської діяльності на ґрунт Шкідливий антропогенний вплив, а також розгул стихій, природних та 1 посилених людиною, завдають ґрунтам величезної, інколи непоправної шкоди. Це, насамперед, водна і вітрова ерозія, погіршення ґрунтової структури, механічне руйнування та ущільнення ґрунту, постійне збіднення на гумус та поживні речовини, забруднення ґрунту мінеральними добривами, отрутохімікатами, мастилами та пальним, перезволоження та засоленість земель. Деякі види антропогенних впливів на ґрунти, котрі зумовлюють зміну їхньої родючості, наводяться в табл.3. Втрата ґрунтами грудкуватої структури у верхньому горизонті відбувається внаслідок постійного зменшення вмісту органічних речовин, механічного руйнування структури різноманітними знаряддями обробітку, а також під впливом опадів, вітру, перепаду температур тощо. Ще однією причиною втрати родючості є багаторазовий обробіток ґрунтів різними знаряддями за допомогою потужних і важких тракторів. Часто поле протягом року обробляється до 10—12 разів. Не враховується, що добрива, посівний матеріал, зерно і солому, коренеплоди і бульбоплоди завозять на поле та вивозять причепами. Причому часто трапляється так, що автотранспорт, уникаючи розкислих доріг, їде полем, через посіви, утворюючи паралельні тимчасові дороги. Такого не буває в жодній іншій країні, де кожне поле має свого справжнього господаря. Висока частота обробітку пояснюється ще і тим, що наше сільське господарство не має знарядь для одночасного обробітку землі і догляду за посівами. Через частий обробіток землі розпилюється поверхня ґрунту. Один трактор "Беларусь", працюючи на сухих полях, здіймає 13-14 тонн пилу на кожному гектарі, що і без пилових бур призводить до зносу мільярдів тонн родючого шару ґрунту щорічно. Табл. 3. Наслідки антропогенних впливів на ґрунти Вид впливу \| Основні зміни ґрунтів Щорічне розорювання \| Посилена взаємодія з атмосферою, вітрова та водна ерозія, зміна чисельності ґрунтових організмів Сінокоси, збирання врожаю \| Вилучення деяких хімічних елементів, підвищення випаровування Випас худоби \| Ущільнення ґрунту, знищення рослинності, ерозія, збіднення ґрунтів рядом хімічних елементів, висушування, біологічне забруднення Випалювання старої трави \| Знищення ґрунтових організмів в поверхневих шарах, підсилення випаровування Зрошення \| При неправильному поливанні: заболочення та засолювання ґрунтів Осушення \| Зниження вологості, виникнення вітрової ерозії Застосування отрутохімікатів та гербіцидів \| Загибель ряду ґрунтових організмів, зміни ґрунтових процесів, накопичення небезпечних для живих організмів отрут Створення промислових та побутових звалищ \| Зниження площі землі, придатної для сільського господарства, отруєння ґрунтових організмів на прилеглих ділянках . Робота наземного транспорту \| Ущільнення ґрунту при русі поза дорогами, отруєння ґрунтів відпрацьованими газами та сипкими матеріалами - Стічні води \| Зволоження ґрунтів, отруєння ґрунтових організмів, забруднення органічними та хімічними речовинами, зміна складу ґрунтів Викиди в атмосферу \| Забруднення ґрунтів хімічними речовинами, зміна їхньої кислотності та складу. Знищення лісів \| Посилення вітрової та водної ерозії, посилення випаровування Вивезення органічних відходів виробництва та фекалій на поля \| Забруднення ґрунтів небезпечними організмами, зміна їхнього складу Шум та вібрація \| Сповільнення росту рослин, загибель живих організмів Енергетичні випромінювання \| Сповільнення росту рослин, забруднення ґрунтів Через ущільнення ґрунту колесами важких тракторів і комбайнів типу "Дон" різко знижується родючість. Нормальна об'ємна маса структурного ґрунту — 1,1—1,2 г/см5 — на багатьох полях змінюється аж до 1,6—1,7 г/см5 до значно перевищує критичні величини. У ,таких ґрунтах майже вдвоє зменшується загальна пористість, різко знижується водопроникна і водоутримуюча здатність, зменшується опірність ґрунту до ерозійних процесів. Колеса трактора "Кировец-700" ущільнюють у колії ґрунт на глибину до 20 см, врожай на таких смугах удвічі нижчий, ніж на ділянках між ними. Лише за рахунок цього фактора загальний врожай на полі зменшується на 20 %. Глобальною проблемою сьогодні є постійне зменшення вмісту гумусу, який відіграє провідну роль у формуванні ґрунту, його цінних агрономічних властивостей, забезпеченні рослин поживними речовинами. Однією із основних причин цього є споживацький підхід до землі, намагання якнайбільше з неї взяти і якнайменше їй повернути. А гумус витрачається не тільки на мінералізацію з вивільненням доступних для рослин поживних речовин, а й виноситься з ґрунту в процесі ерозії, з коренеплодами та бульбоплодами, на колесах транспортних засобів, руйнується під впливом різноманітних хімічних речовин. Нині в Україні кількість гумусу в ґрунті зменшилася в середньому в шість разів і становить приблизно 3 %. Щорічно ґрунти України втрачають за рахунок мінералізації 14 млн. т гумусу, за рахунок ерозії — 19 млн. т. Сьогодні дедалі більш відчутними стають негативні наслідки хімізації сільського господарства — погіршуються властивості ґрунту, його стан через нагромадження в ньому великої кількості шкідливих хімічних речовин, що вносились без належних розрахунків і врахування екологічних законів. До таких хімічних речовин, в першу чергу, належать міндобрива та різні отрутохімікати -- пестициди. Внаслідок внесення високих доз мінеральних добрив ґрунт забруднюється баластними речовинами — хлоридами, сульфатами. Пестициди пригнічують біологічну активність ґрунтів, знищують корисні мікроорганізми, черв'яків, зменшують природну родючість і, крім цього, гинуть комахи — запилювачі, від чого теж різко знижується врожайність, наприклад, гречки, баштанних культур та ін. Вже сьогодні внаслідок спровокованої людиною пестицидної еволюції близько 500 видів комах є стійкими проти застосовуваних інсектицидів. Така стійкість виникає у рослин, молюсків, гризунів, грибів. Всі без винятку пестициди належать до отрут широкої дії, і тому, потрапляючи в продукти харчування, вони завдають великої шкоди здоров'ю людей. Дослідження в нашій країні засвідчили: там, де інтенсивно застосовуються сільськогосподарські отрутохімікати, у місцевого населення ушкоджуються структури спадковості, розладнується діяльність центральної нервової системи, життєво важливих органів, у жінок частішають випадки ускладнення вагітності, народження неповноцінних або мертвих дітей, виникає алергія. Американські дослідники виявили, що ЗО % інсектицидів, 60 % гербіцидів, 90 % фунгіцидів, що застосовуються в США, здатні викликати рак. Також встановлено, що пестициди стимулюють розвиток у навколишньому середовищі вірусів, зокрема тих, які збуджують небезпечні захворювання людей, руйнують імунну систему. Площа земель, забруднених залишками отрутохімікатів, сягає 13 млн. га. Ґрунти також забруднюються відпрацьованими газами тракторів, комбайнів, автомобілів, мастилами та пальним, які з них виливаються під час роботи на полях. У ґрунти потрапляють і техногенні забруднення від промислових підприємств - сульфати, окиси азоту, важкі метали та інші сполуки. Винятково гострою проблемою є вилучення орних земель під забудову різних промислових об'єктів, а також складування промислових та побутових відходів. За останні шістдесят років в Україні під різні види несільськогосподарського використання вилучено родючі землі, площа яких перевищує територію Одеської області (333 тис. кв. км, або 3,3 млн. га). Понад 700 тис. га родючих земель затоплено водоймищами на Дніпрі. Відвали промислових відходів поглинули 200 тис. га родючих земель. Негативний бік мають і такі важливі для сільського господарства роботи як зрошення й осушення земель. Зрошувані землі дають близько 30% продукції рослинництва, але створення водойм і зрошення великих територій призводить до підняття рівня ґрунтових вод і зміни їхнього хімічного складу. Відбувається засолення ґрунтів, заболочування, підвищується сейсмічність території. 50% зрошуваних земель у нашій країні підтоплено, втрачається чи перевитрачається на кожному гектарі 700 куб. м на рік. Перевитрата води, закладена в самій нормі поливу, перевищена на 30%. Взагалі довжина зрошувальних меліоративних водоводів України перевищує довжину екватора Землі, а площа затоплених угідь втричі перевищує площу такої держави, як Люксембург (2,6 тис. кв. м). За двадцять років площа перезволожених земель на Україні збільшилась на 1 млн. га. Разом із введенням нових осушених площ понад 30% староорних ґрунтів виводиться із сільськогосподарського використання, тобто, якщо щороку вводиться 135 тис. га, то 46 тис. га виводиться із числа меліоративних земель внаслідок їхньої деградації. Внаслідок осушення зникають болота, міліють річки. Меліорація змінює склад рослинності, місця мешкання тварин, призводить до великих втрат лікарських та харчових рослин. Так, на початку шістдесятих років польські кооператори заготовляли 220 центнерів валеріани на рік, а нині — лише 5 центнерів. Із 47 видів лікарських трав, що росли на Поліссі, тепер збирають 6-7 видів. 20 років тому на Поліссі було 80 тис. га журавлини, яка має надзвичайно цілющі властивості, а нині ця площа скоротилась до 23 тис. га. Катастрофічне знизилась і врожайність цієї цілющої ягоди. На початку шістдесятих заготівельники збирали 900—950 кг журавлини з гектара, а сьогодні — 100. Таке використання та погіршення якості наших земель вимагає вжиття термінових науково обґрунтованих заходів, що сприятимуть значному підвищенню родючості ґрунтів та отриманню екологічно чистих продуктів харчування. Сучасний стан ґрунтів України та шляхи його поліпшення Найбільше природне багатство України — чорноземи. Вони складають майже 50% світового запасу чорноземів. Розорані землі в Україні становлять близько 85 .% від площі степів і лісостепів. Посівні площі займають 33,5 млн. га. Вже зіпсовано 60 % чорноземів, щорічно втрачається 100 тисяч гектарів родючих ґрунтів. Майже 50 % урожаю сільськогосподарських культур вирощується на ґрунтах, оброблених хімічними добривами та отрутохімікатами. В Україні накопичено 12 тисяч тонн непридатних і заборонених для використання пестицидів. Великої шкоди ґрунтам України завдала необґрунтована меліорація. Майже 50 тис. га орних земель підтоплені, 3,7 млн. та землі знаходиться в Чорнобильській зоні. Якщо узагальнити всі зміни, то 22 % території України можна характеризувати як сильно і дуже сильно уражені та непридатні для повного використання) Внаслідок екстенсивного розвитку сільського і лісового господарств, неефективного ведення заповідної та інших природоохоронних справ порушилося співвідношення площ ріллі, природних кормових угідь, лісових та водних ресурсів, і як наслідок - інтенсивний розвиток ерозійних процесів, ущільнення орного шару ґрунту, зниження його родючості, послаблення стійкості природних ландшафтів України. Ситуація, яка склалася, зумовлена головним чином тим, що протягом багатьох десятиріч екстенсивне використання земельних угідь, і особливо ріллі, не компенсувалося рівнозначними заходами щодо відтворення ґрунтів. У цьому полягає головна причина низької ефективності засобів, які застосовуються з метою інтенсифікації землеробства, а комплекс деградаційних процесів виснажує ґрунтові виробничі ресурси, знижує врожаї сільськогосподарських культур. На значній частині площі сільськогосподарських угідь досягнуто межі екологічної збалансованості ґрунтових екосистем і агрофітоценозів. Найбільших збитків ґрунтам завдають водна і вітрова ерозії, безповоротні втрати гумусу і поживних речовин, засолення і закислення ґрунтів, висушування і перезволоження, в тому числі і заболочування, забруднення промисловими відходами і викидами, отрутохімікатами. Проблема охорони та раціонального використання земель є однією із найважливіших завдань людства, бо 98 % продуктів харчування, які споживає людина, отримуються за рахунок обробітку землі. Агрокультурою людина займається майже 10 тисячоліть. За цей період у багатьох частинах планети розквітали і гинули цивілізації, колись квітучі краї перетворювались на пустелі. Низька культура землеробства та хижацька експлуатація земель призводили до руйнування ґрунтів. Французькі вчені підрахували, що за весь історичний період людство втратило близько 2 млрд.. га родючих земель. Заходи щодо підвищення продуктивності земель та їхньої охорони дуже різноманітні й повинні здійснюватись комплексно, як єдина система, взаємно доповнюючи один одного і посилюючи дію всіх інших. Тому передусім потрібно, щоб кожний клаптик землі, кожне поле мало дбайливого господаря, освіченого, розсудливого, щоб від стану поля залежала не тільки його доля, а й доля його дітей та онуків. Сьогодні особливого значення набуває рекультивація земель — повне або часткове відновлення ландшафту та родючості ґрунту, порушених попередньою господарською діяльністю, добуванням корисних копалин, будівництвом і т. ін. Вона передбачає вирівнювання земель, лісопосадок, створення парків і озер на місці гірських розробок та інші заходи. Для того, щоб зберегти фізичні властивості ґрунтів — структуру, пористість, оптимальний водно-повітряний режим — потрібно різко скоротити повторність обробітку ґрунтів, перейти на прогресивні та ефективні його форми, легкі машини і механізми. Раціональне землекористування в сільському господарстві потребує перегляду основного обробітку ґрунту. Досвід Полтавщини, народного академіка Т.С.Мальцева, а також Канади показує, що можна відмовитися від традиційного плуга. Нову безплужну систему обробітку ґрунту було розроблено українським агрономом І.Е.Овсинським ще в кінці XIX ст. Суть системи полягає у глибокому розпушуванні ґрунту спеціальними плоскорізами без перегортання пласта. Стерня і поживні рештки залишаються на поверхні. На такий спосіб обробітку витрачається менше пального, в 3—4 рази зменшується інтенсивність площинної ерозії на схилах, поліпшується капілярність ґрунту, збільшується вміст гумусу і не пересихає орний шар. Але побоювання новацій гальмує перехід на прогресивний шлях. У Канаді витрачено 20 років для переходу на безплужну систему обробітку. Це відбулося тоді, коли на зміну консервативним батькам-хліборобам прийшли діти, виховані у сільськогосподарських коледжах. Безплужний обробіток ґрунту є одним з елементів мінімального обробітку, який зберігає ґрунт, цінні властивості землі. На порядку денному постає ще один перспективний спосіб - нульовий обробіток, коли механічне втручання здійснюється раз на кілька років. Він можливий лише при високій культурі поля, коли можна сіяти або садити спеціальними навісними агрегатами у лунки, які робляться свердлами. Такі агрегати крокують по полю, опускаючи свердла для утворення лунок, закладання добрив і насіння у лунки, їхнього закриття. Технологія нульового обробітку ґрунту вдосконалюється і знайде у майбутньому широке застосування. Таке органічне землеробство, при якому повністю виключається застосування отрутохімікатів і неякісних мінеральних добрив і навіть повністю забороняється їхнє використання, є альтернативою ультрахімізованого методу господарювання. При органічному (біологічному) землеробстві спершу врожаї дещо нижчі (на 10—20 %), але його продукція цінується на світовому ринку значно дорожче, ніж та, що вирощена із застосуванням міндобрив та отрутохімікатів, іноді навіть в 2-3 рази. Органічне землеробство базується на використанні органічних добрив, насамперед гною, торфу, сапропелів, що постійно збільшує у ґрунті вміст гумусу - основи основ його родючості. Щоб врятувати український чорнозем, треба щороку вносити на гектар по 30—40 тонн органіки. Раніше налічувалось більше десяти видів гною. Нині ж гнойове господарство занедбане. На поля вивозяться переважно гноївка, сечовина, котрі отруюють ґрунт. Доведено, що свинокомплекс на 100 тис. голів свиней дає стільки забруднень, скільки місто з 400-тисячним населенням. Але вихід знайдено, й існує технологічно відпрацьований процес. Гній, гноївка, інші органічні рештки переробляються у спеціальних установках на біогаз (метан) і цінне концентроване органічне добриво. У спеціальні металеві ємності закладають гній, гноївку, органічні рештки, герметичне закупорюють і дещо підігрівають. У Процесі бродіння виділяється метан, що використовується для опалення як екологічно чисте паливо, а органічні речовини, багаті на азот, фосфор, калій та мікроелементи, осідають на дно. Після припинення бродіння воду зливають, осад висушують і гранулюють. У такому органічному добриві концентрація поживних елементів у 10 разів вища, ніж у гної. І транспортувати на поля таке добриво набагато зручніше, ніж гній. Такий досвід є в ряді країн. В 1986 році в Китаї було отримано 100 млрд.. куб. м біогазу і велику кількість якісних знезаражених, без насіння бур'янів, органічних добрив. Підвищенню вмісту гумусу в ґрунтах сприяє безплужний обробіток ґрунтів, а також ґрунтова фауна, яка здійснює гуміфікацію органічних решток. Особливо велика роль у цьому дощових черв'яків. У ряді країн Європи вирощують дощових черв'яків на спеціальних біофабриках. Фермери їх купують і завозять на поля для поліпшення властивостей ґрунту (за умови переходу на органічне землеробство). Збільшення вмісту гумусу значно підвищує ефективність мінеральних добрив, знижує їхню побічну негативну дію, сприяє закріпленню їхніх надлишків і нейтралізує шкідливі домішки. Для постійного невпинного підвищення врожайності ґрунтів необхідно здійснити ряд меліоративних заходів. Меліорація — докорінне поліпшення природних умов ґрунтів з метою підвищення їхньої родючості. За дією на ґрунт і рослини меліорація поділяється на декілька видів. Агротехнічні меліорації передбачають суттєве поліпшення агрономічних властивостей ґрунту шляхом оптимального обробітку із застосуванням спеціальних прийомів — переривчастого боронування, щілинування, лункування та інших прийомів для затримання снігу та стічних вод. Лісотехнічні меліорації здійснюються з метою поліпшення водного режиму та мікроклімату, захисту ґрунтів від ерозії шляхом заліснення схилів, балок і ярів, вододілів і рухомих пісків, розведення лісів загального агрономічного призначення. Хімічні меліорації поліпшують агрохімічні і агрофізичні властивості ґрунтів шляхом використання вапна, гіпсу, дефекату, торфу, сапропелів, компостів, гною та інших матеріалів, що збагачують ґрунт на органіку. Гідротехнічні меліорації спрямовані на поліпшення водного режиму шляхом обводнення або осушення, правильним регулюванням водного режиму ґрунту. Всі ці види меліорації потрібно застосовувати лише на основі науково обґрунтованих потреб, щоб не погіршити стан земель. 4. Міжнародний досвід і міжнародне співробітництво у сфері охорони навколишнього природного середовища. Екологічне виховання населення Механізм управління процесом природокористування у більшості країн сформувавсь у 70-х роках XX ст. Він відзначається високим організаційним рівнем, гнучким застосуванням адміністративно-нормативних методів у поєднанні з фінансово-економічним стимулюванням приватного сектора, активним використанням найновіших досягнень НТП. У більшості країн уряди мобілізовували матеріальні, фінансові, науково-технічні ресурси для вирішення завдань охорони довкілля і досягли певних результатів у цьому напрямі. В середині 70-х років Японія вийшла на перше місце серед розвинених країн за обсягом природоохоронних витратах питома вага у ВНП Японії становила від 3,0 до 5,5 %, тоді як у США в цей період — 0,8 %, ФРН — 0,8, Швеції — 0,5 — 0,9, Італії — 0,4, Нідерландах — 0,04 %. В основу екологічної політики економічно розвинених країн було покладено три принципи:* принцип профілактики, або превентивний; сутність його полягає в тому, що нові проекти держави та економіки мають створюватися так, щоб уникнути ускладнення будь-яких екологічних проблем;* принцип відповідальності; сутність його — в посиленні відповідальності забруднювачів навколишнього середовища;* принцип кооперації; його сутність полягає в тому, що у вирішенні екологічних питань узгоджено працюють держава, економіка і громадяни. Саме держава створює умови для діяльності фірм та окремих осіб із метою збереження якості середовища проживання людей. В усіх економічно розвинених країнах було створено широкий комплекс правових інструментів з охорони навколишнього середовища, що постійно вдосконалюються. Від початку 70-х років у багатьох країнах було прийнято “Основний закон із боротьби проти забруднення навколишнього середовища”}— так називався цей закон в Японії. У США він мав назву “Закон про національну політику в царині охорони навколиш-1 нього середовища”. У цих законах було вперше закріплено загальні принципи й цілі діяльності державних органів із питань охорони довкілля, які мали забезпечити концептуальну однорідність законодавства у цій сфері, визначено основні напрями діяльності та органи, які її здійснюють.; Наприклад, у законодавстві Японії вперше було дано правову дефініцію терміна “Когай” (суспільні збитки), якими було названо “...будь-яку ситуацію, коли здоров'ю людей або живій речовині в навколишньому середовищі завдано збитків забрудненням атмосфери, води і ґрунтів, шумом, вібраціями, просіданням ґрунту і впливом речовин із різким запахом, що виникли внаслідок промислового виробництва чи будь-якого іншого виду людської діяльності”. Для розвитку положень вищезгаданого закону було прийнято спеціальні законодавчі акти, спрямовані на спеціальне попередження та усунення порушень якості окремих компонентів середовища. В основу законодавчої піраміди було покладено численні нормативні акти (постанови, накази, правила тощо) органів місцевої влади, які найбільшою мірою враховували природно-географічну та соціально-економічну специфіку того чи іншого регіону. У цьому законі центральне місце відведено розділам, які регламентують головні напрями діяльності держави у сфері охорони навколишнього середовища, а саме: впровадження стандартів якості довкілля, організацію моніторингу, керівництво розробленням і реалізацією програм контролю за забрудненням середовища, організацію наукових досліджень з проблем довкілля, бюджетно-фінансову діяльність тощо. Гострота екологічних проблем у Японії змусила керівні кола країни включити в текст цього закону положення про несення приватними підприємствами всіх або часткових витрат на охорону довкілля. У США вже 1970 р. сформульовано положення про обов'язковість державної екологічної експертизи всіх напрямів господарської діяльності. У спеціальних законах було сформульовано конкретні природозахисні заходи з охорони повітря, води, боротьби з твердими відходами, контролю за отрутохімікатами й токсичними речовинами, рекультивації земель, боротьби з шумом, несприятливими вібраціями та запахами. Серед спеціальних законів слід відзначити закон про екологічну освіту, що його в більшості розвинених країн було прийнято на початку 70-х років. У високорозвинених країнах діє чіткий механізм реалізації екологічного законодавства — його правового та екологічного аспектів. Законодавство більшості країн установлює відповідальність власників потенційно небезпечних об'єктів і необхідність відшкодування збитків особам, потерпілим від аварії чи катастрофи, завдані забрудненням землі, повітря, води. Крім того, прийняття кожного природоохоронного закону супроводжується виділенням із державного бюджету асигнувань на захист навколишнього середовища. Так, у США 1972 р. конгрес прийняв “Закон про чистоту водного середовища”, на реалізацію якого було виділено 18 млрд.. доларів на найближчі три роки; інвестиції було використано на будівництво муніципальних очисних споруд, які наполовину завантажені переробкою промислових стічних вод. На знешкодження звалищ хімічних та інших небезпечних відходів у 1980 р. було виділено 1,6 млрд.. доларів (“Закон про суперфонд”), а 1986р.— ще 8,5 млрд.. (“Новий закон про суперфонд”). З метою здійснення державної політики в царині навколишнього середовища та контролю за прийнятим законодавством на всіх рівнях влади формуються спеціалізовані адміністративні органи. При цьому їхні задачі обмежуються регуляційними функціями. Так у виконавчому апараті президента США з 1970 р. функціонує Рада з якості довкілля, яка формально є консультативним органом при президентові, рівночасно відповідаючи за розроблення державної політики у сфері охорони довкілля. Обов'язки Ради (річний бюджет 3,5 млн. доларів) визначаються такими головними функціями:* оцінка ефективності різних заходів у сфері охорони довкілля;* розроблення рекомендацій президентові та адміністрації США з метою формування національної політики щодо довкілля;* визначення нових критичних параметрів екологічної ситуації для своєчасного вжиття відповідних заходів;* загальний контроль за виконанням державної політики в царині охорони довкілля, періодична перевірка відповідності широкої системи контролю та змін якості довкілля встановленим вимогам;* загальна координація федеральної та природоохоронної діяльності. Основним органом федерального уряду, який сконцентрував свої зусилля винятково на вирішенні питань боротьби з забрудненням довкілля, є Агентство з охорони довкілля. Воно координує діяльність усіх федеральних міністерств і відомств країни, має понад 20 тис. штатних працівників, а його оперативний бюджет — понад 1 млрд. доларів на рік. Важливу роль у діяльності Агентства відіграють три функціональні підрозділи, куди входять відділи управління, три юридичні відділи й навчально-дослідницькі центри, що мають як централізовані, так і регіональні служби та лабораторії. У Японії функціонують шість основних типів державних органів, які пов'язані з охороною навколишнього середовища. Головним органом є Управління з питань довкілля, засноване 1971 р., що має статус міністерства. Воно планує основні напрями державної політики у сфері охорони середовища, розробляє екологічні закони, стандарти, нормативи, координує всі природоохоронні заходи. При Управлінні з охорони навколишнього середовища функціонують Національний інститут екологічних досліджень, Інститут підготовки фахівців для контролю за забрудненням довкілля.
1 2 3 4 5 Категория: Екологія \| Добавил: Aspirant (22.04.2014)
Просмотров: 432 \| Рейтинг: 0.0/0

Всего комментариев: 0


Имя *:
Email *:

Код *: