Реферат на тему:Стандартна модель екологічного управління - Екологія - Реферати - Каталог статей

Реферат на тему:Стандартна модель екологічного управління. План 1. Стандартна модель екологічного управління 2. Зобов'язання і політика 3. Практичні рекомендації щодо первинного екологічного аналізу 4. Практичні рекомендації щодо екологічної політики 5. Планування 6. Практичні рекомендації щодо екологічних цілей та завдань 7. Впровадження і функціонування 8. Практичні рекомендації щодо відповідальності 9. Практичні рекомендації щодо обміну інформацією та звітування 10. Практичні рекомендації щодо управління діяльністю 11. Вимірювання і оцінювання 12. Аналіз і вдосконалення Методологія прийняття рішень найбільш ефективно реалізується із застосуванням базової стандартної моделі екологічного управління (рис. 2.8), що представлена в міжнародному стандарті ISO 14004. Практично це відображення "діалектичної спіралі" постійного управлінського вдосконалення. Модель системи екологічного управління дає загальне уявлення про організацію процесу управління, який складається з таких етапів. Етап 1. Зобов'язання і політика Організація визначає свою екологічну політику і гарантує виконання прийнятих зобов'язань щодо її реалізації. Етап 2. Планування Організація складає план здійснення своєї екологічної політики. Етап 3. Впровадження і функціонування Для ефективного впровадження системи екологічного управління організація створює можливості й засоби забезпечення, необхідні для здійснення своєї екологічної політики, цілей та завдань. Етап 4. Вимірювання І оцінювання Організація здійснює необхідні вимірювання, моніторинг і оцінку своїх екологічних характеристик. Етап 5. Аналіз і вдосконалення Організація проводить аналіз і постійно вдосконалює свою систему управління навколишнім середовищем для поліпшення загальних екологічних характеристик. Рис. 2.8 Стандартна модель системи екологічного управління Більш досконалий рівень процесу екологічного управління досягається за допомогою постійного моніторингу і періодичного аналізу ефективності функціонування з урахуванням змін внутрішніх і зовнішніх чинників. Кожен працівник організації має усвідомлювати свою відповідальність за поліпшення екологічних характеристик. Розглянемо етапи впровадження системи екологічного управління згідно зі стандартною моделлю. Зобов'язання і політика 1. Загальні положення Організація повинна починати свою діяльність із тих напрямів, де можна передбачити явну вигоду; наприклад, із зосередження зусиль на досягненні відповідності екологічним регламентам або з обмеження чинників, що можуть привести до юридичної відповідальності, або із забезпечення ефективнішого використання матеріалів. У міру того як організація набуває досвіду і її система екологічного управління набирає чіткої форми, можуть впроваджуватись методики, програми й технології для подальшого поліпшення екологічних характеристик. Тоді в процесі вдосконалення системи екологічні аспекти можуть бути інтегровані в усі напрями діяльності організації. 2. Зобов'язання і провідна роль вищого керівництва Для того щоб забезпечити успіх у своїй діяльності, одним із перших кроків у розробці чи вдосконаленні системи екологічного управління має бути прийняття вищим керівництвом організації зобов'язання постійно поліпшувати управління екологічними характеристиками в процесі виробництва продукції чи надання послуг. Дотримання керівництвом цього зобов'язання має вирішальне значення для досягнення ефективного управління. 3. Первинний екологічний аналіз Поточний вплив діяльності організації на навколишнє середовище може бути встановлений за допомогою первинного екологічного аналізу. Цей аналіз містить: ідентифікацію вимог екологічного законодавства та регламентів; ідентифікацію екологічних аспектів діяльності організації для визначення тих, що мають чи можуть мати значний негативний вплив на навколишнє середовище, пов'язаний з юридичною відповідальністю; оцінку ефективності роботи, виконану з урахуванням відповідних внутрішніх вимог чи критеріїв, вимог зовнішніх стандартів, регламентів, зводів правил, а також принципів і настанов; існуючі технічні правила й методики екологічного управління; ідентифікацію досвіду, політики і методики у сфері матеріальнотехнічного постачання та укладання договорів; дані про результати розслідування випадків невідповідності, що мали місце; ідентифікацію сприятливих можливостей для отримання конкурентних переваг; погляди зацікавлених сторін; перелік функцій та діяльності в межах інших систем організації, які можуть сприяти поліпшенню екологічних характеристик чи протидіяти цьому. У процесі первинного екологічного аналізу слід розглядати весь комплекс умов діяльності, у тому числі можливі відмови техніки та аварійні ситуації. Його процес та результати повинні бути документально оформлені. У документах мають вказуватись також можливості для розвитку системи екологічного управління. Практичні рекомендації щодо первинного екологічного аналізу Першим важливим кроком е складання переліку сфер та об'єктів, що підлягають аналізу. Сюди можуть входити види діяльності організації, конкретні роботи або конкретний виробничий об'єкт. До найпоширеніших способів проведення аналізу належать: анкетування; інтерв'ю (співбесіда); використання переліків контрольних питань; безпосередній інспекційний контроль та вимірювання; аналіз протоколів; визначення контрольних точок. Організації, у тому числі малі та середні підприємства, можуть звертатися по консультацію до таких джерел, як: урядові установи, що видають нормативні акти або здійснюють нагляд за дотриманням законодавства, або надають дозволи (ліцензії); неурядові чи громадські об'єднання; місцеві, регіональні, комерційні або інші бази даних; інші організації у сфері надання інформації; промислові асоціації; організації споживачів; виробники обладнання, яке використовується в організації; ділові партнери (наприклад ті, що транспортують та видаляють відходи); служби з надання професійної допомоги. 4. Екологічна політика Екологічна політика встановлює загальний напрям та окреслює принципи діяльності організації. Вона визначає загальну мету стосовно необхідного рівня відповідальності організації за стан навколишнього середовища та відповідні екологічні характеристики, за якими оцінюватимуться всі подальші дії організації. Міжнародні організації з участю урядових установ, міжнародних промислових асоціацій та громадських об'єднань розробили керівні принципи, які допомагають організаціям визначати загальний обсяг своїх зобов'язань щодо навколишнього середовища. Вони також допомагають встановити єдину для різних організацій сукупність загальнолюдських цінностей у галузі охорони довкілля. Такі керівні принципи можуть допомогти організації в розробці політики, яка б враховувала її особливості. Відповідальність за визначення екологічної політики, як правило, покладається на вище керівництво. Керівники всіх рівнів відповідають за реалізацію політики організації, а також за формулювання змін та модифікацію цієї політики. Екологічна політика має враховувати: призначення, цілі, найвищі цінності та переконання організації; вимоги зацікавлених сторін і способи спілкування з ними; постійне вдосконалення; запобігання забрудненню; керівні принципи; координацію з політикою організації в інших сферах (наприклад, у сфері якості, охорони здоров'я, техніки безпеки на робочих місцях); специфічні місцеві чи регіональні умови; відповідність законам, регламентам та іншим вимогам стосовно навколишнього середовища, яких організація зобов'язана дотримуватись. Під час розгляду екологічної політики слід дати відповідь на такі запитання: Чи сформулювала організація екологічну політику, яка відповідає її діяльності, продукції чи послугам? Чи відображає політика цінності та керівні принципи організації? Чи ухвалено екологічну політику вищим керівництвом і чи призначено осадову особу з необхідними повноваженнями щодо впровадження та контролю політики? Чи слугує політика вихідною засадою для встановлення екологічних цілей та завдань? Чи скеровує політика організацію на моніторинг відповідних технологічних, управлінських та інших процесів щодо їх впливу на навколишнє середовище? Які зобов'язання передбачає екологічна політика; наприклад, чи містить вона зобов'язання щодо забезпечення постійного вдосконалення, моніторингу, запобігання забрудненню, дотримання чинних правових вимог? Чи можливе встановлення більш суворих внутрішніх правил, а також врахування очікувань зацікавлених сторін під час здійснення екологічної політики? Практичні рекомендації щодо екологічної політики Усі види діяльності організації впливають на навколишнє середовище. Екологічна політика має це визнавати. Докладний аналіз керівних принципів, наведених у першій главі, може допомогти організації в розробці відповідної політики. Питання, шо порушуватимуться в екологічній політиці, залежать від характеру діяльності організації. Разом із декларацією про безумовне дотримання вимог нормативних актів стосовно навколишнього середовища екологічна політика може встановлювати зобов'язання щодо: мінімізації будь-яких несприятливих впливів нових розробок на навколишнє середовище шляхом використання інтегрованих методик управління навколишнім середовищем та плануванням; розробки методик оцінювання екологічних характеристик і відповідних показників; втілення в життя концепції життєвого циклу продукції; проектування продукції таким чином, щоб мінімізувати її впливи на навколишнє середовище в процесі виробництва, використання та утилізації; запобігання забрудненню, зменшення відходів та споживання ресурсів (матеріалів, палива та енергії), а також здійснення рекуперації та рециркуляції відходів як альтернативи їх утилізації, за наявності відповідних технологій; навчання та підготовки персоналу; обміну досвідом у галузі охорони навколишнього середовиша; залучення зацікавлених сторін та обміну інформацією з ними; роботи в напрямі досягнення сталого розвитку; заохочення постачальників та підрядників використовувати системи управління навколишнім середовищем. Планування 1. Загальні положення До елементів системи екологічного управління, пов'язаних із плануванням, належать: ідентифікація екологічних аспектів і оцінювання пов'язаних із ними впливів на навколишнє середовище; законодавчі вимоги; внутрішні критерії ефективності функціонування; екологічні цілі та завдання; програма екологічного управління. 2. Ідентифікація екологічних аспектів і оцінювання пов'язаних із ними впливів на навколишнє середовище Політика, цілі й завдання організації повинні грунтуватися на знанні екологічних аспектів та впливів на навколишнє середовище, пов'язаних з її діяльністю, продукцією чи послугами. Це створює умови для надання гарантії того, що значні впливи на навколишнє середовище, пов'язані з цими аспектами, враховуються під час встановлення екологічних цілей організації. Ідентифікація екологічних аспектів — це безперервний процес визначення минулого, поточного й потенційно можливого сприятливого чи несприятливого впливу діяльності організації на навколишнє середовище. Цей процес передбачає і з'ясування можливих наслідків для організації від санкцій адміністративного, правового та господарського характеру. Він може також передбачати ідентифікацію впливів на здоров'я та безпеку людини і оцінювання екологічного ризику. Під час розгляду процесу ідентифікації екологічних аспектів і оцінювання впливів на навколишнє середовище слід дати відповідь на такі запитання: Що являють собою екологічні аспекти діяльності, продукції чи послуг організації? Чи спричинюють діяльність, продукція, послуги організації значні несприятливі впливи на навколишнє середовище? Чи володіє організація методикою для оцінювання впливів нових проектів на навколишнє середовище? Чи вимагає місцезнаходження організації спеціального розгляду її діяльності з екологічного погляду; наприклад, для регіону з уразливим навколишнім природним середовищем? Як відображатимуться будь-які заплановані зміни або доповнення до діяльності, продукції чи послуг на екологічних аспектах і пов'язаних із ними впливах? Якими будуть масштаб і сила потенційно можливих впливів на навколишнє середовище в разі відмови технологічного або іншого процесу? Як часто виникатиме ситуація, що може призвести до впливу на навколишнє середовище? Що являють собою суттєві екологічні аспекти, враховуючи ймовірність, силу впливів та частоту виникнення їх? За масштабом поширення значні впливи на навколишнє середовище належать до місцевих, регіональних чи глобальних? Практичні рекомендації щодо ідентифікації екологічних аспектів і оцінювання пов 'язаних із ними впливів на навколишнє середовище Між екологічними аспектами і впливами на навколишнє середовище існує причинно-наслідковий зв'язок. Під екологічним аспектом слід розуміти елемент діяльності, продукцію чи послуги організації, які можуть мати сприятливий чи несприятливий вплив на навколишнє середовище. До таких аспектів належать, наприклад, скид, викид, шум, споживання, повторне використання матеріалу. Під впливом на навколишнє середовище слід розуміти зміну, шо відбувається в середовищі як результат прояву дії аспекту. Шкідливі впливи — забруднення, зараження води, виснаження природних ресурсів. Ідентифікація екологічних аспектів і оцінювання пов'язаних із ними впливів на навколишнє середовище є процесом, який може бути виконаний за такими кроками. Крок 1. Виберіть діяльність, продукцію чи послугу для ідентифікації. Вибір слід проводити з тих міркувань, щоб, з одного боку, масштаби чи важливість вибраної діяльності, продукції чи послуги виправдовували доцільність їх дослідження, а з іншого — результати були достатньо зрозумілими. Крок 2. Ідентифікуйте екологічні аспекти діяльності, продукції чи послуги. Слід ідентифікувати якомога більше екологічних аспектів, пов'язаних із вибраною діяльністю, продукцією чи послугою. Крок 3. Ідентифікуйте впливи на навколишнє середовище. Слід ідентифікувати якомога більше фактичних або потенційно можливих сприятливих чи несприятливих впливів на навколишнє середовище, пов'язаних із кожним ідентифікованим аспектом. Крок 4. Оцініть значущість впливів. Значущість кожного з ідентифікованих впливів на навколишнє середовище різна для кожної організації. Кількісне визначення може допомогти під час прийняття остаточного рішення. Процес оцінювання можна полегшити, якщо структуризувати його за такими характеристиками: · стосовно екологічних питань: масштаб впливу; сила впливу; ймовірність виникнення; тривалість впливу; · стосовно господарських питань: можливі адміністративні та правові наслідки; складність зміни впливу; витрати, пов'язані зі зміною впливу; Організація має розробити й підтримувати на належному рівні методики ідентифікації, забезпечення доступу, актуалізації та інтерпретації всіх законодавчих та інших вимог, виконувати які вона зобов'язана або зобов'язується і які безпосередньо стосуються екологічних аспектів її діяльності, продукції чи послуг. Під час розгляду законодавчих та інших вимог слід дати відповідь на такі запитання: Який доступ має організація до відповідних законодавчих та інших вимог і яким чином вона ідентифікує необхідність застосування їх? Яким чином організація стежить за появою та розглядом проектів законодавчих та інших вимог? Яким чином організація стежить за внесенням змін до законодавчих та інших вимог? Яким чином організація надає працівникам відповідну інформацію прозаконодавчі та інші вимоги? Практичні рекомендації щодо законодавчих та інших вимог Для того щоб забезпечити функціонування відповідно до чинних законодавчих та інших вимог, організація повинна налагодити процес отримання, ідентифікації та вивчення відповідних документів стосовно її діяльності, продукції чи послуг. Є кілька видів відповідних законодавчих та інших нормативних документів: · документи, що стосуються безпосередньо діяльності (наприклад, правила надання дозволу на діяльність у певному місці); · документи, що стосуються безпосередньо продукції чи послуг організації; · документи, що стосуються безпосередньо виду діяльності чи галузі промисловості, до якої належить організація; · загальне законодавство в галузі охорони навколишнього середовища; · санкції, ліцензії чи дозволи. · вплив зміни на інші види діяльності та процеси; інтереси зацікавлених сторін; вплив на репутацію організації. Наведемо приклади до перших трьох описаних вище кроків. 3. Законодавчі та інші вимоги Для впровадження нових документів та змін у чинних документах організації можуть звертатися до органів державної влади всіх рівнів, до промислових асоціацій чи груп, або можуть створити і вести перелік усіх законів та регламентів, шо мають відношення до їхньої діяльності, продукції чи послуг. 4. Внутрішні критерії ефективності функціонування Якщо загальні принципи, регламенти чи стандарти сторонніх організацій не задовольняють конкретні потреби організації або взагалі не існують, то треба встановити й впровадити власні пріоритети та критерії. Застосування внутрішніх критеріїв ефективності функціонування поряд з аналізом регламентів чи стандартів сторонніх організацій допомагає організації у встановленні своїх цілей та завдань. Практичні рекомендації щодо внутрішніх критеріїв ефективності функціонування Прикладами сфер, для яких організація може встановити й застосувати внутрішні критерії ефективності функціонування, можуть бути: системи управління; · обов'язки працівників; · придбання чи вилучення майна, управління ним; · стосунки з постачальниками; · стосунки з підрядниками; · маркетинг продукції; · інноваційні пропозиції; · обмін екологічною інформацією; · адміністративні та інші регламентовані відносини; · готовність до екологічно небезпечних ситуацій та реагування на них; · обізнаність та підготовка з екологічних питань; · вимірювання та поліпшення екологічних показників; · зниження ризику, пов'язаного з технологічними процесами; · запобігання забрудненню та раціональне використання ресурсів; · генеральні плани, нові проекти; · зміна технологічних процесів; · управління небезпечними матеріалами; · управління відходами; · водогосподарські заходи (наприклад, регулювання стічних вод, зливового стоку, ґрунтових вод); · управління якістю повітря, врегулювання споживання енергії; · транспортування. 5. Екологічні цілі та завдання Цілі слід встановлювати відповідно до екологічної політики організації. Вони являють собою загальні орієнтири стосовно досягнення екологічних характеристик, визначених у межах екологічної політики. Встановлюючи свої цілі, організація повинна також враховувати результати первинного екологічного аналізу, окреслені екологічні аспекти і пов'язаний із ними вплив на навколишнє середовище. Після цього можуть встановлюватися екологічні завдання для досягнення цих цілей у визначений період часу. Завдання повинні бути конкретними і, якщо це можливо, допускати кількісне оцінювання. Коли цілі та завдання встановлено, організація має розглянути питання стосовно вибору показників екологічних характеристик, що дає можливість здійснювати кількісне оцінювання. Ці показники можуть закладатися в основу системи оцінювання екологічних характеристик, а також використовуватися як інформація про систему управління навколишнім середовищем та про інші системи. Цілі та завдання можуть стосуватися всієї діяльності організації, конкретного її підрозділу чи окремих видів діяльності. Вони повинні періодично аналізуватись і переглядатись з урахуванням поглядів зацікавлених сторін. Під час розгляду екологічних цілей та завдань слід дати відповідь на такі запитання: Як екологічні цілі та завдання відображають екологічну політику, а також значні впливи на навколишнє середовище, що пов'язані з діяльністю, продукцією чи послугами організації? У який спосіб працівників, відповідальних за досягнення цілей та виконання завдань, залучають до їх визначення? Яким чином враховують погляди зацікавлених сторін? Які конкретні вимірні показники встановлюють для відповідних цілей та завдань? У який спосіб здійснюються регулярний аналіз і перегляд цілей та завдань, щоб забезпечити умови бажаного поліпшення екологічних характеристик? Практичні рекомендації щодо відповідальності Для забезпечення ефективної розробки та впровадження системи екологічного управління треба визначити і відповідно розподілити обов'язки та відповідальність. Оскільки підприємства та установи мають різні організаційні структури, то усвідомлення і розподіл відповідальності за стан навколишнього середовища повинні грунтуватися на властивих їм робочих процесах. Прикладом моделі розподілу відповідальності у сфері екологічної діяльності може бути така: Примітка. На малих та середніх підприємствах відповідальною особою може бути власник. Екологічна обізнаність, свідомість та мотивація. Вище керівництво має відігравати головну роль у підвищенні обізнаності й свідомості всього персоналу, у його мотиваціях, роз'яснюючи екологічні цінності організації та інформуючи про її зобов'язання в межах екологічної політики. Саме зобов'язання кожного працівника щодо екологічних цінностей трансформує систему екологічного управління з "паперової" роботи в ефективний процес. Усі працівники організації повинні розуміти важливість досягнення екологічних цілей та завдань, за які вони несуть посадову й матеріальну відповідальність, і всіляко заохочуватися керівництвом до цього. Мотивація до постійного вдосконалення може бути переконливішою, якщо працівники відчують визнання своїх зусиль, спрямованих на досягнення екологічних цілей та завдань, а також якщо заохочуватимуться зусилля щодо підготовки пропозицій. Під час розгляду механізмів підвищення екологічної обізнаності й свідомості слід дати відповідь на такі запитання: Яким чином вище керівництво визначило, закріпило й оголосило всім працівникам зобов'язання організації щодо екологічної політики? Як працівники пройнялися відповідальністю; як вони розуміють, приймають і поділяють екологічні цінності організації? Як прийняті екологічні цінності стали мотивацією до екологічно відповідальних дій? Наскільки переконливо організація визнає досягнення працівників у галузі охорони навколишнього середовища? Знання, вміння та підготовка. Знання та вміння, необхідні для досягнення екологічних цілей, мають бути чітко визначені і враховані під час добору й прийняття на роботу персоналу, підготовки та підвищення його кваліфікації. Увесь персонал організації повинен отримати належну підготовку, достатню для здійснення екологічної політики, досягнення цілей та завдань. Працівники мають володіти запасом знань, який включає досвід застосовування методів та навичок, необхідних для ефективного та компетентного виконання посадових функцій, а також знати про можливий вплив на стан навколишнього середовища їхніх невиважених дій. Організація також повинна отримати від підрядників, що працюють на окремих ланках, докази того, що вони володіють необхідними знаннями та вміннями для виконання роботи відповідно до екологічних вимог. Отже, слід провести навчання та підготовку для гарантування того, що працівники мають належні знання вимог регламентів, внутрішніх стандартів, а також політики й цілей організації. Рівень та елементи підготовки можуть диференціюватися відповідно до завдань. Програми підготовки, як правило, містять такі елементи: · визначення потреб у підготовці працівників; · розробка плану підготовки для задоволення визначених потреб; · перевірка відповідності програми підготовки вимогам регламентів і вимогам організації; · вибір методів навчання і розробка відповідних програм; · підготовка груп працівників за конкретними екологічними завданнями; · документування процесу підготовки; · оцінювання отриманої підготовки (атестація). Під час розгляду програми підготовки слід дати відповідь на такі запитання: У який спосіб організація визначає загальні потреби в підготовці? За допомогою якого методу аналізуються потреби в підготовці для виконання конкретних посадових функцій? Як здійснюється, аналізується й модифікується процес підготовки фахівців? Як документується й простежується процес підготовки? Яка ефективність вибраного методу і програм навчання? Практичні рекомендації щодо знань, умінь та підготовки Приклади різних типів екологічної підготовки, яку може забезпечити організація, мають такий вигляд: Розглянемо заходи щодо забезпечення функціонування системи екологічного управління. 1. Обмін інформацією та звітування. Обмін інформацією включає підготовку й впровадження процесів внутрішнього і, якщо доцільно, зовнішнього поширення звітів та іншої інформації про діяльність організації у сфері екологічного управління, для того щоб: · підтверджувати екологічні зобов'язання керівництва; · висвітлювати проблеми стосовно екологічних аспектів діяльності, продукції чи послуг організації; · підвищувати обізнаність щодо екологічної політики, цілей та завдань організації; · інформувати належним чином внутрішні й зовнішні зацікавлені сторони про систему екологічного управління та про екологічні характеристики організації. Результати моніторингу системи екологічного управління, аудитів та аналізів з боку керівництва повинні повідомлятися тим особам в організації, які відповідають за виконання функцій системи й досягнення встановлених показників. Забезпечення відповідною інформацією працівників організації таінших зацікавлених сторін підвищує рівень мотивації працівників, а також сприяє розумінню й визнанню громадськістю зусиль організації щодо поліпшення своїх екологічних характеристик. Під час розгляду процесів обміну інформацією та звітування слід дати відповідь на такі запитання: Як організовано процеси сприйняття і реагування на проблеми, що хвилюють працівників? Як організовано процеси сприйняття і реагування на проблеми, що хвилюють інші зацікавлені сторони? Як організовано процеси поширення інформації про екологічну політику та екологічні характеристики організації? У який спосіб повідомляють відповідальних посадових осіб в організації про результати аудитів та аналізів системи екологічного управління? Як організовано доступ громадськості до документації з екологічної політики? Чи є достатнім обмін інформацією для забезпечення постійного вдосконалення методів вирішення екологічних проблем? Фінансова математика – Практичні рекомендації щодо обміну інформацією та звітування До звітів про діяльність організації можуть включатися такі пункти: профіль організації; екологічна політика, цілі та завдання; процеси екологічного управління, у тому числі залучення зацікавлених сторін та визнання заслуг працівників; оцінювання екологічних характеристик, зокрема тих, що пов'язані зі скидами, збереженням ресурсів, відповідністю вимогам, невідповідною продукцією та ризиком; можливості поліпшення діяльності організації; додаткова інформація типу глосаріїв; незалежна перевірка системи екологічного управління. Як для внутрішнього й зовнішнього обміну інформацією щодо навколишнього середовиша, так і для звітування важливо пам'ятати, що: слід прагнути до налагодження двостороннього обміну інформацією; інформація має бути зрозумілою й адекватно поясненою; інформація має допускати можливість її перевірки; організація повинна надавати достовірну інформацію про свою діяльність; інформація має подаватися в упорядкованій і послідовній формі (наприклад, в однакових одиницях виміру, щоб уможливити порівняння одного періоду з іншим). Організація може поширювати інформацію щодо навколишнього середовища за допомогою: для зовнішніх цілей: річного звіту, документів, що надаються регламентуючим органам, публічних урядових протоколів, публікацій промислових асоціацій, засобів масової інформації та платних оголошень; для внутрішніх цілей: дошки оголошень чи повідомлень, власної газети, зборів працівників, а також шляхом розповсюдження повідомлень через електронну пошту; проведення "днів відкритих дверей", опублікування телефонних номерів, за якими можна звертатися зі скаргами та запитаннями. 2. Документація системи екологічного управління. Функції, робочі процеси і процедури мають бути визначені та належним чином задокументовані й датовані, якщо це потрібно. Організація повинна чітко визначити всі типи документів, що встановлюють і регламентують функції, ефективні робочі процеси та процедури, а також процедури контролю. Наявність документації на систему екологічного управління допомагає працівникам усвідомити те, що вимагається від них для досягнення екологічних цілей організації. Це дає можливість оцінювати системи та екологічні характеристики. Характер документації може відрізнятися залежно від масштабу діяльності й складності структури організації. Там, де елементи системи екологічного управління інтегровані в загальну систему управління організацією, екологічна документація повинна бути об'єднана з наявною документацією. Для спрощення організація може прийняти рішення про подання документації у формі зведення або в стислому викладі для: зіставлення екологічної політики, цілей та завдань; опису способів досягнення екологічних цілей та завдань; документування основних функцій, відповідальності та методик; вказання правил пошуку суміжної документації, а також опису інших елементів системи управління, де це потрібно; надання доказів того, що елементи системи екологічного управління, придатні для організації, впроваджено. Такий стислий виклад може слугувати довідником для впровадження та підтримання на належному рівні системи екологічного управління. Під час розгляду документації системи екологічного управління слід дати відповідь на такі запитання: Яким чином методики екологічного управління ідентифікуються, документуються, поширюються та переглядаються? Чи впроваджено процес розробки та актуалізації документації системиекологічного управління? Яким чином документація системи екологічного управління узгоджена, де це потрібно, з іншою наявною в організації документацією? У який спосіб забезпечується доступ працівників до документації, необхідної для виконання ними посадових обов'язків? Практичні рекомендації щодо документації системи екологічного управління Документи можуть міститися на будь-якому носії. Вони повинні бути корисними і зрозумілими. Уся документація має бути датованою (з указаниям дати перегляду), легко ідентифікуватися, бути систематизованою й зберігатися протягом встановленого періоду часу. Організація повинна забезпечити виконання таких вимог: документи, шо стосуються системи екологічного управління, мають бути ідентифіковані стосовно організації, відділу, функції, виду діяльностіта (або) відповідальної особи чи особи для контактів; документи повинні періодично перевірятися, переглядатися, коли це потрібно, та затверджуватися уповноваженим персоналом; примірники цих документів мають бути в наявності на всіх дільницях,де проводяться роботи, які суттєво впливають на функціонування системи екологічного управління; скасовані документи повинні негайно вилучатися з усіх дільниць їх тиражування та використання. 3. Управління діяльністю. Впровадження системи екологічного управління здійснюється шляхом розробки, застосування та підтримання на належному рівні робочих процедур і засобів управління для здійснення екологічної політики, цілей та завдань організації. Практичні рекомендації щодо управління діяльністю Під час розроблення чи модифікації робочих процедур та засобів управління організація повинна розглянути різні види діяльності, що пов'язані або безпосередньо впливають на навколишнє середовище. До таких видів діяльності можна віднести: науково-дослідні й проектно-конструкторські роботи; закупівлю; укладання контрактів; розвантаження і складування сировини, матеріалів; процеси виробництва й технічного обслуговування; лабораторні дослідження; складування продукції; транспортування; маркетинг, рекламну діяльність; обслуговування покупців; придбання майна, створення чи модифікацію засобів виробництва. Діяльність з екологічного управління можна класифікувати за трьома категоріями: запобігання забрудненню і збереження ресурсів під час реалізації нових масштабних проектів, управління ресурсами та змінами в процесах, поводження з майном (придбання, відчуження й управління), впровадження нової продукції та пакування; оперативне управління, спрямоване на підтримання відповідності внутрішнім і зовнішнім вимогам, на забезпечення результативності та ефективності; стратегічне управління, спрямоване на прогнозування й реагування на передбачувані зміни екологічних вимог. Вимірювання і оцінювання 1. Загальні положення Вимірювання і оцінювання є тими головними функціями системи екологічного управління, виконання яких повинно забезпечувати впевненість у тому, що організація функціонує згідно із задекларованою політикою та програмою екологічного управління. 2. Вимірювання та моніторинг (постійна діяльність) В організації має бути впроваджена система вимірювання та моніторингу реальних екологічних характеристик для встановлення їхньої відповідності екологічним цілям та завданням організації у сфері екологічного управління. Це передбачає також оцінювання відповідності таких характеристик чинному законодавству та регламентам щодо навколишнього середовища. Результати оцінювання мають аналізуватися для встановлення тих сфердіяльності, у яких досягнуто успіху, а також тих, які потребують коригувальних дій та вдосконалення. Крім того, слід впровадити відповідні процеси для забезпечення достовірності даних, отримуваних під час калібрування засобів вимірювань, випробувань обладнання, вибіркового контролю програмного та апаратного забезпечення. Визначення відповідних показників екологічних характеристик організації повинно здійснюватися постійно. Показники мають бути об'єктивними, піддаватися перевірці й відтворенню. Вони повинні адекватно відображати діяльність організації, бути пов'язаними з екологічною політикою, бути здійсненними, економічно ефективними та технологічно забезпеченими. Під час розгляду системи вимірювання та моніторингу слід дати відповідь на такі запитання: Як здійснюється регулярний моніторинг екологічних характеристик? Яким чином встановлюються конкретні показники екологічних характеристик, що стосуються цілей та завдань організації, і що вони собою являють? Які процеси управління застосовують для забезпечення регулярного калібрування, проведення вимірювань, обстеження та випробуванняобладнання і систем? Як організовано процес періодичного оцінювання відповідності адекватним законодавчим та іншим вимогам? 3. Коригувальні та запобіжні дії Дані, висновки та рекомендації, отримані за результатами вимірювань, моніторингу, здійснення аудиторських та інших перевірок системи екологічного управління, мають бути документально оформлені з визначенням необхідних коригувальних та запобіжних дій. Керівництво повинне забезпечити здійснення таких дій, а також систематичний контроль їх виконання для підтвердження ефективності. 4. Управління інформацією та протоколами Інформація та протоколи, які свідчать про постійне функціонування системи екологічного управління, повинні містити: вимоги законодавчих актів та регламентів; дозволи; екологічні аспекти та пов'язані з ними впливи; дані про діяльність з екологічної підготовки; дані про діяльність з інспекційного контролю, калібрування, технічного обслуговування; дані моніторингу; дані про невідповідність, відмови техніки, претензії та подальші дії шодо їх усунення; дані про ідентифікацію продукції (склад і властивості); інформацію про постачальників та підрядників; результати екологічних аудитів та аналізу з боку керівництва. Унаслідок цього може виникнути складне інформаційне поле. Ефективне управління інформацією та протоколами потрібне для успішного впровадження системи екологічного управління. До головних ознак необхідного управління інформацією та протоколами в галузі охорони навколишнього середовища належать способи ідентифікації, збирання, реєстрації, накопичення, підтримання в потрібному стані, відтворення, зберігання й розповсюдження документації та протоколів системи екологічного управління. Під час розгляду процесів управління інформацією та протоколами слід дати відповідь на такі запитання: Якою екологічною інформацією потрібно ефективно управляти? Якими можливостями володіє організація для визначення і простежування основних показників функціонування та інших даних, необхідних для досягнення цілей? У який спосіб система управління інформацією та протоколами забезпечує доступ до інформації тим працівникам, яким вона потрібна? Аудити системи екологічного управління слід виконувати періодично, щоб з'ясувати, чи її функціонування узгоджується із запланованими заходами, на якому рівні впроваджена система, чи належним чином підтримується її функціонування. Аудити системи екологічного управління можуть здійснюватись персоналом організації та (або) зовнішніми сторонами, які або вибрані організацією, або мають на це незалежні від неї повноваження. У будь-якому разі особи, що здійснюють аудит, повинні бути спроможні виконувати його об'єктивно й неупереджено та мати належну підготовку. Періодичність аудитів має визначатися характером діяльності організації з урахуванням екологічних аспектів та їх можливих впливів. Під час встановлення періодичності слід враховувати результати аудитів, що здійснювалися раніше. Звіт про аудит системи екологічного управління повинен надаватися згідно з планом аудиту. Аналіз і вдосконалення 1. Загальні положення Процес постійного вдосконалення слід застосовувати до системи екологічного управління, щоб досягти загального поліпшення екологічних характеристик. 2. Аналіз системи екологічного управління Керівництво організації зобов'язане у відповідні періоди часу проводити аналіз системи екологічного управління для забезпечення її постійної придатності та ефективності. Сфера поширення аналізу має бути достатньою, щоб охопити екологічні впливи всіх видів діяльності, продукції чи послуг організації, а також визначити вплив екологічних характеристик на фінансовий стан і, якщо це можливо, на конкурентні позиції організації. Аналіз системи екологічного управління повинен включати: аналіз екологічних цілей, завдань та екологічних характеристик; аналіз даних, отриманих під час аудитів системи екологічного управління; оцінювання ефективності системи; оцінювання обгрунтованості екологічної політики, а також необхідності її коригування внаслідок, скажімо, таких чинників: зміни в законодавстві; зміни очікувань та вимог зацікавлених сторін; модифікація продукції та діяльності організації; досягнення науково- технічного прогресу; досвід, набутий в екологічно небезпечних ситуаціях; зміни пріоритетів ринку; нові вимоги до звітування та обміну інформацією. Під час розгляду процесу аналізу системи екологічного управління слід дати відповідь на такі запитання: Як здійснюється періодичний аналіз системи екологічного управління? У який спосіб управлінський персонал залучається до аналізу системи екологічного управління та подальшого контролю за виконанням прийнятих рішень? Як саме враховуються погляди зацікавлених сторін під час аналізу системи екологічного управління? 3. Постійне вдосконалення У систему екологічного управління має бути закладений механізм її постійного вдосконалення, який передбачає систематичне оцінювання екологічних характеристик організації на відповідність екологічній політиці, цілям та завданням для визначення можливостей вдосконалення. Процес постійного вдосконалення має охоплювати: визначення тих сфер, де є сприятливі можливості для вдосконалення системи екологічного управління, шо забезпечить поліпшення екологічних характеристик; виявлення головних причин невідповідностей чи недоліків; розробку та впровадження плану й запобіжних дій стосовно головних причин; перевірку ефективності коригувальних та запобіжних дій; документальне оформлення будь-яких змін, шо вносяться до процедур у процесі вдосконалення; зіставлення із цілями й завданнями екологічної політики. Під час здійснення процесу постійного вдосконалення, розгляду коригувальних та запобіжних дій слід дати відповідь на такі запитання: Як організовано процеси встановлення коригувальних та запобіжних дій і постійного вдосконалення? Яким чином організація перевіряє ефективність та своєчасність коригувальних та запобіжних дій і процесів постійного вдосконалення? Список рекомендованої літератури Закон України від 26 червня 1991 р. № 1268-ХІІ "Про охорону навколишнього природного середовища". Основні напрями державної політики України у галузі охорони довкілля, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки, затверджені постановою Верховної Ради України від 5 березня 1998 p. № 188/98-BP. Програма дій "Порядок денний на XXI століття" ("AGENDA-21"). — К.: Інтелсфера, 2000. Вернадский В. И. Научная мысль как планетарное явление. — М.: Наука, 1991. Данилов-Данильян В. И., Лосев К. С. Экологический вызов и устойчивое развитие. — М.: "Прогресс-Традиция", 2000. Реймерс Н. Ф. Экология (теории, законы, правила, принципы и гипотезы). — М.: Россия молодая, 1994. Кисельов М. М., Канак Ф. М. Національне буття серед екологічних реалій. — К.: Тандем, 2000. Марчук Євген. Україна: нова парадигма поступу. — К.: Аваллон, 2001. Ноосферогенез і гармонійний розвиток / В. Я. Шевчук, Г. О. Білявський, Ю. М. Саталкін, В. М. Навроцький. — К.: Геопринт, 2002. Ріо-де-Жанейро — Йоганнесбург: паростки ноосферогенезу і відповідальність за майбутнє / В. Я. Шевчук, Г. О. Білявський, Ю. М. Саталкін та ін. — К.: Геопринт, 2002. Гармонія життєвих сил Дніпра / В. Я. Шевчук, Ю. М. Саталкін, Г. О. Білявський та ін. — К.: Геопринт, 2002. Збірник наукових доповідей "Проблеми сталого розвитку України". — К.: БМТ, 2001. Екологія і закон. Екологічне законодавство України: У 2 кн. — К.: Юрінком Інтер, 1997. Вернадский В. И. Биосфера и ноосфера. — М.: Наука, 1989. Мельник Л. Г. Экономика развития. — Сумы: Университетская книга, 2001. Руденко Л. Г. Сталий розвиток: пошуки моделей для України. — К.: БМТ, 2001. Урсул А. Д. Переход России к устойчивому развитию: ноосферная стратегия. — М.: Ноосфера, 1998. Шевчук В. Я. Про Концепцію переходу України до сталого розвитку: 36. наук, доповідей "Проблеми сталого розвитку України". — К.: БМТ, 2001. Порядок денний на XXI століття: національний шлях до гармонійного розвитку / В. Шевчук, Ю. Саталкін, Г. Білявський та ін.; За ред. В. Шевчука. — К.: "Літсофт", 2002. Довідник з питань економіки та фінансування природокористування і природоохоронної діяльності. К.: Геопринт, 2000.
1 2 3 4 5 Категория: Екологія \| Добавил: Aspirant (22.04.2014)
Просмотров: 216 \| Рейтинг: 0.0/0

Всего комментариев: 0


Имя *:
Email *:

Код *: