Реферат на тему: Соціоекологія - Екологія - Реферати - Каталог статей

Реферат на тему: Соціоекологія. Соціоекологія аналізує ставлення людини в притаманному їй гуманістичному горизонті з погляду його відповідності історичним потребам людського розвитку, в ракурсі культурної виправданості та перспективи, через теоретичне осягнення світу в його загальних визначеннях, які виражають міру історичної єдності людини і природи. Будь-який учений обмірковує головні поняття проблеми взаємодії суспільства та природи через призму своєї науки. Зокрема, географ розглядає проблему стосунків суспільства та природи під кутом просторових співвідношень територіальних комплексів, біолог – під кутом розвитку живої речовини тощо. Понятійно-категоріальний апарат соціоекології формується, розвивається і вдосконалюється. Цей процес багатоманітний і охоплює всі сторони соціоекології не тільки в об’єктивному, а й у суб’єктивному плані, своєрідно відображаючи наукову творчість і впливаючи на еволюцію наукових інтересів і пошуків як окремих учених, так і цілих колективів, наукових шкіл. Якщо проаналізувати літературу з цієї проблематики, то можна зауважити, що останніми роками формується уявлення про головні завдання і функції соціоекології , її категоріального апарату. Е.В. Гірусов уважає, що соціоекологія – це дитина екстремальних обставин у розвитку взаємодії суспільства і природнього середовища, і саме тією обставиною зумовлене її призначення – теоретично забезпечити гармонізацію цієї взаємодії [1]. На думку М.М. Мамедова, нормативні властивості соціально-екологічного знання ґрунтуються на відображенні об’єктивних законів екології і всебічному дослідженні можливих наслідків антропогенного впливу на природне середовище [2]. В.Д. Комаров зазначив, що соціоекологія – це науковий базис перспективної раціоналізації взаємодії суспільства та природи, вона вивчає специфічні закономірності і формулює принципи та методи оптимізації цієї взаємодії, що є зацікавленням усієї цивілізації [3]. У багатьох працях наголошено на величезному світоглядному значенні соціоекології, яке, на думку М.М. Кисельова, полягає в тому, що вона здатна забез-печити конкретизацію філософського принципу єдності матеріального світу, подолання традиційних уявлень про взаємодію суспільства та природного середовища, спрямованість екологічного дослідження на людину, тобто його гуманізацію та соціалізацію [4]. Професор О. Шаблій стверджує, що конкретними об’єктами соціоекології є соціоекосистеми, а предметом – взаємодія суспільства і природи в цих системах [5]. Очевидно, що структурна організація соціально-екологічного знання повинна повністю відповідати структурі об’єкта дослідження, структурі екологічної проблеми, а також виражати концептуальну цілісність цього знання, забезпечити координацію і субординацію ієрархічних рівнів теоретичного й емпіричного матеріалу. Оскільки для сучасного стану суспільного розвитку характерне зростання залежності суспільства від стану природних ресурсів, то стає зрозумілим, що понятійний апарат суспільних наук повинен переважати у відображенні проблем взаємодії суспільства та природи. Людство вже значно взяло під свій контроль регіональні процеси біосфери та їхнє регулювання. Без сумніву, з часом уся біосфера буде охоплена регулятивною діяльністю людей, і система суспільство–природа стане самоорганізувальною системою в цілому, а не тільки в окремих частинах. Організаційним чинником цієї системи буде суспільство, а головними каналами зв’язку між цими частинами – природні кругообіги речовин та енергії, у структуру яких люди навчаться штучно вводити компоненти своєї діяльності [6]. Щодо виняткової ролі соціоекології у вирішенні проблем у системі суспільство–природа необхідно наголосити, що саме вона передбачає злиття природничих, суспільних і технічних наук, оскільки соціальна екологія формувалась на різноманітних тлумаченнях і тривалий час існувала як екологія міста (урбоекологія), соціологія урбанізації тощо. Ці категорії дуже впевнено використовує багато вчених у соціоекології. Значну частину категорій і понять соціоекологія запозичила від біоекології, зокрема, багато категорій з екології рослин і тварин – такі, як ареал, адаптація, популяція тощо. Водночас соціальна екологія використовує просторово-часовий підхід суспільної географії та економіки природокористування. Проф. О. Шаблій зазначає, що „географічна наука створила потужний методологічний і теоретичний понятійно-категоріальний апарат, фундаментальні концепції геосфери, географічної і ландшафтної оболонки, природно-територіальних і теритиріально-господарських (у тім числі виробничих) і соцільно-економічних комплексів (геосистем)” [7]. На думку М. Долішнього та Л. Гриніва, інтегративна природа соціоекології вельми наочно проявляється у надзвичайно високій сприятливості цієї галузі до активного використання будь-яких компонентів загальнонаукових методологій; це стосується, насамперед , сучасних загальнонаукових підходів до пізнання діяльності – системного, структурного, функціонального, інформаційного, ймовірного тощо [9]. Кожен з нетрадиційних загальнонаукових підходів (системний, структурний, функціональний тощо) концентрує увагу дослідника на вивченні саме того аспекту діяльності, що визначений відповідним центральним поняттям, відображеним у назві підходу. До категорій соціальної екології належать фундаментальні поняття, які відображають найзагальніші суттєві властивості, зв’язки і відношення суспільства й природи, їхнє пізнання і перетворення людиною з метою гармонізації цих відношень. Це важливі результати багатовікового процесу розвитку взаємовідношень суспільства і природи, всієї духовної культури спілкування людини з природою в процесі природокористування. Розрізняють загальні категорії соціоекології як науки, її окремі категорії, а також категорії конкретних наук, які входять у систему соціоекології на правах галузевих підрозділів як її складові частини. До загальних категорій соціоекології як науки можна зачислити об’єкт її вивчення – соціоекосистеми. Адже „центральна ідея системного підходу полягає у вивченні будь-якого рівня організації саме як систем, виходячи із сутнісних рис системних утворень” [7]. У разі розгляду соціоекосистеми як територіальної соціоприродної само-регульованої системи, динамічну рівновагу якої повинне забезпечувати людське суспільство, нам треба чітко усвідомлювати, що суспільство, як і природа, – без сумніву, велика система. Це означає, що різні сторони його існування, функціонування та прогресу є порівняно самостійними системами (певна річ, вони пов’язані безперервною взаємодією та взаємною детермінацією). Для вивчення й оптимізування антропогенної складової соціоекосистеми дуже важливо знати роль і місце людського чинника у впливі на довкілля. Як відомо, результатом функціонування соціоекосистеми є створений корисний продукт, що йде на задоволення потреб людини, а також можливі наслідки цієї діяльності у вигляді різноманітних пошкоджень компонентів навколишнього середовища (викиди і скиди, зміна ландшафту і гідрологічного режиму, не відновлюване знищення частин мінеральних, ґрунтових, лісових, водних та інших ресурсів). Чи задовольняють ці результати тривалі інтереси людини, чи здатне навколишнє середовище витримати ці впливи без деградації екосистем – ось ті питання, відповіді на які можуть визначити рівень оптимізації та гармонізації соціоекосистеми. Якість природного середовища людини означає збереження екологічної рівноваги в ньому у такому вигляді, щоб люди могли жити і розвиватися як біологічні істоти. Цього можна досягти, якщо під час освоєння природи у процесі виробництва виходити з розуміння обмеженості можливостей біосфери [10]. Окрім рівня забруднення атмосферного повітря та води, капітальних вкладень на заходи з охорони та раціонального використання природних ресурсів, до показників якості довкілля варто зачислити також і якість природно-кліматичних умов, інтегрувальну характеристику складу й обсягу природно-сировинних ресурсів, сучасні фізико-географічні явища та процеси. Очевидно, що кожний із названих компонентів відображає умови, у яких відбуваються процеси задоволення як біологічних, так і соціальних потреб населення регіону. Донедавна потреби, пов’язані з безпосереднім споживанням природних благ, і потреби у певних якісних параметрах природного середовища задовольняли без докладання суспільної праці, тобто вони не були опосередковані будь-якими економічними відношеннями. Економічний зміст екологічних потреб зумовлює певні зрушення у структурі та ієрархії потреб, модифікуючи розуміння добробуту суспільства та його членів. До критеріїв добробуту належать як кількість природних благ, що безпосередньо потрапляють у сферу споживання, так і якість природного середовища як такого. Задоволення екологічних потреб, перетворюючись у чинник добробуту, стає одночасно і його мірилом [8]. Способом збереження суспільства є орієнтація не так на заміну природного середовища, як на забезпечення сумісності з ним усіх напрямів діяльності. Інакше кажучи, в історії людства настав такий момент, коли вирішення будь-яких соціальних проблем тепер тісно пов’язане із завданням збереження біосфери та її компонентів. Головним компонентом біосфери є життя, поняття, яке теж треба переосмислити з позицій соціоекології. Адже відомо, що всі сучасні форми життя, незалежно від того, на якому етапі біоеволюції вони виникли, функціонально між собою пов’язані, і зв’язки ці інтенсивні; усі форми існують як рівні структурної організації біосфери, як її підсистеми. Отже, поняття біосфери і поняття життя дещо збігаються. Стосовно соціальної екології, як особливої науки про навколишнє середовище, ми повинні чітко визначитися з розумінням цього поняття. Адже, на нашу думку, соціальна екологія – це поняття не просто про зовнішній світ людини і водночас воно не тотожне поняттю природне середовище. Насправді навколишнє середовище є сукупністю невпорядкованих матеріальних процесів, детермінованих людською діяльністю на перетворення природи в інтересах виробництва і відтворення соціального життя. Навколишнє середовище утворюють три класи матеріальних процесів: змінна частина природи (природна сфера), створене людиною середовище проживання (штучна сфера) і сукупність технічних систем і проявів (техносфера). Схематично техносферу можна уявити як зону активного взаємопроникнення природних і штучних сфер у єдиному середовищі людського проживання. Навколишнє середовище стало предметом вивчення науки за умов, коли його стан став вразливим чинником існування людства в цілому й окремо взятої людини як виду. А сталося це тому, що довкілля – універсальний наслідок історичних форм природокористування. Воно є предметним результатом саме взаємодії людини і природи у повному масштабі. А тому соціальна екологія повинна поглиблювати знання суперсистеми суспільство–людина–техніка–природне середовище, однак зробити це неможливо без синтезу знань про компоненти і взаємозв’язки названої суперсистеми. Логічно соціальна екологія є інтегративною. Це означає, що на всіх рівнях дослідження вона синтезує дані природничих, технічних і соціальних наук та перетворює їх у свої засоби пізнання. Нераціональна людська діяльність порушила природній кругообіг речовин і енергообмін на нашій планеті. Відбувається вичерпування і руйнування природних ресурсів, забруднення атмосферного повітря, поверхневих та підземних вод, ґрунтово-рослинного покриву. Характер технологій в обробній промисловості, на транспорті і в будівництві змінюють якість життєвого середовища, що зумовлює численні захворювання людей і ставить під загрозу подальше існування людства на Землі. Отже, соціальна екологія вивчає сучасний стан та особливості формування навколишнього середовища у зв’язку з історичним розвитком і структурою природокористування, прогнозує розвиток довкілля з майбутнім людства. Практичним завданням соціоекології є така категорія, як якість життєвого середовища, яку визначаємо як інтегральну характеристику всієї сукупності видів, форм, сфер діяльності людей певної локальної, регіональної та глобальної соціоекосистеми або суспільства в цілому, зумовлених рівнем його виробництва, економічними відношеннями, політичним устроєм та системою цінностей. Саме принципова можливість широкого використання категорій інших наук стосовно тих чи інших проблем взаємодії суспільства і природи пояснює винятково високу, яка немає аналогів, методологічну ефективність і евристичність соціоекології як науки. У поєднанні з філософськими категоріями соціоекологія може розглянути теоретичні засади вирішення проблем довкілля через категоріальний аналіз. З огляду на це важливість категорій соціоекології у синтезі наукового знання важко переоцінити. Соціоекологія розробляє свої головні поняття і категорії шляхом теоретичного узагальнення даних гуманітарних, природних, технічних наук; узагальнюючи результати, вона розкриває перспективи розвитку окремих наук і самої проблеми взаємодії суспільства та природи, стає знаряддям наукового передбачення, теоретичною і практичною основою вирішення названих проблем. _____________ Бачинський Г.О. Український шлях у майбутнє // Універсум. – 1996. – №3-4. – С. 18. Долішній М., Гринів Л. Соціоекологічна функція регіональної економіки // Вісн. НАН України. – 2001. – №3. – С. 23-25. Киселев Н.Н. Объект экологии и его эволюция. – К.: Наук. думка, 1979. – 133 с. Мамедов Н.М., Суравчина И.Т. Экология – М.: Изд-во Москов. ун-та, 1996. – С. 263. Маркович Д. Социальная экология. Книга для учителя / Пер. с сербохорват. – М.: Просвещение, 1991. – С. 81. Социально-экологические проблемы современности и новая НТР. – Мехвуз. сб. / Под ред. проф. Б.Г. Марахова. – Л.: Изд-во Ленинг. ун-та, 1981. – С. 18. Семенюк Є.П. Філософські засади сталого розвитку. – Львів: Афіша, 2002. – С. 45. Семенюк Є.П. Інтегративна природа соціоекології та характер її методологічних засобів // Питання соціоекології: Матеріали Всеукр. конф. – Львів, 1996. – С. 28. Ценностные аспекты науки и проблемы экологии. – М.: Недра, 1981. – С. 244. Шаблій О.І. Суспільна географія: теорія, історія, українознавчі студії. – Львів: ВЦ ЛНУ ім. І. Франка, 2001. – 744 с.
1 2 3 4 5 Категория: Екологія \| Добавил: Aspirant (20.04.2014)
Просмотров: 170 \| Рейтинг: 0.0/0

Всего комментариев: 0


Имя *:
Email *:

Код *: