Реферат на тему: Соціальна екологія - Екологія - Реферати - Каталог статей

Реферат на тему: Соціальна екологія. Вступ В даній роботірозглядається питання як людина – біологічний вид , будучи членом людськогосуспільства своєю господарською діяльністю порушила динамічну рівновагубіосфери нашої планети , що спричинило її прогресуюче руйнування. Господарська діяльністьлюдини , пошкодження і вичерпування природних ресурсів , призвели ло деформаціїскладених протягом багатих мільйонів років природного кругообігу речовин таенергетичних потоків на планеті . В результаті це може набрати незворотніхпроцесів і навколишнє середовище може стати не придатним для існування . В цихумовах на планеті виникла нова система ”суспільство - природа” . Наука , якавивчає закономірності взаємодії суспільства з навколишнім середовищем розробляєнаукові принципи цієї взаємодії називаеться - соціоекологією . ПРИЧИНИ, ЩО ЗУМОВИЛИ ВИНИКНЕННЯ СОціоЕКОЛОГії У наш час людство пережива є чи не найкритичніший період за всю історію свого існування. У своєму розвитку воно досягло того рівня, коли вже оволоділо величезнимнауково-технічним потенціалом, але ще не навчилося достатньою мірою обережно тараціонально ним користуватися. Швидка індустріалізація та урбанізація нашоїпланети, різке зростання її народонаселення, інтенсивна хімізація сільськогогосподарства, посилення багатьох інших видів антропогенного тиску на природупорушили кругообіг речовин та природні обмінні енергетичні процеси в біосфері,пошкодили її регенераційні механізми, внаслідок чого почалося її прогресуючеруйнування. Це поставило під загрозу здоров'я і життя сучасного та майбутніхпоколінь людей, подальше існування людської цивілізації. Зараз людству загрожує небезпека повільного вимираннявнаслідок безперервного погіршення якості навколишнього середовища, а такожпошкодження та вичерпання природних ресурсів. Для усунення цієї небезпекинеобхідні перегляд традиційних принципів природокористування та докоріннаперебудова господарської діяльності у більшості країн світу. Для вирішення глибокої суперечності між людськимсуспільством та природою потрібна переорганізація всієї системиприродокористування на нових наукових засадах. Вони повинні ґрунтуватись нанеобхідності досягнення компромісу між соціальними і економічними потребамисуспільства та можливостями біосфери задовольняти їх без суттєвого порушенняглобального кругообігу речовин та обмінно-енергетичних процесів, тобто беззагрози для свого нормального функціонування. Реалізація зазначеного принципу природокористування потребуєсистемного підходу до проблеми взаємодії суспільства з навколишнім природнимсередовищем, вивчення планетарної земної системи “суспільство-природа” та їїтериторіальних складових як цілісних об'єктів -соціоекосистем. Це може забезпечити лише новакомплексна наука, що узагальнює географічні, біологічні, геологічні,педологічні, гідрологічні, метеорологічні, медичні, технологічні, економічні,юридичні, соціальні та інші аспекти взаємодії суспільства та природи в межахсоціоекосистем різного ієрархічного рангу з метою їх оптимізації та управліннягармонійним розвитком. Такою наукою стала cоціоекологія (екологія людського суспільства). Досить часто екологам приходиться переконувати, що біоценозз людиною — це принципово інша система, ніж дикий біоценоз, адже в ньомускладається більш об'ємний комплекс залежностей і моделі класичної екології(екологія липи, екологія зайця чи вовка), дуже часто дисфункціональні повідношенню до екології людини. А це саме означає, що соціоприродна система нездатна функціонувати за законом дикої природи, зрозуміло, що в ній домінуютьнові закономірності, які еволюціонують з розвитком культури і в цьому випадку,особливості розвитку незайманої біосфери виступають як частковий випадок і небільше. Тільки не бажанням можна пояснити стійке заперечення екологами суттєвихвідмінностей між людством і мурашником. І коли пишуть, частина біосфери зайнятацивілізацією, це звучить однаково, ніби вона зайнята гніздом, мурашником,берлогою і повинна відповідати вимогам розвитку біосфери. Але незаперечним єтой факт, що розвиток людства і природи, їх взаємодія часто залежить від тогочи іншого рівня культури цивілізації, етапу розвитку управлінського впливу інавпаки. На сьогоднішній день вплив людства на природу став настількивідчутний, що необхідно перевести акценти на зворотну сторону соціоприроднихвідносин: біосфера стає підсистемою планетарної цивілізації. Іншими словами, мипереживаємо черговий етап становлення глобального феномена, який І Є. Лера. П.Тейяр де Шарден і В. Вернадський назвали ноосферою. А ми знаходимося на стадіїформування соціосфери. Виробнича діяльність охопила цілу біосферу, глибокі шарилітосфери, повністю стратосферу, гідросферу і прилеглий до Землі Космос. Наземлі таким чином утворилося нова надсистема – соціосфера. Соціосфера – це самоорганізована, саморегульована планетнасистема, до складу якої належить біосфера, інші охоплені виробничою діяльністюгеосфери та прилеглий до Землі Космос і людське суспільство з усіма наслідкамийого господарської і розумової діяльності. При такому підході не може бути мови ні про підпорядкуваннялюдині біосфери, ні про рівноправне партнерство. Діяльність людини розумної перетворюється лиш вуправлінський блок глобального процесу, в якому кожна підсистема володієвласним комплексом управлінських зв'язків. Еволюція взаємозв'язків природи ісуспільства пройшла складний і взаємозалежний шлях. З однієї сторони біоценозиантропоцентрувалися і антропоморфізіровалися, їх елементний склад, внутрішняорганізація, поведінка і рефлекси тварин функціонально адаптувалися дозбільшення ознак людської присутності. З іншої сторони, людина зустрічаючи зміни у природіпослідовно адаптує свою культуру до змінної природи. Тепер, як і раніше, мудре управління біосферними процесамизі сторони людини передбачає не утримування від втручання у справи природи, азбереження максимально сприятливого об'єму її регулятивних зв'язків імінімально допустимого біорізноманіття. (Мова йде про те, досвідченийприродоохоронець першим б'є тривогу, що популяція хижаків чи поголів'я лося(гинуть ліси) перевищують оптимальне значення. Отже розвиток того чи іншогобіоценозу потребує людського втручання). Екологу важко сприйнятидумку про те, що з розвитком історичного процесу змінюється якість соціоприроднихсистем і їх антропоцентризація, до тих пір, поки він буде працювати в парадигмікласичного природознавства, і буде забувати категорії, які пов'язанні зсуб'єктом — управління, мета, цінність, інтелект, історія. Тільки засвоївши цейапарат можна розібратися в тому, яким чином система, що ускладнюється, здатнаутворити нові об'єктивні закономірності, не заперечуючи попередніх, чомувиникає можливість розриву між "людським" і "природним"світом, чому відбувається руйнування навколишнього середовища. Перетворення людиною природного матеріалу і створенняштучного середовища для свого існування й життєдіяльності є однією зфундаментальних ознак цивілізації. Людство, дійсно, немов би подвоює природу,постійно поширюючи свою перетворюючу діяльність. Місце природних матеріалів,речовин і процесів посідають штучні, вироблені, не природні речі й процеси(знаряддя праці, інженерні й житлові споруди, засоби пересування, будівництва,архітектури, предмети одягу, побуту, мистецтва). Починаємо розуміти, що штучний світ не може органічно увійтидо кругообігу речовин й енергії в біосфері, бо не є природним біогеохімічнимфеноменом, він існує і руйнується у зовсім інший спосіб, аніж будь-яка формаприродного існування, неминуче порушує природні взаємозв'язки. При цьому людина не тільки перетворює, видозмінює природу, ай сама вимушена пристосовуватися до багатозначних наслідків своєї власноїдіяльності. Створений предметний світ поступово заміщує природні зв'язки, ілюдина починає діяти вже не як "сама природа", а як унікальна"сила цивілізації". Друга природа змінюється в бік поширення, вдосконалення,витіснення природних компонентів середовища. Отже, зростаючий руйнівний впливштучного світу на природні процеси стає історичною ознакою розвиткуцивілізації. Як окрема дисципліна, наука про взаємодію суспільства таприроди була визначена у програмній статті американського вченого Р. Е. Парка,опублікована у 1916 році. У 20 – 30 роки виступаючи під назвами "humen ecology("людська екологія") або socialecology"("соціальна екологія"), вона знайшла свій розвиток у роботахамериканських соціологів Е. У. Берджесса, Р. Макензі та інші. На необхідність прослідковування зв'язків між станомздоров'я людини і новколишнього середовища вказав ще у 1927 році Радерик МакКензил відомий представник класичної екології людини. Він один з перших даввизначення соціальної екології, визначав її і як науку про територіальні ітимчасові відносини людей на які здійснюють вплив селективні, дистрибутивнісередовища. Таке визначення предмету екології людей було базою для об'ємногодослідження територіального поділу населення і інших суспільних явищ у серединіміських агломерацій. У зв'язку з тим, що в першій половині XX ст.соціоекологічна криза найбільш відчутно проявилася в великих містах, дана наукапочала трактуватися досить вузько — соціоекологія міст або урбосоціоекологія. Пізніше засновник медичної географії М. Серре видав уФранції свою працю "Нариси екології людини". У 50-ті роки людську або соціальну екологію (human orsocial ecology) вже розуміють значно ширше — як науку, щорозглядає питання управління, прогнозування, планування всього процесу введенняприродного середовища у взаємозв'язок з людським суспільством, як залежної ікерованої підсистеми в межах великої системи "природа—суспільство",тобто соціоекосистеми. Значний внесок у розвиток цієї науки у цей час зробивамериканський вчений А. Тоулі, який у 1950 р. опублікував монографію"Людська екологія". Предтечею соціоекологічних досліджень у нашій державі можнасміливо назвати нашого земляка — Сергія Подолинського. Основні положення своєїеколого-економічної теорії він виклав у ряді праць ("Про багатство табідність", "Про те як наша земля стала не наша", "Ремеслата фабрики на Україні" та ін.), надрукованих українською та основнимиєвропейськими мовами. В 1880 році С. А. Подолинський опублікував у Петербурзідослідження "Праця людини та її відношення до розподілу енергії", щозгодом була видана у скороченому вигляді французькою, італійською і німецькоюмовами. Провівши глибокий аналіз взаємодії людини і природи, вченийдійшов висновку про те, що «загальна кількість енергії, одержуваної поверхнеюземлі з її внутрішності та від сонця, постійно зменшується. В той же часзагальна кількість енергії, яка нагромаджена на земній поверхні і яка перебуваєв розпорядженні людства постійно збільшується. Це збільшення відбувається підвпливом праці людини і домашніх тварин». І далі: «Головною метою людства припраці повинно бути абсолютне збільшення енергетичного бюджету». С. А. Подолинський зробив спробу виміряти людську працюодиницею фізичних сил, виходячи з правильної ідеї про працю якречовинно-енергетичний метаболізм, який властивий соціальному організму іприродному середовищу. Спроба ця була не зовсім вдалою, адже економічнівідносини майже неможливо виміряти у фізичних одиницях. Півстоліття його відкриття не було, до кінця, зрозумілимлюдству, і тільки інший геній України, організатор і перший президентВсеукраїнської Академії Наук В. Вернадський сприйняв ці ідеї й створив вченняпро біосферу та ноосферу, яка є теоретичною базою соціоекології. Робота якастала класичною і увійшла в золотий фонд науки, — "Декілька слів проноосферу", з'явилася у 1944 році незадовго до смерті Вернадського. Тут уконцентрованому вигляді викладено його бачення еволюційно-історичного процесу,перспектив людства, як космічного феномена. Головна ідея: під впливом розвиткунауки і пізнання біосфера має стати ноосферою, тобто цариною розуму, де пануютьзакони мудрості та гармонії. "Ноосфера є новим геологічним явищем на нашійпланеті. У ній вперше людина стає найбільшою геологічною силою. Вона може іповинна перебудовувати своєю працею та думкою область свого життя,перебудовувати докорінно порівняно з тим, що було раніше. Перед неювідкриваються дедалі більші та ширші творчі можливості". Значний внесок у розвиток вітчизняної соціоекології зробивпрофесор Г. О. Бачинський, який у 1986 р. організував у Львові першу всесоюзнунауково-практичну конференцію «Проблеми соціальної екології», завдяки якій цянаука, нарешті, дістала в нас офіційне визнання. Вчений розробив теоретичніоснови міждисциплінарного інтеграційного вчення про гармонізацію взаємодіїсуспільства та природи — соціоекології. 2. СОЦІОЕКОСИСТЕМИ — ЯК ОБ ЄКТ ВИВЧЕННЯСОЦІОЕКОЛОГІЇ . Об'єктом пізнання для соціальної екології виступає системавзаємодії суспільства з природою. Це стосується як зовнішньої (взаємодія зприродним середовищем), так і внутрішньої (взаємодія соціального і біологічногов людині) його сторін. Відношення суб'єкта до вказаного об'єкта з метою оптимізаціїостаннього є предметом фундаментального і прикладного соціально-екологічногодослідження. В наш час емпіричнідослідження в даній проблематиці носять, у свій більшості, фрагментарний характер, щостосуються окремих моментів вказаної взаємодії і в кращому випадку ведуться на стику двох-трьох предметних наук. В такому випадку, вонине можуть дати значних і переконливих рекомендацій практиціприродокористування, не мають цілісної основи. Необхідна дослідницька робота нафундаментальному рівні соціальної екології, як інтегративної науки. Самеостання, узагальнюючи дані предметних теорій на методологічній основіреалістичної філософії, розвиває теорію взаємодії суспільства і природи. Фундаментальні соціально-екологічні дослідження даютьможливість системно об'єднати емпіричні дослідження конкретно-предметних наук іна базі конкретизації узагальнюючої соціально-екологічної теорії перетворити їху прикладні дослідження, що дають можливість практично оптимізувати взаємодіюсуспільства з природою в цілому. Становлення закономірностей природи ісуспільства є, на нашу думку, одним з головних шляхів підвищення ефективностіконкретних (прикладних) соціально-екологічних досліджень. Природознавство, яке є основою будь-якого людськогопізнання, сприяє розвитку соціальної екології перш за все, вдосконаленнямзагальної картини світу вченням про біосферу і субстрат людини. Суспільні науки дають соціальній екології теоретичнівідомості про закономірності руху продуктивних сил, про економічні процеси наоснові життя суспільства, картину прогресу цивілізації і культури. Технічні науки дають для соціоекологічних узагальненьтеоретичний матеріал про сукупність руху створених людиною матеріальних засобівпідвищення ефективності його діяльності, систематизовані знання про властивостіі закони розвитку технологічних систем, які не тільки втілюють взаємозв'язкисуспільства і природи, але і предметне виражають можливості управлінняприродних процесів, досягнутих суспільством на даній стадії розвиткусуспільства. Гуманітарні науки (антропологія, етнологія, психологія,філологія, культурологія), характеризують якості людства, його діяння ірозвиток людини, як родової істоти — в його конкретних проявах. Вивчення і порівняльнийаналіз різних думок дозволяє стверджувати, що соціальна екологія, в міру своєїспецифіки, не може вкладатися у традиційну класифікацію наук. Її не можнаоднозначно віднести ні в соціальні, ні в природничі науки. Це зумовленоспецифікою її об'єкта — екологічної взаємодії між суспільством і природою, уякій цих два аспекти — природний і соціальний — діалектичне між собоюпоєднуються. Інша справа, що в предметі у кожній з розглянутихсоціально-екологічних наук відношення між природним і соціальним аспектами можебути різним, однак, ця обставина не змінює соціального статусу цих наук. Соціоекологія виникла і розвивається не в результаті синтезувже існуючих природничих, технічних і гуманітарних дисциплін, а формується як 'окрема самостійна якісно нова наука. У ході свого становлення соціоекологія, *безумовно, асимулює певним чином досягнення традиційних дисциплін, однак прицьому вона переводить їх в іншу площину і надає їм зовсім інший зміст. Іншимисловами, беручи деякі знання із традиційних дисциплін, соціоекологія розглядаєїх на іншому, системному рівні, на рівні більш широких узагальнень.Соціоекологія, як особлива форма людського пізнання, разом з тим розглядає іпояснює її внутрішній органічний зв'язок з світоглядними аспектами. Аджевзаємовідносини суспільства і природи в своїй основі визначаються різнимисуб'єктно-об'єктними відносинами; об'єкт—природа, суб'єкт—суспільство,суспільство—природа, суспільство—історія. Ось чому соціоекологічний світоглядвиступає ядром світогляду людини, як складної системи ціннісних установок,орієнтирів і стимулів у відношенні людини до природи. Соціоекологія розглядається як міждисциплінарна і одночасноінтегральна наука. Міждисциплінарний характер полягає в тому, що внаслідокбагатоаспектності самої проблеми гармонізації взаємодії суспільства та природиїї неможливо вирішити, не вивчаючи при цьому географічні, біологічні,геологічні, медичні, технологічні, економічні, юридичні, соціальні та інші їїаспекти. Інтегральний характер визначається системністю проблеми —взаємопов'язаністю всіх природних та соціально-економічних компонентів всоціоекосистемах. Соціоекологія складається з галузевих підрозділів: екології,геоекології, антропоекології, інженерної геології, біогеохімії, екотехнології,економіки природокористування, соціоекологічного права та екосоціології, якіодночасно є підрозділами своїх материнських наук і вивчають окремі аспектиданої проблеми. Саме соціоекологія є теоретичною базою для охорони природи іраціонального використання природних ресурсів. При загостренні відносин у системі"суспільство—природа" питання їх вивчення набуває особливоїактуальності. Об'єктом вивчення соціоекології є соціоекосистеми.Соціоекосистеми — це територіальна соціоприродна саморегульована система,динамічна рівновага якої повинна забезпечуватись людським суспільством. Соціоекосистеми — надзвичайно складні системи. Кожна з нихскладається з двох основних підсистем — природної та соціально-економічної, якіскладаються з підсистем нижчого рівня: природна — з абіотичної та біотичної, асоціально-економічна — підсистеми населення та господарства. У свою чергу,названі підсистеми містять компоненти: природна — гірські породи, рельєф земноїповерхні, грунти, рослинність, тваринний світ, поверхневі та підземні води,атмосферне повітря, а соціально-економічна — людське населення, житлові,промислові, інженерні, комунікаційні, господарські та інші антропогенніоб'єкти. Крім того, кожна соціоекосистема складається з різноманітнихгеоекосистем, в яких той чи інший вид господарського використання територіїнакладається на певну геосистему. Важливо усвідомити, що кожна соціоекосистемафункціонує як складна динамічна система. Саморегульованість соціоекосистемздійснюється завдяки їх суспільному компоненту — населенню. У зв'язку з цим іна відміну від природних систем, які є поліцентричними, соціоекосистеми є моноцентричними.Кожна з них має власний центр управління, який керує (добре чи погано)розвитком соціоекосистеми. Тому кожна соціоекосистема охоплює лише ту територію, на якупоширюється дія центру управління. Внаслідок цього межі соціоекосистем незбігаються з межами природних геосистем та екосистем і відповідаютьадміністративно-господарським межам чи державним кордонам. Динамізмсоціоекосистем виявляється у безперервному речовинно-енергетичному обміні, щовідбувається, як всередині кожної системи, так і між сусіднімисоціоекосистемами. Природні та антропогенні компоненти постійно взаємодіють міжсобою, що відображається у безперевній зміні в просторі та часі показників їхстану. Вивчаючи соціоекосистему будь-якого рівня, а вони буваютьглобальні, регіональні, локальні, необхідно завжди прагнути відновити динамічнурівновагу соціоекосистем. Досягнути цієї мети можливо лише через їїоптимізацію. Оптимізація соціоекосистеми полягає в створенні її оптимальноїфункціональної структури, тобто в такому гармонійному поєднанні і раціональномуфункціонуванні її природних та антропогенних об'єктів, яке б забезпечуваловідновлення та подальше збереження в ній речовинно-енергетичного балансу. В кожній соціоекосистемі людина і її діяльність займає однез центральних місць. Проте, це зовсім не означає, що людина вільно можекерувати природними та суспільними законами або довільно змінювати внутрішніпроцеси, що відбуваються у природі та соціально-економічній частинахсоціоекосистем. Теоретичні завдання скеровані на вивчення закономірностейфункціонування об'єкта науки і вираження їх у вигляді законів даної науки, априкладні — на використання вже пізнаних законів існування та розвитку об'єктадля вироблення стратегій управління процесу, що в ньому відбуваються. 3. ФОРМУВАННЯ ГЛОБАЛЬНОЇ ЗЕМНОЇ СОЦІОЕКОСИСТЕМИ За сучасними уявленнями вік земної кори дорівнює близько 4,5млрд. років. Найдавніші рештки мікроорганізмів знайдено в гірських породах,датованих 3,2 млрд. років. Бурхливий розвиток органічного світу на Землі,освоєння рослинами і тваринами континентів відбулися лише 0,5-0,4 млрд. роківтому. Отже, географічна оболонка Землі тривалий час була абіотичноюгеосистемою, в якій відбувався геологічний кругообіг речовин у виглядівзаємопов'язаних фізичних та хімічних процесів. З розвитком органічного світувона поступово перетворилася на глобальну екосистему - біосферу, що складаєтьсяз двох взаємодіючих підсистем - неживої (абіотичної) і живої (біотичної). Виникновий біологічний кругообіг речовин, який включився у геологічний і суттєвойого трансформував. Обмінні речовинно-енергетичні процеси у цій новій системібули значно видозмінені. Для утворення біосфери вирішальне значення мала появана Землі рослинності, яка містить хлорофіл. Тільки завдяки хлорофілу рослининабули здатності вловлювати сонячну енергію, використовуючи її для фотосинтезу,в процесі якого з води і вуглекислого газу утворюється органічна речовина -першооснова існування та розвитку всієї різноманітності рослинного і тваринногосвіту. Термін біосфера (тобто сфера життя) вперше використав у XIXст. австрійський вчений В. Зюсс. Але основоположником сучасних уявлень пробіосферу як населену організмами оболонку Землі, що охоплює нижні шариатмосфери, гідросферу і верхні шари літосфери, був український вчений В. і. Вернадський.Вертикальні межі біосфери визначаються поширенням організмів у земній корі доглибини 2-3 км, в океанах до глибини понад 10 км та в атмосфері до висотиблизько 20 км. Маса живої речовини у біосфері становить приблизно 0,25 %всієї її маси. Завдяки інтенсивному розмноженню живої речовини, її дисперсностіта високій біогеохімічній активності протягом геологічної історії Земліпотенційна зона життя на нашій планеті безперервно розширювалася. Зараз убіосфері описано близько 2 млн. видів організмів, у тому числі 500 тис. видіввищих і нижчих рослин, 1,5 млн. видів тварин, грибів, мікроорганізмів. У своїй узагальнюючій монографії „Біосфера",опублікованій у 1926 р., В. І. Вернадський так охарактеризував значенняорганізмів у планетарних процесах: „Можна без перебільшення твердити, щохімічний стан зовнішньої кори нашої планети - біосфери - цілком перебуває підвпливом життя, тобто визначається живими організмами. Безперечно, енергія, щонадає біосфері її звичайного вигляду, має космічне походження, її випромінюєСонце у формі променистої енергії, а живі організми, тобто сукупність життя,перетворюють цю космічну променисту енергію у земну хімічну і створюютьнескінченну різноманітність нашого світу. Це живі організми своїм диханням,своїм живленням, своїм метаболізмом, своєю смертю і своїм розмноженням,постійним використанням своєї речовини, головне - триваючою сотні мільйонівроків безперервною зміною поколінь, своїм народженням та розмноженнямпороджують одне з найграндіозніших планетарних явищ, що не існує ніде, крімбіосфери". За В. І. Вернадським, основними компонентами біосфери є:жива речовина - рослини, тварини та мікроорганізми; біогенна речовина - органічні та органо-мінеральні продукти,створені живими організмами протягом геологічної історії Землі: кам'яневугілля, горючі сланці, торф, нафта тощо; косна речовина - гірські породи неорганічного походження,які є субстратом або середовищем для проживання живих організмів; біокосна речовина - результат синтезу живої та неживоїречовини: мінеральні породи органічного походження, сучасні та викопні грунти,мули (підводні грунти). З появою людей на Землі почався вплив їхньої діяльності накругообіг речовин та енергетичний обмін у біосфері. Внаслідок цього глобальнаекосистема почала поступово трансформуватися у трикомпонентну глобальнусоціоекосистему, у функціонуванні якої все більшу роль відігравало людськесуспільство. Разом з розвитком суспільства зростає антропогенний тиск нанавколишнє середовище. У цьому процесі доцільно розрізняти три стадії, які посуті є різними етапами розвитку на нашій планеті глобальної соціоекосистеми. На відміну від інших організмів людина - це особливийбіологічний вид, який впливає на природу не лише своїми метаболічнимипроцесами, тобто біологічним обміном речовин, а й трудовою діяльністю.Історичний аналіз взаємовідносин суспільства та природи свідчить, щоінтенсифікація антропогенних трансформацій у біосфері пов'язана не стільки зростом народонаселення, скільки з його технічним оснащенням та суспільноюорганізацією праці. За допомогою кам'яних знарядь первісні люди почалиперетворювати об'єкти і процеси природи з їх натурального стану на штучний. З розвитком суспільства, з утворенням великих суспільнихоб'єднань (племен, союзів племен, держав) ці процеси безперервно посилювалися.Тому етапи взаємодії суспільства та природи відповідають не лише етапамвдосконалення засобів виробництва, якими люди безпосередньо впливали наприроду, але й етапам розвитку виробничих відносин, етапам розвитку самоголюдського суспільства. 4. СТАДІЇ ВЗАЄМОДІЇ СУСПІЛЬСТВА ТА ПРИРОДИ Перша стадія взаємодії суспільства та природи тривалаблизько 2-3 млн. років від появи на Землі перших людей примітивного виду Homo habilis довиникнення близько 40 тис. років тому сучасного людського виду Homo sapiens(людинарозумна), тобто до початку пізньопалеолітичної доби. В цей час взаємодія людиниз природою обмежувалась біологічним обміном речовин. У людини, що єбіосоціальною істотою, ще переважала її біологічна сутність. Нечисленніпервісні стада людей, озброєні недосконалими кам'яними знаряддями, органічно„вписувались" як складові елементи у природні екосистеми, не порушуючисвоєю діяльністю їхньої динамічної рівноваги. Через це можна вважати, що на ційстадії людське суспільство та біосфера у сукупності являли собою функціональнонезамкнену глобальну соціоекосистему, в якій слабкі антропогенні впливи немогли викликати помітних змін у навколишньому середовищі. На другій стадії взаємодії суспільства та природи, щотривала близько 40 тис. років від початку пізнього палеоліту і до кінця другоїсвітової війни, тобто до середини XX ст., людство вже відчутно впливало нанавколишнє середовище, причому антропогенний тиск на природу неухильно зроставразом із розвитком людського суспільства, з удосконаленням виробничих відносинта знарядь праці. Людська діяльність спричинила вимирання багатьох видів тварині рослин, викликала деградацію природних екосистем на значних площах, але ще непорушила природного кругообігу речовин та енергетичних потоків на нашій планеті,тобто динамічної рівноваги біосфери. Негативні дії людей почали викликатизворотну реакцію природи (уповільнену і не завжди адекватну), що створювалопевні напруження у взаємовідносинах між людським суспільством і навколишнімсередовищем. Отже, можна вважати, що на даній стадії глобальна соціоекосистемастала частково функціонально замкненою. С. М. Стойко виділяє у цій стадії три етапи: примітивний,протягом якого людина впливала на природне середовище полюванням тарибальством; агрокультурний, коли основними засобами антропогенного впливу наприроду були скотарство та землеробство; машинно-індустріальний, в якомупровідним фактором руйнування навколишнього середовища стало промисловевиробництво. У пізньому палеоліті, що тривав близько ЗО тис. років, люди,що належали до сучасного виду Homosapiens, досягливже значного суспільного розвитку, об'єднувались у великі племена, вільнокористувалися вогнем, виготовляли досконалі кам'яні знаряддя та зброю.Мисливство для них було провідною галуззю господарства, а такі великі тварини,як мамонти, волохаті носороги, велетенські олені, первісні зубри та коні,основними продуктами харчування. Полювання на цих великих тварин забезпечувалодавніх людей м'ясом, жиром, сухожиллями, кістковим мозком. Найбільші кісткивикористовувались для побудови жител та святилищ, а шкури – для накриванняжител і виготовлення одягу. Для полювання на стадних тварин широко застосовувавсязагонний спосіб, коли великі стада оточували і заганяли на високі кручі, з якихтварини падали і масово гинули, розбиваючись на смерть. Це поступово призвелодо різкого скорочення чисельності багатьох з названих тварин, а згодом - доїхнього повного вимирання. Знахідки з кісток мамонтів по всьому ареалу поширення їх, втому числі й в Україні, засвідчують величезні масштаби винищення цих тварин. Надумку українського палеонтолога К. А. Татари-нова, знищення стада мамонтів у 80особин (стоянка Пушкарі) рівнозначне знищенню поголів'я 7-8 пар цих тварин заціле століття. На палеолітичних стоянках Середнього Придністров'я (ВороновицяІ, Молодово V, Кормань IV, Бабин І) загальна чисельність знайдених рештокмамонтів перевищує 300, що рівнозначно винищенню поколінь 28-32 пар цих тваринза століття. Якщо припустити, що на території України та деяких інших регіонівєвропейського континенту на кожні 5 км існував у середньому один мамонт, то приоптимальній насиченості цим видом лісової та лісостепової зон їхня загальначисельність могла коливатися в межах півмільйона особин. Палеолітичні мисливцімогли винищити це поголів'я всього за одне тисячоліття. Про великий вплив людей кам'яної доби на навколишнєсередовище свідчать, крім археологічних та палеонтологічних, також історичнідані. Наприклад, аборигени Тасманії, які вимерли до кінця XIX ст. і якихєвропейці застали ще на стадії пізнього палеоліту, систематично випалювалирослинність на величезних просторах острова з метою створення кращих умов дляжиття і мисливства. Екологічний ефект цих пожеж, що нерідко перманентне тривалитисячоліттями, був надзвичайно великим: змінювався характер мікроклімату,рослинності та ґрунтового покриву, вологі ліси поступалися чагарникам ісаванам. Вогонь вивільнював з-під лісових хащ цілі регіони, що створювалозначну перевагу первісному мисливцю, разом з тим порушуючи фауну і флору,посилюючи ерозійні процеси. Аналогічно тасманійцям вели себе й аборигениАвстралії, діяльність яких також зумовила часткове зникнення лісів та іншінегативні наслідки. Зі зникненням великих травоїдних тварин і обмеженняммасового полювання на них первісним людям доводилося шукати нові джерелаіснування, змінювати спосіб життя, що склався за доби пізнього палеоліту. Людизмушені були знову повернутися переважно до збиральництва, рибальства таполювання на дрібних тварин. Відповідно змінилися і кам'яні знаряддя. Давнякам'яна доба (палеоліт) близько 10-12 тис. років тому перейшла у середнюкам'яну добу - мезоліт, але їжі для людей, чисельність яких на цей час значнозросла, вже не вистачало. Довелось шукати якісно нові шляхи здобуття продуктівхарчування. Люди змушені були зайнятися скотарством та землеробством. Близько 8тис. років до н. е. почалася нова кам'яна доба - неоліт. Розвиток скотарства і землеробства, виникнення давніхцивілізацій спричинили нове загострення протиріч між суспільством та природою.Масові вирубки і випалювання лісів, нерегульований випас худоби, а особливо кізу гірських місцевостях, розорювання земель зі слабким грунтово-рослиннимпокривом у посушливих зонах - все це призвело до опустелювання величезнихтериторій у Північній Африці, Аравійському півострові, Малій та Середній Азії,Європейському Середземномор'ї. Наприклад, знамениті ліванські кедри, що колисьбули джерелом цінної деревини для фінікійських кораблів, палаців Ахеменідів тахрамів Єрусалима, залишились тільки на прапорах Лівану. Антропогенний вплив на природу значно посилився з початкомширокого використання людством металів. Як свідчать археологічні та історичнідані, найдавнішими металами, відомими людям, були самородні мідь, золото тасрібло. При розкопках стародавнього міста Чатал-Гуюк у південній частиніАнатолії (Туреччина) в шарах, що датуються кінцем VII тисячоліття до н. е.,знайдено багато мідних речей і навіть шматків шлаку, що свідчить про виплавкуміді. Наприкінці неоліту в Шумері, Єгипті, індії, Китаї розпочався також видобутокзолота і срібла. Найдавніші золоті прикраси, знайдені в Єгипті, датуються 4,5тисячоліттям до н. е. Спочатку срібло цінувалося навіть більше за золото. Упершому тисячолітті до н. е. срібло видобували в Стародавній Греції на південьвід Афін на великих свинцево-срібних рудниках півострова Лавріон, відтак натериторії сучасних Іспанії, Швеції, а в середні віки, коли було відкрито багатородовищ срібла у Центральній Європі, його почали навіть називати „німецькимметалом". До XVI ст. Німеччина була головним постачальником срібла вЄвропі. Наприклад, у Фрайбурзькому гірничому окрузі Саксонії розроблялосьбільше тисячі промислових жил срібла, якого тут за 700 років було видобуто 5,2млн. У третьому тисячолітті до нашої ери почався бронзовий вік, ау ; другому тис. до н. е. - залізний. Жоден з металів так потужно не стимулюваврозвиток виробництва, як залізо. Основним металом на планеті залишилось залізой в середні віки. У часи середньовіччя відбувався подальший розвиток різнихви-дір сільськогосподарської діяльності, яка здійснювалась за рахунокекстенсивних методів - підсічно-вогневої системи, розорювання нових земель, щостворювало основу локальних і регіональних соціоекологічних протиріч намайбутнє. Активна вирубка лісів, освоєння нових угідь без урахування наслідківмали місце в даний період в ряді районів Європи та Азії. Лісова зона в ЗахіднійЄвропі в цей час практично зникає, різко скорочується площа, зайнята лісами, уЦентральній та Східній Європі, змінюються грунти, дикі тварини витісняються з місцьїх постійного проживання. Вплив на природу видобутку корисних копалин, ремесел,урбанізації був не таким значним, але постійно зростав. Починаючи з XVI ст., розвиток капіталістичних відносин усуспільстві, винахід парової машини та інтенсивний розвиток промисловостізумовили початок нового машинно-індустріального етапу другої стадії взаємодіїлюдського суспільства та природи на нашій планеті. Засноване на капіталівиробництво долало обожнювання природи, традиційне, замкнуте у певних межахфеодальної формації задоволення існуючих суспільних потреб. Молодий капіталізмрозвивав потужну індустрію, підкорював природні ресурси вузькому практицизму.Ідеологія молодого капіталізму з притаманною йому ідеєю соціально-економічноїконкуренції поширилась і на взаємостосунки з природою. У XVIII - XIX ст.людство закономірно вийшло на чергову промислову революцію, що було, по суті,другим за значимістю явищем (після переходу до відтворювального типугосподарства) в історії взаємодії суспільства і природи. Основним факторомвпливу на природу стає промислове виробництво як якісно вища форма трудовоїдіяльності, яке у великій мірі не лише розширило можливості соціалізаціїприроди, підняло на новий ступінь виробничі можливості праці, а й зумовилопанування товарно-грошових відносин, для яких потрібні як нові джереласировини, так і ринки реалізації. Більшість регіонів світу в другій половині XVIII - XIX ст.спочатку стають сировинними колоніями промислове розвинутих країн, а відтакпочинається спеціалізація на видобуванні, виробництві та вирощуванні саме того,що потребує світовий ринок. Яскраві приклади грабіжницького використанняприроди дає історія освоєння Північної Америки XVIII - XIX ст. Американськийдослідник Р. Парсон писав, що “рух колоністів на Захід супроводжувався такимколосальним винищенням природних ресурсів, яким колосальним був сам рух”. Заданими Ж. Дорста, в 1870 - 1875 рр. кількість щорічно вбитих бізонів в Америціскладала 2,5 млн. голів. З 1830 р. тут проходила кампанія за поголовневинищення бізонів і власники залізниць запрошували пасажирів стріляти у тваринпрямо з вікон поїздів. Розорювання прерій викликало могутні пилові, так званічорні бурі. За період 1790-1939 рр. у США були зруйновані або збідніли не менше114 млн. гектарів родючих земель. На площі 313 млн. гектарів прискорена ерозіязумовила значну втрату гумусу. Після відкриття Рурського кам'яновугільного басейну іпочатку виплавлення коксу в 1849 р. почався перехід на мінеральне паливо уметалургії, що значно прискорило видобуток та переробку залізної руди. Цьомусприяло й те, що із залізних руд згодом почали виплавляти інші кольорові метали- нікель, кобальт, мідь, марганець тощо. Різко почав зростати видобутокзалізної руди на планеті - від кількох тисяч тонн у 1800 р. до 7 млн. тонн у1900 р. Особливо активізувався негативний антропогенний вплив на природу післязастосування парової машини на морському та залізничному транспорті і винаходудвигунів внутрішнього згоряння. Господарська діяльність почала завдавати щоразбільшої шкоди надрам, рослинному й тваринному світу, грунтам, поверхневим тапідземним водам, повітрю, але все ще не порушила динамічної рівноваги всієїбіосфери. Третя стадія взаємодії суспільства та природи почалася в.середині XX ст. після закінчення другої світової війни, яка стимулювала різкийстрибок у розпитку науки і техніки, започаткувавши нову науково-технічнуреволюцію. За визначенням В. і. Вернадського, людина стала найбільш могутньоюгеологічною силою на нашій планеті, людська діяльність почала перевищуватимасштаби найпотужніших стихійних явищ. На жаль, ця могутність людства майже неспрямовувалась на окультурення та вдосконалення природи, створення на Земліноосфери - сфери розуму, про що мріяв В. І. Вернадський. Навпаки, нераціональнагосподарська діяльність, багаторазово підсилена здобутками науково-технічногопрогресу, призвела до пошкодження і вичерпання природних ресурсів, пошкодженнярегенераційних механізмів біосфери, деформації складеного протягом багатьохмільйонів років природного кругообігу речовин та енергетичних потоків напланеті, порушення динамічної рівноваги глобальної земної соціоекосистеми.Внаслідок цього почалося прогресуюче руйнування біосфери Землі, що загрожуєстати незворотним і призвести у найближчому майбутньому до такого ступенядеградації навколишнього середовища, що воно стане непридатним для подальшогоіснування людей. У наш час речовинно-енергетичний обмін між суспільством таприродою досяг таких величезних масштабів, всі природні та соціально-економічнікомпоненти глобальної соціоекосистеми виявились настільки взаємопов'язаними, щобудь-який, навіть порівняно незначний антропогенний вплив на той чи іншийприродний компонент охоплює всю соціоекосистему в цілому і викликаєнепередбачені, часто далекосяжні негативні наслідки. Отже, на третій сучаснійстадії взаємодії суспільства та природи глобальна земна соціоекосистєма сталафункціонально замкненою. Вона втратила здатність до природної саморегуляції.Головним її регулятором тепер повинно стати людське суспільство, і від того, яквоно буде виконувати ці функції, залежить його власне майбутнє. Сучасний стан навколишнього середовища і прогнози глобальноїсоцюекологічної ситуації спонукали учасників 38-ї сесії Генеральної АсамблеїООН восени 1983 р. створити Міжнародну комісію по навколишньому середовищу тарозвитку, покликану аналізувати його в контексті глобальних перспектив. Наоснові оцінок авторитетних експертів у 1987 р. ця комісія підготувала першефундаментальне дослідження “Наше спільне майбутнє”. На сучасному рівніоб'єктивних знань у ньому відображено розуміння світовим співтовариствомгостроти соціоекологічної проблематики, необхідність глобальної переорієнтаціїсуспільно-політичного, економічного, економіко-технологічного та культурногорозвитку, здійснення для цього відповідних національних і загальнопланетарнихпроектів. Головними факторами, що призвели до сучасної кризовоїсоціоекологічної ситуації, є демографічний вибух, урбанізація, індустріалізаціята хімізація народного господарства. Незважаючи на те, і що в багатьохрозвинутих країнах народжуваність в останні роки відчутно загальмувалась,кількість народонаселення Земної кулі і за останні роки зросла більше ніж у 2рази, досягла 6 млрд. осіб і продовжує різко зростати. Більшість цьогонаселення зосереджується у великих містах. Кількість людей, зайнятих усільському господарстві, щороку зменшується. Прогодувати величезні маси міськихжителів стає щораз важче, що викликає необхідність застосування хімічнихметодів/спрямованих на полегшення обробітку земель і підвищення родючості сільськогосподарськихкультур. Обсяг промислової продукції в усьому світі кожних 10 роківзбільшується тепер приблизно вдвічі. Якщо за весь період цивілізації людствовикористало 80-85 млрд. т палива, то половина цього обсягу припадає на останні25-30 років. Це пов'язано з тим, що у другій половині XX ст. значно змінивсяпаливно-енергетичний баланс на планеті. Питома вага нафти у ньому становить 44%, природного газу - 18, вугілля - 35 %. За оцінкою експертів, запасіворганічного палива - вугілля, нафти і газу на рівні прогнозованого йогоспоживання у 2000 р., - вистачить людству ще на 150 років. Максимальнийвидобуток нафти на планеті очікується у 90-х роках XX ст., а до 2035 р. 90 %всіх відомих світових запасів нафти і газу буде повністю вичерпано. Внаслідок індустріалізації Землі та розвитку транспортнихзасобів різко погіршилась якість атмосферного повітря. Щорічно промисловіпідприємства викидають приблизно 145 млн. т оксиду сірки (IV), 250 млн. т пилу,близько 1 млн. т сполук свинцю, десятки тисяч тонн фтористих та хлористихсполук, а було величезного поширення явище кислотних дощів. Вихлопні газиавтотранспорту та викиди промислових підприємств утворили над багатьма містамипостійні отруйні газові хмари, що дуже шкідливо відбивається на здоров'ї людей. Зараз спалюють щороку близько 2 млрд. т вугілля. Цей процессупроводжується викиданням в атмосферу мільярдів тонн вуглекислого газу таінших речовин. Наземні рослини та фітопланктон океанів вже не встигаютьзасвоювати таку кількість вуглекислоти. В атмосфері планети швидконакопичуються вуглекислий газ (близько 0,4 % на рік) та інші шкідливі гази -метан, оксиди сірки, азоту, фтористо-хлористі вуглеводневі сполуки (3 % нарік). За період з 1860 р. по 1985 р., за підрахунками дослідників, в результатіспалювання органічного палива в атмосферу потрапило 165 млрд. т вуглекислогогазу, його вміст у ній зріс на ЗО %, причому лише за 1959 - 1985 рр. - на 9 %. При сучасних темпах спалювання органічного паливаочікується, що в 2010 р. щорічні викиди вуглекислого газу досягнуть більше 10млрд. т. Зараз вміст вуглекислого газу в атмосфері Землі вже досягає 2300 млрд.т і передбачають, що до 2000 р. він збільшиться майже вдвічі. Якщо цей процесбуде тривати, постане загроза виникнення на Землі “парникового ефекту”, при якомуатмосфера буде безперервно нагріватися. Одночасно із збільшенням вуглекислотипадає вміст у атмосфері кисню, відтворення якого не встигає за споживанням. Швидко зменшуються на Землі запаси питної води. Кількістьводи, що забирається з річок для промисловості, зрошення та по-збутових потреб,становить вже 20 % поверхневого стоку. У промислово розвинутих країнахпрактично весь стік води проходить через промпідприємства, зрошувальні системи,водопровід та каналізацію. Забруднення охопило навіть акваторії Світовогоокеану. Порівняно недавно (у 1947 р.) Тур Хейєрдал під час своєї першоїподорожі на “Кон-Тіки” захоплювався чистотою Тихого океану. Нині Світовий океанперетворився на гігантський відстійник багатьох видів відходів сучасноїцивілізації. Величезні площі океанічної поверхні вкриті плаваючим сміттям танафтопродуктами, які потрапляють сюди при очищенні резервуарів, внаслідокаварій танкерів і витоків при розвідуванні та експлуатації морськихнафтопромислів. Нафтова плівка вже вкриває п'яту частину поверхні Світовогоокеану. Крім того, в нього щорічно скидають 5 тис. т ртуті, 50 тис. т ДДТ таінші шкідливі сполуки. Все це знищує біологічні ресурси океану, порушуєводно-повітряний обмін планети та глобальну кліматичну стабільність. Особливо сильно позначився антропогенний вплив на лісахнашої планети. За історію людської цивілізації територія лісових масивів наЗемній кулі скоротилася на 60-65 %, що призвело до відчутного погіршеннягідрологічного та кліматичного режимів. Щорічно від вирубок, пожеж та забрудненьатмосфери гине 11 млн. га лісів. За оцінками експертів, лісистість планети заперіод 50-х - кінця 70-х років скоротилась у 2 рази - з 50 до 25 млн. км2.Найбільший обсяг втрат припадає на “зелені легені” нашої планети, якіпостачають основні об'єми кисню в атмосферу Землі, найбагатші у біологічномувідношенні вологі тропічні ліси Африки, Південної Америки та Південно-СхідноїАзії, а також на сибірську тайгу. Передбачають, що до 2000 р. в країнах, щорозвиваються, у зв'язку із зростанням попиту на деревину та паливо і потребоюрозширення площ сільськогосподарських угідь буде знищено 40 % сучасної площілісів. При цьому слід мати на увазі, що вологі тропічні ліси, які покриваютьзагалом менше 10 % площі суші, концентрують 40 % всього генофонду планети. Азникнення рослин має особливо важкі екологічні наслідки, адже, як стверджуютьспеціалісти, від кожного рослинного виду, як правило, залежить існування 10-30видів комах, а інколи й вищих тварин та інших видів рослин. Крім знищення місць проживання організмів та шкідливого ,'впливу на них отруйних викидів промпідприємств і транспорту, ( величезної шкодиорганічному світу нашої планети завдають розвиток хімічної промисловості тахімізація сільського і лісового господарства, зокрема широке застосування отрутохімікатівдля боротьби з шкідниками сільськогосподарських та лісогосподарських культур ізловживання мінеральними добривами. Кожного року в грунти вноситься понад 500млн. т мінеральних добрив і 3 млн. т пестицидів. С За період 50-х - середини 80-х років обсяги виробництвапродукції органічної хімії на планеті зросли з 7 до 250 млн. т, щорічно насвітовий ринок потрапляє від однієї до двох тисяч видів нової продукції. Авсього людство нині активно використовує близько 80 тис. неприродних хімічнихсполук. Внаслідок цього нині близько 1 млн. видів фауни і флори знаходиться підзагрозою зникнення, 14 тис. людей в різних країнах щорічно гине від отруєнняпестицидами, 700 тис. - захворює внаслідок вживання забрудненої води іпроживання в місцях інтенсивного забруднення атмосфери. Парадоксально, що найшвидше до хімічного забрудненнянавколишнього середовища пристосовуються саме шкідливі для народногогосподарства види організмів. Внаслідок цього ефективність хімічних методівборотьби з ними швидко падає. Наприклад, якщо в США у 40-х роках XX ст.шкідники знищували 7 % врожаю, то в кінці 80-х років - майже вдвічі більше призростанні застосування пестицидів у 10 разів. 5. СУЧАСНА СОЦІОЕКОЛОГІЧНА СИТУАЦІЯ В УКРАЇНІ Особливо гостро соціоекологічна криза проявилася у країнахколишнього Радянського Союзу та його сателітів, зокрема в Україні. В умовахтоталітарного комуністичного режиму сама можливість існування гострихсуперечностей між соціалістичним суспільством та природою категоричновідкидалася. Нежиттєва державно-монополістична економіка утримувалась нахижацькому визиску людських та природних ресурсів та нещадному забрудненнінавколишнього середовища. Колоніальний статус України ще більше поглиблював цюситуацію, внаслідок чого на сьогодні природа України тяжко пошкоджена, природніресурси в значній мірі вичерпані, а мільйони її громадян серйозно хворі. Як відзначалося у Національній доповіді України наконференції ООН “Навколишнє середовище і розвиток” (Бразилія-92), в умовахпанування в колишньому СРСР централізованої планової командно-адміністративноїсистеми економіка України десятиліттями формувалась без урахування об'єктивнихпотреб та інтересів її народу, належної оцінки екологічних можливостей окремихрегіонів. Внаслідок цього в Україні склалася одна з екологічно “найбрудніших”економік - перенасичена хімічними, металургійними, гірничорудними виробництвамиіз застарілими технологіями. Висока матеріалоємність і енергоємність нашоговиробництва призводить до надлишкового видобування корисних копалин, їх переробкиі спалювання. Це породжує додаткові обсяги відвалів пустої породи, золи ташлаків, шкідливих викидів у воду і атмосферу. За даними Міністерства охорони навколишнього природногосередовища України, обсяг накопичених у межах нашої країни від ходів добувної,енергетичної, металургійної та інших галузей промисловості перевищує 17 млрд. ті продовжує щорічно зростати на 1 млрд. т. На території України, що займалалише 2,7 % території колишнього СРСР і мала лише 2 % стоку поверхневих вод, наодиницю її площі було розташовано промислових підприємств у 10 разів більше,ніж у Радянському Союзі в цілому. Четверта частина промислових викидівколишнього СРСР ще й досі лягає важким тягарем на населення України та їїприроду. У 1986 -1991 рр. усіма джерелами забруднення було викинуто в атмосферубільше 100 млн. т шкідливих речовин. Майже 20 % міського населення Українипроживає в зонах, де граничне допустимі концентрації шкідливих речовин уповітрі перевищено у 15 разів. Дуже гострою в нашій державі є проблема питної води. Українаводним з найменш водозабезпечених регіонів Європи. Потенційні місцеві ресурсиповерхневих і підземних вод становлять 60 км3, знижуючись у маловодні роки до37 км3. Населення і народне господарство України щорічно використовують близькоЗО млрд. м3 води. В той же час величезні об'єми забрудненої води скидаютьсяповерхневі водоймища. Наприклад, в 1990 р. у річки та водойми України булоскинуто 3,2 млрд. м3 забруднених стічних вод. Річки, особливо малі,водосховища, акваторії Азовського моря, Сиваша та північно-західної частиниЧорного моря характеризуються підвищеною забрудненістю, погіршеннямгідрологічного стану, втратою значної частини водних, рибних, мінеральних ідеградацією /рекреаційних ресурсів. Особливе занепокоєння викликає безперервне підняттярівня мертвої сірководневої зони в Чорному морі.
1 2 3 4 5 Категория: Екологія \| Добавил: Aspirant (22.04.2014)
Просмотров: 267 \| Рейтинг: 0.0/0

Всего комментариев: 0


Имя *:
Email *:

Код *: