Реферат на тему:Системи спеціального екологічного управління і гармонізації - Екологія - Реферати - Каталог статей

Реферат на тему:Системи спеціального екологічного управління і гармонізації. План 1. Загальні положення 2. Система басейнового управління 3. Басейнова політика європейської економічної спільноти 4. Функції системи басейнового управління 5. Законодавчі підстави для впровадження системи басейнового управління в Україні 6. Басейнова модель гармонізації і розвитку (міжнародний досвід співпраці) Загальні положення Крім загальносистемних і спеціальних функцій екологічного управління є сукупність (система) видів спеціального екологічного управління, одна частина яких уже отримала законодавче підтвердження (басейнове управління, управління формуванням національної екологічної мережі, управління екологічною безпекою), інша — свого законодавчого підтвердження ще потребує (управління екологічною освітою, управління екологічним підприємництвом). У цій главі розглядаються види спеціального екологічного управління, які вже мають законодавче, інфраструктурне або суспільне визнання і безпосередньо впливають на процес гармонізації життєдіяльності і співіснування суспільства і природи. Зазначені види управління реалізуються в системах басейнового управління, управління формуванням національної екологічної мережі, управління екологічною безпекою. Практично це спеціальні механізми гармонізації життєдіяльності суспільства в природному середовищі. Надалі, безумовно, види спеціального екологічного управління множитимуться в процесі гармонізації життєдіяльності суспільства, досягнення його збалансованості. Це може бути, наприклад, і управління етноландшафтною рівновагою в загальній системі регіонального (територіального) управління, і управління взаємодією громадськості з органами влади тощо. Система басейнового управління Принцип басейнового управління виник іще за часів розбудови іригаційних мереж на річках Ніл, Тигр та Євфрат у давньому Єгипті, Месопотамії та Вавилоні і був спрямований головним чином на врегулювання між країнами басейну розподілу води для зрошування земель. Це принцип водогосподарського басейнового управління зі своїми договірними квотами на водоспоживання і відповідними розрахунками. Екологічні басейнові проблеми, наприклад, у басейні річки Ніл — посухи, наступ пустель, зменшення плоїш лісів, ерозія грунтів, замулення водойм, паводки, голод та інфекційні захворювання, протягом тисячоліть залишалися як стихійні лиха для народів, що заселяли басейни рік. Тільки у XX ст., коли річки Європи, особливо в промислово розвинених країнах (Німеччина, Франція), почали нести загрозу для життя, принцип басейнового управління став "зеленіти", тобто екологізуватися. Загальними зусиллями "басейнових" країн врятували річку Рейн, а також Дунай від техногенного отруєння. Але подолати екологічні кризи не так вже і легко. Повені завдають великої шкоди населенню Китаю, а також європейських країн, у тому числі України. І в той же час у всьому світі зростає проблема питної води, вирішувати яку слід із застосуванням механізму еколого-господарського збалансованого принципу басейнового управління. Басейнова політика європейської економічної спільноти Україна, як значна частина Європейського континенту, прагне приєднатися до загальноєвропейської еколого-водогосподарської політики і прийняти вже напрацьовані стандарти басейнового управління з урахуванням національних інтересів і особливостей водокористування, що склалися історично. Слід підкреслити, що ключовим елементом європейської еколого-водогосподарської політики є економічна, соціальна й екологічна збалансованість регіонального розвитку, у якій вода відіграє роль критичного чинника для створення сприятливих умов для гармонізації життєдіяльності. Вирішення проблеми підвищення якості та збільшення запасів прісної води і довгострокова здатність задовольняти попит на воду потребують як глобальної, так і національної скоординованої системи управління річковими басейнами, які повинні базуватися на загальновизнаних принципах. Відповідно до рішень міждержавного засідання в Будапешті (1998) були сформульовані керівні принципи, якими мають керуватися країни, що приєднуються до Європейського протоколу "Вода і здоров'я", Конвенції про охорону і використання транскордонних водотоків і міжнародних озер. Ці принципи узагальнюють міжнародно визнані підходи до управління водами. Розглянемо їх. 1. Принцип обережності. Дії, спрямовані на запобігання, регулювання або зменшення захворювань, пов'язаних із водою, не можуть відкладатися на пізніший час тому, що науковими дослідженнями ще не повністю доведено причинний зв'язок між чинником, на який ця дія спрямована, з одного боку, і потенційним внеском цього чинника у виникнення хвороби, пов'язаної з водою, з іншого. 2. Принцип запобігання. Запобігання краще, ніж лікування. 3. Принцип справедливості. Водними ресурсами слід управляти так, щоб потреби нинішнього покоління задовольнялися без загрози можливості задоволення власних потреб прийдешніх поколінь. 4. Принцип плати за забруднення. Усі витрати, пов'язані із запобіганням, регулюванням і зменшенням забруднення, повинні відшкодовувати забруднювачі. 5. Принцип багатогранності цінності води. Воду слід розглядати як таку, що має соціальну, економічну та екологічну цінності, і нею потрібно управляти так, щоб оптимально реалізувати збалансовану комбінацію цих цінностей. 6. Принцип збереження води. Ефективне використання води досягається, наприклад, шляхом застосування ефективних механізмів плати за неї. 7. Принцип прозорості. Органи влади забезпечують доступ громадськості до екологічної інформації і пов'язаної з нею інформації про стан здоров'я населення в межах, установлених законодавством. 8. Принцип участі громадськості. Зацікавлену громадськість інформують про головні риси важливих запропонованих рішень стосовно довкілля і здоров'я населення на початкових стадіях процесу прийняття рішення з дотриманням вимог щодо адекватності, своєчасності та потенційної дієвості цієї інформації, а також забезпечують участь представників громадськості в підготовці та прийнятті рішень. 9. Інтеграційний (екосистемний) принцип. Водними ресурсами слід управляти, наскільки це можливо, в інтегрований спосіб у межах басейнів для пов'язання соціального й економічного розвитку з охороною природних екосистем, а також екосистемного управління із заходами щодо регулювання якості повітря та використання землі в межах усієї водозбірної території, у тому числі прилеглих прибережних морських вол і підземних водоносних горизонтів. 10. Принцип уразливості. Особливу увагу слід приділяти тим, хто більш уразливий щодо захворювань та ушкоджень, пов'язаних із водою. 11. Принцип справедливого доступу до води. Справедливий доступ до води, адекватний з огляду як на її кількість, так і на її якість має надаватися всім членам суспільства, особливо тим, хто відчуває певні негаразди або соціальні обмеження. 12. Принцип взаємної відповідальності. З одного боку, додержання всіх прав фізичних та юридичних осіб, пов'язаних із водою, забезпечується законом; з іншого — ці особи несуть юридичні й моральні зобов'язання щодо свого внеску в охорону вод і збереження водних ресурсів. 13. Принцип локалізації. Місцеві проблеми, потреби та знання відображуються в усіх рішеннях про управління водами. 14. Принцип делегування повноважень. Рішення приймаються на найнижчому з можливих рівнів. Наведені принципи стосуються не лише водного середовища, а й узагалі всіх компонентів басейнової екосистеми. Обмеження басейнового управління тільки водогосподарськими функціями не відповідає Цим європейським принципам. Зазначимо, що серед країн, які мають значний досвід впровадження басейнового принципу управління водокористуванням, охороною вод і відновленням водних ресурсів, можна назвати Чехію, Великобританію. А найбільш характерним зразком впровадження басейнових систем управління, його організаційних і економічних засад слід вважати досвід Франції. Розглянемо Його. У 1964 р. у Франції на законодавчому рівні повністю реформовано всю систему управління водами, яка існувала раніше. У новій системі функції регулювання водокористуванням (видача дозволів) і екологічного контролю залишилися за урядовими органами. Проте законодавчо було закріплено новий важливий принцип, який полягає у створенні в кожному з шести річкових басейнів двох органів, до компетенції яких крім традиційних технічних питань управління водними ресурсами ввійшли також питання політичного й економічного характеру. Такими органами стали Комітет річкового басейну і Водне басейнове агентство.* Комітет річкового басейну — це справжній "водний парламент", який розробляє основні напрями водної політики басейну. Члени Комітету поділяються на чотири категорії:* колегія депутатів — представники виборчих органів влади регіонів, департаментів, комун (мери, депутати, сенатори, радники та ін.);* колегія водоспоживачів — представники від промисловості, фермерів, рибалок та ін.;* колегія представників економічних і соціальних рад регіонів Франції;* колегія представників державної адміністрації (від міністерств до місцевих адміністрацій). Загальна кількість членів Комітету річкового басейну становить від 61 до 114 чол., залежно від розмірів басейну, рівня його економічного розвитку, чисельності населення. При цьому чисельність колегії представників державної адміністрації не може перевищувати 20 % від загальної чисельності Комітету. Таке обмеження зроблено для підвищення ролі місцевої громади в процесі прийняття рішень (депутати і водоспоживачі репрезентують інтереси населення), для сприяння постійному діалогу між ними, спрямованому на спільне вирішення питань в інтересах усіх зацікавлених верств населення. Передбачається, що Комітет річкового басейну відповідає за розробку Основних напрямів впорядкування території та управління водами. На основі цього документа розробляються виконавчі документи — Схеми управління водами, кожен із яких охоплює певну ділянку басейну. Комітет є дорадчим органом, де обговорюються питання тарифів, платежів за водокористування, методик їх розрахунків.* Водне агентство є виконавчим органом басейнового управління. Цей державний орган підпорядкований двом міністерствам — Міністерству довкілля (з технічних питань) і Міністерству фінансів (з фінансових питань). Керує Агентством правління, до складу якого входять 26 чоловік, з яких:* вісім представників депутатів відбираються зі складу колегії депутатів Комітету річкового басейну і затверджуються цією ж колегією;* вісім представників водоспоживачів відбираються за тим же принципом із членів колегії водоспоживачів;* вісім представників державної адміністрації призначаються відповідним міністерством;* один член правління вибирається технічним персоналом Агентства;* Голова правління призначається Прем'єр-міністром. Правління затверджує п'ятирічні плани та річні басейнові бюджети. Робочий апарат Агентства має у своєму складі чотири комісії:* фінансову;* позик і грантів;* проектів і перспективних розробок;* зв'язків. Названі комісії співпрацюють із Комітетом річкового басейну і правлінням, висловлюють свою думку щодо важливих проектів, відповідають за впровадження затверджених правлінням проектів. Екологічне регулювання водокористуванням Агентство здійснює:* шляхом збирання плати за водокористування;* шляхом перерозподілу надходжень від плати за водокористування, спрямовуючи їх на водоохоронні заходи. У Франції є два види платежів за водокористування:* платежі за забір води з водного об'єкта та за безповоротне водоспоживання;* платежі (податок) за забруднення водного об'єкта. Усі водокористувачі, без винятку, які забирають воду з водного об'єкта та (або) скидають до нього зворотну воду, повинні вносити такі платежі. Однак у кожному Агентстві існують певні особливості щодо збирання плати. Наприклад, Агентство Луара—Бретань крім платежів, наведених вище, отримує плату за використання води гідроелектростанціями, а також плату за "регулювання паводків"; Агентство Рейн—Мец — плату за добутий із русла річки будівельний матеріал. Прибуток від платежів за використання водних ресурсів становить базу фінансування заходів щодо відновлення вод як у кількісному, так і в якісному відношенні. Ті державні або приватні організації, які витрачають свої кошти на відновлення вод, зокрема шляхом значного зменшення маси забруднювальних речовин у своїх зворотних водах, одержують від Агентства фінансову допомогу, розмір якої прямо пропорційний витратам таких організацій. Розмір платежів, методика їх розрахунку, а також обсяг фінансової допомоги розглядаються в кожному Агентстві і Комітеті басейну. При цьому враховується п'ятирічний план дій і можливості Агентства щодо фінансової допомоги. Функції системи басейнового управління На підставі узагальнення європейського досвіду визначаються такі функції системи басейнового управління: 1) створення басейнових методик розрахунків і розмірів грошових зборів за:* забір води з водного об'єкта;* скидання до водного об'єкта нормованих речовин;* пропуск води через турбіни ГЕС;* використання водного об'єкта водним транспортом;* видобування корисних копалин у межах земель водного фонду;* користування водними об'єктами для потреб рибного й мисливського господарств; 2) стягнення з водокористувачів грошових зборів за ці види водокористування; 3) розробка водних кадастрів, водно-господарських балансів і п'ятирічних планів управління річковим басейном; 4) прийняття рішень про видачу позик і надання субсидій водокористувачам, які ефективно зменшують шкідливий вплив на довкілля; 5) проведення аналізу географічних, геологічних, гідрографічних і демографічних характеристик басейну, а також аналізу землекористування та економічної діяльності; 6) вивчення екологічного впливу людської діяльності на стан поверхневих, підземних і морських прибережних вод басейну; 7) проведення економічного аналізу використання води в межах басейну; 8) виявлення всіх ділянок (зон) водних об'єктів, які використовуються для забору питної води; 9) складання реєстру всіх ділянок, які визначені чинним законодавством як такі, що підлягають особливій охороні; 10) розробка програми моніторингу стану всіх поверхневих, підземних і морських прибережних вод; 11) розробка програми додаткового моніторингу стану ділянок (зон), що підлягають особливій охороні; 12) встановлення екологічних нормативів (стандартів або категорій) якості води; розробка програми заходів, спрямованих на досягнення екологічних цілей, у тому числі нормативів гранично допустимих скидів (ГДС) і регламентів періодичного водо відведення; 13) забезпечення громадськості інформацією щодо проектів плану управління річковим басейном і врахування зауважень; 14) участь у співпраці з іншими компетентними органами в заходах щодо запобігання або зменшення наслідків аварій, які призводять до забруднення вод. Законодавчі підстави для впровадження системи басейнового управління в Україні Басейновий принцип управління закріплено в таких законодавчих і нормативних актах, як Водний кодекс України; Національна програма екологічного оздоровлення басейну Дніпра та поліпшення якості питної води; Основні напрями державної політики у галузі охорони довкілля, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки; постанова Верховної Ради України "Про концепцію розвитку водного, господарства України"; закон України "Про загальнодержавну програму розвитку водного господарства". У Водному кодексі України проголошено, що "державне управління в галузі використання й охорони вод та відновлення водних ресурсів здійснюється за басейновим принципом..." У Національній програмі екологічного оздоровлення басейну Дніпра та поліпшення якості питної води передбачено такі пріоритетні заходи та шляхи їх реалізації. 1. Розробка засад і проектування організаційної структури та функціональних схем басейнового управління. 2. Розробка і затвердження Положення про басейновий принцип управління водокористуванням і охороною вод, відновленням водних ресурсів та екологічним оздоровленням водних об'єктів. 3. Підготовка інших нормативних актів, що забезпечують реалізацію басейнового принципу управління. 4. Розробка нормативно-методичної бази еколого-інвестиційної діяльності та функціонування управлінської інфраструктури в басейні. 5. Впровадження взаємоузгодженої нормативно-методичної бази системи обліку, моніторингу та контролю за водокористуванням, охороною вод та відновленням водних ресурсів у басейні. 6. Створення (проектування, відповідна організація тощо) басейнової геоінформаційної системи з банком еколого-господарської інформації. У Концепції розвитку водного господарства України передбачається "забезпечення взаємодії в управлінні водогосподарською і водоохоронною діяльністю за басейновим принципом". Згідно з цією Концепцією система басейнового управління грунтується на принципах: .* пріоритетності екологічної безпеки природокористування, узгодженості і збалансованості екологічної політики суб'єктів водокористування і водогосподарської діяльності;* економічної цілісності басейнового водогосподарського комплексу, самодостатності і самоокупності водогосподарської та водоохоронної діяльності;* забезпечення взаємодії територіальних і галузевих суб'єктів управління водним господарством на основі програмно-цільового методу (комплексне системне управління водним господарством забезпечується створенням координаційного центру, який через виконавчі структури — басейнове водогосподарське об'єднання, регіональні водогосподарські, природоохоронні та інші органи управління — реалізує політику, програми і завдання, спрямовані на досягнення визначеної мети збалансованого розвитку);* стандартизації процедур і процесів басейного управління та посилення відповідальності всіх суб'єктів водокористування і водогосподарської діяльності за стан водного басейну і якість водних ресурсів;* багато варіантності механізмів еколого-інвестиційної діяльності, фінансування водогосподарських і водоохоронних заходів, стимулювання раціонального використання і охорони водних ресурсів;* інформаційного і наукового забезпечення управлінських рішень, участі громадськості у вирішенні водогосподарських і екологічних проблем басейну. Впровадження системи басейнового управління відбувається шляхом розробки і запровадження регламентуючих документів (положень, настанов, стандартів) і, згідно з ними, поступової реструктуризації функцій регіональних суб'єктів управління в галузі використання, охорони і відновлення водних ресурсів, відпрацювання методології управління на основі проведення басейнових експериментів і пілотних проектів. До системи басейнового управління залучаються органи виконавчої влади, підприємства, установи та організації, а також інші суб'єкти господарської діяльності в галузі охорони, споживання і відновлення водних ресурсів. Закон України "Про загальнодержавну програму розвитку водного господарства" для підвищення ефективності управління водним господарством передбачає створення умов для переходу до управління водними ресурсами тільки за басейновим принципом. Стратегічна мета реформування управління водним господарством — забезпечення басейнової збалансованості розвитку водного господарства, охорони вод і відновлення водних ресурсів на основі узгодженості правових засад і управлінських дій суб'єктів водокористування за басейновим принципом, спрямованих на збалансоване водозабезлечення населення і галузей економіки, впровадження перспективних технологічних нормативів використання водних ресурсів, запобігання шкідливій дії вод. Відповідальні за впровадження басейнового принципу — Міністерство екології та природних ресурсів України, Державний комітет України по водному господарству. В основу басейнового управління водним господарством покладено такі принципи:* нерозривна єдність і взаємозалежність процесів використання, охорони і відновлення водних ресурсів;* екосистемний підхід, який передбачає створення управлінських структур, що здійснюють у межах басейнів функції планування, координації та контролю;* вдосконалення розмежування повноважень у питаннях використання водних ресурсів між органами державної влади, а також між ними та органами місцевого самоврядування. Для впровадження цих принципів потрібно:* на законодавчому рівні розробити і затвердити організаційну структуру та функціональну схему впровадження басейнового принципу управління;* розробити і затвердити відповідні нормативно-правові акти, що забезпечують реалізацію басейнового принципу управління водним господарством, охороною вод і відновленням водних ресурсів, захистом від шкідливої дії вод;* створити комплексну басейнову геоінформаційну систему з банком кадастрової інформації про водний фонд, водні ресурси та засоби їх регулювання, про структуру земельних угідь і меліоративних земель, про територіально-галузеву структуру водогосподарського комплексу та використання водних ресурсів, про якість води тощо;* розробити методичну базу водогосподарської і екологічної інвестиційної діяльності та функціонування управлінської інфраструктури в басейнах основних річок. Враховуючи географічні особливості розміщення та водогосподарської освоєності основних басейнів, на території України доцільно створити органи управління басейнів за таким поділом: Західно-Бузьке, Верхньотисайське, Дністровсько-Прутське, Південно-Бузьке, Дніпровське (з Прип'ятським, Деснянським та Нижньодніпровським регіональними підрозділами), Причорноморське (гирлова частина Дунаю і Дністра, річки Причорномор'я), Азовське (Сіверський Донець, річки Приазов'я), Кримське. Плановою основою басейнового принципу управління є цільова програма використання і охорони вод, відновлення водних ресурсів у басейні. У ній визначаються головна мета й основні завдання, які потрібно розв'язати, механізм фінансування і реалізації програмних заходів. Як видно, в Україні є всі законодавчі підстави для переходу на басейновий принцип управління як такий, що повністю відповідає всесвітньо визнаній політиці збалансованого соціально-економічного розвитку і функціонування водних екосистем Басейнова модель гармонізації і розвитку (міжнародний досвід співпраці) Впровадження в Україні принципів збалансованого розвитку, які визначені в І 992! р. на Всесвітній конференції в Ріо-де-Жанейро і підтверджені у 2002 р. в Йоганнесбурзі, найкраще починати з відпрацювання басейнової моделі гармонізації життєдіяльності як найбільш підготовленої в законодавчому плані. З методологічного погляду найпідготовленішим для цього є басейн р. Дніпро (завдяки міжнародній співпраці, у першу чергу — українсько-канадській, і функціонуючій басейновій водогосподарській інфраструктурі). Українсько-канадська співпраця з питань екологічного оздоровлення басейну Дніпра та поліпшення якості питної води тривала сім років (1994— 2000) і дала унікальні для України результати реалізації нових принципів і методологій, що вже зарекомендували себе в міжнародній практиці. Здійснено такі демонстраційні й пілотні проекти щодо впровадження ефективних методів басейнового управління:* за допомогою сучасної методології і найсучаснішого обладнання системно досліджено екологічний стан басейну Дніпра;* проведено розрахунки досягнутого еколого-економічного ефекту впровадження новітніх технологій водоочищення, оздоровлення сміттєзвалищ, екологічної модернізації виробництва на демонстраційних об'єктах;* на основі експлуатаційних досліджень визначено стратегію боротьби з несприятливими природними процесами, шо виникли в басейні Дніпра в результаті антропогенної діяльності;* розроблено принципово нові підходи до управління екологічним станом за допомогою найсучасніших інформаційних технологій;* відпрацьовано методології здійснення екологічних аудитів підприємств різних галузей і регіонів басейну Дніпра та впровадження за їхніми висновками не капіталомістких природоохоронних заходів;* відпрацьовано методології та принципи впровадження басейнового фінансово-економічного змішаного механізму реалізації екологічних програм і проектів;* започатковано освітньо-навчальні процеси із зазначених вище питань шляхом проведення семінарів, створення циклу телевізійних фільмів і передач, підготовку та впровадження в навчальний процес відповідних посібників та курсів лекцій;* зроблено перші кроки щодо здійснення підтримки екологічного підприємництва. За роки українсько-канадської співпраці налагоджено взаємовідносини довіри, партнерства і прагматичності, встановлено ділові і дружні стосунки між багатьма людьми, підприємствами та установами різних форм власності обох країн. Значення підсумків такої міжнародної співпраці важливі тому, що вони повністю відповідають стратегічним напрямам і завданням Національної програми екологічного оздоровлення басейну Дніпра та поліпшення якості питної води. Саме завдяки міжнародній співпраці були відпрацьовані механізми — організаційні, наукові, соціально-економічні, фінансові — реалізації Національної програми та їх якісного розвитку до міжнародного транскордонного рівня (Республіка Білорусь, Російська Федерація, Україна). Початок українсько-канадської співпраці (1994) збігається з початком формування і випробовування методології системних підходів до вирішення басейнових проблем Дніпра в умовах реформування соціально-економічної системи держави. На першому етапі Програми співпраці спільно виконано понад 40 проектів; зроблено значний внесок у підготовку кадрів, у створення інформаційних систем управління навколишнім середовищем, у формування екологічної політики та освіти населення, у фундаментальні дослідження якості води, в екологічний аудит та "зелені технології", у міський контроль за забрудненням води. Проведена робота великою мірою сприяла підготовці й затвердженню Національної програми екологічного оздоровлення басейну Дніпра та поліпшення якості питної води. Метою другого етапу Програми була підтримка і сприяння процесові організаційних реформ, які ведуть до поліпшення діяльності українських організацій з питань охорони навколишнього середовища, вдосконалення економічної, у тому числі інвестиційної, політики, а також підвищення екологічної свідомості населення України. Значну роль у відборі, здійсненні та затвердженні проектів як на першому (1994—1997), так і на другому (1998—2000) етапах українсько-канадської співпраці відіграв Українсько-канадський комітет управління Програмою співпраці. Українська сторона цього Комітету на різних етапах співпраці зазнавала певних змін, однак у її складі завжди залишалися найактивніші повноважні представники міністерств і відомств, наукових установ, Національної академії наук та відомчих інститутів, неурядових організацій, які протягом семи років співпраці регулярно здійснювали екосистемний менеджмент Програми, підбивали підсумки своєї роботи, забезпечуючи тим самим ефективне управління проектами та використанням коштів. На першому етапі філософія Програми українсько-канадської співпраці спрямовувалася на:* підвищення ефективності системи державного екологічного управління України в здійсненні басейнового менеджменту екосистеми Дніпра, зокрема якості води;* визначення й впровадження заходів щодо зменшення забруднення води в Дніпрі та його притоках, забезпечення населення питною водою, зокрема в районі м. Запоріжжя;* сприяння розвиткові співпраці між громадськістю України та Канади, залучення до вирішення екологічних проблем басейну Дніпра недержавних екологічних організацій;* активізацію процесу обміну інформацією та досвідом між ученими, науково-дослідними інститутами різних відомств, державними службовцями, що безпосередньо відповідають за водно-екологічні проблеми, між аналогічними групами та їхніми колегами в інших країнах, зокрема в Канаді. Що ж до філософії другого етапу Програми, то тут уже ставилося за мету створити передумови для переходу до взаємовигідної еколого-інвестиційної співпраці. Саме тому увагу Програми було акцентовано на трьох головних складових:* розвиток системного басейнового управління в умовах інтегрування екологічної політики в стратегію економічних реформ;* оцінка ефективності дій щодо зменшення забруднення поверхневих і підземних вод через систему демонстраційних проектів;* відпрацювання сучасних механізмів еколого-інвестиційної діяльності, спрямованих на перехід до ринкової економіки. З більш ніж 300 проектних пропозицій упродовж всього періоду виконання Програми на конкурсних засадах було відібрано і реалізовано близько 70 проектів. По кожному з них на підсумкових конференціях у 1997 та 2000 pp. були зроблені спеціальні доповіді. Слід зазначити, що всі ці проекти досягли запланованої мети і є дуже важливими для підтримки реалізації Національної програми екологічного оздоровлення басейну Дніпра та поліпшення якості питної води, розвитку системи басейнового управління. Розглянемо приклади пілотних проектів, за якими одержано позитивні результати. В Україні вперше було проведено українсько-канадську комплексну експедицію по Дніпру (1994), яка успішно об'єднала зусилля наукових шкіл України (науково-дослідних інститутів, наукових центрів Національної академії наук, різних відомств), Канади, Нідерландів, Словаччини. її результати великою мірою були використані під час підготовки проекту Національної програми екологічного оздоровлення басейну Дніпра та поліпшення якості питної води. Вони також стали вихідним матеріалом під час розробки методики уніфікованої екологічної класифікації якості поверхневих вод суші та естуаріїв України, картографування водних об'єктів басейну Дніпра як основи для визначення екологічних нормативів якості поверхневих вод. Започатковано в Україні впровадження екологічного аудиту як на методологічному, правовому, так і на практичному рівнях. Канадська компанія AGRA разом зі спеціалістами Фонду відродження Дніпра (нині — Міжнародний фонд Дніпра), а також представниками науково-дослідних інститутів, виробничих об'єднань провели екологічний аудит на підприємствах харчової промисловості, розробили рекомендації для керівництва цих підприємств щодо не капіталомісткої модернізації виробництва, впровадження новітніх технологій очищення промислових стоків. Підготовлено навчальний посібник для спеціалістів з екологічного менеджменту й екологічного аудиту; організовано й успішно проведено цикл науково-практичних занять у Канаді та Україні з питань впровадження та здійснення екологічного аудиту. За результатами аналізу та оцінки стану прибережних смуг дніпровських водосховищ розроблено конкретні та всеосяжні рекомендації щодо поліпшення екологічного стану прибережних територій, які практично реалізовано на окремо взятій ділянці, — створена по суті перша прибережна захисна смуга довжиною в три кілометри на Канівському водосховищі, що дало змогу припинити обрушення берегів у районі розташування сільських населених пунктів, баз відпочинку та автодороги; продемонструвати можливості оздоровлення прибережних територій. Розпочато створення Дніпровської інформаційної системи екологічного менеджменту з використанням низки інформаційних проектів, найважливішим із яких є проект створення для південної частини басейну Дніпра регіональної інформаційної системи екологічного менеджменту. Створена і діє електронна база даних із застосуванням сучасних географічно-інформаційних системних технологій для оцінки еколого-геологічного стану підземних вод, хімічного забруднення грунтів, розвитку небезпечних геологічних процесів, що впливають па умови використання підземних вод; для поліпшення якості питного водопостачання в басейні Дніпра. Важливим є те, що на сьогодні вже повністю закінчено розробку технологічного устаткування блочно-модульного типу і створено технологію глибокого доочищення питної води. Не капіталомісткі, малогабаритні комплекси, розроблені на її основі, здатні очищати воду від домішок важких металів, нафтопродуктів, токсичних органічних сполук, радіонуклідів, вірусів та мікроорганізмів для одержання високоякісної питної води, шо відповідає європейським і світовим стандартам. Виготовлено і змонтовано в школах, дитячих дошкільних закладах і лікарнях дослідну партію малогабаритних установок колективного користування. На основі вивчення світового досвіду розроблено рекомендації щодо основних положень, які враховані в законі України "Про питну воду". Обгрунтовано механізм запровадження в практику водопостачання основних положень закону. Знято цикл телевізійних програм і відеофільмів, адаптованих до навчальних програм Міністерства освіти і науки України. Випущено масовим тиражем відеокасети з програмами оздоровлення басейну Дніпра, які передано Українському еколого-натуралістичному центру для використання і розповсюдження. Комплекти відео-устаткування з касетами передано канівському інтернату, школам у містах Києві, Запоріжжі, Кривому Розі та Херсоні. Для Дніпровського басейнового водогосподарського управління створено постійно діючий аналітично-інформаційний комплекс. У результаті його діяльності управління, контроль за використанням, охороною вод та відновленням водних ресурсів басейну Дніпра, а також контроль за гідрологічним режимом на захищених масивах каскаду дніпровських водосховищ здійснюються на новому інформаційно-технологічному рівні. Для підтримки прийняття управлінських рішень міністерствами і відомствами створено і впроваджено міжвідомчу комп'ютерну інформаційно-аналітичну базу даних "Хімічний склад та якість поверхневих вод басейну Дніпра". Проведено дослідження систем біотестування якості питної води. Впроваджено результати токсикологічного моніторингу в систему екологічного менеджменту басейну Дніпра. На регіональному рівні здійснено комплексний екологічний аудит на п'яти великих підприємствах Запоріжжя, розроблено підприємницькі програми екологічної модернізації виробництва. Впроваджено некапіталомісткі ноу-хау на цих п'яти підприємствах, які продемонстрували екологічну та економічну ефективність нової для України методології еко-аудиту. У Запоріжжі створено унікальне виробництво органо-мінеральних добрив на основі осаду стічних вод міських каналізаційних мереж. Вирішено відразу дві значні проблеми — створення технології і виробництва високоякісних добрив за одночасної утилізації осадів стічних вод та значних обсягів інших відходів регіонального накопичення в басейні Дніпра. Для зменшення забруднення поверхневих і підземних вод хімічними речовинами (фільтрату), що витікають із території полігону твердих промислових і побутових відходів № 1 (с. Леваневське Запорізької обл.) і витоки яких досягають Запоріжжя, побудовано спеціальну пілотну установку з переробки фільтрату. Здійснено також заходи щодо відведення забрудненої води і хімічних речовий від місцевої річки та часткового відведення підземних вод, які підтоплювали територію полігону. Отже, у межах українсько-канадської програми співпраці виконано величезний обсяг робіт, результати яких у багатьох випадках продемонстрували здатність вирішувати "гуртом" проблеми екологічного оздоровлення басейну Дніпра і не мають аналогів. Можна сказати, що ця робота показала ефективність міжнародної співпраці. Досягнуті результати стали можливими завдяки ефективній системі управління проектами. Ця система ґрунтується на таких принципах, як доцільність, прозорість, довіра, професіональність та об'єктивність. Вона враховує перш за все інтереси природного об'єкта співпраці, а не суб'єктів водокористування, максимально мобілізує місцевий потенціал для вирішення проблем. Крім того, система побудована на міцних прагматичних засадах і спрямована на майбутнє. Саме така філософія управління здатна забезпечити гармонізацію системи "природа—суспільство", життєдіяльності в басейнових річках. Міжнародна співпраця дала цінні уроки і нові можливості. Найбільший урок — це придбання нового екологічного мислення, екологічної мудрості і розуміння необхідності співпраці заради досягнення великої екологічної мети, розуміння єдності і цілісності, екологічності і духовності. Список рекомендованої літератури Закон України від 26 червня 1991 р. № 1268-ХІІ "Про охорону навколишнього природного середовища". Основні напрями державної політики України у галузі охорони довкілля, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки, затверджені постановою Верховної Ради України від 5 березня 1998 p. № 188/98-BP. Програма дій "Порядок денний на XXI століття" ("AGENDA-21"). — К.: Інтелсфера, 2000. Вернадский В. И. Научная мысль как планетарное явление. — М.: Наука, 1991. Данилов-Данильян В. И., Лосев К. С. Экологический вызов и устойчивое развитие. — М.: "Прогресс-Традиция", 2000. Реймерс Н. Ф. Экология (теории, законы, правила, принципы и гипотезы). — М.: Россия молодая, 1994. Кисельов М. М., Канак Ф. М. Національне буття серед екологічних реалій. — К.: Тандем, 2000. Марчук Євген. Україна: нова парадигма поступу. — К.: Аваллон, 2001. Ноосферогенез і гармонійний розвиток / В. Я. Шевчук, Г. О. Білявський, Ю. М. Саталкін, В. М. Навроцький. — К.: Геопринт, 2002. Ріо-де-Жанейро — Йоганнесбург: паростки ноосферогенезу і відповідальність за майбутнє / В. Я. Шевчук, Г. О. Білявський, Ю. М. Саталкін та ін. — К.: Геопринт, 2002. Гармонія життєвих сил Дніпра / В. Я. Шевчук, Ю. М. Саталкін, Г. О. Білявський та ін. — К.: Геопринт, 2002. Збірник наукових доповідей "Проблеми сталого розвитку України". — К.: БМТ, 2001. Екологія і закон. Екологічне законодавство України: У 2 кн. — К.: Юрінком Інтер, 1997. Вернадский В. И. Биосфера и ноосфера. — М.: Наука, 1989. Мельник Л. Г. Экономика развития. — Сумы: Университетская книга, 2001. Руденко Л. Г. Сталий розвиток: пошуки моделей для України. — К.: БМТ, 2001. Урсул А. Д. Переход России к устойчивому развитию: ноосферная стратегия. — М.: Ноосфера, 1998. Шевчук В. Я. Про Концепцію переходу України до сталого розвитку: 36. наук, доповідей "Проблеми сталого розвитку України". — К.: БМТ, 2001. Порядок денний на XXI століття: національний шлях до гармонійного розвитку / В. Шевчук, Ю. Саталкін, Г. Білявський та ін.; За ред. В. Шевчука. — К.: "Літсофт", 2002. Довідник з питань економіки та фінансування природокористування і природоохоронної діяльності. К.: Геопринт, 2000.
1 2 3 4 5 Категория: Екологія \| Добавил: Aspirant (22.04.2014)
Просмотров: 167 \| Рейтинг: 0.0/0

Всего комментариев: 0


Имя *:
Email *:

Код *: