Реферат на тему: Система управління екологічною безпекою - Екологія - Реферати - Каталог статей

Реферат на тему: Система управління екологічною безпекою. План 1. Основні принципи управління екологічною безпекою в контексті збалансованого розвитку 2. Законодавчі основи і функції забезпечення екологічної безпеки 3. Міжнародні пріоритети екологічно безпечного управління 4. Екологічно безпечне управління використанням токсичних хімічних речовин 5. Екологічно безпечне використання біотехнологій у природоохоронній діяльності (цільове управління) 6. Екологічно безпечне вилучення небезпечних відходів (цільове управління) 7. Екологічно безпечне вилучення твердих відходів і очищення стічних вод (цільове управління) 8. Безпечне та екологічно обґрунтоване вилучення радіоактивних відходів (цільове управління) 9. Розширення діяльності, пов'язаної з відходами Останнім часом у законотворчій, політичній, екологічній та іншій діяльності набуває пріоритетності екологічна безпека, яка, з одного боку, є складовою частиною національної безпеки, а з іншого — виходить за її межі як феномен глобальної і навіть геокосмічної безпеки. Головним тут є те, що поняття безпеки і збалансованого розвитку являють собою взаємопов'язану систему. Сама безпека асоціюється з надійністю, усталеністю об'єкта, процесу, збалансованістю системи. Якщо традиційний розвиток визначається як модель нестійкого дисгармонійного розвитку, то його безпеку в принципі гарантувати неможливо. Мова може йти лише про гарантування еколого-техногенної безпеки на шляху гармонізації взаємодії суспільства і природи, досягнення сталості життєдіяльності. Ось чому будь-яка стратегія безпеки, в першу чергу — екологічної, має виходити зі стратегії гармонізації життєдіяльності, стратегії переходу до сталого суспільства. Це абсолютно нове бачення проблем безпеки, адже донедавна безпека уявлялася тільки як захищеність від загроз відхилень від політичного курсу. Безпечним можна вважати таке суспільство і таку державу, які реалізують модель збалансованого розвитку. Тоді небезпечними є ті суспільства і держави, що не відходять від моделі незбалансованого розвитку. Виживання людства взагалі і кожної держави зокрема потребувало іншого розуміння безпеки — як системного безпечного переходу на модель збалансованого розвитку, гармонійної життєдіяльності. Основні принципи управління екологічною безпекою в контексті збалансованого розвитку Перехід на модель гармонійного співіснування суспільства і природи, досягнення збалансованості розвитку суспільства за основними її соціальними, економічними та екологічними складовими передбачає додержання таких принципів екологічної безпеки:* визнання екологічної безпеки як пріоритетної складової національної безпеки та стратегії гармонізації життєдіяльності і збалансованого розвитку;* визнання екологічної безпеки як пріоритетної складової національної екологічної політики, екологічних політик корпорацій, підприємств, регіонів, місцевих органів влади;* безпечність будь-якої системи управління, що містить функції управління екологічною безпекою адекватно впливам на навколишнє середовище, здоров'я населення і яка має бути організаційно визначеною (за аналогією з управлінням технічною або пожежною безпекою);* введення екологічних обмежень та обґрунтованих нормативів на екологічно безпечне господарювання та інвестиційну діяльність, забезпечення дієвості механізму відповідальності за їх недотримання і порушення;* розробка простих і надійних індикаторів та цільових параметрів, що забезпечують ефективність оцінки екологічної безпеки в загальній системі індикаторів збалансованого розвитку;* системне законодавче, нормативно-правове, організаційне, наукове, кадрове та інформаційне забезпечення діяльності, що спрямована на посилення екологічної безпеки;* забезпечення системи програмно-цільового управління безпечним вилученням твердих відходів і очищення стічних вод, вилученням радіоактивних та інших небезпечних відходів, використанням токсичних хімічних речовин, у тому числі запобігання незаконному міжнародному обігу токсичних і небезпечних продуктів;* забезпечення програмно-цільового екологічно безпечного управління використанням біотехнологій;* створення загальнодержавної інформаційної бази управління екологічною безпекою та оцінки ризиків виникнення екологічно небезпечних ситуацій;* забезпечення вільного доступу до повної й достовірної екологічної інформації, своєчасне попередження населення про екологічну небезпеку;* гарантування екологічної безпеки об'єктів підвищеної небезпеки через запровадження комплексної системи екологічного контролю, моніторингу, аудиту і страхування ризиків виникнення небезпечних ситуацій; Законодавчі основи і функції забезпечення екологічної безпеки Законодавчі основи і функції забезпечення екологічної безпеки визначені законом України "Про охорону навколишнього природного середовища"; Основними напрямами державної політики у галузі охорони довкілля, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки; Концепцією національної безпеки України. Згідно із законом України "Про охорону навколишнього природного середовища", екологічна безпека — це такий стан навколишнього природного середовища, при якому забезпечується запобігання погіршенню екологічного стану та виникненню небезпеки для здоров'я людей. Основні напрями державної політики в галузі екологічної безпеки передбачають такі пріоритетні завдання:* проведення екологічного аудиту кризових територій України, що включає визначення контрольних рівнів забруднення територій, які є нормами для територій на найближчі 1—3 роки, та можливість їх реального досягнення; першочергове проведення еко-аудиту у високо-урбанізованих районах і містах;* здійснення перебудови техногенного середовища, технічного переоснащення виробничого комплексу на основі впровадження новітніх наукових досягнень, енерго- і ресурсозберігаючих технологій, безвідходних та екологічно безпечних технологічних процесів, застосування відновлюваних джерел енергії, вирішення проблем знешкодження й використання всіх видів відходів;* налагодження ефективного екологічного контролю за науково-дослідними роботами зі створення об'єктів штучного походження, їх проектуванням, побудовою та функціонуванням для управління техногенними навантаженнями, раціональним використанням природних ресурсів і розміщенням продуктивних сил;* проведення класифікації регіонів України за рівнями техногенно-екологічних навантажень, створення карт техногенно-екологічних навантажень;* розробка методології визначення ступеня екологічного ризику для довкілля, зумовленого техногенними об'єктами;* проведення досліджень для створення системи моделей моніторингового контролю за об'єктами спостережень у промисловості, енергетиці, будівництві, транспорті й сільському господарстві;* комплексне очищення газових викидів і стічних вод з одночасною утилізацією вилучених продуктів та подальшою переробкою їх;* розробка та здійснення програм створення високоефективних систем очищення газових викидів і стічних вод;* здійснення програм комплексної переробки відходів;* здійснення програм щодо виведення з експлуатації виробництв з екологічно недосконалими технологіями в усьому технологічному циклі;* розробка та впровадження систем запобіжного технологічного моніторингу навколишнього природного середовища на об'єктах із підвищеним екологічним ризиком;* розробка та впровадження технологічних процесів і обладнання для використання енергетичного потенціалу шахтного метану;* розробка та впровадження технологічних схем очищення й використання мінералізованих шахтних вод;* розробка та впровадження екологічно безпечних способів консервації шахт. Зазначимо, що екологічну безпеку підприємств ядерної галузі слід оцінювати на всіх етапах проектування, побудови, експлуатації та зняття з експлуатації. Наслідки впливу таких підприємств слід визначати на весь життєвий цикл з урахуванням усіх видів небезпечних (радіаційних, хімічних, теплових), а також синергічних ефектів. Потрібно також враховувати вплив наслідків Чорнобильської аварії. До основних принципів екологічної безпеки належать:* вибір місць розташування підприємств ядерної галузі з урахуванням геологічних, гідрологічних, ландшафтних та метеорологічних характеристик майданчиків, біогеоценозів, щільності розміщення населення;* науково обгрунтований вибір ядерних технологій, устаткування та обладнання;* зменшення впливу на здоров'я населення дії природних джерел іонізуючого випромінювання;* зменшення впливу на здоров'я населення і природне середовище інших шкідливих чинників під час роботи підприємств ядерної галузі в проектному режимі;* врахування наявності сукупного впливу підприємств ядерної та інших галузей господарської діяльності на здоров'я населення та довкілля під час вибору місця їх розташування. Щоб обмежити вплив на довкілля різних видів забруднювачів, треба розробити системи екологічних нормативів, які мають враховувати конкретні природно-географічні особливості регіону, та заходи щодо зниження вмісту штучних радіонуклідів у біосфері. Пріоритетними завданнями радіаційної безпеки є: 1) розробка заходів щодо забезпечення радіаційного захисту населення України, які мають передбачати:* встановлення дозових рівнів втручання, спрямованих на запобігання виникненню детермінованих ефектів, шляхом обмеження опромінення до рівнів, значно нижчих від порога виникнення цих ефектів (нормування річної дози), та вжиття необхідних заходів щодо зниження ймовірності виникнення віддалених стохастичних медичних наслідків з урахуванням економічних і соціальних чинників;* проведення оперативної оцінки радіаційного стану території України, зокрема мінімізації сукупного впливу іонізуючого випромінювання та екологічних, соціально-психологічних і економічних наслідків реалізації заходів щодо переселення, обмеження споживання продуктів харчування місцевого виробництва, зміни традиційного способу життя населення тощо;* оптимізацію комплексу заходів щодо радіологічного захисту населення, забезпечення соціальної захищеності населення, яке проживає на територіях радіаційного забруднення; 2) розробка заходів щодо забезпечення радіаційного захисту населення України у зв'язку з Чорнобильською аварією, які мають передбачати:* мінімізацію дозових навантажень і радіаційних уражень;* екологічний, медичний і соціальний захист, реабілітацію населення України, яке потерпіло внаслідок Чорнобильської аварії;* розвиток промисловості, сільського та лісового господарств, поліпшення соціальної інфраструктури на територіях із підвищеним рівнем радіоактивного забруднення та в місцях компактного проживання переселених громадян;* удосконалення законів та інших нормативних актів, прийнятих у зв'язку з Чорнобильською аварією; 3) розробка заходів щодо зменшення радіаційного навантаження на населення України від природних джерел іонізуючого випромінювання. Програма зменшення сумарної дози впливу на населення різних регіонів і України в цілому передбачає виконання таких робіт.* районування території України згідно з розташуванням джерел радону;* визначення вмісту радону в повітрі підземних виробок для зменшення радіаційного навантаження на робітників, зайнятих на гірничодобувних роботах;* зменшення радіаційного навантаження на населення за рахунок використання в будівництві матеріалів, які мають обмежену кількість природних радіонуклідів, коригування архітектурних рішень та принципів розташування будівель відносно місць із підвищеним природним радіаційним фоном тощо. Для збирання та обробки інформації про радіаційну обстановку на території України здійснюється поступове створення системи радіаційного моніторингу раннього оповіщення. її створення дає можливість запровадити автоматичний контроль за радіаційними аварійними ситуаціями та оперативним надходженням інформації про радіаційний стан, необхідної для раннього оповіщення про радіаційну аварію, щоб розробити та ефективно вжити заходи щодо захисту населення та довкілля. У цілому для забезпечення ефективної державної системи екологічної та ядерної безпеки передбачається:* створення умов для ефективної дії правового забезпечення політики екологічної та ядерної безпеки;* вирішення питань підготовки кадрів для забезпечення природоохоронної діяльності і здійснення політики регулювання екологічної та ядерної безпеки;* розробка політики регулювання ядерної безпеки;* ліцензування і страхування екологічно небезпечних видів діяльності;* державна політика щодо зон надзвичайних екологічних ситуацій;* державний контроль за дотриманням природоохоронного законодавства, у тому числі в галузі ядерної та радіаційної безпеки;* забезпечення екологічної безпеки як складової національної безпеки. Механізм організаційно-правового забезпечення екологічної безпеки являє собою сукупність державно-правових засобів, спрямованих на регулювання діяльності, спроможної посилювати рівень екологічної безпеки, на запобігання погіршенню екологічної ситуації та виникненню небезпеки для населення і природних систем, на локалізацію проявів екологічної небезпеки (визначення зазначеного механізму прийнято за В. І. Андрейцевим). До функцій такого механізму належать організаційно-превентивні, регулятивно-стимулюючі, розпорядчо-виконавчі, забезпечувальні та охорон-відловлювальної. Організаційно-превентивні функції — це комплекс юридично значущих дій, спрямованих на виявлення екологічно небезпечних об'єктів, зон, територій і видів діяльності, впровадження і застосування важелів шодо запобігання виникненню екологічної небезпеки. Регулятивно-стимулюючі функції — це система юридичних норм і правил, спрямованих на врегулювання відносин, забезпечення дотримання пріоритетів, нормативів, стандартів, лімітів та інших вимог у галузі екологічної безпеки. Розпорядчо-виконавчі функції — це цілеспрямована діяльність спеціально уповноважених органів чи служб щодо реалізації функцій і заходів у галузі екологічної безпеки. Забезпечувальні функції — це система юридично значущих дій, спрямованих на запобігання екологічним правопорушенням, захист прав людини на екологічно безпечне життя і пов'язаних із ним інших екологічних прав та застосування до осіб засобів державно-правового примусу в разі порушення ними вимог і норм екологічної безпеки. Охоронно-відновлювальні функції — це комплекс організаційно-правових засобів, спрямованих на локалізацію проявів екологічної небезпеки, здійснення ліквідаційних робіт, визначення правового режиму територій відповідно до рівня екологічного ризику і встановлення статусу осіб, які потерпіли від наслідків екологічної небезпеки Міжнародні пріоритети екологічно безпечного управління Програма дій ООН "Порядок денний на XXI століття" визначає такі пріоритети екологічно безпечного управління:* екологічно безпечне управління використанням токсичних хімічних речовин;* екологічно безпечне використання біотехнологій у природоохоронній діяльності;* екологічно безпечне вилучення небезпечних відходів, у тому числі запобігання незаконному міжнародному обігу токсичних і небезпечних відходів;* екологічно безпечне вилучення твердих відходів і очищення стічних вод;* безпечне та екологічно обгрунтоване вилучення радіоактивних відходів;* розширення діяльності, пов'язаної з відходами. Екологічно безпечне управління використанням токсичних хімічних речовин У деяких найбільших промислових районах світу, у тому числі в Україні, продовжується значне хімічне забруднення, що завдає серйозної шкоди здоров'ю людей, генофонду, а також навколишньому середовищу і спричинює зменшення біорізноманіття. Щоб відновити нормальний екологічний стан, потрібні великі капіталовкладення і розробка нових методів. Суть довгострокових наслідків забруднення, що стосуються навіть фундаментальних хімічних і фізичних процесів в атмосфері та кліматичній системі Землі, стали усвідомлювати лише останнім часом, тому і визнавати важливе значення цих наслідків у проявах змін клімату почали тільки нещодавно. Основними елементами екологічного обгрунтованого використання хімічних речовин є:* належне законодавство;* збирання і розповсюдження інформації;* можливості для оцінки та інтерпретації ступеня небезпеки;* прийняття політики, спрямованої на зниження ступеня небезпеки;* можливості для застосування і забезпечення дотримання встановлених норм;* можливості для відновлення заражених районів і реабілітації інтоксикованих осіб;* ефективні програми навчання;* здатність реагувати на надзвичайні ситуації. Мета діяльності в цій програмній галузі полягає в тому, щоб усунути неприйнятні або необгрунтовані ризики і, керуючись міркуваннями еколого-економічної доцільності, зменшити небезпеку, створювану хімічними речовинами, шляхом застосування комплексного підходу, що містить широкий перелік можливих заходів щодо зниження ступеня небезпеки і вжиття заходів щодо застереження на основі комплексного аналізу життєвого циклу хімічних речовин. Щоб досягти мети, потрібно:* розглянути можливість прийняття у відповідних випадках політики, що ґрунтується на визнаних принципах відповідальності виробників, а також підході, що забезпечує вжиття заходів щодо застереження і запобігання забрудненню та впровадження контролю за використанням хімічних речовин протягом усього їх життєвого циклу, тобто регулювання поводження з хімічними речовинами протягом їх виробництва, торгівлі, транспортування, використання і вилучення;* провести узгоджені заходи для зменшення небезпек, пов'язаних із токсичними хімічними речовинами, враховуючи увесь життєвий цикл цих речовин, у тому числі заходи як регламентуючого, так і нерегламентуючого характеру, зокрема пропаганду використання більш чистих продуктів і технологій, укладання кадастрів викидів; маркування продуктів; встановлення обмежень на використання; економічні стимули; поступове припинення використання або заборону хімічних речовин, що є токсичними і створюють загрозу для навколишнього середовища та здоров'я людини;* прийняти політику і заходи регламентуючого й нерегламентуючого характеру для виявлення і зведення до мінімуму впливу токсичних хімічних речовин на основі їх заміщення менш токсичними і в кінцевому підсумку поступового припинення використання хімічних речовин, що створюють необгрунтовану або таку, що неможливо ліквідувати, загрозу для навколишнього середовища та здоров'я людини;* розробити національну політику і створити необхідний регулювальний механізм запобігання аваріям, забезпечення готовності і реагування, зокрема за допомогою планування землекористування, системи дозволу і вимог щодо подання інформації про аварії;* сприяти створенню і зміцненню, за необхідністю, національних центрів із боротьби з отруєнням для забезпечення швидкого та адекватного діагностування і лікування у випадку отруєння;* знизити надмірну залежність від використання агрохімікатів на основі впровадження альтернативних методів ведення сільського господарства, комплексної боротьби зі шкідниками і використання інших відповідних засобів;* вимагати від виробників, імпортерів та інших сторін, що мають справу з токсичними хімічними речовинами, розробити процедури застосування заходів у надзвичайних ситуаціях і підготувати плани заходів шодо ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій для прийняття на промислових майданчиках і за їхніми межами;* виявляти, оцінювати, знижувати і зводити до мінімуму або повністю нейтралізувати дію небезпечних речовин за допомогою екологічно безпечних методів. Отже, необхідно створити цільову систему управління токсичними хімічними речовинами Екологічно безпечне використання біотехнологій у природоохоронній діяльності (цільове управління) Нині під загрозою перебувають усі біотичні та абіотичні компоненти навколишнього сереловища: тварини, рослини, мікроби й екосистеми, що характеризуються біологічним різноманіттям; вода, ґрунти і повітря, що є фізичними компонентами середовища проживання і екосистем; а також усі взаємозв'язки між цими компонентами та їхнім середовищем існування й екосистемами. Зі зростанням використання хімічних речовин, енергії, відновлюваних та невідновлюваних ресурсів збільшуватиметься кількість проблем, пов'язаних з охороною навколишнього середовища. Незважаючи на зусилля із запобігання зростанню накопичування відходів і сприяння їх повторній переробці, масштаби шкоди, що завдається навколишньому середовищу в результаті надмірного споживання ресурсів, кількість відходів, що утворюються, і частка нестійкого землекористування також зростатимуть. Мета цієї системи управління полягає в тому, щоб запобігти, припинити і повернути у зворотному напрямку процес деградації навколишнього середовища за допомогою відповідних методів застосування біотехнологій та інших технологій за одночасного забезпечення безпеки як одного з невід'ємних компонентів цільового управління. Конкретні цілі системи передбачають якнайшвидше впровадження конкретних програм, що містять конкретні завдання:* застосування виробничих процесів, що передбачають оптимальне використання природних ресурсів на основі рециркуляції біомаси, регенерації енергії і мінімізації виробничих відходів;* заохочення застосування біотехнологій, особливо — біологічного відновлення земельних і водних ресурсів, обробки відходів, охорони грунтів, відновлення лісу, лісонасадження, відновлення земель;* використання біотехнологій і біотехнологічної продукції для збереження цілісності навколишнього середовища, щоб забезпечити довгострокову екологічну безпеку. Щоб досягти визначених цілей, потрібно:* розробляти екологічно безпечні альтернативні варіанти виробничої діяльності й удосконалювати виробничі процеси, що завдають шкоди навколишньому середовищу;* розробляти практичні методи мінімізації попиту на екологічно нераціональні синтетичні хімічні речовини і максимального використання екологічно чистої продукції, у тому числі органічної продукції;* вишукувати шляхи скорочення утворення та обробки відходів, використання матеріалів, що піддаються біологічному розпаду;* розробляти процеси утилізації органічних відходів і біомаси для отримання енергії та забезпечення відновлюваних джерел енергії;* розробляти методи вилучення речовин, що забруднюють навколишнє середовище, у тому числі в результаті аварійного витоку нафти, у тих випадках, коли звичайні методи відсутні або дорогі, неефективні чи нераціональні;* розширювати виробництво посадкових матеріалів, особливо місцевих сортів рослин, для використання в лісонасадженні й відновленні лісу і домагатися більш сталих результатів у лісогосподарській діяльності;* розробляти практичні методи розширення виробництва стресостійких посадкових матеріалів для відновлення земель і збереження ґрунтів;* заохочувати застосування комплексних засобів боротьби із сільськогосподарськими шкідниками на основі раціонального застосування засобів біоконтролю;* заохочувати відповідні методи використання біодобрив;* заохочувати застосування біотехнологій, сприятливих для збереження і наукового вивчення біологічного різноманіття та безпечного освоєння біологічних ресурсів;* розробляти технології обробки стічних вод і органічних відходів, що є легкими в застосуванні;* розробляти нові технології для прискореного відбору організмів, що володіють корисними біологічними властивостями;* заохочувати застосування нових біотехнологій в інтересах екологічно сталого освоєння мінеральних ресурсів. Екологічно безпечне вилучення небезпечних відходів (цільове управління) Ефективний контроль за утворенням, зберіганням, обробкою, транспортуванням, рекуперацією і вилученням відходів має надзвичайно важливе значення для охорони здоров'я та навколишнього середовища, раціонального використання природних ресурсів, забезпечення збалансованого розвитку. Ключовими елементами у сфері поводження з відходами є запобігання утворенню небезпечних відходів і відтворення забруднених районів, а це вимагає наявності відповідної системи управління. У межах концепції комплексного управління життєвим циклом загальна мета полягає в запобіганні і зведенні до мінімуму, наскільки це можливо, утворення небезпечних відходів, а також обробки цих відходів таким чином, щоб вони не завдавали шкоди навколишньому середовищу. Цілями управління є:* скорочення, наскільки це можливо, утворення небезпечних відходів у межах комплексної стратегії більш чистого виробництва;* оптимальне використання сировинних матеріалів шляхом утилізації, де це можливо і виправдано з екологічного погляду, відходів виробничих процесів;* розширення знань та інформації про економічні принципи запобігання утворенню небезпечних відходів та їх вилучення. Щоб досягти визначених цілей, потрібно передбачити:* врахування стратегій більш чистого виробництва і мінімізації небезпечних відходів на всіх стадіях планування, а також встановлення конкретних цілей;* заохочення використання нормативних і ринкових механізмів;* встановлення проміжного завдання стабілізації обсягу утворюваних небезпечних відходів;* розробку довгострокових програм і політики, у тому числі, за необхідності, завдань скорочення обсягу небезпечних відходів, що утворюються на одиницю готової продукції;* забезпечення якісного поліпшення потоків відходів переважно шляхом вжиття заходів, спрямованих на зменшення їх небезпечних властивостей;* сприяння розробці ефективної, з позиції витрат, політики і підходів щодо запобігання утворенню небезпечних відходів і управлінню ними, з врахуванням рівня розвитку. Також слід здійснити такі інноваційні заходи:* встановити або змінити існуючі стандарти чи закупівельні специфікації, з тим щоб уникнути дискримінації щодо рециркульованих матеріалів;* економічно або нормативно стимулювати нововведення для переходу на більш чисті методи виробництва, заохочувати до впровадження капіталовкладень у технології запобігання утворенню відходів і стимулювати капіталовкладення для зведення відходів до мінімуму;* активізувати діяльність у галузі наукових досліджень і конструкторських розробок із питань ефективних, з позиції витрат, альтернатив процесам і речовинам, які сьогодні призводять до утворення небезпечних відходів, що створюють особливі проблеми для екологічно безпечного вилучення або переробки (при цьому потрібно враховувати питання про коагулювання виробництва речовин, що створюють невиправданий або інший урегульований ризик, є стійкими отрутами і можуть накопичуватись у живих організмах);* заохочувати промисловість обробляти, переробляти, утилізувати і знищувати відходи біля джерел їх утворення або якомога ближче до джерел, якщо уникнути утворення небезпечних відходів неможливо і коли це є економічно та екологічно дієвим засобом для промисловості;* заохочувати впровадження більш чистих методів виробництва шляхом створення центрів підготовки кадрів і розповсюдження інформації в галузі екологічно безпечних технологій;* передбачити в системах екологічного управління програми впровадження більш чистих методів виробництва, систематичні оцінки життєвого циклу продукції Екологічно безпечне вилучення твердих відходів і очищення стічних вод (цільове управління) Наявність нераціональних структур виробництва і споживання призводить до того, що обсяг і види екологічно стійких відходів збільшуються безпрецедентними темпами. Якщо така тенденція збережеться, обсяг відходів може істотно збільшитися, зокрема до 2025 р. зрости в чотири-п'ять разів. Найліпшим засобом, що дасть змогу повернути у зворотному напрямку тенденцію, яка спостерігається нині, є превентивний підхід до обробки й вилучення відходів, що забезпечує зміни в способі життя, а також у структурі виробництва і споживання. Тому в системах управління екологічною безпекою слід виходити з порядку пріоритетності встановлених цілей і приділяти основну увагу таким чотирьом програмам:* мінімізація відходів;* максимізація екологічно безпечного повторного використання і рециркуляції відходів;* сприяння екологічно безпечному вилученню та обробці відходів;* розширення операцій, пов'язаних із відходами, у життєвому циклі продукції. Пріоритет слід надати впровадженню програм щодо забезпечення мінімізації обсягу утворюваних відходів та спонукати неурядові організації і групи споживачів до участі в таких програмах. Ці програми повинні, за можливості, формуватися на основі здійснюваних або запланованих заходів і спрямовуватися на:* створення і зміцнення національного потенціалу в галузі вивчення й розробки екологічно безпечних технологій, а також застосування заходів щодо зведення до мінімуму обсягу утворюваних відходів;* формування стимулів для зміни нераціональних структур виробництва і споживання;* розробку цільових планів дій із мінімізації утворення відходів як складових загальнонаціональних планів розвитку народного господарства;* надання особливої уваги чинникам мінімізації відходів у постачальницькій діяльності. Цілями у сфері управління максимізацією екологічно безпечного повторного використання і рециркуляції відходів є такі:* забезпечення зміцнення й розширення корпоративних систем утилізації і вторинної переробки відходів;* розробка програм утилізації і вторинної переробки всіх видів відходів, у тому числі паперу;* забезпечення підготовки інформації, розробки методів і відповідних директивних документів, щоб сприяти створенню і впровадженню систем утилізації і вторинної переробки відходів. Щоб досягти визначених цілей, потрібно:* створити і зміцнити національний потенціал для утилізації повторного використання постійно зростаючого обсягу відходів;* переглянути і реформувати національну політику в галузі відходів для створення стимулів для утилізації і повторного використання відходів;* розробити і впровадити національні плани в галузі обробки та вилучення відходів, які б ґрунтувалися на концепції утилізації і повторного використання відходів та забезпечували її впровадження;* змінити існуючі норми або вимоги до продукції, що виробляється, для зменшення обсягів сировинних матеріалів;* розробити програми суспільної освіти та інформування в інтересах пропаганди використання продуктів рециркуляції. Безпечне та екологічно обґрунтоване вилучення радіоактивних відходів (цільове управління) Радіоактивні відходи утворюються під час ядерного паливного циклу, а також під час використання ядерних матеріалів (використання радіоактивних ізотопів у медицині, у наукових дослідженнях і в промисловості). Рівень радіаційної та експлуатаційної небезпеки, пов'язаної з радіоактивними відходами, коливається від дуже низької (у випадку короткоживучих малоактивних відходів) до дуже значної (у випадку високоактивних відходів). Щорічно в усьому світі внаслідок виробництва ядерної енергії утворюється приблизно 200 000 м3 малоактивних і проміжних радіоактивних відходів і 10 000 м3 високоактивних відходів. Обсяг цих відходів зростає у зв'язку з введенням в експлуатацію нових ядерних енергоблоків, демонтажем ядерних установок і розширенням використання радіоактивних ізотопів. Високоактивні відходи містять приблизно 99 % радіоактивних ізотопів і завдяки цьому становлять значну радіаційну небезпеку. Мета безпечного та екологічно обгрунтованого управління вилученням радіоактивних відходів полягає в тому, щоб забезпечити безпечне поводження з радіоактивними відходами, їх транспортування, зберігання та вилучення для охорони здоров'я людини і навколишнього середовища на більш широкій основі інтерактивного комплексного підходу до безпечного поводження з радіоактивними відходами. Щоб досягти мети, потрібно:* сприяти проведенню політики і прийняттю практичних заходів щодо мінімізації утворення радіоактивних відходів та забезпечувати їх безпечні обробку, кондиціонування, перевезення і вилучення;* надавати підтримку заходам, що пов'язані з розробкою і розповсюдженням норм або керівних принципів і кодексів стосовно радіоактивних відходів, у вигляді міжнародно визнаної основи для безпечного та екологічно обгрунтованого поводження з радіоактивними відходами та їх вилучення. Розширення діяльності, пов'язаної з відходами Загальна мета полягає в тому, щоб діяльність у галузі санітарно-профілактичного та екологічно безпечного збирання і вилучення відходів охоплювала все населення. Щоб досягти мети, потрібно:* створити механізми фінансування розвитку служб з обробки й вилучення відходів у районах, де такі служби відсутні, у тому числі відповідні методи щодо створення можливостей для отримання прибутків;* застосовувати принцип "забруднювач платить" шляхом введення зборів за обробку і вилучення відходів у розмірах, що відображають витрати на надання таких послуг і забезпечують повну вартість їх екологічно безпечного вилучення;* заохочувати залучення в офіційному порядку громад до процесу планування і впровадження діяльності з вилучення твердих відходів. ВИСНОВКИ 1. В Україні досить розвинена законодавча база впровадження сучасних спеціальних механізмів гармонізації системи "природа—суспільство": система басейнового управління, управління формуванням екологічних мереж, екологічною безпекою. Тепер справа за центральними і місцевими органами влади щодо реалізації напрацьованих спеціальних механізмів гармонізації життєдіяльності згідно з чинним законодавством і відповідно до рішень Всесвітніх самітів у Ріо-де-Жанейро (1992) та Йоганнесбурзі (2002). 2. Найрозвиненішим механізмом гармонізації співіснування суспільства і природи є система басейнового управління. Відповідна інфраструктура створена в басейні Дніпра (Дніпровське басейнове управління). За міжнародною допомогою відпрацьовано практичні методи збалансованого функціонування системи басейнового управління. Але повільне впровадження басейнового економічного механізму збалансованого водокористування стримує розвиток цієї системи. 4. У контексті збалансованого розвитку, гармонізації життєдіяльності екологічна безпека набуває значення комплексної складової, яка системно поєднує національну безпеку і національну стратегію розвитку. Відповідно треба визначити принципи управління екологічною безпекою, виходячи з того, що будь-яка система управління має бути екологічно безпечною і містити функції управління екологічною безпекою адекватно до впливів на навколишнє середовище. Контрольні запитання та завдання 1. У чому полягає особливість спеціальних механізмів гармонізації системи "природа—суспільство"? 2. На яких принципах формується система басейнового управління? 3. На яких принципах формується і функціонує система управління національною екологічною мережею? 4. На яких принципах функціонує система управління екологічною безпекою? 5. Наведіть приклади узгодженості й розбіжності національних систем басейнового управління та управління екологічною мережею з відповідними європейськими системами. 6. Назвіть міжнародні пріоритети екологічно безпечного управління. 7. Чи відповідають національні пріоритети екологічної безпеки міжнародним? 8. Яка законодавча база функціонування національної системи екологічної безпеки? 9. Як розподілені функції системи управління екологічною безпекою? Список рекомендованої літератури 1. Закон України від 26 червня 1991 р. № 1268-ХІІ "Про охорону навколишнього природного середовища". 2. Основні напрями державної політики України у галузі охорони довкілля, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки, затверджені постановою Верховної Ради України від 5 березня 1998 р. N8 188/98-ВР. 3. водний кодекс України, введений в дію постановою Верховної Ради України від 6 червня 1995 р. № 214/95-ВР. 4. Програма дій "Порядок денний на XXI століття" ("А6Є№А-21"). — К.: інтелсфера, 2000. 5. Закон України від 17 січня 2002 р. № 2988-Ш "Про загальнодержавну програму розвитку водного господарства". 6. Економіка і екологія водних ресурсів Дніпра / За ред. В. Я. Шевчука. — к.: Вища шк., 1996. 7. Екологічне оздоровлення Дніпра (досвід українсько-канадської співпраці) / В. Я. Шевчук, О. О. Мазуркевич, В. М. Навроцький та ін. — К.: Геопринт, 2001. 8. Гармонія життєвих сил Дніпра (еколого-духовні нариси) / В. Я. Шевчук, Ю. М. Саталкін, Г. О. Білявський та ін. — К.: Геопринт, 2002. 9. Рудько Г. Техногенно-екологічна безпека геологічного середовища. — Л.: Вид. центр ЛНУ, 2001. 10. Закон України від 21 вересня 2000 р. № 1989-111 "Про формування національної екологічної мережі". 11. Андрейцев В. і. Екологічне право. — К.: Вентурі, 1996
1 2 3 4 5 Категория: Екологія \| Добавил: Aspirant (16.04.2014)
Просмотров: 615 \| Рейтинг: 0.0/0

Всего комментариев: 0


Имя *:
Email *:

Код *: