Реферат на тему:Система громадського екологічного управління - Екологія - Реферати - Каталог статей

Реферат на тему:Система громадського екологічного управління. План 1. Загальні положення 2. Форми участі громадськості 3. Законодавчі засади громадського екологічного управління Загальні положення Донедавна екологічне управління розглядалося як діяльність суто урядова, що стосується прийняття законів і контролю за їх виконанням. Участь громадськості у вирішенні екологічних проблем була в основному протестною (через пресу, депутатів, демонстрації). Але усвідомлення світовою спільнотою глобального характеру екологічних загроз, які стосуються кожної людини, і усвідомлення кожною людиною їх небезпеки зробили громадськість однією з важливих складових підвищення ефективності екологічного управління. Це дістало своє законодавче закріплення майже в усіх країнах світу, у тому числі і в Україні. Для ефективного впровадження своїх заходів уряд потребує підтримки громадськості, тобто широкого соціального базису. А сама думка громадськості сприймається вже як чинник підвищення ефективності екологічного управління і вирішення екологічних проблем. Екологічні проблеми найкраще вирішуються за участі всіх зацікавлених громадян на відповідному рівні. На національному рівні кожен індивід повинен мати можливість доступу до всієї інформації про навколишнє середовище й екологічні загрози, яка є в розпорядженні владних структур, у тому числі до інформації про небезпечні речовини та види діяльності, а також можливість брати участь у процесі прийняття рішень. Влада повинна гарантувати громадськості можливість висловлення думок щодо проблем охорони навколишнього середовища. Цього можна досягти тільки за допомогою правових механізмів і це стало загальноприйнятим принципом у всьому світі. У кінцевій декларації Конференції Організації Об'єднаних Націй з питань навколишнього середовища і розвитку в Ріо-де-Жанейро (1992) було особливо наголошено на публічній природі інформації та участі громадськості. Принципи Всесвітнього саміту в Ріо-де-Жанейро були розвинуті в Оргуській конвенції про доступ до інформації, участь громадськості в прийнятті рішень (ратифікована Верховною Радою України в 1999 р.). Сторони цієї Kонвенції:* підтвердили необхідність захитати га оберігати навколишнє середовище, поліпшувати його стан, а також забезпечувати с екологічно безпечний розвиток:* визнали, що адекватна охорона навколишнього середовища важлива для добробуту людини, дотримання основних прав людини, у тому числі права на життя;* визнані, що кожна людина мас право жити в навколишньому середовища сприятливому для її здоров'я та добробуту, а також зобов'язана, як індивідуально, так і спільно s іншими людьми, захитати й поліпшувати навколішки середовище на благо нинішнього та прийдешніх поколінь;* врахували, що для забезпечення можливості відстоювати не правота виконувати цей обов'язок громадини повинні мати доступ до інформації, право брати участь у процесі прийняття рішень, доступ до правосуддя з пиши", що стосуються навколишнього середовища;* визнали, що з питань, які стосуються навколишнього середовища, розширення доступу до інформації та участь громадськості в процесі прийняття рішень підвищують якість рішень, що приймаються, сприяють поліпшенню поінформованості громадськості щодо екологічних проблем, надають громадськості можливість висловлювати стурбованість, а державним органам - нести належний облік таких інтересів;* визнали, що державні органи володіють екологічною інформацією в інтересах громадськості;* відзначили важливість забезпечення споживачів належною інформації ю про продукцію для палання їм можливості робиш екологічно обгрунтований вибір;* визнали занепокоєність громадськості у зв'язку з навмисним вивільненням генетично змінених організмів у навколишнє середовище і необхідність піл вище ним прозорості та активізації участі громадськості в процесі прийняття рішень у галузі генетично змінених організмів. Зазначимо, що доступ громадськості до екологічної інформації забезпечує її повноцінну участь у процесі екологічною управління. Без інформації немає жодного управління, у німу числі громадською. Форми участі громадськості Конституційне право і обов'язок кожною громадянина охоронити навколишнє середовище тягне за собою також право голосу кожного в процесі прийняття рішень, у формуванні H і застосуванні екологічної політики, а також у підготовні проектів законів, що стосуються навколишнього середовища. У багатьох країнах різні форми участі громадськості було закріплено законодавчими актами, радіннями і культурою. Право участі може реалізовуватись індивідуально або колективно Кожен м.ає право співпрацювати з іншими і формувати організації асоціації, що представлятимуть і захищатимуть екологічні інтереси населення. У країнах із досить розвиненим правовим закріпленням участі громадськості це питання обговорювалось протягом років. Деякі дискусії, що виникають при цьому, що навіть не завершені. Аргументи, спрямовані проти участі громадськості, такі, дуже дорогою. Затягує процес прийняття рішень, гальмує здійснення політики. Однак юридично мінна система участі громадськості має і позитивні моменти .для влади, оскільки па практиці якість пронесу прийняття рішень стає винною, так само як і якість виконання закону. До тою ж. чимало громадян у суспільстві можуть підтримати певні заходи, запроваджувати урядом, і між органами влади та громадськістю встановлюються відносини, що ґрунтується на вза'ємодовірі. Останні аргументи, безумовно, переважають. Здорове навколишні середовище не турбота і відповідальність усіх громадян суспільства. І'ромадськість — люди чи організації які не є органими влади. - плин із найважливіших національних ресурсів дія гармонізації життєдіяльності суспільства. Громадяни, неурядові організації, підприємці — всі вони становлять громадськість. Кожен член громадськості приносить із собою унікальний підхід до розв'язання екологічних питань. Усі разом вони мають більше знань про природні ресурси і проблеми забруднення у своїй країні, ніж уряд. А сама їх кількість робить, громадськість найбільшою рушійною силою. Проте щоб переконатись у тому прийняті рішення і закони стосовно навколишньою середовища є слушними і відповідними, усі члени громадськості повинні мати можливість висловлювати свою позицію опротестовувати рішення, закони і дії, які не відповідають їхнім поглядом. Неурядова (громадська) організація (НУО) може бути визначення як:* група громадин, що здійснюють опозиційну діяльність щодо запропонованого урядом проекту;* асоціація незалежних учених-експертів, які надають урядові поради і певного питання:* коаліція представників промиє юності, які доводять до відома уряду погляди своїх компаній. Діапазон екологічних НУО коливається від груп з невизначеною структурою до ультрасучасних, досить організованих інститутів із відділами на національному і міжнародному рівнях. Швидкий розвиток НУО призвів до виникнення багатьох суперечностей взаємодії. Незважаючи на спільну турботу громадськості про стан навколишнього середовища. існує чимало різних шляхів досягнення спільної мети, стратегій діяльності, відповідно до яких НУО можна подіти на три категорії: 1. Групи та організації, що переважно зайняті політикою охорони навколишнього середовища, яка проводиться урядом. Вони намагаються впливати на офіційну політику за допомогою різноманітних засобів і. якщо це потрібно, змінювати її. Ці групи являють собою приму форму участі громадськості в державному екологічному управлінні 2. Групи та організації, що переважно здійснюють інформаційну та освітянську діяльність. Вони прагнуть впливати на свідомість громадськості, змінювати її менталітет стосовно довкілля. Отже, ці групи впливають на політичний процес прийняття рішень і офіційну політику непрямим шляхом. 3. Групи та організації, члени яких самі ведуть екологічно свідомий і здоровий спосіб життя. Власним прикладом вони намагаються переконати інших, змінити загальний менталітет. Для більшої ефективності системи участі громадськості в прийнятті важливих рішень необхідним є виконання правових умов. Це стосується насамперед таких трьох основних форм участі громадськості:* право на доступ до достовірної інформації;* право участі в процедурах прийняття рішень;* право подавати скарги та звернення з позовом до суду. Можна використовувати і так звані "демократичні методи участі громадськості", наприклад голосування за політичні партії та (або) політиків, які переконано стоять на позиціях охорони навколишнього природного середовища; письмове та усне звернення до своїх обранців; участь у референдумі. Завжди, коли необхідно вжити той чи інший захід перед винесенням остаточного рішення, можливе публічне слухання, у процесі якого його ініціатори (переважно уряд) надають інформацію щодо своїх планів. Потім громадяни, учасники слухань, висловлюють свої думки з цього приводу. Такі слухання можуть бути суто інформаційними або із зауваженнями та скаргами. Найпродуктивнішими є слухання, у яких обидві сторони беруть слово і між ініціаторами та учасниками відбувається дискусія. Слухання здебільшого збираються органом, який прагне прийняти рішення. Ним, як уже зазначалось, можуть бути національний уряд, регіональні та місцеві органи влади. У багатьох випадках вони юридично зобов'язані організувати слухання перед прийняттям остаточного рішення, тому звіт такого слухання є важливим документом для прийняття рішення. Законодавчі засади громадського екологічного управління Поняття "громадське управління в галузі охорони навколишнього природного середовища" має своє законодавче визначення. Таке управління здійснюється громадськими об'єднаннями та організаціями (якщо така діяльність передбачена їх статутами), зареєстрованими відповідно до законодавства України. Згідно із законом України "Про охорону навколишнього природного середовища" визначено такі повноваження громадських об'єднань:* розробляти і пропагувати свої природоохоронні програми;* утворювати громадські фонди охорони природи; за погодженням із місцевими радами народних депутатів за рахунок власних коштів і добровільної трудової участі членів громадських об'єднань виконувати роботи з охорони та відновлення природних ресурсів, збереження та поліпшення стану навколишнього природного середовища;* брати участь у проведенні спеціально уповноваженими державними органами екологічного управління перевірок виконання підприємствами, установами та організаціями природоохоронних планів і заходів;* проводити громадську екологічну експертизу, обнародувати її результати і передавати їх органам, уповноваженим приймати рішення;* одержувати в установленому порядку інформацію про стан навколишнього природного середовища, джерела його забруднення, програми і заходи щодо охорони навколишнього природного середовища;* виступати з ініціативою проведення референдумів із питань, пов'язаних з охороною навколишнього природного середовища, використанням природних ресурсів та забезпеченням екологічної безпеки;* вносити до відповідних органів пропозиції про організацію територій та об'єктів природно-заповідного фонду;* подавати до суду позови про відшкодування шкоди, завданої внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, у тому числі здоров'ю громадян і майну громадських об'єднань;* брати участь у заходах міжнародних неурядових організацій із питань охорони навколишнього природного середовища. Список рекомендованої літератури 1. Закон України від 26 червня 1991 р. № 1268-ХІІ "Про охорону навколишнього природного середовища". 2. Екологія і закон. Екологічне законодавство України: У 2 кн. / Відп. ред. В. і. Андрейцев. — К.: Юрінком Інтер, 1997. 3. Програма дій "Порядок денний на XXI століття" ("АСЕМОА-21"). — К.: "інтелсфера", 2000
1 2 3 4 5 Категория: Екологія \| Добавил: Aspirant (23.04.2014)
Просмотров: 282 \| Рейтинг: 0.0/0

Всего комментариев: 0


Имя *:
Email *:

Код *: