Реферат на тему: Рослини в урбанізованому середовищі - Екологія - Реферати - Каталог статей

Реферат на тему: Рослини в урбанізованому середовищі. Урбогенні пошкоджуючі фактори і оцінка фітовітальності деревних рослин. В умовах урбоекосистем крупних і великих міст життєздатність інтродуцентів залежить головним чином від пошкоджуючи впливів, які, незважаючи на різноманітність, цілком можуть бути об’єднані у певні категорії, суть яких пов’язана з найважливішими характеристиками умов зростання. Виділяють декілька категорій найбільш характерних пошкоджуючих впливів: зокрема, дисхімія, дисгідрія, дисрадіація, дисгідрація, диседафія, дисплакія, дисгравітація. Вивчення цих пошкоджуючих впливів має надзвичайно важливе значення, оскільки вони погіршують “якість життя” рослин, а часто ведуть і до загибелі не лише окремих індивідів, але й цілих фітоценозів. Для вивчення всього комплексу пошкоджуючих факторів необхідні спеціальні наукові дослідження та значне фінансування. Зупинимось на найбільш суттєвих несприятливих факторах міського середовища, які в свій час Л. О. Машинський розподілив на дві основні групи. Перша група впливає на корені рослин: збіднення грунту поживними речовинами або, навпаки, їх надмір (в насипних грунтах), ущільнення грунтів, підвищена кислотність або лужна реакція, висушення або перезволоження. Друга група факторів впливає на наземну частину: перегрів, задимленість, загазованість і запиленість, механічні пошкодження, недостатня інсоляція. Урбанізація характеризується процесом ксерофілізації та інтоксикації міського природного середовища. Процес ксерофілізації відбувається завдяки інженерній інфраструктурі одночасно з глибокою посадкою будинків, а також завдяки величезним поверхням бетону і асфальту, які згруповані на інсоляційних територіях. Підземні фундаменти, комунікації та інші інженерні споруди є причиною обезводнення великих поверхонь міських грунтів. Джерела та інші водотоки віддають воду в колектори. Зменшенню вологості грунтів сприяють також теплотраси, які перетинають значні міські території і висушують прилеглі смуги землі. Обезводнення міських земель є одним з головних факторів остепнення місцезростань, що обмежують умови існування деревної рослинності. Суттєвим фактором зміни міського середовища є його інтоксикація. Цей процес зачіпає ґрунти, води, атмосферу, живі організми, рослини і тварин. Інтоксикацію ґрунтів збільшує посипання проїзної частини і тротуарів сіллю, що веде до змивання її та засолення ґрунтів, ґрунтових і поверхневих вод. Питома вага солі в ґрунті понад 0,12 є критичною для більшості видів дерев. Звичайно кількість видів дерев, які могли б переносити подібні несприятливі умови, обмежена. Фактор засолення, як підтверджують досліди, є причиною загибелі дерев у вуличних посадках. Забруднення вод у містах має різні джерела: засолення ґрунтів, забруднення атмосферного повітря газами і пилом промисловості і транспорту, а також хімізація з метою підвищення біологічної продуктивності та захисту рослин. Ступінь забруднення поверхневих і ґрунтових вод неоднаковій і залежить від положення відносно джерела емісій. Забруднення вод є суттєвим фактором, що обмежує розвиток дерев та чагарників Забруднення атмосферного повітря пилом і газами, головним джерелом якого в містах є автомобільний транспорт ( 70 % газових викидів у великих і середніх містах – це вихлопи автомобілів), негативно впливає на розвиток міської рослинності. До газів, як забруднюють атмосферне повітря, належать сполуки сірки, азоту, флюорит, вуглеводень, окиси важких металів. Ці сполуки синергічно діють на стан рослин і тварин, а також ґрунтове середовище. Особливо чутливі до цих умов хвойні й окремі види листяних порід. Забруднення атмосфери акумулюється у ґрунті, рослинах і створює додаткові труднощі для розвитку дерев. Ці перешкоди є причиною обмеження інтродукції деревних рослин у містах. Феноритміка деревних рослин. За Кучерявим виділяють чотири фази розвитку, а саме: листків, квіток, пагонів, плодів. Зупинимось на особливостях феноритміки окремих фаз розвитку. Фаза розвитку листків. У більшості видів розкривання листкових бруньок настає швидко і збігається з початком вегетації (глід, акація біла). В інших бруньки протягом тривалого періоду збільшуються, але розшарування луски настає значно пізніше ( явір, каштан, бук, горобина, липа ). У більшості видів, які перебувають в однакових умовах, розвиток бруньок і перших листків настає одночасно. Однак існують види, в яких розкривання бруньок і розвиток листків відбувається неодночасно навіть в екземплярів, які ростуть у близькому сусідстві (бук). В окремих видів молоді листки бувають уражені весняними заморозками ( в основному екзоти), що іноді затримує не лише вегетацію, але й подальші фази розвитку. У випадку сильного пошкодження молодих пагонів внаслідок пізньо-весняних заморозків з’являються пагони зі сплячих бруньок, а потім із раніше пошкоджених. У такому випадку нове покоління листків розвивається з великим запізненням і нерівномірно. У дерев, що зростають у несприятливих умовах, крім листків весняного розвитку в літній і осінній періоди спостерігається поява листків другої вегетації. Відбувається це в спекотливе літо, коли прискорюється відмирання весняних листків, особливо у видів, що знаходяться на пекучому сонці. Час і характер зміни листків залежать від біологічних властивостей рослин, умов місцезростання та погоди. Під час сухої і сонячної погоди в одних і тих же екземплярах забарвлення більш раннє, інтенсивне і триває більш короткий період, ніж у холодну дощову погоду. На невчасність та інтенсивність забарвлення має вплив також ступінь затінення. Наприклад, максимально декоративне забарвлення у церсиса японського і оцтового дерва спостерігається у випадку повного сонячного освітлення. У період вологої і холодної осені забарвлення листків більш виразне у міської, ніж у паркової чи лісової зелені. В окремих видів, навіть в умовах лісопарку, іноді настає передчасне забарвлення листків на окремих гілках, що не свідчить про початок масової зміни забарвлення. Як правило, це листки на гілках, відтінених всередині крони (береза, липа, тополя). Їх відзначають в умовах сухого та сонячного літа. Деякі з них одержують винятково декоративне забарвлення (клен Гінала), в інших ефектне декоративне забарвлення настає лише в пору сонячної і теплої погоди (горобина звичайна). Окремі види не мають вираженого осіннього забарвлення листків (тополя біла, горобина, біла акація). У зазначених видів залежно від кліматичних умов листя опадає зеленим (переважно після заморозків), на початку зміни забарвлення, осінні фарби тривають недовго. Деякі з них утримують ефектні фарби до опадання листя, інші ж втрачають їх швидко. У деяких видів не лише відсутнє ефектне забарвлення листя, але в цей період вони найменш декоративні, навіть навпаки (тополя біла). В умовах більш несприятливого середовища у багатьох видів листя всихає передчасно. Відмирання і опадання листя спостерігаємо вже в червні-липні, особливо у особин, які зростають у найгірших умовах міського середовища (клен, липа, каштан). В окремих випадках початок відмирання листків починається після того, як вони досягли своєї нормальної величини. Негативні впливи цих умов є причиною зменшення площі поверхні листків. Є окремі види, в яких вже влітку листя змінює забарвлення і відпадає на нижніх гілках (гледичія, акація) або відмирання листя відбувається раніше (дуб, бук). Частина мертвого листя може довго залишатись на деревах. Швидкість опадання листя залежить від погоди. У період вологої осені опадання протікає вдвоє повільніше, ніж у суху теплу погоду. Осінні заморозки значною мірою прискорюють опадання листя.. Сильний вплив на тривалість життя листя мають зовнішні умови, зокрема, ксерофілізація середовища зростання. В сухих і сонячних місцях у бука виявлене опадання листя на межі вересня та жовтня, у місцях вологих – лише в кінці жовтня і на початку листопада. Передчасне відмирання та опадання листя спостерігається в суху і сонячну погоду. Порівняно з деревами, що зростають у лісових і паркових насадженнях, дерева скверів в середньому скидають листя на 8 днів раніше, а вулиць і площ – на 12 днів. Процес відмирання і опадання листя в окремих особин прискорений в зв’язку з пошкодженням їх шкідниками. Фаза розвитку квіток. Ефект цвітіння різний у різних видів і залежить не тільки від кількості та забарвлення квіток, але й від одночасності їх розцвітання. Для багатьох видів характерним є явище так званого змінного цвітіння і плодоношення, тобто одного року воно рясне, а наступного – слабке або зовсім відсутнє. Тривалість цвітіння значною мірою залежить від погоди. Суха і сонячна погода прискорює і зберігає період цвітіння, тоді як волога – навпаки. На території вулиць та скверів цвітіння рослин в цілому ослаблене і часто нерівномірне. Сильні весняні заморозки можуть бути причиною пошкодження тільки розквітлих квіток. Фаза розвитку пагонів. Закінчення росту вегетативних пагонів збігається з формуванням квіткових бруньок. У цей період вегетативні пагони ростуть звичайно довше. На закінчення росту пагонів багатьох видів впливають зовнішні умови, життєвість рослин, їх вік та інше. У більшості листяних дерев і чагарників закінчення росту пагонів можна встановити достатньо швидко. У деяких видів воно неоднозначне, в основному у рослин, які утворюють порослеві бруньки в різні пори року. Наприклад, у дуба звичайного закінчення росту весняних пагонів припадає на другу половину травня, тоді як порослеві виростають на початку червня, а закінчення росту настає у середині липня. Нерівномірний розвиток пагонів спостерігається в екземплярів з порушеною ритмікою розвитку, зумовленою несприятливими міськими умовами (гірко каштан, деякі види клена і липи). В дуже поганих умовах міського середовища прирости можуть бути мінімальними і майже непомітними. Фаза розвитку плодів. Звичайне щорічне плодоношення спостерігаємо у берези, глоду, тополі, верби. Водночас нерегулярне плодоношення спостерігається у багатьох видів таких родів: клен, бук, дуб і липа. В міських умовах плодоношення часто слабке або не спричиняє зав’язування плодів. У окремих видів плоди або насіння опадають невдовзі після дозрівання (каштан, дуб звичайний), в інших залишаються довго на дереві і опадають тільки взимку або в наступному вегетаційному періоді (ясен, бархат амурський, біла акація, липа дрібнолиста). Пізнє опадання плодів у деяких видів не позбавляє їх декоративності і у безлистяний період (каштан, глід, платан, оцтове дерево, горобина). У деяких видів нерідко важко встановити фази природного опадання плодів, оскільки вони масово поїдаються птахами (шовковиця, слива магалебська, горобина ). Екологічне зонування міста і фенотипи. Стан деревних рослин у різних еколого-фітоценотичних поясах залежить від їх біологічних властивостей. Беручи до уваги тривалість вегетаційного періоду і відсутність або відхилення фаз розвитку, можна три основні групи рослин. Перша група – це види найбільш стійкі, які успішно зростають у всіх еколого-фітоценотичних поясах. Стосується це одночасно початку вегетації і перебігу звичайних фаз розвитку. Листя рослин здорове і передчасно не відмирає. Передчасне пожовтіння і опадання поодиноких листків не знижують декоративних якостей рослин. Цвітіння і плодоношення протікають без відхилень у фазі. Очевидно, що існує деяка різниця у розвитку рослин, але вона не впливає суттєво на їх вигляд. До цієї групи рослин належать такі дерева і чагарники: тополя бальзамічна, в’яз гладенький, верба біла, глід, береза звичайна, маслинка вузьколиста, калина суцільнолиста, шипшина, самшит звичайний, дівочий виноград та багато інших. Зазначені види, маючи широку амплітуду зростання, задовільно переносять умови ксерофілізації. Найбільш стійкі види мають свої межі стійкості, за якими припиняється розвиток і настає смерть рослини. До цієї групи рослин не належить жодний вид хвойних. Друга група – включає види середньої стійкості, які повний розвиток отримують в сприятливих умовах, а в найбільш несприятливих умовах виявляють помітні зміни в розвитку. Ці умови впливають на величину органів і зменшують життєздатність рослин. Найбільш несприятливих умовах часто вже в липні спостерігаємо некроз країв листків, які нерівномірно відмирають і опадають протягом літа і ранньої осені. Скорочення вегетації веде до зниження біологічних та естетичних функцій рослини. Такі види не підходять для вирощування у несприятливих умовах міського середовища. Водночас їх можна використовувати біля вулиць, у скверах, на ділянках з натуральною плодючою і забезпеченою вологою землею. До них належать: ялина колюча, ялівець козачий, туя західна, береза повисла, виноград, вишня звичайна, дуб звичайний, всі види горіха, горобина, різні види тополі, плющ та інші. Третя група – представлена видами, найбільш уразливими до несприятливих міських умов. Нормально вони розвиваються тільки в умовах, близьких до натуральних. Лише тоді їх розвиток погоджується з ритмікою місцевого клімату, а рослини досягають нормальних розмірів і проходять цикл непорушеного генеративного розвитку. На відміну від попередньої групи рослин тут відсутнє натуральне забарвлення листків. Відмирання листків починається з країв і поступово переходить до середини. Передчасно відмерлі листки не опадають зразу, а тривалий час залишаються на деревах. Спостерігаємо тут ослаблення натурального розвитку всіх фаз. Якщо це явище повторюється багато разів підряд, то воно веде до сильного ослаблення рослин, поступового всихання пагонів і зниження генеративного розвитку. На кінцевому етапі свого життя рослини виробляють тільки недорозвинуті вегетативні органи. До цих рослин належать: ялина звичайна, всі види ялиць, сосна звичайна, береза пухнаста, бук європейський, граб звичайний, дуб північний, гіркокаштан та інші. Таким чином, придатність різних рослин до певних умов середовища є різною, і це необхідно брати до уваги при проектуванні і практичному використанні деревних рослин, створенні необхідних умов для розвитку нових посадок і догляду за ними. Це дасть можливість рослинам краще виконувати свої екологічні та естетичні функції. 1.3. Рослини в умовах хімічного забруднення. Швидкий ріст промисловості, автотранспорту веде до значного забруднення навколишнього середовища, до зміни природних процесів в біосфері, які регулюють перерозподіл різноманітних речовин, в тому числі й шкідливих. 1.5. Екологічні особливості міських рослин Світловий режим в містах залежить не тільки від географічної широти, але й від стану міської атмосфери. Забрудненість атмосфери міст і часті тумани затримують частину сонячної радіації. Підраховано, що місто у середніх широтах взагалі недоотримує в середньому 15% сонячної радіації. Крім того, в містах рослини відчувають нестачу світла в результаті прямого затемнення на вулицях і особливо в районах багатоповерхової забудови. Але є ще одна особливість світлового режиму: в містах – це додаткове освітлення вулиць у вечірні та нічні години. Це штучне продовження світлового дня. Але змінюється не тільки кількість світла, а і його якість, тобто його спектральний склад. В містах сонячне світло містить не тільки менше ультрафіолетових променів, але, що особливо важливо, менше фотосинтетично-активних променів. Тобто, міські рослини відчувають нестачу фотосинтетично-активної радіації (ФАР). Якщо порівняти розвиток фотосинтетичного апарату, виявляється, що у дерева, яке росте в місті, він має набагато меншу потужність і працездатність, ніж у того ж виду, що росте в природних умовах. У міського дерева більш розріджена крона, дрібне листя і воно містить менше “робочих одиниць” – хлоропластів. Під впливом міських забруднювачів в рослинах менше і фото синтезуючого – хлорофілу. Під впливом пилу, диму та інших забруднювачів у міських рослин закупорюються продихи і порушуються різні ланки складних біохімічних процесів, що негативно впливає не тільки на фотосинтез, а і взагалі на газообмін – зменшується інтенсивність поглинання вуглекислоти при фотосинтезі, а дихання, особливо в нічні години, біля нагрітих за день кам’яних стін, навпаки протікає інтенсивно, з великою втратою накопичених енергетичних речовин. Тому у міських рослин створюється менше біомаси, про що свідчать біометричні аналізи ( приріст пагонів, збільшення стовбура в товщину). Основним джерелом вологи для рослин є атмосферні опади. Над містом їх випадає нерідко на 10-15% більше, ніж над сусідніми територіями. Але при цьому міські рослини отримують вологи менше. Це стосується в першу чергу вуличних насаджень. З водонепроникного асфальту води стікають в каналізаційну мережу, тому значна частина вологи для рослин втрачається. Навіть в містах з вологим кліматом великі джерела часто знаходяться в умовах ґрунтової засухи. В суху погоду вологість грунту під вуличними посадками часто падає до рівня запасу, який вже недоступний рослинам. Стікання води поза грунтом призводить до зменшення рослинної транспірації, а це відображається на мікрокліматі міста. Міські ботаніки виявили, що в жарку погоду вологість повітря в місті може знижуватись до 22%, тобто до рівня атмосферної засухи. Нестача ґрунтової вологи, сухість повітря, перегрівання запилених листків створюють умови для порушення водного балансу. Перший сигнал такого порушення – зменшення вмісту води в тканинах. Так, якщо листя липи в лісі містять 70-80% води, то на вулицях великого міста жарким літом її вміст падає до 50%. Звідси часте зв’янення листя міських зелених насаджень. Водний режим ускладнюється ще й тим, що під впливом забруднювачів порушується цілісність продихових клітин. Клітини, що замикають продихи, втрачають здатність регулювати ширину продихових щілин, тому продихи часто бувають постійно відкритими, що призводить до надмірної втрати вологи. Грунтові умови у великому місті найбільш змінені у порівнянні з іншими факторами. В більшості випадків природний грунт взагалі відсутній, грунти порушені, верхній шар насичений різноманітними домішками, а в техногенних зонах це не грунт, а субстрат з укладених на поверхню гірських порід. Навіть у випадках збереження природного грунту він підлягає постійному впливу різноманітних промислових емісій. Дуже небезпечним для рослин є штучне засолення від застосування різних солей для швидкого звільнення дорожнього покриття від снігу взимку. Отже, в містах з’являються засолені грунти. Про це сигналізує сама рослинність. Є ще одна завада для нормального живлення і газообміну міських рослин. Це обмеженість площі живлення. Великі дерева, оточені невеликою лункою, ростуть практично в умовах діжкової культури. Ще меншим об’ємом грунту доводиться задовольнятися рослинам у бетонних вазах і у випадкових поселеннях: в тріщинах бруківки, на міських стінах, будинках. Такі рослини можна порівняти з літофітами – мешканцями скельних та кам’янистих грунтів на високогір’ях або гранітних оголеннях. Ось чому мінеральне живлення рослин в місті затруднене: необхідних поживних речовин часто не вистачає, зате можуть накопичуватися сторонні cполуки. Особливу роль відіграє хлористий натр, який дуже широко застосовують для снігоочищення. У міських рослин лист щільніший, в його тканинах густіша мережа жилок, дрібніші і численніші продихи. Такі риси характерні для ксерофітів. У кроні дерева в лісі ксероморфні риси мають лише верхні листки, а більша частина листя знаходиться в глибокому затіненні. У міських дерев “світлові” листки переважають у кроні, а “тіньові” теж більш ксероморфні, ніж “світлові” в лісі. Великі зміни форми відбуваються і з підземними органами. Розкопки кореневих систем показують, що вони незвичайної форми. Якщо дерево росте на краю газону поблизу асфальту, його коренева система асиметрична: у бік газону виростають довші і поверхневі корені, добре розгалужені, а з протилежного боку корені в основному йдуть у глибину і галузяться лише до межі асфальту; крім того, у дерев і чагарників у місті взагалі пригнічений розвиток дрібних коренів, які виконують найбільш активну всисну роботу. Вплив міського середовища проявляється і на тонких деталях будови рослин. У хвойних, наприклад відмічені порушення внутрішньої структури хлоропластів, недорозвинення пилку, зменшення товщини воску на хвої тощо. В особливо важких умовах міста порушення в будові рослин мають вже характер ушкоджень: підсихання листя по краю ,поява некротичних плям ,скручування та засихання листя. Отже міські умови важкі і на них чітко реагують рослини. Зовнішній вигляд рослин змінюється і внаслідок безпосереднього впливу людини – формування крони , стрижка . Декоративна стрижка відома із давнини . Часто стрижка викликана надмірним розростанням крон і порушенням архітектурного задуму . Проводиться вона з чисто технічних причин – через лінії електропередач , освітлення вулиць і таке інше. Для рослин стрижка – це порушення нормальних ростових процесів і співвідношення між надземною і підземною масами. Вона різко зменшує робочу поверхню фотосинтезом, і цим порушується баланс органічних речовин. У газонних трав , які постійно стрижуть , зовнішні зміни проявляються у збільшенні кущіння, кількості пагонів на одиницю площі. Зменшення фото синтезуючої поверхні не дає змоги накопичити достатню кількість запасних поживних речовин, тому газони, на відміну від луків, наприклад, потребують постійної підтримки і відновлення. Вважають, що у міських рослин немає механізмів пристосування до оточуючих умов, а використовуються ті захисні та адаптивні механізми, які були виробленні еволюцією раніше. Тепловий режим в містах дуже своєрідний. Спостерігається потепління міст: тут і шершаві поверхні будівель, і виробництво власного тепла, і запиленість. Швидкість потепління прямо пов’язана з темпами урбанізації. Проявляється цей процес і в структурі самого міста: температура зменшується від центру до передмістя. Взимку ця різниця температур зростає до 14 градусів. Над містом формується куполовидний шар теплого повітря висотою до 200 метрів ( теплова шапка ). Тепловий режим впливає на рослини і через грунт. Наприклад, при температурі повітря плюс 30 градусів температура грунту під асфальтом досягає 37 градусів, а на глибині 40 см – 23 градусів. А в цих шарах якраз і зосереджені активні кінцеві частини коренів. Особливо гарячим буває шар грунту безпосередньо під асфальтовим покриттям – температура тут досягає 55 градусів у стовбурних ямках під чавунними решітками. Тому поверхневі шари міських грунтів практично не містять коренів – основна маса кореневої системи “опускається” в містах до глибини 80 см. Взимку температурний режим в містах теж суворий. В природних фітоценозах зимове охолодження грунту пом’якшується шаром рослинних залишків та снігом. На вулицях міст листя прибирають, вулиці очищають від снігу, асфальт же має велику теплопровідність, тому грунт охолоджується до мінус 10-15 градусів, що часто приводить до промерзання коренів. Річний перепад температур в кореневому шарі грунту в містах становить 40-50 градусів, а в природних умовах для середніх широт – 20-25 градусів. Окрім абіотичних факторів у містах специфічні і біотичні. В природних умовах рослини не живуть поодиноко, а знаходяться у складі природних угрупувань, фітоценозів, склад яких сформувався історично. В містах же дерева та чагарники часто зовсім ізольовані – поодинокі, це так звані солітери, а на вулицях звичайними є рядові посадки. В природних умовах склад фітоценозів формується стихійно – за принципом відповідності видів один одному. В містах же насадження формуються по волі людини і далеко не завжди враховуються і природна відповідність, і алелопатичні взаємовідносини; головними факторами тут виступають економічні, декоративні якості рослин. Міські насадження мають спрощену структуру: газони утворюють одноярусний приземний килим замість багатоярусного високого травостою луків. В містах часто немає чагарникового підліску і потрібна постійна підтримка його людиною. Важливим фактором є те, що в природних фітоценозах є шар підстилки – це і захисний екран, і резерв поживних речовин. В місті цього практично немає. Отже, рослини в місті не тільки переносять на собі цілий комплекс негативних впливів міського середовища, але й виявляються “вирваними” із природної системи біотичних зв’язків. Наслідком впливу міських умов на міські рослини є різке зменшення тривалості їх життя. Так, в середніх широтах в лісі липа доживає до 400 років, ясен – до 300, в міських же парках відповідно 125-150, 60-80, а на вулицях – всього 50-80 і 40-50 років. Взагалі вважається, що межею довговічності дерев в місті при оптимальних умовах є 200 років. На всіх більш або менш культурних територіях міста рослинність сформована в основному по волі людини. Але вона може формуватись і самостійно. Як тільки з’являється де-небудь незайнятий шматок землі , тріщина в асфальті, в стіні, такі ніші можуть бути місцем розвитку рослин, аби лише була змога прорости насінню та пустити корені. Так, в тріщинах тротуарів і стін будинків рано навесні з’являються проростки різних трав. Це, як правило, багаторічні злаки – мітлиці, тонконоги, поселяються і кульбаба, гусяча лапка та інші мешканці луків і придорожніх територій. З’являються сходи деревних порід – клена, липи, тополі, але вони приречені, звичайно на загибель. Проростають рослини і під асфальтом, зламуючи його. Деколи дерева і чагарники виростають на незвичній для них висоті – на балконах, дахах, цегляних трубах. Навіть у центрі міста, який ретельно прибирається, формуються хоч і короткочасні, але досить постійні за видовим складом мікро асоціації. Це в основному кульбаба, розхідник, глуха кропива та інші. Особливе місце у флорі міст займають спорові рослини – мохи, а також лишайники. В місті їх можна знайти на стовбурах дерев (епіфіти ), на камінні, цеглі та покрівлях, огорожах. Ці рослини дуже чутливі до несприятливих умов середовища і особливо – до промислового забруднення. Тому зрозуміло, що чисельність та різноманітність цих рослин як епіфітних, так і тих, що живуть на неорганічних субстратах, різко знижуються в найбільш несприятливих середовищах міста. В типовому великому місті виділяють декілька концентричних зон з різною чисельністю лишайників. В центрі міста і поблизу промислових підприємств – “лишайникова пустеля”, зона боротьби (лишайники утримуються на межі існування), на околиці – зона сприятливого існування. Від околиці до центру міста зменшується і число видів лишайників, їх ряснота. Таким чином, висока чутливість мохів і лишайників та інших рослин-індикаторів до промислових токсикантів робить їх незамінними для моніторингу навколишнього середовища.
1 2 3 4 5 Категория: Екологія \| Добавил: Aspirant (23.04.2014)
Просмотров: 841 \| Рейтинг: 0.0/0

Всего комментариев: 0


Имя *:
Email *:

Код *: