Реферат на тему: Риби річки Прут - Екологія - Реферати - Каталог статей

Реферат на тему: Риби річки Прут. Зміст 1. Вступ 2. Географія річки Прут 3. Загальні відомості про риб 4. Риби річки Прут 5. Екологічні проблеми річки Прут Вступ Чернівецька область покрита густою мережою річок , які за розмірами надзвичайно неоднорідні і змінюються від малих струмків до значних водних артерій (Дністер) . В області 4494 річок сумарною довжиною 7641 км . Головні річки області - Дністер , Прут , Сірет . Власне основною річкою є Дністер , який безпосередньо впадає в Чорне море , а Прут та Сірет притоки Дунаю . Всі інші річки - це притоки різних розрядів Дністра , Прут , та Сірету . До поверхневих вод області крім річкових належить також води акумульовані в озерах , ставках , водосховищах . Озера - це най характерніший елемент ланшафту області . На її території переважають ставки і в певній мірі невеликі водосховища , що розміщуються в басейнах і руслах річок . На тереторії області близько 600 ставків загальною площею дзеркала понад 2, 8 км квадратних , тобто близько 0, 3 % площі області . У водоймах нашої області мешкає 51 вид кісткових риб . З них 10 видів занесені до Червоної книги України . Серед еврибіотних риб (які пристосовані до різноманітних умов існування ) зустрічаються головець , марена , звичайна бистрянка , підуст , пічкур звичайний . Серед теплолюбивих видів зустрічається умбра , сом . Трапляються ендеміки середземномор"я , зокрема європейсько - лісостепового зоогеографічного округу , лосось дунайський , карпатська марена, карпатський пічкур . Географія річки Прут Територія Кіцманського району характеризується густою мережею водотоків . У районі є близько 70 річок і струмків . Загальна їх довжина 600 км . Найбільша річка Прут, що є лівою притокою Дунаю . Довжина її 910 км, у межах району–29 км . Площа басейну–27, 5 тис.кв.км . Прут бере початок у Східних Карпатах , з хребта Чорногора . До Чернівців протікає у вузькій долині . Правий берег крутий , лівий – пологий . Ширина русла змінюється від 50 до 150 м, а на розгалужених ділянках досягає 500–800 метрів . Глибина річки незначна (0, 5–1, 5 м, а при максимальних рівнях 5–6 метрів і більше ) . Швидкість течії не перевищує 1–1, 2 м /сек., а в період повені – 3–4 м /сек . На Пруті часто бувають великі повені, ширина затоплення яких сягає до трьох кілометрів . Катастрофічні повені були в 1897, 1911, 1927, 1941, 1948, 1955, 1964, 1969, 1970, 1974 рр . Повені знайшли відображення навіть у назвах деяких поселень . Наприклад, Берегомет – берег мете, розмиває ; Неполоківці–від не полокати, тобто, не заливати водою . Так пояснюють мовознавці походження назв цих населених пунктів . Люди здавна вели боротьбу з рікою . Так у 1846 р. Біля Чернівців були проведені роботи по відведенню ріки від міста . Зараз на цьому місці залізнична станція . До речі, фундамент вокзального приміщення спирається на дубові дамби(колоди), що вбиті у нестійкий грунт заплави . Лівими притоками р.Прут є річки Совиця Ставчанська і Совиця Кіцманська . Вони протікають у південному напрямку в неглибоких долинах. Совиця Кіцманська бере початок на південному заході в селі Веренчанка Заставнівського району . Тут вона утворюється від злиття двох стурумків . Загальна протяжність річки 37 км . Протікає через Кліводин , Кіцмань , Лашківку , Мамаївці . В Мамаївцях її називають Млинівкою . Площа басейну складає 266 кв . км .Совиця Кіцманська – це маловодний повільнотекучий потік . На цій річці збудовано ряд ставків , які використовуються для риборозведення . Совиця Ставчанська бере початок за 2 км на південний схід від села Серафинці Городенківського району Івано–Франківської області на висоті 290 м над рівнем моря . Загальна протяжність 39 км . У межах нашого району вона протікає через села Борівці , Кисилів , Юженець , Ставчани , Іванківці , Ошихліби , Шипинці , Лужани , Мамаївці . Площа басейну – 230 кв . км . Зліва в річку Совицю Ставчанську в селі Шипинці впадає річка Вільховець . Площа басейну – 21кв . км . Правою притокою Совиці Кіцманської є р .Чурок , довжина якої 14 км . Праві притоки р . Прут – р. Брусниця (довжина 23 км , площа басейну 110 кв . км ) . і р. Глиниця (довжина 21 км. Площа басейну 141 кв. км ). Витоками цих річок є невеликі струмки, які беруть свій початок у районі Прут–Сіретського межиріччя . Найбільша права притока річки Прут–річка Черемош, загальна довжина якої 80 км . На території району вона протікає лише протягом 4 км . Площа басейну 2, 5 тис.кв.км. Утворюється від злиття Чорного та Білого Черемошів . Впадає в річку Прут біля села Брусниця . Ширина річки сягає від 30 до 50 м, глибина – 0, 1-1 м, швидкість течії 1, 2–1, 5 м/с . У кожному населеному пункті району є один або кілька невеликих струмків, довжина яких не перивищує 3 – 6 км . Так , у с. Стрілецький Кут протікають р . Веренівка , р . Монастирський Потік , р. Бабин Потік , в с . Оршівці –р . Грушка , р . Турецький Потік , у с . Лашківка – р . Потік Бачинського . Річки району мають паводковий режим , характер їх живлення сніговий , дощовий , грунтовий . Найістотнішу роль відіграють дощові опади . Річний рівень води характерезується невисоким весняним поводком , нестійкою літньо – осінньою меженню , що неоднаразово порушується високими інтинсивними дощовими паводками та частими підйомами води взимку . Льодовий режим нестійкий . Процеси льодоутворення (забереги, шуга, льодохід) в основному починаються наприкінці листопада – на початку грудня . Вони тривають переважно один півтора місяці , а в нестійкі зими , які тут часто спостерігаються , протягом усього холодного періоду . Середня тривалість льодоставу 2 – 2, 5 місяця . У теплі зими бувають неодноразові скресання та очищення річок від криги . Товщина льоду на р . Прут не перевищує 50 см , середня – 20 – 30 см . Практично щорічно на річках спостерігаються літні розливи , а інколи й весняні . Ширина їх складає 0, 5 – 1, 5 км , глибина – 1– 2 м . Загальна тривалість затоплення заплави незначна – 5– 6 днів . У роки з низькою повінню або невисоким паводком вода може зовсім не виходити на заплаву або виходити тільки в найнижчих місцях . Найбільша кількість паводків , як правило припадає на тепле півріччя , цебто на квітень – жовтень .У березні –травні проходять паводки змішаного походження , що виникають внаслідок танення снігового покриву та випадання опадів у вигляді снігу і дощів . Р . Прут та її притоки багаті на рибу . Тут водяться дунайський лосось , струмкова форель , карпатська марена , гірська щипавка , мінога , бистрянка та ін . Поверхневі води використовують для потреб сільськогосподарських ферм і поливу овочів . Вода річок і струмків слабомінералізована , тому придатна для заправки автомашин , тракторів , комбайнів . На тириторії району є озера і багато ставків . Найбільше їх у селах Ставчани , Валява , Шишківці , Малятинці , Южинець , Шипинці , Борівці , Киселів , м . Кіцмань . Загальна кількість їх сягає 135 . Площа дзеркала ставків становить від 0, 3 до 47, 7 га , а загальна площа – 640 , 7 га . Найбільше озеро “Болото” . Воно розташоване на околицях села Борівці серед сільськогосподарських масивів . Утворилося воно у вапнякових породах . Характерною його особливістю є плавучі торфові острови , на яких ростуть тополі , вільхи , верби . Друге за виличиною озеро “Кругле болото” . Воно розташоване на південному заході с . Шипинці Утворилося озеро на місці провалу в земній корі . Крім поверхневих вод у районі використовуються і підземні . За хімічним складом це гідрокарбонатнокальцієві води з вмістом солей від 0, 3 до 0, 5 г в 1 літрі води . Вони мають добрі питтєві якості . В селі Брусниця використовують сірководневі води . За якістю це аналоги вод курорту Немирів Львівської області . Тут працює водолікарня , де лікують захворювання суглобів , нервову систему , гінекологічні захворювання тощо . Мінеральні води є в Лашківці , Драчинцях , Шипинцях . Риби серед хребетних тварин Ще не так давно всіх тварин, зовні схожих на риб, обЧєднували в один клас–риби . Проте дослідники довели, що, наприклад, ланцетники–маленькі морські тварини–не риби . Ці тварини за своєю будовою займають проміжне місце між безхребетними і хребетними . Вони мають хорду–опорний еластичний тяж, властивий для всіх хордових тварин . До риб відносили також найпростіших рибоподібних тварин–міног і міксин, відомих під назвою круглороті . Риби – найрізноманітніша група хребетних тварин, яка налічує близько 20 тисяч видів . Вони поділяються на хрящові і кісткові . Рот у риб має рухомі щелепи, якими тварини захоплюють та утримують їжу, а деякі види навіть подрібнюють . Зябра містяться на зябрових дугах і мають вигляд пластинок, пелюсток або пучків, але ніколи не бувають мішкоподібними . Череп риб має вигляд коробки, складеної з хрящової або кісткової тканини, мозок диференційованіший, ніж у круглоротих . Хорда в риб зникає, але її залишки є між тілами хребців . Правда , у деяких найпростіше організованих риб вона залишається протягом усього життя поряд з хребцями . Тіло переважної більшості риб вкрите кістковими утворами–лускою, кістковими пластинками, шипами . Усі ці особливості свідчать про те, що риби мають складнішу будову порівняно з найспорідненішими з ними рибоподібними тваринами–круглоротими . Пристосування риб до життя у воді Водне середовище за своїми властивостями дуже відрізняється від повітряного, тому будова риб має ряд особливостей порівняно з будовою наземних хребетних тварин . Риби пристосовані до умов існування насамперед формою свого тіла . У більшості їх вона обтічна : загострена голова, від неї тіло поступово потовщується, досягає найбільшої товщини посередині і до хвоста звужується. Завдяки цьому тіло риби з меншим напруженням врізається у товщу води . Вода, обтікаючи найтовщу частину тіла, тисне на його задню частину, що сприяє просуванню риби вперед . Спинна частина тіла риби опукліша, ніж черевна . Така форма допомагає тварині утримуватись на певній глибині . Сприяє цьому, як не дивно, вода : зустрічний потік її під час руху риби проходить над опуклою частиною швидше, знизу–повільніше . різниця в тиску, яка при цьому виникає, підтримує тіло риби, не дає можливості їй потонути . Добре плавають риби із стрілоподібною формою тіла . У деяких риб тіло стиснуте з боку черева й спини . Це, зокрема, властиве скатам Чорного моря–морському котові та морській лисиці . Плавці риб не однакові за формою й будовою . Тривалий час вважали, що за допомогою плавців риби плавають (тому їх так і назвали ) . Тепер установлено, що кожний з них має певне призначення . Але не тільки за допомогою плавців риби добре плавають . Велику роль у цьому відіграє плавальний міхур . Відомо, що вага риби трохи більша за густину води . Це означає, що риба у воді повинна тонути . Але цього за життя риби не трапляється, оскільки вага її у воді зрівноважується плавальним міхуром . Проте є риби, які не мають плавального міхура . Особливо багато їх серед тих, що живуть у придонних шарах води . Полегшує рух риб у воді також шар слизу . Він зменшує тертя тіла об воду . Населяючи водне середовище багато мільйонів років, риби своєрідно пристосувались до життя в ньому й повністю освоїли його . Вони уникають лише надзвичайно гарячих, холодних або солоних вод . Проте таких місць у природі дуже мало . Сприймання рибами навколишнього середовища Риби, як і інші тварини, дістають інформацію про навколишнє середовище за допомогою органів чуттів . Вони бачать, чують, відчувають запах, смак, дотик, тобто мають усі чуття, властиві більшості високоорганізованих тварин, а також людині . Крім того, риби мають ще один, особливий орган, який дає їм змогу сприймати надзвичайно слабкі зміни в навколишніх рухах води, –бічну лінію . Цей орган сприймає коливання та хвилі, які відбиваються від перешкод, коли риба пропливає повз них . З його допомогою сприймаються також коливання, що виникають від водяних хвиль, течій та руху твердих тіл під водою . Сприймаючи місцеві рухи води, риба може розрізняти розміри предметів, які в ній рухаються . Бічна лінія являє собою систему канальців чи борозенок, які тягнуться вздовж тіла від голови до хвоста і за допомогою численних отворів сполучаються з навколишнім середовищем . З діяльністю бічної лінії повЧязують так звану інфразвукову локацію риб . Проте ще не всі таємниці бічної лінії повністю розкрито . Зокрема, з нею повЧязують і слухові особливості риб . Тривалий час вважали, що риби не можуть сприймати звуки . Тепер встановлено, що вони, хоч і мають примітивні органи слуху, проте добре чують і можуть видавати звуки . Вважають, що слух у риб зЧявляється у шести–семимісячному віці ; до цього часу вони глухі . А яку ж інформацію дістають риби за допомогою органа зору ? У прозорій воді риби практично можуть бачити на відстані до 15 м . Звичайно вони чітко розрізняють предмети, їхні форму, колір і навіть відтінки кольорів у межах 1–1, 5 м . Добре бачити надводні й прибережні предмети рибам допомогає те, що світловий промінь, відбившись від сітківки ока риби і переходячи з води у повітря, заломлюється, внаслідок чого край водойми не закриває від риби предметів, які знаходяться недалеко від берега . Добові та сезонні зміни освітлення води впливають на ритм живлення й активність риб і мають тісний звЧязок з органами зору . Певну інформацію про навколишнє середовище риби дістають за допомогою органів дотику . Вони містяться переважно на голові, навколо губів, а багатьох риб–на вусиках . Відомо, що вода–добрий розчинник . А тому риби повинні мати добре розвинені органи нюху . Під час відшукування корму ці органи мають більше значення ніж органи зору . Органи смаку в більшості тварин находяться в роті . Температура води в житті риб Риби належать до холоднокровних тварин, тобто їхня температура тіла така або майже така, як і температура навколишнього середовища . Встановлено, що біохімічні процеси та реакції в тілі риби відбуваються не так активно, як у теплокровних тварин . Часто думають, що в морі немає перешкод, тому риби можуть скрізь плавати . Але це не так . Поширенню риб перешкоджають певні барЧєри . З них найочевиднішим і найважливішим є температура води . Всі риби розмножуються, живляться, мігрують лише в певних її межах . Ці межі залежать від виду риби й можуть бути дуже вузькими або, навпаки, широкими . Знаючи залежність певних видів риб від температури води, можна під час пошуків їх ппромислових концентрацій орієнтуватися за розподілом води певної температури у водоймі . Активність більшості наших прісноводних риб узимку зменшується, але не в усіх однаково . Риби кожного виду найактивніші в певному проміжку температур . В звЧязку з цим одних з них відносять до теплолюбних , а інших–до холоднолюбних . Вплив розчиненого у воді кисню на життя риб Рибам, як і іншим тваринам, для підтримання життя потрібний кисень, який бере участь у диханні . Більша частина кисню проникає у воду з повітря. Частково він утворюється у воді внаслідок життєдіяльності зелених рослин . Один літр повітря містить його близько 210 см . куб. У такому ж обЧємі води кисню не більше 10 см. куб . , тобто у 20 разів менше ніж у повітрі . Отже, риби повинні весь час відшукувати місця, багаті на кисень . Основним органом газообміну риб є зябра, які в кісткових риб містяться по боках голови під зябровими кришками й мають вигляд дуг . Процес дихання риб схематично можна подати так . Коли рот відкритий і закриті зяброві кришки, вода входить у ротову порожнину, проходить між зябровими пелюстками в зяброву порожнину . Це–вдих . Потім рот закривається, зяброві кришки відкриваються і вода виходить назовні . Завдяки цьому вода безперервно омиває зяброві пелюстки . Дихальний обмін залежить від віку риби, її рухливості, насиченості води газами, температури води та ряду інших факторів . При дуже малій швидкості течії води риби (коропові, окуневі, осетрові, щукові та ін.) посилено дихають . У деяких риб (вЧюн, пічкур, щипавка) функцію дихання може виконувати середня кишка , а в інших (вугор) – шкіра тощо . Від нестачі кисню риби виснажуються, а потім гинуть . Інколи це явище стає масовим . Тоді говорять про так звану задуху – масову загибель риби від нестачі або відсутності кисню . Залежність риб від солоності водойм Відомо, що чистої води у природі не існує . авіть дощова вода має розчинені гази й різні солі . Риби, як і інші мешканці води, повинні весь час підтримувати рівновагу між солями в їхній крові й тканинній рідині та солями навколишнього середовища . Прісноводні риби весь час живуть у прісній воді і, як правило, у солонуватих водах не зустрічаються . Більшості з них не властиві далекі переміщення . До них належать озерні риби (карась, вЧюн, лин), озерно–річкові (окунь, вЧязь, щука) та річкові (головень, підуст, харіус) . Що і скільки їдять риби Щоб розвиватись, рости й розмножуватися, риб повинні витрачати енергію. Енергія поповнюється за рахунок їжі, яку їм доводиться відшукувати в навколишньому середовищі . За характером живлення всіх риб можна поділити на твариноїдних і рослиноїдних . Правда, цей поділ досить умовний . Найчастіше риби–всеїдні тварини . Основною їжею рослиноїдних риб є водяна рослинність . Риб, які споживали б тільки рослинну їжу, у наших річках та озерах майже немає . До твариноїдних належить більшість наших риб . Їх у свою чергу можна поділити на миролюбних–планктоноїдних та бентосоїдних і хижих, або рибоїдних . Планктоноїдні риби в дорослому стані споживають переважно рачків, які живуть у товщі води (зоопланктон) . До них належить чехоня і верховодка . Бентосоїдні риби живляться кормовими запасами дна, личинками комах, червЧяками та молюсками (лящ, короп, густера, йорж, карась) . Велику групу становлять так звані всеїдні риби . Вони можуть живитися рослинами, різними безхребетними тваринами та рибами . Дослідниками встановлено, що не всі риби їдять щоденно . Встановлено, що більшість рибможе зЧїсти за одтн раз корму не більше половини своєї маси . Спостерігається певна залежність між кількістю спожитого корму і його якістю . З живленням риб повЧязані їхні кормові міграції, тобто переміщення в певні строки у місця, де умови живлення найсприятливіші . Знання цих переміщень дає змогу рибалкам так організувати промисел, щоб при меншій затраті часу піймати більше риби . Коли і як розмножується риба Період розмноження, або нерест, особливий у житті риб . Він обумовлений наявністю у водоймі тих сприятливих умов, до яких пристосований даний вид риби . Це насамперед температура води . У кожного виду є власні, найсприятливіші для розмноження межі температури . Якщо температура води виходить за ці межі, нересту може взагалі не бути або він відбувається частково . Більшість наших прісноводних риб розмножується з весни до початку літа . Кожний вид риби збирається на нерест в особливі місця, нерестовища . Більшість риб розмножується ікрою . Самки випускають ікру у воду, на дно або на рослини, а самці в цей час поливають її молочком–сімЧяною рідиною . Внаслідок цього ікра запліднюється . Плодючість, тобто кількість ікринок, яку відкладає самка риби під час нересту, у різних видів не однакова . Риби досягають статевої зрілості в різному віці . Більшість прісноводних риб уперше нереститься в три–чотирирічному віці . Розвиток риб Відклавши ікру більшість риб на цьому припиняє турботу про потомство . Ріст риб та їх вік Тіло переважної більшості риб укрите лускою . Маленька луска зЧявляється на тілі, коли його довжина досягає 1–2 см . Кількість лусок не змінюється, але розміри їх з віком риби збільшуються . Саме луска дає змогу визначити не лише тривалість життя риби, а й темп її росту за кожний рік . На тілі риби луска міститься в особливій шкіряній “кишеньці” , з якої виступає лише частина її . За рік, як правило, формується одна зона широких склеритів (улітку) і одна зона вузьких (восени й узимку), тому кількість таких подвійних зон відповідає віку риби . Виявляється, що риби протягом року ростуть нерівномірно . Це й позначається на їхній лусці . У багатьох риб на лусці утворюються так звані нерестові марки . За їх кількістю можна визначити, скільки разів у своєму житті нерестилась риба і в якому віці вона почала розмножуватися . Тривалість життя різних риб неоднакова . Як визначають риб Розглядаючи риб, безумовно, хочеться дізнатися, як вони називаються . Часто одна риба в різних місцях називається неодинаково . Тому зручніше вживати не народні назви , а наукові . Тіло риби складається з голови, тулуба і хвостового стебла . Межею між головою і тулубом є зяброві щілини, а між тулубом і хвостовим стеблом – анальний отвір . На тулубі містяться непарний спинний плавець та парні плавці – грудні й черевні, а на хвостовому стеблі – анальний і хвостовий плавці (обидва непарні) . Рот утворений щелепними кістками . Положення його визначається проходженням горизонталі від кінця рота до очей . Верхній рот – горизонталь вище від ока, кінцевий – на рівні середини ока , нижній нижче від ока . Висувний рот – властивість рота висуватися вперед чи вниз , утворюючи ротову трубку . За формою рот розрізняють півмісяцевий , поперечний, косий. Розрізняють такі промені плавців : гіллясті – розходяться у верхній частині або майже біля основи плавця і не гіллясті, які у свою чергу, діляться на членисті – мЧякі, що можуть гнутись, і не членисті – тверді (жорсткі) , колючі . Бічна лінія зовні має вигляд одного або кількох рядів отворів , що нагадують рисочки . Окремі риби мають кіль – гострий край черева, голий або вкритий лускою, іноді з шипиками . Шкірястий кіль може бути на боках хвостового стебла . За довжину риби береться відстань від крила до основи хвостового плавця, яка часто збігається з кінцем лускового покриву . Висота тіла вимірюється у найвищому місці . Риби річки Прут ЩУКА . Esox lucius L . Щука – представник родини щукових, які характеризуються видлвженим тілом і великою плоскою головою . Половину голови займає рот, утворений довгими щелепами . Широка паща озброєна сильними зубами . Тіло вкрите дрібною, міцно сидячою у шкірі лускою . Спинний плавець міститься на задній третині тіла, над анальним отвором, завдяки чому щуки здатні робити різкі й швидкі рухи . Серед прісноводних риб щука звичайна – найвідоміший хижак . Її часто називають прісноводною акулою . Довжина цієї риби не рідко перевищує 1, 5 м , маса досягає 30 кг , а інколи й більше . Живе понад 20 років . Багато відомостей про щук , що прожили по кілька сотень років, вважаються легендами . Тіло щуки має плямисте забарвлення, інтенсивність залежить від типу водойми, ступеня розвитку рослинності, кольору води тощо . Спина в щуки найчастіше темна, черево білувате, на сірих боках є поперечні смуги . Плавці бурого кольору з чорними плямами, парні плавці жовтувато–червонуваті . Щука поширена в озерах та річках переважно рівнинного характеру, де тримається біля берегів серед заростей . Вона веде поодинокий спосіб життя . Табуни щук можна спостерігати тільки пізно восени перед зимівлею і навесні перед нерестом . Нереститься щука дуже рано – відразу після скресання криги . У цей час табуни риб з великих річок та озер ідуть у малі річки й у заплави ( не більше 1 м ) . Нерест відбувається при температурі води 1–10є, інколи–при вищій . Починається він із сходом сонця . Удень його інтенсивність зменшується, а ввечері знову посилюється . Одну самку супроводять 5–7 самців . Табунець весь час рухається по нерестовищу . Самці намагаються триматися над самкою, у звЧязку з чим іхні плавці або навіть спини час від часу зЧявляються над поверхнею води . Максимальна плодючість – 260 тис . ікринок, а мінімальна – 1, 6 тис . ікринок . Відкладена ікра приклеюється до рослинності . Незабаром її клейкість втрачається , і вона падає на дно , де лежить до виходу личинок . Захоплювати та утримувати здобич щуці допомагають ікла, які містяться на щелепах . Зміна зубів не впливає на інтенсивність живлення тварини . Доросла щука живиться різними рибами, а також земноводними, червЧяками . Вона поїдає переважно малоцінних у промисловому відношенні риб . Щука дуже поширена . Вона не водиться лише в гірських ділянках річок та в озерах, у яких щороку бувають задухи . ПЛІТКА . Rutilus rutilus (L.) . Плітка – представник родини коропових , найбагатшої на види серед інших родин риб, які живуть у прісних водах . Тіло плітки вкрите досить великою лускою . Бічна лінія трохи вгнута у напрямі черева . Рот кінцевий . Спина сріблясто–сіра, боки та черево білуваті. Спинний і хвостовий плавці сірі, решта–оранжеві, інколи червонуваті . Плітка водиться у великих і малих річках і навіть у струмках, а також – у водосховищах та озерах . У річках вона не живе тільки на мілинах і великих ямах, а в озерах і водосховищах – у густих заростях і на ділянках із замуленим дном . Табуни плітки тримаються переважно у придонних шарах води . Плітку вважають малоцінною рибою . Плітка здебільшого трапляється довжиною 15 см і рідше – понад 20 см . Плітка переміщується до місць нерестовищ ще в лютому–березні . Тут у неї дозрівають ікра та молочко . Самці досягають статевої зрілості, коли довжина їхнього тіла досягне близько 10 см , самки 12 см ( тобто у 2–3 роки). Кількість ікринок , яку може відкласти самка , залежить від її довжини , маси, віку , способу життя . Нерест відбувається у ранкові та передвечірні години , а в тиху погоду – і в день . Ікринки приклеюються до рослин . У такому стані вони перебувають півтора–два тижні, поки з них не виклюнуться личинки . Залишивши нерестовище, великі табуни личинок тримаються в затишних прибережних місцях . Підростаючи , молодь також тримається в цих місцях, аж поки не похолодає . Тоді вона збирається у глибоких ямах . Тут плітка перебуває до скресання криги , щоб розпочати активне життя з настанням весни . ГОЛОВЕНЬ . Leuciscus cephalus ( L .) . У головня широколоба голова з чітко окресленим великим ротом і красиве циліндричне тіло , вкрите великою лускою . Спинний та анальний плавці злегка заокруглені, хвостовий плавець виїмчастий .Товста спина зелено–чорна, боки сріблясто–жовті . Спинний та хвостовий плавці темно сині , грудні, черевні та анальний плавці оранжеві . У теплу пору року головень живе там, де піщані перекати, уступи з глинястим дном, що межують із спокійними плесами, де він може завжди заховатись . Його можна побачити за великими корчами, каменями, поблизу кущів, що нависли над водою, а також під крутими берегами . Це – житель річок з чистою, багатою на кисень водою . Тому головень не живе у пониззях великих річок та озерах . Молоді особини тримаються табунами , старші–переважно поодинці . У табуни головні збираються в період розмноження . Для цього плідники гуртуються на ділянках річок із швидкою течією, де камЧянисте , піщано – галькове дно . Температура води в цей час не нижче 15є . Ікру самки відкладають на глибині 0, 30–0, 50 м . Нерест порційний . Головень – всеїдна риба . Він живиться нитчастими водоростями, стеблами й листками рослин, рибою (бичками, верховодками, пічкурами та ін), молюсками, червЧяками , раками та іншими тваринами . Молоді риби поповнюють свій раціон рачками, личинками комах, а також комахами, що падають на поверхню води з прибережних дерев та заносяться вітром . У перші три роки життя головень росте найінтенсивніше, пізніше річні прирости зменшуються . Встановлено, що в передгірських ділянках річок він росте краще, ніж у гірських, що повЧязано, мабуть, з температурою води у водоймах та інтенсивністю живлення . Це цінна риба, але рідко чисельність її досягає промислового обсягу . Найчастіше головень є обЧєктом спортивного та любительського ловління . Збільшенню кількості цієї риби сприяють заходи щодо зменшення забруднення річок та їх зарегулювання . КРАСНОПІРКА . Scardinius erythropthalmus (L.) . Це риба з родини коропових . За формою тіла вона близька до плітки , але трохи вища, голова менша і закінчується ротом, спрямованим догори . Забарвлення краснопірки подібне до забарвлення вЧязя, але всі плавці в неї значно червоніші . Очі оранжеві, у верхній частині ока є червона пляма . Краснопірка живе у затоках річок, водосховищах, а також у проточних озерах , які густо заросли водяною рослинністю . Вона уникає швидкої течії , постійно тримається у травЧянистих заростях , де живиться водоростями , а також личинками комах, рачками . У період розмноження у самців зЧявляється шлюбне вбрання : тіло й плавці стають яскравішими, а на голові та на лусці виникають білуваті бородавочки . Краснопірка надзвичайно плодюча . Нерестяться краснопірки при температурі води, вищій за 15є . Ікру самки відкладають на стебла й додаткові корені очерету тощо . Мальки спочатку тримаються в місцях народження , а потім переходять на глибші місця, де живуть разом з дорослими особинами . Тут вони живляться інфузоріями та дрібними водоростями . Краснопірка росте дуже повільно . Рідко довжина її тіла перевищує 30 см , а маса – 500 г . Нею часто живляться хижі риби . Внаслідок цього споживається рослинна їжа , яку більшість риб водойм не використовує для живлення . ЛИН Для лина властивий малорухливий придонний спосіб життя . Лин досить тепллюбний , віддає перевагу стоячим або повільтекучим водоймам, де обирає ділянки із замуленим, укритим мЧякою підводною рослинністю дном . Яскравого світла, як правило, уникає . Лин починає розмножуватися на другому–четвертому році життя . Нереститься при досить високій температурі води–близько 20–29є . Ікру відкладає окремими порціями, з інтервалом майже півтора–два тижні . Плодючість самок зростає із збільшенням їхніх розмірів і маси . При температурі води понад 20є ембріональний розвиток лина триває три–пЧять діб . Новонароджені живляться різними водоростями, дрібними рачками , червЧяками, личинками комах, які тримаються у товщі води . В кінці літа – на початку осені молодьпочинає споживати тварин, що живуть у придонному грунті . Про це свідчить дуже короткий кишечник лина . Ріст лина залежить від кормової бази водойми, її географічного положення . Досить часто довжина тіла тварини досягає близько 40 см і маса–до 2–2, 5 кг . МЧясо лина досить смачне і поживне . У звЧязку з тим, що він може споживати той корм, який не використовують або мало використовують інші ставкові риби, його рекомендують вирощувати у полікультурі, тобто підселяти до інших ставкових риб . Лина можна розводити і в монокультурі в тих ставках, де для нього є достатня кількість кормових організмів . ПІДУСТ . Chondrostoma nasus (L.). Підуст відрізняється від інших риб родини коропових тим, що рот його має вигляд широкої поперечної щілини і міститься на нижній частині рила . Крім того, черевна порожнина риби вкрита чорною плівкою . Підуст гуртується в табуни, які інколи можуть бути досить великими . Складаються табуни з особин, близьких за розмірами . Це виключно річкова риба, яка обирає ділянки, вкриті грубозернистим піском, галькою або камінням. Живе підуст у придонних шарах води, проте значних глибин уникає, бо там не має його кормових обЧєктів . Живиться переважно водоростями, які прикріплюються до придонних предметів . Підуст зчищає їх нижньою губою, вкритою роговим чохликом . Крім рослинних організмів, споживає і тварин, що водяться тут . У період нересту інших риб тварина може живитися і відкладеною ікрою . Нереститься підуст на мілководних ділянках річок при температурі води близько 10є . Для цього він обирає місця із чистою водою, здійснюючи переднерестові міграції . Тривалість нересту не перевищує одного тижня . Плодючість самок не однакова . У перші три–чотири роки життя підуст росте найінтенсивніше, у наступні роки річні прирости послідовно знижуються . У семи–восьмирічному віці довжина тіла досягає 27–35 см . Підуст є малоцінною рибою через малу калорійність мЧяса . До того ж він кістлявий . ПІЧКУР . Gobio gobio (L.). Це невелика срібляста риба з родини коропових . Тіло валькувате, з видовженим хвостовим стеблом, вкрите відносно великою лускою . Рот нижній , у кутках його є по одному добре розвиненому вусику . Спина зеленувата, на сріблястих боках близько 10 чорних або бурих плям . Виявити пічкурів досить легко . Вони великими табунами плавають на піщаних мілинах у великих і малих річках, а також у проточних озерах і ставках . На зиму табуни збираються у глибокі ями . Нереститься пічкур у травні на піщаних перекатах . Самки можуть відкладати понад 10 тисяч ікринок у кілька прийомів . За перший рік життя довжина рибок досягає близько 4 см, у наступному році вони виростають приблизно на таку саму довжину , але потімтемп росту різко сповільнюється. Живиться пічкур личинками комах, рачками, червЧяками, рослинними організмами, які тримаються на дні . Якщо ця риба розвивається масово її чисельність обмежують, бо вона зЧїдає багато корму, який могли б використати цінніші риби . У такі ставки вселяють хижих риб . Пічкуром живляться щука, судак, білизна, головень та інші риби . МАРЕНА . Barbus barbus (L.). Серед коропових риб марена вважається однією з найсильніших й найхитріших . Вона тримається у місцях з швидкою течією і чистою водою, де перебуває у постійному русі . У звЧязку з цим у неї надзвичайно струнке, майже циліндричне тіло, вкрите дрібною лускою, яка міцно сидить у шкірі . Рило видовжене , на кінці верхньої губи є два маленьких вусики . Ще два довших вусики містяться в куточках рота . Спинний плавець короткий, але високий . Марена , особливо у старшому віці, в табуни не збирається , постійно тримається у придонній зоні поблизу скель . Тут вона живиться червЧяками , личинками комах, рачками, молюсками, а в присмеркові години виходить на мілкі місця, де споживає рослинні обЧєкти . Значні скупчення утворює на місцях зимівлі та під час нересту (кілька десятків особин) Місцями нересту є ділянки річок з камЧянистим дном, швидкою течією і глибиною до 1, 2 м . Першим на нерестовищах зЧявляються самці, де тримаються 3–5 днів до приходу самок . Нерест відбувається при температурі води 15–16 є . Ікра спочатку приклеюється до каменів, а потім змивається водою і заноситься під камені , де інкубується . Ікру самки відкладають окремими порціями . Росте марена досить інтенсивно . Марена–риба швидкотекучих вод . Тому у водоймах із зарегульованим стоком вона зникає . ОбЧєктом промислу буває рідко, проте рибалки досить часто полюють на цю обережну і швидку рибу . ВЕРХОВОДКА . Alburnus alburnus (L.). Верховодка також належить до родини коропових . Тіло в неї стиснуте з боків, вкрите лускою, яка легко опадає . Рот кінцевий, спрямований догори . Забарвлення тіла сріблясте, спинка із зеленуватим відтінком, черевце білувате. Це надзвичайно рухлива рибка, тримається переважно на тиховодді, але для живлення може виходити й на відносно швидку течію Схопивши здобич, вона намагається заховатись за той або інший предмет, де течія повільніша . Табуни верховодок відшукують личинок комах, рачків, водорості, а також комах, які падають у воду . Верховодка живиться й ікрою риб та їх личинками. У придонні шари опускається під час похолодання й на зимівлю . Уже на другому році життя верховодка починає розмножуватись . Ікру відкладає при температурі води не нижче 15є за кілька прийомів на мЧяку рослинність . Одна самка нереститься близько місяця . Росте верховодка досить швидко . Особини, які народились рано на весні, до осені можуть досягти довжини близько 10 см . Найчастіше довжина тіла не перевищує 15 см . Особливого промислового значення верховодка не має . Проте восени , коли табуни досягають значних розмірів, її виловлюють у промислових масштабах . Використовується у соленому вигляді, як тюлька, або у свіжому. Рибець . Vimba vimba ( L . ) . Рибець - один із найцінніших видів родини коропових . Рибець здійснює невеликі за тривалістю й відстанню переміщення до місць розмноження , нагулу та зимівлі . За формою тіла та деякими зовнішніми ознаками тварина нагадує ляща . У рибця короткий анальний плавець , нижній рот , м"ясисте рило , є кіль за спинним плавцем . Для нересту заходить у річку переважно навесні , хоч деяка частина риб переміщується сюди ще восени . Перед нерестом і особливо під час нього в самців і самок з"являється шлюбне вбрання . Боки і спина стають темно - сірими , інколи аж чорними , черево - сріблястим , а грудні , черевні та анальний плавці - оранжевими . У самців на головах з"являються дрібні , білуваті горбики , які після нересту зникають . Відкладанню ікри передує так звана шлюбна гра . Табуни рибців , до яких входять самка і чотири - п"ять самців , плавають по нерестовищу , де самка обирає місце для нересту . Обравши місце , вона , повільно рухаючись проти течії , випускає ікру , а самці , що знаходяться поруч , поливають ікру молочком . Після цього самки залишають нерестовище до відкладання наступної порції , тобто на 1, 5-2 тижні . Найчастіше нерест відбувається у ранкові та передвечірні години , вночі він повністю припиняється . Ікра течією заноситься у щілини між каменями , там вона прилипає до них і одна до одної . Під час відкладання її біля нерестовищ збираються табуни верховодки та краснопірки . Вони поїдають ікру , яка зноситься течією чи затримується на поверхні субстрату . Ікру в щілинах між каменями ці риби не займають . Найбільша плодючість самок - 175 тис . ікринок , а найменша - 13, 8 тис . ікринок . Отже найбільша плодючість перевищує найменшу майже в 13 разів . Найшвидше тварина росте у перші три роки життя , коли річні прирости тіла досягають 7 - 8 см . На четвертому році річний приріст становить трохи більше 3 см , а внаступні роки не більше 2 см . За період нагулу жирність рибця збільшується майже в 5 раз . Тому його виловлюють переважно під час переднерестової міграції . Гірчак . Rhodeus sericeus ( Pallas ) . Гірчак належить до родини коропових . Це невелика риба , довжина її досягає 9 см . Вона зустрічається у тихих і мілких заводях річок та озер , де живуть двостулкові молюски . Тримається гірчак переважно на ділянках з піщаним дном , серед заростей . Живиться переважно різними водоростями , які , мабуть , і надають м"ясу гіркуватого смаку . Звідси і назва риби . Тіло гірчака сріблясте , спина із зеленуватим відтінком . Від середини тіла до хвоста тягнеться , поступово звужуючись , синювата смужка . Плавці прозорі . У верхній частині райдужної оболонки ока є яскраво - оранжева пляма . Краї лусок укриті дрібними чорними цятками . Під час нересту забарвлення самців стає яскравішим . Спина набуває зеленувато - бурого кольору , на зябрових кришках і на боках, а також на грудях та череві з"являються рожеві плями , ніжний відтінок цього кольору поширюється по вьому тілу риби . Смужки на боках стають синіми з металевим блиском , анальний та спинний плавці - яскраво - червоними . На рилі та перед очима з"являються бородавочки . Самки мають блідше забарвлення . У них ззаду анального отвору виростає особлива червоно - оранжева трубочка - яйцеклад . Він може досягати довжини хвостового плавця . У звичайний період яйцеклад має вигляд коротенької трубочки з чорним гачком . Самка , у якої дозріла ікра , вводить яйцеклад у один із сифонів молюска , відкладає в нього ікру , а самець тут же запліднює її . При температурі 20 градусів десь через 3 тижні з ікри виходять мальки . Якщо у водоймі двостулкових молюсків не буде , то гірчак не розмножуватиметься . Він може добре жити і в акваріумах . Але потомство дає тільки тоді , коли в акваріумі є і двостулкові молюски . Карасі . Carassius Jarocki . У водоймах України зустрічаються два види карасів : золотистий і сріблястий( і той і той з родини коропових) . У карася золотистого спина переважно темна , боки й черево мідно - червоні , плавці темно - червоні або темно - коричневі . У карася сріблястого спина чорнувата, боки сріблясті , інколи з золотистим відтінком , черево завжди сріблясте . У карася золотистого тіло вище й округліше . На останніх променях спинного та анального плавців є зубчики , яких у золотистого карася багато і вони дрібні , у сріблястого - їх мало , вони грубі і починаються трохи вище від основи променів . Карась золотистий живе переважно у заболочених водоймах , бо дуже невибагливий до кисневого режиму . У річках він зустрічається рідко й тільки там , де є ділянки із сповільненою течією . Якщо карась золотистий - корінний представник нашої фауни , то карася сріблястого завезено в наш край із басейну Амуру . Він , як і карась золотистий , дуже невибагливий до умов життя , тому поширився по всіх річкових басейнах України і нашої Чернівецької області , а також у ставках , озерах . Карась сріблястий добре росте . Живиться рослинною і тваринною їжею , що знаходиться і в товщі води . Може захоплювати досить великі організми . Довгі , густо посаджені зяброві тичинки дають змогу відціджувати й дрібні організми . Довгий кишечник , що перевищує довжину тіла у 2, 5 - 5 раз , сприяє кращому засвоєнню їжі , ніж у таких риб , як короп або лящ . Вважають , що карась сріблястий через велику кількість зябрових тичинок ( понад 50 , тоді , як у карася золотистого - до 35 ) не може жити в каламутній воді , тому він часто заселяє проточні водойми . Карась сріблястий дуже лякливий . Правда , це більше властиве молодим рибам . Короп . Спина у нього чорнувато - зелена , боки й черево жовтуваті або золотисті . Будова тіла й забарвлення свідчать про те , що короп - придонна риба . Проте він може підніматися і до поверхні води . Тримається табунами , великі особини живуть поодинці . Короп водиться в річках , озерах , де обирає тихі , стоячі або повільтекучі води з твердим глинястим занамуленим дном . Починає нереститися короп на третьому - четвертому році життя . Ікру самки відкладають за три прийоми , тому тривалість нересту - 1-2 тижні . Самки залежно від віку відкладають від 90 тис . до 1, 7 млн . ікринок . Найінтенсивніше нерест відбуавється при температурі 18 - 20 градусів . Для нересту плідники збираються на мілких місцях , укритих рослинністю . Вони поводяться надзвичайно збуджено , втрачають обережність . Нереститься короп на світанку після теплих , тихих ночей . Короп росте досить інтенсивно . У трирічному віці довжина самця буває у середньому 32 см , самки 38 - см , маса відповідно може становити 1 400 - 1 600 г. Із збільшенням віку маса коропа зростає інтенсивніше , ніж довжина тіла . В"юн . Misgurnus fossilis ( L . ) . В"юн - представник родини в"юнових . Довжина його тіла інколи досягає близько 25 см . Про присутність в"юна в тій або іншій місцевості знають , можливо , не всі , бо він живе переважно в таких водоймах , де інші риби жити не можуть , - у мілководних озерах , замулених ставках і навіть болотах . Цьому сприяє зокрема те , що на відміну від інших риб в"юн може дихати не тільки за допомогою зябер, а й за допомогою шкіри та кишечника . Стінки кишечника багаті на кровоносні судини і тому він виконує дихальні функції тоді , коли в"юнові не вистачає кисню . Тварина заковтує повітря , пропускає його через кишковий канал , а потім випускає через анальний отвір . Цим і пояснюється писк в"юнів , коли їх витягують із води . Звідси походить ще одна назва - пискун . Він тримається на дні, часто заривається в мул , де живуть його кормові об"єкти : черв"яки , личинки комах та інші дрібні тваринки . В"юном цю рибу називають , очевидно , тому , що під час плавання її тіло в"ється . Тіло видовжене , циліндричне , вкрите дрібною лускою . По боках його є чотири смужки . Голова також довга , трохи сплющена на лобі . Рот обернений донизу , оточений десятьма вусиками . Очі маленькі . Спина жовто - бура , з чорними цятками , інколи рожевувата . В"юн надзвичайно чутливий до змін атмосферного тиску . Приблизно за добу до негоди поводиться неспокійно , часто піднімається до поверхні води . За це в"юна звуть живим барометром . В"юн та його родичка щипавка добре витримують умови життя в акваріумах . Сом звичайний . Sslurus glanis L . Сом звичайний - єдиний представник родини сомових у водоймах України . Тіло його видовжене , голова велика , на якій особливо помітна велика паща , оточена трьома парами вусиків . Спинний плавець малий , анальний - довгий , майже зливається з хвостовим . Голова й тіло вкриті м"якою шкірою , яка виділяє багато слизу . Колір тіла дуже мінливий . Найчастіше спина чорна або коричнева із синюватим чи зеленюватим відтінком , на боках такого самого кольору плями , черево біле . Тварина живе в основному у прісноаодних водоймах , проте може витримувати й невелике осолонення , веде осілий спосіб життя і тільки в період розмноження здійснює невеликі міграції . Нереститься сом при температурі води 13 - 14 градусів , але найінтенсивніше нерест відбувається при температурі води 16 - 18 градусів . Статева зрілість у сома настає у трирічному віці при найменшій довжині 47 см і масі 900 грам , проте більш як половина риб цього віку дозріває в наступні роки . Сом нереститься у заплавах річок , відкладаючи ікру на залишки торішньої рослинності , на корені дерев"янистих рослин . Окунь звичайний . Perca fluviatilis L . Окунь звичайний серед родини окуневих найвідоміший . Тіло в нього відносно коротке , овальної форми , стиснуте з боків , досить яскраве . Спина темно - зелена , боки зеленувато - жовті . По боках тіла є кілька темних смужок . Черевні плавці та хвіст яскраво - червоні. В глибоких водоймах окунь має темніше забарвлення , ніж у мілководних . Тримається риба в ямах під кущами , у заглибинах , звідки зручно полювати на дрібних рибок . Улітку виходить ближче до трав"янистих заростей і на мілини . Восени близькі за віком особини збираються в табуни й переміщуються у найглибші місця водойми . Росте окунь повільно , проте найінтенсивніше на першому році життя , досягаючи довжини тіла 4 - 6 см . У наступні роки темп росту сповільнюється . Окунь нереститься рано на весні при температурі води 8 - 15 градусів . Статеві продукти в усіх плідників дозрівають не одночасно , у зв"язку з чим відкладання ікри триває понад 2 тижні , а при періодичних похолоданнях і довше . Ікру окунь не розсіває , як більшість риб , а випускає у вигляді прозорих драглистих стрічок на відмерлі стебла рослин . Довжина стрічки залежить від розмірів самки і коливається від 10 до 150 см . Стрічка має вигляд мережева з драглистих ниток . У стрічці довжиною 70 - 100 см налічується 13-23 тис . ікринок . Вважають , що личинки довжиною понад 10 - 12 мм починають споживати менших . Вони швидко обганяють у рості своїх ровесників, тримаються відокремлено від основної маси мальків . Одночасно виділяється група найменших особин , які продовжують живитися планктоном . Є ще одна група мальків , які живляться організмами , що знаходяться на рослинах та на дні . Отже , ще на початковому етапі розвитку молодь окуня ділиться на три категорії за характером живлення . У звязку з різним характером живлення до осені молодь окремих груп досягає різних розмірів . Окуні , які живуть у прибережній зоні й для них характерний сповільнений темп роту , промислового значення не мають . До того ж вони часто конкурують у живленні з молоддю цінних видів риб і можуть знищувати значну кількість їхньої ікри на нерестовищах . Тому чисельність їх обмежують. Судак звичайний . Lucioperca lucioperca . Серед родини окуневих найціннішим є судак звичайний . Зовнішній вигляд свідчить про те , що тварина веде хижацький спосіб життя . Тіло видовжене , стиснуте з боків і знизу , вкрите дрібною лускою , яка міцно сидить у шкірі . Луска частково поширюється й на зяброву кришку . Голова клиноподібна , рот великий , на обох щелепах є великі ікла . Спина зеленувато - сіра , на боках тіла буро - чорні поперечні смужки . Живе судак у глибоких місцях біля корчів . Але для полювання виходить на мілководні ділянки , вкриті піском . Найактивніший судак перед сходом сонця та у вечірні години . Тоді він може близько підходити до берегів , а в погоні за здобиччю навіть вискакувати з води . Це надзвичайно ненажерливий хижак . Він нападає на табуни верховодок , молодих головнів та ін . Судак виявляє деяку турботу про своє потомство . Він нереститься у заплавах . Ікру відкладає на прикореневі частини рослин. Плідники очищають їх від грунту та мулу , утворюючи так звані гнізда . Після відкладання ікри та запліднення її самка залишає гніздо , а самець охороняє його доти , поки не виклюнуться личинки . Рухом своїх плавців він сприяє очищенню ікри від мулу і створює сприятливий кисневий режим . Помічено , що при загибелі "сторожового" судака , ікру охороняє інший самець . Інших риб , у тому числі й судаків , що наближаються до гнізда , самець - охоронець зустрічає агресивно : розчепіривши плавці і зяброві кришки він кидається на ворога із звуками погрози . Цікаво , що для збільшення маси на 1 кг судак повинен з"їсти у середньому 3, 3 кг риби . У судака звичайно багато ворогів . Його личинок поїдають не тількі хижі , а мирні риби . Молоддю живляться окунь , щука , сом та інші хижаки . Проте найбільше її знищують на ранніх стадіях розвитку безхребетні тварини , особливо циклопи . Йорж звичайний . Acerina cernua ( L . ) . Йорж звичайний належить до родини окуневих . У нього велика голова , коротке тіло з товстим черевом , у плавцях багато колючих променів . Йорж звичайний дуже поширений . Живе в річках із сповільненою течією , що мають чисту воду , у придонних шарах води, на досить великій глибині . Полює переважно вночі на мілководних ділянках . Більшу частину часу проводить у засідці , чекаючи на здобич . Живиться личинками комах , молюсків , а також черв"яками та іншими безхребетними тваринами . Отже , він є конкурентом у живленні більш цінних риб . Йорж - надзвичайно ненажерлива риба , яка не припиняє пошуків їжі ні в зимку , ні влітку , ні в день , ні в ночі . Правда в нього є також вороги , зокрема щука , судак , сом , окунь .
1 2 3 4 5 Категория: Екологія \| Добавил: Aspirant (13.04.2014)
Просмотров: 996 \| Рейтинг: 0.0/0

Всего комментариев: 0


Имя *:
Email *:

Код *: