Реферат на тему:Раціональне використання земель сільськогосподарського призначення - Екологія - Реферати - Каталог статей

Реферат на тему:Раціональне використання земель сільськогосподарського призначення. Зміст Вступ. 1. Теоретичні і методичні засади раціонального використання земель сільськогосподарського призначення. 2. Структура та рівень використання земель сільськогосподарського призначення в західному регіоні України. 3. Шляхи раціонального використання земель сільськогосподарського призначення Висновок. Список джерел використаної літератури. Вступ. Виявлено, що найважливішою умовою раціонального використання землі є встановлення ефективних земельних відносин, що характеризуються суспільними відносинами між людьми, пов’язаними з володінням і користуванням землею, і є складовою усієї системи виробничих відносин кожної історичної епохи. Вони за своєю соціальною природою належать до економічного базису суспільства. Земельні відносини, як і весь економічний лад суспільства, історично розвиваються та змінюються під безпосереднім впливом економічного закону відповідності характеру виробничих відносин рівню розвитку продуктивних сил. Обґрунтовано важливість врахування ролі земельних відносин і забезпечення можливості їх регулювання для раціонального використання земель сільськогосподарського призначення. Це пов’язано з тим, що в процесі приватизації сільськогосподарських земель утворилася величезна кількість власників і користувачів земельних ділянок, з яких більшість дрібні. Значна їх частина малознайома або й взагалі не знайома з методами раціонального землекористування і для багатьох з них найважливіше – одержання максимуму прибутку при мінімумі власних затрат, без впровадження відповідних заходів щодо збереження і відтворення родючості ґрунту. Крім того, відсутність у достатній мірі всебічно науково обґрунтованого законодавства стосовно ринку землі в країні може призвести до її розбазарювання і, як наслідок, до вилучення її як ресурсу із сільськогосподарського обороту. 1. Теоретичні і методичні засади раціонального використання земель сільськогосподарського призначення. Розглянуто сутність раціонального використання земель в умовах реформування земельних відносин, природно-економічний механізм формування і збереження родючості ґрунту, а також методологічні підходи оцінки продуктивного потенціалу земель сільськогосподарського призначення і рівня його використання. На основі вивчення й аналізу наукових джерел встановлено, що раціональне використання земель сільськогосподарського призначення означає розумне їх використання, котре охоплює практично всі аспекти цього процесу – економічний, екологічний, технологічний, соціальний. Ефективне використання земель сільськогосподарського призначення враховує, головним чином, економічну сторону цього процесу, його матеріальну результативність у зіставленні із здійсненими затратами на одержання цих результатів. В економічному аспекті адекватність розуміння ефективності в раціональному використанні земель сільськогосподарського призначення здебільшого відповідає змісту виразу “економічна доцільність”. Тому автор пропонує таке визначення терміна “раціональне використання земель сільськогосподарського призначення” – це соціально-економічна категорія, що виражає відносини між людьми в процесі здійснення технологічних виробничих процесів, пов’язаних з виробництвом сільськогосподарської продукції, з метою максимального задоволення потреб населення у продуктах харчування, при забезпеченні відновлення і збільшення продуктивного потенціалу земельних ресурсів і сприянні підвищенню рівня екологічності як цих ресурсів, так і середовища в цілому. Проведений аналіз різних точок зору стосовно досліджуваної проблеми дає підстави зробити висновок, що раціональне використання земель сільськогосподарського призначення передбачає досягнення економічно доцільного та екологічно безпечного рівня віддачі від одиниці цих ресурсів, дотримання збалансованості й необхідного рівня вмісту поживних речовин у ґрунті, запобігання різним видам ерозії, запровадження енергоощадних біологізованих та екологічно безпечних технологій обробітку ґрунту та вирощування сільгоспкультур і тварин, науково обґрунтоване проведення меліоративних заходів. Виявлено, що найважливішою умовою раціонального використання землі є встановлення ефективних земельних відносин, що характеризуються суспільними відносинами між людьми, пов’язаними з володінням і користуванням землею, і є складовою усієї системи виробничих відносин кожної історичної епохи. Вони за своєю соціальною природою належать до економічного базису суспільства. Земельні відносини, як і весь економічний лад суспільства, історично розвиваються та змінюються під безпосереднім впливом економічного закону відповідності характеру виробничих відносин рівню розвитку продуктивних сил. Обґрунтовано важливість врахування ролі земельних відносин і забезпечення можливості їх регулювання для раціонального використання земель сільськогосподарського призначення. Це пов’язано з тим, що в процесі приватизації сільськогосподарських земель утворилася величезна кількість власників і користувачів земельних ділянок, з яких більшість дрібні. Значна їх частина малознайома або й взагалі не знайома з методами раціонального землекористування і для багатьох з них найважливіше – одержання максимуму прибутку при мінімумі власних затрат, без впровадження відповідних заходів щодо збереження і відтворення родючості ґрунту. Крім того, відсутність у достатній мірі всебічно науково обґрунтованого законодавства стосовно ринку землі в країні може призвести до її розбазарювання і, як наслідок, до вилучення її як ресурсу із сільськогосподарського обороту. Дослідженням встановлено, що поставлена проблема є обширною і комплексною, охоплює усі сторони організації сільськогосподарського виробництва. Для її вивчення і вирішення пропонується послідовно розглядати питання природно-економічного потенціалу раціонального використання земель, здійснювати діагностику рівня інтенсивності та ефективності використання землі. Запропонований системний аналіз передбачає поступовий розгляд показників: природних, що характеризують стан родючості ґрунту й умови використання землі; економічних, котрі відображають розвиток матеріально-технічної бази і техніко-технологічне забезпечення виробництва; організаційно-правових, що включають форми господарювання, відносини власності, структуру й організацію виробництва. У впливі цих чинників на ступінь раціональності використання земель сільськогосподарського призначення чітко проявляється дія об’єктивних законів землеробства. Відмічено важливу роль закону мінімуму при обґрунтуванні продуктивності землі, залежність способів використання землі від співвідношення земельних угідь і структури посівних площ, площі посіву сільгоспкультур і ріллі у господарстві та використання комплексу агротехнічних і меліоративних заходів для підвищення родючості ґрунту. Проведено також дослідження історичного вітчизняного і сучасного зарубіжного досвіду оцінки земель. Встановлено, що історія земельного кадастру західних областей України пов’язана, головним чином, з австро-угорським кадастром (1869 р), де основою оцінки землі був чистий дохід з одиниці площі відповідних сільгоспугідь, та польським земельним кадастром (1935 р), де крім цього, враховували механічний склад ґрунтів, кліматичні умови, висоту над рівнем моря, необхідність і можливість меліорації, крутизну схилів та їх експозицію, середню урожайність. Доведено, що основи сучасного земельного кадастру в зарубіжних країнах закладено ще у 20 столітті. Їх досвід показує, що якісна оцінка земель сільськогосподарського призначення визначається за продуктивністю сільгоспугідь, а продуктивність ріллі – за врожайністю основних сільгоспкультур не менш ніж за десять років. Врожайність встановлюється за даними опитування за допомогою спеціальних анкет і залежить від рівня ведення господарства. Тому, поряд з даними про врожайність, збирають відомості про систему сівозмін, обробіток ґрунту, застосування добрив, меліорації і т. д. На основі цього встановлюють класи ведення господарства. Оцінка завершується визначенням показника продуктивності земель для кожної культури шляхом зіставлення фактичної врожайності з максимальною, отриманою на кращих, але не окультурених землях. У процесі дисертаційного дослідження розглянуто з критичним підходом сучасну вітчизняну методику оцінки земель сільськогосподарського призначення. Охарактеризовано позитивну роль економічної оцінки в забезпеченні раціонального використання земельних ресурсів. 2. Структура та рівень використання земель сільськогосподарського призначення в західному регіоні України. Показано роль приватного сектора в сільськогосподарському виробництві, вивчено структуру та рівень використання сільгоспугідь, дано оцінку чинників раціонального використання земель. Порівняльний аналіз рівня землезабезпечення регіонів України показує, що західні області за забезпеченістю сільськогосподарськими угіддями удвічі і більше поступаються південним і східним регіонам. Так, у середньому на одного жителя України припадає 0,79 га сільгоспугідь, а у Львівській області – 0,42 га, забезпечення орними землями – відповідно 2 га та 0,7 га. Досліджувана Львівська область охоплює 4 грунтово-кліматичні зони, що відповідають природноекономічним зонам: Лісостеповій, Поліській, Передкарпатській і Карпатській і відображають умови західного регіону України. Область займає загальну площу 2183 тис. га , де в структурі 50,4% сільгоспугіддя. Рівень розораності угідь 67,5%, сінокоси і пасовища становлять 30%, а багаторічні насадження – 2,6%. Територія Львівської області поділена на 11 природно-сільськогосподарських районів, що різняться між собою якістю сільгоспугідь і питомою вагою природних кормових угідь. Виявлено, що в процесі реформування земельних відносин внаслідок утворення великої кількості власників і користувачів землі сформувалась модель дрібнотоварного виробництва. На сучасному етапі аграрних перетворень на селі найприйнятнішою формою реалізації права власності на землю і майно є делегування громадянами свого права володіння та користування ними на певний термін за винагороду через укладення договорів оренди. Надане селянам право розпоряджатися своєю земельною часткою (паєм) зумовило вибір ними різних форм господарювання. Велика кількість власників земельних часток (паїв) і майнових паїв взяла участь у формуванні товариств з обмеженою відповідальністю (44%), приватних (приватно-орендних) підприємств (36%) та селянських (фермерських) господарств (8%). Дослідженням процесу становлення фермерства з’ясовано, що формування землеволодіння селянських (фермерських) господарств відбулося за рахунок земель запасу, куди віднесено до 7% земель сільськогосподарського призначення. В середньому у західному регіоні розміри фермерських господарств становлять близько 34 га ріллі, а в Україні – 62 га сільгоспугідь. Визначено, що українська модель аграрної, у тому числі земельної реформи, котра базується на приватизації шляхом паювання між селянами землі колективних сільгосппідприємств, демонополізації власності на землю, форм господарювання і трудових відносин, господарського самовизначення селян, передбачає пріоритетне збереження цілісності земельних і майнових комплексів реформованих господарств, запровадження товарно-грошових відносин при використанні землі на основі орендних відносин. Дослідженням підтверджується, що створення селянам можливостей самостійного вибору господарських утворень, розпорядження належною їм землею, майном і власною працею стало визначальним кроком до утвердження у господарській діяльності на селі здорового конкурентного середовища. Економічний аналіз показує, що аграрні перетворення на Львівщині та проведення земельної реформи суттєво змінили співвідношення різних господарських структур на продовольчому ринку і їх місце в організаційній побудові агропромислового комплексу. Фермерські господарства, разом з особистими господарствами населення і подвірними господарствами, утворивши приватний сектор аграрної економіки, зайняли значне місце на продовольчому ринку (табл. 1). Продуктивність використання землі в господарствах приватного сектора у 7 – 8 разів вища, ніж у сільгосппідприємствах. Про це свідчить коефіцієнт ефективності використання земельних ресурсів, що характеризує співвідношення питомої ваги виробленої валової продукції окремих форм господарювання до питомої ваги їх у площі сільгоспугідь. За одиницю береться рівень ефективності використання земель в цілому по регіону у всіх категоріях господарств області. В особистих господарств населення значно вища урожайність усіх основних сільгоспкультур. Проте такий тип господарювання не можна вважати перспективним навіть у плані ефективного використання земель сільськогосподарського призначення, оскільки більш важливе значення має саме раціональність цього використання, а в даному випадку вона не може бути максимальною. Про рівень використання земель сільськогосподарського призначення свідчить динаміка врожайності основних сільгоспкультур у господарствах Львівської обл. Протягом тривалого періоду врожайність усіх основних сільгоспкультур на Львівщині мала тенденцію до зниження. Це в певній мірі пов’язано з тим, що на першому етапі земельної реформи в основному вирішувались питання перерозподілу земель, а не організації їх раціонального використання. Як наслідок у новостворених сільгосп-підприємствах практично відсутня організація території, котра б відповідала екологічним, економічним і технологічним вимогам виробництва. Безсистемне використання орних земель призвело до зниження урожайності сільгоспкультур. Обґрунтовано стратегічну мету земельної реформи – забезпечення за допомогою принципово нових земельних відносин високоефективного використання сільгоспугідь, всебічної охорони земель і розширеного відтворення родючості ґрунту. Визначено певний етап забезпечення конкурентоспроможності сільського господарства в раціональному використанні землі, що полягає у реалізації здатності активного просування вітчизняної продукції сільського господарства, переробної і харчової промисловості на зовнішні ринки. На зміну простим і дешевим технологіям вирощування сільгоспкультур, худоби і птиці мають прийти орієнтовані на вимоги ринку енергозберігаючі технології виробництва продукції сільського господарства у великих агроформуваннях. При цьому адаптація форм організації праці та виробництва цих агроформувань до вимог ринку має здійснюватись через механізми приватної власності і ринкової конкуренції. На основі дослідження встановлено, що формування землекористувань ринкового типу доцільно проводити на базі окремих населених пунктів, враховуючи наявність трудових ресурсів, виробничих комплексів, площ паїв мешканців населеного пункту, які достатні для організації товарного господарства відповідної спеціалізації і раціонального використання землі. Результати дослідження підтверджують, що формування землекористувань нових агроформувань повинно здійснюватися з врахуванням розміщення наявних виробничих комплексів: тваринницьких ферм, складських приміщень, пунктів переробки та зберігання сільгосппродукції, ремонту, технічного обслуговування сільськогосподарських машин, знарядь та автомобілів, філій і цехів переробних та інших промислових підприємств, транспортних, енергетичних, інших об'єктів, пов'язаних з виробничою діяльністю; комунікацій, котрі забезпечують внутрішні та зовнішні зв’язки новостворюваних структур. У процесі реструктуризації необхідно враховувати такі вимоги: створення сприятливих просторових умов організації виробництва – компактність масиву землекористування чи землеволодіння, взаємне розміщення садиби та землекористування, зручне сполучення зі шляхами загального користування; земельний масив повинен мати ділянку зі сприятливими умовами в інженерно-будівельному, санітарно-естетичному, еколого-економічному аспектах для розміщення садиби новоствореного агроформування; відокремлені земельні ділянки мусять бути достатніми для організації не менше одного товарного господарства відповідної спеціалізації; не повинні ускладнюватись умови діяльності сусідніх господарств; масиви земель для організації нових агроформувань мають узгоджуватися з масивами земель запасу та резервного фонду; проектна документація з реструктуризації колективних сільськогосподарських підприємств повинна розроблятися на основі апробованих методів контурно-меліоративної організації території. Мінімальні розміри землекористувань, враховуючи спеціалізацію тієї чи іншої природно-кліматичної зони, не можуть бути меншими, ніж розмір рекомендований науково-дослідними установами. При цьому розмір землекористувань окремих господарських структур доцільно визначати кратними розміру земельної частки (паю). Це дає змогу по-перше, на менших оброблюваних площах концентрувати засоби механізації з меншими витратами пального, обсяги мінеральних та органічних добрив, а також засоби захисту рослин від хвороб і шкідників сільгоспкультур. По-друге, така концентрація засобів виробництва забезпечує підвищення врожаїв сільгоспкультур і відповідно збільшує їх валову продукцію на одиницю затрат. На підставі кореляційно-регресійного аналізу, проведеного за допомогою показників використання земельних угідь в обробітку в передгірних районах Львівської області, встановлено взаємозв’язок між грошовою оцінкою землі та чинниками родючості. Визначено пряму залежність грошової оцінки землі від дози внесення мінеральних та органічних добрив, питомої ваги меліорованих земель. Дослідженням встановлено, що головними показниками екологічного стимулювання раціонального використання земельних ресурсів є: зниження втрат родючого шару ґрунту; підвищення вмісту гумусу, родючості ґрунту та інших корисних властивостей землі; зниження кислотності, кам’янистості, заболоченості, перезволоженості, засоленості, залісненості чагарниками і дрібноліссям, ущільненості, забрудненості відходами виробництва, хімічними і радіоактивними речовинами; площі тимчасово законсервованих деградованих сільгоспугідь; площі освоєння екологічно чистого стосовно землі виробництва. Виявлено, що найпоширеніший метод економічного стимулювання – це платежі, пов’язані з компенсацією втрат при вилученні земель з сільськогосподарського та лісогосподарського виробництва. Обґрунтовано необхідність економічного стимулювання раціонального використання й охорони земель, що повинна здійснюватись шляхом: виділення коштів Державного або місцевого бюджету для відновлення земель, порушених не з вини фермерів; звільнення від плати за земельні ділянки, що перебувають у стадії сільськогосподарського освоєння або поліпшення їх стану, у період, передбачений проектом проведення робіт; надання пільгових кредитів фермерам, які здійснюють заходи, спрямовані на раціональне використання й охорону земель; часткової компенсації з коштів бюджету зниження доходу в результаті тимчасової консервації земель, порушених не з вини фермерів; заохочення за поліпшення якості земель, підвищення родючості ґрунтів і виробництво екологічно чистої продукції. 3. Шляхи раціонального використання земель сільськогосподарського призначення. Розроблено модель оптимізації структури посівних площ сільськогосподарських культур і поголів’я тварин, висвітлено напрямки удосконалення методики оцінки землі та механізм підвищення продуктивного потенціалу земель сільськогосподарського призначення. Враховуючи велику розораність сільгоспугідь, перенасичення сівозмін культурами з високоінтенсивними технологіями, багаторазовий обробіток ґрунту, застосування матеріаломісткої і дуже важкої техніки, що зумовили зниження ерозійостійкості земельних угідь, розроблено економіко-технологічні заходи збереження і відтворення родючості ґрунту, що передбачають оптимізацію структури сільгоспугідь, структури посівних площ на схилових землях, раціональне поєднання галузей рослинництва і тваринництва. Економіко-математична модель задачі щодо оптимізації структури посівних площ має блочний характер: І – виробничий тип господарств – молочний з розвитком льонарства; ІІ – скотарсько-племінний з розвитком буряківництва; ІІІ – скотарсько-відгодівельний з розвитком льонарства. Оптимальні варіанти перспективної (на 2007 р.) структури посівних площ за досліджуваними виробничими типами господарств Жовківського району Львівської області (табл. 3.) забезпечують гармонійне поєднання галузей, раціональне використання земельних угідь, досягнення високої продуктивності Тобто після вилучення деградованих і малопродуктивних земель зі скла-ду ріллі та проведення їх тимчасової (реабілітація (залуження)) чи постійної консервації (переведення у пасовища, сіножаті, під природоохоронні або рек-реаційні ділянки) суттєво збільшилися площі кормових угідь та лісовкритих ділянок і, відповідно, зменшилася площа ріллі та сільськогосподарських угідь в цілому. ВИСНОВКИ 1. Дослідження динаміки розвитку та механізму здійснення сучасної земе-льної реформи свідчать, що приватизація і паювання земель, реструктуризація існуючих сільськогосподарських підприємств, як правило, здійснювалися без врахувань науковообгрунтованих економіко-екологічних факторів впливу на ефективність землеволодіння і землекористування у державі. Тому розроблено методику підвищення ефективності використання угідь шляхом тимчасового чи постійного вилучення (консервації) земельних ділянок з господарського обігу або зміни напрямку їх спеціалізації на приватизованих і розпайованих земель-них ділянках шляхом підвищення економічного інтересу власників. Одним із заходів, направлених на здійснення, коригування та авторський нагляд за проведенням земельної реформи, а також прогнозування використа-ння і охорону земельних ресурсів є землеустрій, який забезпечує збалансова-ність, кількісну та якісну пропорційність основних факторів виробництва – зем-лі, праці та капіталу. Сьогодні ще недостатньо обгрунтованими є математичні моделі еколого-економічного регулювання в системі комплексного підходу щодо раціонального використання і охорони земельних ресурсів. Такі моделі необхідні для прове-дення державних і регіональних програм здійснення земельної реформи, а та-кож для розробки економічних заходів урегулювання відносин між землекорис-тувачами і державою. 2. У цілому по всіх категоріях господарств Харківської області виробниц-тво валової продукції у 2004 р. порівняно з 1990 р. знизилося на 37,3%, причому валова продукція рослинництва зменшилася на 42,5 тис. грн на 100 га с.-г. угідь, а тваринництва – на 68 тис. грн. При цьому в сільськогосподарських під-приємствах виробництво валової продукції знизилося на 63,4%, а в господарст-вах населення в обсягу збільшилося на 65,4%. 3. Найбільш дієвим і реальним заходом для зменшення розвитку ерозійних процесів та інших видів деградації ґрунтів є виведення з інтенсивного сільсько-господарського використання деградованих і малопродуктивних земель, що обумовлює зменшення екологічного ризику (до проведення консервації із 27 ра-йонів області у стабільно нестійкому стані знаходилося 14 районів, екологічно нестабільному стані ? 13 районів, після вилучення зі складу ріллі деградованих та малопродуктивних земель ситуація дещо покращилася: в шести районах – стабільна, у 21 – середньостабільна), припинення розпилення коштів і ресурсів праці, поліпшення основи кормової бази тваринництва за рахунок розширення площ природних кормових угідь. 4. Для визначення ефективності використання земельних ресурсів у системі науковообґрунтуваних технологій вирощування сільськогосподарських культур, вирішення питань раціонального розподілу ріллі між сівозмінами і виведення з їх складу деградованих і малопродуктивних грунтів під консервацію з урахуванням екологічних факторів розроблена відповідна математична модель, яка дозволяє визначити прибуток у різних варіантах використання земельних ресурсів. 5. Проведені дослідження економічної ефективності використання земель-них ділянок з допомогою запропонованої математичної моделі показали, що вплив організації території земельних ділянок польової та грунтозахисної сіво-змін на економічну ефективність виробництва сільськогосподарської продукції такий: зі збільшенням площі земельних ділянок всі види витрат зменшуються, рівень рентабельності та прибуток збільшуються. Особливо це спостерігається на сівозміні польова+грунтозахисна, де прибуток зростає у чотири рази швидше, ніж на польовій сівозміні. На сівозмінах з переходом частини земельних ділянок з незмитих ґрунтів на слабозмиті ґрунти, зі слабозмитих на середньозмиті, з середньозмитих на си-льнозмиті всі види витрат збільшуються, а рівень рентабельності та прибуток зменшуються. У разі, коли на земельній ділянці польової сівозміни частину площі займають сильнозмиті ґрунти, виробництво є збитковим, на сівозміні польова+грунтозахисна ? отримано прибуток (49 грн/га). На сівозмінах з переходом земельних ділянок зі 100% незмитих ґрунтів на різні частини слабозмитих ґрунтів та незмитих, і на 100% слабозмитих ґрунтів усі види витрат збільшуються, а рівень рентабельності і прибуток зменшують-ся. При цьому, якщо ділянки польової сівозміни розташовані на 100% слабозми-тих земель виробництво на ній є збитковим, на сівозміні польова+грунтозахисна дає позитивний результат (84 грн/га). 6. Розроблено рекомендації щодо розподілу ріллі між польовою, грунтоза-хисною сівозмінами і виведення з її складу еродованих грунтів під консервацію: · під польову або кормову сівозміни застосовувати земельні ділянки, які роз-ташовані на 100% незмитих (нееродованих) ґрунтах або мають понад 25% нез-митих і до 75% слабоеродованих ґрунтів, а також понад 65% незмитих і до 35% середньоеродованих ґрунтів (за умови вирощування на них близько 50% зер-нових культур); · на сівозміні польова+грунтозахисна рекомендовано застосовувати земельні ділянки, які мають понад 75% слабоеродованих ґрунтів, більше 35%, але менше 50% середньоеродованих земель, а також сильноеродованих земель до 35%; · ділянки поля, де відсоток середньоеродованих ґрунтів більше 50%, необхідно виводити зі складу орних земель і переводити у консервацію (під сіножаті); · земельні ділянки, на яких розташовано більше 35% сильнозмитих земель, необхідно виводити зі складу ріллі, тобто переводити їх у консервацію (під пасовища). 7. Проектні розрахунки з обґрунтування складу і співвідношення угідь у відділку №3 ДПДГ “Червоний Жовтень” Балаклійського району Харківської об-ласті підтверджують усі положення розроблених рекомендацій щодо перерозпо-ділу еродованих земель між сівозмінами й часткового або повного їх виведення зі складу ріллі й передачі під консервацію, показники економічної ефективності на 76,5 тис. грн вищі ніж при існуючій організації. 8. Напрямки консервації (реабілітації і трансформації) деградованих і мало-продуктивних ґрунтів такі: ґрунти легкого механічного складу ? під заліснення; порушені землі з виходами порід, розмиті та сильнозмиті ґрунти – подальше за-луження і використання під пасовищами з нормованим випасом худоби; серед-ньозмиті ґрунти на складних схилах крутизною понад 5° ? залуження з викорис-танням під сіножаті; дефльовані ґрунти ? під заліснення; засолені, середньо- і сильносолонцюваті ґрунти повертаються у природний стан без втручання люди-ни ? тимчасова консервація (реабілітація) шляхом залуження; солонці та солон-чаки ? постійна консервація шляхом трансформації у пасовища; перезволожені та заболочені ґрунти природно ренатуралізуються (високе зволоження дозволяє їм швидко заростати природною флорою) ? оцінювати як землі рекреаційного призначення. 9. Розрахунок грошової оцінки земельних угідь Харківської області після проведення реорганізації території ріллі показав, що сума грошової оцінки ор-них земель, з яких виведені деградовані та малопродуктивні землі (766,61 тис. грн), і грошова оцінка угідь, у які переведені консервовані землі (24,77 тис. грн), більші (на 145,1 тис. грн), ніж грошова оцінка орних земель у первісному стані (646,28 тис. грн). Це свідчить про підвищення продуктивності земельних угідь, покращання економічної ефективності їх використання у сільськогоспо-дарському виробництві після врахування екологічних факторів, тобто прове-дення консервації деградованих та малопродуктивних земель на території ріллі. Список джерел використаної літератури. 1. Вірченко В.В. Екологічні аспекти проектів землеустрою: Тези доп. на конф. // Ґрунти України: екологія, еволюція, систематика, окультурення, оцінка, моні-торинг, географія, використання. – Х., 1996. – С.159. 2. Вірченко В.В. Основні екологічні аспекти використання і охорони земель // Мат-ли наук. конф. – Х., 1996. – С.104-105. 3. Вірченко В.В. Деякі аспекти аналізу оцінки екологічного стану сільськогос-подарських земель // Сталість, екологізація і ефективність сільськогосподарського виробництва в умовах аграрної реформи: Вісн. ХНАУ. – 2002. - №8. – С.172-174. 4. Вірченко В.В. До питання раціонального використання і охорони земель в сучасних умовах // Зб. наук. пр. Луганськ. нац. аграр. ун-ту. – 2002. - №14 (26). – С.184-185.- Т.2. 5. Вірченко В.В. Роль землеустрою у раціональному використанні та охороні земель в сучасних умовах // Сучасні проблеми науки та освіти: Мат-ли конф. – Х., 2002. – С.46. 6. Вірченко В.В. Використання земельних ресурсів у сучасних умовах та шляхи їх покращання // Мат-ли міжнар. наук.-практ. конф. – К., 2003. – С.108-113. 7. Вірченко В.В. Методичні і методологічні підходи щодо вилучення малопро-дуктивних і деградованих земель з метою поліпшення екологічної ситуації // Вісн. ХНАУ (Сер. „Ґрунтознавство, агрохімія, землеробство, лісове господарст-во”). - 2004. – №1. - С.277-279. 8. Вірченко В.В., Гопцій Р.О. Вплив вилучення малопродуктивних і деградова-них земель на подальше удосконалення земельних відносин // Вісн. ХНАУ (Сер. „Економіка АПК і природокористування”). – 2004. - №2. – С.26-29. 9. Вірченко В.В., Гопцій Р.О. Використання та обіг земельних ділянок сільсько-господарського призначення в процесі реформування земельних відносин у Ха-рківській області // Вісн. ХНАУ (Сер. „Економіка АПК і природокористуван-ня”). – 2004. - №8. – С.158-162. 10. Вірченко В.В. Проблеми раціонального використання та охорони земель // Проблеми безперервної географічної освіти і картографії: Зб. наук. пр. – Вінни-ця: Антекс – УЛТД, 2004. – Вип. 4. – С.63-66. 11. Гопцій О.Б., Вірченко В.В. Екологічні аспекти охорони земель в процесі зді-йснення земельної реформи в Україні // Мат-лы ХI (ежегодной) междунар. науч.-техн. конф. “Экология и здоровье человека. Охрана водного и воздушного бассейнов. Утилизация отходов”. – Бердянск – Х., 2003. – С.539-545. 12. Гопцій О.Б., Вірченко В.В., Гопцій Р.О. Використання земель сільських на-селених пунктів у ході реформування земельних відносин в Україні // Вісн. ХНАУ (Сер. „Економіка АПК і природокористування”). – 2003. - №6. – С.153-157. 13. Масленнікова В.В. Вплив деградованих і малопродуктивних земель на ефек-тивність використання ріллі сільськогосподарських підприємств Харківської області // Вісн. ХНАУ (Сер. „Економіка АПК і природокористування”). – 2005. - №3. – С.310-314. 14. Гопцій О.Б., Масленнікова В.В. Підвищення економічної ефективності і еко-логічної безпеки сільськогосподарського виробництва у контексті розвитку зе-мельних відносин / Економіка: проблеми теорії та практики: Зб. наук. пр. – Дні-пропетровськ: Вид-во ДНУ, 2005. – Вип. 209. – С.419-424. – Т.ІІ.
1 2 3 4 5 Категория: Екологія \| Добавил: Aspirant (19.04.2014)
Просмотров: 860 \| Рейтинг: 0.0/0

Всего комментариев: 0


Имя *:
Email *:

Код *: