Реферат на тему: Платежі за ресурси - Екологія - Реферати - Каталог статей

Реферат на тему: Платежі за ресурси. ЗМІСТ Вступ Правові суспільні відносини з охорони природи мають важливе значення для сфери дії природоохоронного законодавства. Факт заподіяння шкоди природі є загальною підставою для притягнення до екологічної відповідальності. Від наявності або відсутності шкоди залежить визначення характеру правопорушення, виду відповідальності. Шкода має різні відтінки – екологічний, моральний та ін. Проте в основі поняття "шкода" лежать економічні фактори. В системі взаємодії суспільства і природи функціонують дві підсистеми – економічна і екологічна. Шкода екологічна випливає з економічної оцінки природних ресурсів. Вона зачіпає економічні інтереси природокористування (власника, користувача, орендаря). Така шкода проявляється у втратах запасів природних ресурсів (товарної деревини, рибних запасів, корисних копалин та ін.), матеріальних цінностей (врожаю сільськогосподарських культур, багаторічних насаджень тощо), не отриманні доходу. Так, економічна шкода, що утворилась внаслідок порушення правил пожежної безпеки в лісах, містить: вартість знищеної вогнем товарної деревини, будівель, споруд, які потерпіли від пожежі, прибирання території; втрати на відшкодування збитків іншим організаціям і людям тощо. Але не лише цим вимірюються втрати через пожежу. Перестав функціонувати лісовий масив, знищений пожежею. Атмосферне повітря позбавилося природного фільтру, який очищає довкілля від пилу і газів, а ґрунти і річки – захисту від ерозії і обміління, зникли тварини, птахи, комахи і рослинність. У зв'язку з цим виникає необхідність обчислення не лише економічної, але й екологічної шкоди, яка полягає в правах людини на чисте і здорове навколишнє природне середовище. Матеріальним об'єктом посягання є якість природного середовища, стан його екологічних систем, а також обмінні процеси, що відбуваються в біосфері. Шкода проявляється в різних змінах стану екологічних систем під впливом господарської діяльності людини. Отже, актуальність дослідження даної курсової роботи полягає у необхідності вивчення проблеми практики внесення підприємствами платежів за використання ресурсів задля покращення ситуації в цій галузі. Об’єкт дослідження. Об’єктом дослідження даної курсової роботи виступає проблема забруднення навколишнього середовища підприємствами. Предмет дослідження. Предметом дослідження даної курсової роботи є практика внесення підприємствами платежів за використання ресурсів. Мета дослідження. Мета дослідження полягає в теоретичному та емпіричному розгляді проблеми практики внесення підприємствами платежів за використання ресурсів. Мета роботи передбачає виконання таких завдань: Розкрити правову основу справляння платежів за користування природними ресурсами. Розкрити особливості розрахунку розмірів платежів за деякими видами забруднення. Робота складається із вступу, двох розділів та висновку. Розділ 1. Правова основа справляння платежів за користування природними ресурсами 1.1. Плата за землю Використання землі в Україні є платним. Плата за землю справляється у вигляді земельного податку або орендної плати, що визначається залежно від грошової оцінки земель. Розміри податку за земельні ділянки, грошову оцінку яких не встановлено, визначаються до її встановлення в порядку, визначеному законодавством. Власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі, крім орендарів та інвесторів – учасників угоди про розподіл продукції, сплачують земельний податок. Справляння земельного податку за земельні ділянки, надані в користування у зв'язку з укладенням угоди про розподіл продукції, замінюється розподілом виробленої продукції між державою та інвестором на умовах такої угоди [2, 282]. Розмір земельного податку не залежить від результатів господарської діяльності власників землі та землекористувачів. Об'єктом плати за землю є земельна ділянка, а також земельна частка (пай), яка перебуває у власності або користуванні, у тому числі на умовах оренди. Суб'єктом плати за землю (платником) є власник земельної ділянки, земельної частки (паю) і землекористувач, у тому числі орендар. Плата за землі сільськогосподарського призначення. Ставки земельного податку з одного гектара сільськогосподарських угідь встановлюються у відсотках від їхньої грошової оцінки у таких розмірах: для ріллі, сіножатей та пасовищ – 0,1; для багаторічних насаджень – 0,03 [2, 283]. За сільськогосподарські угіддя, що надані у встановленому порядку і використовуються за цільовим призначенням, незалежно від того, до якої категорії земель вони віднесені, земельний податок справляється у розмірі 0,1 відсотка. Плата за землі населених пунктів. Ставки земельного податку із земель, грошову оцінку яких зроблено, встановлюються у розмірі одного відсотка від їх грошової оцінки. Якщо грошову оцінку земельних ділянок не зроблено, середні ставки земельного податку встановлюються у таких розмірах [2, 283]: Групи населених пунктів із чисельністю населення (тис. чол.) \| Середня ставка податку (коп. за 1 кв. м) \| Коефіцієнт, що застосовується у містах Києві, Сімферополі, Севастополі та містах обласного підпорядкування 1 \| 2 \| 3 до 0,2 \| 1,5 від 0,2 до 1 \| 2,1 від 1 до 3 \| 2,7 від 3 до 10 \| 3,0 від 10 до 20 \| 4,8 1 \| 2 \| 3 від 20 до 50 \| 7,5 \| 1,2 від 50 до 100 \| 9,0 \| 1,4 від 100 до 250 \| 10,5 \| 1,6 від 250 до 500 \| 12,0 \| 2,0 від 500 до 1000 \| 15,0 \| 2,5 від 1000 і більше \| 21,0 \| 3,0 У населених пунктах, віднесених Кабінетом Міністрів України до курортних, до ставок земельного податку застосовуються коефіцієнти: на південному узбережжі Автономної Республіки Крим – 3,0; на південно-східному узбережжі Автономної Республіки Крим – 2,5; на західному узбережжі Автономної Республіки Крим – 2,2; на чорноморському узбережжі Миколаївської, Одеської та Херсонської областей – 2,0; у гірських і передгірних районах Закарпатської, Львівської, Івано-Франківської та Чернівецької областей – 2,3, крім населених пунктів, які Законом України "Про статус гірських населених пунктів України" (№ 56/95-ВР) віднесені до категорії гірських; на узбережжі Азовського моря та в інших курортних місцевостях – 1,5 [2, ]. Ставки земельного податку за земельні ділянки (за винятком сільськогосподарських угідь) диференціюють і затверджують відповідні сільські, селищні, міські ради виходячи із середніх ставок податку, функціонального використання та місцезнаходження земельної ділянки, але не вище ніж у два рази від середніх ставок податку з урахуванням коефіцієнтів, наведених вище. Податок за земельні ділянки, зайняті житловим фондом, кооперативними автостоянками для зберігання особистих транспортних засобів громадян, гаражно-будівельними, дачно-будівельними кооперативами, індивідуальними гаражами і дачами громадян, а також за земельні ділянки, надані для потреб сільськогосподарського виробництва, водного та лісового господарства, які зайняті виробничими, культурно-побутовими та господарськими будівлями і спорудами, справляється у розмірі трьох відсотків суми земельного податку, обчисленого за відповідними ставками [2, 283]. Податок за земельні ділянки, надані для потреб лісового господарства, за винятком ділянок, зайнятих виробничими, культурно-побутовими, жилими будинками та господарськими будівлями і спорудами, справляється як складова плати за використання лісових ресурсів, що визначається лісовим законодавством. Податок за земельні ділянки на територіях та об'єктах природоохоронного, оздоровчого та рекреаційного призначення, зайняті виробничими, культурно-побутовими, господарськими будівлями і спорудами, що не пов'язані з функціональним призначенням цих об'єктів, справляється у п'ятикратному розмірі відповідного земельного податку. При визначенні розміру податку за земельні ділянки, зайняті виробничими, культурно-побутовими, господарськими будівлями і спорудами, розташованими на територіях та об'єктах історико-культурного призначення, що не пов'язані з функціональним призначенням цих об'єктів, застосовуються такі коефіцієнти до відповідного земельного податку: міжнародного значення – 7,5; загальнодержавного значення – 3,75; місцевого значення – 1,5 [2, 284]. Податок за частину площ земельних ділянок, Наданих підприємствам, установам і організаціям (за винятком сільськогосподарських угідь), що перевищують норми відведення, справляється у п'ятикратному розмірі. Податок за земельні ділянки, надані для Збройних сил України та інших військових формувань, створених відповідно до законодавства України, залізниць, гірничодобувних підприємств, а також за водойми, надані для виробництва рибної продукції, справляється у розмірі 25 відсотків суми відповідного земельного податку. Ставки земельного податку застосовуються з урахуванням коефіцієнтів ін-дексації, визначених законом про Державний бюджет України на відповідний рік. Плата за землі промисловості, транспорту, зв'язку, оборони та іншого призначення, а також за землі природоохоронного оздоровчого, рекреаційного, історико-культурного призначення та за землі лісового і водного фондів (за межами населених пунктів. Податок за земельні ділянки, надані для підприємств промисловості, транспорту, зв'язку та іншого призначення, справляється із розрахунку 5 відсотків від грошової оцінки одиниці площі ріллі по області [2, ]. Податок за земельні ділянки, надані для залізничного транспорту, Збройних сил України та інших військових формувань, створених відповідно до законодавства України, справляється у розмірі 0,02 відсотка від грошової оцінки одиниці площі ріллі по області, крім земель військових сільськогосподарських підприємств [2, 285]. У разі використання залізничним транспортом, Збройними силами України та іншими військовими формуваннями, створеними відповідно до законодавства України, земель не за цільовим призначенням, податок справляється у розмірах 5 відсотків від грошової оцінки одиниці площі ріллі по області. Податок за земельні ділянки, надані в тимчасове користування на землях природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та Історико-культурного призначення, справляється у розмірі 50 відсотків від грошової оцінки одиниці площі ріллі по області. Податок за земельні ділянки, надані на землях лісового фонду, справляється як складова плати за використання лісових ресурсів, що визначається лісовим законодавством. Податок за земельні ділянки, що входять до складу земель лісового фонду і зайняті виробничими, культурно-побутовими, жилими будинками та господарськими будівлями і спорудами, справляється у розмірі 0,3 відсотка від грошової оцінки одиниці площі ріллі по області. Податок за земельні ділянки, надані на землях водного фонду, справляється у розмірі 0,3 відсотка від грошової оцінки одиниці площі ріллі по області. Від земельного податку звільняються: заповідники, в тому числі історико-культурні, національні природні парки, заказники (крім мисливських), регіональні ландшафтні парки, ботанічні сади, дендрологічні й зоологічні парки, пам'ятки природи, заповідні урочища та парки-пам'ятки садово-паркового мистецтва; вітчизняні дослідні господарства науково-дослідних установ і навчальних закладів сільськогосподарського профілю та Професійно-технічних училищ; органи державної влади та органи місцевого самоврядування, органи прокуратури, заклади, установи та організації, які повністю утримуються за рахунок бюджету (за винятком Збройних сил України та інших військових формувань, створених відповідно до законодавства України), спеціалізовані санаторії України для реабілітації хворих згідно із списком, затвердженим Міністерством охорони здоров'я України, дитячі санаторно-курортні та оздоровчі заклади України, громадські організації інвалідів України, підприємства та організації громадських організацій інвалідів, майно яких є їх повною власністю, де кількість інвалідів, які мають там основне місце роботи, становить протягом попереднього звітного періоду не менш як 50 відсотків загальної чисельності працюючих, і за умови, що фонд оплати праці таких інвалідів становить протягом попереднього звітного періоду не менш як 25 відсотків суми загальних витрат на оплату праці, що відносяться до складу валових витрат виробництва (обігу) [2, ]. Зазначені підприємства та організації громадських організацій інвалідів мають право застосовувати цю пільгу за наявності дозволу на право користування такою пільгою, який надається міжвідомчою Комісією з питань діяльності підприємств та організацій громадських організацій інвалідів відповідно до Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні": вітчизняні заклади культури, науки, освіти, охорони здоров'я, соціального забезпечення, фізичної культури та спорту, спортивні споруди, що використовуються ними за цільовим призначенням; зареєстровані релігійні та благодійні організації, що не займаються підприємницькою діяльністю [2, 286]. Не справляється плата за сільськогосподарські угіддя зон радіоактивно забруднених територій, визначених статтею 2 Закону України "Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи" (зон відчуження, безумовного (обов'язкового) відселення, гарантованого добровільного відселення і посиленого радіо-екологічного контролю), і хімічно забруднені сільськогосподарські угіддя, на які запроваджено обмеження щодо ведення сільського господарства; за землі, що перебувають у тимчасовій консервації або у стадії сільськогосподарського освоєння; за землі державних сортовипробувальних станцій і сортодільниць, які використовуються для випробування сортів сільськогосподарських культур; за землі дорожнього господарства автомобільних доріг загального користування; за земельні ділянки державних, колективних і фермерських господарств, які зайняті молодими садами, ягідниками та виноградниками до вступу їх у пору плодоношення, а також гібридними насадженнями, генофондовими колекціями та розсадниками багаторічних плодових насаджень; за землі кладовищ; за земельні ділянки в межах граничних норм, встановлених Земельним кодексом України, інвалідів І і II груп, громадян, які виховують трьох і більше дітей, та громадян, члени сімей яких проходять строкову військову службу, пенсіонерів, а також інших осіб, які користуються пільгами відповідно до Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", громадян, яким у встановленому порядку видано посвідчення про те, що вони потерпіли внаслідок Чорнобильської катастрофи [2, 287]. Верховна Рада Автономної Республіки Крим, обласні, міські, селищні та сільські ради можуть встановлювати пільги щодо плати за землю: часткове звільнення на певний строк, зменшення суми земельного податку лише за рахунок коштів, що зараховуються на спеціальні бюджетні рахунки відповідних бюджетів. Якщо право на пільгу в платника виникає протягом року, то він звільняється від сплати податку починаючи з місяця, наступного за місяцем, в якому виникло це право. У разі втрати права на пільгу протягом року податок сплачується починаючи з місяця, наступного за місяцем, в якому втрачено це право. Якщо підприємства, установи та організації, що користуються пільгами щодо земельного податку, мають у підпорядкуванні госпрозрахункові підприємства або здають у тимчасове користування (оренду) земельні ділянки, окремі будівлі або їх частини, податок за земельні ділянки, зайняті цими госпрозрахунковими підприємствами або будівлями (їх частинами), переданими в тимчасове користування, сплачується у встановлених розмірах на загальних підставах. Підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру. Юридичні особи самостійно обчислюють суму земельного податку за формою, встановленою Головною державною податковою адміністрацією України, щороку станом на 1 січня і до 1 лютого подають дані відповідній державній податковій інспекції [2, 287]. За нововідведеними земельними ділянками розрахунки розмірів податку подаються юридичними особами протягом місяця з дня виникнення права власності або користування земельною ділянкою. Нарахування земельного податку громадянам проводиться державними податковими адміністраціями, які видають платникові до 15 липня поточного року платіжне повідомлення про сплату податку. За земельну ділянку, на якій розташована будівля, що перебуває у користуванні кількох юридичних осіб або громадян, земельний податок нараховується кожному з них пропорційно тій частині площі будівлі, що знаходиться в їх користуванні. За земельну ділянку, на якій розташована будівля, що перебуває у спільній власності кількох юридичних осіб або громадян, земельний податок нараховується кожному з них пропорційно їх частці у власності на будівлю. Власники землі та землекористувачі сплачують земельний податок із дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою. У разі припинення права власності або права користування земельною ділянкою податок сплачується за фактичний період перебування землі у власності або у користуванні у поточному році. Облік платників (товаровиробників сільськогосподарської продукції та громадян) і нарахування земельного податку проводиться щорічно станом на 1 травня, інших суб'єктів – платників податку – станом на 1 лютого. Земельний податок сплачується однаковими частками власниками земельних ділянок, земельних часток (паїв) і землекористувачами – виробниками товарної сільськогосподарської і рибної продукції та громадянами до 15 серпня і 15 листопада, а всіма іншими платниками – щоквартально до 15 числа наступного за звітним кварталом місяця [2, 287]. 1.2. Плата за воду У системі платежів за природні ресурси важливе місце належить платі за спеціальне використання прісних водних ресурсів. Плата за воду справляється на підставі Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" та Постанов Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1994 року № 75 "Про затвердження Порядку справляння плати за спеціальне використання прісних водних ресурсів і тимчасових нормативів плати за їх спеціальне використання" та від 26 квітня 1994 року № 247 "Про розмір плати за використання прісних водних ресурсів сільськогосподарськими товаровиробниками" і наступних змін до них від 8 лютого 1997 року № 164. Плату за спеціальне використання прісних водних ресурсів встановлено з метою зацікавлення суб'єктів підприємницької діяльності в раціональному використанні водних ресурсів. До спеціального використання прісних водних ресурсів належить використання водних ресурсів для задоволення водою виробничих і сільськогосподарських потреб за допомогою спеціальних пристроїв і установок або використання води без їх застосування, що може істотно вплинути на якісні та кількісні показники стану водних ресурсів, а також користування водними об'єктами для потреб гідроенергетики і водного транспорту [2, 288]. Плату встановлено за спеціальне використання прісних водних ресурсів загальнодержавного і місцевого значення. До прісних водних ресурсів загальнодержавного значення належать: поверхневі води, віднесені до басейнів річок, що розташовані або використовуються на території кількох областей, включаючи притоки; підземні прісні води [2, 288]. До прісних водних ресурсів місцевого значення належать водні ресурси, не віднесені до ресурсів загальнодержавного значення. Плату за спеціальне використання водних ресурсів вносять усі суб'єкти підприємницької діяльності – водокористувачі незалежно від форм власності, крім тих, що використовують воду виключно для задоволення власних питних і санітарно-гігієнічних потреб; підприємства гідроенергетики та підприємства водного транспорту, які експлуатують річкові водні шляхи [2, 288]. Суб'єкти підприємницької діяльності зобов'язані мати дозвіл на спеціальне використання прісних водних ресурсів, що є офіційним документом і засвідчує право на використання конкретних природних ресурсів. Крім дозволу, водокористувачам встановлюється ліміт використання води. Ліміт використання – це гранична кількість води, на використання якої з водного об'єкта водокористувачу видається дозвіл за встановленим порядком. Не підлягають лімітуванню водні ресурси, що використовуються без вилучення їх із водних джерел (наприклад, вода, що проходить через турбіни ГЕС; водні ресурси, що використовуються водним транспортом). Органи Міністерства охорони навколишнього природного середовища подають відповідним податковим органам перелік платників платежів за спеціальне використання прісних водних ресурсів із затвердженим для кожного з них річним лімітом водовикористання. Нормативи плати за спеціальне використання прісних водних ресурсів затверджуються Кабінетом Міністрів за поданням Міністерства охорони навколишнього природного середовища за погодженням із Міністерством економіки і Міністерством фінансів. Для водокористувачів, водозабезпечення яких здійснюється із водогосподарських систем, тобто комплексів, взаємопов'язаних водних об'єктів – річок, водосховищ, каналів, озер, підземних вод й інших об'єктів, нормативи плати встановлюються у копійках за 1 куб. м води, використаної із водогосподарської системи. Для водокористувачів, виробничі потреби яких задовольняються без вилучення води з водного джерела і для яких не встановлюється ліміт використання прісних водних ресурсів, нормативи плати визначаються: для ГЕС – в копійках за 100 куб. м води, пропущеної через турбінні агрегати; для вантажного самохідного і несамохідного флоту – в копійках за 1 тоннаж-добу експлуатації флоту; для пасажирського флоту – в копійках за 1 місце-добу експлуатації флоту [2, 289]. При використанні води, що надходить із змішаних джерел (поверхневі, підземні), норматив її використання обчислюється за середньозваженими вимірами з урахуванням установлених постачальникові лімітів використання води з різних джерел і відповідних нормативів плати. Об'єктом обчислення плати за спеціальне використання водних ресурсів є обсяг води, яку водоспоживачі використовують для власних потреб, незалежно від того, надходить ця вода безпосередньо з водогосподарських систем (поверхневих чи підземних джерел) чи від інших водокористувачів. Підприємства, що використовують для потреб охолодження обладнання оборотну систему водопостачання, плату вносять тільки за воду, яку забирають із водогосподарських систем і використовують на підживлення оборотної системи. При використанні води одночасно з виробничими цілями на потреби об'єктів соціально-культурного призначення, житлово-комунального господарства, підсобного сільського і рибо-водного господарства або інших допоміжних служб плата вноситься за всю використану воду. Плата за спеціальне використання водних ресурсів не справляється: за воду, що використовується для задоволення питних і господарсько-побутових потреб населення; за підземну воду, яка є сировиною для технологічного процесу вилучення корисних копалин; за підземну воду, яка вилучається з надр разом із корисними копалинами; за підземну воду, яка вилучається з надр для усунення шкідливої дії води (забруднення, підтоплення, засолення, заболочення, зсуви тощо); за воду, що пропускається через турбіни гідроакумулюючих станцій (ГАЕС), які функціонують у комплексі з гідроелектростанціями; за воду, що забирається підприємствами і організаціями для забезпечення випуску мальків цінних промислових видів риб та інших водних живих ресурсів у природні водойми і водосховища; за воду, що використовується для протипожежних потреб; за воду, що використовується для потреб зовнішнього благоустрою територій міст і населених пунктів; за воду, що забирається для перекидання її у маловодні регіони каналами та водогонами міжбасейнового та внутрішньобасейнового перерозподілу водних ресурсів; за морську воду [2, 289]. Розміри платежів за спеціальне використання водних ресурсів обчислюються квартальним розрахунком виходячи із фактичного обсягу використаної води, встановленого ліміту та нормативів плати з урахуванням пільг. При використанні води одночасно з виробничими цілями на потреби об'єктів соціально-культурного призначення, житлово-комунального господарства, підсобного сільського і рибо-водного господарства або інших служб плата обчислюється за всю використану воду виходячи з фактичного обсягу використаної води, встановленого ліміту, нормативів плати з урахуванням пільгових коефіцієнтів. За понадлімітне використання водних ресурсів плата обчислюється і справляється у п'ятикратному розмірі. Кількість води, що використовується, визначається підприємством-водокористувачем на підставі даних первинного обліку за показниками вимірювальних приладів. У разі відсутності водовимірювальної апаратури витрати води можуть визначатися розрахунком за обсягом виробленої продукції чи наданих послуг, норми водовитрат на одиницю продукції, характеристик працюючих насосів, витрат електроенергії або іншими можливими методами. Підприємства-водокористувачі щоквартально складають за встановленою формою розрахунок плати за спеціальне використання водних ресурсів і подають його податковим та водогосподарським органам не пізніше 15 числа місяця, наступного за звітним кварталом. Сплата платежу проводиться платниками щоквартально у 5-денний строк із дати, встановленої для подання розрахунку [2, ]. У межах встановленого ліміту платежі відносяться на валові витрати виробництва, а за понадлімітне їх використання стягуються з прибутку, що залишається у розпорядженні суб'єкта підприємницької діяльності. Плата за спеціальне використання водних ресурсів загальнодержавного значення в розмірі 80 відсотків перераховується до державного бюджету і 20 відсотків – до місцевих бюджетів. Плата за спеціальне використання водних ресурсів місцевого значення надходить до місцевих бюджетів. Контроль за правильністю обчислення і своєчасністю сплати до бюджетів платежів за спеціальне використання водних ресурсів здійснюється державними податковими адміністраціями. 1.3. Збір за забруднення навколишнього природного середовища Збір за забруднення навколишнього природного середовища запроваджено з метою вирішення екологічних проблем, збереження природного середовища, а також для створення джерел фінансування відповідних природоохоронних заходів. Збір введений Законом України "Про охорону навколишнього природного середовища" від 25 червня 1991 року. Збір за забруднення навколишнього природного середовища сплачують підприємства, установи, організації, а також громадяни за: викиди в атмосферу забруднюючих речовин стаціонарними і пересувними джерелами забруднення; скиди забруднюючих речовин у водні ресурси і підземні горизонти; розміщення відходів у навколишньому природному середовищі [2, 293]. Ставки збору запроваджуються урядом Автономної Республіки Крим та місцевими державними адміністраціями на підставі лімітів викидів та скидів забруднюючих речовин і розміщення відходів, що були встановлені Кабінетом Міністрів України в січні 1992 року, а також базових нормативів плати за них, встановлених Кабінетом Міністрів у грудні 1996 року. Об'єктами обчислення збору є: обсяги забруднюючих речовин, які викидаються в атмосферне повітря або скидаються безпосередньо у водний об'єкт, та обсяги відходів, що розміщуються у спеціально відведених для цього об'єктах, – для стаціонарних джерел забруднення; обсяги фактично спожитих видів пального, завдяки використанню якого утворюються забруднюючі речовини, – для пересувних джерел забруднення [2, ]. Нормативи збору встановлюються Кабінетом Міністрів України як фіксовані суми в гривнях за одиницю основних забруднюючих речовин та розміщення відходів. Ліміти викидів і скидів забруднюючих речовин та розміщення відходів визначаються на підставі затверджених проектів нормативів граничне допустимих викидів. Ліміти встановлюються за класами токсичності речовин і розраховуються в тоннах на рік. Щорічні ліміти скидів у водні об'єкти загальнодержавного значення визначаються дозволами на спеціальне водокористування, які видають органи Мінекобезпеки. Ліміти скидів щодо об'єктів місцевого значення визначаються у дозволах на спеціальне водокористування, які видаються місцевими державними адміністраціями. За понадлімітні обсяги викидів, скидів забруднюючих речовин та розміщення відходів збір обчислюється і сплачується у п'ятикратному розмірі. При відсутності у платника затверджених лімітів викидів від стаціонарних джерел забруднення, скидів і розміщення відходів та за їхні понадлімітні обсяги збір обчислюється і сплачується в п'ятикратному розмірі. Суми збору за забруднення навколишнього природного середовища обчислюються платниками самостійно щоквартально наростаючим підсумком з початку року як добуток затверджених лімітів, фактичних обсягів викидів, нормативів збору, коригувальних коефіцієнтів, що враховують територіальні екологічні особливості. Загальна сума збору визначається як сума збору в межах ліміту і за понадлімітні викиди. Збір за забруднення навколишнього природного середовища в межах ліміту відноситься на валові витрати виробництва та обігу. За перевищення встановлених лімітів – справляється за рахунок прибутку, що залишається в розпорядженні платника. В середньому розмір збору за забруднення навколишнього природного середовища складає від 0,02 відсотка до 3 відсотків валових витрат підприємства [2, 295]. Платежі за забруднення навколишнього природного середовища провадяться платниками у вигляді авансових платежів рівними частинами від розрахункового річного розміру платежів щоквартально до 15 числа першого місяця наступного кварталу. Остаточний розрахунок з платежів за звітний рік здійснюється відповідно до фактичної кількості викинутих і скинутих забруднюючих речовин та розміщення відходів у 10-денний строк після подання платниками річного звіту про кількість викидів і скидів забруднюючих речовин та розміщення відходів за формами статистичної звітності, а для платників, що не складають таких звітів, – за довідками платників, що подаються органам Мінекобезпеки про фактичну кількість викидів і скидів забруднюючих речовин і розміщення відходів. Збір за забруднення навколишнього природного середовища перераховується платниками у співвідношенні: 30 відсотків – до державного бюджету, 70 відсотків – до місцевих бюджетів. 1.4. Збір за геологорозвідувальні роботи Збір за геологорозвідувальні роботи запроваджено з метою компенсації витрат бюджету для здійснення робіт, пов'язаних з .приростом запасів корисних копалин для забезпечення вітчизняних підприємств мінерально-сировинними ресурсами, а також відображення у собівартості та цінах на добувну продукцію складу витрат на роботи з пошуку і розвідки родовищ корисних копалин. Платниками збору за геологорозвідувальні роботи, виконані за рахунок державного бюджету, є підприємства і організації всіх видів господарської діяльності незалежно від форм власності, що видобувають корисні копалини, а також фізичні особи, які займаються цією діяльністю як підприємці. При цьому суб'єкти підприємницької діяльності повинні мати спеціальні дозволи (ліцензію) на пошук (розвідку) та експлуатацію родовищ корисних копалин, за винятком підземних вод. Об'єктом обчислення збору є обсяг видобутих корисних копалин (для нафти, конденсату, газу природного тощо) та обсяг погашених у надрах запасів корисних копалин (для інших корисних копалин). Нормативи збору затверджуються Міністерством економіки України за участю Міністерства фінансів України за поданням Державного комітету України з геології та використання надр і встановлюються за одиницю виміру корисних копалин. Діючі нині нормативи затверджені наказом Міністерства економіки України від 20 грудня 1995 року № 187. При обчисленні збору слід урахувати, за рахунок яких коштів виконувалися геологорозвідувальні роботи на родовищах, де здійснюється видобуток корисних копалин. Так, користувачі надр, які здійснюють видобуток корисних копалин на родовищах, геологорозвідка яких повністю здійснювалася за рахунок коштів державного бюджету, обчислюють суму збору, виходячи з обсягів видобутих корисних копалин і нормативів збору з урахуванням індексу інфляції. При здійсненні користувачами надр видобутку корисних копалин на родовищах, геологорозвідка яких виконувалася частково за рахунок власних коштів, суму збору обчислюють, виходячи з обсягів видобутих корисних копалин, нормативів збору з урахуванням індексу інфляції та із застосуванням до суми збору відповідних коефіцієнтів [2, 296]. Збір за геологорозвідувальні роботи, виконані за рахунок державного бюджету, не справляється за видобуток: раніше погашених запасів корисних копалин, зарахованих у процесі розробки родовищ до категорії втрачених у надрах і документально підтверджених; вуглеводневої сировини із свердловин (нерентабельних) з метою недопущення вибухонебезпечних газопроявів; додаткових (понад проектні обсяги нафти і газу) – протягом 10 років від часу одержання ліцензії на експлуатацію родовищ; підземних вод, які не використовуються у господарстві. Від сплати збору звільняються землевласники і землекористувачі, які здійснюють у встановленому порядку видобуток корисних копалин місцевого значення для власних потреб або користуються надрами для господарських і побутових потреб на наданих їм у власність чи користування земельних ділянках [2, 297]. Платники подають розрахунок збору за геологорозвідувальні роботи, виконані за рахунок державного бюджету, до 15 числа місяця, що настає за звітним кварталом, до органів державної податкової служби за місцем їх реєстрації. Протягом звітного кварталу платниками збору сплачуються до бюджету за перший та другий місяць кварталу авансові внески збору до 20 числа відповідно другого та третього місяця звітного кварталу в розмірі третини суми збору, нарахованої за попередній звітний квартал. Остаточна сплата збору за звітний квартал здійснюється 19 числа місяця, наступного за звітним кварталом, з урахуванням сплачених авансових внесків. Збір зараховується до державного бюджету в повному обсязі та відноситься на валові витрати виробництва. Суми збору, не внесені у встановлені строки, сплачуються з нарахуванням пені у розмірі 120 відсотків облікової ставки НБУ від суми недоїмки за кожний день несвоєчасної сплати. Суб'єкти підприємницької діяльності – платники збору несуть відповідальність за правильне обчислення і своєчасну сплату відрахувань до бюджету, а також за правильне складання і своєчасне подання податковим адміністраціям встановленої звітності. До платників, які своєчасно не подали до податкових адміністрацій відповідну звітність, застосовуються фінансові санкції, передбачені Законом України "Про Державну податкову службу в Україні". 1.5. Плата за лісові ресурси За економічним змістом плата за використання лісових ресурсів виражає фінансові відносини держави з підприємствами, організаціями та населенням з приводу передавання у їхнє користування лісових ресурсів. Її призначення – відшкодувати витрати держави на відтворення лісових угідь. До складу плати за використання лісових ресурсів включається плата від пня, яку вносять лісозаготівельники за відпускання їм лісу на пні, вітровальну, буреломну деревину, виручка від продажу гілок, хмизу, кори, бересту, живиці, новорічних ялинок та інших другорядних лісних матеріалів і відходів лісозаготівель. Крім того, плата за використання лісових ресурсів містить суми, виручені від продажу лісогосподарськими розсадниками лісокультурного, декоративного, плодового та ягідного посадкового матеріалу, а також виручки від реалізації лісгоспами заготівельного насіння деревних, плодових і кущових порід та від продажу вилученого у лісопорушників лісу, безхазяйної деревини і лісопродукції [2, 298]. Плата за використання лісових ресурсів включає також доходи, отримані від продажу житлових, виробничих і господарських будівель, зведених у лісі лісозаготівельниками, заготівельниками другорядних лісних матеріалів та не прибраних ними протягом року після закінчення у цьому місці робіт; пеню, що стягується з лісозаготівельників, заготівельників другорядних лісних матеріалів і окремих громадян, за надані в установленому порядку відстрочення на заготівлю та вивезення деревини і другорядних лісних матеріалів, а також за несвоєчасне внесення до бюджету сум плати за використання лісових ресурсів; суми, стягнені з підприємств, організацій, установ та громадян для відшкодування збитку, заподіяного лісному господарству лісопорушниками у лісах державного значення. Плата від пня за деревину, що відпускається на пні всім лісозаготівельникам, обчислюється і стягується лісгоспами на підставі лісорубних білетів і ордерів. За цими документами здійснюються заготівля другорядних лісних матеріалів та інші роботи. Лісорубні білети видають лісгоспи усім без винятку лісозаготівельникам і заготівельникам другорядних лісних матеріалів, ордери – лісничі та їхні помічники на відпускання лісу на пні та заготівлю другорядних лісних матеріалів. Підставою для нарахування плати від пня можуть бути також довідки лісозаготівельників про кількість фактично заготовленої деревини, акти перевірок, здійснених фінансовими органами [2, 299]. Плата від пня за ліс, що відпускається на пні з лісів державного значення, стягується з лісозаготівельників за деревину основних лісних порід за таксами, затвердженими місцевими органами влади. Громадянам деревина на пні відпускається за таксами, встановленими для лісозаготівельників. Такси за деревину, що відпускається на пні, диференційовані за породами (сосна, модрина, кедр, ялина, ялиця, дуб, ясен, клен, береза тощо); якістю деревини (ділова, дров'яна); сортаментами (велика, дрібна, середня); лісоекономічними поясами (поясами); лісотаксовими розрядами (розрядами), які визначаються залежно від відстані вивезення заготовленої деревини до залізниці спільного користування чи до водних шляхів. Плата за другорядні лісні матеріали, а також за побічне користування лісом стягується за таксами, що затверджуються місцевими органами влади. Плата за садівний матеріал, насіння деревних, кущових та плодових порід нараховується лісгоспами за діючими на них цінами. Продукція побічного користування, що надійшла в розпорядження лісгоспів, а також вилучена у лісопорушників та безхазяйна, реалізується лісгоспами державним і кооперативним заготівельним організаціям за заготівельними цінами. Плата від пня за деревину, що відпускається на пні, вноситься в дохід бюджету тими лісозаготівельниками, на ім'я яких виписані лісорубні білети і ордери. Лісозаготівельники несуть повну відповідальність за своєчасність перерахування до бюджету сум плати від пня та інших видів плати за використання лісових ресурсів. Усі заготівельники за строками внесення в дохід бюджету сум плати від пня за деревину, що відпускається на пні, розподілені на дві групи. До першої належать державні лісозаготівельні організації, державні підприємства, бюджетні установи, організації та підприємства, військові частини, кооперативні підприємства, громадські організації. Вони вносять платежі до бюджету в році, на який виділений лісорубний фонд, у такі строки, відсотки: 15.02. – 15; 15.03. – 10; 15.04. – 10; 15.06. – 10; 15.07. – 10; 15.09. – 15; 15.11. – 15; 15.12. – 15 [2, 300]. Друга група – це колективні господарства та населення, вони вносять платежі до бюджету при отриманні лісорубних білетів в розмірі 100 відсотків. Лісозаготівельні організації та підприємства, віднесені до першої групи платників, вносять в дохід бюджету суми плати від пня за встановленими строками в зазначених процентах, виходячи з загальної вартості деревини, відпущеної за лісорубними білетами з лісорубного фонду цього року. Якщо загальна вартість деревини, відпущеної за лісорубними білетами, не перевищує встановленого розміру, суму плати від пня за строками не розбивають, а вносять до бюджету повністю при отриманні в лісгоспі лісорубних білетів. У такому самому порядку вноситься до бюджету плата від пня за лісорубними білетами, виданими в рахунок лісорубного фонду наступного року [2, 300]. У разі заготівлі деревини в обсязі, більшому за дозволені за лісорубними білетами, лісгосп повністю стягує з лісозаготівельників вартість фактично заготовленої деревини. Незалежно від способу обліку відпускання лісу на пні з лісозаготівельників, які допустили неповне вирубування лісу або які зовсім не проводили заготівлю деревини, дозволеної до вирубки за виписаними лісорубними білетами, платежі плати від пня стягуються повністю в бюджет. Плата за другорядні лісні матеріали і за побічне користування вноситься в дохід бюджету повністю при видаванні лісгоспом лісорубних білетів. З плати за використання лісових ресурсів надається ряд пільг. Звільняються від внесення до бюджету плати від пня лісгоспи за деревину, яку вони заготовляють у порядку догляду за лісами; навчально-дослідні лісні господарства Міністерства освіти і науки; підприємства Міністерства зв'язку за деревину, що вирубується в процесі поточного утримання міжміських телефонно-телеграфних ліній зв'язку; підприємства Міністерства шляхів сполучення за деревину, що вирубується в процесі поточного утримання водовідвідних та інших споруд шляхового господарства в межах смуги відводу, за винятком лісозахисних смуг уздовж лінії залізничних колій [2, 301]. Відповідальність за правильне і своєчасне стягнення сум плати за використання лісових ресурсів несуть лісгоспи. Відповідно до положень Лісового кодексу України від 21 січня 1994 p. № 3852-ХІІ плата за використання лісових ресурсів державного значення зараховується до державного бюджету у розмірі 80 відсотків і 20 відсотків – відповідно до бюджетів Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя. Плата за використання лісових ресурсів місцевого значення зараховується до бюджетів адміністративно-територіальних одиниць в розмірі 100 відсотків. 1.6. Плата за користування надрами Платниками плати за користування надрами є фізичні та юридичні особи – суб'єкти підприємницької діяльності усіх форм власності, їх об'єднання, філії, відділення, представництва та інші відокремлені підрозділи, юридичні особи, що не є суб'єктами підприємницької діяльності; нерезиденти та їх постійні представництва, які здійснюють в межах території економічної зони видобування корисних копалин та використовують надра у цілях, не пов'язаних з видобуванням корисних копалин. Від плати за користування надрами звільняються: землевласники і землекористувачі, які здійснюють в установленому порядку видобування корисних копалин місцевого значення для власних потреб (тобто без реалізації, іншої передачі видобутої мінеральної сировини і продукції її переробки) або користуються надрами для господарських і побутових потреб на наданих їм у власність або користування земельних ділянках; користувачі надр – за проведення регіональних геолого-геофізичних робіт, геологічних зйомок, інших геологічних робіт, у тому числі розвідувального буріння з відбором зразків, проб, спрямованих на загальне вивчення надр, пошуки і розвідку родовищ корисних копалин, роботи з прогнозування землетрусів і дослідження вулканічної діяльності, інженерно-геологічних, еко-лого-геологічних на палеонтологічних досліджень, контролю за режимом підземних вод, а також за виконання інших робіт, що проводяться без порушення цілісності надр, якщо вони виконуються за рахунок Державного бюджету України, бюджету Автономної Республіки Крим та місцевих бюджетів; користувачі надр – під час організації геологічних об'єктів природно-заповідного фонду; користувачі надр – за здійснення розвідки корисних копалин у межах гірничого відводу, наданого їм для видобування корисних копалин [2, 302]. Об'єктами оподаткування є [2, 302]: фактично видобуті (погашені) балансові та позабалансові запаси корисних копалин; розміри ділянки надр, що надається у користування або використовується у цілях, не пов'язаних з видобуванням корисних копалин. Розмір плати за користування надрами встановлюється Кабінетом Міністрів з урахуванням компенсації витрат держави на пошукові та розвідувальні роботи. Плата за користування надрами розподіляється між бюджетами у розмірах, визначених законодавством України. Вноситься плата за користування надрами щоквартально до 20 числа місяця, наступного за звітним кварталом. Розділ 2. Розрахунок розмірів платежів за деякими видами забруднення 2.1. Визначення розмірів платежів за викиди в атмосферу забруднюючих речовин стаціонарними джерелами забруднення Проводиться у такий спосіб [23, 295]: 1) плата за викиди в атмосферу забруднюючих речовин стаціонарними джерелами забруднення запроваджується з метою економічного стимулювання проведення атмосферо-охоронних заходів, упорядкування джерел їх фінансування і кредитування та відшкодування народногосподарських збитків, завданих забрудненням атмосферного повітря стаціонарними об'єктами; 2) платежі за викиди в атмосферу забруднюючих речовин стаціонарними джерелами забруднення компенсують економічні збитки від негативного впливу забрудненого атмосферного повітря на здоров'я людей, об'єкти житлово-комунального господарства, сільськогосподарські угіддя, водні, лісові, рибні і рекреаційні ресурси, основні фонди промисловості та транспорту; 3) розмір платежу за викиди в атмосферу забруднюючих речовин стаціонарними джерелами забруднення має дві складові: плата в межах установлених лімітів (тимчасово погоджених) викидів забруднюючих речовин; плата за перевищення лімітів викидів забруднюючих речовин; 4) розмір платежу за викиди в атмосферу забруднюючих речовин стаціонарними джерелами забруднення (Пас) визначається як сума платежів за кожний вид забруднюючої речовини за формулою [23, 296]: де п – кількість забруднюючих речовин; Пасі – сума платежу за і забруднюючу речовину, що визначається за формулою [23, 296]: де Нбі – базовий норматив плати за викиди в атмосферу 1 т і-ї забруднюючої речовини в межах ліміту, грн./т; Млі - маса річного викиду і-ї забруднюючої речовини в межах ліміту, т; Кп – коефіцієнт кратності плати за понадлімітний викид в атмосферу забруднюючої речовини; МЛі – маса понадлімітного річного викиду в атмосферу і-ї забруднюючої речовини, т; Кінд – коефіцієнт індексації; 5) коефіцієнт, що враховує територіальні соціально-екологічні особливості (Km), залежить від чисельності мешканців населеного пункту, його народногосподарського значення і розраховується за формулою [23, 296]: Кт = Кнас – Кф, де Кнас – коефіцієнт, що залежить від чисельності жителів населеного пункту і визначається за табл. 2.1; Кф – коефіцієнт, що враховує народногосподарське значення населеного пункту. Сума штрафів повинна відраховуватись до державного фонду, а потім асигнуватися на розвиток системи заходів проти забруднення повітряного басейну на державному рівні. Таблиця 2. Значення коефіцієнту Кнас у залежності від кількості мешканців населеного пункту [23, 296]. Населення (тис. чол.) \| Кнас до 100 \| 1,00 100,1-250 \| 1,20 250,1 -500 \| 1,35 500,1-1000 \| 1,55 більше 1000 \| 1,80 Лише одна Луганська ГРЕС викидає в повітря газів і золи від 160 тис. т до 210 тис. т на рік. Максимальні разові концентрації SО2 у повітрі при висоті труб 120 м на відстані 3 км від ГРЕС досягали 0,80-2,08 мг/м3, а на відстані 0,5 км від ГРЕС зафіксовано 45-разове перевищення ГДК. Підвищення труб до 250 м дещо зменшує навантаження в радіусі 3 км, але збільшує територію викидів. За даними лабораторії промислової санітарії Луганської ГРЕС, на відстані до 8 км концентрація SО2 в атмосфері становила 0,2-0,4 мг/м3, пилу – 0,33-50 мг/м3. Викиди ГРЕС шкодять навколишньому середовищу, зокрема лісам. Зменшується приріст деревини, в лісовій підстилці збільшується вміст SО2, Са2+ (в 2-3 рази перевищує контроль), відбувається її підлужування (на 1,0-1,2 одиниці рН). Ґрунти забруднюються кадмієм, нікелем, хромом, міддю та кобальтом. У підкислених ґрунтах погано розвиваються сільськогосподарські культури (особливо бобові та олійні), в лісах гинуть дуби [23, 297]. При виробництві 1 т аміачної селітри в повітря викидається до 2 кг часток нітрату амонію. На відстані 2-10 км від комбінату по виробництву мінеральних добрив знижується врожайність сільськогосподарських культур на 5-10%, а на відстані 2-5 км – до 30%, на відстані до 1 км утворюється мертва зона, де нічого не росте. Викиди спричиняють кислотні дощі, які підкислюють ґрунти і води. В цьому випадку, якщо збитки завдаються державним підприємствам, то відшкодування їх отримує держава, а коли приватним підприємством, то збитки відшкодовуються власникам приватних підприємств. Аналіз укрупнених показників збитків свідчить, що найнадійнішим є показник, що характеризує збитки, спричинені одиницею шкідливих викидів і одиницею концентрації забрудника. Найпростіший спосіб – використання середніх питомих збитків, які припадають на 1 т відходів. Однак кількість викидів і розмір збитків не завжди знаходяться у пропорційній залежності. При невеликих викидах можна умовно прийняти, що збитки сільського, лісового і комунального господарств, а також промисловості ростуть прямо пропорційно кількості викидів [23, ]. Визначивши розміри збитків, необхідно прагнути до їх зменшення. Прогноз розвитку території, прискорення науково-технічного прогресу, вдосконалення галузей народного господарства повинні враховувати показники прогнозу збитків від забруднення атмосфери. Стратегія в сфері охорони повітряного басейну передбачає вибір важливих соціальних, економічних і технічних напрямків, шляхів використання ресурсів і технічних засобів. Без показників економічних збитків у виборі стратегії також не обійтися. В даний час на захист атмосфери припадає близько 10% від усіх витрат на охорону навколишнього середовища. Натомість економічні збитки від забруднення повітряного басейну складають понад 40%. Отже необхідні зміни у структурі вказаних витрат у бік збільшення видатків на охорону повітря. Показник економічних збитків дозволяє визначити найзбитковіші галузі й регіони. Вкладання в них коштів дозволяє максимально їх використовувати. Необхідно враховувати не тільки прямі витрати, але й усі витрати і збитки – від одержання сировини до використання готової продукції. Наприклад, при оцінці ефективності переходу на електричну енергію, енергію сонця, вітру, відпливу, енергію рік та на інші нетрадиційні види енергії. Потрібно враховувати економічні збитки, пов'язані з експлуатацією бензинових двигунів, збитки при добуванні і переробці палива, збитки від транспорту тощо. Оцінюючи перспективи використання електромобілів, треба врахувати економічні витрати на виробництво акумуляторів. Тільки такий повний облік може дати відповідь на запитання, варто чи ні впроваджувати екологічно чисті технології [23, 298]. Розрізняють поняття фактичного і очікуваного (планово-проектного, прогнозного) чистого економічного ефекту природозахисних заходів. Фактичний економічний ефект визначають для здійснюваних заходів одноваріантно на основі порівняння фактичних витрат і досягнутого економічного результату. Очікуваний чистий економічний ефект визначають на різних етапах формування планів проектування, створення, освоєння нової природоохоронної техніки на основі багатоваріантного аналізу очікуваних витрат і результатів з метою вибору варіанту природозахисних заходів, які забезпечили б досягнення максимального економічного ефекту при збереженні всіх вимог щодо чистоти навколишнього середовища. 2.2. Визначення економічних збитків від забруднення землі Для забезпечення гармонійного розвитку всіх галузей народного господарства, задоволення зростаючих потреб суспільства необхідне впровадження ефективних заходів з недопущення забруднення сільсько-господарських земель. Для визначення економічної ефективності таких заходів необхідно, перш за все, кількісно та в грошовому виразі оцінити втрати сільського господарства внаслідок забруднення довкілля відходами промислового виробництва. Слід оцінювати фактичні і прогнозні економічні втрати, визначати економічну ефективність заходів щодо їх зменшення і недопущення. Впливом забруднення вважають прямі збитки (недовиробництво) частини продукції (заржавіле обладнання, зниження продуктивності праці через хвороби, зменшення продуктивності сільськогосподарського і лісового виробництва) або непрямі втрати, тобто додаткові затрати (ремонт обладнання, профілактика та відпочинок людей, внесення додаткових добрив, отрутохімікатів, догляд за рослинами та ін.). Екологічні ж втрати досі не визначені в економічних розрахунках, що пов'язано із складними методиками визначення втрат, які мають певні особливості [23, 142]. Перша особливість – багатоадресність; шкідливі відходи надходять до навколишнього середовища, де від них страждають суміжні підрозділи народного господарства; через недобір продукції страждають і самі підприємства-забруднювачі. В цих умовах важливо знайти конкретних винуватців. Друга особливість – збитки не є будь-яким самостійним видом вартості, а є звичайними виробничими затратами або зменшенням економічних результатів (обсягу продукції, прибутку, рентабельності та ін.). Третя особливість – поступове зростання як обсягу забрудненості, так і ціни ресурсів, отже втрати стають вагомішими. Сучасне виробництво через недосконалість технологій несе в собі певний антагонізм, відтворюючи два протилежні процеси: створення і руйнування. Щодо першого – створюються корисні для людини продукти і різні матеріальні цінності. Разом з тим, іде процес руйнування, внаслідок чого забруднюється природне середовище. При цьому в одному технологічному процесі співіснують дві принципово різні технології. Перша – створює матеріальні цінності, друга – екологоочисна. Виробничі цілі досягаються за рахунок економіки; досягнення екологічних цілей стримує матеріальне виробництво. Відтворення забрудненого середовища здійснюється за рахунок очисних технологій. Затрати на функціонування певної технології формують вартість природного середовища, яка входить в собівартість одержаного продукту і спричиняє економічні втрати. Екологічна технологія не має економічних орієнтирів, отже стає тягарем для виробника. Вартість очисної системи часом сягає 15-20% загальної вартості основних фондів підприємства, а іноді більше, отже підвищує собівартість продукції. Тому підприємства не прагнуть до екологічно-чистого виробництва. Екологія має свій економічний критерій – величина, що характеризує недопущення економічних втрат [23, 142]. На основі даних щодо недобору врожаю, зниження продуктивності худоби, економісти різних країн прагнули оцінити величину економічних збитків, понесених через забруднення атмосфери. Для оцінки величини економічних втрат у вартісному виразі необхідно визначити величину втрат певного виду несільськогосподарської продукції. Разом з тим, на урожайність сільськогосподарських культур впливає багато факторів і виділити вплив, принаймні одного з них досить важко, тому необхідно застосувати метод контрольних ділянок певних регіонів, який базується на економічному аналізі порівняльних даних про забруднення площі певного виду культури із даними контрольної ділянки, яка не забруднена атмосферним повітрям. При цьому використовується одна агротехнічна технологія [23, 144]. Відхилення даних про врожайність забрудненої площі буде означати вплив фактора забруднювача атмосфери. Метод контрольних районів використовують через зниження продуктивності худоби і птиці (зменшення приплоду і приросту молодняку, надоїв молока, продукування шерсті, яєць тощо).
1 2 3 4 5 Категория: Екологія \| Добавил: Aspirant (20.04.2014)
Просмотров: 481 \| Рейтинг: 0.0/0

Всего комментариев: 0


Имя *:
Email *:

Код *: