Реферат на тему:Основні стратегії екологізації суспільного виробництва - Екологія - Реферати - Каталог статей

Реферат на тему:Основні стратегії екологізації суспільного виробництва. Зміст 1.Вступ 2. Основні стратегії екологізації суспільного виробництва 3.Завдання, принципи та етапи вирішення регіональних проблем енергетики 4.Висновок 5. Використана література Вступ На сучасному етапі розвитку цивілізації, особливо після того, як значною мірою відвернута реальна загроза ядерної катастрофи у зв’язку з відсутністю відкритого протистояння двох антагоністичних суспільних систем, надзвичайно гострою стала проблема ресурсо-екологічної безпеки існування людства. При цьому зазначена проблема, на нашу думку, не може бути вирішена як за допомогою силових методів, так і односторонніх дій будь-якої країни, оскільки сьогодні мають місце тісна ресурсо-екологічна взаємозалежність усіх держав світу та тотальний, всезростаючий транскордонний антропотехногенний вплив на біосферу Землі в цілому. Магістральний напрям і головний метод підвищення рівня ресурсо-екологічної безпеки життєдіяльності нинішнього й наступних поколінь полягає у радикальній перебудові взаємовідносин між людиною і природою на основі переходу всіх без винятку країн на модель сталого, екологозрівноваженого та екологобезпечного соціально-економічного розвитку, цілеспрямованої екологізації міжнародного економічного і науково-технічного співробітництва, надання пріоритету ресурсо-екологічним чинникам при розв’язанні політичних, національних та інших проблем сучасності. З цією метою до вирішення окресленої проблематики повинні якнайактивніше підключатися не лише вчені, здебільшого екологи та біологи, а й економісти, політики і фахівці різних галузей промисловості та аграрного виробництва, діяльність яких пов’язана з масштабним використанням природних ресурсів і завдає великої шкоди всім складовим елементам довкілля та біосфері загалом. Основні стратегії екологізації суспільного виробництва Надійне, достатнє, якісне та екологічно безпечне задоволення потреб соціально-економічного розвитку всіх регіонів України в енергетичних ресурсах загального вжитку, недопущення дефіцитів і диспропорцій у кількісних та якісних показниках енергозабезпечення споживачів незалежно від їх розміщення на території країни є одними з найважливіших функцій державного управління, що здійснюються центральними та місцевими органами влади згідно з адміністративно-територіальним поділом країни. Основними суб’єктами чинного адміністративно-територіального поділу України є 27 територіальних угруповань (регіонів), у тому числі АР Крим, 24 області, міста Київ та Севастополь. Регіони України суттєво відрізняються за площею території, чисельністю і рівнем урбанізації населення, природним потенціалом, рівнем розвиненості та темпами розвитку суспільного виробництва, його галузевою структурою. Це зумовлює значну територіальну нерівномірність виробництва і споживання енергоресурсів за обсягами та видами (рисунок 14.1), істотно різні впливи енергетики на населення та довкілля кожного регіону. Найбільшими споживачами паливно-енергетичних ресурсів є Донецька, Луганська, Дніпропетровська, Запорізька та Харківська області, які разом споживають 58,3% паливних ресурсів країни, у тому числі 86,7% вугілля, 42% природного газу, 27% нафти і нафтопродуктів. У 2000 році означені п’ять областей спожили 73,8 млрд. кВт год. або 60,5% загального електроспоживання України (нетто). Питома вага електроспоживання інших регіонів України, за винятком м. Київ, коливається в межах від 0,7% до 3%. Найменшими споживачами електричної енергії є Волинська (0,7% у 2000 році) та Закарпатська (0,9%) області. Обсяги максимального і мінімального споживання теплової енергії Донецькою і Закарпатською областями відрізняються на сьогодні майже у 30 разів – 29 млн. Гкал та 1 млн. Гкал відповідно, хоча 1990 року вони відрізнялися в 13,5 разу (54 млн. Гкал та 4 млн. Гкал відповідно). Налагодження сталого енергозабезпечення регіонів в умовах територіальної нерівномірності енергоспоживання та видобутку первинних енергоресурсів можливе завдяки існуванню загальнодержавних мереж транспортування енергетичних ресурсів кількох взаємозамінних видів від місць їх виробництва (видобутку) на території країни і за її межами до будь-яких місцевих споживачів енергії. Розбудову таких систем, а саме: об’єднаної електроенергетичної системи країни, єдиних систем трубопровідного транспортування та розподілу нафти і газу, які охоплюють на сьогодні всі регіони України, було здебільшого завершено в 70-80 роки минулого століття. В цей же період було, в основному, побудовано існуючі системи централізованого теплопостачання (ЦТ) промисловості й побуту, які охоплюють майже всіх теплових споживачів у великих містах і промислових зонах, та розгалужені системи централізованого забезпечення сіл і малих міст необхідними видами котельно-пічного палива кінцевого вжитку – природним і стисненим газом, сортовим вугіллям і дровами. Існуючі системи централізованого електропостачання, газопостачання, теплопостачання і паливопостачання в цілому здатні забезпечити рівні можливості регіонального розвитку. Однак їх функціонування за сучасних економічних умов суттєво ускладнилося. Такі системи споруджувалися під гаслом суцільної електрифікації, теплофікації та газифікації країни в період “дешевих” цін на первинні та кінцеві енергоносії, виходячи із соціальної, а не економічної парадигми. В останні 10-15 років, унаслідок суттєвого подорожчання всіх видів палива, втрати платоспроможного попиту, вимивання обігових коштів в умовах кризи платежів, якісний та кількісний розвиток систем централізованого енергозабезпечення майже припинився. Наразі це зумовило їх технічну відсталість, значну зношеність основного та допоміжного обладнання, застиглість технологій на рівні 60-70 років минулого століття. Зношене і морально застаріле обладнання таких систем у більшості не відповідає сучасним вимогам щодо енергетичної ефективності, економічності, екологічності та раціонального природокористування, не кажучи про надійність та якісні показники енергозабезпечення. Реальні витрати на генерацію, транспорт і розподіл електричної та теплової енергії, видобуток і розподіл природного і скрапленого газу, вугілля та вуглебрикетів не відповідають також купівельній спроможності споживачів у багатьох регіонах країни. У 2000-2002 рр. рівні суспільного виробництва на душу населення, рівні інвестицій, середньої заробітної плати та безробіття відрізнялися по регіонах у декілька разів, що визначає істотну диференціацію платоспроможного попиту промислових підприємств і населення у різних регіонах країни. Внаслідок цього в багатьох регіонах існує необхідність соціального захисту як споживачів, так і регіональних виробників і постачальників енергії за рахунок адміністративного стримування цін на основні енергоносії, надання державних і регіональних дотацій споживачам і виробникам енергії, перехресного субсидування комунальної сфери промисловістю за рахунок диференціації тарифів на електричну енергію, природний газ, теплову енергію, що є несумісним з ринковими принципами функціонування енергетики і сприяє подальшому її занепаду. Існуюча система територіального розміщення об’єктів електроенергетичної галузі країни характеризується концентрованим розташуванням основної частини генеруючого обладнання теплової енергетики, а саме 11-и з 14-и потужних вугільних ТЕС, у межах Донецького вугільного басейну. Антропогенне забруднення навколишнього середовища Донецької, Луганської, Запорізької та Дніпропетровської областей об’єктами теплової електроенергетики, які не оснащено ефективними засобами газоочищення, посилюється фоновими шкідливими викидами підприємств металургійної та хімічної промисловості. Чималий внесок у забруднення повітря Донбасу роблять діючі об’єкти вуглевидобувної та вуглепереробної промисловості, численні горючі терикони і відвали вугільних порід, що утворювалися протягом минулих років. Уже на сьогодні, в умовах лише 30% завантаженості ТЕС, стан повітряного басейну багатьох міст Донбасу, де мешкає значна кількість населення країни, є близьким до критичного. Прогнозні оцінки перспективних рівнів споживання палива та енергії, виконані на підставі відповідних прогнозів змін енергоспоживання галузей економіки за базовим сценарієм розвитку (рисунок 14.2), показують, що попри очікувані структурні зрушення у сфері суспільного виробництва, масштабне впровадження енергозбереження, нерівномірний регіональний розподіл споживання палива та енергії залишиться подібним до сучасного. При цьому на 2030 рік майже для всіх регіонів очікується більше, ніж двократне збільшення рівнів енергоспоживання з досягненням 15% перевищення рівня 1990 року. Поряд із цим нерівномірне розміщення об’єктів електроенергетики є однією з причин стійкого дефіциту генерації в декількох регіонах країни. Незадовільний стан електрозабезпечення регіонів з гостродефіцитним електробалансом (адміністративні обмеження електроспоживання, раптові віялові відключення, понаднормативні відхилення напруги та частоти) є особливо відчутними у прикордонних регіонах, які обслуговувалися раніше від джерел електроживлення, розташованих нині на території суміжних країн, у регіонах незавершеного будівництва потужних атомних електростанцій. До гостродефіцитних регіонів з найбільш незадовільним умовами електрозабезпечення належать АР Крим (дефіцит генерації понад 700 МВт), де було припинено будівництво Кримської АЕС, Полтавська, Сумська, Чернігівська (сумарний дефіцит генерації понад 950 МВт), Одеська (дефіцит понад 500 МВт), Закарпатська (дефіцит понад 160 МВт) області. Стан теплозабезпечення місцевих споживачів від систем централізованого теплопостачання у період 1990-2000 рр. характеризується значним, майже двократним зниженням рівнів відпуску тепла практично в усіх регіонах та територіальною нерівномірністю теплоспоживання. Структура відпуску теплової енергії за типами генеруючих потужностей характеризується зниженням частки найбільш економічних джерел – електричних станцій. Так, відпуск тепла від електричних станцій в Донецькій області зменшився з 16 млн. Гкал до 6 млн. Гкал, у Харківській – з 9 млн. Гкал до 4 млн. Гкал. Зниження частки відпуску тепла ТЕС пояснюється переходом промислових споживачів на власні котельні. Це призводить до перевитрат палива в енергетичній системі. Технологічні проблеми розвитку централізованих систем регіонального теплозабезпечення пов’язані з вирішенням питань оновлення технологічного обладнання ТЕЦ загальною потужністю до 4000 МВт і районних котельних, більшість з яких відпрацювали парковий ресурс, а також теплотрас загальною протяжністю близько 20 тис. км, 40% з яких потребують заміни найближчими роками. Однак кошти на відновлення встановленого обладнання відсутні, оскільки більшість постачальників теплової енергії працюють в умовах від’ємної рентабельності. Цьому сприяє, зокрема, неузгоджена політика призначення тарифів на електричну і теплову енергію від ТЕЦ з боку НКРЕ та місцевих органів влади. Місцеві системи централізованого теплопостачання характеризуються неукомплектованістю засобами обліку теплової енергії, особливо гарячої води в населення. Відсутні єдині правила комерційного обліку теплової енергії. Все це не сприяє виникненню та підтримці конкурентних відносин у сфері теплопостачання, економічній зацікавленості постачальників тепла у проведенні енергозберігаючої політики. Стан забезпечення регіональних споживачів котельно-пічним паливом у 1990-2000 рр. характеризується скороченням поставок вугілля, вугле- і торфобрикетів – основних видів палива, що використовувалися в децентралізованому секторі теплопостачання. В цілому по Україні обсяги побутового споживання вугілля і продуктів його переробки зменшилися у 8,7 разу. У понад п’ять разів знизилися обсяги поставок населенню скрапленого газу. Дефіцит поставок вугілля частково компенсується за рахунок газифікації населених пунктів регіонів мережним газом, загальні обсяги споживання якого зросли в 1,8 разу порівняно з 1990 роком. Однак якісні зміни структури побутового паливопостачання по-різному вплинули на загальні обсяги споживання котельно-пічного палива. За даними офіційної статистики, у АР Крим, Вінницькій, Донецькій, Житомирській, Закарпатській, Запорізькій, Кіровоградській, Луганській, Черкаській та Чернівецькій областях відбулося зниження загальних обсягів постачання всіх видів палива населенню у 2-2,5 разу. Водночас у більшості регіонів загальний рівень побутового споживання палива залишився майже таким, що і в 1990 році, а в Івано-Франківській, Львівській, Рівненській та Харківській областях навіть зріс в 1,1-7 разу. Разом із тим, у 14 регіонах, де частка вугілля у побутовому споживанні котельно-пічного палива перевищувала 1990 року 50%, існує загальний енергетичний дефіцит. У найбільш тяжкому стані перебувають АР Крим, Донецька, Черкаська та Кіровоградська області, де дефіцит побутового палива перевищує 50%. Фінансово-економічні вади існуючої системи регіонального електрозабезпечення зумовлюються монопольною залежністю споживачів від місцевих постачальників електричної та теплової енергії, які можуть завищувати тарифи на свої послуги для місцевих суб’єктів підприємницької діяльності, створювати труднощі споживачам, які вдаються до розбудови власних когенераційних установок і децентралізованих котелень. Такий стан є наслідком законодавчої неврегульованості питань щодо повноважень місцевих органів влади в питаннях антимонопольної діяльності. Крім цього, нагальною проблемою регіональної енергетики є недоліки наявної системи відносин на Оптовому ринку електричної енергії України, яка виключає поставки електричної енергії від електричних станцій до споживачів за двосторонніми договорами. При цьому промисловий споживач, що фактично живиться від шин електростанції, повинен оплачувати витрати організацій-постачальників, які фактично не беруть участі в поставках. Недоліки систем енергозабезпечення в соціально-політичному аспекті існують як для споживачів, так і для виробників енергії. По-перше, вони пов’язані із суттєвою нерівномірністю якісних характеристик електропостачання регіонів України. Всі споживачі енергодефіцитних регіонів потерпають від незадовільного стану електропостачання, а промислові споживачі, крім того, від високих цін на цю послугу. Негативний соціальний вплив мають нерівні ціни і незадовільні рівні надійності та комфортності комунального теплопостачання регіонів. У багатьох населених пунктах через наявність солідарної заборгованості мають місце масові відключення гарячої води і навіть систем опалення, що викликає обурення дисциплінованих платників. Соціальний аспект проблеми для виробників енергії пов’язаний з існуванням масового безробіття у містах та населених пунктах, які утворювалися поблизу об’єктів вуглевидобувної промисловості, що припиняють існування, та великих об’єктів електроенергетики і атомної енергетики й промисловості, що перебувають у стані незавершеного, припиненого будівництва або закриття (Кримська АЕС, м. Славутич, Чигиринська АЕС, Одеська АТЕЦ та інші). Підтримка існування таких населених пунктів, соціальний захист їх населення, вирішення проблем безробіття створюють значні складнощі для місцевих органів влади навіть у разі виділення коштів на закриття об’єктів енергетики відповідним галузевим організаціям. Стратегічно важливою регіональною проблемою енергетики України, з огляду на існуючу загрозу регіональній енергетичній безпеці, є досягнення мінімально необхідного рівня самоенергозабезпечення кожного з регіонів країни. Завдання, принципи та етапи вирішення регіональних проблем енергетики Основні завдання стратегічного розвитку систем енергозабезпечення регіонів країни у довгостроковій перспективі перелічено нижче: а) Підвищення екологічної чистоти видобутку та використання власного вугілля в електроенергетиці, промисловості, комунальній енергетиці зі зниженням антропогенного забруднення повітряного та водного басейнів регіонів розташування до рівня екологічної безпечності. Ліквідація екологічно шкідливих наслідків функціонування вугільної промисловості та енергетики минулих років, пов’язаних з цим техногенних порушень ландшафту. Перехід на повну утилізацію відходів вугільної промисловості та теплової енергетики, безлюдні та малолюдні технології вуглевидобутку. б) Докорінне підвищення надійності, якості та енергетичної безпеки поставок електричної енергії в усі регіони від об’єднаної енергетичної системи країни, ефективності та маневрової здатності об’єктів генерації, технічного рівня внутрішніх магістральних електричних мереж, місцевих (локальних) і міжрегіональних електричних мереж з їх закільцьовуванням та резервуванням, повноцінне об’єднання ОЕС України з енергосистемами Європи та країн СНД. Ліквідація лімітів та обмежень споживання в регіонах з дефіцитом власної генерації. в) Освоєння економічно досяжних регіональних (місцевих) покладів горючих копалин, вторинних енергетичних ресурсів, нетрадиційних і поновлюваних джерел енергії для генерування теплової та електричної енергії. Забезпечення розвитку власних децентралізованих джерел генерації електричної енергії з досягненням необхідного рівня енергетичної безпеки місцевих об’єктів промисловості та комунально-побутової сфери. г) Повна реалізація місцевих потенціалів енергозбереження та підвищення енергоефективності. д) Ліквідація дефіцитів котельно-пічного палива для комунально-побутової сфери та населення регіонів. Завершення газифікації та електрифікації теплопостачання сіл і малих міст. е) Вирішення питань соціально-економічного розвитку та соціального захисту робітників ПЕК, населення міст і поселень, утворених об’єктами паливно-енергетичного комплексу, що закриваються. є) Ліквідація монополізму та забезпечення справедливої конкуренції у сфері постачання енергетичних ресурсів регіональним споживачам. Основними принципами та пріоритетами державного управління перспективним розвитком систем енергозабезпечення регіонів є: а) Забезпечення єдиного державного управління функціонуванням магістральних і міждержавних електричних та нафтогазових мереж, диспетчерського управління паралельно працюючими електричними станціями та енергоустановками всіх форм власності та регіональної належності, що видають потужність в єдині електричні мережі, а також всіма об’єктами системи газо- і нафтопостачання. б) Забезпечення і контроль додержання єдиних правил технічної експлуатації енергетичних установок, норм і стандартів у сферах їх експлуатації, навчання та кваліфікаційної атестації експлуатаційного персоналу. в) Забезпечення і контроль додержання єдиних правил ведення та державного моніторингу комерційного обліку енергетичних ресурсів і води, єдиних форм статистичної звітності для всіх територіальних об’єктів енергетики. г) Впровадження єдиної системи державного моніторингу екологічним станом повітряного та водних басейнів на базі незалежних регіональних систем екологічного контролю. д) Оптимальне поєднання принципів централізації та поміркованої децентралізації регіонального електрозабезпечення та теплозабезпечення, виходячи з наявного потенціалу, можливостей освоєння, економічно обґрунтованих рівнів використання місцевих паливно-енергетичних ресурсів – замінників імпорту та екологічних обмежень, зумовлених місцевими природними рекреаційними властивостями. е) Стимулювання геологорозвідувальних робіт, спрямованих на пошук місцевих паливних і геотермальних ресурсів, приватних і регіональних ініціатив з освоєння покладів місцевого значення, державний контроль за їх ощадливим використанням. є) Організаційне та економічне стимулювання освоєння економічно досяжних потенціалів енергозбереження та підвищення енергоефективності у місцевих системах енергозабезпечення, інвестиційна та організаційна підтримка конкурентоспроможних проектів освоєння місцевих поновлюваних джерел енергії (мала гідроенергетика, геліоенергетика, геотермальна енергетика, сонячна енергетика, біоенергетика). ж) Сприяння приватним ініціативам у сфері комерційного використання позабалансових і відпрацьованих покладів вугілля, нафти та газу, утилізації та комерційного використання відходів вуглевидобутку і вуглезбагачення, золошлакових відходів теплової енергетики, шахтного метану. з) Впровадження та неухильне додержання принципу справедливої конкуренції у сфері комунального тепло- та електрозабезпечення, поставок енергоносіїв для населення. и) Впровадження дієвих важелів та механізмів соціального захисту населення з низькими доходами шляхом надання адресних дотацій безпосередньо споживачам енергії та палива. і) Надання державної екологічної броні підприємствам-боржникам, припинення енергоживлення яких загрожує життю та здоров’ю населення, антропогенному забрудненню навколишнього середовища. ї) Надання коштів, спрямованих на соціальний захист робітників підприємств паливно-енергетичного комплексу та відповідної соціальної інфраструктури, що закриваються, в розпорядження місцевих органів влади. й) Пропаганда енергозберігаючого світогляду в населення регіонів. Підтримка творчих ініціатив у сфері винаходів, розробок і впровадження ефективної та екологічно чистої енергетичної техніки. Основним питанням організації державного управління регіональним енергозабезпеченням є розмежування функцій, повноважень і сфер відповідальності центральних та регіональних органів влади, органів місцевого самоврядування у питаннях економічного, технологічного та господарського управління загальнодержавними і регіональними системами енергозабезпечення, організації та регулювання діяльності енергетичних ринків, антимонопольної діяльності. Відповідальність за належне забезпечення регіонів кінцевими видами енергетичних ресурсів – електричною енергією, тепловою енергією, паливними ресурсами та прийнятних екологічних умов функціонування енергетики регіонів повинні нести у перспективі регіональні органи влади та органи місцевого самоврядування. Здійснення цих функцій в умовах переходу до лібералізованих ринків енергетичних ресурсів, що діють за принципом двосторонніх угод між постачальниками та споживачами енергоресурсів, полягатиме у підтримці конкуренції між постачальниками енергії, протидії монопольним проявам з боку регіональних енергопостачальних компаній, у стимулюванні розвитку місцевих джерел енергії, проведенні цілеспрямованої регіональної політики енергозбереження та підвищенні енергоефективності, в екологічному моніторингу об’єктів паливно-енергетичного комплексу, в проведенні політики соціального захисту неплатоспроможних споживачів з використанням коштів державних і регіональних бюджетів. Окремим пунктом взаємодії центральних та регіональних органів влади буде консолідація державних і регіональних бюджетів у сфері інвестиційної діяльності, спрямованої на реконструкцію та екологізацію територіальних об’єктів ПЕК, ліквідацію шкідливих наслідків їх функціонування минулих років, нове енергетичне будівництво в інтересах регіонів, освоєння місцевих покладів горючих копалин, створення міжрегіональних мереж транспорту енергії, на соціальний захист працівників паливно-енергетичного комплексу, звільнених через закриття збиткових підприємств енергетики. Планування розвитку систем регіонального енергозабезпечення здійснюється центральними та регіональними органами влади на підставі розробки і взаємного погодження перспективних програм енергозабезпечення соціально-економічного розвитку кожного з регіонів та країни в цілому з урахуванням пріоритетів стратегічного розвитку енергетики. Вдосконалення та розвиток систем енергозабезпечення регіонів країни має здійснюватися поетапно, на підставі комплексного впровадження адміністративних, економічних та законодавчо-правових механізмів державного управління. Основний принцип здійснення державної політики у сфері енергетики полягає в концентрації зусиль і коштів державного та регіональних бюджетів на вирішенні актуальних питань розвитку енергетики країни, пов’язаних з енергетикою даного регіону. Головними завданнями першого етапу, який охоплює період до 2015 року, є такі: а) В період до 2005 року з метою забезпечення нормативно-правових передумов стимулювання розвитку енергетики регіонів, створення нормативно-правової бази фінансування заходів з реалізації муніципальної реформи шляхом консолідації бюджетних асигнувань з позабюджетними коштами, а також з коштами громадських організацій, благодійних фондів, окремих підприємств, установ, організацій та громадян, а також удосконалення взаємовідносин на енергетичних ринках, зокрема ринку електроенергії, газу, тепла, стимулювання енергозбереження, самостійного енергозабезпечення регіонів, належить розробити і прийняти: · Закон України “Про стимулювання розвитку регіонів”; · Стратегію економічного та соціального розвитку регіонів до 2011 року; · Нормативно-правову базу щодо реалізації Закону України “Про затвердження Загальнодержавної програми розвитку малих міст”; · Закон України “Про державну програму реформування, модернізації та розвитку комунальної енергетики України”; · нову редакцію Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні”; · Закон України “Про розмежування повноважень виконавчої влади та органів місцевого самоврядування”; · Закон України “Про місцеві податки та збори”; · Закон України “Про право комунальної власності та управління об’єктами комунальної власності”; · Закон України “Про органи самоорганізації населення”; · Закон України “Про примірний статут територіальної громади”; · Закон України “Про теплопостачання”; · Закон України “Про комбіноване виробництво теплової та електричної енергії (когенерацію) та використання скидного енергетичного потенціалу”; · Закон України “Про засади функціонування ринку природного газу”; · Закон України “Про внесення змін до деяких законів України у зв’язку із прийняттям Закону України “Про енергозбереження”; · Закон України “Про облік енергетичних ресурсів”; · Закон України “Про внесення змін до деяких законів України у зв’язку із прийняттям Закону України “Про електроенергетику” (щодо відповідальності за правопорушення в електроенергетиці)”; · Закон України “Про регулювання природних монополій та суміжних ринків у паливно-енергетичному комплексі”; · Закон України “Про енергетичний аудит”. б) Водночас необхідно розробити регіональні концепції довгострокового розвитку енергетики силами регіональних органів влади. Центральні органи влади на підставі узагальнення регіональних програм розробляють Національну енергетичну програму розвитку України на п’ятирічні терміни, яка передбачає формулювання програмних завдань щодо розвитку загальнодержавних систем енергозабезпечення в інтересах всіх регіонів країни, в тому числі з визначенням регіональної пріоритетності реконструкції, модернізації та нового будівництва електростанцій, електричних і газових мереж, розвитку місцевої енергетики та енергозбереження за рахунок інвестицій з консолідованих коштів регіональних і державних бюджетів, здійснення інвестиційних проектів у сфері екології енергетики та ліквідації наслідків її функціонування минулих років (рекультивація земель, териконів та відвалів, утилізація вуглевмісності та золошлакових відходів для потреб будівництва), в тому числі за рахунок створення відповідного фонду суспільно-корисних робіт для тимчасово незайнятих робітників. в) На підставі цього розробити та погодити у термін до 2006 року з центральними органами влади програми довгострокового розвитку енергетики регіонів, які б визначали конкретні механізми економічного стимулювання енергозбереження та підвищення енергоефективності на регіональному рівні, умови і правила приватизації теплових електростанцій і ТЕЦ місцевого значення. г) Здійснити першочергові заходи, спрямовані на вирішення найбільш гострих питань регіонального енергозабезпечення: · проведення першочергової реконструкції пиловугільних енергоблоків 200 МВт і 300 МВт, установлених на ТЕС Донецької, Луганської, Дніпропетровської та Запорізької областей з установленням ефективних електрофільтрів, уведення в дослідно-промислову експлуатацію енергоблока 225 МВт з котлом ЦКШ на Старобешівській ТЕС; · припинення експлуатації та часткова консервація неефективних і екологічно небезпечних енергетичних блоків ТЕС Донецького басейну загальною потужністю до 5 ГВт; · освоєння ефективної промислової технології збагачення енергетичного вугілля для одного з реконструйованих енергоблоків з поступовим переходом на 100% збагачення рядового енергетичного вугілля при поступовому переведенні на нього всіх реконструйованих енергоблоків; · оснащення двох енергоблоків ТЕС дослідно-промисловими установками комплексного газоочищення різних типів для подальшого опрацювання оптимальних технологій екологізації пиловугільних ТЕС і дослідно-промисловими установками екологічно чистої водопідготовки; · проведення передбачених стратегією розвитку вугільної промисловості України організаційно-технічних заходів щодо екологізації вуглевидобутку; · проведення передбачених “Програмою науково-технічного розвитку Донецької області” заходів щодо ліквідації наслідків функціонування вугільної галузі минулих років з корисною утилізацією вуглевмісних порід териконів і відвалів; · з метою значного поліпшення умов електрозабезпечення АР Крим, Одеської, Полтавської, Сумської та Чернігівської областей і регіонів України з гострим дефіцитом власної генерації згідно зі стратегією розвитку електричних мереж України здійснити будівництво державних міжрегіональних магістральних ліній електропередачі від Запорізької, Хмельницької та Рівненської АЕС для передачі 3000 МВт потужності нових енергоблоків сумарною потужністю 2000 МВт і енергоблока 1000 МВт ЗАЕС, що простоює, в східну частину АР Крим, Одеську область, електродефіцитні східні регіони; · здійснити реконструкцію Камиш-Бурунської ТЕЦ з установленням двох екологічно чистих пілотних парогазових енергоблоків 70 МВт і Сімферопольської ТЕЦ з установленням газотурбінних надбудов і доведенням її потужності до рівня 300 МВт, здійснити будівництво Ізмаїльської ТЕЦ з двома ПГУ-70; · здійснити пілотний проект реконструкції парової турбіни Р-50 Кременчуцької ТЕЦ (Полтавська область) із збільшенням її встановленої потужності до 100 МВт для його подальшого впровадження на інших ТЕЦ України; · здійснити процес акціонування та приватизації ТЕЦ під інвестиційні пропозиції з передачею частки акцій у розпорядження місцевих органів влади; · для часткового зниження електричної дефіцитності Закарпатської області провести будівництво першої черги каскаду ГЕС на р. Тиса; · впорядкувати систему тарифікації теплової енергії від ТЕЦ, забезпечивши прибутковість систем централізованого теплозабезпечення, провести поступову заміну 40-50% трубопроводів теплових мереж місцевих СЦТ; · шляхом забезпечення вільного доступу до електричних мереж регіональних енергетичних компаній для видачі потужності створити необхідні передумови для широкого впровадження в місцевих системах теплопостачання когенераційних установок малої та середньої потужності з доведенням їх сумарної встановленої потужності до 90 МВт; · створити необхідні стимули для приватної ініціативи з метою впорядкування цивілізованого видобутку позабалансового вугілля побутового призначення, поставок сортового вугілля у регіони України з гострим дефіцитом побутового котельно-пічного палива, а саме АР Крим, Донецьку, Кіровоградську, Черкаську області; · з метою ефективного вирішення соціальних проблем населених пунктів, утворених при об’єктах ПЕК, роботу яких припинено, передати у розпорядження місцевих органів влади відповідні цільові кошти державного бюджету. Здійснення заходів першого етапу дозволить вирішити основні питання, пов’язані з організацією структури управління регіональним енергозабезпеченням, узгодженим регулюванням ринків енергетичних ресурсів центральними і регіональними регулюючими органами. Буде створено необхідні передумови для можливості ефективної роботи ТЕЦ з їх прискореним розвитком, поступовою заміною зношених теплотрас, створено економічні механізми стимулювання енергозбереження на рівні регіонів, упровадження місцевих високоефективних джерел генерації на базі когенераційних установок, частково вирішено соціальні проблеми населених пунктів енергетиків. Частково буде розв’язано проблему екологізації вугільної галузі та електроенергетики регіонів Донбасу, суттєво поліпшаться умови електрозабезпечення гостродефіцитних регіонів України, підвищиться рівень власної генерації у АР Крим, Полтавській, Одеській та Закарпатській областях. Буде створено необхідні передумови для ліквідації диспропорцій у кількісному та якісному забезпеченні регіонів котельно-пічним паливом кінцевого вжитку. Другий етап (2016-2030 рр.) вирішення проблем регіональної енергетики передбачає: · закінчення комплексної реконструкції існуючих ТЕС Донбасу та інших вугільних ТЕС з поетапним 100% оснащенням ефективними системами зниження викидів золи, окислів сірки та частково азоту. Це забезпечить суттєве покращання техніко-економічних показників роботи електроенергетики екологічно небезпечних регіонів та виконання необхідних екологічних вимог; · завершення формування мережі магістральних ліній електропередач 220 кВ – 750 кВ з суттєвим підвищенням надійності електрозабезпечення всіх регіонів України, переведення національної енергосистеми на паралельну роботу з енергосистемами Росії і Західної Європи з покращанням якісних показників її роботи; · завершення реконструкції ТЕЦ і теплових мереж систем централізованого забезпечення населених пунктів із поліпшенням їх ефективності та екологічності; · широке впровадження систем децентралізованої електроенергетики з подвоєнням встановленої потужності когенераційних установок; · закінчення будівництва та введення в експлуатацію каскаду ГЕС на р. Тиса потужністю 160 МВт з повною ліквідацією електродефіцитності Закарпатської області; · масштабне впровадження інвестиційних проектів у галузі енергозбереження з досягненням економії палива у розмірі до 40% рівня споживання 2000 року; · масштабне впровадження систем генерації на нетрадиційних і поновлюваних джерелах енергії у південних областях України та в АР Крим з поступовим доведенням рівня самостійної забезпеченості цих регіонів України електричною енергію до 30% від рівня споживання; · широкий розвиток конкурентних відносин у сфері регіонального постачання електричної енергії, теплової енергії та палива. Висновок Позитивні зрушення в економіці та енергетиці країни, в законодавчо-нормативній сфері суттєво вплинуть на залучення коштів – приватного капіталу, регіональних бюджетів, муніципалітетів для розвитку генеруючих потужностей та покращання стану в тепловій та нетрадиційній енергетиці країни при суттєвій державній підтримці цих напрямів розвитку енергетики. На кінець етапу нормальний розвиток і функціонування систем регіонального енергозабезпечення України забезпечуватимуться за рахунок дії ринкових механізмів за мінімального необхідного втручання держави в регулювання діяльності взаємовідносин між споживачами і постачальниками енергії на відповідних сегментах ринку. При цьому широкого розвитку набудуть системи комбінованого виробництва електричної та теплової енергії, нетрадиційні та поновлювані джерела енергії (за підтримки держави). Використана література 1. Писарев В.Д. Экологическая безопасность как компонент национальной безопасности США // США: экономика, политика и идеология. – 1997. – № 7. – С. 5. 2. Цит. за: Таранов П.С. Эмоции ума. Книга всемирных рекордов интеллекта. Мысли, микро-эссе, афоризмы. – Симферополь, Реноме, 1997. Т. 2. – С. 137. 3. Трегобчук В., Веклич О. Необхідність еколого-економічної моделі ринкових реформ в Україні // Економіка України. – 1997. – № 4. – С. 12-23.
1 2 3 4 5 Категория: Екологія \| Добавил: Aspirant (22.04.2014)
Просмотров: 241 \| Рейтинг: 0.0/0

Всего комментариев: 0


Имя *:
Email *:

Код *: