Реферат на тему:Основи конструктивної енвайронменталістики - Екологія - Реферати - Каталог статей

Реферат на тему:Основи конструктивної енвайронменталістики. План 1. Екологічна конверсія – актуальна проблема конструктивної енвайронменталістики. 2. Методи захисту навколишнього природного середовища (НПС). 3. Класифікація основних забруднювачів навколишнього природного середовища. 1. Екологічна криза засвідчує, що біосфера та її компоненти є досить крихкими структурами. Вони почали інтенсивно руйнуватися під впливом глобального антропогенезу та втрачати сприятливі для людини властивості. Оскільки якість життя людини визначається сукупністю не лише матеріальних, духовних, соціальних, демографічних, але й екологічних компонентів, то в умовах екологічної кризи вона почала знижуватися. В інтересах збереження людської цивілізації виникла необхідність у перегляді традиційно прийнятих у виробництві пріоритетів. Усі види виробництва для пом’якшення їхньої несприятливої дії на навколишнє середовище, необхідно екологізувати. Екологізація – це поширення екологічних принципів та підходів на природничі та гуманітарні науки, на виробничі процеси та соціальні явища. У сфері матеріального виробництва, екологізація природокористування включає в себе три компоненти: А) максимальну ефективність користування ресурсами; Б) відтворення ресурсів та їхня охорона від виснаження; В) найбільш доцільні способи використання ресурсів. Конкретних можливостей екологізації досить багато. В області виробництва це перехід на безвідходні технології, бережне використання не відновлювальних ресурсів, економія енергії, відновлення лісів, повне знешкодження всіх видів відходів до їхнього надходження до навколишнього середовища. Така зміна виробництва отримала назву екологічної конверсії. Екологічна конверсія є умовою забезпечення невід’ємного права кожної людини на використання екологічно чистого навколишнього середовища. Але така точка зору на екологічну кризу та шляхи виходу з неї поки не є загальноприйнятою. Окремі технократично настроєні спеціалісти та політики вважають, що матеріальне виробництво не несе відповідальності за розвитком кризових ситуацій. Неоднозначна й думка щодо глибини екологічної конверсії. Деякі фахівці вважають, що у людства є тільки один вихід – повністю повернутися до гармонії відносин “людина – природне середовище”, яка була характерною для доіндустріального етапу розвитку цивілізації. Інші вважають, що технічна могутність людства, що викликала екологічну кризу, забезпечить і здолання його наслідків. Засновником течії “назад до природи” є Ж.Ж. Руссо, а К. Стоун та А. Леопольд розробили особливий напрямок – енвайронменталізм, як найбільш осучаснений варіант уявлень Ж.Ж. Руссо. Отже, зо тлумаченням Н.Ф. Реймарса – енвайронментологія – комплексна дисципліна про середовище навколо людини, в основному природне, його якості та охорону. 2. Під методами захисту НПС розуміють комплекс технологічних, технічних і організаційних заходів спрямованих на зниження, або повне виключення антропогенного забруднення біосфери. Універсальних методів звичайно не існує, тому радикально вирішити проблему забруднення НПС на сьогоднішній технічній стадії розвитку людства не можливо (пригадайте рівень споживання ресурсів і кількість відходів, масштаби впливу на НПС). Отже лише поєднання декількох раціонально підібраних і науково обґрунтованих заходів в кожному конкретному випадку може привести до бажаних ефектів, результатів по захисту (охороні) НПС. Для цього використовують такі методи: технологічні – це безпосередній вплив на технологічні процеси, які виступають джерелом забруднення, в наслідок чого з’являються нові технології (утилізаційні, зберігаючі, чисті і т. д.). організаційно-технічні – зменшення концентрації та рівня забруднення на шляхах їх розповсюдження від виробництва до біосфери, тобто використання технічних засобів захисту та проведення організаційно-планувальних заходів. Перша група методів вирішує проблему значно ефективніше, але є досить трудоємкою та значно дорожчою: відбувається реконструкція підприємств, закриття старих і будівництво нових з використанням альтернативних технологій, проводяться спеціальні науково дослідні роботи, вирішується цілий ряд завдань соціально-економічного плану, наприклад перекваліфікація працюючих, автоматизація, комп’ютеризація виробництва. Друга група методів є дещо вигіднішою, але вони мають локальний характер дії і не знищують причину, яка викликає забруднення. Загальна класифікація методів захисту НПС від антропогенних забруднень приведена на рис., з розгляду якої слідує, що при проведені технологічних заходів по боротьбі з забруднювачами НПС використовують прямі та побічні методи. Прямі методи дозволяють знизити масу, об’єм, концентрацію і рівень забруднення безпосередньо в джерелі їх утворення в технологічному процесі. Приклад: зменшення вмісту сірки в паливі; створення електромобілів і т. д. Побічні методи не забезпечують безпосереднього зниження рівня забруднення в його джерелі, але мінімізує його або виключає утворення забрудників при проведенні наступних технологічних процесів. Приклад: використання прогресивних методів литва; заміні газової зварки на електричну, а далі на лазерну і т. д. Найвища форма удосконалення технології виробництва – створення замкнутих технологічних процесів, систем оборотного водопостачання і безвідходної технології, що можливо тільки при узгоджені прямих та побічних методів. Під безвідходною технологією розуміють замкнуті технологічні процеси, при яких відходи кожного попереднього процесу виступають вихідною сировиною для наступного. Прикладом цієї технології – кругообіг речовин та енергії в природі. Майбутнє за технологічними методами захисту НПС як самими прогресивними і екологічними. Саме втілення на всіх етапах виробництва безвідходної технології дозволить повністю зняти проблему антропогенного забруднення біосфери. Організаційно-технічні методи, використання яких не зв’язано з безпосереднім впливом на джерело забруднення, використовується для захисту НПС шляхом: § розосередження джерел забруднення; воно не захищає безпосередньо НПС від забруднень, але дозволяє знизити локальне навантаження шкідливих речовин на біосферу до допустимих концентрацій і рівнів, з нейтралізацією яких природа справляється ще сама; § локалізація джерел забруднення за рахунок ізоляції, герметизації, екранування, а також захоронення відходів, що дозволяє обмежити розповсюдження забруднювачів в біосфері; § очистки (повної чи до допустимих концентрацій) викидів, які надходять в біосферу з допомогою спеціальних технічних устаткувань і апаратів, що використовують фізичні, хімічні, фізико-хімічні і біохімічні способи очистки і обеззараження забруднювачів; На цьому рівні розвитку технології використання організаційно-технічних методів виступають основним способом боротьби з забруднювачами НПС. 3. Джерело антропогенного забруднення біосфери – неутилізовані відходи різних виробництв, які утворилися в результаті обміну речовин і енергії сучасних промислових підприємств з НПС. Класифікація, наведена на рис. 2, показує, що всі забруднювачі можуть бути об’єднані в дві основні групи: матеріальні і енергетичні. До матеріальних забруднювачів відносять неутилізовані хімічні інертні відходи виробництва (механічні забруднення) і всі хімічні активні з’єднання і елементи, які попадають в біосферу і вступають у взаємодію з її компонентами (хімічне забруднення). Об’єднання механічних і хімічних забруднень в одну групу обумовлено тим, що велика частина цих речовин здійснює на НПС два види впливу. В основу класифікації матеріальних забруднень покладено їх агрегатний стан, токсичність і вплив на живі організми. За характером впливу на живі організми забруднення поділяються на п’ять груп: § загальносоматичні, які викликають отруєння всього організму (оксид вуглецю, ціаністі сполуки, свинець, ртуть, бензол, миш’як і інші); § дратуючі, які викликають дратівливість дихального тракту і слизових оболонок (хлор, аміак, сірчистий газ, фтористий водень, оксиди азоту, озон, ацетон і інші); § сенсибілізуючі, діють як аллергіни (формальдегід, різноманітні розчинники і лаки на основі нітро- і нітросполук і інші); § канцерогенні, які викликають злоякісні пухлини (бензопірен, нікель, аміни, оксиди хрому, азбест, родон і інші); § мутагенні, які приводять до зміни спадкової інформації (свинець, марганець, радій, уран і інші). Хімічні інертні (нетоксичні) забруднення, попадаючи в живі організми, при певних концентраціях можуть спричиняти дратівливі дії і накопичуватися в дихальних шляхах в наслідок поганої розчинності в біологічних середовищах. В основному це пил металів і їх оксидів (чавун, сталь, алюміній), пластмас, деревина, скло і інші. Матеріальні забруднювачі також негативно впливають на рослинний світ і неживу природу. Вливаючи негативно на НПС, забруднювачі, в свою чергу, піддаються певному впливу самого середовища. За цією ознакою вони можуть бути віднесені до стійких (які не руйнуються) і руйнуючих під впливом хіміко-біологічних процесів. Деякі види забруднень, наприклад, радіоактивні відходи, можуть одночасно матеріальними і енергетичними. Спільна шкідлива дія матеріальних і енергетичних забруднень на атмосферу значно загострює їх дію. Енергетичні забруднення – промислові теплові викиди, а також всі види випромінювань і полів, які впливають на природне середовище (фізичне забруднення). Одна з особливостей енергетичного забруднення – обмеженість сфери їх активного впливу. Друга особливість енергетичних забруднень, на відміну від матеріальних, що вони в своїй більшості ( за винятком теплових та іонізуючих випромінювань) впливають на біосферу лише під час їх виробництва і не акумулюються в природі. Тому вони поділяються на акумулюючі і не акумулюючі. Джерела забруднення біосфери можуть бути зосереджені (точкові) і розосереджені, а за характером прояву – безперервної та періодичної дії. Література: Аксенов И.Я. Транспорт: история, современность, перспективы, проблемы. Отв. Ред. Хачатуров Т.С.- М.: Наука, 1985. Бобровников Н.А. защита окружающей среды от пыли на транспорте.- М.: Транспорт, 1984. Боков В.А., Лущик А.В. Основы экологической безопасности. – Симферополь: Сонат, 1998. – 224с. Борейко В.Е. История охраны природы Украины. – К., 1997. – 301с. Владимиров А.М., Ляхин Ю.И. Охрана окружающей среды. – Л., 1991. – 423с. Всемирная стратегия охраны природы //Природа и ресурсы. – 1982. – №4. – С.9. Гавриленко М. Охороняймо природу. – Полтава, 1982. Гильзин К.А. В мире транспорта.- М.: Транспорт, 1978. Глуховский И.В. и др. Современные методы обезвреживания, утилизации и захоронения токсичных отходов промышленности: Учебное пособие. – К.: ГИПК Минэкобезопасности Украины, 1996. – 100с. Голубев И.Р., Новиков Ю.В. Окружающая среда и транспорт.- М.:Транспорт, 1987.- 207 с. Григорьев А.А. Экологические уроки прошлого и современности. – Л., 1991. – 129с. Гутаревич Ю.Ф. Охрана окружающей среды от загрязнения выбросами двигателя.- К.: Урожай, 1989. Дворкин Л.И., Пашков И.А. Строительные материалы из отходов промышленности: Учебное пособие. – К.: Высшая школа, 1989. – 208с. Дедю И.И. Экологический энциклопедический словарь. – Кишенев, 1990. – 406с. Дорст фон Бернд. Устойчивое развитие: Охрана природы и развитие — две стороны одной медали //Курьер ЮНЕСКО. – 1987. – Ноябрь. С.5-8.
1 2 3 4 5 Категория: Екологія \| Добавил: Aspirant (22.04.2014)
Просмотров: 220 \| Рейтинг: 0.0/0

Всего комментариев: 0


Имя *:
Email *:

Код *: