Реферат на тему:Організація водопостачання населених місць - Екологія - Реферати - Каталог статей

Реферат на тему:Організація водопостачання населених місць. Населення необхідно забезпечувати достатньою кількістю води, до того ж якісною. Вода не повинна викликати ніяких патологічних змін з боку організму, бути причиною розповсюдження заразних захворювань, а також викликати неприємні відчуття своїм вигля-дом, смаком і запахом. При організації водопостачання населення враховується наяв-ність й характер джерела води, його доступність, можливість одержати достатню кількість води потрібної якості. При виборі джерела води враховуються дебіт його і якість води, яка значною мірою визначається походженням і умовами формування, а також характе-ром і ступенем її забруднення. При цьому необхідно також врахувати перспективи розвитку даного населеного пункту і його благоустрій. При всій різноманітності джерел води можна все ж таки вказа-ти на їх можливий дебіт. У великих річках кількість води обчис-люється в сотнях і тисячах метрів кубічних за секунду, в малих до 2-3 м3/с. Повноводність річок змінюється по сезонах року: різко зростає під час весняного паводка І знижується в літню межень. Вирішуючи питання водопостачання із відкритих водойм, орієнту-ються на середній рівень кількості води в літні місяці, встановлений за ряд років. Природно, що для водопостачання може бути викори-стана лише частина дебіту водойми. Дебіт артезіанських свердловин дорівнює в середньому 10-18 м3/год, шахтних колодязів, які живляться ґрунтовими водами -1,5-6,5 м3/добу. Зіставлення цих величин показує, що можливість одержати велику кількість води із підземних джерел обмежена. Далі необхідно вирішити питання про відповідність якості води у джерелі гігієнічним вимогам. Багаторазові лабораторні дослідження не повинні залишати сумніву щодо якості води і того, що одержані дані характеризують істинний стан джерела, а не випадкові зміни, які виникли під впливом перехідних факторів. Особливе значення це має стосовно відкритих водойм, в яких склад води міняється залежно від пори року, стану погоди, а тому необхідний цикл се-зонних досліджень. Щодо відкритих водойм потрібно також знати санітарний стан водозбірних площ, їх заселеність, наявність ви-пусків стічних вод і характер використання річки вище майбутньо-го місця водозабору. Що стосується підземних вод, то необхідно знати глибину за-лягання водоносних шарів, їх захищеність водотривкими породами, характер порід (тріщинуваті, піщані, глинисті тощо) і санітарну ха-рактеристику зони живлення, відстань від місць можливого забруд-нення води. Ці та інші відомості потрібні насамперед для судження про надійність, стійкість позитивної в гігієнічному відношенні якості води, можливість ліквідації, виправлення чи попередження впливу негативних факторів і організації надійної санітарної охорони джерела води. При виборі джерела питної води необхідно одночасно вирішувати питання і про джерело промислового водопостачання, щоб не витрачати доброякісну воду на технічні цілі. При відсут-ності на місці доброякісної води водогони прокладають за десятки і сотні кілометрів (Одеса, Донецьк, Харків, Баку). При організації централізованого водопостачання перевагу не-обхідно віддавати підземним водам, оскільки: вони захищені шарами землі від забруднення з поверхні; 2) під час фільтрації че-рез шари грунту покращуються фізичні й бактеріологічні показни-ки якості води. Усе це здешевлює витрати на покращання якості води. Крім цього, вода може забиратися в межах самого населеного пункту або поблизу нього, що спрощує інженерні комунікації водо-гону і зменшує витрати на одержання питної води. Найкращими джерелами води для питного водопостачання є артезіанські води. При неможливості їх використати слід орієнту-ватися на інші джерела води в такому порядку: міжпластові не-напірні; грунтові води; води з водойм з незарегульованим стоком (річки); в останню чергу водойми з за регульованим стоком (озера, водосховища, ставки, заплави тощо). Норми водопостачання. Гігієнічні вимоги до водопостачан-ня стосуються не тільки якості, але і кількості води. Достатня кількість води забезпечує населенню високий рівень особистої гігієни, господарсько-побутового водокористування і загального санітарно-го благоустрою населеного пункту. В основу цих норм покладено: фізіологічну потребу у воді, приготування їжі, підтримання гігієни тіла, чистоти житла, витрати води в громадських установах, на підтримання чистоти садиб, доріг, поливання зелених насаджень, влаштування фонтанів тощо. Розраховуючи необхідну кількість води, враховують рівень са-нітарно-технічного благоустрою жител і доступність води. При де-централізованому водопостачанні на одного мешканця потрібно 30-50 дм3/добу, тоді як при централізованому водопостачанні — 80-420 дм3/добу. Відповідно до "Санітарних правил проектування, будівництва і експлуатації господарсько-питних водогонів", норми води для районів жилої забудови населених місць залежать від до-ступності води, характеру водонагрівних приладів і наявності кана-лізації (табл. 1.1). Таблиця 1.1 Норми водоспоживання для житлових і громадських будівель Житлові будинки квартирного типу \| Принцип розрахунку \| Норма води (л/добу) Житлові будинки квартирного типу із водопроводом, каналізацією, без ванн \| на 1 мешканця \| 80-100 Теж саме із газопроводом \| -“- \| 100-125 Житло з ваннами і водонагрівачами на твердомупаливі \| -“- \| 120-150 Теж саме з газовими водонагрівачами \| -“- \| 150-200 Теж саме з швидкодіючим водорозбором \| -“- \| 200-250 Теж саме з гарячим і централізованим гарячим водопостачанням \| -“- \| 250-400 Гуртожитки без душу \| -“- \| 50-75 Гуртожитки з душем \| -“- \| 75-100 Лікарні, санаторії загального типу і будинки відпочинку (із загальними ваннами і душовими) \| На 1 ліжко \| 250-300 Поліклініки й амбулаторії \| На 1 хворого \| 15 Бані (без басейну) \| На 1 відвідувача \| 125-180 Навчальні заклади і загальноосвітні школи \| На 1 учня \| 15-20 При заборі оди з вуличних колонок \| На 1 мешканця \| 30-60 Організація централізованого водопостачання У селах і невеликих містах для влаштування водогону пере-важно використовують артезіанські, грунтові й джерельні води. Експлуатація таких водогонів порівняно проста. Водогін з підземних джерел водопостачання складається з: 1) джерела води (свердловина, буровий колодязь, кап-таж); 2) насосної станції першого підйому, що подає воду з джерела в резервуар; 3) пристосувань для кондиціювання води (дегазація, опріснення, дезактивація) при необхідності; 4) установки для зне-заражування води; 5) насосної станції другого підйому, що подає воду з резервуара чистої води в резервуар водонапірної башти і у водорозбірну мережу населеного пункту; 6) мережі трубопроводів, по яких вода подається в населений пункт у кожний будинок або до водорозбірних колонок. Якщо доброякісної підземної води немає або кількість її обме-жена, організовують водогін з відкритої водойми. Так, водопоста-чання Києва, Дніпропетровська, Одеси, Харкова та багатьох інших міст України і світу організовано з відкритих водойм. У ряді населе-них пунктів використовують для питного водопостачання атмос-ферну, опріснену або воду із водосховищ. Подавати воду з відкритих водойм безпосередньо споживачам не можна. Природні зміни органолептичних властивостей (кала-мутність під час паводка і після дощу), бактеріальне забруднення, вплив на санітарний стан водойм різних видів його використання не дозволяють розраховувати на стійку якість води і відповідність гігієнічним нормам. Тому для централізованого водопостачання вода з відкритих водойм обов'язково піддається обробці. Місце для забору води з водойми повинно: а) бути безпеч-ним в санітарному відношенні; б) при будь-яких змінах режиму водойми повинна бути достатня кількість води; в) забірні споруди у воді й на березі необхідно надійно захищати від пошкоджень. Забір води на річці організовують вище за течією стосовно насе-леного пункту, місць водокористування і спуску стічних вод, водопою тварин, зон відпочинку. Глибина водойми в місці водозабору повинна бути не менше 2,5 м, щоб при заборі води не засмоктувалось болото чи вода з поверхні водойми. Горловину водозабірної труби обов'язко-во закривають сіткою, щоб не потрапляли різні плаваючі речі. Воду можна забирати не безпосередньо з водойми, а з різного типу водоприймачів, розташованих вздовж берега . Основне їх призначення - звільнення води від завислих часток. Якщо берег складається з пористих порід, то воду можна забирати не безпосе-редньо з водойми, а з викопаних на деякій відстані від річки берего-вих колодязів. Вода, що надходить в колодязь, профільтровується через товщу грунту. Якщо грунт дуже щільний, тоді колодязь з'єдну-ють з водоймою за допомогою фільтрувальних траншей, заповне-них гравієм і піском. Подальше покращання якості води проводиться на головних, спорудах, водогону . Насосами першого підйому воду пода-ють з водойми на очисні споруди. Для поліпшення якості води найча-стіше застосовують освітлення (усунення каламутності), знебарвлення (усунення колірності), знезаражування (звільнення води від різних мікроорганізмів, у тому числі й збудників захворювань). Освітлення води можна досягти при тривалому відстоюванні. Однак природне відстоювання відбувається повільно, а ефективність його невелика. Тому воду очищають за однією із двох схем: 1) шля-хом відстоювання з подальшою повільною фільтрацією або 2) шля-хом коагуляції, відстоювання і швидкої фільтрації. Тривалість перебування дрібних часток мулу в завислому стані в товщі води й випадання їх в осад залежить від швидкості руху води, питомої ваги і діаметра завислих речовин. Найбільш сприят-лива умова для звільнення води від різних механічних домішок зменшення швидкості потоку води, що досягається у відстійниках. Вода, потрапляючи з труб в басейн, зменшує швидкість від 1м/с до декількох м/с І стає практично нерухомою. Залежно від напрямку руху води, відстійники бувають гори-зонтальними і вертикальними. Відстійники - це великі резервуари глибиною декілька метрів, в яких вода протягом 4-8 годин з дуже малою швидкістю рухається від входу до виходу. За цей час найбільші частинки встигають осісти на дно. Після відстоювання воду фільтрують. Фільтра - це залізобе-тонні резервуари з подвійним дном: нижнім суцільним і верхнім дірчастим. Між ними утворюється дренажний простір, в який по-трапляє профільтрована вода. На верхнє дно спочатку вкладають підтримувальний шар щебеню і гравію, на нього — фільтрувальний шар піску, на який подається вода. Профільтрована вода збираєть-ся на нижньому дні фільтра . Швидкість фільтрації - 0,25-0,35 см/год. Фільтри добре очищають воду лише після дозрівання так званої біологічної плівки. Біологічна плівка утворюється на поверхні піску із затриманих завислих частинок, водного планктону (водоростей, живих організмів), в тому числі бактерій. При цьому роз-міри пор між піщинками на-стільки зменшуються, що на поверхні фільтра затриму-ються не тільки найдрібніші частинки, а навіть яйця гель-мінтів і до 90-92 % бактерій. Через кожних 30-60 діб фільтри очищають. При цьо-му видаляють 2-3 см верхньо-го, найбільш забрудненого шару піску. Повільні фільтри можна використовувати на невеликих (сільських) водогонах. На потужних станціях воду очищають за іншою схемою. Для прискорення процесу осідання змулених частинок і гумінових речо-вин, які надають воді каламутності й забарвлення, проводять коагуляцю вода. Коагуляція води досягається завдяки внесенню у воду хімічних реагентів - коагулянтів (А12(504)3 РеС13, Ре30, тощо). Ма-ючи позитивний електричний заряд, коагулянти адсорбують нега-тивно заряджену суспензію мікробів і дрібні частки органічних та неорганічних речовин, що знаходяться у воді. При цьому утворюються пластівці, що осідають. У процесі осідання вони захоплюють із собою найдрібніші частинки мулу, мікроби і колоїдні гумінові речовини. Внаслідок коагуляції та відстоювання з води осідає також понад 95 % яєць гельмінтів. Значно полегшують і прискорюють процеси коагуля-ції флокулянти, такі як поліакриламід, активована кремнієва кислота, Після коагуляції значно швидше очищається вода на швидких фільтрах. Вони пропускають шар води 5-8 м за годину (в 50 разів більше, ніж повільні), але забиваються швидше. Тому їх необхідно 1-2 рази на добу очищати від осаду. Промивають фільтр під тиском, пускаючи воду в зворотному напрямку, тим самим змиваючи осад з поверхні фільтра. Зараз у водопровідній практиці використовують освітлювач, в якому вода проходить через шар завислого осаду коагулянта. У результаті цього пластівці коагулянта збільшуються і затримують частинки, що створюють каламуть. Таким чином, шар завислих пластівців є свого роду фільтром, через який проходить вода. Про-цес очистки води при цьому відбувається набагато інтенсивніше і з меншими витратами коагулянта, ніж звичайно. При необхідності воду піддають спеціальним методам оброб-ки. Якщо у воді є гази, які надають їй вираженого неприємного запаху, наприклад сірководень, воду дегазують, тобто звільняють від розчиненого газу. Є випадки, коли вода містить підвищену кількість солей, які надають їй неприємного присмаку і роблять непридатною до вживання. Високомінералїзовані води необхідно демінералізувати. Це проводять шляхом дистилювання, електролі-зу, зворотного осмосу, екстракції, іонного обміну з використанням різного типу опріснювального устаткування. Якщо вода містить підвищену кількість радіоактивних речо-вин - її дезактивують, пропускаючи через іонообмінні фільтри. При необхідності воду дефторують або фторують, зменшуючи чи збільшу-ючи кількість фтору у воді. Спеціальні методи обробки покращують якість води і тим самим роблять її придатною для вживання людьми.
1 2 3 4 5 Категория: Екологія \| Добавил: Aspirant (22.04.2014)
Просмотров: 224 \| Рейтинг: 0.0/0

Всего комментариев: 0


Имя *:
Email *:

Код *: