Реферат на тему:МОНІТОРИНГ НАВКОЛИШНЬОГО ПРИРОДНОГО СЕРЕДОВИЩА В УКРАЇНІ - Екологія - Реферати - Каталог статей

Реферат на тему:МОНІТОРИНГ НАВКОЛИШНЬОГО ПРИРОДНОГО СЕРЕДОВИЩА В УКРАЇНІ. План 1. Державна система моніторингу навколишнього природного середовища в Україні 2. Геоекологічне прогнозування та екологічна експертиза 3. Геоекологічний моніторинг у системі природоохоронного законодавства України Державне регулювання у сфері охорони довкілля не може існувати без ефективної системи нагляду за станом середовища, тобто без системи постійно діючого моніторингу. Геоекологічний моніторинг — сучасна форма реалізації процесів екологічної діяльності за допомогою засобів інформатизації. Це забезпечує регулярне оцінювання та прогнозування стану середовища, життєдіяльності суспільства й умов функціонування екосистем для прийняття управлінських рішень щодо екологічної безпеки, збереження природного середовища та раціонального природокористування. Термін "моніторинг" походить від лат. monitor, що означає "той, що дивиться вперед", "той, що попереджує, застерігає". У науку це поняття ввів канадський учений Р. Ман напередодні Стокгольмської конференції ООН із проблем навколишнього середовища (червень 1972 p.). Професор Ман запропонував називати моніторингом "систему повторних спостережень за одним або більше елементами навколишньої природи в просторі та часі з певними цілями та попередньо заданою програмою". Ю.А. Ізраель (1978) зазначав, що моніторингом найправильніше вважати "систему спостережень, яка дає змогу виділити зміни стану біосфери під впливом антропогенної діяльності". Термін "моніторинг довкілля" набув поширення в міжнародній практиці після Конференції ООН із навколишнього середовища у 1972 р. і Генеральної Асамблеї ООН, яка прийняла Програму ООН з навколишнього середовища (UNEP), затверджену резолюцією 15 грудня 1972 р. У межах цього документа було розроблено концепцію та програму моніторингу й оцінки стану довкілля. Геоекологічний моніторинг — система спостереження та контролю за станом навколишнього середовища з метою визначення тенденцій його змін і попередження небажаних явищ відповідними регулювальними засобами. Мета моніторингу полягає в реєстрації стану природних систем, його прогнозуванні, видачі даних керівним структурам для своєчасного попередження негативних змін навколишнього середовища. Геоекологічний моніторинг має вирішувати завдання таких рівнів:— глобальний (біосферний), що здійснюється на міжнародному рівні;— державний — відбувається в межах однієї країни й організується спеціальними органами кожної держави;— регіональний — здійснюється в межах великих регіонів;— локальний — виконується в межах окремих населених пунктів, на конкретних підприємствах. Достовірну інформацію про стан, розвиток і забруднення різних природних комплексів можна отримати лише за допомогою спеціальної державної служби моніторингу. Національна служба моніторингу — це система постійно діючих станцій і постів з необхідними засобами стеження за компонентами й елементами геосистем відповідно до заданої програми та уніфікованих методик. Основним завданням такої служби є забезпечення екологічної безпеки громадян шляхом виявлення тенденцій змін природних комплексів під впливом антропогенної діяльності та попередження розвитку в них деструктивних явищ і процесів. Як і підконтрольні об'єкти, структура, функції й органи управління моніторингу перебувають у безпосередній залежності від масштабного рівня природних систем. Структура глобального рівня складається зі Світового координаційного центру моніторингу, а також мережі фонових станцій спостереження, розташованих на суходолі, переважно в біосферних заповідниках, в океані (на островах та спеціальних наукових суднах) та відповідних комунікаційних і контрольних засобів. Регіональний системний моніторинг — система спостережень за станом перетворених ландшафтів, ландшафтно-технічних систем та їх середовища з метою визначення ступеня їх антропогенної перетвореності, оцінювання, прогнозування та регулювання. Створення єдиної системи моніторингу природного середовища є особливо актуальним питанням для тих регіонів, де переважають глибоко перетворені ландшафти. Існують такі види регіонального моніторингу:— моніторинг природно-заповідних ландшафтів — спостереження за розвитком еталонних природних комплексів з метою охорони та забезпечення їх стійкості на основі збереження їх функціональної структури та нормального перебігу природних процесів;— моніторинг лісогосподарських ландшафтів, сутність якого полягає в контролі за експлуатацією, природним відновленням і станом лісових насаджень, формуванні лісових ландшафтів, що мають відповідну фізико-географічним умовам повноту та високий бонітет деревостоїв;— моніторинг агроландшафтів — контроль стану родючості ґрунтового покриву, водно-теплового режиму ґрунтів та біологічної продуктивності агроекосистем, їх стану протягом вегетаційного періоду;— моніторинг аквальних природних комплексів полягає в контролі нормального функціонування технічних систем, розвиткові характерних природно-антропогенних процесів (замулення, евтрофікація, підтоплення тощо), а також санітарного стану водойм;— моніторинг міських та інших селітебних і рекреаційних ландшафтів — контроль їх стану та відповідності їх середовища до санітарно-гігієнічних норм, а також стійкості до промислових, містобудівельних, рекреаційних та інших навантажень. Функції моніторингу різних масштабних рівнів мають суттєві відмінності. Якщо на глобальному рівні узагальнюється інформація, отримана з регіонів, та виявляються тенденції щодо змін біосфери в цілому та її континентальних і океанічних частин, то на регіональному рівні таку інформацію збирають, обробляють та передають через національний центр моніторингу в Світовий координаційний центр. Окрім цього, тут оцінюють стан природних комплексів, моделюють прогноз екологічної ситуації та виявляють тенденції зміни компонентів природи у межах регіонів. Функції моніторингу локального рівня надзвичайно різноманітні, їх можуть звести до таких чотирьох блоків:— інвентаризаційно-спостережно-контрольний;— аналітико-прогнозно-рекомендаційний;— накопичувально-ощадний (банк даних);— комерційний. Отже, геоекологічний моніторинг здійснюється з метою реєстрації стану природних систем, його прогнозування, видачі даних керівним структурам для своєчасного попередження негативних змін навколишнього середовища. При цьому геоекологічний моніторинг має вирішувати завдання глобального (біосферного), державного, регіонального та локального масштабних рівнів. Достовірну інформацію про стан, розвиток і забруднення природних комплексів різного рангу можна отримати лише за допомогою спеціальної державної служби моніторингу. Державна система моніторингу навколишнього природного середовища в Україні Державна система моніторингу довкілля — це система спостережень, збирання, оброблення, передачі, зберігання й аналізу інформації про стан навколишнього природного середовища, прогнозування його змін і розроблення науково обґрунтованих рекомендацій для прийняття управлінських рішень про запобігання негативним змінам довкілля та дотримання вимог екологічної безпеки. Вона створюється з дотриманням міжнародних вимог і є сумісною з аналогічними міжнародними системами. Структура та рівні державної системи моніторингу довкілля передбачають розбудову таких видів моніторингу навколишнього природного середовища (НПС) в Україні:— загальний (стандартний) моніторинг НПС — це оптимальні за кількістю параметрів спостереження в пунктах, об'єднаних в єдину інформаційно-технологічну мережу, що дають змогу розробляти управлінські рішення на всіх рівнях;— оперативний (кризовий), сутність якого полягає у спостереженнях за спеціальними показниками на цільовій мережі пунктів у реальному масштабі часу за окремими об'єктами та джерелами підвищеного екологічного ризику в окремих регіонах, котрі визначено як зони надзвичайної екологічної ситуації, а також у районах аварій із шкідливими екологічними наслідками з метою забезпечення оперативного реагування на кризові ситуації та прийняття рішень щодо їх ліквідації, створення безпечних умов життєдіяльності;— фоновий (науковий) моніторинг НПС — спеціальні високоточні спостереження за всіма компонентами природного довкілля, а також за характером, складом, кругообігом та міграцією забруднювальних речовин, за реакціями організмів на забруднення на рівні окремих популяцій, геосистем і біосфери в цілому. Так моніторинг здійснюється у природних та біосферних заповідниках і на інших територіях, що охороняються. В Україні є розвинута нормативно-правова база для проведення геоекологічного моніторингу. Постановою Кабінету Міністрів затверджене "Положення про державну систему моніторингу довкілля" від 30 березня 1998 p., яке визначає порядок створення та функціонування Державної служби моніторингу довкілля (ДСМД). ДСМД — це система установ, які збирають, аналізують, зберігають і поширюють інформацію про стан довкілля, прогнозують його зміни та надають науково обґрунтовані рекомендації для прийняття відповідних рішень ДСМД — складова національної інформаційної інфраструктури, що є відкритою інформаційною системою. Пріоритет її функціонування — захист життєдіяльності громадян і суспільства загалом, збереження природних екосистем, запобігання кризовим змінам у довкіллі та виникненню надзвичайних екологічних ситуацій антропогенно-техногенного походження. Система державного моніторингу довкілля контролює об'єкти трьох масштабних рівнів: 1) локального — територію окремих об'єктів (підприємств, міст, ландшафтів та їх складових); 2) регіонального — територію економічних і природних регіонів та адміністративно-територіальних одиниць; 3) національного — територію країни загалом. Створення і функціонування ДСМД мають на меті інтеграцію екологічних інформаційних систем, що охоплюють певні території, ґрунтуються на принципах узгодженості нормативно-правового й організаційно-методичного забезпечення, сумісності технічного, інформаційного та програмного забезпечення її складових (рис. 14.1). Моніторинг здійснюють суб'єкти моніторингу за загальнодержавною та регіональними (місцевими) програмами реалізації відповідних природоохоронних заходів (табл. 14.1). Фінансуються роботи зі створення і функціонування ДСМД та її частин за рахунок коштів, передбачених у державному та місцевих бюджетах згідно з чинним законодавством. Суб'єкти моніторингу забезпечують:— удосконалення підпорядкованих їм мереж спостережень за станом довкілля;— уніфікацію методик спостережень і лабораторних аналізів, приладів та систем контролю;,— створення банків даних для наступного їх багатоцільового колективного використання за допомогою єдиної комп'ютерної мережі, що забезпечує автономне і спільне функціонування складових цієї системи та її зв'язок з іншими інформаційними системами, котрі діють в Україні та за кордоном. Рис. 14.1. Узагальнена структура моніторингу навколишнього природного середовища182 182: {Лущик А.В., Романюк О.С., Швирло М.І., Яковлєв Є.О. Моніторинг екзогенних геологічних процесів як складова моніторингу довкілля в Україні // Екологія довкілля та безпека життєдіяльності. – 2002. - №1. – С. 73. } Таблиця 14.1. Суб'єкти моніторингу довкілля в Україні та об'єкти їхніх спостережень183 183: {Національна доповідь про стан навколишнього природного середовища в Україні у 2000 р. – К.: Мінекоресурсів, 2001. – С. 138. } Суб'єкт моніторингу \| Об'єкт моніторингу 1 \| 2 Міністерство охорони навколишнього природного середовища \| Атмосферне повітря, атмосферні опади, джерела промислових викидів в атмосферу, поверхневі води загалом, водні об'єкти в межах природоохоронних територій, підземні води, морські води, джерела скидів стічних вод загалом, ґрунти загалом, ландшафти, наземні та водні екосистеми, звалища промислових і побутових відходів, ендогенні й екзогенні геологічні процеси, стихійні та небезпечні природні явища МНС України (Міністерство надзвичайних ситуацій — у зонах радіоактивного забруднення \| Атмосферне повітря, джерела викидів в атмосферу, поверхневі води загалом, підземні води, джерела скидів стічних вод загалом, ґрунти загалом, ландшафти, наземні та водні екосисте-1 ми, об'єкти поховання радіоактивних відходів Закінчення табл. 14.1 1 \| 2 МОЗ України (Міністерство охорони здоров'я — у місцях проживання і відпочинку населення) \| Атмосферне повітря, поверхневі води загалом, морські води, питна вода, ґрунти загалом, абіотичні фактори в місцях проживання людей Міністерство аграрної політики України \| Поверхневі води сільськогосподарського призначення, ґрунти сільськогосподарського використання, сільськогосподарські рослини та продукти з них, сільськогосподарські тварини 1 га продукти з них Державний комітет лісового господарства України \| Ґрунти земель лісового фонду, лісова рослинність, мисливські тварини Державний комітет України з водного господарства \| Поверхневі води в зонах впливу АБС, у прикордонних зонах і місцях їх інтенсивного виробничого використання, ґрунтові та морські води, зрошувані й осушені землі, прибережні зони поверхневих водойм Державний комітет земельних ресурсів України \| Ґрунти загалом, ландшафти, зрошувані та осушені землі Державний комітет України з будівництва, архітектури та житлової політики \| Ґрунтові води, питна вода централізованих систем водопостачання, стічні води міської каналізаційної мережі та очисних споруд, зелені насадження у містах і селищах міського типу Отже, організацію спостережень у системі ДМНПС у межах своїх повноважень здійснюють міністерства та відомства (суб'єкти моніторингу). Наприклад, Міністерство охорони навколишнього природного середовища зобов'язане вести спостереження за такими показниками:— джерела промислових викидів в атмосферу та дотримання норм граничнодопустимих викидів (ГДВ);— джерела стічних вод і дотримання норм тимчасового ухвалення скидів і граничнодопустимих викидів;— стан поверхневих вод суші;— стан ґрунтів сільськогосподарських угідь із визначенням загальної кількості в них пестицидів та важких металів;— скиди і викиди об'єктів, на яких використовуються радіоактивні небезпечні технології;— вивіз промислових і побутових відходів;— стан морських і наземних екосистем. Український науково-дослідний гідрометеорологічний інститут (УкрНДГМІ) спостерігає за:— станом атмосферного повітря, атмосферними опадами;— метеорологічними умовами;— аерологічними параметрами;— станом поверхневих вод суші;— станом ґрунтів;— станом озонового шару в верхній частині атмосфери;— радіаційною обстановкою;— станом сільськогосподарських посівів, запасами вологи у ґрунтах та агрометеорологічними умовами формування врожаю. Інші установи та відомства ведуть спостереження за визначеними для них компонентами та їх параметрами (рис. 14.2). Незалежно від форм власності підприємства, установи й організації, діяльність яких призводить або може призвести до погіршення стану НПС, зобов'язані спостерігати за викидами і скидами та розміщенням відходів. Міністерство охорони навколишнього природного середовища України разом з іншими органами державної влади забезпечують удосконалення мереж спостереження за станом НПС, раціоналізацію й оптимізацію роботи служб спостереження, уніфікацію методик спостереження, лабораторних аналізів, удосконалення бази приладів і систем контролю, створення міжвідомчого банку даних про стан НПС, створення локальних, регіональних і національних центрів моніторингу, а також координують роботу, що здійснюється в Україні за міжнародними природоохоронними програмами, в яких використовуються результати моніторингу. Щодо порядку функціонування СДМНПС, то органи, які здійснюють спостереження за станом НПС, зобов'язані збирати, обробляти та безстроково зберігати за допомогою сучасних комп'ютерних технологій первинні дані про стан природного середовища згідно з вимогами. Крім цього, вони повинні узагальнювати інформацію та безкоштовно надавати додатково до форм статистичної звітності дані спостереження або іншу інформацію на запит органів державної виконавчої влади. Прогнозування змін стану НПС та окремих його складових здійснюють органи, котрі проводять моніторинг як самостійно, так і з залученням науково-дослідних колективів. Структурною основою побудови сучасної ДСМД є регіональна територіально розподілена комп'ютерна мережа. Тобто ДСМД України має об'єднати регіональні системи моніторингу довкілля (РСМД), які, в свою чергу, повинні об'єднати системи моніторингу довкілля міст (СМДМ). Основу РСМД і СМДМ становлять проблемно-орієнтовані комплекси контролю забруднень (ПОКК). До складу ПОКК мають входити автоматизовані інструментальні аналітичні комплекси з метою одержання первинної інформації про забруднення довкілля, локальні мережі автоматизованих робочих місць (АРМ) ПОКК. Усі місцеві ПОКК одного регіону повинні об'єднуватися локальною мережею центру оперативного моніторингу (ЦОМ), куди потрапляє інформація про стан довкілля. Для прийняття оперативних рішень у разі виникнення проблемної екологічної ситуації в містах (регіонах) інформація про стан довкілля має надходити до місцевого (регіонального) інформаційно-аналітичного центру, який створюється при місцевих органах влади. На сьогодні роботи зі створення ДСМД перебувають на стадії пілотних проектів регіонального та місцевого масштабів. У структурі моніторингу природного довкілля вирізняють такі підсистеми:— природних компонентів (покомпонентний моніторинг)— літо-, педо-, гідро-, біо-, атмосфери;— природних ресурсів (поресурсний моніторинг) — мінерально-сировинних, земельних, водних, біотичних, кліматичних та ін.;— природних комплексів (геосистемний моніторинг) — фацій, урочищ, ландшафтів;— природно-антропогенних процесів (динамічний моніторинг) — ерозії, дефляції, осушення, зрошення, заболочення, засолення тощо;— антропогенних забруднень (інгредієнтний моніторинг)— нафтопродуктами, мінеральними добривами, пестицидами, детергентами, важкими металами тощо. Моніторинг природно-антропогенних ландшафтів зображено на рис. 14.3. У межах України тестові моніторингові райони мають охоплювати зонально-регіональні особливості її ландшафтних умов, забезпечуючи репрезентативність спостережень за змінами природних та перетворених ПТК. З огляду на різний ступінь антропогенізації ПТК можна запропонувати організацію таких тестових моніторингових районів:— змішано-лісовий, який ґрунтується на Поліському заповіднику та Сарненській науково-дослідній станції з освоєння боліт. Тут можливе поєднання моніторингу освоєних та меліоративно освоєних ландшафтів, а також торф'яників, боліт, заплав із реконструкцією басейнів стоянок Прип'яті й охороною лісових і болотних ландшафтів; Рис. 14.3. Моніторинг геосистем структурованого природно-соціального довкілля184 184: {Кукурудза СЛ., Гумницька Н.О., Нижник М.С. Моніторинг природних комплексів. — Л., 1995. — С. 35.}— лісостеповий Середньодніпровський на базі Канівського заповідника, Ржищівської, Канівської та Степанцівської лісомеліоративних станцій, Богуславської гідрологічної станції, Канівської озерної станції та інших служб; можливий моніторинг грабової діброви, що збереглася у Канівському заповіднику, протиерозійної меліорації, стану водосховищ та їх впливу на розвиток ерозійних і болотних процесів;— степовий промислово-рекультиваційний зі значною перетвореністю ландшафтів; базується на Луганському заповідникові, Донецькому ботанічному саду; можливий моніторинг промислового впливу водогосподарського будівництва на степові перетворені та заповідні ландшафти;— південностеповий Причорноморський, який охоплює Каховську та Червонознаменську зрошувальні системи, Чорноморський заповідник, заповідник "Асканія-Нова" з ботанічним садом і зоологічним парком. Визначальною ланкою геосистемного моніторингу має бути контроль змін заповідних та агроландшафтів, прибережних акваторій під впливом водогосподарського, гідротехнічного й меліоративного будівництв;— лісогосподарсько-рекреаційний гірський Карпатський на базі Карпатського природного парку та заповідника; можливий моніторинг протиерозійної та водоохоронної меліорацій, впливу на ландшафти літньої та зимової рекреацій, сучасних стихійних процесів і явищ, впливу на їх вияви лісогосподарської діяльності;— рекреаційно-природоохоронний гірський Кримський із прилеглими акваторіями. У цьому разі основою моніторингу можуть бути Ялтинський гірничо-лісовий і Карадазький заповідники, Никитський ботанічний сад, Кримська гірничо-лісова дослідна станція та ін. Найважливішим є моніторинг гірських та прибережних ландшафтів у рекреаційних аспектах, протиерозійної та протизсувної меліорацій, зрошувального землеробства на схилах та ін. Нині у Криму розроблено проект створення комплексного екологічного моніторингу, який передбачає: 1) об'єднання всіх систем спостережень за станом довкілля, що вже існують; 2) організацію нових постів та станцій. До них належать стаціонарні та пересувні пункти фіксації забруднень (в основному у великих містах), спостережень за станом лісів у гірському Криму, сільськогосподарських культур, прибережної зони моря. Особливе місце займають фонові станції екологічного моніторингу, цілями створення яких є185: 185: {Шищенко П.Г. Принципы и методы ландшафтного анализа в региональном проектировании. – К.: Фитосоциоцентр, 1999. – С. 184-185. }— фіксація екологічного фону, пов'язаного із загальною ситуацією в регіоні. Фон вважається початком відліку для певних локальних екологічних порушень. Тому фонова станція має розміщуватися в районі зі слабко порушеними ландшафтами, де немає помітних забруднень;— фіксація транскордонних переносів забруднень в атмосфері;— здійснення спостережень за типовими геосистемами, що дає змогу переносити їх на аналогічні;— створення тестового полігону для супутникових експериментів. Інститут проблем природокористування та екології НАН України в Дніпропетровській області створив систему "Придніпров'я" як регіональний блок загальнонаціональної системи. Вона побудована на принципах системності, комплексності, модульності, ієрархічності та паралельно-послідовної етапності введення в експлуатацію різних рівнів системи. Система "Придніпров'я" функціонує з 1993 р., у ній нагромаджено величезний банк екологічної інформації. Постійно контролювати як власне викиди та скиди, так і поширення у навколишньому середовищі токсикантів надзвичайно складно та дорого. Тому в цій системі створено банк знань, в якому функціонують моделі різних процесів. Для контролю на території вибираються точки комплексного спостереження за компонентами навколишнього середовища з урахуванням техногенних, ландшафтних, геологічних, кліматичних особливостей. Дніпропетровська область, наприклад, поділена на шість моніторингових полігонів. Один із них характеризується найліпшими показниками стану довкілля і приймається за фоновий. У вибраних точках кожного полігону за особливим регламентом постійно та обов'язково ведуться комплексні спостереження. Комплексність має принципове значення, адже часто зібрана іншим шляхом цінна екологічна інформація не корелюється. У зв'язку з цим у кожній точці здійснюється відбір проб повітря, ґрунтів, підземних вод, рослинності. До цих самих точок додається наявна статистична інформація про стан здоров'я, а в разі потреби — організовуються спеціальні спостереження за впливом забруднювачів на здоров'я. Для прогнозу наслідків техногенного навантаження на навколишнє середовище в системі "Придніпров'я" передбачено цитогенетичний моніторинг. Із цією метою в тих самих точках полігону спостерігають за стерильністю пилку спеціально визначених для кожної території дерев, флуоресцентними параметрами хлорофілу в рослинах, а також досліджують мутагенні зміни у клітинах рослинності та людини. В ідеальному варіанті такими полігонами мають бути заповідники. Але на території України вони поділені нерівномірно і не відображають усю природно-географічну різноманітність екосистем, що потребують заповідання. З метою здійснення практичного впровадження контролю за негативним антропогенним впливом на природне середовище та стеження за змінами, що відбуваються у геосистемах з наступним прогнозуванням їхнього подальшого розвитку, актуальним є виконання екологічного районування України, сутність якого полягає в розподілі території за екологічними ознаками відповідно до якісних характеристик навколишнього середовища, а також ступеня впливу на ПТК регіону. Районування передбачає поділ території на такі умовно однорідні таксони, природні екосистеми яких подібним чином реагують на певний рівень фонового забруднення. Основними принципами екологічного районування є такі;— принцип комплексності, що полягає в необхідному комплексному розгляді всіх основних факторів екологічного районування в їх взаємозв'язку;— системний принцип, згідно з яким таксономічні одиниці районування нижчого рівня визначаються як підсистеми єдиного цілого вищого рівня;— цільовий принцип, що передбачає визначення основних цілей, на досягнення яких спрямований процес екологізації на кожному з рівнів районування;— принцип територіальної спільності: площа, яка відповідає таксономічній одиниці районування, обов'язково включає декілька територій, що межують між собою і належать до ієрархічних одиниць нижчого рівня;— принцип пріоритетності: першочергова роль екологічного початку в системі взаємодії природи та суспільства;— принцип перспективної спрямованості: потрібне досягнення довготривалих народногосподарських інтересів. Отже, карта-схема екологічного районування України, побудована з максимальним орієнтуванням на конкретні умови середовища, буде об'єктивною основою для наукового обґрунтування мережі розташування станцій екологічного моніторингу, а також господарських заходів щодо поліпшення екологічної ситуації в регіоні. Отже, створення і функціонування Державної системи моніторингу довкілля має сприяти здійсненню державної екологічної політики, що передбачає:— екологічно раціональне використання природного та соціально-економічного потенціалу держави, збереження сприятливого середовища життєдіяльності суспільства;— соціально-екологічне й економічно раціональне розв'язання проблем, що виникають унаслідок забруднення довкілля, небезпечних природних явищ, техногенних аварій та катастроф;— розвиток міжнародного співробітництва щодо збереження біорізноманіття природи, охорони озонового шару атмосфери, запобігання антропогенній зміні клімату, захисту лісів і лісовідновлення, транскордонного забруднення довкілля, відновлення природного стану річок Дніпра, Дунаю, Чорного й Азовського морів. Геоекологічне прогнозування та екологічна експертиза Геоекологічним прогнозуванням називають розробку уявлень про природні комплекси майбутнього та їхні перемінні стани, в тому числі зумовлені антропогенною діяльністю; це сукупність дій, що дають змогу міркувати про стан природних систем. Головним завданням геоекологічного прогнозування є оцінювання можливої реакції навколишнього середовища на безпосередній чи опосередкований вплив людини та попередження несприятливих процесів, спричинених впливами різних видів природокористування. Об'єкт геоекологічного прогнозування — природні системи та їх територіальні сполучення; предмет — їхні майбутні зміни, а також зміни чинників і джерел зовнішнього впливу. Основою такого прогнозування визначають ланцюг: вплив — зміна — наслідок. За обсягом території розрізняють глобальні, регіональні та локальні прогнози. Геоекологічне прогнозування складається з трьох блоків, об'єднаних цільовим призначенням: природно-ландшафтного (структура і природний потенціал ландшафту), соціально-економічного (антропогенний вплив і навантаження) та блоку екологічних проблем і ситуацій. Природно-ландшафтний блок прогнозування ґрунтується на структурно-динамічній концепції геосистем, сутність якої полягає в переході структури природних систем з однієї в іншу в результаті внутрішнього саморозвитку та під впливом природних й антропогенних факторів. Динамічні тенденції антропогенно перетворених геосистем, як і неперетворених, передбачають закономірну зміну станів у часі. Під час посилення антропогенного навантаження геосистема проходить через низку станів, поступово віддаляючись від початкового стану; при зменшенні навантаження також проходить через низку станів, але вже наближається до корінного. За значного перевищення антропогенних навантажень (наприклад, гірські виробітки, створення водосховищ, меліоративні заходи) геосистема повністю деградує, руйнується і переходить у новий, якісний стан. Сутність соціально-економічного блоку геоекологічного прогнозування полягає в аналізі поточних і програмних завдань соціально-економічного розвитку території. При цьому види і ступінь антропогенного навантаження можуть бути нормативно встановленими або не передбаченими. Антропогенне навантаження на ландшафт оцінюють за видами використання земель і характером заселення території. Екологічне оцінювання передбачає визначення різних видів антропогенних дій, у тому числі в зонах впливу, тобто за межами ареалу їх безпосередньої дії. Блок екологічних проблем і ситуацій включає насамперед прогноз соціально-економічних наслідків змін середовища. При цьому враховуються стан здоров'я населення, погіршення ефективності господарювання, економічні збитки, витрати на запобігання несприятливим змінам та їх ліквідацію, втрату чи виснаження природних ресурсів, міграцію населення тощо (рис. 14.4). Рис. 14.4. Принципова схема геоекологічного прогнозування Загалом прогнозування екологічної ситуації ґрунтується на аналізі та синтезі прогнозів усіх зазначених вище блоків. При цьому методи прогнозування поділяються на три основні групи: екстраполяція, моделювання й експертиза. Кожна з цих груп методів має істотні обмеження. Усі системи прогностичних модулів повинні включати: процедуру аналізу об'єкта прогнозування; метод аналізу статистичної звітності; процедуру класифікації подій; процедуру аналізу ієрархії об'єкта; процедуру формулювання критеріїв; метод побудови дерева цілей і завдань; метод аналоги; метод картографування; метод морфологічного аналізу, побудови матриць, визначення кореляційних і статистичних залежностей; метод бальної оцінки; метод експертних оцінок186. 186: {Кочуров Б.И. Геоэкологическое прогнозирование // Краєзнавство. Географія. Туризм. – Географія в школі. – 2005. – Червень. - № 23-24. – С. 11. } Послідовність застосування методів та їх вибір у кожному конкретному випадку можуть змінюватися, але основні етапи прогнозування мають зберігатися. Складність структури об'єкта прогнозування, високий ступінь невизначеності його динаміки, розвитку і функціонування є тими факторами, за допомогою яких визначається вибір експертних методів, оскільки саме твердження експерта дає змогу встановити більш-менш чітку картину майбутнього. Головними методами прогнозування є: моделювання, метод аналогів, експертиза, екстраполяція та ін. Метод аналогів, наприклад, ґрунтується на тому, що закономірності розвитку одного процесу з певними поправками можна перенести на інший процес, для якого потрібно скласти прогноз (вплив водосховища тощо). Метод екстраполяції — це перенесення встановленого характеру розвитку певної території або процесу на майбутнє. Наприклад, якщо відомо, що під час створення водосховища при неглибокому заляганні ґрунтових вод почалося підтоплення та заболочування, тоді можна уявити, що тут і надалі продовжуватимуться подібні процеси. Прогнозні методи спрямовані в основному на виявлення просторово-часових впливів цих об'єктів на природне середовище. Під час розробки прогнозу майбутнього використання території враховуються такі види обмежень:— дотримання необхідної пропорційності у процесі поділу територіальних ресурсів для виробничих і соціальних цілей;— урахування чинних нормативів та інших законодавчо закріплених обмежень;— потреба максимально допустимого з екологічного погляду інтенсивного функціонального використання територій. Зважаючи на такі обмеження в процесі геоекологічного прогнозування вирізняють території альтернативного та регламентованого використання. Території альтернативного використання — території, природні й антропогенні особливості яких не створюють нормативних перешкод для будь-яких видів діяльності, тобто забезпечують багатоваріантність їх використання. Території регламентованого використання поділяються на два види:— ділянки монофункціонального використання, профіль та інтенсивність якого визначаються потенціалом цих територій (наприклад, площі залягання корисних копалин, території меліоративного фонду, природно-заповідний і природно-рекреаційний фонди тощо);— зони обмежень навколо об'єктів, що потребують спеціального режиму використання земель (це санітарно-захисні зони промислових підприємств, охоронні зони заповідників та ін.). У межах таких територій набір та інтенсивність функцій мають визначатися нормативно. Під час проведення геоекологічного прогнозування з метою функціонального розподілу територіальних ресурсів їх оцінюють за комплексом природних і антропогенних факторів, що впливають на вид і черговість використання земель (інженерно-будівельні умови, наявність водних і трудових ресурсів тощо). При цьому застосовуються методи бальної та вартісної оцінки. Сутність методу бальної оцінки полягає у визначенні ступеня сприятливості окремих ділянок території для різних видів господарського використання в умовних величинах — балах. Спочатку здійснюється бальна оцінка кожного фактора, а потім бали підсумовуються. Метод вартісної оцінки передбачає виявлення порівняльного дорожчання використання окремих ділянок території для різних видів діяльності. Дорожчання розраховується спочатку за кожним фактором, а потім результати також підсумовуються. У процесі прогнозних досліджень має надаватися інформація про терміни незворотного виснаження природних ресурсів та дигресії природного середовища, можливі зміни їх функцій щодо розміщення об'єктів. Для геоекологічного прогнозування потрібно визначити не лише вплив об'єкта на природу, а ще й порушені функції середовища. Шляхом оцінювання і прогнозування або підтверджуються необхідність, можливість і доцільність розміщення на певній території об'єктів, або спростовується проект їх розташування. Отже, геоекологічне прогнозування — це система досліджень для виявлення напрямів, ступеня, швидкості та просторових масштабів майбутніх змін природних систем (комплексів) з метою розробки заходів з оптимізації природного середовища187. Одним із найголовніших завдань геоекологічних прогнозів є запобігання можливим руйнівним природним процесам, що посилюються за допомогою технічних засобів, а також створення раціональної структури території, виявлення вторинних впливів і можливих довготривалих змін. 187: {Емельянов А.Г. Физико-географическое обоснование прогнозирования изменения природных комплексов под воздействием гидротехнических сооружений // Исследования природных комплексов в целях их охраны и рационального использования. – Калинин: Изд-во Калинин. ун-та, 1986. – С. 14. } З огляду на властивості природних геосистем як об'єкта прогнозних досліджень, можна сформулювати такі принципи геоекологічного прогнозування:— комплексність прогнозу, тобто потреба передбачення змін низки компонентів природи в їх взаємозв'язку або всього комплексу загалом;— динамічний підхід до прогнозованого об'єкта;— просторово-часова єдність прогнозу, що відображає одночасність змін геосистем у часі та просторі;— урахування природної диференціації середовища (шляхом фізико-географічного районування та ландшафтного картографування);— якісно-кількісний характер прогнозу, який відображає відповідний рівень описання природних геосистем. Терміни прогнозу зіставляються не лише з часом активного функціонування майбутніх видів природокористування (від декількох років до десятиріч), а й з можливими побічними впливами, які можуть виявитися через десятки, а в окремих випадках через сотні років. За тривалістю розрізняють короткотермінові прогнози (до одного року), середньотермінові (1—5 років), довготермінові (5—15—20 років), далекотермінові (понад 20 років). Інтерес становлять середньо- та довготермінові геоекологічні прогнози, що мають локальний і регіональний характер. З метою запобігання негативному впливові антропогенної діяльності на стан навколишнього природного середовища, а також нераціональному використанню природних ресурсів в Україні, крім моніторингу, застосовуються такі екологічні процедури, як екологічна експертиза й екологічний аудит. Екологічній експертизі підлягають: проекти схем розвитку і розміщення продуктивних сил, розвитку галузей економіки, генеральних планів населених пунктів, схем районного планування; техніко-економічні обґрунтування й розрахунки, проекти будівництва і реконструкції підприємств та інших об'єктів; проекти інструктивно-методичних і нормативно-технічних актів та документів, що регламентують господарську діяльність; документація зі створення нової техніки, технології, матеріалів і речовин, у тому числі й та, що купується за кордоном; матеріали, речовини, системи й об'єкти, впровадження та реалізація яких можуть спричинити порушення норм екологічної безпеки та негативний вплив на навколишнє природне середовище. Важливим інструментом запобігання негативному антропогенному впливові, техногенним аваріям і катастрофам стала державна екологічна експертиза, основною метою якої є заборона реалізації проектів і програм діяльності, що становлять підвищену екологічну небезпеку. Державна екологічна експертиза — ефективний важіль запобігання порушенням вимог екологічного законодавства, засіб дотримання екологічної безпеки господарсько-промислової діяльності. Отже, мета екологічної експертизи полягає в запобіганні негативному впливові антропогенної діяльності на стан навколишнього природного середовища та здоров'я людей, а також оцінюванні ступеня екологічної безпеки господарської діяльності й екологічної ситуації на окремих територіях та об'єктах. Екологічна експертиза в Україні — це вид науково-практичної діяльності спеціально уповноважених державних органів, еколого-експертних формувань та об'єднань громадян, що ґрунтується на міжгалузевому екологічному дослідженні, аналізі й оцінюванні передпроектних, проектних та інших матеріалів чи об'єктів, реалізація і дія яких може негативно впливати або впливає на стан навколишнього природного середовища, і спрямована на підготовку висновків про відповідність запланованої чи здійснюваної діяльності до норм і вимог законодавства про охорону навколишнього природного середовища, раціональне використання і відтворення природних ресурсів, забезпечення екологічної безпеки188. 188: {Закон України "Про екологічну експертизу" від 6 квітня 2000 р. №1642-ІІІ. – ВВР. – 2000. - №227. – Ст. 213 // ВВР. – №8. – Ст. 1.} Основними завданнями екологічної експертизи є189: — визначення ступеня екологічного ризику і безпеки запланованої або здійснюваної діяльності; 189: {Там само. – Ст. 5.}— організація комплексного, науково обґрунтованого оцінювання об'єктів екологічної експертизи;— установлення відповідності об'єктів експертизи до вимог екологічного законодавства, будівельних норм і правил;— оцінювання впливу діяльності об'єктів екологічної експертизи на стан навколишнього природного середовища та якість природних ресурсів;— оцінювання ефективності, повноти, обґрунтованості та достатності заходів щодо охорони навколишнього природного середовища;— підготовка об'єктивних, обґрунтованих висновків екологічної експертизи. Об'єкти екологічної експертизи — це проекти законодавчих та інших нормативно-правових актів, передпроектні, проектні матеріали, документація з упровадження нової техніки, технологій, матеріалів, речовин, продукції, реалізація яких може призвести до порушення екологічних нормативів, негативного впливу на стан навколишнього природного середовища. Екологічній експертизі можуть підлягати екологічні ситуації, що склалися в окремих населених пунктах і регіонах, а також діючі об'єкти та комплекси, які негативно впливають на стан навколишнього природного середовища190. 190: {Закон України "Про екологічну експертизу" від 6 квітня 2000 р. №1642-ІІІ (1642-14). – ВВР. – 2000. - №27. – Ст. 213 // ВВР. – 1995. - № 8. – Ст. 7.} Згідно зі ст. 27 Закону України "Про екологічну експертизу", експертом екологічної експертизи може бути спеціаліст, котрий має вищу освіту, відповідну спеціальність, кваліфікацію та професійні знання, володіє навичками аналізу експертної інформації й методикою еколого-експертної оцінки, а також має практичний досвід у відповідній галузі не менше трьох років. Участь громадськості в процесі екологічної експертизи може здійснюватися шляхом виступів у засобах масової інформації, подання письмових зауважень, пропозицій і рекомендацій, включення представників громадськості до складу експертних комісій, груп з проведення громадської екологічної експертизи. Громадська екологічна експертиза здійснюється в будь-якій сфері діяльності, що потребує екологічного обґрунтування, за ініціативи громадських організацій або інших громадських формувань. Інші екологічні експертизи можуть відбуватися за ініціативи юридичних і фізичних осіб на договірній основі зі спеціалізованими еколого-експертними органами і формуваннями. Екологогеографічною експертизою називають науково-практичну діяльність спеціалістів, яка полягає в аналізі змісту проектних матеріалів та їх оцінюванні з позицій вимог охорони природи та раціонального використання її ресурсів. Головна мета такої діяльності — попередження можливих негативних впливів господарчих об'єктів на середовище та забезпечення його сприятливого стану. Тобто експертиза тісно пов'язана з питаннями охорони природи й управління природокористуванням в умовах конкретних регіонів. Експертиза передбачає оцінювання можливих наслідків у разі реалізації проекту. Серед її завдань важливе місце займає не лише виявлення безпосередніх змін і наслідків, а й ретельне вивчення взаємодії та побічних впливів використання нової техніки і технології. За допомогою експертизи мають встановити ступінь відповідності обговорюваного проекту до основних геоекологічних принципів. При цьому особливої уваги потребують:— урахування принципів комплексності та регіональності (зокрема, узгодженість планів господарського розвитку з природно-ресурсним потенціалом території);— рівень геоекологічного обґрунтування намічених заходів;— достовірність виявлених наслідків спорудження об'єкта;— відповідність природоохоронних заходів до очікуваних негативних наслідків у природі. Серед конкретних питань, що вирішуються в процесі експертизи, вирізняють такі головні:— мета майбутнього проекту й актуальність її досягнення;— повнота і достовірність вихідної інформації;— надійність теоретичних передумов проекту та їх відповідність до сучасного рівня знань;— обґрунтування вибору місця спорудження об'єкта;— характеристика ресурсних показників проекту (земле-місткість, ресурсомісткість та ін.);— прогнозування можливих змін природи та його достовірність;— гострі проблемні ситуації й можливості їх вирішення;— альтернативні шляхи досягнення мети та вибір найліпшого варіанта. Процедура експертизи полягає у зіставленні положень обговорюваного проекту з геоекологічними принципами та вимогами нормативних документів. Експертиза, як правило, здійснюється у декілька етапів, у кожному з яких з'ясовуються і порівнюються думки експертів та у підсумку виноситься загальне рішення. Якщо обговорюваний проект неприйнятний із геоекологічних позицій, тобто не відповідає потребам збереження природного середовища та погано скоординований з планом економічного розвитку, то ймовірне виникнення конфліктної ситуації. Коли суперечку неможливо розв'язати або це дорого коштуватиме, пропонуються інші варіанти проектів, кожен з яких оцінюється самостійно. Потім на основі їх порівняння обирається кращий варіант. За результатами аналізу, перевірки та оцінювання проектних матеріалів формулюють висновки, рекомендації та пропозиції, що подаються у зведеному експертному висновку. Позитивний висновок дає змогу ухвалити рішення про реалізацію проекту. 9 лютого 1996 р. було прийнято Закон України "Про екологічну експертизу" який дав можливість спрямувати експертну діяльність у чітко визначеному правовому напрямі. За цим документом забезпечено розробку та введення в дію комплексу нормативно-інструктивних документів, що всебічно регламентують питання організації та здійснення державної екологічної експертизи. За чинним екологічним законодавством виокремлюють діяльність та об'єкти, які потенційно можуть завдати шкоди довкіллю. Вони визначаються як такі, що становлять підвищену екологічну небезпеку. Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України "Про перелік видів діяльності та об'єктів, що становлять підвищену екологічну небезпеку" від 27 липня 1995 р. основними об'єктами та видами діяльності вважають: — атомну енергетику й атомну промисловість (у тому числі видобування і збагачення руди, виготовлення елементів, які тепло виділяються, для АЕС, регенерацію відпрацьованого ядерного палива, зберігання чи утилізацію радіоактивних відходів);— біохімічне, біотехнічне і фармацевтичне виробництва;— збирання, оброблення, зберігання, поховання, знешкодження й утилізацію всіх видів промислових і побутових відходів;— видобування нафти, нафтохімію та нафтопереробку, автозаправні станції;— добування і переробку природного газу, будівництво газосховищ;— хімічну промисловість, текстильне виробництво;— четалургію (чорну та кольорову);— вугільну, гірничовидобувну промисловості, видобування і переробку торфу;— виробництво, зберігання, утилізацію та знищення боєприпасів усіх видів;— целюлозно-паперову промисловість;— будівництво гідроенергетичних та гідротехнічних споруд і меліоративних систем;— тваринництво, виробництво харчових продуктів;— будівництво каналізаційних систем і очисних споруд, водозаборів поверхневих і підземних вод для централізованих систем водопостачання. З метою запобігання негативному впливові діяльності й об'єктів, що становлять підвищену екологічну небезпеку, документація щодо реалізації таких об'єктів та діяльності підлягає обов'язковій державній екологічній експертизі. Державну екологічну експертизу організовують і здійснюють еколого-експертні підрозділи, спеціалізовані установи, організації або спеціально створені комісії Міністерства охорони навколишнього природного середовища України, його органи на місцях із залученням інших органів державної виконавчої влади. На сьогодні значна частина документації стосовно будівництва об'єктів, що становлять підвищену екологічну небезпеку, проходить державну екологічну експертизу в процесі здійснення Комплексної експертизи. Це означає, що екологічна експертиза є складовою комплексної державної експертизи. Для кращого розуміння, як здійснювалася екологічна експертиза в Україні за часів правління Л. Кучми, розглянемо одну дуже цікаву і повчальну історію. Приклад. Проблему будівництва глибоководного судноплавного каналу в українській частині дельти Дунаю почали порушувати наприкінці XX ст. Прихильники будівництва звинувачували його противників у зраді національних інтересів України та допомозі Румунії. Опоненти посилалися на національне законодавство, міжнародні угоди, підписані Україною в галузі охорони природи, й наголошували на великій шкоді, якої завдасть це будівництво Дунайському біосферному заповідникові. Дельта Дунаю — друга за величиною дельта Європи — центр біорізноманіття світового масштабу, найважливіше місце гніздування і сезонних скупчень птахів, розмноження цінних промислових і рідкісних видів риб, найбільше в Європі місце, де мешкає чимало рідкісних видів земноводних. Дельта Дунаю має дуже важливе значення для збереження багатьох рідкісних видів тварин і рослин. Варто зазначити, що лише на території невеликого (порівняно з площею всієї дельти) Дунайського біосферного заповідника (ДБЗ) росте більш як 20 видів рослин, занесених у Червону книгу України, і трапляється понад 125 видів тварин, включених у національний і міжнародні червоні списки. У 1999 р. український ДБЗ (46 403 га) об'єднали з румунським біосферним резерватом (580 тис. га) у біосферний резерват "Дельта Дунаю", що підтверджено відповідним сертифікатом ЮНЕСКО. Крім цього, дельту Дунаю віднесено до водно-болотних угідь міжнародного значення (Рамсарська конвенція) і включено до Списку всесвітньої спадщини. Офіційну, урядову позицію щодо питання будівництва глибоководного судноплавного шляху в дельті Дунаю можна сформулювати так: І. Глибоководний судноплавний канал Україні життєво необхідний. Його спорудження сприятиме розв'язанню соціально-економічних проблем Придунайського регіону, виведенню українського судноплавства на Дунаї з глибокої кризи, дасть змогу нашій країні успішно конкурувати з Румунією в галузі міжнародних перевезень і принесе Україні значний прибуток у валюті. Будівництво каналу створить багато додаткових робочих місць у регіоні, де спостерігається безробіття. До початку 90-х років XX ст. Дунайське пароплавство та Придунав'я процвітали, хоча глибоководного каналу в нас не було, використовували неглибокий канал Прорва. Але з 1995 р. його перестали підтримувати черпаннями і він дуже замулився. Великий прибуток можливий лише за умови, якщо іноземні компанії користуватимуться цим каналом, а не коротшими та вигіднішими румунськими. II. Найліпшим є проект глибоководного суднового ходу гирлом Бистре (ГСХГБ); він дешевий, для його реалізації потрібно небагато часу, за короткий термін окупляться всі витрати. Ці твердження помилкові. Судноплавного каналу гирлом Бистре ніколи не було, судна рухалися Очаківським гирлом і Прорвою. 6 понад десяток різних варіантів прокладання або відновлення судноплавного шляху в українській частині дельти Дунаю, серед них набагато дешевші, ніж ГСХГБ. Ще наприкінці XIX ст. зрозуміли, що в таких мінливих, із великою кількістю мулу й піску утвореннях, як дельти, доцільно будувати лише шлюзовані канали, й бажано в неактивній частині дельти. Інакше не уникнути нескінченних розчищень наносів, причому з кожним роком витрати збільшуватимуться, про що свідчить досвід української Прорви або румунської Суліни. На будівництво ГСХГБ, згідно з проектом, потрібно ЗО млн дол. США. Пізніше великі суми спрямовуватимуть на ремонтні черпання. III. Екології регіону будівництво й експлуатація ГСХГБ помітної шкоди не завдадуть, що підтверджено висновками державної екологічної експертизи проекту. Учені Національної академії наук України (НАНУ) переконані: спорудження ГСХГБ стосовно екології дуже небезпечне. Потрапляння різноманітних токсичних речовин, що у великих концентраціях містяться в донних відкладах, зумовить помітне погіршення якості прісної та морської вод. Місця мешкання цінних І рідкісних видів тварин зруйнуються чи Істотно зміняться, в зоні безпосереднього впливу каналу природні рослинні угруповання заміняться групами рудеральних (сміттєвих) рослин, деградують донні угруповання. У результаті зменшиться чисельність багатьох видів диких тварин і рослин, уловів цінних промислових риб, скоротиться біорізноманіття, розірвуться екологічні коридори, знизиться стійкість екосистем. IV. Щодо законодавства, то все благополучно, адже канал прокладатимуть зоною антропогенних ландшафтів Дунайського біосферного заповідника (ДБЗ), в якій за законом дозволяється господарська діяльність. Насправді канал перетинає центральну частину тієї території, що з 1973 р. і до початку 2004 р. була тільки заповідною (у межах державного, пізніше природного чи біосферного заповідника). Це найцінніша ділянка приморської частини дельти. Щодо ДБЗ, то його заснували за Указом Президента України від 10 серпня 1998 р. № 861/98, відповідно до якого заповіднику передано 46 403 га угідь із внутрішніми водоймами та двокілометровою смугою акваторії Чорного моря, в тому числі 22 662 га надано в постійне користування як заповідну зону. Згідно з Законом "Про природно-заповідний фонд України", заповідні зони суворо охороняються, тут заборонено будь-яку господарську діяльність, що негативно впливає на природні комплекси. Це саме підтверджено і в Водному кодексі України. Діяльність, унаслідок якої руйнуються природні екосистеми, заборонено також у водно-болотних угіддях міжнародного значення; охороняються й численні види Червоної книги, що мешкають у дельті Дунаю, а також цінні промислові види риб. V. Україна дотримується міжнародних угод у галузі охорони навколишнього середовища. Проблеми збереження природи дельти Дунаю й охорони вод ріки та Чорного моря від забруднення порушуються у понад 20 різних конвенціях, угодах і деклараціях, які Україна ратифікувала або приєдналася до них. Майже всі питання виникають у зв'язку з будівництвом ГСХГБ.
1 2 3 4 5 Категория: Екологія \| Добавил: Aspirant (16.04.2014)
Просмотров: 1070 \| Рейтинг: 0.0/0

Всего комментариев: 0


Имя *:
Email *:

Код *: