Реферат на тему: Методологія системно-екологічного підходу - Екологія - Реферати - Каталог статей

Реферат на тему: Методологія системно-екологічного підходу. 1 Загальний погляд на формування і визначення 2 Історія становлення системного підходу 3 Методологічні ознаки системно-екологічного підходу Загальний погляд на формування і визначення Системний підхід — це свого роду фундаментальна методологія дослідження і вирішення проблем на міждисциплінарному рівні в усій сукупності системних взаємозв'язків та ієрархічних рівнів. Системно-екологічний підхід — це врахування всієї сукупності екологічних аспектів, їхніх системних властивостей та екологічних характеристик досліджуваних систем, як, зрештою, особливостей спеціальних методів і процедур, що використовуються для їх дослідження. Властивостями системи є емерджентність (властивість цілісності), багаторівнева структура, комунікативність і процедура контролю. Тобто в основі системно-екологічного підходу має бути системно-екологічне бачення світу. Саме за такого підходу система розглядається цілісно, а не як набір окремих підсистем. Її оптимізація здійснюється в цілому, а не для підвищення тільки ефективності окремих її компонентів. Системний підхід ґрунтується на вмінні виокремлювати ключові чинники, що впливають на функціонування й розвиток системи, на формування ієрархії цих чинників залежно від сили їхнього впливу на систему в тісному взаємозв'язку із зовнішнім і внутрішнім середовищем. Головна перевага системного підходу — це здатність глибшого осягнення проблемних чи інших ситуацій. Той, хто послуговується таким підходом, краще орієнтується і знаходить оптимальні вирішення проблеми, враховуючи минулий досвід і передбачувані перспективи. На стадії розробки (проектування) системи застосовуються "жорсткі" методології системного підходу з дослідженням операцій. Після узгодження змін у подальшому переходять до "м'яких" (гнучких) методологій системного підходу з використанням ситуаційних моделей для підсистеми людської діяльності та її впливу на навколишнє природне середовище. Історія становлення системного підходу Системний підхід знайшов практичне застосування в управлінні в США наприкінці 50-х років XX ст. Як зазначають М. Мексон, М. Альберт і Ф. Хедоурі у своїй праці "Основи менеджменту", системний підхід слід розглядати не як набір керівних настанов чи принципів, а як спосіб мислення стосовно організації та управління. У загальноісторичному плані перша велика наукова революція, шо докорінно змінила уявлення людини про будову Всесвіту, була пов'язана з ученням польського астронома Коперника, який запропонував геліоцентричну модель (систему) світобудови. Саме ця модель дала поштовх появі системних ідей. Приблизно наприкінці 50-х років XX ст. з'явилися і новітні філософські вчення (Кант, Гегель, Фейербах), у яких простежується спроба узагальнити уявлення про Світ, віднайти шляхи подальшого його розвитку. У XVII ст. у Франції сформувалася раціоналістична філософія Рене Декарта з притаманними їй рисами: математичною строгістю (логікою) думки, аксіоматико-дедуктивним методом, гносеологічним оптимізмом, високою оцінкою людського розуму. Основи методології Декарта містять такі положення: "Перше — ніколи не приймати за істинне нічого, що я не визнав би таким з очевидністю, тобто ретельно уникати похапливості й упередженості та вносити у свої судження тільки те, що уявляється моєму розумові настільки ясно і виразно, що не дає мені жодного приводу для сумніву. Друге — ділити кожне з розглядуваних мною ускладнень на стільки частин, на скільки можливо і потрібно для кращого їх розв'язання. Третє — розташувати свої думки в певній послідовності, починаючи з найпростіших і найлегше пізнаваних предметів, і сходити поволі, немов сходинками, до пізнання найскладніших, припускаючи існування порядку навіть серед тих, які природно не передують одне одному. І останнє — робити скрізь переліки настільки повні й огляди настільки всеосяжні, щоб бути впевненим, що нічого не пропущено". Системно-екологічну парадигму картини Світу було продемонстровано у XIX ст. Так, Ч. Дарвін виявив і показав можливості цієї парадигми (системного підходу) на фундаментальних дослідженнях живого світу природи у своїй праці "Походження видів шляхом природного добору..." (1859). А в 1869 р. Д. Менделєєв довів, що хімічні елементи не мають випадкових властивостей і утворюють "Періодичну систему хімічних елементів". Отже, і нежива Природа має впорядкованість, яка закладена в самій її основі. Філософи Давньої Греції також інтуїтивно відчували, що порядок у Природі існує. Вони навіть намагалися змоделювати такий порядок, та їхні спроби не мали успіху. Людству відомі й інші теорії, які являють собою передумови системних знань про цілісність картини світу: теорія Дж. К. Максвелла, створена на основі ефірної концепції й формалізації опису електромагнітного поля; теорія хімічної будови органічних речовин О. Бутлерова; теорія гомологічних рядів М. Вавилова тощо. Бурхливий розвиток спеціальних знань, найскладніших технічних систем, економічних взаємовідносин, загострення глобальних екологічних проблем, для вирішення яких повинні були об'єднувати свої зусилля фізики, біологи, медики, екологи, філософи, геологи, економісти, політики, технологи з різних галузей промисловості, викликали об'єктивну необхідність появи методології системного підходу. І хоч ідеї системного підходу вже давно непокоїли багатьох представників світової науки, однак першим, хто наважився зробити публічний крок до формування його основних положень, як уже зазначалося, був Людвіг фон Берталанфі. Він видав у 1969 р. найважливішу свою працю "Загальна теорія систем", у якій сформулював завдання нової науки як розробку математичного апарату опису систем будь-якого класу чи типу і встановлення ізоморфізму законів у різних галузях знань. Як видно, методологічні основи системного підходу зародилися в природничій науці, точніше — в екологічній сфері знань. Екологічне управління, з цього погляду, має природний зв'язок із методологією системного, точніше системно-екологічного підходу. На сучасному етапі розвитку системний підхід збагатився великою кількістю спеціальних напрямів, у межах яких також спостерігається глибока спеціалізація (окремі такі напрями навіть починають втрачати зв'язок із тією спільною ідейною базою, на якій вони зародилися). Наприклад, апологети процесного підходу (аналізу) як нібито нової методології в науці управління підкреслюють необхідність заміни "старої", у їхньому розумінні, методології системного підходу на нову, посилаючись при цьому на кризові ознаки застосування традиційного системного підходу в окремих галузях. У той же час фундаментальні ознаки процесного і системного підходів збігаються, тому процесний підхід — це не що інше, як один із напрямів системного підходу, призначеного для виробничих умов. Правильніше тут говорити про системно-процесний підхід. Те саме стосується Методологічні ознаки системно-екологічного підходу До постулатів системно-екологічного підходу належать такі: 1.Будь-яка частка є частиною цілого, а ціле — частиною більш цілого. 2.Усе залежить від усього. 3.Усе змінюється. 4.Будь-яка зміна породжує "ланцюгову реакцію" наслідків. 5.Зміни можна передбачувати, а наслідки — прогнозувати. 6.Без знання минулого неможливо передбачити наслідки в майбутньому. 7.Усе має свої закони існування і змін. 8.Усе має свої альтернативи і пріоритети. 9.Усе повинно перебувати в рівновазі із середовищем існування. 10.Усе повинно мати свої цінності й принципи, мотивацію дій і керуватися імперативами адаптованості, цілеспрямованості, інтегрованості й латентності (прихованості) для виживання. 11.Результативність досягається лише за максимального врахування різних світоглядів. Ознаки системно-екологічного підходу такі: системне мислення; системний аналіз; операційні дослідження; структурне моделювання; стратегічне планування; комплексне оцінювання; системний менеджмент. Розглянемо основоположні ознаки системно-екологічного підходу — системне мислення та системний аналіз. Системне мислення містить: цілісне бачення (від цілого до часткового); стратегічне передбачення; гнучкість поглядів; логічну послідовність операційного мислення; логічність і системність висновків; методичність процесу мислення; структуризованість або формалізованість ситуаційних уявлень; узагальненість або агрегативність оцінок; цілеспрямованість. Відомо, що системне мислення ґрунтується на принципі емерджентності: властивості цілого не можуть вважатися наслідком властивостей окремих частин. Системно мислити — пізнавати реальну дійсність за допомогою системних моделей для набуття глибших знань про цю дійсність. Менеджер досягає найвищого професійного рівня, якщо він здатний системно мислити і системно передбачати наслідки управлінських рішень. Загальна структура системного аналізу включає: опис проблеми чи ситуації; аналіз альтернатив; моделювання небажаних наслідків; оцінку альтернатив; прийняття рішення; комплексну оцінку результатів випробування або впровадження. Ключовий елемент системного аналізу — процес кількісного порівняння альтернатив для вибору рішення, яке належить реалізувати. Важливим для системного аналізу є метод декомпозиції: досліджувана система піддається розподілові на підсистеми доти, доки не буде досягнуто рівня її основних компонентів-властивостей. Процес декомпозиції визначається системними об'єктами, їхніми властивостями і зв'язками. Системні об'єкти — це вхід, процес, зворотний зв'язок і обмеження. Чим складніша система як об'єкт вивчення (аналізу, дослідження), тим складніша й багато функціональніша методологія системного аналізу. Уявлення про методологічну складність і масштабність системного аналізу дає класифікаційна структура, наведена на рис. 2.2. Рис. 2.2 Класифікаційна структура системного аналізу В управлінні найбільш відомими є системні підходи з "жорсткою" та "м'якою" (гнучкою) методологіями, що спрямовані на аналіз витрат, ефективності й ризиків, на застосування альтернативних стратегій, необхідних для правильного вибору напрямів діяльності (життєдіяльності, існування), а також для їх розробки, якщо обраний напрям не витримав випробування життям, конкурентною боротьбою. Системний аналіз для "жорсткого" системного (або ситуаційного) підходу містить: формування проблеми (постановка задачі); аналіз реальних умов і обмежень; вибір і перевірку альтернативних шляхів розв'язання задачі; дослідження необхідних можливостей (ресурсів); моделювання процесів розв'язання для запобігання небажаним наслідкам застосування конкретних рішень; вибір критеріїв оцінки та аналіз; порівняння і ранжування альтернативних рішень; прийняття рішення та його здійснення; оцінку результатів. Мета цього аналізу — кількісне порівняння альтернатив для вибору оптимального рішення. Системний аналіз для "м'якого" системного (або ситуаційного) підходу містить: розгляд проблемної ситуації з позиції застосування системи цінностей з екологічною компонентою; виклад проблемної ситуації життєдіяльності; основні визначення діяльності системи (життєдіяльності), спрямованої на досягнення цілі, збалансованості; концептуальні моделі системи, викладені в базових визначеннях; порівняльний аналіз моделей із реальною дійсністю; зміни, бажані з погляду системи і можливі з позиції нових цінностей, культури, екології; дії, спрямовані на поліпшення проблемної ситуації життєдіяльності, розвитку. Мета цього аналізу — створення кількох ситуаційних моделей дійсності, що дає можливість оцінити відповідність реальним ситуаціям життєдіяльності. Системи екологічного управління грунтуються на системному аналізі ситуаційного підходу і за своїми цілями можуть бути лише "м'якими" системами управління. Однак функціонувати вони можуть і в "жорстких" загальних системах управління, відповідно до дії закону балансу консервативності і мінливості. Зазначимо, що будь-яка система, яка розвивається, складається з двох структурних підсистем: одна — зберігає й зміцнює її будову та функціональні особливості, інша — сприяє видозміні й навіть саморуйнуванню системи зі створенням нової функціонально-морфологічної специфіки, як правило такої, що відповідає середовищу існування системи, яке оновлюється. Список рекомендованої літератури Закон України від 26 червня 1991 р. № 1268-ХІІ "Про охорону навколишнього природного середовища". Основні напрями державної політики України у галузі охорони довкілля, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки, затверджені постановою Верховної Ради України від 5 березня 1998 p. № 188/98-BP. Програма дій "Порядок денний на XXI століття" ("AGENDA-21"). — К.: Інтелсфера, 2000. Вернадский В. И. Научная мысль как планетарное явление. — М.: Наука, 1991. Данилов-Данильян В. И., Лосев К. С. Экологический вызов и устойчивое развитие. — М.: "Прогресс-Традиция", 2000. Реймерс Н. Ф. Экология (теории, законы, правила, принципы и гипотезы). — М.: Россия молодая, 1994. Кисельов М. М., Канак Ф. М. Національне буття серед екологічних реалій. — К.: Тандем, 2000. Марчук Євген. Україна: нова парадигма поступу. — К.: Аваллон, 2001. Ноосферогенез і гармонійний розвиток / В. Я. Шевчук, Г. О. Білявський, Ю. М. Саталкін, В. М. Навроцький. — К.: Геопринт, 2002. Ріо-де-Жанейро — Йоганнесбург: паростки ноосферогенезу і відповідальність за майбутнє / В. Я. Шевчук, Г. О. Білявський, Ю. М. Саталкін та ін. — К.: Геопринт, 2002. Гармонія життєвих сил Дніпра / В. Я. Шевчук, Ю. М. Саталкін, Г. О. Білявський та ін. — К.: Геопринт, 2002. Збірник наукових доповідей "Проблеми сталого розвитку України". — К.: БМТ, 2001. Екологія і закон. Екологічне законодавство України: У 2 кн. — К.: Юрінком Інтер, 1997. Вернадский В. И. Биосфера и ноосфера. — М.: Наука, 1989. Мельник Л. Г. Экономика развития. — Сумы: Университетская книга, 2001. Руденко Л. Г. Сталий розвиток: пошуки моделей для України. — К.: БМТ, 2001. Урсул А. Д. Переход России к устойчивому развитию: ноосферная стратегия. — М.: Ноосфера, 1998. Шевчук В. Я. Про Концепцію переходу України до сталого розвитку: 36. наук, доповідей "Проблеми сталого розвитку України". — К.: БМТ, 2001. Порядок денний на XXI століття: національний шлях до гармонійного розвитку / В. Шевчук, Ю. Саталкін, Г. Білявський та ін.; За ред. В. Шевчука. — К.: "Літсофт", 2002. Довідник з питань економіки та фінансування природокористування і природоохоронної діяльності. К.: Геопринт, 2000.
1 2 3 4 5 Категория: Екологія \| Добавил: Aspirant (23.04.2014)
Просмотров: 512 \| Рейтинг: 0.0/0

Всего комментариев: 0


Имя *:
Email *:

Код *: