Реферат на тему: Медичні аспекти соціоекології - Екологія - Реферати - Каталог статей

Реферат на тему: Медичні аспекти соціоекології. ПЛАН 1. Екологія людини як наука, її об’єкт дослідження та основні завдання. 2. Поняття про гігієнічне нормування, гранично допустимі концентрації, гранично допустимі рівні і дози, максимально допустиме навантаження. 3. Зв’язок внутрішнього середовища людина з навколишнім середовищем; поняття про гомеостаз. 4. Вплив абіотичних, біотичних компонентів та антропогенних чинників (хімічних речовин) забруднення біосфери на стан здоров’я людей. 5. Вплив радіоактивного забруднення на здоров’я населення. 6. Канцерогенна дія факторів середовища на людський організм. 1.Екологія людини як наука, її об’єкт дослідження та основні завдання Високий рівень концентрації промисловості та сільського господарства, екологічно необґрунтована господарська діяльність призвели до того, що Україна сьогодні є однією з найбільш екологічно неблагополучних країн Європи. Значно погіршила ситуацію найбільша у світі ядерна аварія на Чорнобильській АЕС. Аналіз стану навколишнього природного середовища свідчить про те, що в останні роки суттєвих позитивних зрушень в екологічній обстановці не сталося, в деяких місцях вона навіть погіршилася. Певна тенденція до зменшення викидів в атмосферу досягнута за рахунок зупинки деяких виробництв, що сталося в основному з економічних причин. Водночас, лише в одному Кривому Розі від стаціонарних джерел щорічно викидається в повітря 1,2 млн. т забруднюючих речовин — десята частина всіх викидів в Україні, а загалом шкідливі викиди в атмосферу в Донецькій та Дніпропетровській областях складають більше, ніж половину від загального їх об’єму. За статистичними даними, скиди забруднених стічних вод у відкриті водойми із року в рік збільшуються і обчислюються мільярдами кубічних метрів. В останні роки стало звичайним явищем закриття пляжів через високе бактеріологічне забруднення води в курортних зонах Одеси, Криму і на Азовському морі. Пестицидне навантаження складає у середньому 3 кг на 1 га, що в 6 разів вище за світовий показник (у Закарпатті — 8,7 кг на 1 га, в Криму — 12,7 кг на 1 га). Площа угідь, забруднених залишками хімічних засобів захисту рослин, досягла 14 млн. га, що становить третю частину всіх сільськогосподарських угідь. Несприятливого впливу атмосферних забруднень зазнає близько 17 млн. людей , або 34% усього населення країни. Зокрема, для Тернополя характерний підвищений вміст пилу та важкого металу ванадію. Одночасно в здоров’ї населення України в останні 20 років намітилася ціла низка негативних тенденцій, багато з яких значною мірою пов’язані з незадовільною екологічною ситуацією. Зокрема, на 51,3 % збільшилась захворюваність населення на хвороби крові та кровотворних органів, органів кровообігу — на 54%, злоякісні новоутворення зросли на 27,8 %. Якщо за даними Українського науково–дослідного інституту педіатрії, акушерства і гінекології у 1991 р. близько 70% новонароджених 1–го дня життя мали ті чи інші відхилення у стані здоров’я, то у 1999 р. цей показник становив вже 90%. У зв’язку із цими проблемами почала розвиватись нова галузь екології — екологія людини — це комплексна наука, яка вивчає взаємовідносини людини як індивіду, і навколишнього середовища. Вона сприяє збереженню і зміцненню здоров’я, розвитку фізичних та психічних можливостей людини. Термін “екологія людини” ввійшов у літературу в 1921 році. Проте ще в минулому сторіччі видатний російський учений–фізіолог І.М. Сєченов писав, що зрозуміти людину можна лише в єдності плоті, духу та природи, частиною якого вона є, і майбутнє науки про людину лежить на шляхах об’єднання цих трьох складових. Фахівців, які працюють у галузі екології людини, цікавить насамперед, як впливає руйнівна діяльність людини в біосфері на стан її здоров’я і які заходи по охороні біосфери можуть сприяти зміцненню та розвитку здоров’я людини. Об’єктом вивчення екології людини є система “людина — навколишнє середовище” або антропоекосистема. Людина є істотою біосоціальною. Як істота біологічна вона залежить від фізичних факторів середовища і зв’язана із середовищем існування через харчування, дихання, обмін речовин. Разом з тим, людина не може жити поза сім’єю, колективом, суспільством. Людина є складовою одиницею суспільства, яке в результаті технічного і соціального розвитку впливає на природу. Виходячи з цих позицій, зовнішнє (навколишнє) середовище включає в себе природне середовище і соціальне середовище. Природне середовище складається з біосфери, гідросфери, атмосфери та літосфери, які перебувають під впливом космосфери. Природне середовище існує як у природному, так і в зміненому (антропогенному) вигляді. Соціальне середовище складається з різноманітних підсистем соціальної інфраструктури суспільства. Чинники кожної підсистеми справляють суттєвий вплив на стан здоров’я населення. Основні завдання екології людини були визначені у 1983 р. на першій всесоюзній нараді у м. Архангельську та в 1984 р. на першій всесоюзній школі–семінарі з даної проблеми у м. Суздалі. До них зокрема належать: 1. Вивчення стану здоров’я людей. 2. Дослідження динаміки здоров’я в аспектах природно–історичного та соціально–економічного розвитку. 3. Прогноз стану здоров’я майбутніх поколінь людей. 4. Вивчення впливу окремих факторів середовища та їхніх компонентів на здоров’я і життєдіяльність популяцій людей (міської, сільської і т.п.). 5. Дослідження процесів збереження та відновлення здоров’я і соціально–трудового потенціалу популяцій. 6. Аналіз глобальних та регіональних проблем екології людини. 7. Розробка нових методів екології людини (космічних, біохімічних тощо). 8. Розробка шляхів підвищення рівня здоров’я та соціально–трудового потенціалу в населення. На сучасному етапі до названих завдань додаються наступні, більш конкретні: 1. Створення антропоекологічного моніторингу — системи спостережень за змінами процесів життєдіяльності людей у зв’язку з дією на них різних факторів навколишнього середовища, а також спостережень та оцінок умов середовища, які впливають на здоров’я населення, зумовлюють поширення захворювань. 2. Складання медико–географічних карт, що відображають територіальну диференціацію захворювань населення, пов’язаних з погіршенням якості навколишнього середовища. 3. Зіставлення медико–географічних карт з картами забруднення навколишнього середовища і встановлення кореляційної залежності між характером і ступенем забруднення різних природних компонентів соціоекосистем та відповідними захворюваннями населення. 4. Визначення науково обґрунтованих значень гранично допустимих техногенних навантажень на людський організм. 2. Поняття про гігієнічне нормування, гранично допустимі концентрації, гранично допустимі рівні і дози, максимально допустиме навантаження З метою оцінки того, наскільки негативним є вплив тих чи інших факторів навколишнього середовища на організм людини та його здоров’я введено поняття гігієнічного нормування. Гігієнічним нормативом називають чітко визначений діапазон параметрів фактора середовища, який є оптимальним або принаймні не є небезпечним з точки зору збереження нормальної життєдіяльності і здоров’я людини, людської популяції і майбутніх поколінь. При такому нормуванні фактори навколишнього середовища не повинні негативно впливати на фізичний і психічний розвиток людини, її самопочуття, працездатність, репродуктивну функцію та санітарні умови життя. Іншими словами, гігієнічне нормування забезпечує оптимальний стан організму в процесі навчання, виховання, трудової діяльності і всього життя. При розробці гігієнічних нормативів оперують такими поняттями, як: гранично допустимі концентрації (ГДК), гранично допустимі рівні (ГДР) і дози (ГДД). Гранично допустима концентрація (ГДК) — максимальна кількість токсичної речовини в одиниці об’єму або маси водяного, повітряного середовища або ґрунту, яка практично не впливає на здоров’я людини. Гранично допустимий рівень (ГДР) — періодичний або постійний протягом усього життя людини вплив факторів оточуючого середовища (шуму, вібрацій, забруднень, низької температури тощо), які не викликають соматичних або психічних захворювань та змін у стані здоров’я. Гранично допустима доза (ГДД) — кількість токсичної речовини, проникнення або вплив якої не пошкоджує організм і не призводить до негативних наслідків. Згідно поглядів Г.І. Сидоренка (1978), фактичне забруднення оточуючого середовища виражається у вигляді реального навантаження хімічних, біологічних і фізичних факторів. Власне це реальне навантаження визначає можливі зміни у стані здоров’я населення. З цієї причини введено ще одне поняття гігієнічного нормування — це максимально допустиме навантаження (МДН). Під цим поняттям слід розуміти таку максимальну інтенсивність дії всієї сукупності факторів навколишнього середовища, яка не виявляє прямого чи побічного шкідливого впливу на організм людини та її нащадків і не погіршує санітарних умов життя. МДН і є тим гігієнічним нормативом, який відображає усю складність взаємодії організму і середовища і є критерієм якості середовища. Інші гігієнічні нормативи, а саме ГДК, ГДД, і ГДР, дозволяють визначити рівні впливу лише окремих факторів навколишнього середовища і розробити заходи, спрямовані на оздоровлення лише певних об’єктів середовища (наприклад, зниження рівнів певних хімічних, фізичних і біологічних факторів). 3. Зв’язок внутрішнього середовища людини з навколишнім середовищем, поняття про гомеостаз З самого початку існування людей на Землі їхня життєдіяльність проходила у навколишньому середовищі, а здоров’я формувалось залежно від впливу природних факторів на організм. При цьому здатність організму підтримувати себе у сталому стані незалежно від оточуючого середовища тривалий час залишалася загадкою. Першими, хто спробував дослідити дане питання були французький вчений К. Бернар і американський дослідник Р. Кєннон. К. Бернар вперше припустив, що внутрішнє середовище людини, яке оточує клітини і тканини, навіть при різких змінах навколишнього середовища, практично не змінюється. Р. Кєннон, як фізіолог, до розвинув погляди К. Бернара. Він увів поняття гомеостазу — відносного сталого стану внутрішнього середовища і деяких фізіологічних функцій організму. З його точки зору, організм — це відкрита для навколишнього середовища система, яка має багато зв’язків з ним через органи почуттів, рецептори шкіри, слизові оболонки, кишково–шлунковий тракт, нервово-м’язеві органи. Під впливом якого–небудь зовнішнього фактору відбуваються зміни у межах фізіологічних коливань функцій органів, систем і організму в цілому, але при цьому зберігається стан відносної сталості внутрішнього середовища, що забезпечує нормальний хід обміну речовин. Основними механізмами адаптацій або пристосувань є механізми саморегуляції. Вони діють і на рівні клітини, і на рівні органу, системи і організму. Процес клітинної саморегуляції не являється автономним, він підкоряється регулюючому впливу нервової, ендокринної і імунної систем, які здійснюють нервовий, гуморальний і клітинний контроль за сталістю внутрішнього середовища організму. Реакції, які забезпечують гомеостаз, спрямовані на підтримання стаціонарного стану організму, координацію комплексних процесів для виключення або обмеження впливу негативних факторів, вироблення або збереження оптимальних форм взаємодії організму і середовища у змінених умовах середовища і, у кінцевому результаті, збереження здоров’я індивідуума. Здоров’я часто розглядають як відсутність хвороби. Але здоров’я це не лише відсутність хвороби, це комплексний показник, який характеризує здатність організму швидко адаптуватись до умов середовища, що постійно змінюється, здатність до оптимального виконання професійних та інших функцій, як суспільних, так і біологічних. Екологічні аспекти, які порушують здоров’я і призводять до виникнення того чи іншого захворювання залежать від причин, що поділяються на декілька категорій: 1. Безпосередньою причиною порушення нормальної життєдіяльності організму і виникнення патологічного процесу можуть бути абіотичні чинники навколишнього середовища. Очевидно те, що географічний розподіл низки захворювань, тісно пов’язаний з клімато–географічними зонами, висотою місцевості, інтенсивністю інсоляції, переміщення повітря, атмосферним тиском тощо. 2. Іншою причиною є біотичний компонент навколишнього середовища у вигляді продуктів метаболізму рослин та мікроорганізмів, патогенних мікроорганізмів, отруйних рослин, комах та небезпечних для людини тварин. 3. До цієї категорії відносять патологічні стани, пов’язані з антропогенними чинниками забруднення навколишнього середовища: повітря, грунт, вода, продукти промислового виробництва. 4.Вплив абіотичних, біотичних компонентів та антропогенних чинників (хімічних речовин) забруднення біосфери на стан здоров’я людей Відомо, що природне середовище утворює визначені, найчастіше специфічні умови для зберігання та розвитку здоров’я. Так, наприклад, встановлено, що існує тісний зв’язок між смертю, народжуваністю та сонячною активністю. З виникненням плям на Сонці у людей псується настрій, знижується працездатність, порушується ритм життя. У цей період реєструють підвищення загострень хронічних хвороб, насамперед серцево–судинної системи та ЦНС, дорожнього травматизму. Відомо, що короткі хвилі ультрафіолетового випромінювання Сонця згубно впливають на живий організм, вони поглинаються нуклеїновими кислотами, що призводить до генетичних мутацій, водночас збільшується кількість злоякісних утворень — раку, саркоми, лейкозу. З кліматичними чинниками, а саме: температурою, вологістю, вітрами, погодою і т.п., тісно пов’язані функціональні стани та захисті реакції організму, а також мотивація поведінки, що в свою чергу, може призвести до виникнення низки захворювань, в тому числі і психічних розладів. Біотичний компонент Питання взаємовідносин людини з тваринним світом, у тому числі існування та поширення низки небезпечних заразних хвороб, які передаються від тварин до людей, також належать до медичних проблем екології. Академік Павловський створив вчення про природні осередки низки інфекційних хвороб. Вчений показав, що в природі існують осередки багатьох заразних хвороб, в яких збудник зберігається завдяки переходу від однієї тварини до іншої. Багато природно–опосередкованих інфекцій передаються кровосисними комахами (кліщами, блохами, москітами, комарами тощо), наприклад: чума, жовта лихоманка, малярія. У результаті антропогенних змін у навколишньому середовищі внаслідок безпосереднього або опосередкованого впливу людини на природу можливе виникнення несподіваних епідеміологічних ситуацій та процесів. Вплив антропогенних чинників (хімічних речовин) забруднення біосфери на стан здоров’я людей. Проблема забруднення біосфери виникла у зв’язку з розвитком промислового виробництва. Особливої гостроти вона набула у другій половині ХХ ст., в період науково–технічної революції, яка характеризується надзвичайно високими темпами росту промислового виробництва, споживання електроенергії та використання моторних транспортних засобів. Науково–технічний прогрес у промисловому виробництві призвів до розширення використання природних ресурсів. Перелік хімічних елементів, які застосовує людина у промисловому виробництві, суттєво збільшився за останнє десятиліття. Якщо на початку ХХ ст. використовували 19 хімічних елементів, то в середині століття у промисловому виробництві було задіяно близько 50, а в 70–х роках — понад 100. Ці зміни у промисловому виробництві, зрозуміло, відбилися на складі промислових викидів, що призвело до якісно нового забруднення атмосферного повітря, а саме, аерозолями важких металів і рідкісних металів. Всесвітня організація охорони здоров’я дає таке визначення забруднення — це поява у довкіллі людини забруднюючих речовин чи будь–яких інших агентів (від вірусів до звукових хвиль надмірної інтенсивності), які безпосередньо чи опосередковано негативно впливають на людину і створене нею для власних потреб штучне середовище. Саме такий підхід притаманний більшості людей, які знаходяться на антропоцентричних позиціях (тобто людина є вінцем природи). У екологічному визначені поняття забруднення зроблено спробу відійти від антропоцентризму, при цьому екологи наголошують, що забруднення стосується не лише людей і створеного ними штучного середовища, а і сукупності всіх видів у біосфері та Землі з ближнім космосом. При такому підході забруднення трактується як внесення у довкілля, виникнення чи раптове підвищення у ньому значень чи концентрацій хімічних, фізичних, біологічних, інформаційних чи будь–яких інших традиційних чи новостворених агентів і факторів, що спричинює втрату рівноваги і завдає шкоди частині чи більшості видів екосистеми, де сталося це явище. Забруднення поділяються на природні і антропогенні. Прикладом перших є пил і гази під час виверження вулкана, вода у періодичних паводках, несподіваний заморозок чи навіть сніг для квітучих вишень, вірус грипу чи нашестя сарани тощо. Більш серйозною небезпекою є антропогенні, створені чи спричинені людиною забруднення. Хімічне, радіоактивне та бактеріологічне забруднення повітря, води, ґрунту, продуктів харчування, а також шум, вібрація, електричні поля тощо викликають в організмах людей тяжкі патологічні явища, глибокі генетичні зміни. Встановлено, що загальний сучасний рівень техногенного забруднення атмосфери досягає 1 млрд. т. аерозолів та газових викидів і 300-500 млн. т. пилу. Вміст забруднювачів атмосфери над містом приблизно в 15 разів більший, ніж в сільській місцевості, і в 150 разів більший, ніж над океаном. Першими сигналами, які привернули увагу людини на те, що атмосферні забруднення можливо негативно впливають на здоров’я населення були токсичні тумани (фотохімічні тумани та смоги)— це випадки гострого впливу атмосферних забруднень (перш за все вихлопних газів автомобілів, до складу яких входить сірчаний газ), концентрація яких зростала за несприятливих метеорологічних умов. У людей фотохімічний смог викликає подразнення очей, слизових оболонок носа і горла, симптоми задухи, загострення легеневих і різних хронічних захворювань. Друга група чинників, що спонукала підвищити увагу до проблеми забруднення атмосферного повітря, пов’язана із хронічними неспецифічними захворюваннями. Протягом останнього десятиліття відзначено різке збільшення подібних захворювань та ріст смертності населення від них. Збільшення рівня даних захворювань пов’язують із забрудненням повітря такими промисловими хімічними отрутами, як метали, хлор, аміак, чадний газ тощо. Характерною особливістю важких металів після потрапляння до організму є їх нерівномірний розподіл між клітинами і тканинами та здатність утворювати в організмі депо. Виділяючись через сечові шляхи, слизові оболонки травного каналу і різні залози, метали спричинюють у них патологічні зміни. Хлор та його сполуки є отрутами нервової системи і паренхіматозних органів, вони також мають подразнюючу і припікаючу дію. Отруєння чадним газом призводить до кисневого голодування клітин та тканин та до порушення обміну речовин. Як і атмосфера, гідросфера також зазнає значного антропогенного впливу. Більшість з того, що обговорювалось нами про види забруднюючих речовин атмосферного повітря, стосується і води. За даними ВООЗ, на сьогоднішній день від хвороб, які викликаються забрудненою питною водою, у світі вмирає біля 5 млн. новонароджених. Поступлення на стаціонарне лікування кожного 4 хворого обумовлено забрудненням води у водопроводах. Не буде перебільшенням стверджувати, що практично всі елементи і речовини, які використовує чи виготовляє людина, так чи інакше опиняються у гідросфері. За масою переважають хімічні забруднювачі: кислоти, мінеральні солі різного складу, луги, метали і тощо. Постійно зростає кількість у воді органічних сполук, продуктів “великої хімії”: нафти, проміжних і кінцевих речовин її переробки, пестицидів, миючих засобів та інших поверхнево–активних сполук. Слід відзначити, що інша група забруднювачів — біологічних забруднюючих агентів у воді набуває особливого значення, випереджаючи за небезпекою навіть хімічні. Це обумовлено тим, що вода є життєвим середовищем для багатьох патогенних організмів. Причому, якщо повітряним шляхом (найчастіше мікро краплями слини чи води) передаються лічені хвороби, то водним — їх основна кількість: холера, тиф, бактеріальна дизентерія, інфекційний гепатит, поліомієліт, шистосоміаз. Серед водних хімічних забруднень на особливу увагу заслуговують екотоксиканти — діоксини, які викликають важкі пошкодження в імунній системі, є причинами переродження шкіри і слизових оболонок кишково–шлункового тракту, сечових шляхів, жовчного протоку, атрофії кісткового мозку, генетичних ушкоджень ембріонів у вагітних жінок. Діоксини викликають незворотні зміни у печінці, стимулюючи дію канцерогенів, радіації. Появилися особливі захворювання, пов’язані із забрудненням води хімічними елементами: “ітай–ітай” — при вживанні води з високим вмістом кадмію”; “міномата” — при вживанні води забрудненої сполуками ртуті; “молібденова подагра” — у випадку хронічного отруєння молібденом. Зміни мікро елементного складу води також можуть викликати такі захворювання, як ендемічний зоб, флюороз, карієс зубів тощо. Так встановлено, що причиною ендемічного зоба є дефіцит йоду в біосфері. В Україні ендемічний зоб зустрічається на території Західної України і Полісся, де понад 10% населення мають ознаки зоба. Збільшення концентрації фтору у воді до 1,0–1,9 мг/л призводить до виникнення флюорозу, який уражає зуби. Якщо концентрація фтору перевищує у воді 6 мг/л, з’являються зміни в кістках (грибовидні та дзьбовидні кісткові вирости, закостеніння кісток), виникають стійкі ураження печінки, травного каналу. Ґрунт є кінцевим накопичувачем практично всіх шкідливих речовин. Забруднення ґрунту отрутохімікатами, мінеральними добривами, промисловими та господарсько–фекальними відходами призвело до того, що ґрунт став джерелом захворювань на туберкульоз, бруцельоз, кишково–шлункові захворювання, а також гельмітоз. Крім того, неконтрольоване використання пестицидів проти знищення менше, ніж 0,2% усіх видів біосфери призвело до поширення шкідливого ефекту на всі 100 % видів, а також і людину. Потрапляючи у питну воду і продукти харчування, пестициди викликають порушення діяльності центральної нервової, серцево–судинної та інших систем організму, аномалії новонароджених та зниження опірності імунної системи. Забруднення ґрунту важкими металами є причиною отруєння людей через рослинні і тваринні продукти харчування та воду. 5. Вплив радіоактивного забруднення на здоров’я населення Іонізуюча радіація є природним компонентом середовища проживання людини. Природний радіаційний фон (ПРФ) являє собою іонізуюче випромінювання, що діє на людину на поверхні Землі від природних джерел космічного та земного походження — радіоактивних ізотопів, які розсіяні в літосфері, гідросфері, атмосфері, космосі. Дози випромінювання ПРФ невеликі і становлять 0,1–0,7 Р за рік. Забруднення навколишнього середовища відбувається з причин іонізуючого випромінювання від природних джерел, які зазнали певних змін внаслідок діяльності людини (наприклад, випромінювання від природних радіонуклідів, які потрапляють у біосферу разом з вилученими на поверхню Землі з її надр корисними копалинами, головним чином мінеральними добривами), внаслідок надходження у навколишнє середовище продуктів згорання органічного палива, випромінювання в помешканнях, збудованих з матеріалів, які містять природні радіонукліди, радон, який виділяється поверхневим шаром Землі. Сюди ж додається випромінювання, яке отримують під час польотів на сучасних літаках, а також у побуті (користування предметами, що містять на циферблаті світло — склад з природними радіонуклідами). Рівень вмісту радіоактивних ізотопів у організмі залежить від їх концентрації в навколишньому середовищі. Припустимий вміст радіоактивних речовин в організмі (тобто така кількість, за наявності якої утворюється доза на критичний орган, що перевищує ГДД) залежить від ступеня безпеки радіоактивних елементів у випадку потрапляння всередину і визначається їх радіотоксичністю. Радіотоксичність — це властивість радіоактивних ізотопів спричинювати патологічні зміни у випадку потрапляння їх до організму. Радіотоксичність ізотопів залежить від низки моментів, основними з яких є: 1) вид радіоактивного перетворення; 2) середня енергія одного акту розпаду; 3) схема радіоактивного розпаду); 4) шляхи надходження радіоактивних речовин до організму; 5) розподіл в органах та системах; 6) час перебування радіонукліда в організмі; 7) тривалість надходження радіоактивних речовин до організму людини. Основними шляхами надходження радіоактивних речовин до людського організму є: дихальні шляхи, кишково–шлунковий тракт і шкіра. Найнебезпечнішим вважається потрапляння радіоактивних ізотопів через верхні дихальні шляхи, звідки вони попадають у шлунок і в легені. Через неушкоджену шкіру резорбція в 200–300 разів менша, ніж через травний канал, і не відіграє суттєвої ролі, за винятком ізотопу водню — тритію, який легко потрапляє через шкіру. Додаткове внутрішнє опромінення можливе у випадку надходження радіоактивних речовин під час споживання забруднених харчових продуктів. Іонізуюче випромінювання має високу біологічну активність. Залежно від дози опромінення та низки інших умов воно здатне негативно впливати на людину аж до її загибелі. Відзначають такі ефекти впливу іонізуючою радіації на організм людини: соматичні (гостра променева хвороба, хронічна променева хвороба, місцеві променеві ураження); сомато–стохатичні (злоякісні новоутворення, порушення розвитку плоду, скорочення тривалості життя); генетичні (генні мутації, хромосомні аберації). Доза опромінення до 0,25 Гр[1] (25 рад) звичайно не спричинює значних відхилень у загальному статусі та крові. Доза 0,25–0,5 ГР (25–50 рад) може призвести до окремих відхилень у складі крові. Доза 0,5–1 Гр (50–100 рад) зумовлює нерізко виражені зміни в картині крові, порушення функції нервової системи. Пороговою дозою для гострого променевого ураження прийнято вважати одноразове опромінення дозою 1 Гр (100 рад). У випадку подальшого опромінення дозою 150 рад і більше ймовірною є можливість виникнення хронічної променевої хвороби, яка проявляється вегето-судинними порушеннями, функціональними змінами центральної нервової системи, токсичним ураженням печінки, зменшенням числа лейкоцитів до 2 тис/мм3 у крові, переродженням нейтрофільних гранулоцитів тощо. Серйозну загрозу для здоров’я людини, яка перенесла гостру чи хронічну променеву хворобу, становлять віддалені наслідки променевого ураження. Вони можуть проявитися через 10–20 років після опромінення. До основних віддалених наслідків відносяться, зокрема, захворювання, що пов’язані зі змінами генетичного апарату (пошкоджується хромосомний апарат, порушуються механізми ділення (мітозу), відбувається блокування процесів відновлення та диференціювання клітин тощо), злоякісні пухлини, захворювання крові, скорочення тривалості життя. Згідно з рекомендаціями Міністерства по контролю за радіаційним забрудненням (1987 р. ), для запобігання можливим вадам розвитку доза опромінення на все тіло не повинна перевищувати 50 Р, а на орган чи тканину — 500 Р. Іонізуюче випромінювання, яке діє на гонади в дозах 100–200 Р, впливає на овоцити і зумовлює тимчасову безплідність, а в дозі 400 Р — стійку безплідність. Що стосується небезпеки генетичного виродження людства (зокрема на сучасному етапі), то можна сказати, що ризик народження хворої дитини через опромінення чи інший шкідливий вплив саме внаслідок мутації (природні або викликані штучно зміни спадкових особливостей організмів, які змінюють їх морфологічні і (або) фізіолого–поведінкові ознаки) не такий вже й великий. За даними експертів ООН (1977 р.), генетичні хвороби внаслідок опромінення в дозі 1 рад популяції в 1 млн. новонароджених виникають у першому поколінні в 63 випадках, що складає 0,06% від загального числа генетичних хвороб у популяції. Однак, для нащадків хворої дитини ризик успадкувати захворювання вже становить 50%. Пошкоджуюча дія радіації на плід людини (тератогенний ефект) можлива, якщо дози опромінення перевищують 20–25 рад. Водночас генетично значною, тобто такою, що здатна викликати патологічні зміни у хромосомному апараті плоду, вважають дозу 10 рад. Слід пам’ятати, що загрозу для здоров’я людини становить і ще не вивчений механізм поєднання зовнішнього і внутрішнього опромінення (повітря, їжа), зовсім не досліджене і явище синергізму — взаємодії радіації з хімічними речовинами — свинцем, пестицидами тощо. 6. Канцерогенна дія факторів середовища на людський організм Канцерогеном називають хімічну сполуку або фізичний агент, які здатні викликати розвиток новоутворень (доброякісні та злоякісні пухлини) при дії на живу тканину або сприяти їх виникненню. Виділяють канцерогени абіогенного та біогенного походження. До абіогенних відносяться хімічні сполуки (бензидин, азбест, вінілхлорид, миш’як, сажі, смоли, важкі метали тощо), іонізуюча радіація. Серед даної групи онкогенних чинників найбільшу небезпеку становлять хімічні канцерогенні речовини, які потрапляють до організму людини різними шляхами: через повітря (наприклад, при вдиханні пилу із “синього” і “коричневого” азбесту, який містить над гострі мікро голочки, що легко проникають у тканину альвеол, спричинюючи різні пошкодження аж до раку легень), травний канал (у тому числі з водою та харчовими продуктами, до яких потрапляють різні хімічні сполуки внаслідок агропромислового забруднення ґрунтів), через забруднення шкіри (ще у 1775 р. П. Потт описав рак сажотрусів, який виникає внаслідок потрапляння на шкіру канцерогенних продуктів горіння палива). Виділяють антропогенні (техногенні) та природні (вулканічна діяльність) джерела утворення абіогенних канцерогенів. Біогенні канцерогени можуть утворювати мікроорганізми, нижчі і вищі рослини, теплокровні тварини і людина. Виділяють три джерела походження даних канцерогенів: 1) утворення продуктів метаболізму, бластогенних та інших продуктів розпаду рослин; 2) синтез із попередників сполук, що зумовлюють розвиток пухлин у тих чи інших мікроорганізмів; 3) синтез канцерогенів внаслідок геохімічної діяльності живих організмів. Прикладом першого джерела походження біогенних мікроорганізмів можуть служити продукти метаболізму нижчих грибів та рослин (афлактоксини, карагінін), нірозолідинові алкалоїди тощо. Друге джерело — синтез ароматичного вуглеводню бензпірену, який виявлено у окремих квіткових рослинах, хлорелі та бактеріях, утворення нітросполук у деяких рослинах внаслідок внесення в ґрунт великих доз добрив чи зберігання рослинних продуктів, що містять нітрати (нітрити). Прикладом третього джерела є діяльність літотрофних мікроорганізмів, які руйнують гірські породи та мінерали і призводять до збільшення в середовищі кадмію, кобальту, миш’яку та інших елементів. Відомо, що процеси поглинання канцерогенів та фізіологічні бар’єри накопичення залежать від ступеня забруднення середовища та багатьох чинників, досліджуваних фізіологами. Накопичення канцерогенів у рибах, молюсках тощо визначає можливість їх поширення по харчових ланцюгах тварин і людини. Це означає, що в індустріально розвинутих зі значним забрудненням навколишнього середовища відходами промисловості, пестицидами, нітратами, радіонуклідами захворюваність на злоякісні пухлини щороку зростає. Кількість хворих на злоякісні пухлини в Україні на кінець 1992 р. складала 697 тис. 680 осіб (169,8 на 10 тис. населення). Кількість хворих на рак збільшується на 1,5% — 4% за рік залежно від регіональних особливостей. Профілактика онкозахворювань полягає в покращенні внутрішнього і зовнішнього середовища людини з метою виключення чи зменшення впливу на організм несприятливого чинника чи групи чинників та збільшення опірності до дії канцерогенів різної природи чи зниження чутливості до них. Література 1. Вопросы социоэкологии / Материалы первой всесоюзной конференции «Проблемы социальной экологии». — Львов, 1986. — 352 с. 2. Корсак К.В., Плахотнік О.В. Основи екології: Навч. Посібник. — 2–ге вид,, стереотип. — К.: МАУП, 2000. — 240 с. 3. Микитюк О.М., Злотін О.З., Бровдій В.М. та ін. Екологія людини: Посібник для студентів педагогічних вузів. — Х.: РВП “Оригінал”, 1997. — 224 с. 4. Никитин Д.П., Новиков Ю.В. Окружающая среда и человек: Учеб. Пособ. Для студ. вузов. — М.: Высшая школа, 1986. — 415 с. 5. Основи соціоекології: Навч. посібник / Г.О. Бачинський, Н.В. Беренда, В.Д. Бондаренко та ін.; за ред Г.О. Бачинського. — К.: Вища школа, 1995. — 238 с. 6. Основы экологии и экологическая безопасность: Учебное пособие / Под ред. В.В. Шкарина, И.Ф. Колпащиковой. — Н. Новгород: Изд–во Нижегородской медицинской академии, 1998. — 172 с. 7. Хижняк М.І., Нагорна А.И. Здоров’я людини та екологія. — К.: Здоров’я, 1995. — 232 с.
1 2 3 4 5 Категория: Екологія \| Добавил: Aspirant (11.04.2014)
Просмотров: 758 \| Рейтинг: 0.0/0

Всего комментариев: 0


Имя *:
Email *:

Код *: