Реферат на тему: Контрольна з екології - Екологія - Реферати - Каталог статей

Реферат на тему: Контрольна з екології. План Вступ Людина як і будь-яка інша жива істота є частиною природи, тому її необхідно розглядати не тільки у соціальному аспекті, алей в екологічному. Людина відрізняється від інших живих істот тим, що споживає значно більшу частину природних ресурсів, ніж будь-який інший представник тваринного світу, окрім того, вона кількісно представлена набагато ширше, ніж будь-яка інша істота однакового з нею розміру. Переважна частина людської діяльності є руйнівною для природи, а деякі її види призводять до необернених процесів. Тому з екологічної точки зору дуже важливо вивчати самого себе і спробувати помістити себе у сферу, яка є частиною природи. Але це неможливо буде зробити до того часу, доки ми не зрозуміємо, як функціонує світ природи. Тому необхідно усвідомити найважливіші екологічні принципи і зрозуміти, чи зможуть люди дізнатись про свої подальші перспективи, ґрунтуючись на власних знаннях про живі організми і середовище їхнього існування. Людина цікавилась екологією (з практичної точки зору) з самих ранніх періодів свого життя. У примітивному суспільстві кожний індивідуум для того, щоб вижити, мусив мати певні знання про довкілля, про сили природи, про рослини та тварини, які його оточували. Фактично цивілізація виникла тоді, коли людина навчилася використовувати вогонь та інші засоби, що дозволили їй змінити середовище свого існування. Нині, якщо людство хоче зберегти свою цивілізацію, воно більше, ніж будь-коли, має потребу у достатньо точних знаннях про довкілля, оскільки основні “закони природи” діють так, як і раніше. У буквальному розумінні, екологія – це наука про “житло” організмів, про яке їм усе відомо. Екологія – це наука, яка досліджує закономірності життєдіяльності організмів (у будь-яких проявах, на всіх рівнях інтеграції) у їх природному середовищі існування з урахуванням змін, які вносяться у середовище діяльністю людини. Основним змістом сучасної екології стає дослідження взаємовідносин організмів з середовищем на популяційно-біогеоценотичному рівні і вивчення біологічних макросистем більш вищого рангу: екосистем, біосфери, їхньої продуктивності та енергетики. Правильне розуміння екологічної обстановки передбачає одночасний облік усіх факторів, які діють у даному місці, і вже сама складність такого завдання робить його нелегким. На практиці більшість екологів, починаючи нове дослідження, застосовують один з декількох основних підходів: - екосистемний підхід, вивчення угруповань (синекологія), - популяційний підхід (аутекологія), - аналіз середовища існування, - еволюційний підхід, - історичний підхід. Ці п’ять підходів часто перекриваються та взаємодіють. Найбільшу цікавість викликають екосистемний та популяційний підходи щодо вивчення угруповань, які складають сутність предмета екології. 1. Екологічні фактори. Толерантність організму Середовище, яке оточує рослини і тварин, складається з багатьох елементів, однак, не всі вони однаково впливають на живі організми і останні по-різному реагують на різні елементи середовища. На нашій планеті живі організми освоїли 4 основні середовища існування, які значно розрізняються за специфікою умов. Водне середовище було першим. В якому виникло і розповсюдилося життя. У подальшому організми оволоділи наземно-повітряним середовищем, створили і заселили ґрунт. Четвертим специфічним середовищем стали самі живі організми, кожний з яких є цілим світом для паразитів та симбіонтів, які його населяють. Окремі елементи чи властивості середовища, які діють на організми, називаються екологічними факторами. Серед них виділяють: - життєво необхідні для організмів, без яких останні не можуть жити, рости і розвиватися (світло, тепло, мінеральні солі, вода тощо); - екологічні фактори, які не є необхідними для організмів, але впливають на них (димові гази, вітер, радіоактивність тощо); - фактори, до яких організми ставляться завжди або певний час байдуже (інертні гази атмосфери). Фактори середовища різноманітні. Вони можуть бути необхідними чи, навпаки, шкідливими для живих істот, сприяти чи перешкоджати виживанню і розмноженню. Екологічні фактори мають різну природу і специфіку дії. Їх поділяють на абіотичні, біотичні і антропогенні. Абіотичні фактори – це фактори неорганічного середовища, їх поділяють в свою чергу на: - кліматичні – світло, тепло, волога; - ґрунтові – механічний склад, фізичні властивості, хімізм та мікробіологія ґрунтів; - топографічні фактори – висота над рівнем моря, рельєф. Біотичні фактори – це фактори впливу живих істот одна на одну. Їх поділяють на: - фітогенні – вплив рослин (симбіоз, паразитизм тощо); - зоогенні – вплив тварин (поїдання, витоптування, запилення тощо). Антропогенні фактори – це форми людської діяльності, які призводять до змін природи як середовища існування інших видів або безпосередньо впливають на їх життя. Ф. Швердтфегер згрупував основні фактори середовища так: 1) специфічні для кожного виду і організму; 2) тривалі в часі, оскільки кожний організм проводить все життя в середовищі; 3) взаємні – як середовище впливає на організм, так і організм впливає на середовище; 4) нерозривні – відрив живого організму від його середовища неможливий. Фактори середовища впливають на організм подвійно: а) своєю присутністю, незалежно від їх величини; б) напруженістю і мінливістю свого впливу на організм. В основу екологічної характеристики організмів покладено їх реакцію на влив факторів середовища. Організм здатний вижити лише в діапазоні мінливості даного фактора, який ще називають амплітудою. Як дуже високі (максимальні), так і дуже низькі (мінімальні) значення факторів середовища можуть бути згубними для організму. Порогове значення даного фактора, вираженого в цифрах, вище або нижче якого організм не може існувати, називають критичною точкою. Між цими критичними значенням і розташована зона екологічної толерантності. У межах зони екологічної толерантності напруженість факторів середовища є різною. Поряд з критичними точками розташовані песимальні зони, в яких активність організму значно обмежена дією зовнішніх умов. Далі розташовані зони комфорту, в яких спостерігається чітке зростання екологічних реакцій організму. В центрі знаходиться зона оптимуму, як є найсприятливішою для функціонування організму. Схема стосунків в діапазоні екологічної толерантності була запропонована в 1924 р. німецьким екологом і зоогеографом Р. Гессе, який назвав її валентністю екологічних факторів. Варто зазначити, що крива, яка представляє екологічну валентність у межах зони толерантності, не завжди має симетричний вигляд із оптимальною зоною, розташованою в центрі. Наприклад, для прісноводних організмів оптимум знаходиться в нижній межі вмісту солі у воді, тоді як у морських організмів – на протилежному кінці мінливості фактора – в зоні толерантності, де вміст солі найвищий. Толерантність різних організмів стосовно одного і того ж фактора може бути специфічною, якщо критичні точки не збігаються, або подібною, якщо розташування критичних точок і хід кривої екологічних реакцій організмів виявляються подібними. В одних видів зона толерантності дуже широка (сосна, береза, осокір), в інших – вузька (вільха чорна, бук, ясен, бузина). Види з широкою зоною толерантності, які можуть жити при різних значеннях фактора, називають еврибіонтами. Організми, життєві можливості яких обмежені вузьким діапазоном змін даного фактора, називають стенобіонтами. Для визначення відносного ступеня толерантності в екології існує ряд термінів, в яких використовують згадані корені слів “стено-“ і “еври-“ (вузький і широкий). Стенотермний – евритермний (стосовно температур); Стеногідричний – евригідричний (стосовно води); Стеногалінний – евригалинний (стосовно солоності); Стенофагний – еврифагний (стосовно поживи); Стеноойкний – евриойкний (стосовно місцезростання). У стенотермних видів мінімум, оптимум і максимум зближені. Навіть невеликі зміни температури, які мало відбиваються на евритермному виді, для стенотермного є часто критичними. Слід зазначити, що стенотермні організми можуть бути толерантними до низьких температур (оліготермних), до високих температур (політермних), або ж можуть мати проміжні властивості. Як свідчать численні дослідження, організми не повністю залежать від фізичних умов середовища. Вони пристосовуються самі і змінюють умови середовища так, щоб послабити лімітуючий вплив температури, світла, води та інших фізичних факторів. Така компенсація факторів особливо ефективна на ріні угрупування, але можлива і на рівні виду (баобаб). Види з широким географічним поширенням майже завжди утворюють адаптовані до місцевих умов популяції, які називаються екотипами. Щоб зрозуміти причини географічного поширення і формування чисельності організмів того чи іншого виду, треба знати й історію виду, і те, які ресурси необхідні для життєдіяльності його особин, і рівень народжуваності та смертності, і природу внутрі- та міжвидової взаємодії, і впливи умов середовища. Умови – це змінюваний у часі і просторі абіотичний фактор середовища, на який організми реагують по-різному залежно від його сили (температури, вологості повітря, рН, солоності, концентрації забруднюючих речовин тощо). В присутності деяких організмів умови можуть змінюватися: рослини часто змінюють рН ґрунту, під покривом лісу змінюється температура і вологість, але, на відміну від ресурсів, умови організмом не втрачаються, а вичерпуються, і жоден організм не в змозі зробити їх недоступними або ж менш доступними для інших організмів. Для того чи іншого виду оптимальними умовами вважають такі, за яких особини даного виду залишають найбільшу кількість потомства (тобто виявляються найпристосованішими). Визначити межі оптимальності не так просто, оскільки для цього потрібно визначити вплив умов середовища на окремі вибіркові ознаки, такі, як швидкість росту, розмноження, інтенсивність дихання чи виживання. Як виявляється, межі виживання особин ширші від меж росту чи розповсюдження. Крива реагування на зовнішні умови може бути і асиметричною – ширшою чи вужчою: все залежить від видової приналежності організму, від характеру умов середовища і від того, яка із реакцій організму нас цікавить. 2. Міграція забруднюючих речовин в ланках трофічних ланцюгів Будь-яке угруповання можна представити у вигляді кормової мережі, яка являє собою схему всіх трофічних зв’язків між видами, що входять до складу цього угруповання. Кормова мережа звичайно складається із декількох ланцюгів живлення, кожний з яких є окремим її каналом. Завдяки кормовим взаємостосункам у біоценозах здійснюється трансформація біогенних речовин, акумуляція енергії і розподіл її між видами (популяціями). Чим багатший видовий склад біоценозу, тим різноманітніші напрями і швидкість потоку речовин і енергії. Ланцюги живлення, або канали живлення, якими постійно перебігає енергія, прямо чи опосередковано об’єднують всі організми в єдиний комплекс. Перший трофічний рівень представлений первинними продуцентами або автотрофами. До них належать зелені рослини, які здатні використовувати сонячне проміння для утворення хімічних сполук, багатих на енергію. Первинні продуценти – це найважливіша частина біоценозу, тому що практично решта організмів, що входять до його складу, прямо чи опосередковано залежать від постачання енергією, якою запаслися рослини. Крім первинних продуцентів до складу біоценозу входять гетеротрофи (від грецьк. гетеро – інший, трофе – корм) – організми, які використовують для споживання (корму) готові органічні речовини, представлені консументами і деструкторами. Перша група утворює ланцюги поїдання, а друга – ланцюги розкладу. Другий трофічний рівень утворюють травоїдні тварини, яких називають первинними консументами. М’ясоїдних, які живляться травоїдними, називають вторинними консументами, або первинними хижаками; вони перебувають на третьому трофічному рівні. Хижаки, які живляться первинними хижаками, в свою чергу, становлять четвертий трофічний рівень і називаються третинними консументами. Тварини, що споживають вторинних хижаків, називають третинними хижаками, або ж четвертинними консументами і т.д. Оскільки чимало тварин всеїдні (живляться як рослинами, так і тваринами), тобто одночасно одержують енергію з декількох різних трофічних рівнів, їх неможливо віднести до відповідного рівня. Звичайно вважають, що такі організми входять відразу до декількох трофічних рівнів, а їхня участь в кожному виді пропорційна складу вживаної ними їжі. Кінцеву ланку кормового ланцюга утворюють так звані деструктори, або біоредуктори – організми, які розкладають органічні речовини. Це переважно мікроорганізми (бактерії, дріжджі, гриби-сапрофіти), які селяться на трупах і екскрементах і поступово їх руйнують. Завдяки їхній діяльності відбувається повернення в мінеральне царство елементів, які містяться в органічних речовинах. Гриби, наприклад, в основному беруть участь у розкладі клітковини рослин, а бактерії розкладають трупи тварин. Мікроорганізми-деструктори виконують і інші функції: вони продукують інгібітори (наприклад, антибіотики) або, навпаки, речовини-стимулятори (наприклад, деякі вітаміни), екологічне значення яких дуже важливе, однак ще мало вивчене. Серед кормових ланцюгів, які починаються в автотрофних рослин, можна передусім виділити ланцюги хижаків і ланцюги паразитів. Кормові ланцюги хижаків ідуть від продуцентів до травоїдних, які поїдаються дрібними м’ясоїдними, останні, в свою чергу, поїдаються крупними хижаками і т.д. В міру пересування цим ланцюгом хижаків тварини в більшості випадків збільшуються розмірами і зменшуються чисельно. 3. Види платежів за забруднення навколишнього природного середовища Одним з найдійовіших інструментів економічного механізму охорони довкілля є збір за забруднення навколишнього природного середовища (НПС). Його правове регулювання здійснюється Законом України “Про охорону навколишнього природного середовища”, постановами Кабінету Міністрів України № 303 від 01.03.99 і № 1261 від 11.08.2000, Інструкцією про порядок нарахування і сплати збору за забруднення НПС. Оскільки збір за забруднення НПС належить до загальнодержавних, обов’язкових цільових платежів до бюджету, його дія підпорядковується Закону України “Про систему оподаткування”, який визначає принципи побудови системи оподаткування в Україні, податки і збори до бюджету і в державні цільові фонди, а також права, обов’язки і відповідальність платників. Розглянемо економіко-правові особливості функціонування збору за забруднення НПС із позиції відповідності принципам побудови системи оподаткування України. Одним із них є принцип єдиного підходу. В його основі лежить забезпечення однакових підходів до розробки податкових законів з обов’язковим визначенням комплексу понять. Збір за забруднення НПС не виключення. У постановах КМУ № 303 від 01.03.99 та № 1261 від 11.08.2000, в інструкції наведені поняття платника збору, об’єктів оподаткування, джерела сплати, податкового періоду, нормативів збору, термінів і порядку його сплати, підстав для надання податкових пільг. Практика свідчить, що при роботі з вищезазначеними поняттями виникає ряд питань. Наприклад, за інструкцією платник збору це той, хто здійснює викиди, скиди, розміщення відходів. Однак не завжди платник і носій податку є однією і тією ж особою, наприклад, у разі передачі майна на підставі договорів оренди. Система визначення об’єкта оподаткування зі збору за забруднення НПС також неоднозначна й складна та іноді не виправдовує витрат на його обчислення. Удосконалення зазначеної системи можливо досягнути шляхом законодавчого закріплення питомих показників забруднення на тонну продукції, введення екологічних податків на продукт, фіксованих зборів за забруднення довкілля для невеликих платників при посиленні контролю за точністю визначення фактичних обсягів забруднення. При розгляді збору за забруднення НПС необхідно також врахувати, що його нормативи не змінювалися з 1996 року. Інфляція за цей термін становила 202,2%. Тому необхідне підвищення нормативів збору не менш як у 2,2 рази. В основі побудови окремої податкової системи закладений принцип обов’язковості. Він передбачає точне і неухильне виконання всіма суб’єктами господарської діяльності законів про податки, повне і своєчасне їх внесення до бюджетів різних рівнів, юридичну відповідальність за їх порушення відповідно до законодавства. Він закріплений в Конституції України, де вказується на необхідність своєчасного виконання конституційних обов’язків щодо сплати податків і зборів. Умисне ухилення від їх сплати, здійснене посадовою особою підприємства, установи, організації незалежно від форм власності, або фізичною особою, якщо ці діяння вплинули на надходження до бюджетів або державних цільових фондів коштів, у значних розмірах згідно зі статтею 148 п. 2 “Ухилення від сплати податків, зборів, інших обов’язкових платежів” Кримінального кодексу України карається грошовим штрафом, виправними роботами до 2 років або позбавленням волі від 5 до 10 років. У разі несплати в термін податків, зборів, інших обов’язкових платежів податкові органи застосовують до підприємства штрафні (фінансові) санкції у встановленому Законом України “Про державну податкову службу в Україні” або відповідними законами порядку. На несплачену своєчасно суму нараховується пеня. Всі вищезгадані положення відносяться і до стягнення збору за забруднення НПС. До того ж із прийняттям Постанови КМУ № 303 контроль за своєчасністю і повнотою його сплати посилився (податковими службами відкриті особові рахунки, визначена систем звітності платників). Незважаючи на наявність у законодавстві України податкової відповідальності, існують серйозні причини, що заважають реалізації принципу обов’язковості, а саме: падіння обсягів виробництва, криза платежів, збільшення розмірів дебіторської і кредиторської заборгованості та інші. Контроль за розрахунком і стягненням збору за забруднення НПС здійснюється органами податкової адміністрації та Мінекоресурсів України. Податкова адміністрація наглядає за правильністю його обчислення та повнотою сплати. До компетенції органів Мінекоресурсів належать затвердження переліків платників і перевірки на кінець року правильності застосування нормативів збору й лімітів. Одним із шляхів посилення контролю за забрудненням довкілля, а також за правильністю розрахунку збору є спрямування коштів від штрафів і позовів за порушення природоохоронного законодавства на розвиток лабораторної й матеріально-технічної бази управлінь екології та природних ресурсів. Для збільшення відсотка стягнення збору пропонується також схема проведення підприємствами, установами, організаціями сплати до обласного бюджету боргів зі збору за забруднення НПС. Вона передбачає погашення заборгованості з одночасним фінансуванням природоохоронних заходів шляхом одноденного кредитування учасників розрахунків комерційними банками. В основі цієї схеми лежить спрямування матеріально-технічних ресурсів і послуг підприємств-боржників на природоохоронні заходи в рахунок сплати боргів із збору за забруднення НПС. Доцільно, щоб кошти збору перераховувалися підприємствами на три рівні (державний, обласний і місцевий), а кошти до місцевого фонду перераховувалися за місцем забруднення. Необхідна також розробка єдиної для України комп’ютерної програми з обліку надходження і витрачання збору за забруднення НПС. Висновки Нині, коли на всій планеті під впливом людини відбулися помітні зміни як живої, так і неживої природи, дедалі більшого значення набуває гармонійна взаємодія суспільства і природного довкілля, оскільки людина отримує від природу все необхідне для життя: енергію, продукти харчування, матеріали, черпає в ній емоційну й естетичну наснагу. Тому вкрай необхідна не лише чітка стратегія охорони природного середовища та посилення контролю за природокористуванням, але й добре продумана система екологічної освіти й виховання населення. Екологія – відносно молода біологічна наука. Ще не так давно нею цікавилося невелике коло спеціалістів. Останніми десятиріччями вона почала швидко розвиватись. Цьому сприяла необхідність вирішення таких важливих проблем сучасності, як раціональне використання природних ресурсів, профілактика забруднення середовища промисловими відходами та транспортом, запобігання знищенню природних угруповань, збереження генофонду рослинного і тваринного світу. Екологія дає уявлення про те, яким чином досягти симбіозу техніки, виробництва і природи – цих не досить узгоджених у наш час компонентів біосфери і соціосфери. Для сучасної людини знання основ екології не менш важливе, ніж основ фізики, хімії, математики. Екологізація виробництва – один з провідних напрямів науково-технічної революції, покликаної не тільки забезпечити узгоджене функціонування природних і технічних систем, а й значно підвищити ефективність останніх. Таким чином, екологія все більше набуває особливостей прикладної науки. Література Білявський Г. Основи загальної екології. – К., 1995. Дерій С. Екологія. – К., 1998. Завгородня Т. Збір за забруднення довкілля // Фінанси України. – 2002. – № 2. – С. 76-81. Кондратюк Е. Словник-довідник з екології. – К., 1987. Кучерявий В. Екологія. – Львів, 2000. Новиков Г. Основы общей экологии. – М., 1979.
1 2 3 4 5 Категория: Екологія \| Добавил: Aspirant (23.04.2014)
Просмотров: 517 \| Рейтинг: 0.0/0

Всего комментариев: 0


Имя *:
Email *:

Код *: