Реферат на тему: Грунти України - Екологія - Реферати - Каталог статей

Реферат на тему: Грунти України. Зміст Вступ……………………………………………………………. 1.Проблема деградації грунтів України………………….…… 2.Охорона грунтів та їх раціональне використання…………. 3.Організаційні проблеми збереження грунтів……………… Висновки………………………………………………………….. Список використаних джерел…………………………………. Вступ Україна має багаті природні ресурси, сприятливі кліматичні умови, високо родючі грунти, та прекрасні ландшафти. Однак вона є однією з найнеблагополучніших країн Європи. Поетапне формування екологічного механізму навколишнього середовища і природних ресурсів, забезпечення екологічної безпеки і підтримка екологічної рівноваги на території України. подолання наслідків Чорнобильської катастрофи – катастрофи планетарного масштабу, збереження генофонду Українського народу є обов’язком держави. Аварія на ЧАЕС, порушила господарську діяльність багатьох підприємств, зашкодила сількогосподарському виробництву. З моменту аварії ідо цього часу одним із найпотужніших факторів, що впливають на радіологічну ситуацію в Україні в високоактивне забруднення території 30-кілометрової зони навколо ЧАЕС. Найбільш масштабним і значним є хімічне забруднення середовища невластивими йому речовинами хімічної природи. серед них – газоподібні й аерозольні забруднювачі промислово-побутового походження. Прогресує і нагромадження вуглекислого газу в атмосфері. Не викликає сумнівів і значення хімічного забруднення грунту пестицидами і її підвищеною кислотністю, що веде до розпаду екосистеми 1.Проблема деградації грунтів України Висока розораність сільськогосподарських угідь, призвела до інтенсивних, наростаючих, ерозійних процесів. Процес ерозії грунтів та інтенсивна експлуатація земель веде до пониження їхньої родючості, зменшення вмісту гумусу. Однією з причин погіршення якості земель є нераціональне застосування засобів хімізації сільського господарства, що призводить до нагромадження в грунтах залишків мінеральних добрив і пестицидів. Серйозну проблему забруднення грунтів становить техногенні викиди промислових підприємств. Землі забруднюються важкими металами та іншими компонентами промислових викидів. Дуже гострою у нашій державі є проблема питної води. Україна є одним з найменш водозабезпечених регіонів Європи. Водночас величезні об’єми забрудненої води скидаються у поверхневі водоймища. За останні роки намітилась тенденція зменшення об'єму викидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря, проте їхні обсяги досить великі в ряді міст і промислових агломерацій, особливо в Донецько-Придніпровському регіоні. Головні забруднювачі повітря – підприємства металургії, у загальному об'ємі викидів їх частка складає 33%; підприємств енергетики – 30%; вугільної – 10%; хімічної та нафтохімічної промисловості – 7%. Лісові насадження зазнають інтенсивного антропогенного впливу. В промислово розвинених регіонах відбуваються пошкодження і навіть загибель лісів від шкідливих викидів і скидів. Внаслідок нераціонального використання та інтенсивного рекреаційного навантаження виснажуються природні запаси деяких видів рослинності, а окремі з них уже занесено до списків зникаючих. Сприятливі природні умови існування диких тварин значно погіршуються зростаючим антропогенним впливом. Забруднення природного середовища промисловими, сільськогосподарськими підприємствами поряд з іншими негативними факторами призводять до різкого скорочення чисельності багатьох видів тварин. Тільки за останні 5-ть років кількість видів, що знаходяться під загрозою зникнення, занесених в Червону книгу України, зросла з 85 до 381. Будуючи свою державу, мусимо викорінити байдужість у ставленні до багатств рідного краю. Відповідальна і діюча політика стосовно навколишнього середовища буде можлива лише втому випадку, якщо ми нагромадимо надійні дані про сучасний стан середовища, обґрунтовані знання про взаємодію важливих екологічних факторів, якщо розробимо нові методи зменшення і запобігання шкоди, нанесеної природі людиною. 2.Охорона грунтів та їх раціональне використання Грунт — основний компонент наземних екосистем, що утворився протягом геологічних епох в результаті по-стійної взаємодії біотичних і абіотичних факторів. Як складний біоорганомінеральний комплекс грунти є при-родною основою функціонування екологічних систем біосфери. Важливою властивістю грунтів є їх родючість. За-вдяки їй грунти є основним засобом виробництва в сіль-ському та лісовому господарствах, головним джерелом сільськогосподарських продуктів та інших рослинних ресурсів, основою забезпечення добробуту населення. Тому охорона грунтів, раціональне використання, збе-реження та підвищення їх родючості — неодмінна умова дальшого економічного прогресу суспільства. Охорона грунтів стає нині особливо актуальною в зв'язку із зростаючим приростом населення Землі та продовольчою проблемою, яка для багатьох країн і, на-самперед для країн Азії, Африки та Південної Америки, що економічно розвиваються, є досить гострою. Світові продовольчі ресурси складаються з рослин-них продуктів, продуктів тваринництва і біологічних запасів морів. Збільшення продуктів перших двох груп можливе лише при раціональному землекористуванні. Тим часом людство використовує для сільського госпо-дарства лише 1,43 млрд. га орних земель, що становить близько 10,4% суші, або 2,95% всієї поверхні земної кулі. Нагадаємо, що пустині (гарячі і холодні) займа-ють 45% суші. За агрикультурний період втрати земель-них ресурсів внаслідок ерозії, засолення, будівництва міст і населених пунктів, доріг і промислових комплек-сів досягли в світі величезних розмірів — до 2 млрд. га, тобто вони набагато перевищують сучасну орну площу планети. Зараз щороку з обороту випадає 5—7 млн. га різних земельних угідь. Тому охорона грунтів — основна народногосподарська проблема для всіх країн світу. Основоположником вчення про грунти є відомий ро-сійський учений В. В. Докучаєв. Він сформулював основ-ні закони ґрунтоутворення, встановив географічні зако-номірності поширення грунтів. Створив науку про раціо-нальне використання грунтів для потреб землеробства. ("Головними факторами ґрунтоутворення є материн-ська порода, кліматичні умови, рослинні і тваринні організми, рельєф і вік країни та господарська діяль-ність людини. Материнська, або грунтоутворююча порода, входить до складу грунту як його мінеральна частина, впливаючи тим самим на процес ґрунтоутворення, на наявність по-живних речовин, на фізичні й хімічні властивості грун-тів. На багатих на зольні речовини материнських поро-дах — продуктах звітрювання доломітів, діабазів, гли-нистих сланців, вапняків — формуються родючі грунти, на пісковиках, кремнистих породах — грунти, бідні на поживні речовини. Клімат впливає на процес ґрунтоутворення дією тем-ператури і вологи. Температура діє на фізичні, хімічні, біохімічні і біологічні процеси грунтів. Вона зумовлює також фізичне звітрювання материнських порід, впливає на режим випаровування вологи з грунту. Опади впливають на грунт як механічно, так і хіміч-но. Вони руйнують структуру грунту, вимивають з грун-ту органічні та інші поживні речовини, зумовлюють процес опідзолення. Підземна волога також впливає на процес ґрунтоутворення. Високий рівень ґрунтових вод спричиняє утворення горизонту, несприятливого за свої-ми фізико-хімічними та біологічними особливостями для росту рослин. Рослини і тварини внаслідок активного біологічного впливу є найважливішим фактором ґрунтоутворення. В цьому процесі беруть участь як вищі, так і нижчі рослини й тварини — бактерії, водорості, гриби, дощові черви та інші представники ґрунтової флори і фауни. На процес ґрунтоутворення впливають органічні решт-ки рослин, за рахунок яких утворюється гумусовий — найбільш родючий шар ґрунтового профілю, діяльність кореневих систем. Останні спричиняють біологічне ви-вітрювання материнських порід і є важливим фактором, що впливає на структуру грунту. За допомогою рослин-ного покриву можна поліпшувати фізико-хімічні власти-вості грунтів, впливати на їхню родючість. Рельєф місцевості впливає на процес ґрунтоутворен-ня дією експозиції та висоти над рівнем моря. На схилах звичайно формуються менш потужні грунти, ніж у під-ніжжі гір. Характер рельєфу впливає на поверхневий геохімічний стік. Так, на крутих схилах грунт змиваєть-ся інтенсивніше, ніж на рівнинах. Важливим фактором ґрунтоутворення є вік країни. Багато тисячоліть минуло відтоді, як утворилися основ-ні типи грунтів, адже процес ґрунтоутворення в природі відбувається надзвичайно повільно. Ґрунтознавці встановили, що при доброму рослинному покриві й за сприятливих кліматичних умов для утво-рення шару грунту завтовшки 2—3 см у різних кліма-тичних зонах потрібно від 200 до 700 років. На твердих материнських породах процес ґрунтоутворення відбу-вається повільніше, ніж на таких, що швидко вивіт-рюються. На процес ґрунтоутворення значною мірою впливає господарська діяльність людини. Цей вплив може бути як безпосередній — спосіб обробітку грунту, меліоратив-ні заходи, збирання лісової підстилки тощо, так і побіч-ний, наприклад вирубування лісів на крутосхилах, що веде до ерозії, безсистемне випасання худоби, вогнева система землеробства тощо. Господарська діяльність людини має спрямовуватися на раціональне використан-ня земель, підтримання й збільшення їхньої продук-тивності. При всіх способах землекористування найбільшої шкоди сільському господарству завдає ерозія грунтів. Неправильне землекористування посилює дію еродуючи факторів. Ерозія грунтів відбувається на всіх континентах світу. Залежно від характеру й тривалості процесів руйну-вання верхніх шарів грунту та материнської породи розрізняють геологічну ерозію і ерозію прискорену. Остання часто посилюється в зв'язку з господарською діяльністю людини. Геологічна ерозія — це природний процес, який від-бувається протягом геологічних епох і завдяки якому сформувався сучасний характер земної поверхні. Голов-ні фактори, що зумовлюють геологічну ерозію — опади, вітер, крутизна схилу, температурні коливання, фізичні властивості порід, часткове підняття земної кори і зем-летруси. В наших широтах ця ерозія не є небезпечною для сільського чи лісового господарства, бо швидкість процесу руйнування грунту дорівнює швидкості процесу ґрунтоутворення. Більш небезпечний цей вид ерозії в пустинях, де відсутній рослинний покрив, і ніщо не може перешкодити вітру, який зносить верхні шари грунту. Шкоди народному господарству завдає водна та віт-рова ерозія. Водна ерозія буває внаслідок змивання й вимивання частин грунту опадами, талими та проточними водами. Вона залежить від кількості й інтенсивності опадів, ре-льєфу, властивостей грунту, рослинного покриву. Небезпека водної ерозії полягає не лише в зниженні родючості орного горизонту, а й замулюванні річок, ставків, водойм, заплавних земель. Цей вид ерозії поши-рений на схилах, переважно розораних, і найбільш не-безпечний у гірських ландшафтах, в яких знищений лісовий покрив. Дуже небезпечна яружна ерозія. Ліквідувати її мож-на лише залісненням та будівництвом спеціальних гідро-технічних споруд. Значних успіхів у боротьбі з яружною ерозією досягла Ржищівська гідролісомеліоративна станція в Київській області, яка застосувала комплекс агротехнічних, гідротехнічних і лісомеліоративних захо-дів: захисні лісонасадження, спорудження водорегулю-ючих і водозатримуючих валів, донних загат. Завдяки застосуванню науково обгрунтованої системи захисних заходів вдалося припинити дальше розмивання багатьох ярів і зберегти таким чином великі площі орних земель. При річковій ерозії внаслідок швидкої течії води зноситься грунт з дна річок і незакріплених берегів. Щоб запобігти цьому, треба оберігати лісові насадження в прирусловій смузі, закріплювати береги за допомогою спеціальних гідротехнічних прийомів. Захисна роль лісів, особливо на гірських схилах, винятково важлива, її не можна замінити ніякими гідро-технічними спорудами. Отже, збереження грунту, рослинного покриву й во-логи тісно зв'язані між собою. Рослинність переводить поверхневий стік вологи у внутрішньогрунтовий і тим самим сприяє кращому збереженню й використанню вологи, нормалізує гідрологічний режим водних артерій, перешкоджає виникненню ерозійних процесів. У районах з малопорушеним рослинним покривом руйнівна дія водної ерозії незначна. Вітрова ерозія поширена там, де немає перешкод сильним вітрам, і де відсутній природний рослинний покрив, що захищає поверхневі шари грунту, розораного на великих площах. Локальна вітрова ерозія спостері-гається і на безструктурних піщаних грунтах. Особливо небезпечні піски біля озер та на узбережжях морів, де часто дмуть сильні вітри. Причиною вітрової ерозії, крім несприятливих кліма-тичних умов, є руйнування зернистої структури грунту внаслідок неправильного обробітку та відсутності надій-ного його захисту. Надмірне випасання худоби в посуш-ливих степах, яке призводить до знищення дернини, теж може спричинити вітрову ерозію. Залежно від швидкості вітер видуває різної величини дрібнозем (іноді діаметром до 1 мм) і переносить його на значну відстань. При інтенсивній вітровій ерозії ви-никають так звані чорні бурі, під час яких у повітря піднімаються мільйони тонн грунту. Чорні бурі катастро-фічне знижують родючість грунту не тільки в тих міс-цях, де вони виникають, а й завдають шкоди сільському господарству в тих районах, де відкладаються пилові маси. На Україні найбільш небезпечні щодо виникнення вітрової ерозії степові та деякі лісостепові райони.Причини цих ерозійних процесів не лише в несприятли-вих породних умовах, а й у знищенні в минулому грунто-закріплюючої рослинності, руйнуванні структури грун-тів, зменшенні загальної лісистості. 3.Організаційні проблеми збереження грунтів Крім водної та вітрової ерозії, іноді на схилах різної крутості спостерігається спливна ерозія. Ґрунтовий по-крив перенасичений ґрунтовими або талими водами, може поступово або й раптово спливати, внаслідок чого зносяться його родючі шари. Пізніше це може призвести до яружної ерозії. Останнім часом у деяких районах зрошування спо-стерігається іригаційна ерозія від зрошування грунту напуском води й, зокрема, від його дощування. Непра-вильне зрошування може призвести до засолювання грунтів. Грунтові води піднімаються до поверхні. Після випаровування води розчинні солі, що містяться в ній, залишаються в приповерхневих шарах, що зумовлює їх засолення. Щоб запобігти цим явищам, треба проводити хімічний аналіз вод і відповідно визначати спосіб зро-шування. Завдання охорони грунтів полягають у втіленні в життя науково обгрунтованої системи організаційно-гос-подарських, агротехнічних лісомеліоративних та гідро-технічних заходів, спрямованих на раціональне вико-ристання земельних ресурсів, збереження й підвищення родючості грунтів, відтворення їхньої продуктивності з метою найкращого використання всіх біологічних мож-ливостей наземних екосистем. Ефективність цих заходів залежить від глибини якісних змін у ґрунтовому покриві, викликаних стихійним або антропічним впливом, а та-кож від фізико-географічних і насамперед грунтово-кліматичних умов. Організаційно-господарські заходи передбачають ви-рощування на крутосхилах лісів, які їх надійно захи-щають, або садів. Вздовж водних артерій виділяються спеціальні захисні ліси водорегулюючого значення. На схилах з малопотужним грунтом, що легко руйнується, не можна вирощувати просапні культури, не допуска-ється випас худоби на легких, слабко закріплених дер-ниною грунтах. Агротехнічні заходи визначаються видом ерозії грун-тів і типом ландшафту. Так, на землях, які зазнають водної ерозії, оранку, сівбу, культивацію грунту про-водять поперек схилу. Така оранка зменшує в 3—4 і більше раз поверхневий стік. . Ефективним способом боротьби з водною ерозією є розміщення борозен і рядів рослин під прямим кутом до поверхневого стоку. З цією метою в умовах слабо-розсіченого рельєфу застосовують контурний обробіток грунту. Добрі протиерозійні результати дають ґрунто-захисні сівозміни, розміщення сільськогосподарських культур смугами, поперек схилу, залуження грунтів на схилах. Дуже еродовані землі треба переводити з орних на луки. У районах поширення вітрової ерозії застосовують ґрунтозахисні сівозміни, розміщують смугами посіви й пари, висівають буферні смуги з багаторічних трав, проводять снігозатримання, безвідвальний обробіток рунту із залишенням стерні на поверхні полів, залу-ження еродованих земель. Істотне значення для бороть-би з вітровою ерозією иАє поліпшення структури грунту. Для боротьби з водною або вітровою ерозіями з успі-хом застосовують мульчування грунтів. Матеріалом для мульчі може бути стерня, післяжнивні та післязбиральні рештки, стружка, тирса, спеціальний папір, пластмасова плівка тощо. Для охорони грунтів від вітрової ерозії останнім часом застосовують і хімічні методи, які полягають у захисті поверхневого шару спеціальними хімічними речовинами. У гірських районах протиерозійні заходи полягають у терасуванні схилів, їх залуженні (в посушливих райо-нах), будівництві протисельових споруд, регулюванні випасання худоби. Особливе значення має збереження лісових фітоценозів, вирощування мішаних насаджень, практикування вибіркових і насіннєво-лісосічних рубок лісу. Агролісомеліоративні заходи мають важливе зна-чення для поліпшення мікрокліматичних умов, снігоза-тримання та боротьби з вітровою ерозією. На роль поле-захисного лісорозведення в боротьбі із засухою та еро-зійними процесами вказував ще В. В. Докучаєв. За радянський період у країні створено систему полезахис-них лісових смуг, яка захищає посіви від суховіїв і чор-них бур, поліпшує водний режим грунтів і запобігає ерозії. Урожайність зернових на захищених смугами полях підвищується на 2—3 ц/га. Щоб зменшити руйнівну дію зливових і талих вод на полях, що прилягають до балок і ярів, створюють прибалкові і прияружні лісові смуги. Яружні системи заліснюються кущовими породами, які своїм корінням захищають грунт від дальшого розмивання. Гідротехнічні споруди для боротьби з ерозією грун-тів застосовують у тих випадках, коли інші заходи не дають належного ефекту. Вони створюються в комплек-сі з протиерозійними насадженнями. Для перехоплення зливових вод споруджуються спеціальні колектори, які відводять поверхневий стік. У руслах річок, де швидка течія води руйнує береги, використовують берегозакріплюючі бетонні плити, блоки тощо.
1 2 3 4 5 Категория: Екологія \| Добавил: Aspirant (26.04.2014)
Просмотров: 3957 \| Рейтинг: 4.3/3

Всего комментариев: 0


Имя *:
Email *:

Код *: