Реферат на тему:Енергозбереження в житлово-комунальній сфері. - Екологія - Реферати - Каталог статей

Реферат на тему:Енергозбереження в житлово-комунальній сфері. Значна (майже 42%) частка житлово-комунального господарства в балансі енергоспоживання держави визначає важливість ефективного та термінового вирішення проблеми енергозбереження в житлово-комунальній сфері. Виходячи з характеру ситуації на ринку енергоресурсів, специфіки функціонування житлово-комунального господарства (ЖКГ) та стану житлово-комунальної енергопостачальної інфраструктури можна сформулювати критерії оцінки організаційно-економічних та технічних рішень з енергозбереження в житлово-комунальній сфері. На наш погляд це: Кардинальне скорочення об'ємів енергоспоживання вже в короткостроковій перспективі при темпах скорочення, які були б рівнозначні темпам зростання цін на енергоносії. Збільшення долі нетрадиційних та відновлювальних джерел енергії в енергозабезпеченні підприємств житлово-комунального сектору та побуту. Забезпечення такого рівня рентабельності надання послуг з постачання енергетичних ресурсів, який забезпечував би самоокупність та самофінансування підприємств ЖКГ. Забезпечення високих соціальних стандартів з надання населенню послуг енергопостачання, що означає підвищення якості надання послуг при мінімізації вартості для споживачів. Розглянемо, наскільки сьогодні реальні кроки, теоретичні обґрунтування та програмні засади по впровадженню заходів з енергозбереження відповідають сформульованим критеріям. Щоб спрогнозувати можливі темпи скорочення рівня енергоспоживання проаналізуємо тенденції, що склались за останні 15 років. У відповідності до [] ретроспектива динаміки енергоємності ВВП в Україні виглядає наступним чином (рис. 1). Згідно цих даних енергоємність ВВП в Україні за 14 років знизилась з 76 до 72 кг умовного палива на 100 грн., тобто всього на 4 кг, або на 5.26%. причому за період 1990-1995 років спостерігався ріст енергоємності майже на 58%. З 1996 по 2000 рік рівень енергоємності ВВП практично не змінився і лише після 2000 року намітилась тенденція на його зниження. За період 2001-2004 роки рівень енергоємності ВВП в Україні знизився з 87 до 72 кг у.п./100 грн., тобто, трохи більше 17%. В [] надаються дещо відмінні дані (таблиця 1). З них випливає, що за період 1990-2000 роки відбулось зростання енергоємності ВВП на 36.7%. На жаль в цьому розділі відсутні дані за період після 2000 року. Але якщо прийняти тенденції, що випливають з попередніх даних, то оцінка енергоємності ВВП по первинних ресурсах на 2004 рік могла складати приблизно 159 кг у.п./100 грн. Таблиця 1. Динаміка змін енергоекономічних показників економіки України. Показник \| Од. виміру \| 1990 \| 1995 \| 1996 \| 1997 \| 1998 \| 1999 \| 2000 Енергоємність ВВП по первинних енергоресурсах \| Кг у. п./100 грн. \| 139.7 \| 186.3 \| 198.4 \| 198.3 \| 195.6 \| 193.1 \| 191.0 З [] видно, що за 9 місяців 2005 року зекономлено 3.3 млн. т у.п., або 68.9% від завдання на цей період, передбаченого КДПЕ (за 9 місяців 2005 року було передбачено досягти економії паливно-енергетичних ресурсів у обсязі 4.91 млн. т у.п.), і майже на 28% менше, ніж за 9 місяців 2004 року.(в 2004 - 4.59 млн. т у.п). За даними [] ціни на енергоносії за 10 років підвищились вдвічі. Якщо перерахувати дані графіку рис. 1 та таблиці 1 з урахуванням цієї оцінки, то отримаємо значний (в 2-2.2 рази) ріст енергоємності ВВП в грошовому обчисленні за вказані періоди (рис. 2.). Якщо, знову ж таки, прийняти оцінки [] та результати 2005 року, викладені в [], то треба визнати, що тенденції енергоємності ВВП в Україні (в грошовому обчисленні) вказують на її значне погіршення. Необхідно при цьому пам'ятати, що показники енергоємності ВВП в Україні сьогодні в 3-5 разів перевищують аналогічні для розвинутих країн []. Відносно енергоємності продукції та послуг підприємств ЖКГ можна сказати наступне: В [, , ] в розділах, присвячених виконанню галузевих програм енергозбереження жодних даних по енергоємності продукції та послуг підприємств Держжитлокомунгоспу не наведено. Це свідчить про те, що в повному обсязі робота з енергозбереження в зазначеній галузі "...не проводиться, надання статистичної звітності ігнорується, галузеві Програми енергозбереження не розроблені до цього часу, робота з впровадження нової енергоефективної техніки та енергозберігаючих технологій у запланованих Програмою енергозбереження обсягах ведеться недостатньо" []. Через рік висновок практично повторюється: "Центральними органами виконавчої влади на які покладено виконання Комплексної державної програми енергозбереження України (...Держжитлокомунгосп...), не зважаючи на введену наказом Держкоменергозбереження від 16.12.02 р. №136 за погодженням з Держкомстатом України від 12.12.02 р. №10-01-3/80 форму статистичної звітності 12-ЕЗ за 9 місяців 2005 року до Комітету не надана, що свідчить про те, що в повному обсязі робота з енергозбереження в зазначених міністерствах та інших центральних органах виконавчої влади не проводиться, надання статистичної звітності ігнорується, галузеві Програми енергозбереження не розроблені до цього часу" []. Одночасно з цим відзначається, що: більша частина обладнання фізично та морально застаріла і працює з низьким ККД та низькою енергоефективністю. Терміни експлуатації обладнання в основному перевищують встановлені терміни амортизації. Рівень зносу комунальної інфраструктури міст і селищ України сягає 60% []; майже у всіх регіонах України в експлуатації знаходиться багато котлів малої та середньої потужності, застарілої конструкції з низьким ККД (70-80%). Термін експлуатації більшості котлів перевищує 20 років. Теплова ізоляція більшості котлоагрегатів, трубопроводів та запірної арматури має значні пошкодження або взагалі відсутня, що призводить до суттєвих втрат теплової енергії. Допоміжне обладнання котелень енергоємне, його встановлена потужність значно перевищує навантаження. Експлуатація енергоємного, фізично та морально застарілого обладнання з низьким ККД призводить до значних перевитрат палива і електроенергії та забруднення навколишнього природного середовища []. біля 4% житла комунальної власності знаходиться в виношеному або аварійному стані; до 40% тепла втрачається в несправних тепломережах. Підкреслимо, що такі оцінки звучать через 8 років потому, як було розроблено Комплексну державну програму енергозбереження України (КДПЕ), що була схвалена Кабінетом Міністрів України у 1997 році. Виходячи з наведеного: слід оцінювати рівень енергоємності продукції та послуг підприємств системи ЖКГ як гірший від середніх оцінок, наведених на рис. 1 і в таблиці 1 та рис. 2; можна прогнозувати, що у випадку збереження підходів до впровадження засобів ефективного енергоспоживання, в житлово-комунальній сфері збережуться тенденції до погіршення існуючого стану. Відносно тенденцій та перспектив збільшення долі нетрадиційних та відновлювальних джерел енергії (НВДЕ) в енергозабезпеченні підприємств житлово-комунального сектору та побуту можна стверджувати: Україна володіє значним загальним потенціалом НВДЕ, а її доцільно-економічний потенціал складає 80-100 млн. т у.п. на рік. За основними видами можливого використання він розподіляється таким чином: вітроенергетика - 31.4%, мала гідроенергетика - 2.9%, сонячна енергетика - 6.3% тощо []. За даними обласних та регіональних облдержадміністрацій щодо виконання Програми нетрадиційних і відновлюваних джерел енергії (НВДЕ), економія паливно-енергетичних ресурсів за рахунок використання нетрадиційних та відновлюваних джерел енергії за 2004 рік склала 1.07 млн. т у.п., що дорівнює 17.8 % від загальної економії ПЕР за цей період []. Виходячи з того, що загальна економія ПЕР в 2004 році склала 3.7% річного споживання [] - рівень економії ПЕР за рахунок НВДЕ склав всього лише 0.66% від об'єму річного споживання. Впровадження НВДЕ локалізовано на певних територіях. У виконанні завдань програм НВДЕ особливо відзначається АР Крим, де економія ПЕР склала 120.4 тис. т у.п. за рахунок впровадження системи гарячого водопостачання з використанням сонячних колекторів. Також в Криму широкого застосування набувають вітрові електростанції. На сьогоднішній день потужність ВЕС становить близько 200 МВт, що складає 70% від потужності вітрових електростанцій, що діють на Україні []. В Дніпропетровську та на Закарпатті є лише окремі приклади застосування сонячних систем. Так, в Івано-Франківській області в м. Коломиї приватним підприємцем для власних потреб використовується сонячна фотоелектрична станція потужністю 8,8 кВт. За допомогою станції власник отримує щодобово 300 літрів води підігрітої до температури 60 градусів Цельсію. Установка оснащена автоматизованою системою орієнтації фотоелементів відносно сонця, при відсутності сонця в схему включено електробойлер, який живиться від загальної електромережі. Власник за рахунок використання установки отримує близько 3,5 тис. грн. на рік економії коштів по оплаті за електроенергію []. В загальному по Україні, в тому числі в житлово-комунальній сфері, використання сонячних систем не набуло широкого впровадження. В той же час слід відзначити, що в Німеччині сонячні системи застосовуються досить широко, незважаючи на те, що південні райони Німеччини знаходяться на широті Києва. Тобто, переважна частина території України знаходиться південніше Німеччини, що створює передумови для більш широкого використання сонячної енергії в житлово-комунальній сфері, ніж це маємо сьогодні. Критерії рентабельності надання послуг з постачання енергетичних ресурсів та мінімізації вартості послуг для споживачів відображають економічні інтереси протилежних сторін процесу надання-отримання житлово-комунальних послуг і тому мають протилежну спрямованість. Звідси виникає необхідність розглядати їх пов'язано. Для цього ми сформували матрицю корисності (рис. 3) впровадження засобів ефективного енергоспоживання в житлово-комунальній сфері. Аналіз практики впровадження засобів ефективного енергоспоживання з точки зору забезпечення рентабельності надання послуг з постачання енергетичних ресурсів та мінімізації вартості послуг для споживачів дозволяє вичленити наступні групи ситуацій, які належать множинам рішень А, Б, В, Г та Д (рис. 3). 1. До множини А технічних рішень з ефективного енергоспоживання належать такі, впровадження яких корисно споживачам енергоресурсів і некорисно (може наносити збитки) виробникам послуг. 2. До множини Б технічних рішень з ефективного енергоспоживання належать такі, корисність яких в кожному конкретному випадку може набувати різних значень в залежності від певних співвідношень і незалежно від бажання сторін. Як ілюструє рис. 3, елементи даної множини можуть в одному випадку потрапляти в зону корисності для виробника послуг, в іншому - в зону корисності для споживача, або в зону байдужості (білий колір на малюнку). 3. До множини В технічних рішень з ефективного енергоспоживання належать такі, впровадження яких є корисним для виробників послуг і нейтральними для споживачів. 4. До множини Г рішень, що сприятимуть підвищенню ефективності енергоспоживання належать такі, впровадження яких призведе до забезпечення рентабельності підприємств-виробників послуг за рахунок різкого, щонайменше в короткостроковій перспективі, зниження корисності цих послуг для споживачів. 5. До множини рішень Д належать такі, що в найближчі 8-10 років після їх впровадження не будуть економічно вигідними жодній із сторін процесу виробництва-споживання послуг з теплопостачання. Множину технічних рішень А, корисних для споживачів і некорисних для виробників послуг, складають лічильники води - квартирні, або такі, що встановлюються на індивідуальний будинок. Наша підрахунки, проведені на основі фактичних даних, показують, що при встановленні квартирного лічильника платежі за воду зменшуються в середньому в 4 рази. Вибіркові заміри дають змогу оцінити фактичне споживання води без лічильника в квартирах м. Донецьк, наприклад, в 3 рази менше норм. При встановленні лічильника споживачі, природно, починають економити. Звідси зменшення платежів в 4 рази. Реальне ж скорочення споживання води при користуванні квартирними водомірами становить, за нашими підрахунками, близько 25%. Економія платежів у споживача утворюється за рахунок економії споживання води, та за рахунок того, що при наявності індивідуального водоміру споживач в меншій мірі сплачує за ті витоки води, які не враховані водопостачальниками при розрахунку ціни 1 м. куб., але враховані в нормі споживання. Останнє ілюструється даними таблиці 2. Стовпчик 1 таблиці ілюструє стан речей, що існує. У випадку, якби при обрахуванні ціни 1 м. куб. враховувались всі витоки, то ціна складала б 0.89 грн./м. куб. Тобто, 0.19 грн. - це та сума, яка добавлена в ціну, за рахунок неврахованих витоків. Таким чином, економія платежів на кожному кубічному метрі складається з: 0.89 грн. (справедливої ціни) та 0.19 грн. - надбавки за невраховані витоки. Можемо сказати, що при повному врахуванні витоків мала б бути меншою або ціна (стовпчик 2, табл. 2), або норма споживання при тій же ціні (стовпчик 3, табл. 2). Зрозуміло, що ні другий, ні третій варіант виробників послуг не влаштовує. Тому в житті маємо 1-й варіант. Збільшення кількості споживачів, які розраховуються за спожиту воду відповідно до показів квартирних лічильників привело виробників послуг до необхідності реалізації множини Б технічних рішень з ефективного енергоспоживання (див. рис. 3), а саме - встановлення побудинкових засобів обліку води. При цьому всі витоки в підвали, витоки через несправні сантехнічні прилади, а також споживання води на технологічні потреби ЖЕКів списуються на тих споживачів, які не мають квартирних приладів обліку. Таблиця 2. Механізм формування економії платежів за рахунок чинника "витоки" (цифри умовні). Параметр \| 1 \| 2 \| 3 Норма, л/на споживача на добу \| 338.00 \| 338.00 \| 261.08 Споживачів \| 390 000.00 \| 390 000.00 \| 390 000.00 Всього споживання, тис. м. куб. на добу \| 131 820.00 \| 131 820.00 \| 101 821.20 Витоки враховані ("нормативні"), тис. м. куб. на добу \| 10 000.00 \| 10 000.00 \| 10 000.00 Витоки невраховані (наднормативні), тис. м. куб. на добу \| -- \| 30 000.00 \| 30 000.00 Всього з витоками врахованими, тис. м. куб. на добу \| 141 820.00 \| 171 820.00 \| 141 821.20 Всього за рік з витоками врахованими, тис. м. куб. \| 51 764 300.00 \| 62 714 300.00 \| 51 764 738.71 Собівартість + прибуток виробника послуг, млн. грн. \| 55 905 444.00 \| 55 905 444.00 \| 55 905 444.00 Вартість 1 м. куб., грн. \| 1.08 \| 0.89 \| 1.08 В цьому випадку (див. рис. 3) встановлення приладу обліку води на будинок: корисно виробнику послуг з водопостачання у випадку, коли об'єм витоків, що припадає на одного споживача даного будинку без квартирного водоміра перевищує середній показник по підприємству в цілому (Квс>1); корисно споживачам, коли об'єм витоків, що припадає на одного споживача цього будинку без квартирного водоміра менший, ніж середній показник по підприємству в цілому (Квс<1); не надає поточної вигоди жодній стороні, якщо Квс=1, але фактично призводить до неефективних витрат з боку підприємства на встановлення будинкового водоміра (на рис. 3 - зона байдужості). Оскільки на сьогодні частка споживачів, що встановили квартирні водоміри сягає, за нашими оцінками 75 %, то варіанти третій, а тим більше другий, фактично неможливі. Це дозволяє підприємствам-постачальникам води значно збільшувати свої надходження за рахунок списання витоків в підвалах на споживачів, жодним чином не цікавлячись скороченням цих витоків. Відомі в Донецьку факти, коли за одного мешканця виставляється місячний рахунок до 50 грн. за споживання холодної води. В іншому випадку - біля 130 грн. за чотирьох мешканців. При вартості 1 м. куб. холодної води в Донецьку 1.08 грн. це означає, що сім'я з чотирьох осіб спожила протягом місяця більше 120 м. куб. холодної води. Тобто, кожен член сім'ї споживав на добу більше 1 м. куб. холодної води. Такий сантехнічний прилад як душ (виробництва Артемівського заводу) пропускає 7 літрів води на хвилину. Взявши для розрахунку витрати 10 л/хвилину (в ПІВТОРА рази більше) отримаємо - щоб досягти таких витрат води дана сім'я мала б тримати душ відкритим протягом 6 годин і 40 хвилин на добу. Якщо навіть врахувати витоки води в унітаз, які можуть досягати 10 м. куб. на місяць (маємо такі заміри), то все одно цифра вражає своєю абсурдністю. Хоч би тому, що в добі 24 години, а люди ж ще сплять, їздять на роботу та з роботи, знаходяться на роботі. Виходить, що весь свій вільний час вони присвячують тому, щоб зливати воду. Якщо додамо, що в цьому домі є централізоване гаряче водопостачання (тобто, споживання гарячої води йде окремо), то ситуація виглядатиме навіть трагікомічною. З іншого боку, маємо такі заміри. При добовій нормі споживання холодної води 338 літрів на одну людину фактичне споживання навіть без квартирного водоміра, іноді, в 2-3 рази менше норми. І тут немає нічого дивного. Просто норма завелика. Виходячи з цього виникає припущення, що ті 120 м. куб. містять в собі також витоки води в підвал. Якщо навіть припустити, що в квартирі споживають дві норми, то на одного мешканця припадає 15 м. куб на місяць витоків води в підвал. В цілому по будинку це може складати біля 900 м. куб. на місяць, тобто біля 30 м. куб щодоби. Враховуючи, що це - п'ятиповерхівка на два під'їзди (по дві квартири на поверх), маємо абсурдну цифру. Тобто, навіть прийнявши абсурдно завищене споживання в квартирах, ми отримуємо об'єми витоків, які можуть просто затопити будинок. Якщо ж споживання в межах норми, то будинок мало б давно змити. Тут виникають питання щодо точності показів лічильника, які перевіряють в тому ж "Водоканалі", але ми говоримо не про це. Природно, що при таких рахунках "Водоканал" не зацікавлений в зменшенні втрат. Все, що сказано відносно зон ефективності побудинкових приладів обліку води, очевидно може бути віднесено і на рахунок побудинкових приладів обліку теплової енергії. В цьому випадку підприємство "Донецькміськтепломережа", наприклад, в технічні умови на встановлення тепломіра, вимогу про теплоізоляцію труб в підвалах не записує бодай для того, щоб хоча б позначити свою занепокоєність втратами енергії. Тобто, поряд з витоками енергоносія, наявні значні втрати тепла через неізольовані трубопроводи. Крім цього треба враховувати, що теплофізичні характеристики огороджувальних конструкцій будинків визначались, свого часу, за старими нормативами, які враховували "радянські" ціни на енергоносії, а також під впливом намагання проектувальників знизити кошторисну вартість проектів. Через це сьогодні маємо невідповідність теплофізичних характеристик переважної більшості житлових будинків сучасним вимогам ефективного енергоспоживання. При ринкових цінах на енергоносії, значні переплати споживачів за теплову енергію при наявності будинкового тепломіра відбуваються саме через таку невідповідність. Множина В (див. рис. 3) містить в собі технічні рішення з ефективного енергоспоживання, які передбачають впровадження окремих засобів управління, контрольно-вимірювальних приладів, елементів теплових агрегатів тощо, які дозволяють в різних випадках покращити окремі фази технологічного процесу перетворення та транспортування енергії до споживача. Так в [] повідомляється, що протягом одного року на підприємствах ВАТ "Іллічівськтеплокомуненерго" виконано такі роботи по впровадженню на своїх об'єктах сучасних технологій з енергозбереження: - на більшості об'єктів замінено застаріле теплообмінне обладнання; - у ряді теплопунктів встановлено високоефективні циркуляційні насоси виробництва "Wilo" і "Grundfos"; - встановлено ультразвукові теплолічильники на ряді теплових пунктів; - розпочато встановлення на теплових квартальних пунктах міста регуляторів системи опалення з корекцією по температурі зовнішнього повітря. В 2004 році співробітники "Славянсктепломережа" замість застарілих котлів в деяких котельних міста встановили високоефективні []. Одночасно повідомляється, що було прокладено 3,5 кілометри нових високоефективних труб в пінополіуретановій оболонці. Поряд з цим вказується на бездіяльність ЖЕКів, які несвоєчасно промивають опалювальні системи в будинках, не міняють аварійні стояки, "забувають" ізолювати трубопроводи в технічних підвалах, що призводить до неякісного опалювання. Серед відомих нам випадків таке впровадження засобів ефективного енергоспоживання не призводить до скорочення витрат споживачів. Це пов'язано з тим, що загальні втрати енергоресурсів по підприємству значно перевищують ті часткові позитивні ефекти, які дає фрагментарне впровадження засобів ефективного енергоспоживання. Множина Г (див. рис. 3) містить в собі рішення, що опосередковано гіпотетично сприятимуть підвищенню ефективності енергоспоживання за рахунок забезпечення привабливості підприємств-виробників послуг для потенційних інвесторів. Сутність підходу, який активно пропагується чиновниками ЖКГ, в тому, що потрібно підвищити ціни на послуги підприємств ЖКГ до рівнів, які б забезпечили їх рентабельність (рис. 4). Як бачимо з рис. 4, при такому підході, не передбачається механізму забезпечення мінімізації або хоч би пом'якшення цінового удару для споживачів. Чинник дотацій, який пропонується урядовцями, ми не вважаємо в сьогоднішній економічній ситуації досить вдалим, та й охоплює він лише незначну частку громадян. При цьому, підвищення цін, розглядається, поряд з іншим, як важливий чинник залучення інвестицій в комунальну сферу. На противагу цьому в теорії і практиці інвестиційної діяльності склався протилежний підхід до взаємозалежності інвестицій та прибутку підприємств. Якщо собівартість послуг підприємства перевищує ринкову ціну через значні втрати, то за рахунок інвестиційно-інноваційних рішень зменшують собівартість і, таким чином, досягають прибутковості підприємства (рис. 5.). "Як економічна теорія, так і здоровий глузд говорять про те, що рентабельність роботи фірми в даній стратегічній зоні господарювання буде пропорційною зробленим в цю зону капіталовкладенням" []. Тобто, інвестиції йдуть попереду рентабельності і є її чинником. Правила прийняття рішень з вибору стратегічної позиції, розглянуті І. Ансоффом не передбачають в жодному з випадків простого підвищення ціни на продукцію. Ми не висловлюємось a priori проти підвищення тарифів на житлово-комунальні послуги з метою забезпечення рентабельності житлово-комунальних підприємств. Мова про інше. Очевидно, що забезпечення рентабельності рівня R при собівартості Сб2 (див. рис. 5) дасть набагато менший тариф на послуги водоканалів і тепломереж, ніж забезпечення тієї ж рентабельності при собівартості Сб1 (див. рис. 5). І очевидно, що задача повинна вирішуватись саме так, як ілюструє рис. 5. Звичайно, підходити тут треба виходячи з конкретних розрахунків побудованих на основі науково обґрунтованої моделі реалізації загальноприйнятого підходу до інноваційно-інвестиційної діяльності з урахуванням особливостей житлово-комунальної сфери. Таким чином, можемо констатувати, що в жодному з розглянутих на множині Г рішень по забезпеченню рентабельності надання послуг з постачання енергетичних ресурсів та зниженню вартості послуг не досягнуто компромісу між інтересами виробників, та споживачів послуг. Всі розглянуті рішення мають антагоністичний характер, або знаходяться в зоні байдужості, що не завжди приводить до ефективного енергоспоживання і викликає непотрібну соціальну напруженість. До множини Д належать рішення з впровадження індивідуальних систем опалення в квартирах багатоквартирних будинків. Для порівняльного аналізу ефективності рішень, що належать до даної множини, нами розглянуто наступні граничні альтернативні варіанти споживання послуг гарячого водо- і теплопостачання: Використання централізованої системи при поточних цінах на енергоресурси. Встановлення індивідуальної системи опалення і гарячого водопостачання вартістю 5000 грн. за рахунок безвідсоткового кредиту на 5 років. Встановлення індивідуальної системи опалення і гарячого водопостачання вартістю 5000 грн. за власний рахунок. Те ж саме, вартістю 7000 грн. Споживання від централізованої системи теплопостачання при поточних цінах та покритті частини витрат за рахунок відсотків з депозиту розміром 5000 грн. при ставці депозиту 13% річних. Те ж саме, при подвоєних поточних цінах на послуги енергопостачання. Варіант 2 прийнято виходячи з пропозицій, озвучених представниками ДП "Газ-Тепло". Варіант 4 враховує можливість кон'юнктурного подорожчання послуг з монтажу індивідуальних систем опалення. Варіант 5 передбачає ситуацію, коли споживач, замість монтажу системи індивідуального опалення, спрямує відповідні кошти (прийнято 5000 грн.) на депозит з метою отримання відсотків, за рахунок яких буде покриватись частина платежів за послуги централізованого теплопостачання. На наведено графіки накопичення витрат споживача на потреби опалення і гарячого водопостачання (при площі квартири до 60 м. кв.) відповідно до перелічених вище альтернатив. З рисунка видно, що встановлення індивідуального опалення в квартирах багатоквартирних будинків не має перспектив окупності витрат споживача послуг протягом 7-10 років. Так: при поточних цінах на послуги теплопостачання та вартості встановлення індивідуальної системи 5000 грн. накопичені суми витрат на централізоване теплопостачання зрівняються з відповідними сумами при індивідуальному теплопостачанні приблизно через 104-105 місяців, тобто майже через 9 років; при використанні відсотків з депозиту для покриття частини витрат на централізоване теплопостачання за умови подвоєння поточних цін на послуги централізованого теплопостачання це й же термін складає більше 7 років; у випадку кон'юнктурного подорожчання індивідуальних систем до 7000 грн. (на 40%), термін їх окупності складатиме понад 10 років у порівнянні з використанням депозиту розміром ті ж 5000 грн. Зауважимо, що при побудові рядів 2 і 3 рис. 6 не враховувалась можливість подорожчання газу, тобто, прийнято поточні ціни. Поряд з позитивним ефектом від впровадження індивідуальних систем опалення, які дають скорочення споживання газу на одного споживача порівняно з централізованими системами, необхідно підкреслити можливі негативні аспекти та наслідки. (Заради справедливості відзначимо, що порівняння робляться з централізованими системами в їх сьогоднішньому жалюгідному стані. Разом з тим є неоднозначною перевага індивідуальних систем над централізованими з точки зору ККД.) По-перше, це - значні терміни впровадження індивідуальних систем теплопостачання в квартирах багатоквартирних будинків. Виходячи з наведених вище розрахнків (див. рис. 6), а також досвіду встановлення квартирних лічильників, можна з високою ймовірністю передбачати, що впровадження індивідуальних систем опалення розтягнеться не на один рік. Для порівняння - в Донецьку квартирні водоміри встановлюються вже більше 7 років (і це при ціні в 25-30 разів меншій ніж індивідуальні системи опалення, за терміну окупності від 0.5 до 2 років, абсолютній економії коштів на сім'ю до кількох десятків гривень на місяць). По-друге, це - негативні економічні наслідки для діючих підприємств з теплопостачання. З першого витікає, що існуючі комунальні підприємства теплопостачання поступово протягом років втрачатимуть своїх клієнтів, що буде призводити до постійної втрати частини доходів. В той же час витрати на підтримання мереж, втрати теплоносія, інші складові собівартості, що не залежать від об'ємів бізнесу (кількості споживачів) залишаться на тому ж рівні, оскільки значна частина споживачів залишиться в системі централізованого теплопостачання. Це невідворотно призведе до неспроможності систем централізованого теплопостачання виконувати свою функцію. Власне, відбудеться те, що В. І. Арнольд [, с. 8] визначив як катастрофу - стрибковидну зміну, що виникає у вигляді відповіді системи на плавну зміну зовнішніх умов. По-третє, це негативний санітарно-екологічний ефект від впровадження індивідуальних систем теплопостачання. Оскільки вентиляційні канали в багатоповерхових будинках не розраховані на таку кількість викидів, яка буде при функціонуванні індивідуальної системи опалення, виникає необхідність облаштування індивідуальної системи вентиляції для кожної квартири. При цьому: А) Викиди з вентиляційної труби нижнього поверху будуть спрямовуватись практично у вікно квартири верхнього поверху. Б) Через погану провітрюваність може значно підвищитись концентрація шкідливих речовин в повітрі в межах мікрорайонів, оскільки нормами архітектурного планування передбачалось таке розміщення будинків в житлових масивах, щоб мінімізувати продування території мікрорайонів. По-четверте, виникає необхідність переобладнання або реконструкції систем комунального газопостачання в зв'язку з потребою підвищення тиску в мережах. Таким чином, перспектива отримання позитивного ефекту від впровадження індивідуальних систем теплопостачання виглядає досить сумнівною. Причиною того, методи вирішення проблеми "енергозбереження" в житлово-комунальній сфері на сьогодні практично не відповідають сформульованим критеріям, на наш погляд, є відсутність комплексності в державній програмі енергозбереження, яка мала б будуватись виходячи з параметрів науково обґрунтованої моделі переходу до ефективного енергоспоживання в житлово-комунальній сфері. Наявні програми, які названі комплексними, насправді такими не є, оскільки при їх формуванні порушувалась одна з вимог програмно-цільового управління [, с. 7-10], що тоді і тільки тоді можна забезпечити стабільний успіх в досягненні кінцевих цілей, коли в наявності взаємна відповідність обґрунтованого цілеспрямування та дійових засобів реалізації цілей. При цьому обґрунтоване цілеспрямування характеризується системним взаємоузгодженням всіх своїх елементів, в тому числі фінансових ресурсів та системи цілей. Таке узгодження повинно спостерігатись як на національному так і на регіональному рівнях управління програмами. Недостатня системність Комплексної Державної програми енергозбереження (у всякому випадку в частині ЖКГ), на наш погляд, зокрема була зумовлена: По-перше, набором виконавців, серед яких не було жодної структури, яка б "мислила" системними категоріями. Це, високопрофесійні, але за своєю суттю, "галузеві" структури - Держкоменергозбереження, Інститут проблем енергозбереження НАН України, Науково-дослідний економічний інститут Мінекономіки, Інститут газу НАН України, галузеві науково-дослідні організації. Реалізація функції "загальної координації", яка була покладена на Держкоменергозбереження, не замінила системного підходу. В результаті, кожен виконавець реалізував бачення "енергозбереження" в межах притаманної тільки йому спеціалізації. Це видно хоч би з того, що в програмі існують окремі розділи заходів з енергозбереження на об'єктах Держжитлокомунгоспу (розділ 4.11) та енергозбереження за рахунок використання нетрадиційних та поновлюваних джерел енергії (розділ 4.16). Хоч очевидно, що системне впровадження нетрадиційних та поновлюваних джерел енергії необхідне і в житлово-комунальній сфері. По-друге, об'єктивною необхідністю опиратись в розробці програми на систему формування і розподілу бюджетних коштів, що існує в державі. В результаті була запрограмована багатоканальна схема бюджетного фінансування заходів з енергозбереження. В її складі - державний та місцеві (обласні, міські, районні) бюджети, витрачання коштів в яких планується незалежно, виходячи з того розуміння критеріїв розподілу, яке склалось у відповідних органів самоврядування. Через це практично неможливо синхронізувати фінансування заходів з енергозбереження з різних джерел на кожному з рівнів управління. По-третє, порядком формування переліку заходів програми який передбачав (і на сьогодні знову передбачає) простий збір та упорядкування тих пропозицій, які надходили до Держкомітету з розрізнених джерел. Недостатня системність Комплексної державної програми енергозбереження зокрема підтверджується: зміною пріоритетів програми в ході її виконання; відсутністю обґрунтованих критеріїв прийняття рішень в рамках КДПЕ та програм, які реалізуються на місцях та критеріїв ефективності заходів з енергозбереження; фрагментарним впровадженням окремих заходів з ефективного енергоспоживання, що призводить до зниження ефективності таких заходів; ігноруванням одного із сформульованих вище соціально-економічних критеріїв, а саме мінімізації вартості послуг з енергопостачання для споживачів. Так, трохи більше року тому (23.03.2005 р.) заступник Голови Держкомунгоспу О. Білянський стверджував, що існує загальнодержавна програма по встановленню лічильників. Спочатку програма була розрахована до 2007 року, але потім її дію було подовжено. На той момент Держкомунгосп шукав ефективних інвесторів, які на лізинговій основі мали б встановлювати водоміри на будинки. За твердженням О. Білянського за два-три роки всі багатоквартирні будинки мали бути обладнані водомірами. Зі слів пана О. Білянського уявлялось, що ця програма є системно продуманою та підготовленою і за рік ми мали б до 40% всіх багатоквартирних будинків з водомірами. Пройшло менше року і в січні 2006 (після аварії в Алчевську) досить високі чиновники повели мову про актуальність встановлення по всій країні в багатоквартирних будинках виключно поквартирних обігрівачів для опалення та гарячого водопостачання. Це автоматично перетворює в непотріб будинкові лічильники гарячої води, а витрати коштів, що в них вкладено, робить марними. За нашими підрахунками, які ґрунтуються на абсолютних даних за 2002 рік, опосередкованих даних за 2003-2005 роки та прогнозів пана О. Білянського загальна кількість непотрібних на початок 2006 року водомірів гарячої води на будинках може бути оцінена числом в 55 тис. штук загальною вартістю від 100 до 150 млн. грн. Мені можуть заперечити, що погляди чиновників змінились через аварію в Алчевську. Але ж, будь-яка програма повинна передбачати системне врахування всіх факторів. А в даному випадку не було враховано навіть очевидне для всіх - катастрофічний стан всієї системи опалення не тільки в Алчевську, але й по всій країні. Через місяць від тих же чиновників вже звучать трохи інші думки. А саме: в містах з чисельністю жителів до 350 тисяч буде встановлено індивідуальні обігрівачі, а в більших містах - залишиться централізоване опалення, або будуть створені побудинкові системи. Таким чином, менш ніж за рік маємо три відмінних вектори вирішення проблеми енергозбереження в ЖКГ. В цей же час (початок 2006 року) на рівні найвищих урядовців лунали заклики та обіцянки забезпечити кредитування населення під встановлення металево-пластикових віконних блоків для скорочення втрат тепла. Але подальшого продовження ця тема так і не отримала. Не зовсім зрозумілими є критерії вибору та оцінки рішень. Одним із звітних показників по енергозбереженню є кількість встановлених приладів обліку на будинках. Але, як вище було показано, встановлення приладу обліку на будинок не тягне за собою зменшення втрат енергоресурсів. Далі. Чому чисельність жителів в 350 тисяч, є тією межею, де радикально змінюється підхід до вирішення проблеми ефективного енергоспоживання? Чим відрізняються міста з чисельністю, наприклад, 349 та 351 тис. жителів, що до них треба застосовувати різні підходи. Також не зовсім зрозуміла методика оцінки результатів впровадження заходів з ефективного енергоспоживання. Так в [] повідомляється , що в одному з міст протягом року прокладено 1588 метрів труб з пінополіуретановою ізоляцією в захисній оболонці. Можна припустити, що ці 1588 метрів складались з окремих ділянок, прокладених в різних частинах теплової мережі міста. Але в будь-якому випадку не зовсім зрозуміло, як вирахувано, що саме заміна цих ділянок дозволила заощадити 132 Гкал теплової енергії під час опалювального періоду 1999-2000 рр. Автори звіту [] вказують що, у ході реалізації проекту було експериментально доведено, що інвестиції в сучасні засоби регулювання та ефективне енергозберігаюче обладнання можуть суттєво поліпшити ситуацію, яка сьогодні склалася в теплоенергетиці. Але нам сьогодні потрібне не "суттєве поліпшення", а радикальні зміни. Чи великий зиск від нових циркуляційних насосів, коли труби діряві? В іншому [] випадку, через несистемне впровадження засобів енергозбереження, враховуючи масові витоки в тепломережах, встановлену потужність нових котлів фактично довелось завищувати на величину втрат. На наш погляд, фрагментарність впровадження засобів ефективного енергоспоживання в житлово-комунальній сфері, яка спостерігається в усіх, відомих нам випадках, призводить до неможливості адекватного кількісного оцінювання та необхідності використання в більшій мірі експертних методів визначення результатів їх впровадження. Залишається не вирішеною проблема узгодження рівня рентабельності надання послуг з постачання енергетичних ресурсів, який забезпечував би самоокупність та самофінансування підприємств ЖКГ, та забезпечення мінімізації вартості цих послуг для споживачів. Враховуючи вищесказане вважаємо, що можна зробити наступні висновки. Існують об'єктивні критерії оцінки ефективності впровадження заходів з підвищення ефективності енергоспоживання в житлово-комунальній сфері міст. Аналіз показує, що підходи до впровадження заходів з економії енергоресурсів в житлово-комунальній сфері, які використовуються сьогодні, не забезпечують досягнення сформульованих критеріїв системою енергоспоживання. Заходи та технічні рішення, що впроваджуються з метою скорочення споживання енергоресурсів в житлово-комунальній сфері в більшості випадків несистемні, не призводять до адекватного скорочення енергоспоживання, а в деяких випадках просто фіксують існуючий високий рівень втрат енергоносіїв в інтересах виробників послуг, не призводячи до їх скорочення. Заходи по залученню інвестицій в житлово-комунальну сферу мають такий характер, що не відповідає теорії та практиці інвестиційно-інноваційної діяльності. Такі заходи призведуть до значного подорожчання послуг підприємств ЖКГ без підвищення якості в найближчій перспективі. Несистемний характер мають процеси фінансування заходів з економії енергоресурсів в житлово-комунальній сфері. Причиною такого стану речей є, на наш погляд, відсутність адекватної науково обґрунтованої моделі переводу системи ЖКГ до режиму ефективного енергоспоживання. Виходячи зі сформульованих нами критеріїв розроблено модель переходу до ефективного енергоспоживання в житлово-комунальній сфері. Теоретичний аналіз моделі, виконаний з урахуванням наявного стану систем енергопостачання в житлово-комунальному секторі міст, прогнозів зміни ситуації на ринках енергоносіїв, вказує на те, що її застосування дозволяє в максимально можливому обсязі забезпечити: Кратне скорочення енергоспоживання в зонах застосування моделі. Інтегрування в системи енергопостачання житлово-комунального сектору нетрадиційних та відновлювальних джерел енергії. Впровадження ефективних механізмів залучення інвестицій для інноваційного переходу до ефективного енергоспоживання в житлово-комунальній сфері міст. Рентабельність послуг з постачання енергетичних ресурсів та значно пом'якшити ціновий удар від зростання вартості енергоносіїв для споживачів. Сьогодні є потреба в перевірці моделі на реальних об'єктах житлово-комунальної сфери міст для визначення меж раціонального використання тих чи інших комплексів заходів з переходу на ефективне енергоспоживання та вироблення відповідних рекомендацій. Вважаємо, що в даній роботі мають бути зацікавлені не тільки органи місцевого самоврядування та підприємства комунальної сфери, але й інвестиційні фонди, федерації профспілок. Чекаємо пропозицій по співпраці в означеній сфері від зацікавлених осіб. Література. "Аналітична інформація щодо моніторингу виконання Комплексної державної програми енергозбереження, регіональних програм енергозбереження, та заходів з енергозбереження у регіонах України за підсумками 2004 року". Національне агентство України з питань забезпечення ефективного використання енергетичних ресурсів. http://www.necin.gov.ua/. "Довідкові та статистичні дані з енергозбереження". Національне агентство України з питань забезпечення ефективного використання енергетичних ресурсів. http://www.necin.gov.ua/. "Аналітичної інформації щодо моніторингу виконання державних і регіональних програм енергозбереження, та впровадження енергоефективних заходів і технологій в областях України за підсумками 9 місяців 2005 року". Національне агентство України з питань забезпечення ефективного використання енергетичних ресурсів. http://www.necin.gov.ua/. КОВАЛЕНКО К. "Україна зайшла в енергетичну безвихідь. А де вихід?". www.oglyadach.ua. "АНАЛІТИЧНА ІНФОРМАЦІЯ щодо моніторингу виконання Комплексної державної програми енергозбереження, регіональних програм енергозбереження, та заходів з енергозбереження у регіонах України за підсумками 2003 року". Національне агентство України з питань забезпечення ефективного використання енергетичних ресурсів. http://www.necin.gov.ua/. А.Кінах про проблеми житлово-комунального господарства. Майдан-ІНФОРМ: http://maidan.org.ua/static/news/1143842797.html. "ПРО ЧИСТІ ТЕХНОЛОГІЇ". Інтерв'ю з Головою Державного комітету України з енергозбереження Юрієм ШУЛЬГОЮ для газети екологічної громадськості "Еко", №7 (11), липень 2004 року, http://www.necin.gov.ua/. Сонячна енергетика. Використання енергії сонця, http://www.necin.gov.ua/. Ансофф І. Стратегічне управління: Скор. перекл. з англ./Наук. ред. та авт. передм. Л. І. Євенко. - М.: Економіка, 1989. - 519 с. Технологія програмно-цільового управління / Г.М. Добров, А.А. Корінний, М.И. Молдованок та ін.; під. ред. Г.М. Доброва. - К.: "Техніка", 1985. - 206 с. Кращі інноваційні практики в місцевому самоврядуванні України. - Сайт Державного комітету України з питань житлово-комунального господарства, http://www.djkg.gov.ua/. Славянск: "Славянсктеплосеть" проложила 3,5 км новых труб и установила котлы с КПД 94%. Новини 05.01.2005. - http://zadonbass.org/. Арнольд В.І. Теорія катастроф. - 3-є видання, доповнене - М.: Наука, 1990. - С. 128.
1 2 3 4 5 Категория: Екологія \| Добавил: Aspirant (20.04.2014)
Просмотров: 239 \| Рейтинг: 0.0/0

Всего комментариев: 0


Имя *:
Email *:

Код *: