Реферат на тему: Економічні та правові аспекти екології - Екологія - Реферати - Каталог статей

Реферат на тему: Економічні та правові аспекти екології. Зміст : ВСТУП – Основні напрями державної політики України в галузі охорони довкілля та використання природних ресурсів Еколого-правовий механізм охорони навколишнього середовища Поняття та структура еколого-правового механізму охорони навколишнього природного середовища Стандартизація та нормування в галузі охорони навколишнього природного середовища Економічний механізм охорони навколишнього природного середовища Екологічне управління та контроль на Україні Система екологічного управління та контролю Екологічна експертиза, екологічний паспорт підприємства, оцінка впливу підприємства на навколишнє середовище Екологічний аудит Значення еколого-правового механізму охорони навколишнього природного середовища для підприємництва Головні етапи реалізації основних напрямів державної політики України у галузі охорони довкілля та міжнародна співпраця ВИСНОВКИ - ПЕРЕЛІК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ ВСТУП Кожен майбутній спеціаліст народного господарства, інженер або економіст, кожна свідома людина повинна обов’язково мати загальне уявлення про особливості сучасного екологічного стану, а також про основні напрямки державної політики у галузі охорони довкілля, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки. Екологізація економіки та свідомості суспільства не єабсолютно новою проблемою. Практичне відображення екологічності тісно пов’язане в першу чергу з державним регулюванням процесів природокористування. Новою в даній проблемі є еквівалентність обміну між державою, природою та людиною, яка базується на законодавчих та організаційно-технічних рішеннях. Ця проблема на сучасному етапі є дуже гострою. Вона була сформована протягом двох століть і нині набула свого критичного значення. Тому існує об’єктивна необхідність втручання держави в природно-екологічну сферу з метою досягнення збалансованого стану. Держава також повинна закласти основи глобального еколого-економічного партнерства між суб’єктами підприємництва, між іноземними партнерами, на рівні планетарного співробітництва заради виживання і подальшого розвитку України, а також всієї цивілізації. Україна повинна відповідним чином реагувати на суспільні проблеми і підтримувати прогресивні світові ініціативи та рішення: вступати у різні міжнародні союзи і товариства, підписувати угоди, наприклад такі, які підписала в Ріо-де-Жанейро 1992 року “Порядок денний на ХХ1 століття” і Конвенцію про охорону біологічного різноманіття. Сьогодні, на початку третього тисячоліття, Україна намагається стати державою – надійним партнером щодо вирішення глобальних і регіональних проблем у європейському і світовому співтоваристві. Багатий природно-ресурсний потенціал, високоосвічене населення, розвинуті індустрія та інфраструктура створюють всі необхідні передумови для впровадження в Україні вимог даної Конвенції. Як свідчить досвід, проводити ефективну політику невиснажливого розвитку в державі досить важко навіть за умов процвітаючої економіки. Тим складнішою виглядає ця проблема в Україні, відновленій державі, яка переживає успадковану глибоку системну кризу і змушена одночасно вирішувати безліч проблем: економічних, соціальних, екологічних. Попри різні проблеми, все ж таки реалізація принципів збалансованого розвитку в Україні розпочалася майже одночасно з проголошенням незалежності. З 1991 року економічні і екологічні реформи в нашій країні спрямовані на досягнення спочатку компромісу між виробничим і природним потенціалом, а згодом – на перехід до гармонійного їх співіснування в інтересах людей. В основу формування нової політики було покладено базовий принцип, згідно з яким екологічна безпека держави стає важливим елементом і складовою національної і глобальної безпеки. Виходячи з цього в Україні розроблені “Основні напрями державної екологічної політики”. Цей документ визначає не лише мету та приоритетні завдання охорони довкілля, але й механізми їх реалізації, напрями гармонізації та інтеграції екологічної політики України в рамках процесу “Довкілля для Європи” та світовому екологічному процесі. Саме на підставі цього документу, що поєднує стратегічні цілі з конкретними завданнями, розробляються програми Уряду в галузі охорони довкілля та екологічної безпеки. Після утворення цільового Міністерства охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки (Мінекобезпеки) в Україні сформовано цілісну систему регулювання і управління природокористуванням та охороною природи, екологічною безпекою, яка, за висновками міжнародних експертів, відповідає сучасним вимогам. У надзвичайно стислі терміни розроблено і оформлено правові засади для вирішення екологічних проблем, впроваджено економічний механізм природокористування, у відповідності з міжнародними вимогами створюється національна система стандартів щодо забезпечення екологічної безпеки та природокористування. У даному навчальному посібнику висвітлюються основні напрями державної політики в галузі охорони довкілля та раціонального природокористування, шляхи впровадження економічного механізму раціонального природокористування, екологічної експертизи та екологічного аудиту та інші економічні та правові аспекти екології. 1. ОСНОВНІ НАПРЯМИ ДЕРЖАВНОЇ ПОЛІТИКИ УКРАЇНИ В ГАЛУЗІ ОХОРОНИ ДОВКІЛЛЯ ТА ВИКОРИСТАННЯ ПРИРОДНИХ РЕСУРСІВ Розвиток екологічно орієнтованої економіки повинен дозволити суттєво змінити екологічну ситуацію в Україні, поліпшити охорону навколишнього середовища та використання природних ресурсів. Зрозуміло, що не можна вирішити екологічних проблем та вийти на стійкий тип розвитку без загального покращення економічного становища країни, ефективної макроекономічної політики. Зараз найважливішим є створення державою за допомогою ефективних економічних інструментів та регуляторів сприятливого клімату для розвитку еколого орієнтованого бізнесу. В межах всієї економіки, на макрорівні можна виділити наступні важливі напрями економічних перетворень: структурна еколого-орієнтована перебудова, зміна інвестиційної політики в напряму екологозбалансованих приорітетів, удосконалення механізмів приватизації, реформа прав власності, демонополізація, розробка еколого-непротиречивих систем податків, кредитів, субсидій, торгових тарифів та ін. Всі ці механізми та реформи неодмінно в тому або іншому ступені впливають на розвиток бізнесу, пов’язаного з екологічною діяльністю. Основні напрями державної політики України у галузі охорони довкілля, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки розроблено відповідно до статті 16 Конституції України , якою визначено , що забезпечення екологічної безпеки і підтримання екологічної рівноваги на території України, подолання наслідків Чорнобильської катастрофи, збереження генофонду українського народу є обов’язком держави. Державна політика у сфері екології повинна базуватися на стабільній системі законодавства, актів, нормативів, але ця система, особливо у перехідний період, повинна бути еластичною, тобто вміти швидко реагувати на зміни навколишніх компонентів, вміти пристосовуватися до змін занадто складного середовища. І це є дуже ефективним засобом подолання екологічної кризи та забезпечення природоохоронної функції держави. Основні напрями втілюються за допомогою системи екологічного права. Правовий механізм надає основним напрямам чіткої цілеспрямованості, формальної визначеності, загальнообов’язковості, сприяє регулюванню відносин у галузі екології, застосуванню превентивних, оперативних, стимулюючих і примусових заходів до юридичних та фізичних осіб щодо використання природних ресурсів та їх відходів і юридичної відповідальності за порушення екологічного законодавства. Вивчення, аналіз та узагальнення практики застосування законодавства про охорону навколишнього природного середовища передбачається здійснювати у двох напрямах: - складання і затвердження екологічних нормативів природокористування ( стосовно надр, грунтів, води, повітря, рослинності тощо); - складання і затвердження комплексу еколого-економічних показників державного контролю за станом довкілля та діяльністю господарчих структур. Важливим кроком до зміцнення природоохоронної сфери стало прийняття 28 червня 1996 року Конституції України, в якій стверджується, що забезпечення екологічної безпеки та підтримання екологічної рівноваги на території України є обов’язком держави ( стаття 16), кожному гарантується право вільного доступу до інформації про стан довкілля ( стаття 50) і кожен зобов’язаний не завдавати шкоди природі та відшкодовувати завдані ним збитки ( стаття 66 ). Також у цій сфері Україна має наступні закони та акти: - Закон України “Про охорону навколишнього природного середовища”(1991 р.); - Закон України “Про тваринний світ”(1993 р.); - Закон України “Про охорону атмосферного повітря”(1992 р.); - “Лісовий кодекс України”(1994 р.); - “Водний кодекс України”(1995 р.); - “Земельний кодекс України”(1992 р., 1995 р.); - “Кодекс України про надра”(1994 р.); - Закон України “Про підприємництво” (1991 р.); - Закон України “Про забезпечення санітарного та епідеміологічного благополуччя населення” (1994 р.); - Закон України “Про природно-заповідний фонд” ( 1992 р.); - Закон України “Про екологічну експертизу” (1995 р.); - Закон України “Про внесення змін і доповнень до деяких законодавчих актів України з питань охорони навколишнього природного середовища” (1996 р.); - Декрет Кабінету Міністрів України “Про стандартизацію та сертифікацію” (1993 р.). Також першочергово планується підготувати проекти законів України про рекреаційні зони, курортні, лікувально-оздоровчі зони і зони з особливими умовами природокористування. Заплановано підготувати проекти нормативно-правових актів, які затверджує Кабінет Міністрів України, а саме Правила відшкодування збитків, завданих порушеннями екологічного законодавства, Положення про екологічний контроль, Положення про екологічний аудит , Положення про екологічне ліцензування. Формує, забезпечує та реалізує державну політику в галузі охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання і відтворення природних ресурсів Міністерство охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки України. Саме це Міністерство здійснює нормативно-правове регулювання, комплексне управління та екологічний контроль щодо охорони, використання і відтворення навколишнього природного середовища. Науковими дослідженнями щодо вивчення і розробки заходів по збереженню біологічного різноманіття зайняті фахівці наукових інститутів та центрів, насамперед Національної академії наук (НАН): інститутів ботаніки, зоології, гідробіології, географії, біології південних морів, екології Карпат, молекулярної біології, мікробіології, клітинної біології та генної інженерії, Ради по вивченню продуктивних сил, Центрального ботанічного саду, Донецького ботанічного саду та інших, інститутів Української Академії Аграрних наук (УААН): землеустрою, рослинництва, землеробства, агроекології, ветеринарної медицини, розведення і генетики тварин, птахівництва, селекційно-генетичного, винограду і вина та ін.; факультети і кафедри екологічного профілю учбових закладів тощо. Ряд питань, пов’язаних з науковими дослідженнями і управлінням у цій сфері, вирішують наукові центри, лабораторії і інститути при центральних органах виконавчої влади, зокрема Український науково-дослідний інститут екологічних проблем та Український науковий центр екології моря при Міністерстві охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки. Державне регулювання в цій сфері не може існувати без ефективної системи нагляду за станом середовища, тобто без системи постійно діючого моніторингу. Екологічний моніторинг довкілля є сучасною формою реалізації процесів екологічної діяльності за допомогою засобів інформатизації і забезпечує регулярну оцінку і прогнозування стану середовища життєдіяльності суспільства та умов функціонування екосистем для прийняття управлінських рішень щодо екологічної безпеки, збереження природного середовища та раціонального природокористування. Створення і функціонування Державної системи екологічного моніторингу довкілля сприяє здісненню державної екологічної політики, яка передбачає : - екологічно-раціональне використання природного та соціально-економічного потенціалу держави, збереження сприятливого середовища життєдіяльності суспільства; - соціально-екологічне та економічно раціональне вирішення проблем, які виникають в результаті забруднення довкілля, небезпечних природних явищ, техногенних аварій та катастроф; - розвиток міжнародного співробітництва щодо збереження біорізноманіття природи, охорони озонового шару атмосфери, запобігання антропогенній зміні клімату і транскордонному забрудненню довкілля, захисту лісів, лісовідновленню, відновленню природного стану Дніпра, Дунаю, Чорного і Азовського морів. Державна система екомоніторингу довкілля є інтегрованою інформаційною системою, що здійснює збирання, збереження та оброблення екологічної інформації для відомчої та комплексної оцінки і прогнозу стану природних середовищ, біоти та умов життєдіяльності, вироблення обгрунтованих рекомендацій для прийняття ефективних соціальних, економічних та екологічних рішень на всіх рівнях державної виконавчої влади, удосконалення відповідних законодавчих актів, а також виконання зобов’язань України з міжнародних екологічних угод, програм, проектів і заходів. Екологічний моніторинг довкілля здійснюється за довгостроковою Державною екологічною програмою, яка визначає спільні, узгоджені за цілями, завданнями, територіями та об’єктами, часом (періодичністю) і засобами виконання дії відомчих органів державної виконавчої влади, підприємств, організацій та установ незалежно від форм власності. СУБ’ЄКТАМИ ДЕРЖАВНОЇ СИСТЕМИ ЕКОЛОГІЧНОГО МОНІТОРИНГУ довкілля, відповідальними за обов’язкове здійснення Державної програми екомоніторингу довкілля, є міністерства та інші центральні органи виконавчої влади, які згідно з своєю компетенцією отримують і обробляють дані про стан довкілля і виробляють відповідні рішення щодо нормалізації або поліпшення екологічної обстановки, раціонального використання і забезпечення якості природних ресурсів. ОБ’ЄКТАМИ ІНФОРМАЦІЇ В ДЕРЖАВНІЙ СИСТЕМІ ЕКОМОНІТОРИНГУ довкілля України є процеси відомчої екологічної діяльності та їх інтеграція на локальному, адміністративно-територіальному і державному рівнях, які відповідно охоплюють: - території промислово-міських агломерацій, санітарно-захисних зон великих підприємств, в тому числі АЕС, великих водоймищ, природоохоронних зон та інших спеціально визначених просторових одиниць; - територію Автономної Республіки Крим та території областей України; - території промислово-економічних регіонів, басейнів великих річок та України в цілому; Територія країни за ступенем екологічної небезпеки поділяється на зони, для яких встановлюються нормативи, які дозволяють чи забороняють види виробничої, господарської та іншої діяльності, що враховують екологічні, соціальні та економічні умови. 2. ЕКОЛОГО-ПРАВОВИЙ МЕХАНІЗМ ОХОРОНИ НАВКОЛИШНЬОГО СЕРЕДОВИЩА 2.1 ПОНЯТТЯ ТА СТРУКТУРА ЕКОЛОГО-ПРАВОВОГО МЕХАНІЗМУ ОХОРОНИ НАВКОЛИШНЬОГО ПРИРОДНОГО СЕРЕДОВИЩА Закон України “Про охорону навколишнього природного середовища” визначає еколого-правовий механізм охорони довкілля як сукупність організаційно-управлінських, економічних та адміністративно-правових методів, за допомогою яких практично реалізуються основні принципи даного Закону (ст. 3). До організаційно-управлінських методів Закон (ст. 16) відносить визначення основних напрямів охорони довкілля за допомогою спостереження за його станом в цілому або за станом окремих природних ресурсів, дослідження, екологічної експертизи, екологічного аудиту, контролю, прогнозування, програмування, інформування та іншої виконавсько-розпорядницької діяльності. Реалізуються вони в повсякденному житті органами державного управління в галузі охорони навколишнього середовища: Кабінетом Міністрів України, Радою Міністрів Автономної республіки Крим та розпорядницькими органами, а також спеціально вповноваженими органами та іншими державними органами згідно з законодавством України. Протистояння економіки та екології – це одна з вузлових проблем охорони довкілля. Дотепер її намагались вирішити насамперед за допомогою використання адміністративно-правових методів: заборон та обмежень, адміністративних та карних покарань. Однак це не принесло очікуваних наслідків. Закон України “Про охорону навколишнього природного середовища” (розділ Х ) зменшує це протиріччя внаслідок включення в механізм регулювання екологічних відносин принципу економічного стимулювання. Тільки тоді охорона довкілля буде надійною, якщо вона буде економічно вигідною для суб’єкта господарювання. Для досягнення такого стану у сфері охорони довкілля законодавчо передбачається введення врахування та соціально-економічної оцінки природних ресурсів, планування та фінансування заходів і програм з охорони довкілля, надання господарюючим суб’єктам прав на експлуатацію природних об’єктів на підставі ліцензій, встановлення лімітів на використання природних ресурсів, викидів та скидів забруднюючих речовин в навколишнє середовище та розміщення відходів на платній основі. Сукупність перелічених заходів визначає економічний механізм охорони навколишнього природного середовища. Разом з тим не треба відмовлятися від адміністративно-правових заходів, тому що вони повинні відіграти велике значення для забезпечення екологічної безпеки країни. Екологічна безпека – це такий стан навколишнього природного середовища, коли гарантовано запобігання погіршенню екологічної ситуації і виникнення загрози для здоров’я населення (ст.50). Вона досягається за рахунок встановлення комплексу обов’язкових норм, правил, вимог з охорони довкілля, використання природних ресурсів за допомогою законодавчо визначених екологічних стандартів та нормативів ( статті 32,33), а також за рахунок притягнення винуватців до юридичної відповідальності за екологічні правопорушення. 2.2 СТАНДАРТИЗАЦІЯ ТА НОРМУВАННЯ В ГАЛУЗІ ОХОРОНИ НАВКОЛИШНЬОГО ПРИРОДНОГО СЕРЕДОВИЩА Сучасний стан довкілля свідчить про те, що екологічні проблеми виникають внаслідок двох головних факторів: нераціонального використання природних ресурсів, яке знижує продуктивність біосфери, та забрудненням, що загрожує усьому живому, насамперед благополуччю людини та її здоров’ю. Екологічні стандарти та нормативи покликані служити мірою поєднання екологічних інтересів стосовно здорового та сприятливого для життя людини навколишнього середовища з економічними інтересами суспільного прогресу (Закон України “Про охорону навколишнього природного середовища”, статті 31-33). Мета екологічної стандартизації та нормування – це встановлення комплексу обов’язкових норм, правил та зобов’язань з охорони навколишнього природного середовища, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки (ст.31). Державні стандарти визначають поняття та терміни, а також режим використання та охорони природних ресурсів, методи контролю за станом навколишнього природного середовища, вимоги з передбачення шкідливого впливу забрудненого навколишнього природного середовища на здоров’я людей, інші питання, пов’язані з охороною навколишнього природного середовища та використанням природних ресурсів (ст. 32). Згідно Декрету Кабінету Міністрів України “Про стандартизацію та сертифікацію” (ст.4) нормативні документи з стандартизації розподіляються на: - державні стандарти України; - галузеві стандарти; - стандарти науково-технічних та інженерних товариств і союзів; - технічні умови; - стандарти підприємств. Правила використання стандартів на території України встановлює Державний комітет з стандартизації, метрології та сертифікації. Виконання екологічних стандартів є обов’язковим і охороняється діючим законодавством. Так, згідно закону “Про забезпечення санітарного та епідеміологічного благополуччя населення” (1994), за виготовлення та реалізацію продукції, яка внаслідок порушень вимог стандартів, санітарних норм, є небезпечною для життя та здоров’я людей, підприємство, підприємець, установа, організація сплачує штраф в розмірі 100 відсотків вартості виготовленої або реалізованої продукції. ЕКОЛОГІЧНІ НОРМАТИВИ являють собою систему, яка вміщує у собі: а) нормативи екологічної безпеки (гранично допустимі концентрації (ГДК) забруднюючих речовин в навколишньому природному середовищі, гранично допустимі рівні акустичного, електромагнітного, радіаційного та іншого впливу на навколишнє природне середовище, гранично допустимий вміст шкідливих речовин в продуктах харчування; б) гранично допустимі викиди (ГДВ) та скиди (ГДС) в навколишнє природне середовище забруднюючих хімічних речовин, рівні шкідливого впливу фізичних та біологічних факторів. Українським законодавством встановлюються також нормативи використання природних ресурсів та інші екологічні нормативи. Центральне місце серед перелічених екологічних нормативів займають нормативи гранично допустимих концентрацій шкідливих речових в атмосфері, водоймах, грунтах, а також нормативи гранично допустимих викидів шкідливих речовин стаціонарними та пересувними джерелами забруднення. Якщо перший вид екологічних нормативів дає характеристику екологічного стану в республіці, області, місті, районі без уточнення джерела впливу, то другий вид має на увазі конкретне джерело такого впливу. Нормативні ГДВ в атмосферу, ГДС в водойми, грунт, надра шкідливих та інших хімічних речовин, фізичних, біологічних впливів на навколишнє природне середовище встановлюються для кожного стаціонарного джерела викидів або іншого шкідливого впливу, для кожної моделі транспортних або інших пересувних засобів та установок. Екологічні нормативи розроблюються та впроваджуються в дію Міністерством охорони навколишнього природного середовища, Міністерством охорони здоров’я та іншими вповноваженими на те державними органами згідно з законодавством України. Грунтуючись на екологічних стандартах та екологічних нормативах, Закон України “Про охорону навколишнього природного середовища” встановлює для суб’єктів господарювання наступні екологічні вимоги (ст.51-56): - стосовно розміщення, проектування, будівництва, реконструкції, вводу у дію та експлуатації підприємств, споруд та інших об’єктів; - стосовно використання засобів захисту рослин, мінеральних добрив, токсичних речовин та інших препаратів; - стосовно неконтрольованого та шкідливого біологічного впливу, акустичного, електромагнітного, іонізуючого та іншого шкідливого впливу фізичних факторів та радіаційного забруднення; - стосовно забруднень виробничими, побутовими та іншими відходами; - стосовно екологічної безпеки транспортних засобів. Закон передбачає спеціальні екологічні вимоги щодо проведення наукових досліджень, впровадження відкриттів, винаходів, застосування нової техніки, імпортного обладнання, технологій та систем; відносно воєнних, захисних об’єктів та воєнної діяльності; під час розміщення та розвитку населених пунктів. В усіх перелічених випадках законодавство передбачає сумісництво екологічних та економічних інтересів за рахунок встановлення стандартів та нормативів, за винятком зон надзвичайних екологічних ситуацій та природних територій та об’єктів, що особливо охороняються. Перша категорія територій створюється для запобігання подальшої деградації природного середовища, відновлення по можливості втрат в природному середовищі. Друга категорія територій створюється для захисту природного середовища від можливих негативних наслідків економічного впливу (ст.60-64), тому для курортних, лікувально-оздоровлюючих, рекреаційних та інших окремих районів можуть встановлюватися більш суворі нормативи гранично допустимих концентрацій забруднюючих речовин та інших шкідливих впливів на навколишнє природне середовище. На таких територіях має місце повна або часткова заборона господарчої або іншої діяльності, якщо ця діяльність протидіє вимогам охорони природного середовища цих територій. 2.3 ЕКОНОМІЧНИЙ МЕХАНІЗМ ОХОРОНИ НАВКОЛИШНЬОГО ПРИРОДНОГО СЕРЕДОВИЩА Важливою економічною характеристикою впливу людської діяльності на навколишнє природне середовище є розрахунок шкоди від забруднення атмосфери, водних об’єктів, розробки та використання надр. ЕКОНОМІЧНА ШКОДА являє собою витрати, що виникають внаслідок підвищеного ( при якому виникають необоротні наслідки) забруднення повітря, водних ресурсів, земної поверхні. Забруднене природне середовище може негативно впливати на “реципієнтів” (людей, промислові, транспортні, житлово-комунальні об’єкти, сільськогосподарські угіддя, ліси, водойми. Цей негативний вплив в основному виявляється у вигляді підвищеної захворюваності людей та зниженні їх рівня життя, у зменшенні продуктивності біологічних природних ресурсів, в прискореному зносу будинків, споруд та устаткування. В зв’язку з цим необхідно розрізнити два види витрат: - витрати на запобігання негативного впливу забрудненого навколишнього середовища на “реципієнтів”; - втрати, що викликані цім негативним впливом. До першої групи витрат належать витрати на переміщення “реципієнтів” за межі зон локальних забруднень навколишнього середовища, на озеленення, організацію санітарно-захисних зон, на спорудження та експлуатацію систем очистки повітря, яке поступає в житлові приміщення. Витрати, віднесені до другої групи, складаються з витрат на медичне обслуговування, відшкодування листів непрацездатності, компенсацію втрат продукції через підвищення захворюваності людей, компенсацію зниження біологічної продуктивності полів, лісів, водойм внаслідок їх забруднення та виснаження. ЕКОНОМІЧНА ЕФЕКТИВНІСТЬ заходів по запобіганню локального розрахована за допомогою рівняння: Е= Ш+Д – В , де Ш – розмір річної шкоди від забруднення повітря, якої вдалося запобігти; Д- додатковий річний доход від поліпшення виробничих результатів підприємства внаслідок впровадження заходів по очищенню повітря. В - витрати на запобігання та зменшення забруднення повітря. Якщо У+Д більше, ніж В, природоохоронні заходи вважаються економічно ефективними, але навіть у випадку У+ДХарактеристика сировини , матеріалів та енергетичних ресурсів, що використовуються в виробництві. - Джерела впливу на навколишнє середовище з урахуванням виду впливу , ступеня його нерівномірності ( річної, сезонної, добової), оцінка ступеня ризику аварійного забруднення навколишнього середовища: викиди нормованих речовин в атмосферу, їх очищення та утилізація, робота пиловловлюючих пристосувань; кількість води, яку відбирають з різних джерел, використовують та передають іншим організаціям; характеристика джерел стічних вод,; використання земельних ресурсів та рекультивація земель. - Система прийняття заходів в разі виникнення надзвичайних ситуацій. Приводяться дані про протиаварійну групу (склад, телефони, адреси), систему контролю та оповіщення, заходи задля мінімізації ризику виникнення шкоди внаслідок аварії, у випадку несприятливих метеорологічних умов, плани надзвичайних заходів у випадку екологічно небезпечних ситуацій. - Дані про дозволи на спеціальне використання води та інші види природокористування: дозвіл на забір води з міського водопроводу та скид стічних вод в міську каналізацію. - Необхідні природоохоронні заходи. Екологічний паспорт підприємства підлягає експертизі. Склад експертної групи визначається обласним комітетом з охорони навколишнього природного середовища. Проведення експертизи оплачує замовник паспорта. Експертизу паспорта проводять в місячний строк після її подання до служб згідно щорічного графіку. В разі необхідності для перевірки даних експертами проводиться відбір проб, їх аналіз, контрольні заміри величин показників. В разі негативного висновку експертизи паспорт повертається на доробку підприємству-замовнику, після чого цей документ знову підлягає повторній платній експертизі. Дані екологічного паспорта підприємства враховують при визначенні плати за використання природних ресурсів та екологічних санкцій за природоохоронні правопорушення. Оцінка ВПЛИВУ ПІДПРИЄМСТВА НА НАВКОЛИШНЄ СЕРЕДОВИЩЕ виконується: - на початку будівельних робіт; - після завершення будівництва, коли проведені рекультивація та озеленення; - на десять років наперед. 3.3 ЕКОЛОГІЧНИЙ АУДИТ Одним з найбільш ефективних інструментів економіко-екологічного контролю в процесі становлення ринкової економіки повинен стати екологічний аудит. ЕКОЛОГІЧНИЙ АУДИТ – це незалежне дослідження усіх аспектів господарчої діяльності підприємства будь-якої форми власності в цілях встановлення розміру його прямого та опосередкованого впливу на стан навколишнього природного середовища. Мета екологічного аудиту – приведення природоохоронної діяльності до згоди з вимогами законодавства та нормативними актами, оптимізація використання природних ресурсів. Ініціатором екологічного аудиту підприємства є адміністрація самого цього підприємства. Ще недавно вважалося, що ринкова економіка базується тільки на матеріальних інтересах її учасників, Однак в сучасних умовах загострення екологічних проблем ринок спонукає до раціонального господарювання та сумісництва бізнесу з вирішенням екологічних проблем. Як стверджують представники крупних фірм Європи, їх “зелений імідж” визваний комерційною необхідністю, спроможністю фірми ”дивитись далеко наперед”. Це спосіб захистити свій бізнес. Багато фірм вважають, що сучасна політика екологічно зумовленого підходу до бізнесу є своєрідним капіталовкладенням, орієнтованим, в тому числі, на завоювання ринку. Для реалізації такого підходу господарюючий суб’єкт повинен виконувати ефективні засоби по плануванню виробництва не тільки на основі даних служб менеджменту та маркетингу, але також за допомогою даних служб незалежного екологічного аудиту. Агентство з охорони довкілля США було першим, хто втілив екологічний аудит. Там були видані директиви екологічної політики, які рекомендують, враховуючи нормативні вимоги, ідентифікувати фактичні та потенційні проблеми охорони навколишньогосередовища. Міжнародна Торгівельна палата також видала контрольні директиви, які забезпечують самоврегулювання з боку ділового співтовариства в дусі екологічної відповідальності. В країнах з ринковою економікою організаційна система господарчо-фінансового контролю була доповнена введенням екологічного аудиту біля 30 років тому назад. В міжнародній практиці екологічний аудит реалізований в якості практичного механізму діяльності на законодавчій та нормативно-методичній основі, має розвинену організаційну інфраструктуру і оснащений кваліфікованими кадрами екоаудиторів. Міжнародною організацією стандартизації прийнятий Проект міжнародного стандарту 150/ DIS 1410, який вміщує основні вказівки відносно екологічного аудиту в складі основних положень, процедури аудит-систем екологічного менеджменту та кваліфікаційних критеріїв екологічних аудиторів. До його затвердження, в якості аналогу рекомендовано використовувати Стандарт Європейського Банку Реконструкції та Розвитку, яким розроблено Протокол екологічного аудиту для промислових підприємств загального типу, Стандартний формат аудиторського звіту, Робоче керівництво для аудиторів з питань охорони навколишнього природного середовища, здоров’я населення та екологічної безпеки. Головні причини проведення екологічного аудиту наступні: - страхування (запобігання витратам на ліквідацію наслідків забруднення навколишнього середовища); - конкуренція на ринку (товари повинні бути екологічно чистими, це підвищує їх попит на споживчому ринку; спеціальним ярликом виділяються товари, які пройшли екологічну перевірку) ; - придбання (витрати на придбання забрудненої земельної ділянки або підприємства можуть виявитись завищеними, що неодмінно покаже подальша екологічна експертиза цих об’єктів); - законодавство (необхідність роботи з забруднюючими матеріалами). Оскільки мова йде про дослідження усіх аспектів господарчої діяльності підприємства, екологічний аудит повинен об’єднувати та розширювати програми та методики вже існуючих видів аудиту, а саме виробничого аудиту, аудиту фінансової діяльності, аудиту на відповідність. Висновок екоаудитора повинен вміщувати наступну інформацію: - висновок про адекватність природоохоронної та виробничої діяльності законодавству та нормативним актам; - висновок про стан фінансово-економічної звітності, обліку, своєчасності та розміру поточних екологічних платежів, цілеспрямованості використання капітальних коштів, які виділені на охорону навколишнього природного середовища; - оцінку впливу аудованого підприємства на стан середовища, здоров’я виробничого персоналу, екологію в регіоні, дані про розмір викидів та скидів забруднюючих речовин, виробництво яких заборонено міжнародними зобов’язаннями держави; - результати аналізу темпів росту виробництва продукції та кількості викидів та скидів забруднюючих речовин, споживання енергетичних та матеріальних ресурсів; - результати порівняльного аналізу основних показників природоохоронної та виробничої діяльності аудованого підприємства та подібних підприємств України та інших країн; - оцінку потенційної безпеки аудованого підприємства в разі виникнення аварійної ситуації, ефективність розробленого плану робіт з ліквідації осередків аварії, наявність необхідних матеріально-технічних засобів; - висновок про професійну компетентність робітників природоохоронних служб підприємства, їх забезпеченість сучасними технічними засобами контролю за додержанням гранично допустимих норм забруднення; - інформованість керівного та виробничого персоналу про обсяг та характер забруднень навколишнього природного середовища їх підприємством, наявність морального та матеріального стимулювання зниження рівня забруднення, енерго-та матеріаломісткості виготовленої продукції. В процесі проведення екоаудиту мета встановлення та покарання винуватців – є далеко не головною. Найбільш важливими для керівництва компанії є вияв вузьких місць в усіх сферах діяльності об’єкту, які в тому або іншому ступеню негативно впливають на навколишнє середовище, та заходи по його зменшенню. До того ж проведення об’єктивного дослідження неможливе без тісного співробітництва з адміністрацією та виробничим персоналом підприємства та перетворення їх з підконтрольних на повноцінних партнерів, думки та аргументація яких враховуються на всіх етапах проведення екологічного аудиту. Екологічний аудит попереджує ситуацію, коли екологічні проблеми турбують лише керівництво компанії, які примушені на свій ризик переховувати негативні наслідки виробничої діяльності до межі, за якою їх неможливо буде сховати, що потягне за собою судові справи та санкції. З цією метою має зиск залучення до вирішення екологічних проблем конкретного підприємства наукового потенціалу регіону, співробітників природоохоронних служб , фінансових установ. За даними Всесвітнього банку, можливе підвищення вартості проекту, пов’язане з проведенням оцінки впливу на навколишнє середовище та подальшим врахуванням екологічних обмежень, окупається в середньому за 5-7 років. Включення екологічних факторів до процедури прийняття рішень ще на стадії проектування коштує в 3-4 рази дешевше, ніж послідуюче встановлення додаткового очисного обладнання, а витрати на ліквідацію наслідків від використання неекологічних технологій та обладнання в 30-35 разів перевищують витрати, які знадобилися б для розробки екологічно чистої технології та використання екологічно досконалого обладнання. Екологічний аудит повинен бути повним та перманентним, тобто давати повну оцінку того, як виконуються вимоги до стану довкілля зареєстрованою особою. Місце екологічного аудиту в реформуванні економіки регіону може бути виявлене в наступних напрямах управлінської діяльності: - аудит виведення підприємств з експлуатації в разі реструктуризації галузі; - аудиторська екологічна оцінка оздоровлення підприємства, що приватизується; - аудиторська оцінка екологічних витрат; - аудиторські рекомендації по ресурсозбереженню; - аудиторська оцінка умов екологічного страхування; - аудиторська еколого-економічна оцінка інвестиційної привабливості об’єкту; - аудиторська еколого-економічна оцінка “гудвіла” фірми; - аудиторське врахування екологічних факторів в вартісній оцінці підприємства, що приватизується; - аудиторська оцінка нормативної бази природокористування підприємства; - аудиторський захист корпоративних інтересів; - аудиторська екологічна оцінка інноваційних та інвестиційних проектів та ін. Екологічний аудит може також бути замовленим підприємством в разі необхідності сертифікації системи екологічного менеджменту третьою стороною згідно до національних або міжнародних стандартів. Коло установ, які зацікавлені в об’єктивному та комплексному дослідженні господарчої діяльності промислових підприємств, є достатньо широким. Наприклад, екологічні проблеми є актуальними для банківських інститутів. Фінансовий ризик є напряму зв’язаним з ризиком екологічним, оскільки може виникнути внаслідок великих аварій та забруднення середовища, а також у зв’язку з неврахованими раніше екологічними вимогами. Притягнення інвестора до громадянської або карної відповідальності, збільшення строку реалізації проекту абвкрай небажано для фінансових установ. Такі дії пов’язані з затриманням платежів, падінням курсу акцій компанії, яка одержує кредити, збільшенням строку кредитування або обсягу коштів кредитів на реалізацію проекту, неповернення кредиту в разі банкротства, а також знецінення залогу, найважливішою складовою якого є вартість земельної ділянки інвестора. В разі виявлення забрудненості земля значно знецінюється, і банки-кредитори можуть втратити гарантії кредиту. До того ж, в разі фінансування банком екологічно небезпечних проектів, репутації банку завдається шкода. Екологічний аудит може бути основою для становлення та розвитку екологічного підприємництва, а саме: розробки та впровадження ресурсозберігаючих та екологічно безпечних технологій, виробництва техніки для захисту довкілля та приладів для контролю та підвищення якості навколишнього середовища, виробництва екологічно сприятливих споживчих товарів, використання вторинних ресурсів, надання екологічних послуг (екологічний моніторинг, екологічне аудування, страхування, виховання, просвіта та освіта). Закордонний досвід свідчить, що за допомогою екологічний фірм багато підприємств вирішили проблеми утилізації, перетворюючи відходи в сировину для інших галузей, знайшли більш ефективні методи їх очищення та переробки. Щорічно в світі такі фірми надають послуги на 200-230 млрд. $ , причому цей показник має стійку тенденцію до зростання ( на 4-15 % щорічно, залежно від виду послуг, що надаються). Об’єктивні результати комплексного спостереження необхідні в разі укладення договорів з страхування екологічного ризику і відповідальності виробника та споживача, для визначення екологічної надійності підприємства та розміру ризику виникнення аварійних ситуацій. Метою створення системи обов’язкового та добровільного екологічного страхування потенційно небезпечних об’єктів є компенсація збитків, які несуть треті особи та сам страхувач в разі аварійного забруднення навколишнього природного середовища, а також стимулювання запобігання аварій страхувачем. Екологічний аудит систем екологічного менеджменту може бути внутрішнім або зовнішнім. В разі ВНУТРІШНЬОГО ЕКОЛОГІЧНОГО АУДИТУ керівництво підприємства доручає відповідальним спеціалістам з числа свого персоналу формування аудиторської “команди”, куди можуть входити також сторонні спеціалісти. В разі ЗОВНІШНЬОГО ЕКОЛОГІЧНОГО АУДИТУ підприємство заключає зі спеціалізованою аудиторською фірмою або з окремим спеціалістом, які мають ліцензію на даний вид діяльності, договір. В даному випадку до складу аудиторської “команди” також можуть входити окремі представники підприємства. В кожному разі, спеціалісти, які виконують екологічне аудування, повинні бути кваліфікованими, безпристрасними та об’єктивними. Екологічний аудит, який виконується для надання інформації державним органам екологічного контролю та управління з метою офіційної сертифікації системи екологічного менеджменту, або екологічний аудит для банків та інвесторів, повинні завжди бути зовнішніми. АЛГОРИТМ УПРАВЛІННЯ ЕКОЛОГІЧНОЮ АУДИТОРСЬКОЮ ДІЯЛЬНІСТЮ вміщує: ПЛАНУВАННЯ – визначення цілей і завдань екологічного аудиту, вибір стратегій, розробка забезпечуючих планів ( вказівок з прийняття рішень та виконання дій), визначення тактики, політики, правил та прийомів, формування бюджету екоаудиту; ОРГАНІЗАЦІЯ – формування організаційної структури служби (фірми), підбір та підготовка кадрів, створення інформаційно-нормативної та матеріально-технічної бази. ОПЕРАЦІЙНА ФУНКЦІЯ – процес проведення екологічного аудиту, його техніка та технологія складаються з декількох етапів: - ознайомлення з бізнес планом підприємства; - вкладання договору на проведення аудиторської перевірки та визначення аудиторського ризику, оцінка системи обліку природокористування підприємства, оцінка природоохоронних заходів та внутрішнього контролю; - перевірка здійснення підприємством внутрішнього контролю та додержання ним принципів екологічного обліку; - попередній аналітичний облік використання природних ресурсів та природоохоронної діяльності на підприємстві; - складання обліку та висновків перевірки; - консультаційні послуги . КОНТРОЛЬ – реалізація правил та процедур по відношенню до матеріальних та природних ресурсів; визначення показників результативності; порівняння результатів зі стандартними діями. В процесі контролю екологічної аудиторської діяльності використовуються стандарти і нормативи та виміри фактично досягнутих результатів. За результатами екологічного аудиту потрібно вибрати одну з трьох ліній поведінки: нічого не робити, знищити відхилення, переглянути стандарти. В процесі екологічного аудиту виконується оцінка системи екоменеджменту підприємства, технологічних процесів, екологічної безпечності об’єкту на території даного виробництва та прилеглій території до 5 кілометрів по периметру, основних технологічних та допоміжних процесів, будинків, споруд, обладнання. З метою удосконалення екологічного аудиту впроваджується документування аудиторських перевірок, в тому числі заповнення анкет з екологічних питань керівниками та персоналом підприємства. Діюча в Україні система господарчого, в тому числі екологічного контролю, потребує вдосконалення. Господарчий контроль повинен бути доповненим системою екоменеджменту, оскільки ринкова економіка ставить перед підприємством багато питань: з одержання прибутку, з конкурентоздатності виготовленої продукції, з якості та собівартості продукції, її життєвого циклу. Багато з цих питань пов’язані з екологічною політикою підприємства, відповісти на них допомагає незалежний аудиторський контроль. Екологічний аудит повинен зайняте рівноправне положення поряд з екологічною експертизою та екологічною інспекцією. Головним є те, що екологічний аудит дозволяє без додаткових бюджетних витрат посилити управління охороною навколишнього природного середовища, підвищити ефективність екоменеджменту. Тому держава є заінтересованою в розвитку екологічного аудиту та розробці правових та нормативних основ для його функціонування. Таким чином можна зробити висновок, що змішана державно-ринкова система екоменеджменту є узгодженою з інтересами держави, ринкових структур та широких верств населення. При цьому не виникає протиріччя інтересів, тому що екоаудит “займає” ті ніші управління, які не були заповнені екологічними експертизою та інспекціями. 3.4 ЗНАЧЕННЯ ЕКОЛОГО-ПРАВОВОГО МЕХАНІЗМУ ОХОРОНИ НАВКОЛИШНЬОГО ПРИРОДНОГО СЕРЕДОВИЩА ДЛЯ ПІДПРИЄМНИЦТВА Ринкова економіка визначила появу підприємця та підприємництва, які в нинішніх умовах являють собою сукупність економічних, нормативно-правових, політичних та екологічних відносин. Інтерес, користь ( як невід’ємні атрибути підприємництва) не можна вважати єдиною мотивацією діяльності підприємця. В нинішніх умовах одержання прибутку можливе лише в разі найбільш ефективного використання всіх видів ресурсів, в тому числі природних, їх захисту від забруднення та деградації, а також в разі мінімізації економічного ризику в умовах екологічної безпеки. Це спонукає підприємця використовувати всі види контролю перед прийняттям рішень. Незалежний екологічний аудиторський контроль в умовах ринкових перетворювань приймає функції каталізатора для активації підприємницької діяльності на принципах екологічно безпечного та стійкого розвитку. Згідно з діючим законодавством України, суб’єкти підприємницької діяльності повинні відтворювати свою діяльність з урахуванням забезпечення охорони навколишнього природного середовища, санітарного та епідемічного благополуччя населення. До обов’язків підприємства входить проведення природоохоронних заходів, в тому числі рекультивація земель та відновлення лісів після їх використання, яке сприяє зменшенню негативних наслідків породжених господарюванням. Підприємство відповідає за раціональне використання усіх природних ресурсів та відшкодовує всі затрати на відновлення та охорону природних ресурсів (ст.4 Закону України “Про підприємництво”). За спричинені збитки та ущерб підприємець несе власну та іншу , встановлену законом відповідальність ( Там же, ст. 10). Діяльність, пов’язана з потенційною небезпекою для здоров’я людей повинна ліцензуватися. Перелік видів такої діяльності подано в ст.4 Закону України “Про підприємництво” та в ст. 13 Закону України “Про забезпечення санітарного та епідеміологічного благополуччя населення”. Продукція, на яку в державних стандартах та інших нормативно-технічних документах є вимоги щодо безпеки здоров’я та життя населення, підлягає обов’язковій сертифікації (ст. 14 Закону України “Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення”). Законодавством передбачаються економічні та правові заходи, що сприяють такій діяльності суб’єктів підприємництва. Зокрема, до собівартості продукції входять: поточні витрати, пов’язані з утриманням та експлуатацією фондів природоохоронного призначення: - очисних споруд, вловлювачів, фільтрів та інших природоохоронних об’єктів, витрати на заховання екологічно небезпечних відходів, сплату послуг сторонніх організацій за приймання, зберігання та знешкодження екологічно небезпечних відходів, очищення стічних вод, інші види поточних природоохоронних витрат; - витрати, пов’язані з розробкою та ствердженням норм на викиди і скиди забруднюючих речовин в навколишнє природне середовище. Для підвищення заінтересованості підприємств та організацій в прискоренні відновлення основних фондів підприємства без підвищення цін та тарифів на виготовлену продукцію Мінфін та Мінекономіки дають дозвіл на використання норм прискореної амортизації ( не більше, ніж у два рази згідно з діючими нормами ) їх активної частини в випадках, пов’язаних з охороною навколишнього природного середовища. На покращення екологічної ситуації в країні спрямовані також такі положення ст.48 Закону України “Про охорону навколишнього природного середовища” як передача частини коштів позабюджетних фондів охорони навколишнього природного середовища за договірними вимогами до підприємств, установ, організацій та громадян на заходи для гарантованого зниження викидів та скидів забруднюючих речовин та зменшення фізичних, хімічних та біологічних впливів на стан навколишнього природного середовища, на розвиток екологічно безпечних технологій та виробництв. 4. ГОЛОВНІ ЕТАПИ РЕАЛІЗАЦІЇ ОСНОВНИХ НАПРЯМІВ ДЕРЖАВНОЇ ПОЛІТИКИ УКРАЇНИ У ГАЛУЗІ ОХОРОНИ ДОВКІЛЛЯ ТА МІЖНАРОДНА СПІВПРАЦЯ Витрати на реалізацію природоохоронних програм і заходів потребують значних коштів, тому визначаються основні пріоритети охорони навколишнього природного середовища та раціонального використання природних ресурсів. До основних пріоритетів охорони довкілля та раціонального природокористування належать: - Гарантування екологічної безпеки ядерних об’єктів і радіаційного захисту населення та довкілля, зведення до мінімуму шкідливого впливу наслідків аварії на Чорнобильській АЕС. - Поліпшення екологічного стану басейнів рік України та якості питної води. - Стабілізація та поліпшення екологічного стану в містах і промислових центрах Донецько-Придніпровського регіону. - Будівництво нових та реконструкція діючих потужностей комунальних очисних каналізаційних споруд. - Запобігання забрудненню Чорного та Азовського морів і поліпшення їх екологічного стану. - Формування збалансованої системи природокористування та адекватна структурна перебудова виробничого потенціалу економіки, екологізація технологій в промисловості, енергетиці, будівництві, сільському господарстві, на транспорті. - Збереження біологічного та ландшафтного різноманіття, заповідна справа. Для досягнення цього передбачається вирішення таких завдань: - зменшення до мінімуму рівня радіаційного забруднення; - захист повітряного басейну від забруднення, насамперед у великих містах і промислових центрах; - захист і збереження земельних ресурсів від забруднення, виснаження і нераціонального використання; - збереження і розширення територій з природним станом ландшафту, посилення природоохоронної діяльності на заповідних і рекреаційних територіях; - підвищення стійкості та екологічних функцій лісів; - знешкодження, утилізація та поховання промислових і побутових відходів; - запобігання забрудненню морських і внутрішніх вод, зменшення та припинення скиду забруднених стічних вод у водні об’єкти, захист підземних вод від забруднення; - збереження та відродження малих річок, здійснення управління водними ресурсами на основі басейнового принципу; - завершення створення державної системи моніторингу навколишнього природного середовища; - створення системи прогнозування, запобігання та оперативних дій у разі надзвичайних ситуацій природного і природно-техногенного походження; - забезпечення екологічного супроводу процесу конверсії військово-промислового комплексу; - здійснення заходів щодо екологічного контролю за діяльністю Збройних Сил України; - розробка механізмів реалізації схем природокористування; - впровадження дійових економічних складових впливу на систему природокористування; - створення системи екологічної освіти, виховання та інформування. Реалізація Основних Напрямів державної політики України у галузі охорони довкілля передбачається в три етапи. На першому етапі необхідно завершити і реалізувати невідкладні заходи щодо обмеження шкідливого впливу на довкілля найбільш небезпечних джерел забруднення. Основними завданнями цього етапу є: - вдосконалення законодавчо-правової бази з питань охорони довкілля і раціонального використання природних ресурсів; - розроблення і впровадження економічного механізму охорони довкілля і раціонального природокористування; - створення системи досконалого, повного та адекватного контролю за екологічним станом довкілля з одночасним впровадженням елементів комплексного міжвідомчого екологічного моніторингу; - здійснення першочергових заходів для стабілізації стану довкілля; - розроблення і впровадження програм екологічної освіти, виховання та інформування населення. На другому етапі ( протягом 10-15 років ) планується розробити і розпочати реалізацію комплексних програм, орієнтованих на досягнення балансу між рівнями шкідливого впливу на довкілля і його здатністю до відновлення. Основними завданнями цього етапу є: - оптимізація структури природокористування; - екологічно орієнтована структурна перебудова економіки; - розроблення і впровадження в Україні системи державного моніторингу довкілля, створення системи аналізу екологічної ситуації, прогнозування, планування і здійснення запобіжних заходів щодо ймовірних чинників шкідливого впливу. На третьому етапі планується створити систему державного управління за використанням природних ресурсів, регулюванням техногенного впливу на довкілля як основу управління сталим розвитком суспільства. Фрагментарне здійснення цих заходів розпочалося в 1996 році, а більш широке – відповідно до темпів стабілізації економіки країни. Основними завданнями цього етапу є: - подальший розвиток системи державного моніторингу навколишнього природного середовища, створення автоматизованої системи оцінки екологічних ситуацій, прогнозування шкідливого впливу на довкілля, планування дій у надзвичайних ситуаціях на основі оцінок і сценаріїв розвитку подій; - належна координація раціонального використання природного та соціально-економічного потенціалу з урахуванням екологічних чинників на засадах сталого розвитку. Внаслідок реалізації основних напрямів державної екологічної політики буде створено систему екологічно збалансованого управління розвитком суспільства, яке стимулюватиме відновлення природних властивостей довкілля, компетентного регулювання використання природних ресурсів та розвиток продуктивних сил країни. Найбільш важливими наступними кроками в цій сфері будуть: - розроблення та затвердження Верховною радою Національної програми збереження біологічного різноманіття; - зміцнення правових, фінансових, інстуційних, наукових, освітньо-інформаційних та інших засад розвитку діяльності щодо збереження біологічного різноманіття та забезпечення її координації шляхом створення відповідного національного комітету; - вжиття нагальних практичних заходів щодо охорони та відтворення видів тварин і рослин, насамперед рідкісних і тих, що знаходяться під загрозою зникнення, та збереження рослинних угрупувань; - обгрунтування та створення національної екологічної мережі та забезпечення її сумісності з аналогічними мережами сусідніх країн, розробка і впровадження конкретних міжгалузевих проектів збереження біологічного різноманіття на засадах збалансованості в регіонах, які мають особливе національне та міжнародне природоохоронне значення;
1 2 3 4 5 Категория: Екологія \| Добавил: Aspirant (23.04.2014)
Просмотров: 700 \| Рейтинг: 0.0/0

Всего комментариев: 0


Имя *:
Email *:

Код *: