Реферат на тему:Економічні аспекти охорони навколишнього природного середовища - Екологія - Реферати - Каталог статей

Реферат на тему:Економічні аспекти охорони навколишнього природного середовища. План 1. Методи управління природоохоронною діяльністю 2. Економічний механізм охорони навколишнього природного середовища 3. Еколого-економічні показники оцінки виробничих процесів 4. Визначення збитків, що завдаються навколишньому середовищу господарською діяльністю промислових підприємств 5. Ефективність заходів з охорони навколишнього природного середовища 6. Література Методи управління природоохоронною діяльністю Незважаючи на досконалість інженерних методів охорони природи та природоохоронного законодавства, підприємства не будуть їх використовувати, якщо це не буде їм вигідно. Слід зауважити, що власне природоохоронна діяльність не дає прибутку підприємствам, за винятком утилізації відходів, отриманих внаслідок процесу очищення стічних вод та газів, що викидаються в атмосферу. Більшість вловлених речовин є цінною сировиною (сірка, пил кольорових металів тощо) і можуть бути використані при виробництві продукції, сприяючи отриманню додаткового прибутку. Однак обладнання для вловлювання цих речовин та підготовка їх до подальшого використання часто вимагають таких видатків на придбання, монтаж та експлуатацію, котрі з'їдають весь прибуток від продажу виготовленої продукції. Іншою причиною відсутності зацікавленості підприємств в природоохоронній діяльності є часто розбіжність часу забруднення або завдання шкоди навколишньому середовищу в іншій формі з моментом відшкодування збитків. Наприклад, надмірний вилов риби або надмірна вирубка деревини найсильніше відіб'ються на економіці галузі в майбутньому, а в поточному році навіть можуть дати прибуток. Забруднення повітря, води та продуктів харчування, особливо радіаційне, може відбитися на нашому здоров'ї через декілька років або десятиріч. А люди схильні більше клопотатися про нинішній день, ніж про майбутній, не замислюючись, що для усунення збитків в майбутньому будуть потрібні кошти, котрі набагато перевищуватимуть прибуток, отриманий шляхом порушення законів екології. Це явище має назву принципу віддаленості подій. Ще однією важливою причиною того, що підприємства не дуже зацікавлені реалізовувати заходи з охорони навколишнього природного середовища, є неузгодженість між підприємствами-отруювачами та підприємствами-реципієнта-ми, котрі зазнають найбільших збитків від забруднення навколишнього середовища. Основними забруднювачами є хімічна, нафтохімічна, металургійна, целюлозно-паперова галузі, енергетичний комплекс тощо. Разом з тим, найбільших збитків зазнають охорона здоров'я, комунальне, сільське, лісове та рибне господарства, оскільки зростають видатки на лікування хворих, ремонт будівель, висаджування дерев замість загиблих, знижується врожайність та якість продуктів рослинництва, продуктивність тваринництва. Галузі-забруднювач і також зазнають збитків, принаймні через зростання захворюваності своїх працівників, однак вони значно менші, ніж видатки, котрі необхідні для здійснення повноцінної природоохоронної діяльності, з одного боку, та збитки, що завдаються підприємствам-реципієнтам, з другого. У зв'язку з цим, поряд із поліпшенням екологічного виховання та освіти важливим завданням держави є створення таких умов діяльності підприємств, коли б вони були змушені займатися природоохоронною діяльністю або були матеріально зацікавленими у реалізації заходів у цій галузі. Перший шлях стосується адміністративного механізму управління, котрий базується на встановленні норм, стандартів, правил природокористування та відповідних планових показників підприємствам з охорони навколишнього природного середовища та покарань від догани до тюремного ув'язнення або зняття з роботи та виплати штрафів підприємством і його керівниками. Однак цей шлях дорогий та малоефективний, оскільки вимагає постійного контролю та значного числа контролерів. Значно ефективнішим є шлях економічного стимулювання, коли за допомогою різноманітних важелів (цін, платежів, податкових пільг та покарань) держава робить більш вигідним матеріально, більш прибутковим, дотримання природоохоронного законодавства, ніж його порушення. Отже, адміністрування, не пов'язане з матеріальною зацікавленістю, не може змусити підприємство постійно, ефективно і дбайливо ставитись до довкілля. З другого боку, економічні методи, не підсилені безпосереднім примусом у найбільш важливих екологічних проблемах, теж не завжди забезпечують необхідний якісний рівень та терміни здійснення природоохоронної діяльності. При цьому слід врахувати, що деякі адміністративні та економічні методи переплітаються. Наприклад, штраф — це і адміністративний, і економічний захід, а встановлення лімітів користування та забруднення природних ресурсів спирається на такий адміністративний захід, як нормування. Тому найкращих результатів досягають при розумному поєднанні економічної зацікавленості з достатньо жорстким контролем та позаекономічним примусом (рис. 3.4). Економічний механізм охорони навколишнього природного середовища Економічний механізм охорони навколишнього природного середовища містить цілий ряд інструментів впливу на матеріальні інтереси підприємств та окремих працівників. Лімітування природокористування — дієвий елемент механізму охорони навколишнього природного середовища. Існують підприємства, котрі, з екологічної точки зору, краще було б закрити або перепрофілювати, тобто перевести на випуск іншої продукції, що завдавало б менше шкоди навколишньому середовищу. Наприклад, целюлозопаперовий комбінат можна перепрофілювати в меблеву фабрику. Проте, з економічної точки зору, а часом і з соціальної, це не завжди реально, оскільки підприємство може бути постачальником потрібних суспільству товарів та робочих місць. У цьому випадку його діяльність в галузі природокористування деякий час регулюється не нормативами ГДС та ГДВ, а індивідуальними лімітами, тобто ТПВ. Довгий час природокористування в країні було безкоштовним, тобто підприємства використовували землю, воду та інші природні ресурси, а також забруднювали навколишнє природне середовище безкоштовно. Лише у випадку сильного забруднення з катастрофічними наслідками для навколишнього середовища підприємства виплачували штрафи, але не Рис. 3.4. Поєднання адміністративних та економічних методів управління природокористуванням завжди. Така безвідповідальність зумовлювала нераціональне використання природних ресурсів. З метою заохочення дбайливого використання природних ресурсів та відшкодування державі частини витрат на охорону та відновлення природних ресурсів навколишнього середовища, з 50-х років поступово впроваджується плата за окремі види ресурсів, котрі вилучаються з природи. На початку 90-х років було запроваджено платність природокористування, що передбачає плату за практично всі природні ресурси, за забруднення навколишнього природного середовища, розташування в ньому відходів виробництва та за інші види впливів. При цьому плата за понадлімітне використання та забруднення в декілька разів перевищує плату за використання та забруднення в межах встановлених нормативів (лімітів). Однак внесення плати за використання та забруднення не звільняє природокористувача від виконання заходів з ОНПС та відшкодування збитків. Одним з важливих методів економічного управління є фінансування, тобто надання грошових коштів на чітко визначені природоохоронні заходи. Джерелами фінансування можуть бути бюджетні кошти, власні кошти підприємств (собівартість продукції або прибуток), банківські кредити та різні екологічні фонди. Створення екологічних фондів також є одним з економічних методів управління в природокористуванні. Під фондами слід розуміти установи, покликані надавати будь-яку матеріальну допомогу, та самі грошові матеріальні кошти, а також їхні джерела. Наприклад, в екологічні фонди надходять платежі всіх підприємств за природокористування. А потім ці кошти видаються на проведення невідкладних та дорогих природоохоронних заходів. Крім цього, підприємства можуть робити внески у фонди екологічного страхування. Важливим економічним методом управління є правильне застосування матеріального стимулювання — забезпечення зацікавленості, вигідності для підприємства та його працівників природоохоронної діяльності. При цьому передбачається застосування не лише заохочувальних заходів, але й покарань. До заохочувальних заходів належать:— встановлення податкових пільг (сума прибутку, з котрого стягується податок, зменшується на величину, що повністю або частково відповідає природоохоронним видаткам;— звільнення від оподаткування екологічних фондів та природоохоронного майна;— застосування заохочувальних цін та надвишок на екологічно чисту продукцію;— застосування пільгового кредитування підприємств, котрі ефективно здійснюють ОНПС (зниження процента за кредит або безпроцентне кредитування);— запровадження спеціального додаткового оподаткування екологічно шкідливої продукції та продукції, що випускається із застосуванням екологічно небезпечних технологій;— штрафи за екологічні правопорушення. Підприємства будуть активно працювати в галузі природоохоронної діяльності, коли буде розроблено та широко впроваджено такий механізм стимулювання, при котрому дотримується наступна нерівність: де З под — видатки підприємства на природоохоронну діяльність; Р ут — прибуток від утилізації відходів; Пп — пільги оподаткування; К п — кредитні пільги; Ц н — надвишка до ціни; П п.в — плата за понаднормативне використання ресурсів природи; П н.з — плата за понаднормативне забруднення навколишнього середовища; П с.р — плата за розташування відходів в навколишньому середовищі; Ш — штрафи; Д н — додаткове оподаткування. Елементи формули (3.9) повинні збільшувати прибуток, котрий залишається у розпорядженні підприємства за умови реалізації ефективної природоохоронної діяльності, а елементи формули (3.10) — знижувати його, коли підприємство намагається заощаджувати на природоохоронних видатках. Заходи щодо стимулювання за результатами природоохоронної діяльності повинні бути передбачені і для окремих працівників підприємства, котрі беруть безпосередню участь у ній. Еколого-економічні показники оцінки виробничих процесів Показники оцінки виробничих процесів за класифікаційними ознаками можна об'єднати в декілька груп:— за властивостями — економічні, екологічні та показники безпеки;— за способом вираження — ті, що виражаються розмірними одиницями, безрозмірні, вартісні;— за кількістю характеристик, котрі визначаються, — одиничні, комплексні;— за застосуванням — базові, відносні;— за стадією визначення — проектні, виробничі, експлуатаційні. Економічні показники характеризують загальну вартість природних ресурсів, що використовуються у виробництві, вартість природних ресурсів на одиницю продукції, що випускається, величину плати за забруднення навколишнього природного середовища викидами, стоками, відходами тощо, видатки на природоохоронні заходи та відшкодування збитків. Екологічні показники характеризують рівень шкідливих впливів на навколишнє середовище внаслідок вилучення з нього природних ресурсів та забруднення довкілля викидами, стоками, відходами. До екологічних показників відносять також кількість та концентрацію шкідливих речовин у викидах, стоках та відходах, а також ймовірність аварійних викидів, стоків, відходів при функціонуванні виробництва. Кількісні, вартісні та відносні показники використання природних ресурсів та забруднення навколишнього природного середовища можна визначити за допомогою рівнянь матеріального та енергетичного балансів. Відносні виробничі показники оцінки забруднення довкілля визначаються за формулами: Де — коефіцієнти відповідно корисного використання природних ресурсів, забруднення атмосфери, водних басейнів, ґрунтів;— кількість природних ресурсів, що використовуються при виробництві певного виду продукції, маса природних ресурсів, котрі перейшли відповідно у викиди, стоки та відходи. За масою природних ресурсів, котрі переходять в готову продукцію, оцінюється екологічність технології виробництва продукції (безвідходна, маловідходна, відкрита). Викиди, стоки, відходи повинні очищатися з одночасним вилученням з них корисних речовин, котрі можуть використовуватись для виробництва нових виробів. Ступінь очищення викидів, стоків та відходів від шкідливих речовин характеризує чистоту, екологічність технологічного процесу та підприємства. Ступінь чистоти виробничих процесів можна оцінити за допомогою безрозмірних коефіцієнтів: За значеннями коефіцієнтів чистоти технологічні процеси класифікуються таким чином: Rч = 1 — ізольовані відносно атмосфери, водних басейнів, ґрунтів; Rч 0,9—1 — чисті; Rч = 0,5—0,9 — напівчисті; Rч = 0,5 — брудні. Матеріалоємність виробів оцінюється таким коефіцієнтом: де m м.c — матеріалоємність продукції, що випускається; m е.т — матеріалоємність еталонного взірця продукції, що випускається за сучасними технологіями. Більш повним є показник питомої матеріалоємності, котрий враховує продуктивність виробу, термін його експлуатації, витрату матеріалів на виготовлення та на запасні час* тини протягом терміну експлуатації. де m виг — витрата матеріалів на виготовлення виробу; m з.ч — витрата матеріалів на запасні частини протягом терміну експлуатації виробу; N — продуктивність виробу; Т — термін експлуатації виробу. На показник матеріалоємності технологічних процесів впливає рівень використання відходів виробництва R відх . де — маса відходів, використовуваних у виробництві для виготовлення неосновної продукції; — загальна маса відходів, що утворюються при виготовленні основної продукції. Енергоємність продукції можна оцінити за допомогою двох показників де Е заг — загальна кількість енергії, що використовується у виробництві; n — число одиниць виготовленої продукції; Еі — кількість енергії, що необхідна для виготовлення і-ї продукції; Е ет— кількість енергії, що витрачається на виготовлення продукції на сучасних підприємствах. Для еколого-економічної оцінки конкретних видів виробництв або підприємств загалом використовуються такі показники: 1) коефіцієнт суспільної корисності виробництва продукції де Q кoр — корисний ефект функціонування підприємства для суспільства; Р кoр — негативний вплив функціонування підприємства на навколишнє природне середовище; З вир — видатки на виробництво та запобігання негативному впливу на навколишнє природне середовище; 2) коефіцієнт суспільної корисності експлуатації виробів, випущених підприємством де Q e, Р e - відповідно корисний та негативний ефекти внаслідок експлуатації виробів; З e — видатки на експлуатацію та запобігання негативному впливу на навколишнє природне середовище; 3) коефіцієнти негативного впливу об'єктів на навколишнє природне середовище 4) коефіцієнт ресурсоємності виробництва де R n , R e — кількість природних ресурсів, використовуваних для випуску та експлуатації продукції; 5) узагальнений коефіцієнт еколого-економічної оцінки виробництва продукції та її експлуатації Вказані вище показники розраховують за видами продукції підприємства. Іншими показниками еколого-економічної оцінки процесів та виробництв є ймовірність забруднення природних комплексів, небезпека порушення екологічної рівноваги в навколишньому середовищі, можливість деградації природних комплексів, ймовірність захворювання людей та тварин від забруднень природних комплексів. Визначення збитків, що завдаються навколишньому середовищу господарською діяльністю промислових підприємств Господарська діяльність підприємств може завдавати природному середовищу екологічних, економічних та соціальних збитків. Збитки можуть виникнути внаслідок знищення елементів природного середовища, його забруднення викидами, стоками, відходами, виснаження природних комплексів, нераціонального використання природних ресурсів, порушення екологічних зв'язків у середовищі існування. Збитки можуть проявлятися через деградацію водних комплексів, атмосфери, флори, фауни, ґрунтів, ландшафтів, надр, погіршення здоров'я людей та скорочення тривалості їхнього життя. Разом з тим погіршуються умови господарської діяльності підприємств. Оцінка збитків здійснюється у вартісному виразі за певний період часу. Збитки можуть бути несуттєвими, коли вони не перевищують порогу чутливості екологічної системи та її стійкості, а також суттєвими, коли згаданий поріг перевищується. Загальний економічний збиток від впливу на природні комплекси господарської діяльності виражається формулою де i - 1, 2, 3, …, п — число видів діяльності, котрі призводять до збитків; j — 1, 2, 3,…т — число природних комплексів, на котрі впливає господарська діяльність; З ij — збитки від і-го виду впливів на у-й природний комплекс; RiRj — коефіцієнт, що враховує стан природного комплексу. Економічні збитки, завдані природному середовищу, можна розрахувати як суму видатків на відновлення Вд1 відтворення^. , оздоровлення природних комплексів В та відшкодування збитків потерпілим від шкідливого впливу господарської діяльності В : На розмір збитків від забруднення навколишнього середовища впливає кількість людей, котрі можуть постраждати від забруднення навколишнього середовища, види та інтенсивність впливу забруднень на природне середовище, опосередкований вплив забруднень на довкілля та людей; зворотність наслідків та можливість їх ліквідації; час, появи наслідків забруднення, можливість реалізації профілактичних заходів з ліквідації шкідливого впливу забруднень. При визначенні шкоди, завданої здоров'ю людей, враховують ступінь втрати працездатності, видатки на лікування та реабілітацію, на догляд за хворими, компенсацію за втрачені професійні можливості тощо. Підлягають також відшкодуванню збитки, завдані майну громадян. При цьому враховуються прямі збитки та втрачена вигода від втрати майна, врожаю, родючості земель тощо. Підприємства та окремі громадяни мають право подавати позовну вимогу в суд про припинення екологічно шкідливої діяльності, що завдає шкоди здоров'ю та майну громадян і навколишньому природному середовищу. Ефективність заходів з охорони навколишнього природного середовища Природоохоронні заходи мають на меті поліпшення стану навколишнього природного середовища або створення умов для цього. Ознаками природоохоронних заходів є:— підвищення екологічності продукції, що випускається;— скорочення споживання природних ресурсів на одиницю продукції, що випускається та здійснення господарської діяльності;— зниження забруднення природних комплексів викидами, стоками, відходами, фіьізичними випромінюваннями;— зниження концентрації шкідливих речовин у викидах, стоках, відходах;— - поліпшення стану середовища існування людей. Метою заходів з охорони та раціонального використання водних ресурсів є підтримання оптимального стану малих річок, будівництво обладнаних майданчиків, причалів та під'їзних шляхів для навантажувально-розвантажувальних робіт; ліквідація осередків забруднення підземних вод; розробка та будівництво магістральних колекторів для збирання господарсько-побутових, промислових та зливових стічних вод; розробка та будівництво головних та локальних очисних споруд; створення системи оборотного та безстічного водокористування, розробка пристроїв для збирання та переробки стічних вод. Заходами з охорони атмосферного повітря є створення газоуловлювальних установок та пристроїв для технологічних систем та вентиляції; розробка пристроїв для нейтралізації вихлопів двигунів внутрішнього згоряння; створення приладів та пристроїв для контролю забруднення атмосферного повітря; впровадження пристроїв для допалювання та очищення газів від котелень та інших нагрівальних печей; створення пристроїв для утилізації речовин з газів, що викидаються; переведення нагрівальних печей та пристроїв на паливо з меншою кількістю шкідливих речовин тощо. Заходи з охорони та раціонального використання земель передбачають будівництво протилавинних, протизсувних, протиселевих споруд; закладання лісозахисних смуг; протиерозійні лісові насадження; технічна та біологічна рекультивація земель; благоустрій територій тощо. Обґрунтування та оцінка природоохоронних заходів є основою економічного методу управління охороною навколишнього природного середовища. Оцінка ефективності природоохоронних заходів здійснюється за соціальними, екологічними,, економічними, соціально-економічними, еколого-економічними результатами. Соціальними результатами природоохоронних заходів є скорочення захворюваності людей, зростання тривалості їхнього життя, умови життєдіяльності нинішнього та майбутніх поколінь, збереження пам'ятників природи та історичних цінностей. Економічні результати передбачають скорочення збитків, що завдаються природі, економію витрати природних ресурсів, зниження забруднення навколишнього середовища, зростання продуктивності фауни, підвищення працездатності людей. Екологічні результати — це зниження негативних впливів на природу, покращання стану флори та фауни, зменшення витрати природних ресурсів. Соціально-економічні результати оцінюються за комплексними показниками покращання рівня життя людей, ефективності суспільного виробництва, зростання національного багатства країни. Еколого-економічні результати — це зниження витрачання природних ресурсів, зменшення збитків, що завдаються навколишньому середовищу забрудненнями. Оцінка економічної ефективності природоохоронних заходів здійснюється за такими показниками: 1) загальна економічна ефективність витрат на природоохоронні заходи: де Е ij —економічний ефект і-го виду діяльності на уму об'єкті; В — витрати на природоохоронні заходи; 2) порівняльна економічна ефективність використовується при виборі оптимального технічного рішення. Порівняння здійснюється з витратами на будівництво та експлуатацію природоохоронних споруд: де Е н— нормативний коефіцієнт ефективності капітальних вкладень; К — капітальні вкладення в природоохоронні заходи; С — експлуатаційні витрати на утримання природоохоронних споруд; 3) чистий економічний ефект від природоохоронних заходів: 4) економічна ефективність капітальних вкладень: де — економічний збиток, якого вдалося запобігти внаслідок впровадження і-го природоохоронного заходу; 5) показник зниження негативного впливу господарської діяльності на навколишнє природне середовище: де — зниження величини негативного впливу на навколишнє середовище; 6) показник покращення стану навколишнього середовища внаслідок проведення природоохоронних заходів: - покращення стану навколишнього середовища. Література 1. Основи екології та соціоекології: Навч. посіб. для підприємств зв'язку / За ред. М.М. Назарука. — Львів: За вільну Україну, 1997. — 210 с. 2. Назару к М.М. Соціоекологія: Словник-довідник. — Львів: ВНТЛ, 1098. — 172 с. 3. Голубець М.А. Від біосфери до соціосфери. — Львів: Поллі, 1997, — 256 с. 4. Білявський Г.О., Падун М.М., Фурдуй Р.С. Основи загальної екології: Підруч. для студентів природ, фак. вищих навч. закладів. — 2-ге вид., зі змінами. — К.: Либідь, 1995" — 368 с. 5. Гук М. та ін. Державна екологічна інспекція України. Державна інспекція охорони природного середовища Польщі. Контроль і моніторинг природного середовища в Україні та Польщі. — Варшава, 1994. — 99 с 6. Кормилицын В.И., Цицкшивили М.С., Яламов ЮМ. Основы экологии: Учеб. пособие. — М.: МПУ, 1997. — 68 с: ил. 7. Луконенко В.Г., Несоленое Г.Ф. Определение антропогенного воздействия производственного процесса на воздушную среду: Учеб. пособие. — Самара: Самарский гос. аэрокосм, ун-т, 1994. — 44 с 8. Горелов А.А. Экология: Учеб. пособие. — М.: Центр, 1998. — 240 с: ил. 9. Справочник по охране окружающей среды / В.Г. Са-хаев, Б.В. Щербицкий. — К.: Будівельник, 1986. — 152 с. 10. Белов СВ., Барбинов Ф.А., Козья ков А.Ф. Охрана окружающей среды: Учеб. пособие для техн. спец. вузов / Под ред. СВ. Белова. — 2-е изд., испр. и доп. — М.: Высш. шк., 1991. — 319 с: ил. 11. Иванов Б.А. Инженерная экология. — Л.: Изд-во Ле-нингр. ун-та, 1989. — 152 с: ил.
1 2 3 4 5 Категория: Екологія \| Добавил: Aspirant (22.04.2014)
Просмотров: 885 \| Рейтинг: 0.0/0

Всего комментариев: 0


Имя *:
Email *:

Код *: