Реферат на тему: Екологія.Техносфера.Агроекосистема - Екологія - Реферати - Каталог статей

Реферат на тему: Екологія.Техносфера.Агроекосистема. План реферату: Вступ. 1.Енергія у техносфері. 2.Агроекосистеми. 3.Галузі екології. Висновок. Використана література. ВСТУП Техносфера — це частина біосфери, трансформована під впливом техногенної діяльності людини (нова глобальна матеріальна багатошарова сфера штучно створених об'єкт). Наприкінці XX ст. серед екологічних чинників, які визначають умови функціонування екосистем i біосфери в цілому, найпотужнішим виявився комплекс антропогенних чинників — сума негативних впливів на довкілля вcix видів людської діяльності. Частина біосфери, в якій господарює людина i яка докорінно перетворена людиною на техногенні об'єкти (від будинків, шляхів, аеродромів i виробничих комплексів до шахт, кap'єpiв, свердловин, водосховищ i космічних станцій), дістала назву техносфери. Техносфера почала формуватись у XVIII—XIX ст., а на кінець XX ст. стала чинником планетного масштабу. В результаті величезного тиску на біосферу i активного розширення техносфера стала перетворюватися на монстра, який почав знищувати цивілізацію. Виникла необхідність детального вивчення різноманітних забруднень, пов'язаних з людською діяльністю (з розвитком енергетики, промисловості, транспорту, сільського господарства, військової справи, космічної діяльності), їx класифікації та нейтралізації, пошуків шляхів екологізації виробництв. Виникла значна кількість нових екологічних напрямків прикладного характеру, які об'єдналися у великий блок, що дістав назву техноекології. Розвиток техносфери, що супроводжувався необмеженим використанням природних pecypciв i вільним викидом вcix типів відходів людської діяльності в навколишнє середовище, став причиною виникнення таких глобальних проблем: енергетичної кризи, надмірного забруднення довкілля, скорочення площ орних земель i лісів, появи негативних кліматичних змін, соціально-економічної кризи. 3 урахуванням неконтрольованого приросту населення (250 тис. чоловік щодня, близько 90 млн чоловік щороку), що різко загострює соціально-екологічні та соціально-економічні проблеми, особливо в країнах, що розвиваються, i в країнах колишнього СРСР, відбувається i абсолютне, i водносне скорочення орних земель. А це загрожує виникненням ще однієї глобальної проблеми — голоду сотень мльйонів людей. Адже вважають, що якщо на 1 людину збирати з 1 га за piк 1 т зерна (близько норми), то проблему голоду можна буде розв'язати. Факти ж свідчать, що наприкінці XX ст. на планеті збирали близько 1,5 млрд т зерна, а рівень населення досягнув 5 млрд, тобто Земля вже не в змозі нагодувати людство. Якщо всю сумарну продукцію біосфери поділити на таку кількість населення, щоб не порушувати і стійкості, то вийде, що в біосфері може існувати не більше 3—4 млрд чоловік. За даними ФАО (продовольча i сільськогосподарська організація ООН), нині в світі недоїдає i голодує близько 1,5 млрд чоловік, хоча, за прогнозами, у 2010 р. кількість людей на Землі перевищить 7 млрд при тому ж piвнi дефіциту харчових продуктів. Агроценоз — створена людиною з метою одержання сільськогосподарської продукції і регулярно підтримувана біотична спільнота, що має малу екологічну стійкість, але високу урожайність (продуктивність) одного чи кількох видів (сортів, порід) рос-лин або тварин. /Агроценози зернових і овочевих культур стійкі лише впродовж одного року, багаторічних трав і ягідних — 3—4 років; плодових культур — 30—40 років. Поява агроценозів — величезних площ окремої культури спричинює надмірне зростання чисельності певних видів шкідників, бур'янів чи захворювань — колорадського жука, який з пасльону в Колорадо перебрався на картопляні поля, філоксера, що змушує знищувати з такою любов'ю вирощені виноградники. Постійна турбота, важка людська праця, витрати пального та різних засобів підвищення врожайності підтримують продуктивність агроценозів на вищому рівні, ніж природних екосистем. Основним компонентом агроекосистем є грунт. Грунт — це самостійне природне тіло, яке уворилося з поверхневих шарів гірських порід під сукупним впливом тварин, рослин, мікроорганізмів, клімату, води, рельєфу місцевості, часу, діяльності людини. Товщина грунтового покриву становить від 15—20 см до 2—3 м. В.Вернадський називає фунт "біокосним" тілом "благородною іржею", оскільки він є результатом дії живої і неживої природи; безліч видів частину або все свое життя проводять у грунті, розпушуючи його та удобрюючи. Це мікроорганізми, найпростіші, черви, вищі тварини, зокрема риючі. Грунт не лише жи-вить, а й утримує рослини. Найважливіша особливість грунту — родючість, тобто забезпечення рослин усім необхідним для їх росту і розвитку. Екологія — наука, що вивчає людину як вид і суспільство в екосфері планети, і зв'язки з екологічними системами засоби впливу на них. Екологія — одна з біологічних наук, що вивчае живі системи у їх взаємозв'язках з довкіллям. Як випливає з визначень, переважна більшіть найвідоміших учених-екологів дотримується нового бачення сутності і завдань сучасної екології. В Росії нині се-ред провідних фахівців переважає розширене тлумачення поняття екології (комп-лексна міждисциплінарна фундаментальна наука, нова консолідована наукова сис-тема), як і серед більшості українських фахівців, що займаються проблемами прикладної екології (геоекологи, техноекологи, агроекологи, урбоекологи). Фахівців, які дотримуються старого, традиційного поняття екології як частини біології, в Україні стає дедалі менше. У розвинених країнах (США, Канада, Західна Європа), як показує аналіз найвідоміших підручників з екології за останні 15 років, термін "екологія" вживається тльки як традиційне суто біологічне поняття (розуміється як «біоекологія»). Там, де йдеться про широке поняття сучасної екології, її прикладні аспекти, західні автори вживають терміни: "наука про довкілля", "вплив людини на екосистеми", "життя в навколишньому середовищі', "система наук про довкілля", "діяльність для стійкого розвитку", "людина і екосистеми Землі", "людське середовище і природні системи", "інвайронментологія", "інженерна екологія" та ін. Основний об'єкт досліджень — екосистеми планети всіх рівнів та їх елементи. Основний предмет досліджень — взаємозв'язки між живими організмами, їх тру-пами різних рангів, живою і неживою компонентами екосистем, а також особливості впливу природних і антропогенних чииників на функціонування екосистем та біосфери в цілому. Мета досліджень — визначення оптимальних шляхів координації гармонійного екологоекономічно збалансованого співіснування техносфери й біосфери, принципів і критеріїв ефективної локальної, регіональної та глобальної екополітики. Основне завдання сучасної екології: вивчення загального стану сучасної біосфери (біологічних систем усіх рівнів), умов і чинників його формування, причин і обсягів змін під впливом різних природних і антропогенних чинників; прогнозування динаміки стану екосистем і біосфери в цілому в часі і просторі розроблення, з урахуванням основних екологічних законів, шляхів гармонізацї взаємовідносин людського суспільства і природи, збереження здатності біосфери до саморегуляції і самовідновлення. Центральним завданням сучасної екології, як зазначалося вище, залишаеться дослідження живої компоненти біосфери, пізнання всіх процесів функціонування життя. 1.ЕНЕРГІЯ В ТЕХНОСФЕРІ. Одним з найпотужніших негативних техногенних чинників є енергетика. Рівень і вартість енергетики визначають технологічний рівень країни. Промислова революція почалася відтоді, як людство навчилося використовувати енергію вугілля, нафти та газу. Науково-технічний прогрес і стрімке економічне зростання цивілізації останні 100 років супроводжувалися надзвичайно швидким збільшенням споживання енергії. За рахунок спалювання органічних палив (кам'яне вугілля, нафта, газ) в усьому світі виробляється близько 95% енергії. Двадцятип'ятиразове збільшення споживаної людством первинної продукції (замість 1% — 25%) відбувається вже завдяки не лише енергії Сонця, а й переважно за рахунок допоміжних невідновних джерел — нафти, газу, вугілля, урану, деревини. При спалюванні палива на ТЕС утворюються тверді (шлак, зола), рідкі (стічні води) та газоподібні відходи. Їх кількості і співвідношення в димових викидах залежать від типу та якості палива. Наприклад, при спалюванні вугілля запиленість димових газів ТЕС становить 10—50 г/м3, мазуту — 20—50 г/м3. Потенціал електроенергетики України становлять 44 потужних ТЕС (найбільші — Вуглегірська — 3600 МВт, Запорізька — 3600 МВт, Криворізька — 2820 МВт), 8 ГЕС (з них 6 утворюють каскад на Дніпрі: Київська — 361,2 МВт, Канівська — 444 МВт, Кременчуцька — 625 МВт, Дніпродзержинска — 1532 МВт, Каховська — 351 МВт), Дністровська ГЕС — 702 МВт 1 Теребля-Рікська потужність 27 МВт, 5 АЕС (Запорізька потужністю 6000 МВт, Південно-Україська — 3000 МВт, Рівненська — 1818 МВт, Чорнобильська — 1000 МВт, Хмельницька — 1000 МВт). Виробництво паливно-енергетичних ресурсів та вартість виробництва електроенергії за різних технологій наведено в таблицях 1 і 2. Виробництво електроенергії в Україні забезпечують на 46,9% АЕС, на 11,2% — ГЕС, на 39,1%-ТЕС. Таблиця№1.Виробництво паливно-енергетичних ресурсів (ПЕР) в Україні. Країна \| Види ПЕР Електроенергія, млрд кВтгод/ кВтгод* \| Нафта, млн т/кг* \| Природний газ, млрд м3/м3* \| Вугілля, млн т/кг* Україна \| 252,6/4843 \| 4,5/86,0 \| 20,90/400,0 \| 133,6/1978,0 Таблиця №2.Вартість виробництва електроенергії при різних технологіях. Спосіб одержання електроенергії \| Вартість електроенергії, цент/кВтгод ТЕС на вугіллі \| 2 Вітрова енергія \| 6,4 Геотермальна енергія \| 5,8 Енергія біомаси \| 6,3 Газові турбіни з піддувом пари \| 4,6-6,3 Атомні електростанції \| 12,5 Сонячні батареї з фотоелементами \| 28,4 Підвищення ефективності використання енергії \| 2,0-4,0 Хімічна і нафтохімічна промисловість Особливістю цих галузей народного господарства (порівняно з енергетикою) є менша кількість викидів і велика різноманітність сполук. Найбільше газоподібних забрудників надходить у повітря під час добування барвників, пластмас, гуми, добрив, неорганічних кислот (хлорид гідрогену, оксиди нітрогену і сульфуру, флуорид гідрогену) та в технологіях, де використовуються органічні розчинники (ацетон, бензол, толуол, діетиловий ефір, дихлоретан). Крім газоподібних речовин в атмосферу потрапляють і пари, рідкі й тверді часточки у вигляді аерозолів. Промисловість будівельних матеріалів При виробництві будівельних матеріалів та будівельних конструкцій на їх основі найбільша частка серед забрудників належить пиловим часточкам різного грануло-метричного складу, які осідають на листя дерев, потрапляють на землю, будівлі, в легені людини. Оскільки цей пил може мати різну хімічну природу, адсорбувати на собі інші речовини, його небезпечність ще збільшується. Технології виробництва будівельних матеріалів пов'язана з використанням різної сировини, зокрема вугільного пилу у виробництві цегли, термічних процесів, тому у викидах цієї галузі народного господарства містяться і оксиди карбону, нітрогену, сульфуру, органічні сполуки. Целюлозно-паперова промисловість Спектр забрудників, як і спектр речовин, які використовують для виробництва целюлози, паперу, картону, надзвичайно широкий і зумовлений складністю технологічного циклу та обраною технологією. Обов'язковими компонентами викадів підприємств цієї галузі є оксиди сульфуру, гідрогеносульфур, хлор (останній використо-вують як відбілювач), численні органічні речовини — компоненти деревини та проміжні сполуки або продукти численних хімічних реакцій, органічні розчинники. Транспорт У світі чисельність автомобілів перевищує 400 млн одиниць, з яких 80% припадає на легкові, 15—17% — на вантажні автомобілі та автобуси. За підрахунками, в автомобільних двигунах внутрішнього згоряння щороку спалюється близько 2 млрд т нафтового палива, а якщо врахувати, що коефіцієнт корисної дії двигуна не перевищує 23%, то решта палива витрачається не лише на обігрівання, а й на забруднення довкілля. У містах з розвинутою промисловістю до 80% усіх забруднень дає ав-тотранспорт. Чинниками забруднення атмосфери авто-транспортом є: відпрацьовані гази, що викидаються через вихлопну трубу; картерні гази; вуглеводні з бака, карбюратора та трубопроводів внаслідок випаровування та протікання. Кількість викидів забрудників двигунами внутрішнього згоряння обчислюють за формулою: Qi=QmBi Де Qi — кількість викидів забрудника; Qm — кількість спаленого палива, т/рк; Bi — питома кількість викидів при згорянні 1 т бензину чи дизельного палива (табл. 3). Викиди автотранспорту містять до 200 хімічних сполук, деякі з них надзвичайно токсичні (див. табл. 3.8). Лише один вантажний автомобіль, який працює на бензині, при спалюванні 1 т палива викидає в повітря до 0,6 т оксиду карбону (II) — чадного газу, що за рік становить 8—10 т. Таблиця№ 3. Питомий викид забрудників при спалюванні палива Забрудник \| Питомий викид, мг/м3 Дизельне паливо \| Бензин Оксид карбону (II) \| 0,1 \| 0,6 Оксид карбону (IV) \| 0,04 \| 0,04 Вуглеводні \| 0,03 \| 0,1 Оксид сульфуру (IV) \| 0,2 \| 0,02 Сажа \| 0,0155 \| 0,00058 Сполуки плюмбуму— \| 0,0003 Бензпірен \| 0,31-10"6 \| 0,23-10 "6 У двигунах внутрішнього згоряння на спалювання 1 т бензину витрачається близько 15 т повітря або 2000 л кисню, що в 2,5 раза перевищує його добове споживання людиною. При спалюванні 1000 л палива карбюраторний двигун викидає: 200 кг оксиду карбону (II) 25 кг вуглеводнів 20 кг оксида нітрогену 1 кг оксидів сульфуру 1 кг сажі. 3 огляду на це зрозуміло, як гостро стоїтъ питання створення екологічно чистого транспорту. Ось кілька шляхів зменшення негативного впливу транспорту на довкілля: встановлення в містах швидкості автомобільного транспорту 60 км/год, за якої кількість вихлопних газів найменша; проектування об'їзних шляхів для транзитного транспорту; створення дорожніх розв'язок на двох чи трьох рівнях з метою зменшення; кількості зупинок перед світлофорами, коли різко зростає викид газів; розширення мереж електротранспорту й метрополітену; переведення автотранспорту на екологічно чистіше пальне чи природний газ; створення економічнічних двигунів (двигуни вітчизняних автомобілів на 1 км пройденої відстані викидають у 3—5 разів більше шкідливих речовин, ніж закордонні аналоги); заміна антидетонаційної домішки до бензину — тетраетилплюмбуму — екологічно безпечними, зокрема етиловим спиртом; створення автомобілів. Зміни в атмосфері зумовлені її забрудненням: Глобальне потепління клімату (парниковий ефект) Уперше парниковий ефект помітив у 1896 р. шведський хімік С. Арреніус. За прогнозами вчених до середини XXI ст. температура приземної атмосфери може піднятися на 1,5—4,5° С, що зумовить: підняття рівня Світового океану за рахунок теплового розширення води затоплення прибережних зон; танення льодовиків; зміщення кліматичних зон (зонами землеробства стануть тайга і тундра). Причиною потепління є збільшення в атмосфері концентрацій парникових газів: вуглекислого газу (основні джерела — ТЕС, транспорт, сміттєспалювальні заво-ди, металургійні комбінати; грунти, дихання всіх живих організмів); метану (його найбільшими постачальниками є болота, рисові поля, шахти, транспорт, нафтохімічна і нафтодобувна промисловість); озону (утворюється під час грози, в озона-торах — для бактерицидної обробки води, під час зварювання металів, добування озонідів); пари води. Деякі вчені дотримуються думки, що потепління — циклічне явище зумовлене переважно зміною сонячної активності. Однією з причин вважали і теплу течію "Ель-Ніньо" (немовля). 3 метою стабілізації вмісту вуглекислого газу в повітрі країни- — члени ООН підписали в 1992 р. Конвенцію ООН. Руйнування озонової оболонки Землі Озонова оболонка, розміщена на висоті 20—30 км, захищає життя на планеті від жорсткого ультрафіолетового випромінювання (Х<320 нм). Основними руйнівниками озону вважають:* оксиди нітрогену, джерелами яких є випробування ядерної зброї (за високих температур в ат-мосфері азот взаємодіє з киснем з утворенням N0, який легко окиснюється до NО2); запуски ракет і космічних кораблів, реактивні літаки, хімічні під приємства з виробництва та використання нітратної кислоти;* фреони — інертні речовини типу СF2СL2, СFСL3 тощо, які у верхніх шарах атмосфери відщеплюють атом галогену, що руйнує молекули озо-ну і перешкоджає їх утворенню (фреони широко застосовують у холодильній техніці, як мастило, в парфумерії як засіб для створення аерозолю). 3 метою збереження озонової оболонки в 1996 р. розвинені країни припинили виробництво фреонів, замінивши їх пропан-бутановою сумішшю); * пару води, яка потрапляє до озонової оболонки з викидами ракет, літаків, утворюючись під час згоряння палива. 2.АГРОЕКОСИСТЕМИ. Агроценоз — створена людиною з метою одержання сільськогосподарської продукції і регулярно підтримувана біотична спільнота, що має малу екологічну стійкість, але високу урожайність (продуктивність) одного чи кількох видів (сортів, порід) рос-лин або тварин. Основним компонентом агроекосистем є грунт. Грунт — це самостійне природне тіло, яке уворилося з поверхневих шарів гірських порід під сукупним впливом тварин, рослин, мікроорганізмів, клімату, води, рельєфу місцевості, часу, діяльності людини. Товщина грунтового покриву становить від 15—20 см до 2—3 м. В.Вернадський називає фунт "біокосним" тілом "благородною іржею", оскільки він є результатом дії живої і неживої природи; безліч видів частину або все свое життя проводять у грунті, розпушуючи його та удобрюючи. Це мікроорганізми, найпростіші, черви, вищі тварини, зокрема риючі. Грунт не лише жи-вить, а й утримує рослини. Найважливіша особливість грунту — родючість, тобто забезпечення рослин усім необхідним для їх росту і розвитку. Механічний / фазовий склад грунту Тверда частина грунту складається з часточок різного розміру — уламків гірських порід, мінералів, решток рослин і тварин, нерозчинних органічних та неорганічних сполук. Умовно всі часточки розміром понад 0,01 мм називають фізичним піском, менші за 0,01 мм — фізичною глиною. Гранулометричний склад грунту характеризує родючість; водопроникніть і вологоємність; повітро-і газопроникність. За вмістом фізичного піску, %, грунти поділяють так: глина важка глина легка суглинок важкий суглинок середній суглинок легкий супісок пісок У важких грунтах (>50% фізичної глини) висока вологоємніть і в'язксть, низька водопроникність, вони родючі, але важкі в обробці; легкі грунти збагачені велики-ми часточками, легко прогріваються і обробляються, швидко пропускають вологу, але малородючі через низьку концентрацію гумусу (органічної речовини грунту, що утворюється при руйнуванні рослинних і тваринних решток і продуктів їх життєдіяльності, забарвленої в темний колір; складається переважно з гумінових і фульвінових кислот та їх солей). Фазовий склад грунту тверда частина; рідка частина (грунтовий розчин); газоподібна частина — ґрунтове повітря, збагачене порівняно з атмосферним вуглекислим газом, метаном, аміаком, гідрогеносульфуром і збіднене киснем; у верхніх 15—30 см грунту склад повітря такий: 78—86% г^2, 11—21% О2, 0,3-8% СО2; жива частина — сукупність ґрунтових мікроорганізмів і риючих тварин (в 1 га землі перебуває приблизно 10 т найрізноманітніших видів живої речовини). Хімічні процеси в грунті Всі процеси, що відбуваються в грунті, тісно пов'язані між собою. Оптимальною є щільність грунту 1 г/см3; вже при р = 1,4 г/см3 погіршуються умови для росту коріння, газо- і водообміну, існування риючих тварин. Важка техніка, що працює на полях, переущільнює грунти, змінюючи не лише їх структурно-механічні властивості, а й хімічні та біологічні процеси, що в них відбуваються. Згідно з кліматичними зонами змінюється швидкість процесів ґрунтоутворення, товщина ґрунтового покриву, його родючість, типи грунтів (чорноземи, сірі лісові, каштанові, жовтоземи тощо). За вмістом гумусу грунти поділяють на два типи: чорноземи — 7—10% гумусу та підзолисті грунти — до 2—3%. В.Докучаєв називав черноземи царем грунтів". У Лівобережному Лісостепу України, де він складав карти грунтів, вміст гумусу стано-вив 10—11%, тоді як нині він удвічі менший. Гумус містить воду та біогенні елементи, розкладаючись щороку на 20—50% за-лежно від умов, підвищує вбирну здатність та буферну ємність грунту, регулює рН, створюючи оптимальні умови для росту рослин. Оксид карбону (IV) утворюється в грунті під час дихання живих організмів та розкладання органічних решток; частина його виділяється в атмосферу, інша погли-нається коренями рослин \|га використовується в процесі фотосинтезу для створення біомаси; СО2 збільшує розчинність солей і доступність їх для живлення рослин. Корені рослин виділяють у грунт не лише СО2, а й численні органічні сполуки, зокрема кислоти, що впливають на рН ґрунтового розчину. Крім того, корені утво-рюють комплекс із ґрунтовими мікроорганізмами — бактеріями, грибами, актиномі-цетами, яких тут 150—300 млн на 1 г грунту, ризосферу. У грунті містяться і хвороботворні мікроорганізми — збудники захворювань: сибірки, газової гангрени, правця, ботулізму; тимчасово живуть у грунті збудни-ки кишкових захворювань (черевного тифу, холери, дизентерії), чуми, коклюшу, бруцельозу. Збудники туберкульозу зберігають життєздатність у грунті впродовж 15 міс, дифтерійна паличка — до 2—3 тижнів. Спороутворювальні бактерії у вигляді цист можуть існувати дуже довго, витримуючи висушування, високі тиск і температуру, нестачу поживних речовин. Грунт є посередником у поширенні гельмінтозів. Хімічний склад і концентрація ґрунтового розчину зумовлює живлення і ріст рос-лин. При високому вмісті солей рослини втрачають тургор (вода виходить з капілярів коренів рослин у грунт); висока концентрація катіонів Са2+ стримує надходження в рослину К+; РО43* сприяє надходженню >Ш4+; зниження рН погіршує ріст коренів, зменшує поглинання поживних речовин, пригнічує синтез білків і цукрів; при високо-му рН утруднюється поглинання фосфат-іонів, збільшується засвоєння катіонів. Підвищення температури від 10 до 25° С збільшує надходження поживних речо-вин; при охолодженні грунту нижче за 10° С уповільнюється надходження в рослини в першу чергу сполук нітрогену і фосфору. Таким чином, родючість грунтів визначається: щільністю; материнською породою; вмістом гумусу; концентрацією біогенних макро- і мікроелементів; тепловим режимом; хімічним складом ґрунтового повітря; багатством живої речовини; відсутністю забрудників, шкідників та збудників захворювань рослин. Функції грунтів: утримання рослин та забезпечення їх живлення; зв'язування і утримання багатьох хімічних елементів; мінералізація органічних решток; формування стоку та хімічного складу вод на суші; місце проживання численних видів тварин; учасник колообігу хімічних елементів; гуміфікація — перетворення опаду рослин, решток мертвих рослин і тварин детритофагами і редуцентами; руйнування біологічно активних шкідливих речовин; нейтралізація алелопатично активних інгібіторів, що полегшує сумісне існування рослин в екосистемах; утворення складних біоценозів з рослинами і тваринами. Глобальні та екологічні функції грунтів і грунтового покриву Землі (за Б.Розановим): забезпечення функції життя (акумулюють елементи живлення, воду, створю-ють умови для вкорінення рослин, життя тварин); забезпечення взаємодії великого геологічного і малого біотичного колообігів речовин; регулювання хімічного складу атмосфери і природних вод; регулювання інтенсивності біосферних процесів; накопичення гумусу і зв'язаної з ним енергії; захист літосфери від інтенсивного руйнування гірських порід під дією екзоген-них чинників; грунт — незамінний природний ресурс. Розподіл грунтів у світі Земельний фонд планети представлений в табл. 4. За даними ФАО, орні грунти становлять лише 10% території суші, сіножаті і пасовища — 20%, решта земель не використовується в сільському господарстві, оскільки 20% суші розташовано в зонах з холодним кліматом; * — у зоні з посушливим кліматом; -розміщено на крутих схилах; 10% — представлено малопотужними грунтами. Таблиця№ 4. Земельний фонд планети Земельний фонд \| Площа млн км2 \| % загальної площі Ліси і лісопосадки \| 40,3 \| 27,0 Природні луки і пасовиша \| 28,5 \| 19,0 Сільськогосподарські угіддя \| 19,0 \| 13,0 Сухі пустелі, скелі, прибережні піски \| 18,2 \| 12,1 Льодовики \| 16,3 \| 11,0 Тундри і лісотундри \| 7,0 \| 4,7 Полярні та високогірні пустелі \| 5,0 \| 3,3 Антропогенний бедленд* \| 4,5 \| 3,0 Болота (поза тундрами) \| 4,0 \| 2,7 Озера, річки, водосховища \| 3,2 \| 2,2 Землі промислового і міського призначення \| 3,0 \| 2,0 * Бедленд — "погані землі" (англ.) — розчленований рельєф, що робить землю непридатною для землеробства. Сільськогосподарська освоєність суші на планеті досягає близько 30%. Найбільша забезпеченість за площею ріллі на душу населення в Канаді (1,8 га), найменша — в Японії (0,05 га). Причини втрат грунтів Розорювання. На Великих рівнинах США колись жили індіанці, займалися полю-ванням. Наприкінці XVIII ст. "білі" почали розорювати степи, що давали багаті врожаї впродовж 100 років. Посуха наприкінці XIX ст. знищила всі посіви, 90% фермерів залишили ці землі і повторне їх освоєння почалося після Першої світової війни. Однак сильні вітри, що дмули два роки поспіль (1934—1935 рр.), знесли родючий шар грунту, перетворивши Великі рівнини на пустелю. Те саме сталося і після освоєння цілини в 50-х роках XX ст. у Казахстані. Перевипасання спричинює знищення трав'яного покриву, подальшу ерозію, неможливість відновлення родючості внаслідок втрати детриту. В Ісландії вівці пере-творили місцевість на кам'янисту пустелю. Зниження лісистості сприяє вимиванню поживних речовин з грунту (зокрема, сполук нітрогену приблизно в 45 разів), втраті вологості, затопленню низинних міс-цевостей, посиленню водної та вітрової ерозії грунтів, спустелюванню. Важко повірити, що в пустелі Гобі чотири тисячоліття тому вирощували хліб, а Лівійська пустеля була житницею могутнього Риму. Вирубування лісів і зумовлені нею ерозія та спустелювання призвели до загибелі стародавніх центрів землеробства у Сирії та Пакистані. Як говорить народне прислів'я: "Хто рубає ліси, той сушить місця, гонить від полів хмари і готує собі горя купи". Найнебезпечніше знищення лісів на рівнинних територіях у вологих тропіках, де понад 90% біогенних елементів рослини отримують з опалого листя, та в районах вічної мерзлоти (порушення температурного режиму, заболочування місцевості). Зрошення в посушливих місцевостях часто зумовлює вимивання солей з глибин у верхні горизонти грунту і засолення внаслідок швидкого випаровування води. Засо-лення перетворює землі на пустелю (за вмісту в грунті 1% солей урожайність більшості сільськогосподарських культур знижується на третину, 2—3% — повністю гине). Зро-шення забрудненими водами Південно-Кримського каналу земель на півдні України спричинило їх забруднення важкими металами, пестицидами, нафтопродуктами, радіонуклідами. Нераціональний полив у Криму призвів до заболочення значних територій. Нині у світі засолено близько 30% зрошуваних земель. Ерозія грунтів — це процес руйнування ґрунтового покриву і знесення його часточок потоками води (водна ерозія) або вітром (вітрова ерозія), яка посилюється внаслідок господарської діяльності людини. Пилові бурі переносять повітряними потоками мільйони тонн родючого грунту на сотні і навіть тисячі кілометрів. Площа еродованих земель внаслідок неправильного ведення землеробства і будівельних робіт у світі досягла 700 млрд га. Основними причинами ерозії є руйнування гумусового шару внаслідок розорювання цілинних земель; вирубування лісів; перевипасання і витоптування трав'янистого покриву; особливо небезпечне зни-щення рослинного покриву і посилення ерозійних процесів у гористих місцевостях,на територіях, де є схили, яри, — дощі й талі води зносять великі маси фунту; кар'єрний спосіб видобутку корисних копалин;* будівництво споруд, транспортних магістралей, комунікацій тощо. Підкислення грунтів — це зниження їх рН, спричинене забрудненням хімічними сполуками, що мають кислотний характер. Кислі грунти більш характерні для ни-зинних місцевостей з холодним кліматом і частим затопленням. Основними при-чинами підкислення грунтів, несприятливим для більшості видів сільськогос-подарських культур, є: винесення з глибоких шарів сульфідів під час видобутку корисних копалин відкри-тим способом та окиснення їх на поверхні до сульфатів і сульфатної кислоти; випадання кислот (Н25О3, Н28О4, Н>Ю3 та ін.) з атмосферними опадами; вимивання речовин, що мають кислотний характер, із звалищ відходів, шлаконакопичувачів. Заболочування і втрата земель для потреб землеробства також зумовлені госпо-дарською діяльністю людини: нераціональний полив угідь; інфільтрація вод з великих водосховищ у прилеглі землі; затоплення великих територій при будівництві ГЕС; заповнення водою відпрацьованих кар'єрів і перетворення їх на каскад озер чи боліт. Осушування боліт. Болота — це унікальні екосистеми з неповторним розмаїттям видів рослин і тварин. Вони мають неоціненне екологічне значення: формують стік річок і клімат навколишніх територій; регулюють вологість, температуру, радіоактивний фон; поглинають і утримують забруднювальні речовини (органічні сполуки, зокрема пестициди; важкі метали, радіонукліди); є джерелом кисню (в усьому світі болота дають практично стільки ж кисню, як і ліси — 1,6- 108т). 3.ГАЛУЗІ ЕКОЛОГІЇ. Структура сучасної екології зображена мал.1. Близько 90 напрямів і піднапрямів (розділів і підрозділів) сучасної екології, які сформувалися впродовж останніх десяти-літь в усіх галузях людської діяльності, де йдуть процеси екологізації, умовно об'єдна-ні в чотири блоки — біоекологію, геоекологію, техноекологію та соціоекологію. Деякі фахівці (Т.Акимова, В.Хаскін та ін.) серед інших підрозділів сучасної еко-логії виокремлюють "загальну екологію" (більшість біологів ототожнюють біоеколо-гію і загальну екологію) як таку, що об'єднує різні екологічні знання на ще й досі єдиному науковому фундаменті. Головною складовою загальної екології вважають теоретичну екологію, яка встановлює загальні закони функціонування екосистем. Цьому допомагають експериментальна та математична екологія (моделювання еко-логічних процесів, обробка інформації та кількісний аналіз), що входять до складу загальної екології. Ми також дотримуємося думки, що загальну екологію слід відділити від низки прикладних екологічних наук як теоретичну, але з умовою, що основою її є біоеколо-гія з усім колом сучасних проблем. Вона вивчає найбільш загальні закономірності взаємостосунків організмів і їх угруповань із середовищем у природних умовах. Важливо зазначити, що кожен із напрямів екологічних наук має свою специфіку, своє коло вирішуваних екологічних питань, свої методи й масштаби досліджень, конт-ролю та менеджменту, але завдання в усіх одне: визначити характер і обсяги забруд-нень довкілля, пов'язаних з конкретним видом діяльності людини, ступінь їх небез-печності, можливості нейтралізації, шляхи екологізації виробництва, підвищення ефек-тивності охорони природи, економії та відтворення природних ресурсів. Як видно зі схеми, різнопланові екологічні дослідження мають завершуватися узагальненням усієї екологічної інформації, отриманої в усіх блоках, для розроблення і реалізації планів та програм раціонального природокористування на локальному, регіональному і глобально-му рівнях, створення наукових засад економіки природокористування*, а також для формування регіональної і національної екологічної політики, укладання міжнародних програм, угод, договорів у сфері природокористування, охорони довкілля та еколо-гічної освіти, тобто визначення тактики і стратегії еколого-безпечного розвитку людст-ва, збереження біосфери і життя на Землі. Особливості окремих блоків сучасної екології коротко можно визначити так. Агроекологія є. одним з головних розділів прикладної екології. Це комплексна наукова дисципліна, об'єктом вивчення якої є агросфера планети, а предметом — взаємозв'язки людини з довкіллям у процесі сільськогосподарського виробництва, вплив сільського господарства на природні комплекси, взаємозв'язки між компонен-тами агроекосистем і специфіка колообігу в них речовин, енергії та інформації під впливом техногенних навантажень. Біоекологія займається формуванням уявлень про екологію як економіку приро-ди на основі вивчення потоків речовини, енергії та інформації в життєдіяльності організмів, їх груп та біологічних систем. Вона є праматір'ю і головною складовою сучасної екології. Біоекологія — основа всієї сучасної^екології. її головна частина — екологія при-родних біологічних систем (аутекологія,, демекологія, синекологія, біогеоценологія). Друга складова — екологія таксономічних груп; третя — еволюційна екологія. Геоекологія вивчає специфіку взаємовідносин організмів і середовища їх існу-вання в різних географічних зонах, на суші і в океані, в тундрі, тайзі і тропіках, у горах і пустелях тощо; дає екологічну характеристику різних географічних регіонів, областей, районів, ландшафтів; розглядає екологічні наслідки ендо- і екзогенних гео-логічних процесів, видобутку корисних копалин; займається екологічним картогра-фуванням (нині існує ще кілька визначень геоекології (В.Боков, І.Черваньов, І.Дедю, В.Некос), які не збігаються, але їх суть близька до вищезазначеного). Екологія природних сфер досліджує екологічні процеси, що відбуваються на територіях, де вплив людини ще не відіграє вирішальної ролі у функціонуванні еко-систем (заповідні території, позашельфові зони океанів і морів, пустелі, великі лісові масиви, гори, де антропогенні забруднення мінімальні або в межах допустимих для функціонування біоти норм). Соціальна екологія — розділ сучасної екології, де вивчається специфічна роль людини в довкіллі не як біологічного виду, а як соціальної істоти, відмінності цієї ролі від ролі інших живих істот. Вона вивчає шляхи оптимізації взаємовідносин людсь-кого суспільства з природою. Тісно пов'язана з етнографією і соціологією. Соціоекологія займається формуванням екологічної свідомості, екологічної куль-тури за допомогою нових методів і підходів екологічної освіти та виховання, вивчен-ням і формуванням законів про екологічне природокористування, формуванням прин-ципів і критеріїв екологічного менеджменту, контролю й бізнесу, соціально-еколо-гічним моніторингом, формуванням основ локальної, регіональної та глобальної екологічної політики. Техноекологія — найбільший за обсягом блок прикладних екологічних напрямів (відповідно, дисциплін), пов'язаних з такими об'єктами людської діяльності, як енер-гетика, промисловість, транспорт, військова справа, сільське господарство, космос. Займається вивченням обсягів, механізмів і наслідків впливів на довкілля та здоров'я людини різних галузей і об'єктів діяльності, особливрстей використання ними при-родних ресурсів; розробкою регламентацій природокористування і технічних засобів охорони природи; проблемами утилізації відходів виробництва та відтворення зруй-нованих екосистем; екологізацією виробництв. Урбоекологія досліджує процеси урбанізованих і промислових територій, які фор-мують екологічні умови та особливості функціонування екосистем під впливом енер-гетики, транспорту, будівництва, різних галузей промисловості. Це території найбільш техногенно навантажені. Крім того, активно розвиваються такі напрями, як екологічна техніка, екологічна метрологія і стандартизація, економіка природокористування, екологічна політика. Останнім часом виокремлюється і такий напрям як "екологія людини ". Об'єктом досліджень цієї науки є людина, але не як соціальний об'єкт, а як біологічний вид. Фактично, це — екологія біологічного виду Ното Заріепз. Але чітких, обгрунтованих розмежувань між соціальною екологією і екологією людини поки що не зроблено. Існують також певні неузгодженості і з такими науками як валеологія, безпека жит-тєдіяльності, медична географія та медична екологія (щодо цілей, завдань, методів досліджень, підходів). М.Реймерс (1990) визначив екологію людини як екологію люд-ської популяції, яка включає як соціально-психологічні і етологічні стосунки людей між собою, так і ставлення людей до природи, тобто як комплексну еколого-соціаль-но-економічну галузь знань. Алармізм — акцентування громадської думки на негативних і катастрофічних ак-туальних і потенційних наслідках науково-технічного прогресу. Може спричинити стресові ситуації та психічні захворювання. Аудит екологічний — інструмент управління, який охоплює систематичну, доку-ментовану, періодичну та об'єктивну оцінку того, наскільки відповідає організаційна система управління охороною довкілля та функціонування устаткування того чи ін-шого виробництва екологічним цілям і вимогам. Основна мета екологічного ауди-ту — постійна перевірка екологічної безпеки виробництва та відповідності дій остан-нього чинним екологічним нормативам і законодавству. Бізнес екологічний — будь-яка комерційна діяльність, що поліпшує екологічні умови, сприяє охороні навколишнього середовища, екологізації виробництва. Бізнес екологічний становить більшу частку валового національного продукту, темпи його зростання в 1990-х роках становили близько 10% на рік. Бізнес екологічний включає виробництво контрольно-вимірювальної апаратури, очисних.пристроїв і споруд, виробництво екологічно чистих харчових продуктів і промислових товарів; розроблення і виробництво екологічних технологій і техніки; використання вторинних ресурсів; відновлення природних ресурсів; екологізацію по-буту, екологізацію туризму тощо. Біоіндикатори — (грец. біос — життя, індикатор — вказівник) — група особин (угруповань) рослин чи тварин, за наявністю і станом яких, а також за їхньою пове-дінкою визначають зміни в навколишньому середовищі. Біотична регуляція навколишнього середовища — процеси перетворення довкілля живою речовиною біосфери за допомогою сонячної енергії через динамічно замкнені колообіги речовин, потоки яких на багато порядків перевищують потоки руйнування навколишнього середовища. Гармонізація відносин суспільства і природи — сукупність антропогенних заходів, спрямованих на зменшення техногенного тиску на довкілля, збереження біосфери й відтворення екосистем. Геопатогенна зона — територія, в межах якої люди хворіють, почувають себе дис-комфортно і навіть вмирають від негативного впливу геофізичних чинників, пов'яза-них із специфічною будовою земної кори (наявність під тонким шаром осадових молодих порід потужних тектонічних розломів — провідників різного типу фізичних збурень, що завжди активізуються під час космічних змін фізичних полів у межах навколоземного простору; наявність великих карстових пустот, значних родовищ ме-талевих руд чи підземних вод тощо). Гілобіологія — нова наука, яка займається вивченням руйнування матеріалів жи-вими організмами (біологічного руйнування). Матеріали, вироби та будівлі пошкоджують бактерії, гриби, лишайники, водо-рості, вищі рослини, найпростіші, кишковопорожнинні, черви, моховатки, молюс-ки, членистоногі, голкошкірі, риби, птахи, ссавці — тобто весь живий світ планети. Господарська емність біосфери — гранично допустимий антропогенний вплив на біосферу, перевищення якого веде до збурення і стану, з часом — до незворотних деградаційних процесів.Це, насамперед, — граничний потік енергії, який людство має право споживати, використовуючи всі відомі джерела енергії, і який становить близько 1% загального потоку енергії в біосфері. Його перевищення людиною призводить до деформації біохімічних колообігів, скорочення біорозмаїття, глобальних порушень навколишнього середовища. Детеріорація — процес, протилежний меліорації, — погіршення, псування землі або інших природних ресурсів, об'ектів (розвиток пустель, солонців тощо). Екологічна ліцензія — дозвіл, який видається державою (спеціальними і природоохоронними органами) природокористувачеві і в якому вказані види, обсяги, ліміти господарської діяльності з використання природних ресурсів, а також екологічні вимоги до їх використання з вказанням наслідків невиконання цих вимог. Екологічні ліцензії видаються також як дозвіл на викиди конкретного забрудника на конкретний проміжок часу. Ці права можуть продаватися державою шдприємствам і одним шдприємством іншому. Ціна екологічної ліцензії залежить від часу доби, сезону, ситуації в регіоні. Торгівля квотами на забруднення — це найгнучкіший з усіх відомих заходів економічного регулювання якості природного середовища. Екологічний лізинг — підприємницька діяльність, пов'язана з довгостроковою орендою на конкретних контрактних фінансових умовах на певний період екологічного устаткування, вимірювальної екомоніторингової апаратури, ГІС-технологій, банків екологічних даних тощо з поступовою, поетапною виплатою повної вартості орендованих екологічних послуг. Екологічна політика — система концепції, принципів, підходів, заходів, що визначає вплив суспільства на навколишнє природнє середовище, тактику й стратегію екологічно збалансованого розвитку. Екологічна паспортизація — функція державного обліку об'ектів людської діяльності з метою їх класифікації та інвентаризації за особливостями впливу на довкілля (типами і обсягами забруднень) для розроблення планів і програм екологізації та еколого-безпечного розвитку. Екологічна мережа — єдина територіальна система, яка включає ділянки природних ландшафтів, що підлягають особливій охороні, і території та об'єкти природно-заповідного фонду, курортно-оздоровчі, рекреаційні, водозахисні, полезахисні території та об'єкти інших типів, що визначаються законодавством України і є часткою структурних територіальних елементів, природних регіонів, природних коридорів, буферних зон. Екологічний прибуток — збалансована на користь людини й природи вигода, одер-жана за рахунок зменшення шкідливого впливу людини на довкілля, підвищення ефективності природокористування і зменшення екологічних витрат. Це також прибуток від продажу екологічно чистої продукції, надання екологічних консультант, послуг, виконання екологічних робіт. Екологічно чистий продукт — продукт найвищої споживчої якості конкурентоспроможності, що відповідає чинним екологічним стандартам і є сертифікованим з наданням відповідної екологічної відзнаки маркування. Екологічна катастрофа — широкомасштабна зміна екологічної та економічної ситуації, яка призводить до повної деградації екосистем, загибелі значної кількості живих істот, тривалої зміни характеру захворювань і надзвичайних соціальноекономічних потрясінь. Екологічна aвapiя — локальний техногенний інцидент з немасштабними екологічними наслідками, але з можливими людськими жертвами i значними економічними збитками. Екологічна безпека — ступінь захищеності територіального комплексу, екосистеми, людини від можливих екологічних уражень. Визначається величиною екологічного ризику. Екологічний ризик — усвідомлена небезпека виникнення небажаних негативних змін екологічної ситуації у певному місці i чaci з обрахованими величинами iмовipних збитків. Ємність екосистеми — максимальний розмір популяції одного виду, який конк-ретна екосистема здатна підтримувати в певних екологічних умовах упродовж тривалого часу. Екологічні захворювання — захворювання, викликані несприятливими екологіч-ними умовами або отруєннями викинутими у довкілля забруднювачами — продук-тами людської діяльності (вплив paдіації, електромагнітних, вібраційних i шумових аномалій, xiмічниx, токсичних речовин тощо). Екологія людини — розділ великої еколопії, що розглядає біосферу як екологічну нішу людства i вивчає природні, соціальні та екологічні умови як чинники середовища існування людини, які мають забезпечувати їй нормальне здоров'я, розвиток i відтворення. Медична екологія — один i3 напрямів екології людини. Ефект густоти населення — погіршення фізологічного стану, розвиток стресів у результаті збільшення кількості населення на одиницю площі вище від певної межі. Надмірна скупченість людей i напружений ритм життя породжують побутову i політичну агресивність, наркоманію, алкоголізм, злочинність, тероризм. Висновки Агроценози зернових і овочевих культур стійкі лише впродовж одного року, багаторічних трав і ягідних — 3—4 років; плодових культур — 30—40 років. Поява агроценозів — величезних площ окремої культури спричинює надмірне зростання чисельності певних видів шкідників, бур'янів чи захворювань — колорадського жука, який з пасльону в Колорадо перебрався на картопляні поля, філоксера, що змушує знищувати з такою любов'ю вирощені виноградники. Постійна турбота, важка людська праця, витрати пального та різних засобів підвищення врожайності підтримують продуктивність агроценозів на вищому рівні, ніж природних екосистем. Основним компонентом агроекосистем є грунт. Грунт — це самостійне природне тіло, яке уворилося з поверхневих шарів гірських порід під сукупним впливом тварин, рослин, мікроорганізмів, клімату, води, рельєфу місцевості, часу, діяльності людини. Товщина грунтового покриву становить від 15—20 см до 2—3 м. В.Вернадський називає фунт "біокосним" тілом "благородною іржею", оскільки він є результатом дії живої і неживої природи; безліч видів частину або все свое життя проводять у грунті, розпушуючи його та удобрюючи. Це мікроорганізми, найпростіші, черви, вищі тварини, зокрема риючі. Грунт не лише жи-вить, а й утримує рослини. Найважливіша особливість грунту — родючість, тобто забезпечення рослин усім необхідним для їх росту і розвитку. Як випливає з визначень, переважна більшіть найвідоміших учених-екологів дотримується нового бачення сутності і завдань сучасної екології. В Росії нині се-ред провідних фахівців переважає розширене тлумачення поняття екології (комп-лексна міждисциплінарна фундаментальна наука, нова консолідована наукова сис-тема), як і серед більшості українських фахівців, що займаються проблемами прикладної екології (геоекологи, техноекологи, агроекологи, урбоекологи). Фахівців, які дотримуються старого, традиційного поняття екології як частини біології, в Україні стає дедалі менше. У розвинених країнах (США, Канада, Західна Європа), як показує аналіз найвідоміших підручників з екології за останні 15 років, термін "екологія" вживається тльки як традиційне суто біологічне поняття (розуміється як «біоекологія»). Там, де йдеться про широке поняття сучасної екології, її прикладні аспекти, західні автори вживають терміни: "наука про довкілля", "вплив людини на екосистеми", "життя в навколишньому середовищі', "система наук про довкілля", "діяльність для стійкого розвитку", "людина і екосистеми Землі", "людське середовище і природні системи", "інвайронментологія", "інженерна екологія" та ін. На сьогоднішній день навколишнє середовище дуже забруднене, тому держава приймає різні заходи у звязку з охороною природи. Створюють різноманітні заповідники: природні, біосферні та інші. Усі ці природні заповідні фонди зображені на мал. 2. Техносфера — це частина біосфери, трансформована під впливом техногенної діяльності людини (нова глобальна матеріальна багатошарова сфера штучно створених об'єкт). Наприкінці XX ст. серед екологічних чинників, які визначають умови функціонування екосистем i біосфери в цілому, найпотужнішим виявився комплекс антропогенних чинників — сума негативних впливів на довкілля вcix видів людської діяльності. Частина біосфери, в якій господарює людина i яка докорінно перетворена людиною на техногенні об'єкти (від будинків, шляхів, аеродромів i виробничих комплексів до шахт, кap'єpiв, свердловин, водосховищ i космічних станцій), дістала назву техносфери. Техносфера почала формуватись у XVIII—XIX ст., а на кінець XX ст. стала чинником планетного масштабу. В результаті величезного тиску на біосферу i активного розширення техносфера стала перетворюватися на монстра, який почав знищувати цивілізацію. Виникла необхідність детального вивчення різноманітних забруднень, пов'язаних з людською діяльністю (з розвитком енергетики, промисловості, транспорту, сільського господарства, військової справи, космічної діяльності), їx класифікації та нейтралізації, пошуків шляхів екологізації виробництв. Виникла значна кількість нових екологічних напрямків прикладного характеру, які об'єдналися у великий блок, що дістав назву техноекології. Розвиток техносфери, що супроводжувався необмеженим використанням природних pecypciв i вільним викидом вcix типів відходів людської діяльності в навколишнє середовище, став причиною виникнення таких глобальних проблем: енергетичної кризи, надмірного забруднення довкілля, скорочення площ орних земель i лісів, появи негативних кліматичних змін, соціально-економічної кризи. 3 урахуванням неконтрольованого приросту населення (250 тис. чоловік щодня, близько 90 млн чоловік щороку), що різко загострює соціально-екологічні та соціально-економічні проблеми, особливо в країнах, що розвиваються, i в країнах колишнього СРСР, відбувається i абсолютне, i водносне скорочення орних земель. А це загрожує виникненням ще однієї глобальної проблеми — голоду сотень мльйонів людей. Адже вважають, що якщо на 1 людину збирати з 1 га за piк 1 т зерна (близько норми), то проблему голоду можна буде розв'язати. Факти ж свідчать, що наприкінці XX ст. на планеті збирали близько 1,5 млрд т зерна, а рівень населення досягнув 5 млрд, тобто Земля вже не в змозі нагодувати людство. Якщо всю сумарну продукцію біосфери поділити на таку кількість населення, щоб не порушувати і стійкості, то вийде, що в біосфері може існувати не більше 3—4 млрд чоловік. За даними ФАО (продовольча i сільськогосподарська організація ООН), нині в світі недоїдає i голодує близько 1,5 млрд чоловік, хоча, за прогнозами, у 2010 р. кількість людей на Землі перевищить 7 млрд при тому ж piвнi дефіциту харчових продуктів.
1 2 3 4 5 Категория: Екологія \| Добавил: Aspirant (13.04.2014)
Просмотров: 592 \| Рейтинг: 0.0/0

Всего комментариев: 0


Имя *:
Email *:

Код *: