Реферат на тему:Екологія людини як актуальна галузь сучасного етапу розвитку екології - Екологія - Реферати - Каталог статей

Реферат на тему:Екологія людини як актуальна галузь сучасного етапу розвитку екології. Сучасна екологія складається з трьох блоків: загальної, або теоретичної еко-логії, прикладної екології і біоекології, до складу якої входить і еко-логія людини. Екологія людини на сучасному етапі є не що інше, як гігієна в широкому розумінні цього слова (Є.Г. Гончарук, 1996). Слово "гігієна" походить від грецького, що перекла-дається як "той, що приносить здоров'я". Історія виникнення цієї назви пов'язана з древньогрецькою легендою про Асклепія (Еску-лапа) - сина бога Сонця - Аполлона. З дитинства Асклепій був слабкою і хворобливою дитиною. Батько Асклепія, бог Сонця Апол-лон, який сам займався лікуванням, вирішив поселити його у Соняч-ній долині під наглядом кентаврів. Вони вилікували його від усіх недуг. Зміцнившись духом і тілом, Асклепій і сам почав лікувати людей. У цьому допомагали йому дві дочки: Панакея І Гігієя. Панакея допомагала лікувати, а Гігієя, за віруванням древніх греків, була богинею здоров'я і прагнула запобігати виникненню захворювань. її ім'ям названо цю профілактичну науку - гігієну. Гігієна - це наука, що вивчає закони впливу на організм окре-мих людей і цілих колективів соціальних, природних і штучних чинників навколишнього, а також внутрішнього середовища для виявлення закономірностей позитивного і негативного їх впливу на організм, здійснює на цій підставі наукове розроблення запобіжних і оздоровчих заходів, спрямованих на ліквідацію чи зменшення до безпечних величин (гігієнічних нормативів) впливу негативних чин-ників або, навпаки, на широке використання позитивних чинників для збереження, оздоровлення і зміцнення здоров'я як окремої людини, так і цілих колективів, усього людського суспільства. Це визначення відомого українського вченого, академіка багатьох акаде-мій наук України і світу, одного з фундаторів кафедри загальної гігієни Тернопільської медичної академії ім. І.Я. Горбачевського, ректора і завідувача кафедри гігієни Українського національного медичного університету ім. 0.0. Богомольця професора Є.Г. Гон-чарука. Гігієна займає особливе місце в системі медичних знань. Але спочатку треба сказати, що таке медицина взагалі. Медици-на - це система наукових знань і практичної діяльності, метою якої є зміцнення і збереження здоров'я, продовження життя людей, профі-лактика і лікування хворих. Медицина поділяється на дві галузі: лікувальну і профілактичну. Об'єктом вивчення лікувальної медицини є хвора людина, метою - лікування і зміцнення здоров'я, або полегшення страж-дань хворого, дослідження і встановлення діагнозу, призначення і контроль за лікуванням. Медичні працівники середньої і вищої ла-нок працюють індивідуально з кожною хворою людиною. Другим надзвичайно важливим напрямком медицини є профі-лактична медицина. Це колективна медицина, або гігієна. Об'єк-том вивчення гігієни є практично здорові люди, тобто люди, які без обмежень здатні повністю виконувати свої біологічні й соці-альні функції. Гігієна займається здоров'ям здорових людей (індиві-дуальним здоров'ям), здоров'ям колективів практично здорових людей, людності країни (громадським здоров'ям), популяції. Зав-дання профілактичної медицини (гігієни) виконують лікарі й се-редні медичні працівники: гігієністи, санітарні лікарі, помічники санітарних лікарів з певних розділів гігієни. Гігієну часто назива-ють медичною екологією, або екологією людини. Робота лікарів-кураторів і робота гігієністів тісно пов'язані. Так, працюючи в умовах сільської чи міської дільниці, промислово-го підприємства, дитячого садка, школи чи іншого закладу, лікар-куратор поряд із лікувально-діагностичною завжди проводить профілактичну роботу (наприклад, здійснює щеплення проти ін-фекційних захворювань, розробляє заходи щодо виникнення про-фесійних отруєнь і захворювань тощо). Разом з тим, лікар-профі-лактик розробляє індивідуальні та колективні профілактичні за-ходи, спрямовані на збереження та зміцнення здоров'я не тільки здорових, а й хворих людей. Наприклад, вирішуючи питання гігієни лікувально-профілактичних закладів, надаючи невідклад-ну допомогу хворим і потерпілим, працюючи лІкарями-профпато-логами в медико-санітарних частинах промислових підприємств, лікарями-інфекціоністами, лікарі-профілактики виконують суто ліку-вальну роботу. Досить яскраво і влучно мету гігієни сформулював засновник експериментальної гігієни в Англії Едмунд Парке: "Гігієна як наука переслідує велику і благородну мету - зробити розвиток людського організму найбільш досконалим, життя найбільш сильним, згасан-ня найбільш уповільненим, а смерть найбільш віддаленою". Мета гігієни полягає у збереженні й зміцненні здоров'я як окремої людини, так і колективу, популяції, суспільства у цілому. Як суспільство, так і людина по-різному ставиться до роботи спеці-алістів лікувальної і профілактичної медицини. За правильно вста-новлений діагноз хвороби, уважне лікування, видужання кожен пацієнт вдячний лікарю-куратору, чого не скажеш стосовно гігієніста. Це пов'язано з тим, що впровадження профілактичних заходів час-то викликає незадоволення як окремих осіб, так і колективу в ціло-му, оскільки виконання санітарних приписів часто вимагає матері-альних затрат, а ефект їх проявляється далеко не відразу. Гігієна пройшла довгий і тернистий шлях, поступово наближаю-чись до дійсного розуміння шкідливого впливу зовнішнього середовища на людський організм і необхідності змін його в оздоровчих цілях. Багатовікову історію гігієни умовно можна поділити на два основні періоди: емпірична гігієна - період використання різних профілактичних приписів, що ґрунтувались на спостереженнях і життєвому досвіді людей, та науково-експериментальна гігієна -період, започаткований формуванням гігієни як галузі сучасної ме-дичної науки в ХУП-ХІХ століттях. У давні часи лікарі-куратори вже усвідомлювали, що лікуван-ня не запобігає розповсюдженню масових захворювань і не є єди-ним завданням медицини, що поряд з умінням лікувати не менш важливе значення має вміння запобігати хворобам. У релігійних вченнях давніх народів передбачували деякі правила поведінки в Інтересах здоров'я. У IV-! тисячоліттях до н. е. робились спроби узагальнити і систематизувати гігієнічні поради у вигляді окремих довідників про збереження здоров'я. У Давній Індії задовго до нашої ери було розповсюджено бага-то гігієнічних правил, які потім ввійшли в ряд законів Ману (гігієна харчування, особиста гігієна). Давня китайська медицина також визнавала необхідність профілактики захворювань. У Китаї були поширені правила дієтичного харчування, впроваджувались водні процедури, сонячні ванни, лікувальна гімнастика як заходи для укріплення здоров'я і підвищення опірності організму. В Єгипті за-довго до нашої ери проводили роботи з осушення грунту, існували правила з благоустрою вулиць, споруджувались водогони. Велика роль у розвитку гігієнічних знань належить лікарям античної Греції. Основоположник наукової медицини Гіппократ (460-370 рр. до н. е.) не тільки узагальнив знання і досвід у галузі ліку-вальної медицини, але і зробив спробу оцінити значення навколиш-нього середовища в житті й діяльності людини, (рис. 2.1). Різні зміни клімату і погоди, забруднення грунту, шкідливі звички, на його думку, мають велике значення в етіології багатьох захворю-вань. Гіппократ вперше систематизував і узагальнив гігієнічні знан-ня та виклав їх у вигляді трактатів " Про повітря, воду і грунт," "Про здоровий спосіб життя" тощо. Вслід за Гіппократом в історію медицини увійшли такі імена, як Арістотель, Гален, Авіцена та ін. Великих успіхів у розвитку гігієнічних заходів досягли в Римській імперії. У Давньому Римі з'явилися інженерні споруди для забезпечення міста водою і каналізацією, отримала розвиток медична освіта, виникли заклади загального користування (бані, солярії), мали місце прояви лікувально-санітарної організації у виг-ляді амбулаторій. Але, незважаючи на ці успіхи в галузі охорони здоров'я населення, ні в античній Греції, ні в Римі, ні в інших роз-винутих країнах не йшла мова про гігієну як науку. На зміну античній культурі Греції і Риму прийшла епоха фео-далізму, УІ-ХУ століття характеризувались глибоким і довготрива-лим застоєм в усіх галузях життя: в побуті, політиці, науці, філософії тощо. У науці панували різні ідеалістичні й містичні уявлення. Разом із цим, в Європі були забуті зачатки античної культури і санітарії. В епоху Відродження (ХУ-ХУІ ст.) відбувся новий підйом гігієни. Прояв цікавості до санітарних заходів особливо стосується кінця XVII і початку XVIII століття. У цей період виникає інтерес до професійної гігієни, з'являється наукова праця італійського ліка-ря Раммаціні (1633-1714) "Рассуждения о болезнях ремесленников", де описано вплив виробничого пилу на розвиток легеневих захворювань. Перехід від феодального устрою до капіталістичного викли-кав не тільки значний ріст наукових і технічних знань, особливо в галузі хімії і фізики, але і появу багатьох епідемій (віспи, чуми, холери), які заносились із різних країн. Тому виникла гостра не-обхідність у проведенні протиепідемічних заходів. Розвиток капіта-лізму в XVIII і на початку XIX століття пов'язанний з ростом ма-шинного виробництва, що призвело до одночасної різкої інтенсифі-кації праці, високого травматизму і появи масових професійних захворювань. Промислові підприємства стали значно забруднюва-ти повітря, водойми і грунт. У гігієні, зокрема у галузі промислової гігієни та гігієни харчування, почали накопичуватись знання про боротьбу з інфекційними захворюваннями. Розвиток фізики, хімії і мікробіології дав можливість проводити дослідження зовнішнього середовища, що дозволило застосувати лабораторно-експериментальні методи досліджень. Роботи Пастера і Коха (Франція) в галузі мікробіології, Паркса (Англія) в галузі гігієни та інших дали змогу підняти науковий рівень медико-біологічних досліджень. У 1865 році з'являються твори різних авторів, присвячені питанням гігієни. Розвиток ідей профілактики та особи-стої гігієни знаходить відображення в наукових працях і практичній діяльності таких учених-медиків України і Росії, як Н.М. Максимо-вич-Амбодік, С.Г. Забєлін, М.Я. Мудров. Надзвичайно велику роль у створенні науково-експерименталь-ної гігієни відіграли відомий німецький учений Макс Петтенкофер (рис. 2.2) та його учні. Він створив першу кафедру гігієни у Мюн-хенському університеті (1865 р.), організував гігієнічний інститут за своїм проектом (1879 р.) і був його керівником. Основна заслуга М. Петтенкофера - розробки і впровадження в гігієну об'єктивних методів дослідження (хімічних, фізичних) чинників навколишнього середовища з метою їх гігієнічної оцінки. У нього вивчало гігієну багато відомих в майбутньому гігієністів, зокрема і викладачі гігієни Київського університету Св. Володимира. Але незважаючи на прогрес, гігієна капіталістичних країн зай-малась дрібними питаннями і практично не вирішувала жодної гло-бальної проблеми. Гігієна фактично потрапила в полон пануючих класів і значною мірою втратила свій суспільний характер. Високою санітарною культурою для свого часу відзначалася Київська Русь, В "Історії" Геродота (485-425 рр. до н. е.) є відомості про те, що в цей час у Київській Русі були відомі парові лазні, милоподібні речовини, використання з дезінфекційною метою сірки, техніка бальзамування. У рукописних та інших джерелах, що дійшли до наших днів і в яких описано побут населення Древньої Русі, відзначається увага, яку приділяли питанням гігієни. Онучці Воло-димира Мономаха Євпраксії (XII ст.) належить медичний тракт, який містить 29 розділів (у тому числі "Про спосіб життя в різні пори року", "Про їжу, питво, сон і спокій", "Про лазню" тощо). У ХІ-ХУ столітті у Києві, Суздалі, Новгороді та інших містах були дерев'яні бруківки, в деяких монастирях (Троїцько-Сергіївському, Києво-Печерському, Соловецькому тощо) і містах Новгороді, Пскові діяли водогони. У "Житті Феодосія Пе-черського" (автором якого вважається Нестор-літописець) є свідчення про те, що вже в ХІ-ХІІ столітті при Києво-Пе-черському монастирі у Києві існувала одна з перших лікарень (лікаря Феодо-сія). У цьому ж документі вказується на те, що поряд з наданням медичної допомоги ченцями монастиря приділя-лась велика увага санітарним питанням повсякденного побуту, харчування, ви-користанню питної води, видаленню відходів тощо. До наших днів у ближніх печерах збереглася мумія одного з най-відоміших і шанованих ченцІв-медиків Києво-Печерського монастиря преподобного Агапіта (початок XII ст.)- Великого поширення в той час набуло миття в лазнях. Основним об'єктом вивчення гі-гієни завжди була здорова людина, а показником стану "здоров'я" - здоров'я здорової людини. "Здоров'я" є катего-рією соціальною, оскільки належить насамперед цілій групі людей, людсько-му суспільству, а не окремій людині. Специфіка об'єкта дослідження в гігіє-нічній науці й практиці, яким є здорова людина і колектив, зумовлює потребу використання для їх вивчення й особли-вих методів. Розрізняють чотири основ-них специфічних для гігієни методів: епідеміологічний, санітарного обстеження, натурного гігієнічного експерименту, санітарної екс-пертизи. Епідеміологічний метод є одним із провідних методів гігієни, він дозволяє вивчити здоров'я населення під впливом різних ендо-генних (генетичних, вікових, ендокринних тощо) і екзогенних, соц-іальних і природних (хімічних, фізичних, біологічних, психогенних тощо) чинників. Суть йога полягає в аналізі певних медичних об-лікових і звітних документів, проведенні медичних обстежень насе-лення в амбулаторних і стаціонарних умовах з наступним розра-хунком окремих показників або їх комплексу, що характеризують здоров'я населення, користуючись спеціальними формулами, про-грамами для обчислювальної техніки. Вивчають здоров'я не окре-мої людини, а групи людей, колективу (наприклад, дітей, які навча-ються у дошкільних закладах, школах, робітників певного промис-лового підприємства чи галузі промисловості, працівників сільськогосподарського виробництва) або населення міста, району, області тощо. Метод санітарного обстеження є одним з основних під час вивчення чинників середовища (навколишнього, виробничого, жит-лового), які впливають на здоров'я і санітарно-побутові умови життя людини. На підставі власних досліджень складається акт сані-тарного обстеження за установленою формою з конкретним викла-денням виявлених санітарних порушень і недоліків та пропозицій щодо негайного їх усунення. За матеріалами санітарного обстежен-ня медичний працівник розробляє заходи щодо охорони здоров'я і зменшення несприятливого впливу виявлених чинників на санітарні умови життя населення. Ці заходи у вигляді санітарного припису надсилають керівнику об'єкта для їх реалізації або внесення до комплексного плану розвитку підприємства, району, міста. Метод санітарної експертизи - це дослідження і вирішен-ня яких-небудь питань особами, які мають медичні знання та спеці-альну підготовку і досвід роботи в певній галузі медицини Санітарній експертизі підлягають питна вода, напої, харчові продукти, нові види посуду, тари, обладнання й упакування з полі-мерних матеріалів, дитячі іграшки, книги, одяг, підприємства про-мисловості, транспорту, сільського господарства, громадського хар-чування, торгівлі, харчової промисловості, житлові будинки, дитячі заклади тощо. Санітарній експертизі підлягають також проекти планування, забудови та благоустрою населених місць; проекти районного планування і перспективні плани розміщення промисло-вих підприємств; підприємства громадського харчування, торгівлі, харчової промисловості; проекти лікувально-профілактичних уста-нов та інших споруд. Питаннями гігієнічних досліджень і нормування займається ряд структур. Насамперед це Український інформаційно-аналітич-ний центр, Комітет гігієнічної регламентації потенційно небезпеч-них чинників навколишнього середовища, Комітет з регламентації імунобіологічних препаратів, Національна лабораторія з контролю за вакцинами та сироватками, мережа науково-дослідних інститутів, а також лабораторій і кафедр гігієни вищих навчальних медичних закладів, Санітарні та протиепідемічні Норми і правила - основа нор-мативних актів у системі державного санітарного нагляду. Саме ці документи встановлюють кількісне значення параметрів чинників навколишнього середовища, гігієнічні регламенти та санітарні вимоги. Якщо гігієна - наука про збереження І покращання здоров'я, то санітарія - це практичне використання наукових положень, роз-роблених гігієною. Узагальнення досвіду санітарної діяльності, у свою чергу, збагачує гігієнічну науку. Запобіжний санітарний нагляд включає контроль за проекту-ванням і будівництвом споруд або об'єктів, що будуються і реконструюються, з метою запобігання відступам від затвердженого проек-ту будівництва, приймання збудованих і реконструйованих об'єктів. З моменту здачі об'єкта в експлуатацію здійснюється поточний са-нітарний нагляд. Поточний санітарний нагляд полягає у повсякденному кон-тролі за дотриманням санітарно-гігієнічних норм і правил, а також за санітарним станом усіх державних, кооперативних та інших підприємств і закладів, комунальних споруд, громадських і житло-вих будівель тощо. Практична санітарно-протиепідемічна служба в Україні пе-режила складний час становлення. Уперше санітарна служба була організована напередодні першої світової війни в Галичині й назива-лась "Державна служба здоров'я", її завданням було проведення протиепідемічних заходів. За часів панування Польщі санітарна служба в кожному воєводстві мала санітарних лікарів, а у Львові була ще і міська санітарно-протиепідемічна організація. В її обов'язки входили евакуація інфекційних хворих, проведення дезінсекції і дезінфекції, контроль за харчовими об'єктами і водопостачанням. Крім того, у Львові був Інститут гігієни, який проводив протиепідемічну роботу. В Україні в даний час існує державна служба, яка здійснює контроль за дотриманням санітарно-протиепідемічних правил. Очо-лює санітарно-єпідеміологічну службу України Головний держав-ний санітарний лікар України (перший заступник міністра охорони здоров'я України). Керують санітарно-епідеміологічними закладами Головні державні санітарні лікарі відповідних територій (області, району, міста), міністерств, відомств тощо. У функції санітарно-епідеміологічної служби входить запобіжний та поточний санітар-ний нагляд (контроль за проведенням загальнодержавних заходів, спрямованих на запобігання забрудненню навколишнього середо-вища та ліквідацію його. Використана література: Загальна гігієна та основи екології. Підручник. – К., 2002. Екологічна енциклопедія. – К., 2000.
1 2 3 4 5 Категория: Екологія \| Добавил: Aspirant (26.04.2014)
Просмотров: 473 \| Рейтинг: 0.0/0

Всего комментариев: 0


Имя *:
Email *:

Код *: