Реферат на тему: Екологія як наука - Екологія - Реферати - Каталог статей

Реферат на тему: Екологія як наука. План 1. Історичний процес розвитку екологічної науки. 2. Аналіз використання та охорони водних ресурсів України. Використана література. 1. Історичний процес розвитку екологічної науки Термін “екологія” був вперше вжитий німецьким біологом Е. Геккелем у 1866р. В 2-томній праці, присвяченій морфології організмів. У буквальному розумінні екологія – наука про місце зростання часто вживане таке визначення: Екологія – наука про взаємодію в живій природі, а детальніше – це наука про взаємодію живих істот між собою і з навколишньою неорганічною природою; про зв’язки в над організованих системах, структуру і функціонування цих систем. Відомий американський еколог Юдін Одум дає, на його, “найкоротше і найспеціальніше” визначення: екологія – це “біологія навколишнього середовища”. Предметом вивчення екології є переважно системи розміщення вище рівня організмів, - популяцій й угрупування ін. словами, екологія вивчає сукупність живих організмів, які взаємодіють між собою, утворюючи із оточуючим середовищем певну єдність (систему), в межах якої здійснюється процес трансформації енергії й орган. речовини. Екологія є складовою частиною біології. Загальна екологія займається дослідженням усіх типів екосистеми. (е.с.) Дуже широким є спектр підрозділів екології в котрий входять спеціалізовані екологічні науки в залежності від об’єкта та предмета дослідження, а також їх визначення: Екологія – частина біології, що вивчає відносини організмів між собою та НПС, називається біоекологією. До складу біоекології включається екологія особин (аутоекологія), популяцій (демекологія) та спільної (синекологія). Аутекологія вивчає взаємозв’язки представників виду з оточуючим середовищем. Вона вивчає межі стійкості виду і його ставлення до різних екологічних факторів: тепла, світла, вологи, родючості і т. п., а також досліджує дію середовища на живі організми. Синекологія аналізує стосунки між особинами, що належать до різних видів даного угруповування организмів, а також між ними і довкіллям. Демекологія – популярна екологія, вивчає структуру виду: біологічну, статеву, вікову, етіологічну. Прикладна екологія – як наука базується перш за все на різних галузях екології – фізіології, генетики, біофізики, але вона також пов’язана з ін. природними науками – фізикою, хімією, геологією, географією, математикою. Вона не може бути відділена від моралі права, економіки, оскільки лише в союзі з ними можна докорінно змінити ставлення людини до природи. Екологією за розмірами об’єктів вивчення поділяють на географічну або ландшафтну екологію, об’єктами вивчення котрої є крупні е. с., географічні процеси, та на глобальну екологію вчення про біосферу Землі. Стосовно предметів вивчення екологія поділяється на екологію: мікроорганізмів, грибів, рослин, тварин, людини, сільськогосподарську, прикладну, інженерну та загальну екологію. За середовищем та компонентами розрізняють екологію: суші, прісних водоймищ, морську, морську, високогірну, хімічну тощо. За підходами до предмета вивчення виділяють аналітичну та динамічну екологію. В часовому аспекті розрізняють історичну та еволюційну екологію. З прикладної екології за науковими напрямками витікають промишлена, с/г екологія, екологія енергетики тощо. Як ви бачите, екологія – різногалузева наука, яка включає в себе величезну кількість підрозділів. Отже, сучасне тлумачення терміну “екологія” як галузі знань полягає в розгляді та розкритті закономірностей розвитку сукупностей організмів, предметів, компонентів спільнот та спільнот загалом у взаємодіях в системах біогеоценозів, нообіогеоценозів, біосфері з точки зору суб’єкта або об’єкта, котрий є центральним в цій системі. Основні завдання екології: дослідження особливостей організації життя, в тому числі в зв’язку з антропогенним впливом на природні системи; створення наукової основи раціональної експлуатації біологічних ресурсів; прогнозування змін природи під впливом діяльності людини; збереження середовища існування людини. Важливим завданням екології є детальне вивчення за допомогою кількісних м-дрів основ структури та функціонування природних і створених людиною систем. Оточуюча нас жива природа не є безладним, випадковим поєднанням живих істот. Це стійка, організована система, що склалася в процесі еволюції організації світу. Увага учених-екологів на сучасному етапі зосереджена на вирішенні кількох кардинальних проблем, у яких фокусуються основн напрями і розділи сучасної екології. Серед цих проблем можна виділити такі: Керування продукцій ними процесами. Вирішення цієї проблеми спрямоване на розробку заходів раціонального використання. Стійкість природних і антропогенних ценозів. Ця проблема пов’язана з теорією сукцесій, питаннями від різноманіття та специфіки ценотичних зв’язків. Дослідження цієї проблеми дають змогу в майбутньому створити принципово нові природно-господарські е.с., в яких мають превалювати ознаки стабільності, стійкості та максимальної ефективності продукційного процесу. Регуляція чисельності популяцій. Ця проблема лежить в основі розробки комплексу заходів, спрямованих на керування динамікою чисельності шкідників лісів і с/г, носіїв хвороб с/г тварин і людини, а також чисельності пром.видів. На результатах цих досліджень базується планування масштабів промислу, прогнозування результатів відбору особин з популяризацій у різних умовах. Екологічні механізми адаптації до середовища. Результати таких досліджень зумовлюють успіхи освоєння людиною екстремальних ландшафтів – високогірних, пустельних, арктичних. Екологічна індикація. Вирішення цієї проблеми пов’язане з потребами різних галузей промисловості, с/г, морського промислу, а також з необхідністю збереження середовища проживання людини. Екологічну індикацію використовують для діагностики типів ґрунтів і напрямку змін ґрунтоутворюючого процесу, для визначення якості води й повітря, пошуку КК. Екологізація виробництв. Вирішення цієї проблеми пов’язане з виробництвом екологічно безпечної продукції при тіп витратах ПР з утворенням тіп кількості неутилізованих та розсіюваних відходів, які не порушують функціонування природних е.с. та біосфери загалом. Крім наведених вище кардинальних проблем, можна виділити ряд конкретних практичних завдань, які слід вирішувати за участю екологів. Серед них варто назвати такі: Відновлення порушених е.с. Оздоровлення л-ту Збереження еталонних ділянок біосфери. Утилізація комунально-господарських відходів. Перехід від промислу до господарства. Забезпечення ефективності техногенної безпеки біосфери від забруднень внаслідок господарської діяльності людей. Згідно з програмою ООН з проблем НПС (ЮНЕП), усю різноманітність глобальних екологічних проблем можна розподілити за такими напрямками: зміна атмосфери й клімату; зміна гідросфери; зміна літосфери; зміна біоти; в с/г і л/г; демографічні проблеми, в тому числі проблеми в-ва продуктів харчування; урбанізація, проблема населених пунктів; вплив НПС та його змін на здоров’я людей; проблеми розвитку промислового виробництва; проблеми, пов’язані з виробництвом і споживанням енергії; проблеми, пов’язані з розвитком транспорту; проблеми розвитку природо-охоронної освіти й розуміння громадськістю проблем НС; проблеми пов’язані з впливом на НС воєн. та їхні можливі екологічні наслідки. Отже, досягнення екології пов’язані з вирішенням низки найактуальніших завдань сучасності. Екологічні принципи поступово проникають у все ширше коло проблем діяльності людини. 2. Аналіз використання та охорон водних ресурсів України Коротко розглянемо екологічний стан водойм України. Ріки Дніпро та Дністер є найбільшими прісноводними водоймами країни, в басейнах яких проживає близько 80 % населення. Ці ріки впродовж тривалого часу мали велику біологічну продуктивність, а їх природні ресурси споживали мільйони людей. З інтенсивним розвитком промисловості, сільського й житлово-комунального господарства було побудовано понад 800 водо-сховищ, у тому числі 13 з об'ємом понад 100 млн м3, значно зросло спожи-вання прісної води та скидання забруднених стічних вод. Для потреб про-мисловості й сільського господарства з Дніпра щороку відбирають близь-ко 15 млрд м3 води і скидають у нього близько 10 млрд м3 неочищених стічних вод. В атмосферу басейну щороку викидається понад 10 млн т газопилових забруднень з промислових об'єктів. У басейні Дніпра пра-цюють 5 атомних електростанцій. У стічних водах містяться в надлишко-вій кількості амонійний та нітритний азот, нафтопродукти, фенол, солі важких металів та хлорорганічні пестициди. З дощовими й талими вода-ми в Дніпро та його водосховища потрапляє близько 500 тис. т сполук нітрогену, 1 тис. т заліза, 40 тис. т фосфорних і 20 тис. т калійних добрив, 40 т нікелю, 2 т міді, 0,5 т хрому. В результаті води Дніпра містять 3— 38 ГДК амонійного азоту, 5—29 ГДК цинку, 2—25 ГДК мангану та ін. Значної шкоди Придніпров'ю завдало будівництво шістьох ТЕС на водосховищ, що затопили майже 700 тис. га родючих заплавних земель (близько 2,1 % загальної площі України). В результаті такого будівни-цтва режим Дніпра наблизився до застійного озерного. Різко зменшився водообмін і створилися застійні зони. Ріка втратила здатність самоочи-щатися. Піднявся рівень ґрунтових вод далеко від берегів. Почастішала евтрофікація вод і посилилося засолення ґрунтів. Майже в десять разів збільшився об'єм підземного стоку вод. У нижній частині басейну ірига-ції змінився водно-сольовий режим ґрунтів, зменшився вміст гумусу в ґрун-тах та посилилася їх ерозія в прибережній зоні. Внаслідок знищення під водою садів та городів щороку втрачається 3—4 млн. т фруктів і овочів та близько 1 млн. т зерна. Екологічна, енергетична та рибогосподарська ви-года від створення водосховищ незначна, а нині вони перетворилися на гігантські накопичувачі промислового й побутового бруду. Майже поло-вина річного обсягу стоку Дніпра забруднена. Надзвичайно небезпечним є радіаційне забруднення донних відкладів Дніпра, особливо Київського водосховища, після аварії на ЧАЕС. У на-мулах Дніпродзержинського й Дніпровського водосховищ накопичуються значні кількості заліза, важких металів, фенолу та нафтопродуктів. Київське, Канівське й Дніпродзержинське водосховища забруднені нітратним та амонійним азотом (11—16 ГДК). Максимальні концентрації міді (110ГДК) спостерігалися в Дніпродзержинському водосховищі, цинку (140 ГДК) — у Канівському водосховищі біля м. Києва. Більшість приток Дніпра забруднені переважно амонійним і нітрат-ним азотом, фенолами, нафтопродуктами та сполуками важких металів. Найвищий рівень забруднення встановлено у воді річок Устя, Тур'я, Мокра Московка, особливо сполуками купруму й цинку, максимальні концен-трації яких відповідно дорівнюють 30—35 і 14—19 ГДК. Високий вміст міді (44—17 ГДК) і мангану (38 ГДК) спостерігався у водах Горині (смт. Оржів), Тетерева (м. Житомир), Гнилоп'яті (м. Бердичів), Десни (м. Чернігів). У басейні р. Дунай спостерігається високе забруднення нітратним азо-том (11—16 ГДК), сполуками цинку (11 ГДК), мангану (10—21 ГДК) та нафтопродуктами, р. Дністер — нітратним азотом (13—19 ГДК), сполу-ками купруму (80), цинку (1,1) і мангану (16—61 ГДК). Особливо забруд-неними є притоки Дністра — річки Тисьмениця, Свіча, Чечва, Бистриця-Солотвинська, Золота Липа, Коропець, Серет — амонійним і нітратним азотом, фенолами та сполуками купруму й цинку. У надзвичайно незадовільному екологічному стані перебуває Азовське море. Погіршення екологічної ситуації зумовлене будівництвом гребель і водосховищ на ріках Дон і Кубань, які живлять море, впровадженням зро-шувального землеробства та рисосіяння в прибережних районах, облаш-туванням великих водозаборів у басейнах Дону й Кубані, які щороку не-додають в Азовське море 10—15 км3 прісної води. Зростання забруднен-ня навколишнього середовища викидами хімічної та металургійної про-мисловості (Ростов, Таганрог, Камиш-Бурун, Маріуполь, Донецьк), змив пестицидів з полів та будівництво численних баз відпочинку також спри-яли погіршенню екологічного стану і призвели до різкого зменшення біо-логічної продуктивності екосистем. Так, вилов риби, який 50 років тому був у 40 разів більшим, ніж у Чорному й Балтійському морях разом узя-тих, скоротився в 40 разів. У Чорному морі поступово підіймається до поверхні межа насичених гідрогенсульфідом глибинних вод. Якщо раніше вона була на глибині 150—200 м, то нині — 80—110 м. Значно погіршилася якість води в Дніс-тровському й Дніпровському лиманах, Каркінітській і Каламітській за-токах, а також у Сасикському водосховищі. Шельфові води Чорного моря забруднюються незадовільно очищеними стічними побутовими водами міст, розташованих на узбережжі. Внаслідок незадовільного санітарного стану часто закривали пляжі цих міст. На форзаці II наведено в спрощеному вигляді карту «Україна. Забруд-неність поверхневих вод» (В. А. Барановський, В. Г. Бардов, С. Т. Омель-чук, 2000), що базується на санітарно-гігієнічному підході до якості води в природних водоймах. Стан водних об'єктів аналізували за результата-ми досліджень поверхневих вод на пунктах господарсько-питного, культурно-побутового та рекреаційного водокористування, проведених центральною СЕС у 1983 – 1985 та 1995 – 1997 рр. Гігієнічна класифіка-ція водних об'єктів за ступенем забруднення передбачали оцінку якості води за органолептичними, токсикологічними, загально-санітарними та бактеріологічними показниками. Перевищення концентрації забрудню-вальних речовин у 4—& і більше разів ГДК оцінювалася в 34 бали (нор-ма 2), що е перешкодою для питного водокористування. Небажаною є питна вода з дуже високою (понад 1000 мг/дм3) і дуже низькою (менш як 100 мг/дм3) мінералізацією. Санітарний режим природних вод оцінювали за вмістом розчиненого кисню, BCK5 і БСК20, окиснюваністю і ХСК. До цієї групи належать важ-ливі характеристики вмісту у воді розчинних органічних речовин, мікро-організмів і бактерій. Бактеріологічні показники визначали за індексом ЛКП (вмістом бактерій групи кишкової палички). Вміст цих компонентів оцінювали порівнянням їх з ГДК, а сумарний їх вміст — за допомогою індексного принципу, який дав змогу привести всі показники окремих полютантів до єдиної системи вимірювання та їх зіставлення. За отриманими індексами забрудненості оцінювали якісний стан води за ступенем забрудненості: допустима (індекси 0—5), помірна (5—10), під-вищена (10—15), висока (15—20) і дуже висока (понад 20). Вода з допус-тимим рівнем забрудненості (індекс 0—5) характеризується як чиста і мо-же використовуватися без обмеження. У разі вживання води з по-мірним забрудненням, що характеризується як умовно чиста, існує ризик несприятливого її впливу на стан здоров'я людей. Решта градацій гігієнічної оцінки характеризують її як забруднену і непридатну для вжи-вання. Загалом для водомірних постів України переважають помірно забруд-нені води, тобто умовно чисті. Екологічно чиста вода виявлена в Закар-патській, у південній частині Вінницької, на південному сході Харківської та заході Одеської областей, а також у південно-західній частині Автоном-ної Республіки Крим. Підвищена забрудненість води відмічена у Львів-ській, Одеській, Запорізькій, Дніпропетровській та Донецькій областях. Висока забрудненість води — в північній частині Донецької області і дуже висока — на значній території Херсонської області. Малі річки забруднені значно більше, ніж великі. Вони мають невисо-ку стійкість і низький потенціал самоочищення. Отже, швидшими темпа-ми деградують малі річки. Забруднення поверхневих вод значною мірою впливає на якість підзем-них вод. Найбільш незадовільний якісний стан підземних вод на Півдні України: в Одеській, Миколаївській, Херсонській і Запорізькій областях та Автономній Республіці Крим. Понаднормове забруднення пестицида-ми спостерігається у Вінницькій, Житомирській, Луганській та Мико-лаївській областях і Автономній Республіці Крим. Нітратне забруднення, що перевищує ГДК, відмічається практично на всій території України, за винятком її західних областей. Використана література Джиги рей “Основи екології та охорона НПС” Кучерявий В. П. “Екологія. За польський “Основи екології”.
1 2 3 4 5 Категория: Екологія \| Добавил: Aspirant (20.04.2014)
Просмотров: 818 \| Рейтинг: 0.0/0

Всего комментариев: 0


Имя *:
Email *:

Код *: