Реферат на тему: Екологічне маркування і сертифікація - Екологія - Реферати - Каталог статей

Реферат на тему: Екологічне маркування і сертифікація. План 1. Вибір і розробка критеріїв екологічної чистоти продукції. 2. Вибір функціональних характеристик продукції. 3. Проведення змін критеріїв екологічної чистоти. 4. Контроль відповідності продукції вимогам екологічної чистоти. 5. Захист знака. 6. Декларація і маркування екологічної чистоти продукції. Під екологічним маркуванням слід розуміти один із видів екологічної декларації, яка характеризує вплив продукції або послуги на навколишнє середовище на всіх стадіях життєвого циклу. Маркування може мати форму знака, графічного зображення на виробі або тарі, бути подане у вигляді текстового документа, технічного бюлетеня, рекламного оголошення тощо. Головною метою екологічного маркування є виділення серед групи однорідної продукції тієї продукції, яка на всіх стадіях життєвого циклу має менший вплив на навколишнє середовище, з присвоєнням їй відповідного знака. Екологічний знак присвоюється продукції, якій властиві певні екологічні переваги серед аналогів групи однорідної продукції. Таке екологічне маркування є добровільним і може виконуватися громадськими чи приватними установами, а також мати національний, регіональний або корпоративний масштаб. Згідно з міжнародним стандартом ISO 14020, екологічне маркування поділяється на три типи. Екологічне маркування знаком, що присвоюється за результатами сертифікації продукції третьою стороною, є маркуванням за типом І. Це маркування реалізується в межах відповідної програми замовника. Програма маркування за типом І вимагає, щоб замовник відповідав певним критеріям, які зумовлюють можливість маркування продукції певним знаком. Маркування за типом II ґрунтується на само декларації відповідності продукції певним екологічним нормативам. При цьому продукція маркується особливим знаком. Маркування за типом III схоже з маркуванням за типом І, однак пов'язане з певною інформацією про характеристики екологічності на стадіях життєвого циклу продукції. Міжнародні стандарти в галузі екологічного маркування призначені: зменшити невизначеність у відносинах споживач—постачальник, оскільки поширення різних екологічних знаків викликає недовіру до них споживачів. Споживачі, яким трапляються недостовірні знаки, взагалі можуть утратити інтерес до екологічного маркування; поліпшити характеристики екологічності, сприяючи зменшенню навантаження на навколишнє середовище на стадіях життєвого циклу, охоплюючи виробництво, використання і утилізацію продукції та упаковки; сприяти розвиткові міжнародної торгівлі. Екологічний знак завжди є одним з об'єктів розгляду під час експорту чи імпорту продукції. Виключення торговельних бар'єрів — одна з цілей діяльності Всесвітньої торгової організації. На цю ж ціль зорієнтовані й міжнародні стандарти з екологічного маркування; посилити добровільну стандартизацію, що дає можливість виробникові регулювати збут продукції через її екологічне маркування; надати можливість споживачу робити усвідомлений вибір. Якщо інформація, яка надається споживачеві за допомогою знака, точна, то поінформованість споживача зростає. Екологічне маркування функціонує на таких принципах. Екологічні знаки та декларації повинні бути точними, доречними, достовірними, такими, що перевіряються. Цей принцип визначає необхідність досягнення споживачами й постачальниками згоди щодо надання надійної інформації. Інформація має бути нетривіальною, декларувати характеристики екологічності, бути достатньо зрозумілою всім споживачам, незалежно від їхнього рівня екологічних знань. Інформація щодо характеристик екологічності продукції та послуг, яка міститься в документації, що стосується маркування, має надаватися безпосередньо виробником, який застосував маркування. Екологічне маркування та декларація повинні грунтуватися на системній методології, яка розглядає життєвий цикл продукції, оцінку екологічного ризику, забезпечення відтворюваності результатів досліджень. Інформація, що використовується для екологічного маркування, має бути доступною для зацікавлених сторін. Екологічне маркування та декларація мають враховувати характеристики екологічності на стадіях життєвого циклу продукції. Будь-які адміністративні вимоги щодо надання інформації з екологічного маркування повинні бути обмежені необхідністю лише оцінити відповідність застосовуваним критеріям чи стандартам з екологічного маркування. Це дає змогу вирівняти можливості малих і великих підприємств в одержанні достатньої інформації. Процедури й критерії екологічного маркування не повинні створювати додаткових перешкод у торгівлі, дискримінацію в придбанні вітчизняних чи іноземних виробів та послуг. Цей принцип належить до компетенції Всесвітньої торгової організації. Декларація екологічності — це заява, що описує ефект впливу на навколишнє середовище під час видобування сировини, виробництва, розподілу або постачання, використання й утилізації продукції. Цей ефект може мати місцевий, регіональний або глобальний характер, виявляти індивідуальний незалежний вплив або вплив, що залежить від певних чинників. Мета декларації — сприяти зниженню шкоди, завданої навколишньому середовищу і пов'язаної з використанням продукції, послуг. Декларація являє собою більш точну, перевірену, правдиву заяву про характеристики екологічності. Самодекларація екологічності — це заява про екологічність, складена без участі третьої сторони за наявності певної вигоди виробнику, імпортеру, продавцю чи іншій особі. Самодекларація має описувати поліпшення характеристик екологічності продукції, послуг. Вона не повинна прямо чи опосередковано засвідчувати,що одержувані вигоди перебільшено. Самодекларація повинна містити характеристику переваг над аналогами продукції. З неї має бути зрозуміло, за рахунок чого одержано таке поліпшення. Якщо здійснюється порівняння, то воно має грунтуватися на відомих стандартних чи опублікованих методах досліджень. Порівняння може здійснюватись і з аналогічною продукцією, що раніше випускалася тим самим чи іншим виробником. Самодекларація повинна співвідноситись із географічною зоною, у якій може бути одержана вигода від її використання. Під час розробки критеріїв екологічного маркування та вимог щодо їх застосування слід враховувати екологічні аспекти таких стадій, як видобування сировини, виробництво (постачання) продукції, видалення й утилізація відходів. Критерії екологічної чистоти не повинні мати характер заздалегідь відомих обмежень для претендентів на екологічний знак. Вони мають ґрунтуватися на значенні показників впливу на навколишнє середовище на всіх стадіях життєвого циклу, бути досяжними, вимірними з певною точністю і мати реальні передумови для досягнення. Ці критерії також повинні діяти впродовж певного періоду, переглядатися через певний відтинок часу з урахуванням появи нових технологій, продукції, інформації про стан навколишнього середовища та зміни ринкових умов. Перегляд критеріїв необов'язково має вести до змін їхніх кількісних значень. Під час обґрунтування критеріїв необхідно враховувати придатність продукції для використання за функціональним призначенням, відповідність її міжнародним, регіональним і національним стандартам. Процеси вибору й перегляду груп однорідної продукції — претендентів на одержання екологічного знака, формування критеріїв екологічної чистоти та вимог до функціональних характеристик продукції мають відбуватися за відкритої участі всіх зацікавлених сторін. Програми екологічного маркування повинні бути якомога прозорішими, тобто їхня інформація має бути доступною всім зацікавленим сторонам для контролю та обговорення. При цьому вимоги "прозорості" не повинні суперечити вимогам конфіденційності. До програми екологічного маркування включають: перелік груп однорідної продукції, що мають право на маркування; критерії екологічної чистоти; Функціональні характеристики продукції; порядок сертифікації продукції та акредитації уповноважених органів які ЇЇ здійснюють; вимоги періодичного перегляду програм; джерела фінансування програм екологічного маркування; методи випробувань і верифікації результатів; періодичну перевірку відповідності продукції критеріям. Програми екологічного маркування не повинні створювати зайвих обмежень у торгівлі. Усі критерії екологічної чистоти та функціональні характеристики продукції мають бути перевірені уповноваженим органом чи його представником у рамках програми екологічного маркування. Методи оцінки відповідності слід розробляти з урахуванням: дотримання вимог міжнародних і регіональних стандартів; виконання інших міжнародно-визнаних норм; застосування повторюваних і відтворюваних методів контролю. Участь у програмах екологічного маркування має бути відкритою для всіх потенційних претендентів на одержання екологічного знака. Претенденти, які своєю діяльністю повністю відповідають вимогам до певної групи однорідної продукції, повинні мати можливість одержання права на використання відповідного знака. Програми екологічного маркування мають бути вільними від будь-якого незаконного впливу. Розробка й прийняття критеріїв, так само, як і їх перегляд, повинні бути результатом справедливих рішень. Програми повинні мати можливість демонструвати свої джерела засобів без будь-якого конфлікту інтересів претендентів на екологічний знак. Також має бути гарантована конфіденційність усієї інформації, яка надходить від користувача або іншої зацікавленої сторони. Розглянемо процедури, характерні для екологічного маркування. Вибір груп однорідної продукції. Розглядаються потенційні кандидати серед груп однорідної продукції. Процедура містить: початковий вибір можливих груп однорідної продукції; консультації із зацікавленими сторонами; аналіз стану ринку, наприклад рівня збуту, потреб; аналіз характеристик екологічності продукції; облік необхідності поліпшення характеристик екологічності; облік функціонального призначення; відповідність належним функціональним характеристикам; доступність даних щодо груп однорідної продукції; чинні національні та міжнародні нормативні акти й угоди, шо стосуються груп однорідної продукції. По завершенні оцінки можливостей кандидатів уповноважений орган має заявити, яка група однорідної продукції за характеристиками екологічності найбільше прийнятна для ринку. Пропозиції щодо груп однорідної продукції мають бути підготовлені і для зацікавлених сторін. У них слід відобразити елементи проведеного аналізу, висновки й пропозиції щодо груп однорідної продукції, призначені для включення до програми маркування. Вибір і розробка критеріїв екологічної чистоти продукції. Роботи щодо вибору критеріїв екологічної чистоти продукції грунтуються на технічній і науковій методології. Остаточне рішення стосовно цих критеріїв є результатом консультацій між уповноваженим органом та зацікавленими сторонами. Програми екологічного маркування продукції третьою стороною за вимогами екологічної чистоти мають охоплювати весь життєвий цикл продукції. Як інструментальний засіб такого підходу використовують матрицю характеристик, яка показує зв'язок між стадіями життєвого никлу продукції і показниками впливу на навколишнє середовище (приклад такої матриці наведено в табл. 4.4). Аналіз стадій життєвого циклу може привести до висновку, що впливи на довкілля можуть бути виключені з подальшого розгляду. Крім того, програма маркування має показати, що вибрані характеристики не приводять до перенесення впливів з однієї стадії життєвого циклу на іншу або з однієї групи показників в іншу. Таблиця 4.4 Матриця вибору критеріїв екологічної чистоти Стадія життєвого циклу продукції \| Показники впливу на навколишнє середовище Відновлювані невідновлювані енергоносії \| Відновлювані не відновлювані матеріали, ресурси \| Викиди /скиди \| Інші Відходи впливи вода \| повітря \| ґрунт Видобування ресурсів** Транспортування* Виробництво**** Випробування* Постачання* Транспортування** Використання (експлуатація)*** Утилізація*** Тут * означає наявність взаємозв'язку між стадіями життєвого циклу продукції і показниками впливу на навколишнє середовище. Під час встановлення критеріїв екологічної чистоти слід враховувати місцеві, регіональні й глобальні вимоги щодо охорони навколишнього середовища, можливості доступних технологій, а також економічні чинники. Критерії, що безпосередньо чи опосередковано потребують особливих умов виробництва або технологій, не можна використовувати. Для вибору оптимальних критеріїв потрібно врахувати: необхідність виявлення найбільш значущих ділянок для зниження впливу на навколишнє середовище. Встановлюючи певну перевагу щодо екологічної чистоти, уповноважений орган повинен ідентифікувати ті стадії життєвого циклу продукції, де є певні відмінності щодо впливу різних видів продукції всередині груп однорідної продукції на середовище. Діапазони змін даних, що характеризують значення відповідних показників, слід проаналізувати, аби переконатися, що обрані критерії адекватно відображають відмінності між продукцією всередині груп однорідної продукції; використання якісних і кількісних індексів. Під час встановлення переваг екологічної чистоти уповноважений орган може розглянути й використати зважені коефіцієнти та індекси, що відображають зваженість характеристик продукції стосовно обраних критеріїв. Вибір кожного із зважених коефіцієнтів та індексів має бути обгрунтований; визначення рівнів значень для кожного з відносних критеріїв. Уповноважений орган має визначити критерії, які найточніше відображають вибрані екологічні аспекти і присвоїти їм відповідні значення. Ці значення мають бути мінімальними, а перевищення їх не дозволяється. При цьому слід звернути увагу на вибір шкали відліку значень; визначення методів випробувань, методик та оцінки доступності дослідницьких лабораторій. Уповноважений орган має визначити методи випробувань, необхідні для оцінки заданих показників, і дослідити доступність регіональних лабораторій для проведення випробувань. Методи випробувань слід вибирати з урахуванням відповідних нормативних документів, стандартів. У рамках робіт, що стосуються вибору критеріїв екологічної чистоти продукції, можуть бути розглянуті питання взаємовідносин із вітчизняними та іноземними виробниками, питання участі малих і середніх підприємств. Вибір функціональних характеристик продукції. Під час вибору характеристик потрібно звертати увагу на виконання вимог функціонального призначення продукції. Загальні характеристики, що роблять продукцію корисною для споживача, не повинні посилюватися оцінками екологічності. Вибір характеристик передбачає: ідентифікацію функціональних характеристик продукції; вибір ключових характеристик стосовно всієї продукції, що входить до групи однорідної продукції; визначення необхідних значень характеристик. Звітність і публікації. Коли групи однорідної продукції, критерії та характеристики встановлені, їх потрібно опублікувати. Форма публікації має засвідчувати, що: вимоги до продукції є об'єктивними й відповідають законодавчим актам; методи визначення критеріїв і характеристик доступні; встановлення критеріїв відповідає змістові, принципам і вимогам відповідного міжнародного або національного стандарту; всім зацікавленим сторонам була надана можливість участі в процесі вибору, а їх думки були враховані. Уповноважений орган повинен передбачити надання інформації на вимогу преси, зацікавлених підприємств та осіб, щоб пояснити споживачам і громадськості значущість екологічного знака. Проведення змін критеріїв екологічної чистоти. Якщо продукція вже має екологічний знак, то за наявності нових чинників, що пов'язані з критеріями екологічної чистоти, рішення про присвоєння може бути переглянуте. Такими чинниками є: · необхідність погодження діючих критеріїв із новими критеріями екологічної чистоти; · необхідність застосування нового устаткування, виробничих процесів; · виключення ненавмисних комерційних переваг, наданих окремому виробникові чи проекту; · необхідність обліку постачальників матеріалів і комплектуючих, що мають знаки екологічної чистоти; · необхідність застосування санкцій до продукції, яка постачається кінцевому споживачеві і послуговується знаками, присвоєними за застарілими критеріями; · проведення адміністративних перетворень в уповноваженому органі; · нові вимоги нормативних актів. Присвоєння знака (процедура в складі сертифікації продукції). Вимоги щодо присвоєння знака зазвичай містять: · основні правила, що регламентують умови присвоєння й використання знака; · критерії екологічної чистоти і функціональні характеристики продукції, які надаються у вигляді технічних вимог для кожної групи однорідної продукції. Важливо, щоб усі вимоги щодо присвоєння й використання знака, у тому числі критерії екологічної чистоти і функціональні характеристики, були включені до основних правил, оскільки лише ці вимоги можна використовувати під час присвоєння або відкликання знака. Уповноважений орган відповідає за використання знаків і сертифікацію заявників. Він має приймати рішення про присвоєння знака, коли: · заявник відповідає основним правилам програми екологічного маркування; · продукція відповідає критеріям екологічної чистоти, що застосовуються до певної групи однорідної продукції. Отримання сертифіката не зобов'язує його власника використовувати знак. Іноді споживач може задовольнитися знанням того, що продукція відповідає вимогам екологічної чистоти. Уповноважений орган повинен вести відкритий для громадськості реєстр продукції, на яку видано сертифікат на право присвоєння екологічного знака. Верифікація (оцінка і демонстрація відповідності). Проведення верифікації необхідне для встановлення відповідності продукції критеріям екологічної чистоти, вимогам до функціональних характеристик. Є багато чинників, що впливають на вибір процедур та засобів верифікації; останні можуть істотно відрізнятися під час переходу від однієї схеми верифікації до іншої. Уповноважений орган повинен розглядати вимоги відповідно до основних правил, визначати відповідні форми верифікації для кожного заявника. Цей орган повинен одержати документальне підтвердження про відповідність заявника вимогам. Усі дані мають бути відомі, а їхня якість — засвідчена. Уповноважений орган має підготувати й забезпечити доступ за вимогою до документації, що містить: · перелік груп однорідної продукції; · критерії екологічної чистоти продукції; · функціональні характеристики продукції; · методи випробувань і верифікації; · процедури сертифікації продукції і присвоєння їй знака; · критерії періодичного перегляду; · відкритість системи для присвоєння знака; · джерела фінансування розробки і програми сертифікації Контроль відповідності продукції вимогам екологічної чистоти. Якщо продукції присвоєно знак, то уповноважений орган несе відповідальність за засвідчення того, що відповідність вимогам зберігається протягом встановленого періоду часу і що документальне підтвердження такої відповідності є доступним для громадськості. Власник сертифіката повинен інформувати уповноважений орган про зміни, які можуть вплинути на відповідність продукції вимогам, і подавати регулярний звіт про контроль за такою відповідністю. Уповноважений орган має переконатися, що будь-яку зміну в продукції або в технологічному процесі, яка здатна вплинути на відповідність, розглянуто, і що власник сертифіката проведе необхідні коригувальні дії, якщо така відповідність не забезпечена. Захист знака. У процесі встановлення відповідності та сертифікації важливо забезпечити законодавчий захист знака, запобігти його несанкціонованому використанню, а також підтримувати довіру громадськості до програми екологічного маркування. Уповноважений орган не повинен видавати сертифікати чи відкликати їх без чіткого уявлення про існуючу розбіжність заявника з вимогами чинних нормативно-правових актів, у межах яких здійснюється виробництво продукції. Декларація і маркування екологічної чистоти продукції. Відповідно до рекомендацій Європейської економічної комісії ООН про декларування екологічних характеристик продукції європейські країни почали реалізовувати вимоги щодо екологічного маркування. Інформацію про продукцію відповідно до рекомендацій подають у такому порядку: Розділ 1. Загальний опис продукції Опис містить інформацію про найменування продукції, її функції та сферу застосування, місце розташування кінцевого виробника, а також перелік основних матеріалів, що використовуються в продукції та упаковці. Рекомендується, шоб інформація про продукцію була класифікована за ступенем небезпеки для здоров'я людини й навколишнього середовища. Розділ 2. Інформація про екологічну політику підприємства-виробника Наводиться інформація про систему екологічного управління, фактичні організаційні й технічні заходи, діяльність підприємства щодо поліпшення характеристик екологічності продукції. Прикладом такої інформації можуть бути дані про екологічну підготовку працівників, регулярний екологічний аудит організації, оцінку життєвого циклу тощо. Розділ 3. Інформація про матеріали, що використовуються Наводиться інформація про використовувані природні ресурси, хімічні речовини. Використовувані ресурси включають кількісні показники спожитої енергії та матеріалів. Використовувані хімічні речовини мають бути розподілені на три групи за ступенем небезпеки з урахуванням різних вимог до їх використання, з оформленням, за необхідності, спеціального паспорта на речовини, що являють собою небезпеку для навколишнього середовища. Розділ 4. Інформація про викиди і скиди Наводиться інформація про викиди в атмосферу, скиди у волу, забруднення грунтів та відходи на всіх стадіях життєвого циклу продукції. Розділ 5. Інформація про використання продукції Інформація має допомагати споживачу мінімізувати негативний вплив на довкілля. Розділ 6. Інформація про вимоги до транспортування продукції Наводиться інформація про відстані, на які транспортується продукція, про використовувані транспортні засоби, про паливо, шо застосовується при цьому, про забруднення навколишнього середовища. Розділ 7. Інформація про утилізацію відходів Виробник має широкі можливості інтегрувати екологічні характеристики продукції на всіх стадіях життєвого циклу для виключення або мінімізації впливу на довкілля. Тому слід окремо описати відходи виробництва продукції, що класифікуються відповідно до прийнятих норм як небезпечні; запропонувати рекомендації щодо поводження з небезпечними відходами, якщо такі є, щодо проведення вимірювань під час поводження з такими відходами. Наведемо приклад використання екологічного маркування продукції в Німеччині. Знак "Блакитний ангел" почав застосовуватися для маркування екологічно чистої продукції тут з 1977 р. Це сприяло надходженню на ринок тієї продукції, яка має кращі екологічні характеристики, ніж продукція-аналог. Указаний знак призначений для маркування лише продукції. Тобто його адресовано всім учасникам ринку, що дає змогу споживачеві зробити вибір на користь продукції, більш сприятливої для довкілля. Критерії для права присвоєння знака переглядаються кожні два-три роки у відповідності з досягнутим рівнем технологій і стандартів щодо екологічних вимог до продукції. Відповідальність за формування критеріїв екологічного маркування продукції несе Федеральне міністерство з охорони навколишнього середовища, природних ресурсів і ядерної безпеки. Під час розгляду конкретної продукції стосовно присвоєння знака вона порівнюється з іншою в межах групи однорідної продукції. При цьому враховуються такі характеристики: характер і рівень впливу на навколишнє середовище на всіх стадіях життєвого циклу продукції — від виробництва до утилізації, включаючи облік економічності використання сировини, матеріалів, енергії; відсутність впливу на споживні властивості продукції, рівень безпеки поліпшених екологічних характеристик тощо. У підготовці рішення про присвоєння права маркування продукції екологічним знаком беруть участь: Громадський комітет з екологічного маркування, що складається з представників наукових, ділових кіл, представників "зелених" організацій і товариств споживачів; Німецький інститут забезпечення якості й маркування; Федеральне міністерство з охорони навколишнього середовища, природних ресурсів і ядерної безпеки. Прийняття рішення про присвоєння права маркування здійснюється у два етапи. 1 етап. Визначення груп однорідної продукції, з яких мають бути вибрані претенденти на одержання знака, у тому числі: збирання й попередній розгляд Федеральним міністерством з охорони навколишнього середовища даних про потенційних претендентів, підготовка пропозицій щодо груп однорідної продукції; розгляд переліку претендентів у Громадському комітеті з екологічного маркування; підготовка рекомендацій Громадському комітетові після проведення слухань щодо претендентів у Німецькому інституті забезпечення якості й маркування із залученням експертів із науки й промисловості, що розглядають питання екології та споживчого ринку; рішення Громадського комітету щодо кожної групи однорідної продукції, щодо застосовуваних критеріїв добору (приймаються двічі на рік); оголошення рішення Громадського комітету в засобах масової інформації. 2 етап. Присвоєння права маркування конкретної продукції, у тому числі: звернення зацікавлених виробників продукції, які входять до оголошених груп однорідної продукції, наведених у документах Німецького інституту забезпечення якості, за правом маркування своєї продукції; перевірка поданих документів і сертифікатів Німецьким інститутом забезпечення якості й маркування із залученням спеціалістів Федерального міністерства з охорони навколишнього середовища та інших відомств на повноту виконання критеріїв добору; укладання контракту Німецьким інститутом забезпечення якості й маркування з виробником на право маркування продукції екологічним знаком "Блакитний ангел" на термін від 2 та більше років. Термін дії контракту може бути подовжений із дозволу Громадського комітету з екологічного маркування. Право на маркування продукції екологічним знаком можуть одержати як німецькі, так і іноземні виробники. Нині контракти на право маркування укладено більш ніж зі 150 виробниками продукції, якої понад 600 видів. Наприклад, серед продукції, яка одержала право маркування, є сорти паперу, що виробляються з відходів, пакувальні пластики, які піддаються біорозкладанню після використання за призначенням, деякі види шпалер, комбіновані котли-утилізатори, малошумні мопеди, спеціальна арматура для водопровідних мереж тощо. Список рекомендованої літератури Закон України від 26 червня 1991 р. № 1268-ХІІ "Про охорону навколишнього природного середовища". Основні напрями державної політики України у галузі охорони довкілля, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки, затверджені постановою Верховної Ради України від 5 березня 1998 p. № 188/98-BP. Програма дій "Порядок денний на XXI століття" ("AGENDA-21"). — К.: Інтелсфера, 2000. Вернадский В. И. Научная мысль как планетарное явление. — М.: Наука, 1991. Данилов-Данильян В. И., Лосев К. С. Экологический вызов и устойчивое развитие. — М.: "Прогресс-Традиция", 2000. Реймерс Н. Ф. Экология (теории, законы, правила, принципы и гипотезы). — М.: Россия молодая, 1994. Кисельов М. М., Канак Ф. М. Національне буття серед екологічних реалій. — К.: Тандем, 2000. Марчук Євген. Україна: нова парадигма поступу. — К.: Аваллон, 2001. Ноосферогенез і гармонійний розвиток / В. Я. Шевчук, Г. О. Білявський, Ю. М. Саталкін, В. М. Навроцький. — К.: Геопринт, 2002. Ріо-де-Жанейро — Йоганнесбург: паростки ноосферогенезу і відповідальність за майбутнє / В. Я. Шевчук, Г. О. Білявський, Ю. М. Саталкін та ін. — К.: Геопринт, 2002. Гармонія життєвих сил Дніпра / В. Я. Шевчук, Ю. М. Саталкін, Г. О. Білявський та ін. — К.: Геопринт, 2002. Збірник наукових доповідей "Проблеми сталого розвитку України". — К.: БМТ, 2001. Екологія і закон. Екологічне законодавство України: У 2 кн. — К.: Юрінком Інтер, 1997. Вернадский В. И. Биосфера и ноосфера. — М.: Наука, 1989. Мельник Л. Г. Экономика развития. — Сумы: Университетская книга, 2001. Руденко Л. Г. Сталий розвиток: пошуки моделей для України. — К.: БМТ, 2001. Урсул А. Д. Переход России к устойчивому развитию: ноосферная стратегия. — М.: Ноосфера, 1998. Шевчук В. Я. Про Концепцію переходу України до сталого розвитку: 36. наук, доповідей "Проблеми сталого розвитку України". — К.: БМТ, 2001. Порядок денний на XXI століття: національний шлях до гармонійного розвитку / В. Шевчук, Ю. Саталкін, Г. Білявський та ін.; За ред. В. Шевчука. — К.: "Літсофт", 2002. Довідник з питань економіки та фінансування природокористування і природоохоронної діяльності. К.: Геопринт, 2000.
1 2 3 4 5 Категория: Екологія \| Добавил: Aspirant (13.04.2014)
Просмотров: 665 \| Рейтинг: 0.0/0

Всего комментариев: 0


Имя *:
Email *:

Код *: