Реферат на тему:Екологічне картографування - Екологія - Реферати - Каталог статей

Реферат на тему:Екологічне картографування. План 1. Топографічні карти. 2. Тематичні карти. 3. Екологічні карти. 4. Географічні інформаційні системи 5. Регіональні інформаційні системи Екологічне картографування — одна зі складових інформаційної системи екологічного управління, що грунтується на використанні топографічної інформації та спеціальних екологічних карт. Більшість екологічних проблем має просторовий характер і потребує картографічного відображення. Оцінка стану навколишнього природного середовища і прогноз його розвитку завжди спираються на територіальний або ландшафтний підхід, оскільки ландшафти є тими територіальними системами, в умовах яких відбувається взаємодія людини і природи. Забезпечення збалансованого, екологічно безпечного розвитку окремих територій держави можливе лише за умов розуміння, як функціонують природні та антропогенні комплекси, що перебувають у їх межах. Такий цілісний підхід до вивчення природних і техногенних об'єктів та використання отриманої на його основі екологічної інформації в процесі прийняття управлінських рішень визначають важливість і необхідність застосування сучасних географічних методологій. Підтвердженням актуальності екологічного картографування та посилення його ролі стало створення на базі Головного управління картографії, геодезії та кадастру Державної служби геодезії, картографії та кадастру (Укргеодезкартографія) і включення її до структури Міністерства екології та природних ресурсів України. Еколого-географічне картографування зародилося в 70—80-х роках XX ст. у природоохоронній сфері. Ідея такого картографування полягала в отриманні і відображенні просторової інформації про реакцію природних систем на техногенний вплив. Основою для розвитку були топографічні і тематичні карти, які поряд з екологічними картами і тепер використовуються в екологічному управлінні. Топографічні карти. Більшість елементів топографічних карт є джерелом інформації, яка використовується під час оцінки природних умов і господарського освоєння територій, а також під час аналізу взаємозв'язків екосистем. Розглянемо такі окремі елементи топографічних карт, як рельєф, гідрографія, рослинність, ґрунти, соціально-економічні об'єкти, та інформацію, яку вони дають. ¦ Рельєф: ухил поверхні — про активність міграції речовин, у тому числі забруднювачів; штучні форми рельєфу (кар'єри, кургани, виїмки) — про техногенний вплив; природні форми рельєфу (зсуви, яри, обвали) — про прояву небезпечних процесів; лінії гребель і водорозділів — про площинний розподіл горизонтальних зв'язків в екосистемах тощо. ¦ Гідрографія: густина річкової та озерної мережі — про водозабезпеченість, ступінь дренажу; зарегульовані водойми (водосховища, ставки) — про накопичення забруднень; склад донних відкладів — про види забруднювачів на дні водойм тощо. ¦ Рослинність: типи природної рослинності — про обсяги фітомаси, продуктивність та стійкість фітоценозів до антропогенного впливу; штучні насадження (поля, сади, городи) — про антропогенні зміни природного сереловиша; співвідношення корінних і похідних фітоценозів — про вплив господарської діяльності на природне середовище тощо. ¦ Ґрунти: піщані поверхні — про передумови вітрової ерозії грунтів; глинисті поверхні — про активний поверхневий стік та захищеність підземних вод від забруднення; торфовища — про нестійкі торф'яні грунти тощо. ¦ Соціально-економічні об'єкти: населені пункти, дороги — про території площинної і Лінійної трансформації екосистем; заводи, порти, копальні, нафтогазові комплекси — про території потенційно сильного забруднення і порушення природного середовища тощо. Тематичні карти. Перелік тематичних карт, що використовуються для цілей екологічного управління, досить великий і різноманітний: карти ґрунтового покриву; карти рослинного, тваринного світу; геологічні, геоморфологічні, кліматичні, соціально-економічні карти та ін. Тематичні карти дають інформацію про природний потенціал території, її характеристики, здатність витримувати антропогенні навантаження. їхнє основне призначення — систематизація інформації про компоненти природного та антропогенного середовища, які є чинниками, що впливають на формування екологічної ситуації на відповідній території. Екологічні карти. Ці карти являють собою просторове відображення взаємодії живих організмів, людини і середовища. Екологічне картографування перебуває в стадії становлення. Щоб вирішити комплекс екологічних проблем України, слід розробити цілісну систему екологічного картографування, яка б містила покомпонентні, індикаційні, оцінні, прогнозні та інші види карт. Особлива увага має приділятися картам проблемних або кризових гсоекологічних ситуацій, які відбивають реальність обстановки і є дієвим інструментарієм для прийняття рішень. Найбільш загальний склад системи екологічних карт, призначеної для інформаційного забезпечення екологічного управління, повинен відображати такі питання: ¦ оцінку екологічного потенціалу територій; ¦ характеристику господарського впливу на геоекосистеми;* дані про стійкість геоекосистем до техногенних впливів;* характеристику здоров'я населення, зумовленого станом природного середовища і техносфери;* прогноз екологічної ситуації. Існують іще спеціалізовані екологічні карти, які поділяються на три групи: 1) аналітичні карти характеристик ситуації (стан окремих компонентів ландшафтів із набором геофізичних і геохімічних параметрів; сучасні природні, особливо відновлювані, ресурси; характер та інтенсивність антропогенного забруднення повітря, грунтів і води тощо); 2) синтетичні карти сумарного впливу діяльності людини, які відображають геоекологічні аспекти взаємодії суспільства і природи (ступінь зміни природних ландшафтів і основні чинники цих змін; екологічно зумовлені аспекти стану здоров'я населення; тенденції та прогноз змін стану навколишнього середовища та причини, що їх зумовлюють, тощо); 3) комплексні карти, які зорієнтовані на багатокомпонентні несинтезовані оцінки стану навколишнього середовища, дають конкретні рекомендації або призначені для перспективного планування і враховують як економічні, так і екологічні аспекти. Перелічені екологічні карти можуть бути як статичними, так і динамічними, їх застосування дає змогу оцінити не тільки забруднення довкілля, а й відобразити різноманітні екологічні аспекти:* природні чинники, що визначають ступінь забруднення і самоочищення ландшафтів або екосистем;* характер та інтенсивність антропогенного впливу (джерела і полігони забруднення, асоціації забруднювачів та інші види впливів);* виявлені та прогнозні реакції природних систем і населення на антропогенний вплив;* заходи щодо мінімізації або ліквідації шкідливих впливів та щодо оптимізації природокористування. Розвиток екологічного картографування в Україні тісно пов'язаний із проблемою створення інформаційних баз даних для систем екологічного управління. Гармонізація взаємодії між couio-, reo- та біотосферою потребує наявність інформаційних баз, що сприяють дослідженню всіх компонентів цих сфер. Масштаби екологічних карт залежать від рівня екологічного моніторингу, на якому проводиться збирання необхідної інформації. Методика екологічних досліджень природно-антропогенних геоекосистем для створення баз даних, яка розроблена професором О. М. Адаменком, визначає такий перелік екологічних карт у блоках інформаційної бази. 1. Геосфера 1.1. Літосфера* Карта дочетвертинного геологічного середовища (геологія, тектоніка, літологія, корисні копалини) і його порушення шахтами, свердловинами, кар'єрами, провалами, зсувами та іншими антропогенними й природними чинниками.* Карта розробки мінерально-сировинних ресурсів.* Карта четвертинного геологічного середовища (генезис, вік, літологія відкладів з елементами геоморфології і неотектоніки, корисні копалини) і його порушення антропогенними й природними чинниками. 1.2. Геофізсфера* Карти радіаційних, гравітаційних, магнітних, теплових, електричних, сейсмічних, гепатогенних та інших природних полів і їхнього впливу на здоров'я людей. 1.3. Геоморфосфера* Геоморфологічна карта з порушеннями рельєфу сучасними та древніми геодинамічними процесами (сейсмолислокації, зсуви, площинна й лінійна ерозія, яри, обвали, осипання, карст, суфозія, провали тощо) та їх прогнозування. 1.4. Гідросфера* Карта підземних вод та їх забруднення шкідливими речовинами.* Карта фунтових вод та їх забруднення шкідливими речовинами.* Карта поверхневих вод та їх забруднення шкідливими речовинами.* Карта несприятливих гідрологічних явищ (повені, пересихання і промерзання русел, селеві потоки, лавини, замулювання, наноси на заплавах рік, ерозія берегів, заболочення та ін.).* Карта водопостачання, водоспоживання та водовідведення.* Карта санітарно-гігієнічного стану водних ресурсів та прогнозування водокористування в близькому і подальшому майбутньому. 1.5. Атмосфера* Карта стану повітряного басейну і його забруднення окисами сірки, азоту, вуглецю, пилу та іншими шкідливими компонентами від стаціонарних джерел.* Карта транскордонних переносів.* Карта забруднення атмосферного повітря автотранспортом.* Карта частки автотранспорту та стаціонарних джерел у загальному забрудненні атмосферного повітря району.* Карта площинного розподілу ресурсів тепла і вологи залежно від рельєфу.* Карта вітроенергетичних ресурсів. 2. Біотосфера 2.1. Педосфера* Карта грунтів та їх забруднення шкідливими речовинами.* Карта трансформації земельних угідь під впливом ерозії, зсувів, підтоплення та інших несприятливих процесів.* Карта меліорації земель та її наслідків.* Карта використання в сільському господарстві мінеральних добрив та отрутохімікаті в.їй* Карта прогнозування динаміки використання земельних ресурсів у близькому і подальшому майбутньому. 2.2. Фітосфера* Карта лісових ресурсів, лісостепової, степової і лучної рослинності, полезахисних лісосмуг, водоохоронних лісів, штучних агросистем.* Карта забруднення рослинного покриву хімічними речовинами, радіонуклідами та іншими забруднювачами.* Карта прогнозу змін забруднення рослинного покриву в близькому і подальшому майбутньому. 2.3. Зоосфера* Карта токсикозу диких і свійських тварин.* Карта екологічної ситуації в місцях розташування тваринницьких комплексів. 3. Соціосфера 3.1. Техносфера* Карта джерел забруднення.* Карта побутових і промислових відходів, їх розміщення, утилізації та переробки.* Карта екологічної ситуації в місцях сміттєзвалищ.* Карта радіаційного забруднення району.* Карта шумового, електромагнітного, високочастотного та іншого забруднення.* Карта автодоріг і впливу автотранспорту на стан забруднення навколишнього середовища (повітря, землі, рослин) уздовж автомагістралей. 3.2. Демосфера* Карта медико-географічного районування.* Карта ареалів основних захворювань за віковими категоріями населення.* Карта ареалів відхилення від нормального фізичного і психічного розвитку дітей дошкільного та шкільного віку.* Карти професійних захворювань на промислових підприємствах і в сільській місцевості.* Карта прогнозу змін медико-біологічних і санітарно-гігієнічних умов у близькому і подальшому майбутньому. Значну частину наведених видів карт доцільно розробляти за допомогою автоматизованих систем картографування. Екологічні карти, що характеризують різноманітні процеси і є результатом моделювання відповідних реакцій та застосування сценарних підходів до розвитку екологічних ситуацій, розробляються на комп'ютерній основі із застосуванням спеціалізованого програмного забезпечення. Найкращим кінцевим продуктом такого картографування є екологічні атласи територій, що містять аналітичні, синтетичні і комплексні карти. Нині сучасний підхід до створення екологічних карт — це застосування геоінформаційних систем, які поєднують у собі всі досягнення екологічної науки та інформаційно-комунікаційних технологій. 8.8 Географічні інформаційні системи Просторовий характер більшості екологічних аспектів природно-антропогенних систем, їх багатофакторність та значні обсяги даних, що оброблюються, зумовили необхідність автоматизації еколoгo-географічного картографування із застосуванням сучасних комп'ютерних технологій, що дістало назву — географічні інформаційні системи (ГІС). Вважається, що саме просторовий аналіз є головним напрямом розвитку ГІС. Світовий досвід показав надзвичайну ефективність і перспективність використання ГІС у багатьох сферах життєдіяльності суспільства. Географічні інформаційні системи — це інформаційне майбутнє систем екологічного управління; це сучасна комп'ютерна технологія для картографування та аналізу об'єктів навколишнього природного середовища, а також реальних подій, що відбуваються в ньому. Ці системи являють собою комплекс апаратних і програмних засобів, які забезпечують їх функціонування: надання можливості введення даних, перетворення їх форматів, накопичення їх, вилучення, оновлення та пошук, розв'язання аналітичних і прогнозних, статичних і динамічних задач, вибір форми видачі кінцевого результату, організацію діалогу з користувачем. Технологія ГІС надає новий, сучасніший, ефективніший, зручний і швидкий засіб аналізу і вирішення проблем. Вихідна інформація ГІС може надаватись у картографічному вигляді, супроводжуватись кількісними та якісними описами об'єктів. Географічна інформаційна система забезпечує можливість довгострокового збереження, періодичного поповнення і оновлення цієї інформації. Маючи унікальні можливості для повноцінного аналізу та оперування географічною інформацією, ГІС є тим реальним інструментарієм, який здатний забезпечувати інформаційну основу для прийняття оптимального управлінського рішення. її широкі можливості дають змогу автоматизувати процедури аналізу та прогнозування екологічного стану і тенденцій його змін як на окремій території, так і в масштабах усієї країни. Здатність обробляти інформацію просторового характеру, представлену на географічних картах, принципово відрізняють ГІС від інших інформаційних систем. Архітектурно ГІС являють собою складне сполучення автоматизованих картографічних систем, систем дистанційного зондування, систем баз даних, систем автоматизованого проектування тощо. Географічні інфор-маційні системи — це проблемно-орієнтована обчислювана інтерактивна система обробки просторово-розподіленої інформації, яка складається із засобів збирання, перетворення, зберігання та подання картографічної інформації, для вироблення управлінських рішень у галузі природокористування і охорони навколишнього середовища. В українському законодавстві (Національна програма інформатизації) дано таке тлумачення ГІС — це сучасні комп'ютерні технології, що дають можливість поєднати модельне зображення території (електронне відображення карт, схем, космо- та аеро-зображень земної поверхні) з інформацією табличного типу (різноманітні статистичні дані, списки, економічні показники тощо). Географічні інформаційні системи виникли на базі практичних застосувань шляхом інтеграції досягнень широкого кола дисциплін: географії, картографії, екології, інформатики, теорії інформаційних систем, комп'ютерної техніки і програмування, фотограмметрії, математики та інших — а також загальнонаукових дисциплін і методів пізнання навколишнього середовища. ПС-технології стали основою геоінформатики, яка розвивається, щоб забезпечити потреби наук про Землю, тобто про навколишнє природне середовище. Ідея створення ГІС полягала в збагаченні арсеналу управлінських засобів новим автоматизованим інструментарієм, здатним ефективно працювати з просторовою інформацією. Причини, які спонукають до застосування ГІС як інформаційного забезпечення систем екологічного управління, пов'язані з такими обставинами:* наявність великих обсягів екологічної та іншої інформації і значної кількості параметрів, що відстежуються в природно-антропогенних системах, унаслідок чого стає неефективним, а то й неможливим використання традиційних неформалізованих методів обробки емпіричних даних;* динамічний характер досліджуваних процесів у природно-антропогенних системах, що не залишає часу для "ручної" обробки інформації і потребує оперативного прийняття рішень;* імовірнісний і багатоваріантний характер розвитку подій, який диктує визначення наслідків екологічного, економічного й соціального характеру для різних сценаріїв;* потреба в прогнозуванні зміни ситуації з розрахунком імовірності реалізації того або іншого сценарію;* вплив на процес прийняття рішень суб'єктивної інтерпретації оброблюваних даних із боку персоналу. Загальні світові тенденції свідчать, що частка витрат на збирання, зберігання, обробку інформації та підтримку інформаційної інфраструктури систем екологічного управління постійно зростає і становить у розвинених країнах від 40 до 75 %. Нині понад 75 % карт у світі створюються й розповсюджуються в комп'ютерному вигляді. У сфері екологічного управління сьогодні можна виділити кілька напрямів спеціалізації ГІС, які мають практичне застосування:* ГІС для управління територіями (національний, регіональний, місцевий та об'єктовий рівні);* ГІС для ведення кадастрів природних ресурсів;* моніторингові ГІС (національний, регіональний, місцевий та об'єктовий рівні);* ГІС для управління і моніторингу техногенних потенційно небезпечних об'єктів;* диспетчерські ГІС;* прикладні ГІС;* довідково-інформаційні ГІС;* ГІС для геопросторових банків даних;* ГІС для тематичних і спеціалізованих банків даних;* ГІС для корпоративних систем управління. Основними етапами технологічного процесу ГІС є отримання даних, введення і попередня обробка, керування даними, маніпулювання та аналіз, генерування інформаційного продукту (рис. 8.2).* Отримання даних — це ідентифікація та збирання даних, необхідних для розв'язання поставлених завдань. Дані просторового характеру і пов'язані з ними табличні чи описові дані збираються самим користувачем або можуть бути придбані на комерційній чи іншій основі. Джерелами даних є картографічні матеріали, статистичні дані, аерокосмічні знімки, результати натурних вимірювань і зйомок, фондові й текстові матеріали. Важливим елементом вхідної інформації є карти, які використовуються для побудови картографічних моделей у ГІС .Спектр видів карт надзвичайно широкий: топографічні, тематичні, екологічні економічні, демографічні тощо. Іншим видом картографічної інформації, що є результатом застосування такого цінного технологічного інструменту вивчення Землі, як дистанційне зондування навколишнього середовища з космосу, є матеріали космічного моніторингу (рис. 8.3). Новий вид карт, являючи собою космічні знімки поверхні Землі з роздільною здатністю від 3,5 км до 5 м, надає унікальні можливості для користувачів ГІС. ¦ Введення і попередня обробка - це введення первинних даних у комп'ютер і перетворення їх формату (перетворення інформації з карт фотографій, друкованих записів на формат, придатний для внесення всієї цієї інформації у комп'ютерну базу даних) та ідентифікація розміщення об'єктів Опис просторових даних у ГІС складається з двох частин: просторової координати та непросторової, або змістовної - атрибути. У ГІС є засоби, що забезпечують зберігання і маніпулювання непросторових даних разом із просторовими. Множину елементарних просторових об'єктів, з якими працює ГІС, становлять точки (точкові об'єкти), лінії (лінійні об'єкти), контури (ареали, полігони), поверхні (рельєфи), комірки періодичних просторових мереж та пікселі (найменші елементи зображень аерокосмічних знімків). У ГІС просторові дані представляються із застосуванням двох моделей: векторної та растрової. Векторна модель містить інформацію проточки, лінії, контури та поверхні, яка кодується і зберігається у вигляді набору координат X, У (2). Місцеположення точки (точкового об'єкта), наприклад джерела емісії забруднювальних речовин, описується парою координат X, У. Лінійні об'єкти, такі як річки, дороги або трубопроводи, зберігаються як набори координат Х У. Полігональні об'єкти, такі як земельні й лісові ділянки, зберігаються у вигляді замкненого набору X, У. Рельєфи, що є основою 3 D -поверхневих карт, подаються наборами координат X, У. Векторна модель зручна для опису дискретних об'єктів і неефективна для опису об'єктів із неперервним характером зміни властивостей, таких як типи фунтів, види рослинності тощо. Растрова модель є оптимальною для роботи з об'єктами, що мають безперервний характер зміни властивостей. Растрове зображення складається з окремих елементарних комірок, кожна з яких характеризується певним значенням. Цей спосіб представлення даних широко використовується для аерокосмічних знімків. У ГІС карти, подані в електронному вигляді, називаються цифровими. Процес перетворення просторової інформації з паперових карт на електронний вигляд називається відцифруванням. Він автоматизується за допомогою сканерів і дигітайзерів. Цифрові карти масштабів 1:10000, 1:2000, 1:500 використовуються для планів міст, промислових і видобувних підприємств; масштабів 1:1000000, 1:500000, 1:250000, 1:100000 - для зображення території держави і регіонів. Похідні масштаби карт застосовуються для розв'язання певних завдань на окремих ділянках територій. ¦ Керування даними — це введення інформації після попередньої обробки в базу даних, поновлення, вилучення даних та їх пошук. Залежно від типів і форматів даних, програмного забезпечення ГІС, а також її проблемної орієнтації можуть використовуватися різні способи організації зберігання, розподілу та доступу до даних. В основі роботи ГІС лежить система управління базами даних. Сучасні СУБД ізолюють користувача від деталей організації баз даних, забезпечуючи йому максимально просте і зручне спілкування з ГІС. Базою даних у ГІС називають сукупність просторових і семантичних (змістовних) даних, що організовані згідно із загальними принципами опису, зберігання і маніпулювання даними, незалежно від тематичного спрямування прикладних програм. Піл системою управління базами даних розуміють комплекс програмних засобів, призначених для створення, ведення і використання баз даних. Використання СУ ЬД є необхідною умовою забезпечення зберігання, структурування та керування великими обсягами інформації. У процесі керування даними ПС інтегрус просторові дані і іншими типами і джерелами даних, а також може використовувати СУБД інших організацій (міжвідомче співробітництво). Географічна інформаційна система зберігає інформацію (цифрові карти) про навколишнє середовище у відповідають набору тематичних шарів, об'єднаних на основі географічною положення. Шари можна уявити як "проз-рачки", що накладаються одна на одну. Кожен шар містить різні об'єкти карти. Наприклад, один шар містить гідрографічну мережу, другий — символи населених пунктів, третій — лісові масиви, четвертий мережу доріг або трубопроводів, п'ятий — джерела забруднення тощо. Користувач ГІС має можливість працювати з окремим шаром, або, накладаючи шари один на одного, створи і и комплексну карту і працювати з нею. Бази даних ГІС містять екологічні показники, дані їх територіальної і часової прив'язки, джерела отримання їх та ін. Ці бази структурно складаються з блоків, що акумулюють інформацію, згруповану за певними напрямами: геолого-геоморфологічний, ґрунтовний, гідрологічний, біологічний, кліматичний, економічний, соціальний тощо. Такі набори даних лають змогу виконувати інтсіральну оцінку стану навколишнього середовища і отримувати характеристику комплексного антропогенного впливу.* Маніпулювання та аналіз — це обробка змісту бази даних за допомогою аналітичних операцій. На ньому етапі відбувається безпосередня робота зі змістом бази даних для отримання нової інформації. Найпотужнішою складовою ГІС с модуль аналізу даних. Сучасні ГІС характеризуються широким спектром аналітичних і моделювальних функцій, які можна поділити на такі класи:* операції з пере реструктуризації даних;* зміна систем координат та трансформація проекцій;* операції обчислювальної геометрії;* оверлейні операції (створення композицій із кількох тематичних шарів даних);* загальні аналітичні функції;* графоаналітичні процедури;* моделювальні процедури. Географічна інформаційна система володіє розвиненою системою запитів, яка надає можливість користувачу отримувати відповіді на різні запитання. Крім того. ГІС скорочує час на отримання запитань, допомагає встановити зв'язки між різними параметрами (наприклад, грунтами, кліматом і врожайністю сільськогосподарських культур), обсягами промислового виробництва на певній території і ступенем забруднення атмосфери, водних об'єктів, грунтів тощо. За допомогою запитів користувач ГІС може отримувати відповіді, наприклад, на такі запитання: який обсяг скиду призвів до забруднення? на якій відстані один віл одного перебувають об'єкти? який тип фунтів переважає на земельній ділянці? який ступінь хімічною, радіоактивного чи іншою забруднення на даній території? тощо. Запитання можуть бути і більш складні. У 80-х роках XX ст. основні зусилля в галузі розвитку ГІС –технологій були зосереджені на суто технологічних питаннях, а вже на початку XXI ст. основні проблеми 11г пов'язані з управлінням та сферами їх застосування. Змішений акцентів пояснюється здатністю ГІС інтегрувати чимало джерел інформації, що, у свою чергу, потребує кооперації і взаємодії між багатьма учасниками. Нині спостерігається досить масштабне впровадження і використання ГІС для широкого діапазону досліджень, управління та планування. В Україні ГІС-технології широко застосовують і розвивають Національне космічне агентство, Український центр менеджменту землі і ресурсів при Раді Національної безпеки та оборони України, Укргеодезкартографія в складі Мінекоресурсів, Міжвідомчий центр електронної картографії (м. Харків) та ін. Державними організаціями розроблено низку векторних тематичних карт масштабів 1:200000 (для всієї території України) та 1:50000 (для окремих територій), що є основою для інтеграції ГІС у системи екологічного управління. Проблема впровадження ГІС в Україні не є технічною, хоча проблемно орієнтовані аспекти потребують розвитку; вона полягає в здатності організацій максимізувати потенціал ГІС через управління та планування. Швидке і безпроблемне впровадження ГІС-технологій гальмується внаслідок необхідності суттєвих законодавчих, організаційних, кадрових та операційних змін. 8.9 Регіональні інформаційні системи Суб'єктами державного управління на регіональному рівні є державні управління екології та природних ресурсів областей, міст Києва та Севастополя. Хоча в екологічному законодавстві України відсутнє поняття "регіональна інформаційна система", так само як і "регіональна система екологічного управління", спираючись на існуючу ієрархію системного екологічного управління, логічно стверджувати, що регіональні інформаційні системи (РІС) повинні створювати такий інформаційний простір, який потрібен для забезпечення функціонування державних управлінь екології та природних ресурсів і їх органів на підпорядкованих їм територіях. Основою для визначення методології, організації, функцій та діяльності регіональної інформаційної системи є перелік завдань з екологічного управління, наведений у Положенні про Державне управління екології та природних ресурсів в областях, містах Києві та Севастополі. Повноцінне виконання цих завдань можливе за умов створення розвиненої регіональної інформаційної системи, яка являє собою комплекс, що складається з регіональної моніторингової системи, регіональної кадастрової системи, регіональної ГІС, інших інформаційних систем та регіональної інформаційної інфраструктури, об'єднаних в одне ціле і взаємопов'язаних з іншими структурними елементами екологічного управління. Розвиток регіональних інформаційних систем передбачається в Основних напрямах державної екологічної політики України. При цьому слід підкреслити особливу роль регіональних інформаційних систем на етапі переходу України до збалансованого розвитку і гармонізації співіснування суспільства і природи. Значення РІС випливає з Методичних рекомендацій щодо формування регіональних стратегій розвитку. Наприклад, описово-аналітична частина регіональної стратегії розвитку має містити дані про:* географічне розташування, оточення регіону;* ландшафтні особливості рельєфу, характеристику грунтів та гідрологію;* природно-ресурсний потенціал;* кліматичні умови (температурний режим, опади, вологість повітря, вітри тощо);* екологічну ситуацію на території регіону. У процесі підготовки описово-аналітичних матеріалів рекомендується використовувати картографічні, іл юс граційні та інші матеріали, до яких належать комплекс географо-економічних карт та схем, кадастрові карти всіх видів, спеціальні схеми та креслення тощо. Одним із найважливіших елементів, що має пріоритетне значення для розробки регіональної стратеги розвитку, є проведення комплексної оцінки при роди о-ресурсного потенціалу, який характеризується станом і прогнозними оцінками земельних, водних, лісових, мінерально-сировинних, оздоровчих та рекреаційних ресурсів, станом природного середовища, рівнем природно-техногенної безпеки. Ці оцінки подаються в розділі "Перелік та характеристика внутрішніх (ендогенних) чинників розвитку регіону" зазначених вище Методичних рекомендацій і забезпечуються регіональною інформаційною системою. Розглянемо основні оцінки природно-ресурсного потенціалу. Оцінка земельних ресурсів здійснюється на основі визначення рівня та ефективності використання земельних ресурсів за даними земельного кадастру; рівня господарського використання, розподілу земельного фонду; рівня забудови земель, частки земель екологічної мережі; якісного стану і рівня біопродуктивносгі земельних угідь та ефективності їх використання. Оцінка водних ресурсів проводиться шляхом визначення їх обсягів, якісного стану, можливостей збільшення, ступеня та ефективності використання. Лісові ресурси оцінюються за площею, породним складом, віковою структурою, категоріями захищеності, продуктивністю та використанням лісового фонду. Мінерально-сировинні ресурси (у тому числі так звані "техногенні родовища") оцінюються за структурою, запасами та можливостями приросту, обсягами та умовами видобутку. Оцінка оздоровчих та рекреаційних ресурсів проводиться шляхом визначення їх придатності для лікування і відпочинку (кліматичні умови, естетична цінність ландшафтів, наявність бальнеологічних властивостей тощо). Стан навколишнього природного середовища характеризується рівнями забруднення водного і повітряного басейнів, грунтів, обсягами накопичення всіх видів відходів та їх видовою структурою, акустичного дискомфорту, електричних і магнітних полів, випромінювання та опромінювання, потужністю, структурою і перспективами нарощування елементів екологічної мережі (заповідники, національні природні парки, біосфери і заповідники, заказники, екологічні коридори тощо). Рівень природно-техногенної безпеки характеризується переліком, структурою, розміщенням потенційно небезпечних об'єктів та інших джерел виникнення надзвичайних ситуацій, їх розподілом за групами ризику, параметрами зон уражень (площа території, кількість населених пунктів та чисельність населення) і наслідками надзвичайних ситуацій, станом об'єктів, вартістю та джерелами фінансування запобіжних заходів. Таким чином, регіональні інформаційні системи, крім виконання поточних завдань з інформаційного забезпечення екологічного управління, стають інформаційним базисом регіональних стратегій розвитку і гармонізації співіснування людини і природи. Нині в Україні розвиваються також спеціалізовані інформаційні системи: інформаційні системи заповідних територій, депресивних територій, потенційно небезпечних об'єктів, басейнові інформаційні системи та ін. Діючи в межах регіонів, іноді на міжрегіональному й міждержавному рівнях, ці системи потребують належного структурного та організаційного оформлення. Питання їх взаємодії з регіональними інформаційними системами потребує насамперед свого законодавчого розв'язання. Крім того, потребують розв'язання питання обміну інформацією, що стосується міжрегіональних проблем (у тому числі й міждержавного характеру): транскордонне перенесення забруднень, надзвичайні ситуації природного і техногенного характеру. У цілому в Україні вирішення проблеми формування регіональних інформаційних систем потребує застосування серйозного системного підходу до комплексу методологічних, організаційних, правових та фінансових питань у сфері інформаційних систем екологічного управління. Висновки 1. Системи екологічного управління є багатофункціональними системами і мають відповідні інформаційні системи, які, з одного боку, є підсистемами загальних інформаційних систем управління з об'єктами "неприродного управління" (виробничими, господарськими, соціальними тощо), але з іншого боку — це системи, що функціонують в екологічному інформаційному просторі з природними об'єктами управління або екологічної діяльності. 2. Надзвичайна унікальність і складність екологічного управління потребує застосування особливих інформаційних методологій: природно-кадастрових, еколого-господарських балансів територій, екологічного моніторингу, екологічного картографування, географічних інформаційних систем (ГІС-методологій), регіональних інформаційних систем. 3. Системо-утворювальною базою даних інформаційної системи та інформаційних методологій в екологічне законодавство. 4. Міжнародні вимоги до інформації як засобу прийняття рішень пов'язані з необхідністю зменшення міжсекторального і міжнародного інформаційних розривів та розширення обсягу наявної інформації І доступу до неї. 5. Державні кадастри (земельний, водний, лісовий, надровий, тваринного світу, рослинного світу, природних територій курортів, парникових газів, клімату, територій та об'єктів природно-заповідного фонду) забезпечують облікові дані, що надаються державними й регіональними інформаційними системами. 6. У стратегії збалансованого розвитку, гармонізації життєдіяльності суспільства в природному середовищі особливу інформативну роль відіграють еколого-господарські баланси територій у визначенні господарської (несучої) ємності природних об'єктів, територій для досягнення еколого-економічноі збалансованості. 7. Оновлення і поповнення бази даних еколого-інформаційно системи здійснюється за допомогою екологічного моніторингу об'єктів управління засобами спостереження за їх станом, відображення динаміки змін, що відбувається з ними, та прогнозу розвитку ситуацій. Екомоніторинг відіграє роль своєрідного систематичного зворотного зв'язку в управлінні екологічними ситуаціями. 8. Державна система екологічного моніторингу обслуговує як державну, так інші (корпоративну, громадську, місцеву) системи екологічного управління. Тому доступ до моніторингової інформації має бути забезпечений усім верствам населення. 9. Накопичення просторової інформації про зміни природних територіальних і ландшафтних систем під техногенним впливом здійснюється за допомогою екологічного картографування, яке передбачає включення покомпонентних, індикаційних, оцінних, прогнозних та інших карт на електронних носіях. 10. Просторовий характер більшості екологічних аспектів природно-антропогенних систем, їх багатофакторність та значні обсяги оброблюваних даних зумовили необхідність автоматизації еколого-географічного картографування Із застосуванням найновіших комп'ютерних технологій. Світовий досвід показав ефективність геоінформаційних систем і перспективність використання ГІС-технологій у багатьох сферах життєдіяльності суспільства. Ідея створення ГІС полягала в збагаченні арсеналу управлінських засобів прийняття рішень. У системах екологічного управління ГІС-технології знайшли таке практичне застосування: територіальне (регіональне) і басейнове управління, ведення кадастрів природних ресурсів, моніторинговий ГІС тощо. Список рекомендованої літератури 1. Закон України від 4 лютого 1998 p. № 74/98-ВР "Про Національну програму інформатизації". 2. Постанова Кабінету Міністрів України від ЗО березня 1998 р. № 391 "Про затвердження Положення про державну систему моніторингу довкілля". 3. Постанова Кабінету Міністрів України від 20 серпня 1993 р. № 661 "Про затвердження Положення про моніторинг земель". 4. Постанова Кабінету Міністрів України від 20 липня 1996 р. № 815 "Про затвердження Порядку здійснення державного моніторингу вод". 5. Постанова Кабінету Міністрів України від 9 березня 1999 р. № 343 "Про затвердження Порядку організації та проведення моніторингу в галузі охорони атмосферного повітря". 6. Постанова Кабінету Міністрів України від 12 січня 1993 р. №. 15 "Про Порядок ведення державного земельного кадастру". 7. Постанова Кабінету Міністрів України від 8 квітня 1996 р. № 413 "Про затвердження Порядку ведення державного водного кадастру". 8. Постанова Кабінету Міністрів України від 27 вересня 1995 р. № 767 "Про затвердження Порядку ведення державного обліку лісів і державного лісового кадастру". 9. Постанова Кабінету Міністрів України від 1 червня 2002 р. № 747 "Про затвердження Положення про Державну службу геодезії, картографії та кадастру". 10. Постанова Кабінету Міністрів України від 28 грудня 2001 р. № 1781 "Про затвердження Положення про регіональні кадастри природних ресурсів". 11. Постанова Кабінету Міністрів України від 28 червня 1997 р. № 650 "Про Кліматичну програму України". 12. Шевчук В. Я. Гармонізація життєдіяльності суспільства — інформаційна методологія безпеки й розвитку. Міжнародна науково-практична конференція: Інформаційні технології управління екологічною безпекою, ресурсами та заходами у надзвичайних ситуаціях. — Київ; Харків; Крим, 2002. 13. Коломієць В. Ф. Міжнародні інформаційні системи. — К., 2001. 14. Копач П. І., Інін В. Д., Ємець М. А. Комплексний кадастр природних ресурсів території як інформаційна основа вибору стратегії сталого розвитку. Екологія і природокористування: Збірник наукових праць. Вип. 2, Дніпропетровськ, 2000. 15. Данилов-Данильян В. И. Экология, охрана природы и экологическая безопасность. — М.: Дело, 1997. 16. Голубев Г. И., Касимов Н. С, Тикунов В. С. Геоинфррмационное и картографическое обеспечение экологических програм / Экология. № 5. 1995. 17. Інформація аерокосмічного землезнавства / За ред. С. О. Довгого і В. І. Лялька. — К.: Наук, думка, 2001. 18. Чабанюк В. Деякі тенденції розвитку інформаційних технологій і систем екологічного менеджменту в Україні та їх відображення у програмі семінару. Застосування інформаційних технологій в управлінні навколишнім середовищем: Збірник доповідей на міжнародному науково-практичному семінарі у Пущі-Озерній, 26—28 червня 1997 р.- К., 1998.
1 2 3 4 5 Категория: Екологія \| Добавил: Aspirant (22.04.2014)
Просмотров: 461 \| Рейтинг: 0.0/0

Всего комментариев: 0


Имя *:
Email *:

Код *: