Реферат на тему: Екологічна оцінка господарських рішень - Екологія - Реферати - Каталог статей

Реферат на тему: Екологічна оцінка господарських рішень. План 1. Екологічна оцінка намічуваної діяльності як інструмент екополітики 2. Принципи екологічної оцінки 3. Відмінність екологічної оцінки від інших методів екологічного регулювання. Екологічна оцінка і сталий розвиток 4. Ухвалення рішення за підсумками екологічної оцінки 5. Виконавці 6. Врахування результатів екологічної оцінки при прийнятті рішень 7. Розгляд альтернатив 8. Література Екологічна оцінка намічуваної діяльності як інструмент екополітики Системи екологічної оцінки (ЕО) намічуваної діяльності сьогодні використовуються практично у всіх країнах світу й у багатьох міжнародних організаціях, як »превентивний», випереджуючий інструмент екологічної політики. Екологічна оцінка заснована на простому принципі: легше виявити і запобігти негативним для навколишнього середовища наслідкам діяльності на стадії планування, ніж знайти і виправити їх на стадії її здійснення. Таким чином, екологічна оцінка зосереджена на всебічному аналізі можливого виливу запланованої діяльності на навколишнє середовище і використанні результатів цього аналізу для запобігання чи пом’якшення екологічного збитку. Такий підхід стає особливо актуальним у міру поширення уявлень про сталий розвиток, оскільки він дозволяє враховувати, разом з економічними, екологічні фактори вже на стадії формулювання цілей, планування і прийняття рішень про здійснення тієї чи іншої діяльності. У країнах СНД основними складовими системи екологічної оцінки є екологічна експертиза, яка організується державними природоохоронними органами, і оцінка впливу на навколишнє середовище (ОВНС), яка проводиться замовниками документації, що підлягає експертизі. Екологічна оцінка може розглядатися з різних точок зору. З одного боку, — це процес, що носить науково-технічний і інженерний характер, змістом якого є прогноз впливів і наступне прийняття або коригування планових чи проектних рішень. З іншого боку, екологічна оцінка являє собою механізм регулювання і пов’язану з ним формальну процедуру. Під екологічною оцінкою ми розуміємо процес систематичного аналізу й оцінки екологічних наслідків намічуваної діяльності, консультацій із зацікавленими сторонами, а також врахування результатів цього аналізу і консультацій у плануванні, проектуванні, затвердженні і здійсненні даної діяльності. Оцінка впливу на навколишнє середовище (ОВНС) і екологічна експертиза є складовими частинами системи екологічної оцінки. Отже, екологічна оцінка (ЕО) може здійснюватися на рівні окремих проектів і на рівні »стратегічних» документів (планів розвитку територій чи галузей господарства, програм, політик, стратегій та ін.) і буде називатися, відповідно, екологічною оцінкою проектів (ЕОП) і стратегічною екологічною оцінкою (СЕО) (див. мал. 1). Вплив на навколишнє середовище - будь-яка зміна в навколишньому середовищі, що цілком чи частково може бути результатом намічуваної господарської й іншої діяльності. Системи екологічної оцінки спочатку на проектному, а потім і на стратегічному рівнях, міцно увійшли в законодавства більш як сотні країн і ряду міжнародних організацій. Нормативні акти вводилися паралельно з аналізом досвіду і розвитком уявлень про основні принципи ЕО. Відповідно визначенню:* екологічна оцінка розглядається як процес, а не просто як дані чи документи, що виходять у результаті цього процесу;* екологічна оцінка розглядається як процес систематичний, тобто відповідний визначеним правилам;* екологічна оцінка не обмежується етапом планування, але охоплює й етап здійснення намічуваної діяльності. Процес екологічної оцінки включає:* аналіз (прогноз) потенційних впливів намічуваної діяльності на навколишнє середовище і і оцінку їхньої значимості;* консультації з зацікавленими сторонами з метою пошуку взаємоприйнятних рішень;* використання результатів прогнозу впливів і консультацій у процесі прийняття рішень, що відносяться до намічуваної діяльності. Екологічна оцінка виявляється найбільш ефективною в тому випадку, якщо її матеріали використовуються не тільки при ухваленні рішення про можливість здійснення намічуваної діяльності в цілому, але і при прийнятті різних рішень у ході планування і проектування. Тому консультації, а також використання результатів ЕО при прийнятті рішень варто розглядати не як послідовні етапи, а як необхідні компоненти процесу ЕО. Принципи екологічної оцінки Процедури екологічної оцінки в різних країнах розрізняються в багатьох аспектах: для яких видів діяльності проводиться ЕО, хто проводить її, у яких рішеннях і в якому вигляді враховуються її результати. Так, екологічна оцінка може проводитися для усіх видів діяльності, чи наприклад, тільки для значних проектів, здійснюваних за рішенням уряду, чи для видів діяльності, відібраних за визначеними правилами. Основну роль у проведенні екологічної оцінки може відігравати ініціатор діяльності чи природоохоронні органи. Результати її можуть по-різному використовуватися в системі прийняття рішень. Ступінь обов’язковості врахування результатів екологічної оцінки в прийнятті рішень теж розрізняється в різних країнах. Незважаючи на ці відмінності, ефективні системи екологічної оцінки, перевірені часом, відповідають трьом основним принципам: превентивності, комплексності і демократичності. Принцип превентивності означає, що екологічна оцінка проводиться до прийняття основних рішень з реалізації намічуваної діяльності, а також, що її результати використовуються при підготовці і прийнятті рішень. Аналіз наслідків уже прийнятого рішення екологічною оцінкою по суті не є. Це справедливо незалежно від того, є такий аналіз »обґрунтуванням» рішення, орієнтованим на виправдання його екологічної прийнятності, чи являє собою об’єктивне і незалежне дослідження. Для ефективних систем екологічної оцінки характерно розширене розуміння превентивності — екологічна оцінка повинна проводитися не тільки до ухвалення рішення про можливість здійснення намічуваної діяльності (наприклад, видачі відповідного дозволу), але і до прийняття найважливіших проектних рішень. Зрештою, послідовна реалізація принципу превентивності призводить до необхідності стратегічної екологічної оцінки (СЕО), предметом якої є рішення більш високого рівня, що передують плануванню конкретних проектів. Одним з важливих інструментів реалізації принципу превентивності є аналіз альтернатив. Розгляд і порівняння декількох альтернатив досягнення цілей намічуваної діяльності і варіантів її здійснення забезпечує свободу прийняття рішень у залежності від результатів екологічної оцінки. Принцип комплексності мас на увазі загальний розгляд і врахування факторів впливу намічуваної діяльності і пов’язаних з ними змін у всіх природних середовищах, а також у соціальному середовищі. Цей принцип ґрунтується на уявленні про те, що розподіл навколишнього середовища на »компоненти» (повітря, вода, ґрунт) є спрощенням реальної ситуації. Насправді ми маємо справу з єдиною природною системою, нерозривно зв’язаною із суспільством. Завдання екологічної оцінки полягає не тільки в тім, щоб простежити, наскільки дотримуються »стандартів і норм» для окремих компонентів природного середовища, але й у тім, щоб зрозуміти, як природно-соціальна система в цілому відреагує на вплив намічуваної діяльності. На процедурному рівні відображення принципу комплексності - це розгляд різних впливів намічуваної діяльності в рамках єдиної процедури, а також представлення інформації про них у єдиному документі. Принцип комплексності може бути поширений до розгляду і врахування при прийнятті рішень екологічних і соціально-економічних наслідків намічуваної діяльності в комплексі. Зрештою, принцип демократичності відбиває той факт, що екологічна оцінка не зводиться до науково-технічного дослідження, а є інструментом прийняття взаємоприйнятних рішень. Передбачений вплив намічуваної діяльності на навколишнє середовище торкається інтересів потенційно необмеженого кола осіб й організацій. Більшість з них не володіють якими-небудь формальними повноваженнями у відношенні цієї діяльності. Інструментом захисту інтересів цих сторін (у тій мірі, у якій вони відбиті в »інтересах суспільства в цілому») можуть слугувати різного роду системи дозволів і ліцензування, норми проектування. Однак принцип демократичності має на увазі визнання за цими сторонами права на особисту участь у процесі прийняття рішень. Таким чином, зацікавлені сторони повинні мати можливість брати участь у процесі ЕО, і їхня думка повинна враховуватися разом з висновками експертів при формулюванні висновків і використанні результатів процесу ЕО. Ще один важливий наслідок принципу демократичності полягає в тому, що для забезпечення можливості участі зацікавлених сторін екологічна оцінка повинна проводитися відповідно до визначених правил, що відомі і зрозумілі всім її учасникам. Таким чином, необхідна наявність регламентованої процедури екологічної оцінки. У рамках цієї процедури учасники процесу повинні мати визначені права й обов’язки. »Демократичні» процедури ЕО звичайно протиставляються »технократичним», у яких рішення приймаються закритим шляхом. У таких системах передбачається, що проблема впливу намічуваної діяльності на навколишнє середовище носить переважно науково-технічний характер, і при її розгляді значима тільки думка експертів-професіоналів, а також компетентних осіб, котрі приймають рішення. Відсутність демократичності, закритість і непрозорість процесу ухвалення рішення часто призводить до того, що на практиці рішення в таких системах приймаються на основі неформальних переговорів і угод за участю окремих, найбільш впливових зацікавлених сторін. У результаті нерідко страждає об’єктивність екологічної оцінки. Відмінність екологічної оцінки від інших методів екологічного регулювання. Екологічна оцінка і сталий розвиток У деяких країнах (наприклад, у Словаччині і Великій Британії) введення екологічної оцінки зіштовхувалося з протидією проектувальників і містобудівників, які думали, що вони і без усякої ЕО адекватно врахують екологічні фактори при розробці територіальних планів і проектів. В інших державах (наприклад, у Німеччині) екологічні міністерства вважали, що вони проводять необхідний аналіз потенційних впливів у ході ліцензування окремих аспектів намічуваної діяльності (наприклад, повітряних викидів), а отже, ніякі додаткові процедури не потрібні. Системи екологічного ліцензування намічуваної діяльності часто здійснювалися на відомчій основі й у такий спосіб не відповідали принципу комплексності аналізу екологічних впливів, на якому заснована ЕО. Окрім того, більшість систем ліцензування значною мірою покладається на технічні стандарти, які, по-перше, не завжди здатні регулювати непрямі і синергічні впливи і, по-друге, не обов’язково відбивають думку зацікавлених сторін. Комплексна і демократична ЕО дозволяє усунути зазначені недоліки. Екологічна оцінка і сталий розвиток. Екологічна оцінка, що відповідає сформульованим вище принципам, може слугувати одним з основних інструментів сталого розвитку. Будучи не тільки превентивним інструментом екологічного регулювання, але також і інструментом планування і проектування, вона допомагає формувати стратегічні рішення відповідно до економічних, соціальних і екологічних цілей сталого розвитку. Предметом екологічної оцінки є вплив намічуваної діяльності на навколишнє середовище. Під впливом тут розуміються ті зміни в навколишньому середовищі, що цілком чи частково є результатом намічуваної діяльності. Прогноз і розробка заходів для їхнього пом’якшення є однією з основних складових процесу ЕО. Систематична, комплексна природа екологічної оцінки дозволяє виявляти ті впливи, що можуть неадекватно враховуватися стандартами, встановленими для окремих середовищ і джерел впливу, насамперед, непрямі, і кумулятивні впливи. З іншого боку, для того щоб такий систематичний аналіз був можливий, а результати його могли застосовуватися на практиці, екологічна оцінка повинна бути сконцентрована на найбільш важливих, ключових впливах. Впливи в рамках екологічної оцінки розглядаються не тільки з огляду на їхню фізичну величину, але і з огляду їхньої значимості для суспільства в цілому, окремих соціальних груп і громадян. Під навколишнім середовищем у контексті ЕО розуміються природні середовища, компоненти навколишнього середовища, ландшафт. Традиційно в ході ЕО розглядаються й історико-культурні цінності. Однак практично завжди екологічна оцінка тією чи іншою мірою зачіпає медичні, соціальні і економічні наслідки намічуваної діяльності, пов’язані із впливом на навколишнє природне середовище. Так, погіршення якості навколишнього природного середовища може спричинити для місцевого населення погіршення здоров’я, наслідки соціального характеру (наприклад, погіршення якості життя внаслідок скорочення можливостей для рекреації), а також економічного характеру (наприклад, падіння цін на нерухомість). Розгляд таких наслідків у ході ЕО є практичною необхідністю незалежно від того, чи закріплені подібні вимоги законодавчо. Це пов’язано з тим, що екологічна оцінка розглядає впливи на навколишнє середовище через їхню значимість для суспільства в цілому, окремих громадян і груп, що у певній мірі обумовлена саме соціальними й економічними наслідками. Тепер у більшості систем ЕО прийнятий »традиційний» підхід - систематична оцінка соціально-економічних наслідків (включаючи вплив на здоров’я) проводиться лише в тією мірою якою вона пов’язана із впливом на навколишнє природне середовище. При цьому низка соціально-економічних наслідків залишається за межами екологічної оцінки. Передбачається, однак, що всі ці фактори, разом із результатами екологічної оцінки, врахуються органом, що приймає рішення про можливість здійснення намічуваної діяльності. Предметом ЕО можуть бути не тільки окремі проекти, але ініціативи більш високого рівня — різні плани і програми, галузеві схеми розвитку, проекти нормативних актів, що можуть мати значні екологічні наслідки. Ініціатором ЕО може слугувати юридична чи фізична особа, відповідальна за планування (проектування) і здійснення намічуваної діяльності, свого роду »хазяїн» намічуваної діяльності. У ролі ініціатора можуть виступати як державні органи, так і приватні компанії. У більшості систем ЕО ініціатор діяльності зазнає витрат, пов’язаних з проведенням основних елементів ЕО. Це є наслідком принципу »забруднювач платить», а також принципу »презумпції потенційної екологічної небезпеки намічуваної діяльності» (закріпленого, наприклад, у російському законодавстві), відповідно до якого тягар доказу екологічної безпеки намічуваної діяльності повинен бути покладений на його ініціатора. Це пов’язано також з тим, що екологічна оцінка, виконана в повному обсязі, може бути пов’язана зі значними витратами, що навряд чи доцільно покладати на бюджет держави. У багатьох національних системах до числа найважливіших обов’язків ініціатора діяльності відноситься прогноз впливів намічуваної діяльності на навколишнє середовище, підготовка документа, що відбиває результати цього прогнозу (ОВНС), а також обговорення його з громадськістю. Ухвалення рішення за підсумками екологічної оцінки Практично у всіх країнах рішення про можливість здійснення намічуваної діяльності в цілому приймають державні органи, видаючи дозвіл, ліцензію і т.п. Наприклад, у Великій Британії в більшості випадків цю функцію виконують місцеві управління з планування. У багатьох національних системах матеріали ЕО використовуються при ухваленні загального рішення про можливість здійснення намічуваної діяльності. У таких системах контроль процедури і якості документації й ухвалення рішення розділені і відносяться до компетенції різних організацій. У той же час, в ряді систем обов’язкове рішення в ході ЕО звичайно характеризуються як »консультації й участь громадськості». Роль зацікавлених сторін у процесі ЕО можна коротко описати в такий спосіб:* вони представляють свої інтереси, а також інтереси інших, іноді більш широких груп;* вони можуть надавати інформацію, необхідну для проведення екологічної оцінки. Зацікавлені сторони в процесі ЕО можуть бути, зокрема, представлені державними органами, наприклад, спеціалізованими агентствами, у сферу компетенції яких входить той чи інший аспект намічуваної діяльності, чи органами місцевого самоврядування. Передбачається, що державні органи представляють інтереси суспільства в цілому чи населення визначеної території в сфері своєї компетенції, зокрема при видачі дозволів чи погоджень. Однак ця взаємодія не обов’язково має на увазі одержання формального дозволу. Деякі державні організації, беручи участь у процесі консультацій, можуть служити джерелом інформації, необхідної для виконання ЕО. Іншим організаціям необхідно направляти ОВНС чи його проект; потім вони можуть представити офіційні зауваження і коментарі, що носять рекомендаційний характер. Зрештою, деякі державні організації самі і планують на даній території діяльність, що може стосуватися намічуваної діяльності - предмет ЕО. Цей факт повинен бути врахований ініціатором у процесі планування, для чого необхідна взаємодія з цими організаціями. Практично в будь-якій національній системі ЕО визначений перелік державних органів, взаємодія з якими необхідна в ході екологічної оцінки. Однак коло сторін, взаємодія з якими необхідна в ході екологічної оцінки, далеко не обмежується державними органами. Так, незалежні наукові організації можуть мати цінну інформацію, необхідну для прогнозу чи впливів оцінки їхньої значимості. Різні зацікавлені сторони представлені численними неурядовими (суспільними) організаціями, що відбивають інтереси різних груп громадян. Зрештою, зацікавленою підсумками екологічної оцінки приймається тими ж органами, що контролюють якість ЕО, тобто екологічний менеджмент. У деяких системах ініціатор діяльності самостійно приймає рішення про її здійснення, з огляду на результати екологічної оцінки. Це має місце втих випадках, коли ініціаторе державною організацією (наприклад, в федеральній системі США у випадку державної орган ізації-і 11 і і ііатора). Узгодження окремих аспектів намічуваної діяльності. Існують різні спеціалізовані органи, наприклад агентства, відповідальні за охорону вод, лісів, здоров’я населення і т.д. Ці органи відповідальні за узгодження (ліцензування, видачу дозволу) окремих аспектів намічуваної діяльності, що можуть включати, наприклад, використання визначених ресурсів, обсяг викидів і т.п. Як правило, ці органи використовують зміст матеріалів екологічної оцінки при ухваленні відповідного рішення. У переважній більшості систем ЕО всі перераховані функції виконують державні органи. Однак, можливі і виключення, наприклад зазначена вище незалежна Комісія з ЕО в Нідерландах. Зрештою, варто згадати внутрішні системи ЕО міжнародних організацій (наприклад, Всесвітнього банку, Європейського банку реконструкції і розвитку і т.п.). У таких системах функції »спеціально уповноважених органів» в описаному змісті виконують підрозділи цих організацій. Вони контролюють дотримання необхідних процедур ініціатором діяльності, що претендує на одержання фінансування, оцінюють якість документації з ЕО, а також приймають рішення про виділення фінансування. Здійснення будь-якого великого проекту, і, зокрема, його екологічні аспекти стосуються різноманітних інтересів суспільства в цілому, численних організацій, соціальних груп і окремих громадян. Узгодження інтересів з цими сторонами, принаймні, врахування їхніх інтересів при плануванні намічуваної діяльності становить одне з найважливіших завдань екологічної оцінки. Процес взаємодії з зацікавленими сто стороною є і просто широка громадськість, наприклад місцеве населення в зоні здійснення проекту. Ці учасники процесу в більшості випадків не мають формально визначених повноважень, контрольних чи розпорядницьких функцій. У той же час взаємодія з ними розглядається як невід’ємна частина процесу ЕО, покликана забезпечити ефективність процесу, зниження його суперечності, а також дотримання прав громадян. Організація взаємодії з цими сторонами представляє велику складність, як для регламентації, так і для здійснення, оскільки коло цих учасників потенційно необмежене і заздалегідь визначити його неможливо, так само як неможливо формально врахувати всі деталі цієї взаємодії. Виконавці Ініціатор діяльності може використовувати послуги сторонніх організацій для розробки проектної документації чи спеціалізованої компанії - для підготовки ОВНС. Державні організації можуть запрошувати консультантів для оцінки якості документації з ЕО, а громадськість може залучати експертів для незалежної оцінки тих чи інших аспектів намічуваної діяльності. Загальна схема процесу екологічної оцінки проектів. Процес екологічної оцінки проектів починається з ухвалення рішення про необхідність ЕО. Це рішення може прийматися ініціатором діяльності чи державними органами на основі списків діяльності, що підлягають ЕО, в явному вигляді сформульованих у нормативно-правових актах і (чи) попередньої оцінки впливів намічуваної діяльності на навколишнє середовище. Така оцінка може проводитися як неформально, так і у вигляді спеціального регламентованого процесу. На цій же стадії може відбуватися більш точне визначення об’єкта екологічної оцінки. Це необхідно для того, щоб уникнути ситуації, коли оцінці піддається тільки частина реального задуму. Наприклад, якщо передбачається прокладка шосе, то екологічна оцінка потрібна не тільки і не стільки для тої (невеликої) ділянки, на яку у даний момент виділяється фінансування, а на всю магістраль в цілому, з урахуванням під’їзних шляхів, бензоколонок і інших об’єктів, нерозривно з ним пов’язаних, з урахуванням тих змін, що відбудуться на прилеглих територіях. Рішення про проведення екологічної оцінки в деяких системах приймається безпосередньо ініціатором діяльності на основі чинного законодавства й інших правил. Однак у багатьох національних системах добір об’єктів ЕО запроваджується органами охорони навколишнього середовища, часто за участі зацікавлених сторін і громадськості. Наступною стадією є визначення завдань ЕО. На цій стадії виявляються потенційно важливі впливи, що повинні детально вивчатися згодом. Тут же може відбуватися визначення принципових альтернатив намічуваної діяльності, що будуть аналізуватися і порівнюватися в процесі подальшої оцінки. Як правило, на цій же стадії готується програма проведення ЕО (технічне завдання), що серед іншого включає одержання необхідних погоджень, консультації з громадськістю й інші заходи. Визначення завдань і планування ЕО може здійснюватися як безпосередньо ініціатором і розроблювачем, так і за участі органів державної влади і зацікавлених сторін. У ряді систем чи програм технічне завдання ЕО носить офіційний характер і затверджується чи безпосередньо розробляється державними органами. Прогноз, аналіз і оцінка значимості очікуваних впливів на навколишнє середовище є основною стадією процесу екологічної оцінки. При цьому повинна бути вивчена не тільки фізична величина факторів, що спричиняють вплив (обсяг викидів чи концентрація шкідливих речовин), але й очікувані зміни в різних компонентах навколишнього середовища: воді, повітрі, ґрунті, ландшафті, фауні і флорі, взаємозв’язку між усіма цими факторами. Має бути також вивчений можливий вплив здійснення діяльності на здоров’я людини, історикокультурні цінності і, як правило, соціально-економічні умови. Наслідки здійснення намічуваної діяльності повинні бути оцінені не тільки з точки зору їхніх розмірів, але й з урахуванням значимості. Потенційні впливи повинні вивчатися для всіх альтернатив, розглянутих у ході екологічної оцінки, щоб забезпечити можливість їхнього порівняння і вибору найбільш прийнятної альтернативи. Розробка заходів щодо пом’якшення впливів. У процесі проведення екологічної оцінки проектів інформація про важливі екологічні впливи повинна приводити до вибору між запропонованими альтернативами чи пошуку нових проектних рішень, спрямованих на їхнє пом’якшення. Під пом’якшенням ми розуміємо запобігання чи зменшення впливів (наприклад, шляхом будівництва очисних споруд чи використання технології, що призводять до менших викидів), ліквідацію чи зменшення збитку, нанесеного навколишньому середовищу, і, зрештою, різні форми компенсації. Прикладом останньої можуть бути заходи щодо благоустрою прилеглих територій, зниже’ння для місцевого населення тарифів на послуги компанії - ініціатора діяльності, а в деяких випадках - безпосередня виплата компенсацій місцевому населенню. Вибір заходів повинен бути належно обґрунтований і їхня екологічна ефективність описана в документації з ЕО, це звичайно є відповідальністю ініціатора і розроблювача. Складання підсумкового документу екологічної оцінки (ОВНС) у більшості національних систем ЕО є обов’язком ініціатора діяльності і, як правило, здійснюється з його доручення розроблювачем проектної документації чи спеціалізованими організаціями. Документація з ЕО повинна в першу чергу сприяти ухваленню обізнаного рішення (чи рішень) з намічуваної діяльності. Інша важлива функція — представити інформацію про намічувану діяльність і її передбачені впливи для зацікавлених осіб і організацій, у тому числі, що стосуються цих впливів. Тому важливо, щоб документація в стислій і зрозумілій формі викладала основні висновки екологічної оцінки проекту. Консультації й участь громадськості. Взаємодія з зацікавленими сторонами - консультації й участь громадськості - доцільна на багатьох чи навіть на всіх стадіях екологічної оцінки. Наприклад, на стадії визначення задач ЕО корисно знати думку громадськості про те, які саме впливи на навколишнє середовище викликають найбільшу заклопотаність і, отже, повинні бути вивчені. Багато національних систем передбачають особливу стадію ЕО, присвячену консультаціям і участі громадськості. Основним змістом цієї стадії є обговорення підсумкового документа ЕО (ОВНС) чи його проекту, представлення коментарів і зауважень до нього. Як правило, протягом визначеного періоду цей документ доступний громадськості й іншим зацікавлених сторонам, що можуть представляти свої зауваження і пропозиції. Одночасно документ направляється в ряд державних органів і інших організацій для одержання офіційних коментарів і зауважень. Розповсюдженою вимогою є також проведення на цьому етапі суспільних слухань і включення їхніх результатів у матеріали з оцінки впливу. Врахування результатів екологічної оцінки при прийнятті рішень Основна мета екологічної оцінки — сприяти прийняттю рішень, що враховують екологічні фактори на рівні з технічними й економічними. Проміжні й остаточні результати екологічної оцінки проектів можуть використовуватися різними сторонами, наприклад: проектувальниками при виборі проектних рішень, пов’язаних з найменшим впливом на навколишнє середовище і при плануванні заходів для пом’якшення впливів; ініціатором при виборі альтернатив здійснення намічуваної діяльності (чи ухваленні рішення про відмову від такої); кредитно-фінансовими організаціями під час прийняття рішень про виділення коштів на здійснення намічуваної діяльності; органами, відповідальними за охорону навколишнього середовища при видачі дозволів на природокористування й узгодженні умов природокористування; іншими органами державного нагляду і контролю, органами влади і місцевого самоврядування при прийнятті рішень про дозвіл чи ліцензування намічуваної діяльності. Післяпроектні стадії. Накопичений в галузі ЕО досвід свідчить, що результативність цього процесу вирішальним чином залежить від того, наскільки висновки екологічної оцінки враховуються не тільки при плануванні, але і при здійсненні намічуваної діяльності. Тому в сучасних системах ЕО все більше уваги приділяється стадіям ЕО, що відбуваються після затвердження намічуваної діяльності (»післяпроектним стадіям»), З цією метою в документацію з ЕО включаються так звані плани екологічного менеджменту (ПЕМ), що докладно описують, яким чином будуть виконуватися запропоновані заходи для пом’якшення негативних впливів. ПЕМ звичайно також включають програми моніторингу реальних впливів і порівняння їх з попередніми, що дозволяє поліпшити не тільки індивідуальні процедури екологічної оцінки, але і систему ЕО в цілому. Елементи процесу ЕО: участь громадськості і розгляд альтернатив. Одним з найважливіших елементів екологічної оцінки є участь громадськості. У процесі екологічної оцінки беруть участь три основні групи, що розрізняються за ступенем і характером зацікавленості в тих чи інших результатах проекту: ініціатор діяльності, спеціально уповноважені органи й інші зацікавлені сторони. При цьому ініціатор діяльності і група учасників, що представляє інтереси держави, досить легко визначаються за формальними ознаками, їхні права й обов’язки, як правило, регламентовані нормативними документами. У той же час група, умовно названа »інші зацікавлені сторони», і насамперед, її частина, яку можна охарактеризувати як »громадськість», піддається ідентифікації набагато сутужніше. При цьому сама громадськість має складну внутрішню структуру, включає безліч груп інтересів. З цих причин організація взаємодії з нею в рамках процесу ЕО представляє найбільшу складність. По-перше, участь громадськості може слугувати інструментом узгодження інтересів різних груп, які беруть участь у плануванні і здійсненні намічуваної діяльності. Протиріччя, що виникають між інтересами цих груп, є найбільш частим джерелом конфліктів, які виникають навколо проекту. Тому пошук таких проектних рішень, що найбільшою мірою відповідали би інтересам усіх цих сторін, у значній мірі визначає зміст процесу участі громадськості. Можна сказати, що однією з основних цілей участі громадськості в процесі ЕО є виробка взаємоприйнятних рішень і, як наслідок, зменшення конфліктності проекту в цілому. По-друге, суспільна участь може використовуватися як інструмент вирішення різних завдань екологічної оцінки, таких як виявлення можливих впливів, вивчення соціальної значимості проекту і визначення найбільш значимих впливів, вивчення альтернатив, планування заходів задля зменшення і (чи) пом’якшення впливів. У цілому суспільна участь повинна сприяти поліпшенню якості прийнятих рішень. Розгляд альтернатив Ще одним елементом, що визначає структуру процесу ЕО, є розгляд альтернатив. Відомо, що будь-який господарський об’єкт, так чи інакше, впливає на навколишнє середовище. Найважливішим завданням ЕО є зменшення негативних і збільшення позитивних впливів намічуваної діяльності. При цьому самі поняття зменшення (збільшення) припускають порівняння з іншими варіантами рішень, що ведуть до тієї ж мети. Можна сказати, що екологічна оцінка на безальтернативны основі взагалі не має сенсу. Крім того, вибір варіанта з числа досліджених альтернатив є одним із способів врахування результатів ЕО в прийнятті рішень. У добре організованому процесі ЕО розгляд альтернатив проходить через більшість стадій — від їхнього визначення на ранніх етапах процесу, через аналіз на стадії прогнозу впливів і обговорення з зацікавленими сторонами, і до прийняття рішень за підсумками ЕО. Необхідність розгляду альтернатив зафіксована в законодавстві більшості країн і міжнародних організацій, що мають системи екологічної оцінки. Принцип превентивності і стратегічна екологічна оцінка. Як уже було сказано, екологічна оцінка спрямована на запобігання екологічного збитку. На ранніх стадіях розвитку механізму ЕО вважалося, що для цього досить проведення екологічної оцінки проекту до того, як починається здійснення діяльності. Іншими словами, вважалося, що досить спочатку підготувати проект, потім »прорахувати» наслідки його здійснення і на основі результатів цих підрахунків прийняти рішення про можливість здійснення намічуваної діяльності. Саме на такому розумінні ґрунтувалися ранні уявлення про екологічну експертизу в Радянському Союзі (»закінчений проект повинен пройти екологічну експертизу*). Але, як показує досвід, такий підхід виявляється недостатнім. Якщо проект уже розроблений без врахування екологічних факторів, то ніяка експертиза не може зробити його екологічно безпечним. Так, у рамках того ж приклада, експертиза, у кращому випадку, могла повернути проект »на доробку», що нерідко носила косметичний характер, чи взагалі його »заборонити», таким чином, принципово протиставляючи економічний розвиток і охорону навколишнього середовища. Сучасні уявлення про процес екологічної оцінки проектів полягають в тому, що він повинен починатися на самих ранніх стадіях розробки проекту і проходити паралельно з процесом проектування. При цьому результати екологічної оцінки проекту використовуються не тільки для »обґрунтування» уже прийнятих проектних рішень і навіть не тільки для розробки спеціальних природоохоронних заходів, а для прийняття ключових рішень на вибір технології і місця розміщення об’єкта. Однак навіть у тому випадку, якщо екологічна оцінка проводиться відповідно до викладених вище принципів, можна констатувати, що вона починається недостатньо рано. Так, рішення про здійснення будь-якого великого проекту, наприклад будівництва електростанції, як правило, приймається в рамках галузевих програм чи планів територіального розвитку. Наслідком принципу превентивності є те, що оцінка діяльності повинна здійснюватися до фактичного прийняття (а не до формального затвердження) відповідного рішення, отже, предметом екологічної оцінки повинний бути план чи програма. Така оцінка називається стратегічною екологічною оцінкою (СЕО). У ході такої оцінки, зокрема, можуть бути розглянуті альтернативні варіанти досягнення поставлених цілей (наприклад, вибір типу джерела енергії, проекти, спрямовані на енергозбереження), у тому числі варіанти здійснення конкретних проектів для досягнення цих цілей. Зрозуміло, альтернативи можуть (і повинні) бути розглянуті й у ході ЕО проектного рівня, однак ухвалення рішення про відмову від реалізації проекту чи принципові зміни типу об’єкта на цьому етапі можуть бути пов’язані з великими труднощами. Однак роль СЕО не обмежується забезпеченням своєчасного розгляду альтернатив і пов’язаного з ними впливу па навколишнє середовище. Здійснення конкретного проекту може тією чи іншою мірою визначати напрямок розвитку території. Наприклад, спорудження великої електростанції може значною мірою визначити розвиток енергомістких виробництв і, з іншого боку, істотно обмежити можливості розвитку туризму, рекреаційного використання території. Зрозуміло, такі напрямки повинні визначатися не стихійно, в результаті здійснення ряду окремих проектів, а усвідомлено, на підставі пріоритетів, встановлених систематичним чином. Стратегічна екологічна оцінка може відіграти важливу роль у цьому процесі, забезпечуючи врахування екологічних факторів при виявлені пріоритетів розвитку. Таким чином, СЕО не тільки усуває деякі обмеження екологічної оцінки проектів, але і є ключовим елементом сталого розвитку. Екологічна оцінка проектів і післяпроектний аналіз. Щоб бути ефективним, механізм ЕО повинен враховувати цю особливість проектного циклу. Для ефективного розвитку екологічної оцінки необхідна організація »зворотного зв’язку», що дає можливість оцінити відповідність чи невідповідність зроблених пророкувань реальному впливу на навколишнє середовище і, за необхідності, здійснити заходи щодо коригування діяльності. Ця мета досягається шляхом розробки за результатами ЕО планів екологічного менеджменту і програм післяпроектного аналізу. Плани екологічного менеджменту потенційно є сполучною ланкою в інтеграції ЕО і таких сучасних інструментів добровільної екологічної діяльності, як системи екологічного менеджменту (СЕМ). Література 1. Маршев В., Телешова И. Об управлении в государственном и частном секторах. //Проблемы теории и практики управления - 1999. - №5. - с. 46 -50 2. Мельник Л.Г. Экологическая экономика: Учебник. -Сумы: Изд. »Универсальная книга», 2001. - 350 с. 3. Методические рекомендации по заполнению и ведению экологического паспорта промышленного предприятия/ ГОСТ 17.0.0.04-90, М., 1990.- 28с. 4. Михеев О.Е. Богатства второго круга: вторичные ресурсы в экономике. - М.: Экономика, 1989. - 176с. 5. Мозгальова В.М. Аналіз економіко-екологічних показників господарчої діяльності в Одеській області // Вісник інституту внутрішніх справ. - 1998, 2, с.111 - 115. 6. Моисеев Н.Н. Логика динамических систем и развитие природы и общества // Вопросы философии, №4, 1999, с. 3 -11. 7. Моткии ГЛ. Основы экологического страхования. - М.: Наука, 1996 8. Моткин ГЛ. Экологическое страхование в рыночной экономике. // Экономика и математические методы, том 32, 1996. 9. Мотузко Ф.Я. Основы экологии. Защита биосферы от излучения. -М.: МИРЕА, 1995.-60с. 10. Національна доповідь про стан навколишнього середовища в Україні 1998 році. - Міністерство охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки України, 1998. - 161с. 11. Наше общее будущее. Доклад Международной комиссии по окружающей среде и развитию (МКОСТР): Пер с англ. / Под ред. С.А. Евтеева и Р.А. Перелета. - М.Прогресс, 1989. -376 с. 12. Небел Б. Наука об окружающей среде: Как устроен мир. В 2-х частях .-М.:Мир, 1993. -Т.1.-424 с. Т.2. - 424 с.
1 2 3 4 5 Категория: Екологія \| Добавил: Aspirant (22.04.2014)
Просмотров: 331 \| Рейтинг: 0.0/0

Всего комментариев: 0


Имя *:
Email *:

Код *: