Реферат на тему: Екологічна безпека й екологічна стратегія - Екологія - Реферати - Каталог статей

Реферат на тему: Екологічна безпека й екологічна стратегія. План 1. Види і принципи екологічної політики. Теорія зовнішніх ефектів 2. Пріоритети екобезпеки. Екобезпека та екостратегія 3. Критерії екобезпеки 4. Зони екологічного лиха 5. Типи аварійних ситуацій 6. Література Види і принципи екологічної політики. Теорія зовнішніх ефектів Екополітика - система заходів, пов ’язаних із впливом суспільства на природу. Екологічна політика (ЕП) буває п’яти видів: 1. Глобальна - проведення міжнародних, політичних і зовнішньоекономічних акцій з урахуванням екологічних обмежень у соціально-економічному розвитку, запасів наявних у світі природних ресурсів і їхнього розподілу між країнами. Україна підписала більш як 40 міжнародних правових документів, серед яких: Договір про заборону випробувань ядерної зброї в атмосфері, у космічному просторі і під водою; Конвенція ВОЗ про захист від іонізуючої радіації; Конвенція про трансграничне забруднення повітря на великій відстані; Протокол про обмеження викидів сірки; Віденська Конвенція про охорону озонового шару; Конвенція про біологічне розмаїття; Конвенція про захист Чорного моря від забруднення; Конвенція про зміну клімату і т.д. 2. Державна - соціально-економічна політика, у тому числі міжнародна, побудована на розумінні ефектів і недоліків, пов’язаних з екологічним станом території й акваторії. Наприклад, Чорне море в межах України відрізняється високим рівнем забруднення, тому стримує розвиток рекреації і туризму міжнародного рівня, а це додаткові валютні надходження для країни. Тому, при вирішенні екологічних проблем, підвищиться соціально-економічна привабливість Причорномор’я і Приазовя. Підсилиться їхня інвестиційна привабливість для тих країн і фірм, що займаються туристичним чи рекреаційним бізнесом. 3. Регіональна екополітика - політика держави стосовно регіонів, а також екополітика, здійснювана самими регіонами. Регіональним рівень передбачає:* регулювання використання природних ресурсів місцевого значення;* визначення нормативів забруднення природного середовища (встановлення нормативів ГДВ, ГДС і розміщення відходів);* введення економічного механізму природокористування на регіональному рівні;* проведення моніторингу й обліку об’єктів природокористування і забруднення навколишнього середовища;* проведення державної екологічної експертизи;* здійснення державного контролю за дотриманням природоохоронного законодавства;* розробка програм проведення природоохоронних заходів, визначення і реалізації інвестиційної політики;* інформування населення і зацікавлених підприємств, установ і організацій з екологічних питань 4. Місцевий рівень - проведення локального й об’єктивного моніторингу; здійснення державного контролю за дотриманням природоохоронного законодавства; організація розробки місцевих екологічних програм і проектів. Розглядається ідея про створення загальнодержавного фонду підтримки розвитку регіонів у розмірі 10% від суми регіональних податкових надходжень у державний бюджет. Оздоровлення екологічної ситуації в регіоні припускає зміну відносин власності і передачу природних ресурсів суспільству, зокрема, місцевій владі. Принципами екополітики в Законі України »Про охорону навколишнього природного середовища» (1991 р.) передбачено:* введення плати за погіршення якості природних ресурсів (ці платежі повинні здійснюватися за рахунок прибутку підприємств, установ і організацій);* введення екологічного страхування. Страхування повинно бути добровільним чи обов’язковим у випадку збитку, завданого в результаті забруднення навколишнього середовища, а також погіршення якості природних ресурсів;* надання пільг при оподатковуванні підприємств, організацій і громадян у випадку реалізації ними заходів, спрямованих на раціональне використання природних ресурсів і охорону природного середовища;* встановлення підвищених норм амортизації основних виробничих природоохоронних фондів. 5. Екологічна політика на рівні підприємства. Після отримання екологією домінуючого статусу в системі суспільних цінностей, підприємство вже не може обійтися без відображення своєї екополітикп в довгострокових планах. Екополітику господарського об’єкта необхідно розглядати як стратегічний елемент довгострокового планування. Екологічні фактори впливають на ряд фінансових показників підприємства:* на коефіцієнт валового і чистого прибутку;* показник собівартості реалізованої продукції;* коефіцієнт оборотності основних фондів;* оборотності матеріальних запасів;* прибуток на середній капітал і прибуток на акцію, f(C,P,m)-->min (1) де: С - витрати на заходи для дотримання на підприємстві норм по технологічних процесах і продукції, що випускається; Р — втрати від адміністративних штрафних санкцій за порушення зазначених норм; m - втрати від неприступності для даного підприємства ри н кі в держав з більш твердими нормами екологічно чистих товарів. Таким чином, для стабільної переваги над конкурентами керівництво підприємства чи фірми повинно спиратися не тільки на ринкову ефективність, але і на екологічну. При цьому важливе врахування екологічної конкурентоздатності. Екологічна відповідальність підприємств виявляється у відношенні до мінімізації витрат на охорону навколишнього середовища. Це виявляється в:* адаптації продукції, що випускається, до сучасних екологічних вимог;* освоєнні пової продукції лише у випадку відповідності вимогам »якісного зростання» у процесі її виготовлення, використання, збуту, використання і ліквідації відходів;* обов’язковому й усвідомлено добровільному виконанні умов ресурсозбереження. Теорія зовнішніх ефектів. Глобальним і локальним екосистемам властива відносна стійкість до зовнішніх та внутрішніх впливів, пластичність, виживання в екстремальних умовах, циклічність і ритмічність процесів, збалансованість природних процесів. Однак одні види діяльності можуть призводити до змін стану природних компонентів і впливати на результативність інших видів діяльності. Так, промислове забруднення атмосфери викликає зниження врожайності сільськогосподарських культур; скидання забруднених вод у водойми знижує їхню рибопродуктивність. Це наслідок зовнішніх ефектів стосовно первинних джерел забруднення. Як правило, зовнішні ефекти не враховуються першими, але впливають на економічний результат інших суб’єктів господарювання. Екологічна мета - загальний екологічно значущий напрямок діяльності організації, встановлений екологічною політикою цієї організації. Ступінь досягнення мети оцінюється (кількісно) у тих випадках, коли це практично можливо. Основні ознаки екологічної мети: Взаємозв’язок з екологічною політикою і зобов’язаннями. Конкретність. Мета повинна відноситися до визначеної конкретної сфери екологічної діяльності підприємства, бути доступною і зрозумілою для керівництва, персоналу, зовнішніх зацікавлених осіб і сторін. Можливість оцінки (вимірність). Наявність визначених критеріїв і показників (кількісних, де це можливо), що дозволяють оцінювати результати, що досягаються в рамках поставленої мети. Досяжність. Реальна наявність необхідних ресурсів для досягнення визначених завдань у рамках поставленої мети. Екологічні цілі ні в якому разі не повинні підмінюватися бажаннями і бути с відомо недосяжними. Ефективність. Кожна мета повинна бути мотивованою для керівництва підприємства і персоналу та пов’язаною з отриманням визначених вигод й переваг. Орієнтованість у часі. Екологічні цілі в першу чергу спрямовані на розвиток визначених процесів (наприклад, процесів послідовного поліпшення у всіх сферах діяльності, де це практично досяжне). Кожна з поставлених цілей повинна давати можливість постановки конкретних завдань (короткострокових, середньострокових, довгострокових) на планований період. Взаємопідтримка. Екологічні цілі об’єднані екологічною політикою, зобов’язаннями підприємства, і реалізація кожної з них залежить від реалізації інших цілей. Дії чи рішення, необхідні для досягнення однієї мети, не повинні заважати досягненню інших цілей. Екологічне завдання — конкретизація екологічної мети для визначених етапів її досягнення (тимчасових кількісних чи якісних). Для практичної реалізації екологічних цілей і завдань розробляється система конкретних заходів і дій, що складає основу програми чи ряду програм екологічного менеджменту на підприємстві. У програмах менеджменту для кожної дії чи заходу вказуються відповідальні виконавці, терміни реалізації і необхідні фінансові і матеріальні ресурси, включаючи джерела фінансування. Екологічне завдання (завдання екологічної діяльності) -детальна вимога у відношенні екологічних показників діяльності організації в цілому чи її підрозділів, котра випливає зі встановленої екологічної мети діяльності організації і підлягає виконанню в порядку досягнення цієї мети. Пріоритети екобезпеки. Екобезпека та екостратегія Екологічна безпека - такий стан навколишнього середовища, при якому стає неможливим погіршення екологічної обстановки і виникнення небезпеки для здоров’я людей. Складовими елементами екобезпеки є:* Екологічно чиста продукція - матеріали чи продукти (харчового і технічного призначення), що не мають шкідливих домішок у концентраціях, небезпечних для природного середовища, тварин, рослин і людини (на відміну від ковбаси червоного кольору, смол у сигаретах, вживання кока-коли).* Екологічно чисті грунти - які не мають у своєму складі домішок у кількості, що загрожує біоценозу ґрунту і здоров’ю людини (радіаційне забруднення ґрунтів, хімічне забруднення, поля зрошення).* Екологічно чисте виробництво - забезпечення такого рівня організації виробництва, при якому встановлюється відповідність екологічним вимогам, нормам і нормативам. Екологічна безпека й екологічна стратегія. Екологічна експертиза (ЕЕ) буде ефективною тоді, коли її зміст буде пов’язаний з науково обґрунтованими висновками. Різний режим природокористування, безпосередньо пов’язаний з екологічною специфікою конкретної території, дозволяє розробляти спеціальні екологічні карти. На основі них виділяються спеціальні зони, у рамках яких і здійснюється ЕЕ проектованих об’єктів. В останні роки в багатьох країнах як фундаментальний критерій вибирається такий, котрий пов’язаний зі ступенем ризику щодо завданого збитку навколишньому середовищу. Проблема екологічного ризику в умовах ринкової економіки є особливо актуальною і тісно пов’язана не тільки з еколого-економічним механізмом територіальної організації продуктивних сил, але і з соціально-економічним, еколого-демографічним й іншими компонентами багатофункціональної і багатогалузевої територіальної організації виробництва. В умовах ринкової економіки і кризового її стану особливий інтерес викликає інтегрований підхід до формування еколого-еко-помічної політики на найближчу і більш віддалену перспективи. Актуальним стає принцип екологічно стійкого розвитку території. Тобто, уся система територіальної організації суспільства й окремих її компонентів повинна розвиватися в напрямку екологічно стійкого стабільного простору. Такий розвиток передбачає формування територіальної системи без збитку для задоволення потреб майбутніх поколінь. Екологічний ризик від розміщення ЛЕС чи хімічних виробництв: Р - а * Б (2) де: Б - сукупна величина ризику, що включає абсолютну чисельність захворювань чи летальних наслідків серед зайнятого населення; а - ціна життя чи економічного ризику. Показник »а» у вигляді ціни життя враховує не тільки недоотриманий сукупний суспільний продукт через хвороби і смерті, компенсаційні послуги, тимчасову непрацездатність, компенсаційні блага. При цьому кожен працівник екологічно шкідливого виробництва за тих чи інших умов компенсації здатний брати участь в екологічно небезпечному виробництві, піддаючи своє життя і здоров’я ризику. З іншого боку, коли йдеться про колективний ризик (варіанти будівництва АЕС під Одесою, у Криму) - тут умови компенсації не реальні. Економічна ціна ризику, встановлена умовами безпеки АЕС у Росії оцінюється в 200 карбованців на людину в розрахунку на Ібер; у США - у 1000 дол. що свідчить про більш високий рівень безпеки. Гарантом екобезпеки населення є комплекс взаємозалежних політичних, техногенних, економічних, технічних, організаційних, державно-правових і інших заходів (Додаток 9). Підприємства й організації зобов’язані дотримуватися умов екобезпеки при розміщенні, проектуванні, спорудженні й експлуатації виробництв. Спеціальні умови екобезпеки існують для сільського господарства (збереження, застосування і використання ядохімікатів, дефоліантів, пестицидів), для військових і оборонних об’єктів. При плануванні і забудові території повинна враховуватися екологічна ємність території. Враховується також такий показник, як біоресурсний потенціал території, тобто здатність навколишнього середовища до самоочищення, у тому числі і до можливості утилізації визначеного обсягу відходів (викидів, скидів) чи можливість витримати без наслідків інші антропогенні навантаження, що будуть обумовлені господарською діяльністю в регіоні (греблі, очисні станції, мости). Існують також критерії стійкого розвитку - критерії справедливого розподілу ресурсів між нинішнім і прийдешнім поколіннями. Тобто використання ресурсів одним поколінням не повинно перевищувати обсяги, що забезпечують нормальні умови життєдіяльності. Критерії екобезпеки Оцінка екобезпеки територіального природно-соціального комплексу заснована на порівнянні природних і техногенних (виробничих) потенціалів території. І=Т е (3) І - природоємність виробництва території, тобто сукупність обсягів господарського вилучення і ураження місцевих відновлюваних ресурсів, включаючи забруднення середовища й інші форми техногенного гноблення реципієнтів, у тому числі і погіршення здоров’я людей. Те - екологічна техноємність території - узагальнена характеристика території, що відбиває самовідбудовний потенціал природної системи. Це означає, що сукупне техногенне навантаження не повинне перевищувати самовідбудовного потенціалу природних систем території. Ступінь напруженості екологічної обстановки території оцінюється кратністю перевищення ЕТТ (екологічна техноємність території): Ке = 1/Т е Якщо К. = 0,3 - обстановка оцінюється як благополучна; К, = 1 чи більше 1, Ке = 2 - критична К ¦ 10 - вкрай небезпечна. Екологічна техноємність території (Те) є тільки частиною повної екологічної ємності території. Повна екологічна ємність території визначається:* обсягами основних природних резервуарів - повітряного басейну, сукупності водойм і водотоків, земельних площ і запасів ґрунтів, біомаси флори і фауни;* потужністю потоків біохімічного круговороту, які оновлюють вміст цих резервуарів - швидкістю місцевого масо-і газообміну, поповнення обсягів чистої води, процесів ґрунтоутворення і продуктивність біоти. Якщо трьом компонентам середовища - повітрю, воді і землі (включаючи біоту екосистем і сукупність реципієнтів) приписати відповідно індекси 1,2 і 3, то Те (ЕТТ) може бути обчислена за формулою: Т = Eі x Xі х tі ( і-1,2,3), (5) де: Т - ЕТТ, виражена в одиницях масового техногенного навантаження, умов, т/рік; Eі - оцінка екологічної ємності і - го середовища, т/рік; Хі - коефіцієнт варіації для природних коливань вмісту основної субстанції в середовищі; t - коефіцієнт переведення маси в умовні тонни (коефіцієнт відносної небезпеки домішок), умов.т/рік Екологічна ємність кожного з 3-х компонентів середовища розраховується за формулою: Е = V х С х F, (6) де: V - враховує розмір території, площу чи об’єм ( км2, км3); С вміст головних екологічних субстанцій у даному середовищі (т/км2, т/км3), наприклад С02 у повітрі чи щільність розподілу біомаси на поверхні землі; F - швидкість кратного відновлення об’єму чи масисередовища (години -1). Зони екологічного лиха Зони екологічної катастрофи - території, де через діяльність людини чи руйнівні сили природи виникли стійкі або необоротні негативні зміни в навколишньому середовищі, що призвели до неможливості проживання на них населення і ведення господарської діяльності. Челябінськ-65 (ПО »Маяк») у 1957 p., радіаційні аварії в Айдахо-Фолс (США, 1961), м. Шевченко (1974), Ок Ридж і Три-Майл-Айленд (США, 1961), Сосновий Бор (Росія, 1992). У Бхопалі (Індія) в 1984 році на хімічному підприємстві, що належить американській фірмі »Юніон карбайд» в атмосферу потрапило кілька десятків тонн метилізоціаната - отрути багатобічної дії. Загинуло 2 тис. чоловік, осліпли і постраждали - 250 тисяч. Зони підвищеної екологічної небезпеки - території, де внаслідок людської діяльності чи сил природи виникли стійкі негативні зміни в навколишньому середовищі, що ставлять під загрозу здоров’я і життя людей, збереження природних об’єктів, обмежують ведення господарської діяльності (підтоплення населених пунктів уздовж Північно-Кримського каналу, каналу Дунай-Дніпро, зсувні процеси на узбережжі Одеси, можливі розливи нафти на поверхні Чорного моря після початку функціонування нафтового терміналу в м. Південному). Зони надзвичайної екологічної ситуації - ділянки території, де в результаті господарської чи іншої діяльності відбуваються стійкі негативні зміни в навколишньому середовищі, що загрожують здоров’ю населення, стану природних екосистем, генофонду рослин і тварин (розливи нафти з танкера »Престиж» біля узбережжя Франції й Іспанії, затоплення населених пунктів під час розливу рік у Закарпатті, затоплення міст Європи під час масового випадання опадів у січні 2003 p., епідемія холери в районі Миколаєва через низьку якість води в р. Південний Буг). Зони екологічного нещастя - ділянки території, де в результаті господарської чи іншої діяльності відбулися глибокі необоротні зміни навколишнього середовища, які спричинили істотне погіршення здоров’я населення, порушення природної рівноваги, руйнування природних екосистем, деградацію флори і фауни (смог над містами Донбасу і Наддніпрянщини, обвали будинків у центрі Одеси через Наявність під містом каменоломень - катакомб, висихання Аральського моря через вилучення води для зрошення в басейнах рік Амудар’я і Сирдар’я). Екологічне ураження - значне регіональне чи локальне порушення умов середовища, що призводить до деградації місцевих екосистем, господарської інфраструктури, загрожує здоров’ю і життю людей, завдає значного економічного збитку. Найбільш яскравим прикладом екологічного ураження може слугувати ядерна війна і її наслідки. Екологічні ураження бувають: 1. Різкі, раптові, катастрофічні. Вони пов’язані з надзвичайними ситуаціями і підрозділяються на:* природні катастрофи і стихійні лиха (землетруси, виверження вулканів, зсуви, повені, буревії, епідемії);* антропогенні (техногенні) катастрофи (промислові і комунікаційні аварії, вибухи, обвали, руйнування будинків, пожежі) 2. Протяжні в часі - наслідки надзвичайних ситуацій, катастроф (хімічні і радіаційні забруднення). Типи аварійних ситуацій Режимні - виникають при штатному функціонуванні потенційно небезпечних об’єктів, наслідки від них передбачувані, ступінь захищеності висока (щорічні повені в заплавах річок, зледеніння полотнини автодоріг під час ожеледі, зледеніння літаків при польоті на визначеній висоті в особливих по годних умовах). Проектні - виникають при виході за межі штатних режимів з передбачуваними і прийнятними наслідками (захищеність від них - достатня). Наприклад, позаштатні ситуації на АЕС чи інших об’єктах, коли наслідки не відносяться до необоротних. Розлив води рік Європи під час надмірного випадання атмосферних опадів. Запроектні - виникають при необоротних ушкодженнях важливих елементів з високим збитком і жертвами. Ступінь захищеності від них недостатній, з необхідністю проведення відбудовних робіт (землетруси, аварійні витоки газу з наступними руйнівними вибухами, аварії нафтових танкерів з розливом значних обсягів нафти). Гіпотетичні - можуть виникати при непередбачених заздалегідь варіантах з максимально можливим збитком і жертвами; захищеність від них низька, прямому відновленню об’єкти не підлягають (Чорнобильська аварія, аварія на аеродромі Скнирів у Львові, терористичний акт у США 11 вересня 2002 р.) Ще одним прикладом може слугувати ситуація з Київським водосховищем. Останнім часом з’явилося багато публікацій про стан гідротехнічних споруд на Дніпрі і можливі наслідки під час їхнього прориву. З наукової точки зору Дніпровський каскад - »нахилений з крутими перепадами об’єкт». Якщо під час землетрусу постраждає Київська ДРЕС, то земляна дамба, аварійність якої складає 93%, буде знищена, і на столичні райони Оболонь, Троєщину, а потім і на всю Україну »обвалиться радіоактивне цунамі з вод Київського моря». У випадку прориву київської дамби 27 міст України та Запорізька ГЕС будуть знищені. Загине від 14 до 15 мільйонів чоловік. Завдяки 500 млн тонн високорадіоактивних мулистих відкладень, які накопичилися за 18 років після Чорнобильської аварії, це найбільш небезпечний об’єкт світу, а якщо мул розіллється, ця територія буде радіоактивною протягом 1000 років. Серед першочергових заходів слід передбачити бетонування Київської дамби та спуск води хоча б на 7 метрів. Потім водосховище треба засипати породами з терп коні в Кривого Рогу та Донбасу. Однак на ці роботи необхідно 5 мільярдів доларів, яких у держави немає. Однак, небезпека виникає не тільки від Київського водосховища. На Дніпрі зараз розташовано шість ГЕС: Київська, Канівська, Кременчуцька, Каховська, Дніпрогес та Дніпродзержииська. І всі вони знаходяться у тій чи іншій стадії аварійності. Найбільш небезпечною є ситуація зі шлюзами на Дніпрогесі. Як показало комп’ютерне моделювання, прорив будь-якого з водосховищ спровокує прорив всіх інших, які розташовані нижче від нього за течією, з усіма витікаючими з цього наслідками. Зараз довжина лінії дніпровських водосховищ складає 3037 км, причому 1110 км з них - береги, які необхідно терміново укріплювати. Під час будівництва водосховищ швидкість руйнування берега може складати 0,5 - 1 м на рік, але реально в деяких місцях вона сягне 5 - 10 м. Внаслідок руйнування та розмиву берегів вже знищено 6175 га землі, за останні 35 років у водосховище потрапили 337 млн м3 продуктів руйнування. Завдяки всьому цьому, можливо доведеться через кілька років переселяти цілі окремі райони. Література 1. 15. Білявський 1.0. Основи екологічних знань: Підручник. - К.:Либідь, 1997.-288с. 2. 16. Бор М.З. Логика, методология, организация методика. - М.: "Дне", 1998. - 141 с. 3. 17. Бродский А.К. Краткий курс общей экологии: Учебное пособие. - 3-е изд. - СПб.:ДЕАН, 1999. - 224с. 4. 18. Варламов АЛ., Хабаров А.В. Экология землепользования и охрана природных ресурсов. - М.: Колос, 1999. - 159с. 5. 19. Василенко А.И., Ермолаев В.Е. Глобальные проблемы и общечеловеческие ценности. - М..Прогресс, 1990. - 495 с. 6. 20. Климатические и биологические последствия ядерной войны. - М.: Наука, 1986. - 207 с. 7. 21. Верещак B.C., Бень Т.Г. Эколого-экономическое обоснование инвестиционных проектов - Днепропетровск: Институт технологии, 1998. - 124 с. 8. 22. Воронов НА. Основы общей экологии: Учебное пособие для студентов вузов. - М.: Агар, 1997. 9. 23. Вторичные материальные ресурсы номенклатуры Госснаба СССР: образование и использование: Справочник/ Т.С. Азарова, А.С. Алякринская. - М.: Экономика, 1987. - 244 с. 10. 24. Герасимов И.П. Географический прогноз: теория, методы. - М.: Наука, 1986. - 91с. 11. 25. Галушкина Т.П. Экономические инструменты экологического менеджмента (теория и практика). - Одесса: ИПРЭЭИ НАН Украины, 2000. - 280с. 12. 26. Галушкина Т.П., Харичков С.К. Экологический менеджмент в Украине: реалии и перспективы. - Одесса: ИПРЭЭИ НАНУ, 1998- 107 с
1 2 3 4 5 Категория: Екологія \| Добавил: Aspirant (20.04.2014)
Просмотров: 830 \| Рейтинг: 0.0/0

Всего комментариев: 0


Имя *:
Email *:

Код *: