Реферат на тему:Біосфера її забрудненя та збереження фауни - Екологія - Реферати - Каталог статей

Реферат на тему:Біосфера її забрудненя та збереження фауни. ПЛАН Будова і склад біосфери Джерела і види забруднень водних ресурсів Заказник і заповідник та їх роль у збереженні фауни 1. Будова і склад біосфери Термін «біосфера» з'явився у науковій літературі у 1875 році. Його автором був Едуард Зюсс (з яким B.I. Вернадський був знайомий особисто), де вчений у межах Земної Кулі виділив декілька структурних частин – оболонок, які назвав геосферами. Одна з геосфер отримала назву біосфера. Біосфера утворилась у результаті виникнення життя (живих організмів) як прямий результат загального розвитку планети Земля. Тривалість існування життя на Землі визначається часом від 1.5-2 до 4-5 млрд. років. Біосфера Землі являє собою складну термодинамічно відкриту систему, яка включає в себе, згідно визначенню В.І.Вернадського, верхні шари земної кори, всю гідросферу і нижню частину атмосфери – тропосферу з організмами, що їх населяють. Природнім чином біосфера розпадається на більш менш самостійні одиниці, які характеризуються великою замкнутістю кругообігу речовин. Пристосовуваність живих організмів вражає. Живі бактерії виявлено в гарячих гейзерних джерелах з температурою води 980С, а також в тріщинах антарктичних льодовиків, де температура рідко коли піднімається вище 0°. Бактерії живуть у глибинних водах Чорного моря, насичених сірководнем, деякі бактерії виявлено навіть в атомних реакторах. Живу спору бактерії було виявлено в одній із трубок американської космічної станції, яка три роки перебувала на поверхні Місяця - вона потрапила туди з Землі й зберегла життєздатність, незважаючи на перебування в умовах космічного вакууму, різких коливань температури й високого рівня радіації. Межі біосфери. Межі атмосфери визначаються наявністю умов, необхідних для життя різних організмів. Нижня межа біосфери обмежена температурою підземних вод та гірських порід, яка поступово зростає і на глибині 1.5-15 км (гейзери-материнська порода) вже переви-щує 100°С. Найбільша глибина, на якій в шарах земної кори знайдені бактерії становить 4 км. У нафтових родовищах на глибині 2-2.5 км бактерії реєструються в значній кількості. У океані - життя розповсюд-жується до більш значних глибин і зустрічається навіть на дні океанських западин (10-11 км від поверхні), де температура близько 0 °С. Верхня межа життя в атмосфері обмежена інтенсивною концентрацією ультрафіолетової радіації. Фізичною межею поширення життя в атмосфері є озоновий екран, який на висоті 25-30 км поглинає більшу частину ультрафіолетового випромінювання Сонця, хоча основна частина живих істот концентрується на висоті 1-1.5 км. На висоті 20-22 км, де ще спостерігається наявність живих організмів: бактерій, спор грибів, найпростіших. Під час запусків геофізичних ракет у стратосферу на висоті 85 км у пробах повітря було виявлено спори мікроорганізмів у латентному (сплячому) стані. У горах межарозповсюдження наземного життя сягає біля 6 км над рівнем моря. Заселеними є найнеймовірніші місця існування: термальні джерела, температура у яких сягає до 100°С, вікові сніги Гімалаїв, де на висоті 8300 м існують дев'ять видів бактерій, безводні пустелі та надсолоні озера, де вирують ціанобактерії та один із видів креветок. На поверхні Землі у наш час повністю відсутнє життя лише в областях значних зледенінь та у кратерах діючих вулканів. Функції живої речовини в біосфері У колообігу речовин жива речовина біосфери виконує ряд біогенних функцій: Газова функція здійснюється зеленими рослинами у процесі фотосин-тезу - при цьому атмосфера поповнюється киснем, а також рослинами і тваринами, які виділяють вуглекислий газ у процесі дихання. Відбувається також колообіг азоту, який тісно пов'язаний з життєдіяльністю мікроорганізмів. Концентраційна функція проявляється у здатності живих організмів акумулювати різноманітні хімічні елементи, у тому числі мікроелементи, із зовнішнього середовища (грунт, вода, атмосфера). Так, морські водорості концентрують йод, діатомові водорості і злаки - кремній, молюски та ракоподібні - мідь тощо. Окислювально-відновна функція виражається у хімічних перетворення речовин у процесі життєдіяльності організмів У ґрунті, водному та повітря-ному середовищах утворюються солі, оксиди, різноманітні нові речовини як результат окислювально-відновних реакцій. З діяльністю мікроорганізмів пов'язане формування залізних та марганцевих руд. вапняків і т.п. Геохімічна функція здійснюється у процесі обміну речовин у живих організмах (живлення, дихання, виділення), розкладу відмерлих організмів і продуктів їх життєдіяльності до простих вихідних речовин. Колообіг речовин Для постійного існування біосфери, для запобігання припинення розвитку життя на Землі у природі повинні постійно відбуватись безпе-рервні процеси перетворення її живої речовини. Біологічний колообіг - це багаторазова участь хімічних елементів у процесах, які протікають у біосфері. Причина колообігу - обмеженість елементів, з яких будується тіло організмів. У біосфері відбувається постійний колообіг активних елементів, які переходять від організму до організму, у неживу природу і знову до організму. Елементи, які вивільняються мікроорганізмами при гнитті, надходять у грунт і атмосферу, знову включаються в колообіг речовин біосфери, поглинаючись живими організмами. Весь цей процес і буде біогенною міграцією атомів. Для біогенної міграції характерним є накопичення хімічних елементів у живих організмах, а також їх вивільнення у результаті розкладу мертвих організмів. Біогенна міграція викликається трьома процесами: · обміном речовин в організмах; · ростом; · розмноженням. Визначення біогенної міграції хімічних елементів, яка викликана сила-ми життя, дав B.I. Вернадський (Закон біогенної міграції атомів). Біогенна міграція є частиною загальної міграції хімічних елементів біосфери. Головною геохімічною особливістю живої речовини є те, що вона пропускаючи через себе атоми хімічних елементів земної кори, гідросфери та атмосфери, здійснює у процесі життєдіяльності їх закономірну диференціацію. Завершуючи свій життєвий цикл, організми повертають природі все, що взяли у неї протягом життя. В.І.Вернадський підрахував, що за час існування на Землі біосфери було створено 3,5.1019 т біомаси, що майже в 2 рази перевищує масу всієї земної кори, яка становить 2.1019 т. Робота, що виконується живою речовиною, за Вернадським може бути оцінена за формулою Е = PV2 / 2, де Р - маса організмів, V - швидкість розтікання біомаси (розмноження організмів). Жива речовина значно прискорила й змінила колообіги різних речовин - води, кисню, азоту, вуглекислого газу тощо. Сучасний склад атмосфери створений завдяки діяльності живої речовини. Обмін повітря між всіма широтами й півкулями Землі відбувається в середньому за 2 роки. Активно переміщується течіями океанічна вода. Вся прісна вода стікає в океан за 14 діб, у льодовиках вода оновлюється за 15 000 років. Жива речовина активно регулює геохімічну міграцію атомів. Завдяки йому зберігається стабільність біосфери і здійснюється еволюція як живих організмів, так і всієї біосфери в цілому. Цей особливий вид стану рівноваги, що постійно змінюється, В.І Вернадський називав динамічною рівновагою. Динамічна рівновага характерна не лише для біосфери. В такому стані знаходяться атмосфера, земна кора та мантія. Для геосфер, не охоплених життям, характерна стійка динамічна рівновага. В біосфері динамічна рівновага не стійка. Це означає, що біосфера розвивається в процесі діяльності, самовдосконалюється, все більш повно, активно і в більшому масштабі накопичує, трансформує енергію, ускладнює свою організацію, збагачується інформацією. Розрізняють два типи біогенної міграції, перший з них здійснюється мікроорганізмами, а другий - багатоклітинними організмами. Величина міграції першого типу переважає над другим. Людство оволоділо мігра-цією третього типу, яка іде під впливом його діяльності. Крім того, розрізняють великий (геологічний) та малий (біологічний) колообіги і колообіги різних природних ресурсів (ресурсні цикли). Великий (геологічний) колообіг. Вивержені глибинні породи мантійного походження (базальти) тектонічними процесами виводяться з надр Землі в біосферу. Під впливом сонячної енергії й живої речовини вони вивітрюються, переносяться, відкладаються, перетворюючись різноманітні осадові породи, де запасається сонячна енергія (з вивержених мінералів утворюються глини, а вулканічні гази -СО, NH3 переходять у вугілля та нафту). Потім за рахунок тектонічних рухів осадові породи потрапляють у зони високих тисків та температур (а також радіоактивного розпаду й гравітаційної диференціації) і перетворюються в гранітні породи з більш високим рівнем енергії, ніж у осадових порід. Кристалізовані вивержені породи знову за рахунок висхідних тектонічних рухів потрапляють у біосферу. Таким чином цикл завершується, але вже на новому рівні, бо з вихідних базальтів утворилися вивержені породи гранітного складу. Малий біологічний колообіг (трансформація) речовин в біосфері. В кожній екосистемі колообіг речовин відбувається в результаті взаємодії автотрофів та гетеротрофів. Вуглець, водень, кисень, азот, сірка і фосфор та біля 30 простих речовин, що необхідні для утворення живої речовини, безперервно перетворюються в органічні речовини або поглинаються в вигляді неорганічних компонентів автотрофами, а автотрофи використовуються гетеротрофами (спочатку консументами, а потім деструкторами). Таким чином, біогенні елементи безперервно циркулюють: розчиняються в континентальних водах, виносяться в моря або потрапляють в атмосферу, а між цими середовищами відбувається постійний газообмін, тобто відбувається біологічний колообіг атомів. Суть колообігу в тому, що утворення живої речовини і розклад органічної речовини - два боки єдиного процесу. В процесі біологічного колообігу атоми поглинаються живою речовиною і заряджаються енергією, а потім залишають живу речовину, віддаючи енергію в оточуюче середовище. За рахунок біогенної енергії відбувається більшість хімічних реакцій. Біологічні колообіги можуть бути різних масштабів і різної тривалості - від швидкого колообігу в ґрунті, річці, озері до тривалого, який обіймає всю біосферу. Біологічний колообіг зворотний не повністю, частина речовин постійно виходить з колообігу і осідає в товщині осадових порід у вигляді органогенних вапняків, гумусу, торфу і т.п. В результаті колообігу біосфера (чи інша екосистема) не повертається в початковий стан: для біосфери характерний поступальний рух, тому символом біологічного циклу є не коло, а циклоїд (спіраль) . Отже, колообіг речовин у природі спрямовується спільною дією як біологічних, так і геохімічних та геофізичних сил. 2. Джерела і види забруднень водних ресурсів Розрізняють не тільки штучне (антропогенне) забруднення води, але й природне. Відомо, що навіть у малозаселених районах (Аляска, Амазонія тощо) чистота води зменшується, а кількість мулу, домішок всіх видів збільшується від витоку в горах до місця з'єднання з морем чи океаном. Типи забруднення поверхневих і підземних вод Типи забруднення \| Забруднюючі речовини Фізичне \| Нерозчинні домішки: глина, пісок, намул, пил тощо. Хімічне \| Важкі метали, кислоти, луги, мінеральні солі, нафта і нафтопродукти, синтетичні поверхнево-активні речовини (СПАР), мийні засоби, канцерогени, мінеральні добрива, пестициди Біологічне \| Різні мікроорганізми (бактерії, віруси), яйця гельмінтів, спори грибів Радіоактивне \| Радіонукліди (цезій-137, стронцій-90, калій-40 та ін.) Теплове \| Підігріті води ТЕС та АЕС Суттєвою є та обставина, що у водібіологічне забруднення набирає особливого значення, подекуди за небезпекою навіть випереджаючи хімічні. Це трапляється найчастіше тоді, коли вода стає життєвим середовищем для патогенних мікроорганізмів, кількість яких у ній весь час зростає. Якщо перед використанням для пиття така вода не дезінфікується, то й мінімальна її кількість може спричинити вибух тих хвороб, що легко передаються саме через воду (див. біологічне забруднення). Джерел забруднення води багато, основними з них є: · стічні води промислових підприємств; · побутових стоках комунального господарства; · стічні води сільського господарства; · води шахт, нафтопромислів, рудників; · відходи виробництв при видобут-ку різних корисних копалин; · відходи деревини в деревообробній про-мисловості; · скиди водного і залізничного транспорту тощо. З усіх джерел забруднення води основне значення мають виробничі стічні води. Найбільшими забрудниками поверхневих і підземних вод є: · хімічна промисловість, · чорна металургія; · кольорова металургія; · коксохімія; · важке, енергетичне і транспортне машинобудування; · кому-нальне і сільське господарство. Основними джерелами забруднення природних вод є: · Атмосферні води, які несуть значні кількості полютантів (забрудню-вачів), що вимиваються з повітря і мають переважно промислове поход-ження. При стіканні по схилах, атмосферні та талі води додатково захоплюють з собою значну кількість речовин. Особливо небезпечні стоки з міських вулиць та промислових майданчиків, які несуть значну кількість нафтопродуктів, сміття фенолів, різних кислот. · Міські стічні води, що включають переважно побутові стоки, які містять фекалії, детергенти (поверхнево-активні речовини), мікроорган-ізми, у тому числі патогенні. · Промислові стічні води, що утворюються у самих різноманітних галузях виробництва, серед яких найбільш активно споживає воду чорна металургія, хімічна, лісохімічна, нафтопереробна промисловості. При технологічних процесах утворюються такі основні види стічних вод, а саме: ? реакційні води, що утворюються у процесі реакцій з виділенням води, забруднені як вихідними речовинами, так і продуктами реакцій, ? води, що містяться у сировині та вихідних продуктах (вільна або зв'язана вода), ? промивні води після миття сировини, продуктів, тари, обладнання, маточні водні розчини, ? водні екстрагени та адсорбенти, ? охолоджені води, що не контактують з технологічними продуктами, а використовуються у системах зворотного водопостачання, ? побутові води - води їдалень, душових, туалетів, пралень тощо, ? атмосферні опади, що стікають з території промислових підприємств. За останні декілька десятків років ґрунтові води стали одним із найважливіших ресурсів. Вони є джерелом значної кількості питної води, яка використовується у побуті, а також іде на зрошення. Звичайно, ґрунтові води раніше володіли достатньо високими якостями і без очищення задовольняли вимоги до питної води, але випадки забруднення високоякісних ґрунтових вод отруйними речовинами стають все більш частими. Ґрунтові води вимивають із ґрунтів значну кількість забрудню-вачів, які грунт не може затримати, Головними джерелами забруднення і забруднюючими речовинами ґрунтових вод вважають: · неправильно розташовані звалища та інші сховища отруйних речовин; · підземні резервуари та трубопроводи (особливу небезпеку станов-лять втрати бензину на АЗС); · пестициди, що застосовуються на полях, у садах, на газонах тощо; · сіль, якою посипають тротуари і вулиці під час ожеледі; · мазут на дорогах для зв'язування пилу; · надлишки стічних вод та каналізаційного мулу. Таким чином, забруднення водних екосистем є більшою небезпекою, ніж забруднення атмосфери з наступних причин: · процеси регенерації або самоочищення протікають у водному середовищі набагато повільніше, ніж у повітряному; · джерела забруднення водойм більш різноманітні; · природні процеси, які відбуваються у водному середовищі і підда-ються впливу забруднень, більш чутливі самі по собі й мають більше значення для забезпечення життя на Землі, ніж атмосферні. Найважливішим наслідком забруднення води є те, що, потрапляючи у во-дойми, забруднювальні речовини спричинюють зниження її якості. Якість води - це сукупність фізичних, хімічних, біологічних та бактеріологічних показників, які обумовлюють придатність води для використання у промисловому виробництві, побуті тощо. Це виявляється у зміні її фізичних властивостей (прозорості, запаху, при-смаку) та хімічного складу (кислотності, кількості органічних та міне-ральних домішок, вмісту отруйних речовин тощо), у зменшенні вмісту у воді кисню, зміні кількості і видового складу мікроорганізмів, появі хвороботворних бактерій. Отже, забруднення природних вод може при-звести до того, що вони стають непридатними для пиття, купання, а інко-ли і для технічних потреб. Як правило, забруднена вода непридатна і для використання у промисловості, оскільки порушує нормальний хід технологічного процесу, знижує якість вироблюваної продукції. Природна вода, забруднена побутовими стоками, непридатна для во-допостачання населення, бо шкідливі речовини та збудники хвороб, що містяться в ній, завдають великої шкоди здоров'ю людей, можуть викли-кати різні інфекційні захворювання (дизентерія, інфекційний гепатит, холера та ін.). Кінцевим результатом збільшення антропогенного тиску на екологі-чну систему океану є поступова деградація морських біоценозів з на-ступними несприятливими наслідками для здоров'я людини. Дуже небезпечними для природних водних екосистем є стоки, що утворюються на підприємствах целюлозно-паперової промисловості. Останні скидають у водойми як целюлозні волокна, так і значну кількість органічних і неорганічних отруйних речовин. У стоках цих підприємств розчинені вуглеводи, жири та смоли, які легко окиснюються за участю аеробних мікроорганізмів, що спричиняє активне поглинання розчиненого у воді кисню та пересичення водойм органікою. Значну небезпеку для морських та океанічних акваторій становить перевезення нафти та нафтопродуктів танкерами. У результаті аварій суден, промивання резервуарів, неминучих втрат нафти при видобутку у шельфовій зоні, при завантаженні і розвантаженні суден щорічно у води Світового океану потрапляє 12-15 млн. т нафти. Кожна тонна нафти вкриває тонкою плівкою приблизно 12 км2 водної поверхні і забруднює близько мільйона тонн морської води. Нафтова плівка викликає загибель заплідненої ікри, порушує процеси фотосинтезу і виділення кисню, тобто порушує газообмін між атмосферою і гідросферою. Ліквідація нафти диспергаторами, зде-більшого ПАР (поверхнево-активними речовинами), екологічно не має сенсу, оскільки вони отруйніші за нафту. Тривалість перебування решток нафти на берегах залежить від прибою хвиль. На скелястих та піщаних берегах вона неве-лика (2—3 міс), на ватах і солончаках дуже довга (понад 5 років). Деякі дво-стулкові мушльові молюски у випадку по-криття моря нафтою можуть закрити свої стулки і порівняно з незахищеними орга-нізмами здобути селекційну перевагу. Для птахів, котрі сідають на воду, як біль-шість мартинів, це особливо небезпечно. Птахи, що пірнають (гагарка, топірець), плутають нафтові плями з їжею і отрую-ються. Нафта склеює пір'я, теплоізоляція порушу-ється. Для підтримки температури тіла стає інтенсивнішим обмін речовин, через що витрачаються жирові резерви. Птах гине від виснаження. В процесі очищення нафта поширюється на пір'я і потрапляє до трав-ної системи. Моря та океани забруднюються не тільки нафтопродуктами. До них потрапляють промислові і побутові відходи, які містять солі різних металів, отрути, значну кількість пестицидів, добрив, миючих засобів, радіоактивних речовин. Вважають, що у водойми надходить більше 500 тис. різноманітних речовин. Важкі метали стоків (свинець, ртуть, цинк, мідь, кадмій) активно накопичуються у харчових ланцюгах, кінцеву ланку в яких займає людина. Тому відомі випадки масового отруєння людей ртуттю, що містилась у рибі, а також кадмієм при використанні недоброякісної води. Стічні води, які містять органічні речовини, мають значну кількість біогенів. Вони здатні утримуватись часточками глини та гумусу і підвищувати родючість ґрунту. Після надходження біогенів до водних екосистем відбувається масове розмноження організмів фітопланктону. Внаслідок їх бурхливого росту та розмноження збільшується і кількість органічних решток (відмерлі особини), що веде до збільшення загальної маси органічної речовини у водоймі. Інтенсивний розвиток фітопланктону зумовлює помутніння води, а, отже, і погіршення умов для росту бентосних рослин. Зменшується також насичення води киснем, особливо у бентосній частині. Усі ці процеси погіршують умови для проживання водних тварин. Вода стає непридатною для життя, у ній починають переважати анаеробні процеси, накопичення отруйних для багатьох тваринних організмів речовин. Відбувається евтрофікація - підвищення біологічної продуктивності водних екосистем внаслідок на-копичення у воді біогенних елементів, які надійшли до водойми природ-ним шляхом або у результаті діяльності людини (антропогенне). Евтро-фікація призводить до заростання водоймища, обміління, зниження рибної продуктивності і утворення на місці водойми болота. 3. Заказник і заповідник та їх роль у збереженні фауни Найефективнішим засобом охорони біорізноманіття унікальних та типових природних комплексів є заповідання. Організаційно-правові основи ведення заповідної справи визначено Зако-ном України «Про природно-заповідний фонд України» та актами законодав-ства, прийнятими відповідно до нього. Природно-заповідний фонд України розглядається як складова частина світової системи природних територій та об'єктів, що перебувають під особливою охороною, і включає 6721 територію та об'єкти загальною площею 2504,5 тис. га, що становить 4,07% площі України (дані 2003 року). У відповідності до Закону «Про природно-заповідний фонд України» до природно-заповідного фонду належать: · природні території та об'єкти - природні заповідники, біосферні запові-дники, національні природні парки, регіональні ландшафтні парки, заказни-ки, пам'ятки природи, заповідні урочища; · штучно створені об'єкти - ботанічні сади, дендрологічні парки, зоологічні парки, парки-пам'ятки садово-паркового мистецтва. Заказники, пам'ятки природи, ботанічні сади, дендрологічні парки та парки-пам'ятки садово-паркового мистецтва залежно від їх екологічної і наукової цінності можуть бути загальнодержавного або місцевого значення. Залежно від походження, інших особливостей природних комплексів та об'єктів, що оголошуються заказниками чи пам'ятками природи мети і необхідного режиму охорони: · заказники поділяються на ландшафтні, лісові, ботанічні, загальнозоологічні, орнітологічні, ентомологічні, іхтіологічні, гідрологічні, загальногеологічні, палеонтологічні та карстово-спелеологічні; · пам'ятки природи поділяються на комплексні, ботанічні, зоологічні, гідрологічні та геологічні. Концепція розвитку заповідної справи України передбачає зростання її суспільного значення для держави та народу, оптимізацію і розширення системи територій та об'єктів природно-заповідного фонду з метою забезпе-чення охорони біологічного різноманіття, типових та унікальних ландшафтів України, сприяння підтриманню екологічної рівноваги на її території, зміцнен-ня бази для проведення моніторингу навколишнього природного середовища, наукових досліджень, екологічного та патріотичного виховання громадян. Асканійський державний заповідник, селище Асканія-Нова Чаплинського району Херсонської області. До скла-ду заповідника входить всесвітньо відомий Асканійський цілинний степ, зоопарк і дендропарк, або як його звуть, ботанічний парк (сад). Заповідником оголошений у 1919 р. Всі три об'єкти підпорядковані нині Українському науково-дослідному інституту тва-ринництва степових районів ім. М. Ф. Іванова, який створено на базі заповідника у 1932 р. Карпатський державний заповідник. Загальна площа 12 й 2 га заснований на базі чотирьох лісництв: Говерлянського (3927 га) і Чорногорського (1911 га) Івано-Франківської області та Богданського (905 га), Говерлянського (1195 га) і Угольського (4734 га) Закарпатської області. Підпорядкований Міністерству лісової, целюлозно-паперової і деревообробної про-мисловості УРСР. Заповідник створено у 1968 р. Із метою збере-ження типових природних комплексів високогірного ландшафту Карпат та охороні й відновлення в них цінних, рідких і зникаючих видів рослин і тварин. Луганський державний заповідник загальною площею 988 га, створений у 1968р. Розташований в Луганській обласні. Підпорядкований Академії наук УРСР. Складається з двох філіалів — Стрілецького стену (494 га), вилученого з Україн-ського «тонового заповідника, та Кондрашівського лісництва (494 га) Станично-Луганського лісгоспзагу. Дирекція заповідника знаходиться у селищі Станично-Луганське му. Створенням запо-відника переслідуються такі основні цілі: збереження, охорона і збільшення поголів'я цінного зникаючого виду вихухолі звичайно-го, який з межах УРСР залишився лише в деяких урочищах Кон-драшівського і суміжних лісництв; збереження природного ком-плексу степової рослинності і дикої степової фауни (насамперед байбака) у Стрілецькому цілинному степу. Поліський державний заповідник. Загальна пло-ща становить 20097 гектарів. Розташований в Житомирській об-ласті. Створений у 1968 р. на базі трьох лісництв: Копищанського (6935 га) і Перганського {5665 га) Олевського лісгоспзагу та, Селезнівського (7497 га) Словечанського лісгоспзагу. Підпорядкова-ний Міністерству лісового господарства УРСР. Заповідник засно-вано з метою збереження типових природних комплексів Полісся, охорони реліктових і ендемічних рослин і тварин та відтворення і збагачення природних лісів Полісся. Тут поширені в основному ліси борового і суборового комплексів з характерним для цих лісів підліском і трав'янистим покривом. Переважну частішу лісів складають молоді сосняки; достигаючі і стиглі дерев о стан її займа-ють незначні площі. Чорноморський державний заповідник заснова-но у І927 р. Розташований на території Херсонської"! частково Миколаївської областей. Дирекція знаходиться у м. Голій Пристані поблизу Херсона. Загальна площа суші заповідника стано-вить 9421 га і складається з окремих ділянок, які різко відрізняються особливостями ландшафту і .рослинного покриву. До заповідника відноситься також 366 км2 водних просторів в Тендрївській, Джарилгачській і Ягоролицькій затоках на північному узбе-режжі Чорного моря. Заповідник створено в першу чергу з метою охорони (гніздових та агар елітних птахів, яких збирається тут сила-силенна повесні та восени. Використана література: 1. Білявський Г. О., Падун М. М., Фурдуй Р. С. Основи загальної екології. — К.: Либідь. 1995 — 368 с. 2. Білявський Г. О., Фурдуй Р. С. Практикум із загальної екології. // Навч. посібн.—К.:Либідь, 1997.—160с. 3. Волошин І. М. Методика дослідження проблем природокористування. — Львів: ЛДУ, 1994. — 160 с. 4. Екологічний словник: Навч. посібник /В.В.Прежко та ін. – Харків: ХДАМГ, 1999. – 416 с. 5. Екологія і закон: Екологічне законодавство України. У 2-х кн./ Відповідальний редактор док. юрид. наук, професор, акад. Андрейцев В. А. — К.: Юрінком їнтер, 1997. — 704 с. 6. Злобін Ю.А. Основи екології.- К.: Лібра, 1998. – 249. 7. Корсак К.В., Плахотнік О.В. Основи екології, - К.: МАУП, 2000. – 238 с. 8. Кучерявий В.П. Екологія, - Львів: Світ, - 500 с. 9. Одум Ю. - Экология. - М.: Мир, 1986. - Т. 2. 10. Основи екології та соціоеколотії. // Навч. посібн. під. ред. Назарука М.М. — Львів: "За вільну Україну", 1997, — 210 с.
1 2 3 4 5 Категория: Екологія \| Добавил: Aspirant (26.04.2014)
Просмотров: 504 \| Рейтинг: 0.0/0

Всего комментариев: 0


Имя *:
Email *:

Код *: